Рішення № 141390824 у справі № 911/381/26 від 16.07.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. [телефон приховано], е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2026 р. м. Київ Справа № 911/381/26

Розглянувши матеріали справи за позовом ES Group Europe s.r.o.

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

про скасування оперативно-господарської санкції та стягнення 391 672,99 євро.

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від позивача: Мостовий О.В. (ордер серія ВА № 1133704 від 25.11.2024 р.);

від відповідача: Підлипенський Д.В. (довіреність).

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ES Group Europe s.r.o. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про скасування оперативно-господарської санкції від 12.12.2024 № ТОВВИХ-24-19348 у розмірі 391 672,99 євро та стягнення утриманих на підставі цієї санкції 391 672,99 євро.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.03.2026 відкрито провадження у справі № 911/381/26 за правилами загального позовного провадження. Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

У ході підготовчого провадження у справі № 911/381/26 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

У ході підготовчого провадження у справі № 911/381/26 суд задовольнив клопотання позивача про витребування оригіналу довіреності від 01.10.2024 № 8261, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на підтвердження повноважень Бориса ЛЮБИЧА, та зобов`язав відповідача надати відповіді на поставлені позивачем питання в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України.

За наслідками підготовчого провадження у справі позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував, сторони зазначили про те, що ними повідомлено про всі обставини справи, які їм відомі, та надані суду всі наявні у них докази.

На виконання вимог ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України судом під час підготовчого провадження у справі № 911/381/26 вирішено питання та вчинено усі дії, необхідні для підготовки справи до розгляду по суті.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.07.2026.

У судовому засіданні 15.07.2026оголошувалась перерва на 16.07.2026. У судовому засіданні 16.07.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч.1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 16.07.2026 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, ES Group Europe s.r.o. звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про скасування оперативно-господарської санкції від 12.12.2024 № ТОВВИХ-24-19348 у розмірі 391 672,99 євро та стягнення утриманих на підставі цієї санкції 391 672,99 євро.

Позов обґрунтований тим, що відповідач безпідставно нарахував позивачеві пеню та штраф за прострочення поставки товару за договором про закупівлю від 17.03.2023 № [номер приховано], а згодом застосував оперативно-господарську санкцію у вигляді утримання нарахованих сум із коштів, які підлягали сплаті позивачеві за поставлені товари.

У відзиві відповідач проти позову заперечував, зазначав, що кінцевим строком поставки товару було 10.06.2024, тоді як акт приймання товарів за кількістю та якістю підписано 29.11.2024. На думку відповідача, саме дата підписання цього акту та передання передбачених договором документів є датою виконання поставки. Відповідач також посилається на складені під час приймання товару акти невідповідності, вважає їхні зауваження обґрунтованими та стверджує, що недоліки були усунені позивачем до підписання остаточного акту приймання-передачі.

Також, відповідач заперечував вплив форс-мажорних обставин на строк поставки, посилаючись на те, що обставини, підтверджені свідоцтвом Торгово-промислової палати Чеської Республіки, виникли після визначеної відповідачем дати завершення строку поставки. Також відповідач вважає, що позивач не довів відсутності прострочення, а вимога і повідомлення про застосування санкції підписані уповноваженим представником відповідача.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що електронне повідомлення із заявкою від 12.04.2023 було надіслано на непогоджені договором електронні адреси та не в передбаченій договором формі. Водночас позивач не заперечує фактичного отримання цього повідомлення, але вважає, що воно не підтверджує настання визначеної договором дати отримання заявки.

Позивач також посилається на те, що 09.06.2024 під час завантаження товару стався раптовий порив вітру, який пошкодив товар і унеможливив його поставку в запланований строк. Про настання цих обставин позивач повідомив відповідача листом від 18.06.2024 № 322, а 28.06.2024 надав свідоцтво Торгово-промислової палати Чеської Республіки від 27.06.2024 № 56С/5000/2024. За твердженням позивача, обставини непереборної сили діяли з 09.06.2024 до 11.07.2024, а відповідно до пункту 8.4 Договору строк виконання зобов`язання продовжився на період їхньої дії.

Крім того, позивач стверджує, що товар було доставлено до місця поставки 29.06.2024, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR). Акт приймання товарів за кількістю та якістю підписано лише 29.11.2024 через тривалу процедуру приймання, складення відповідачем кількох актів невідповідності та неодноразові зауваження до товару й документів. Позивач вважає, що відповідач безпідставно включив період приймання товару до періоду прострочення поставки.

Також позивач посилається на відсутність у Бориса ЛЮБИЧА повноважень на нарахування штрафних санкцій і застосування оперативно-господарської санкції, а також на невідповідність її застосування меті, передбаченій законом.

Дослідивши наявні у справі докази судом встановлено наступні обставини, які мають значення для вирішення спору.

17.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (покупець, відповідач) та ES Group Europe s.r.o. (постачальник, позивач) укладено Договір про закупівлю № [номер приховано] (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язався у визначений Договором строк передати у власність покупця товари - компресори для випробування трубопроводів, зазначені у специфікації, та надати передбачені Договором послуги, а покупець зобов`язався прийняти й оплатити товари та послуги. Ціна Договору становить 1 629 729,14 євро.

Згідно зі специфікацією до Договору строк поставки товару було визначено як 360 календарних днів з дати отримання постачальником заявки. Додатковою угодою № 2 від 26.02.2024 цей строк змінено на 380 календарних днів, додатковою угодою № 4 від 13.05.2024 - на 425 календарних днів з дати отримання постачальником заявки.

12.04.2023 відповідач направив позивачеві заявку на поставку № 1 за Договором. Позивач визнає фактичне отримання заявки, хоча й заперечує дотримання відповідачем погодженого сторонами порядку її направлення.

Водночас подальша поведінка сторін свідчить, що сторони виконували Договір, виходячи з отримання заявки 12.04.2023: укладали додаткові угоди, якими змінювали строки поставки товару, та визначали їх саме від дати отримання заявки. Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/8190/25, яке набрало законної сили, встановлено обставини щодо визначеного сторонами строку поставки товару до 10.06.2024.

За таких обставин суд виходить із того, що сторони в межах спірних правовідносин фактично погодили дату отримання заявки 12.04.2023 та строк поставки до 10.06.2024 включно. Сам факт недотримання відповідачем передбаченого пунктом 5.3 Договору порядку направлення заявки не змінює того, що позивач її отримав, сторони надалі виконували Договір, а строк поставки неодноразово змінювали, обчислюючи його від цієї дати.

За змістом пункту 5.3 Договору заявка мала направлятися електронним листом на визначену в Договорі адресу постачальника. Сторони також передбачили, що датою отримання заявки є дата надсилання відповідного електронного повідомлення покупцем. З матеріалів справи вбачається, що заявка була фактично отримана позивачем і стала підставою для виконання ним Договору. Отже, у цій справі наявні докази як фактичного отримання заявки, так і подальшого погодження сторонами строку поставки.

Відповідно до пункту 8.2 Договору сторона зобов`язана протягом десяти календарних днів повідомити іншу сторону про початок дії обставин непереборної сили. Повідомлення та строк дії таких обставин підтверджуються, зокрема, документом, виданим уповноваженим органом країни виробника товару.

Пунктом 8.4 Договору передбачено, що при настанні обставин непереборної сили виконання зобов`язань за Договором продовжується на строк, відповідний строку дії таких обставин.

Із матеріалів справи вбачається, що 09.06.2024 під час підготовки товару до перевезення стався раптовий порив вітру, внаслідок якого товар було пошкоджено. Позивач повідомив відповідача про настання цих обставин листом від 18.06.2024 № 322, тобто в межах передбаченого пунктом 8.2 Договору десятиденного строку, та листом від 28.06.2024 надав свідоцтво Торгово-промислової палати Чеської Республіки від 27.06.2024 № 56С/5000/2024.

Наведені документи підтверджують не лише наявність надзвичайної події, а й її безпосередній вплив на можливість поставки товару в узгоджений строк. Відповідач не спростував факту пошкодження товару внаслідок пориву вітру та не надав доказів того, що позивач міг уникнути наслідків цієї події або продовжити поставку товару без затримки.

Доводи відповідача про те, що обставини непереборної сили виникли після визначеної ним дати закінчення строку поставки, не спростовують їх впливу на виконання Договору. Обставини настали до закінчення строку поставки - 09.06.2024, тоді як останнім днем поставки було 10.06.2024. За умовами пункту 8.4 Договору строк виконання зобов`язання продовжується на строк дії таких обставин. Укладення додаткової угоди для застосування цього погодженого сторонами наслідку умовами пункту 8.4 Договору не передбачено.

За наданими доказами дія форс-мажорних обставин тривала з 09.06.2024 до 11.07.2024, тобто 33 календарні дні. Отже, навіть якщо виходити з визначеної сторонами дати закінчення первісного строку поставки 10.06.2024, цей строк підлягав продовженню на час дії обставин непереборної сили. Товар було доставлено до місця поставки 29.06.2024, тобто до закінчення продовженого строку поставки.

Посилання відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/8190/25 не змінює цього висновку, оскільки цим рішенням встановлено дату закінчення строку поставки з урахуванням погоджених сторонами змін, однак питання про вплив подальших форс-мажорних обставин та про правомірність застосованої у цій справі оперативно-господарської санкції не вирішувалось.

Суд також враховує, що відповідно до міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) товар прибув до місця поставки та був переданий відповідачеві 29.06.2024. Ця обставина узгоджується з доводами позивача про фактичне завершення транспортування товару в зазначену дату та не спростована відповідачем іншими належними доказами.

За пунктом 5.6 Договору поставка здійснювалася на умовах DAP (місце поставки). За змістом цих умов продавець виконує обов`язок з поставки, коли товар доставлено до погодженого місця та надано у розпорядження покупця на транспортному засобі, готовому до розвантаження. Такий момент відповідає загальному правилу частини першої статті 664 Цивільного кодексу України про виконання обов`язку продавця передати товар у момент вручення товару покупцеві.

Пункт 5.11 Договору визначає дату поставки через підписання покупцем акта приймання товарів за кількістю та якістю і передачу документів. Однак ця умова не може тлумачитися як надання покупцеві можливості власними діями або бездіяльністю довільно збільшувати строк виконання зобов`язання постачальником і нараховувати за весь такий період штрафні санкції.

З матеріалів справи вбачається, що між фізичним доставленням товару 29.06.2024 та підписанням акта приймання товарів за кількістю та якістю 29.11.2024 минуло 154 календарні дні. Протягом цього часу відповідач неодноразово складав акти невідповідності товару та направляв позивачеві зауваження. Водночас матеріали справи не підтверджують, що всі зазначені зауваження стосувалися істотних недоліків товару, які унеможливлювали його прийняття, або що саме поведінка позивача зумовила тривалість процедури приймання товару протягом усього цього періоду.

Зокрема, відповідачем складено акти невідповідності від 19.07.2024 № 24-212, від 10.09.2024 № 24-261, від 20.09.2024 № 24-275 та від 05.11.2024 № 24-339. Сам факт складення цих актів не є достатнім доказом того, що товар не був поставлений 29.06.2024 або що з цієї дати до 29.11.2024 позивач перебував у простроченні. Відповідач мав довести, що зазначені в актах відхилення були реальними, істотними, стосувалися обов`язкових характеристик товару та унеможливлювали його прийняття чи використання.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що товар було доставлено відповідачеві, відповідач не відмовився від його прийняття, а 29.11.2024 підписав акт приймання товарів за кількістю та якістю № 24-365 та акт приймання-передачі товару № 6/н. Доказів повернення товару постачальнику або його неприйняття відповідачем матеріали справи не містять.

Крім того, як зазначено у заяві свідка ОСОБА_1 - головного бухгалтера відповідача, наданої в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, операція з отримання спірного товару відображена у податковій звітності відповідача у рядку 11.1 «Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи» податкової декларації з ПДВ за червень 2024 року.

Наведене додатково підтверджує фактичну поставку спірного товару в розпорядження відповідача у червні 2024 року.

Умовами Договору передбачено, що у разі виявлення недоліків покупець має право вимагати їх усунення, пропорційного зменшення вартості товару або відшкодування витрат на усунення недоліків. Однак встановлений Договором порядок реагування на можливі недоліки не означає, що період внутрішніх перевірок покупця автоматично є періодом прострочення постачальника.

Як визначено ст. 662 Цивільного кодексу України:

1. Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

2. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 664 Цивільного кодексу України визначено:

1. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

2. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно зі ст. 666 Цивільного кодексу України:

1. Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

2. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно зі ст. 678 Цивільного кодексу України:

1. Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

2. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

3. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару.

4. Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Статтею 689 Цивільного кодексу України визначено:

1. Покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

2. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на наведені норми законодавства та умови Договору, усунення недоліків поставленого товару (які не є істотними і не унеможливлюють використання товару), має відбуватися після прийняття товару і не передбачає затримки у прийнятті товару. З огляду на норми ст. ст. 666, 678, 689 Цивільного кодексу України підрозумівається врегулювання питання усунення недоліків товару та інші наслідки, пов`язані з його якістю/комплектністю, після прийняття товару з застереженнями. Фактичне утримання товару без його прийняття породжує невизначеність правового статусу товару та свідчить про недотримання відповідачем порядку прийняття поставленого товару.

Такі дії відповідача створили ситуацію, за якої товар фактично перебував у його володінні з 29.06.2024, однак відповідач, вже утримуючи у себе товар, зволікав з засвідченням відповідного факту та штучно створював передумови прострочення постачальника.

Внутрішні регулятивні документи відповідача не поширюються на позивача і на правовідносини з позивачем, якщо відповідні правила приймання товару не включені до двосторонніх домовленостей сторін (Договору).

Крім того, пунктом 5.27 Договору сторони передбачили застосування під час приймання товару інструкцій № П-6 та № П-7 у частині, що не суперечить умовам Договору. Позивач надав суду доводи про недотримання відповідачем порядку та строків приймання товару, зокрема про проведення повторних приймань і складання декількох проміжних актів невідповідності. Відповідач не спростував наведених обставин доказами належного та своєчасного проведення приймання.

При цьому, слід також враховувати, що прострочення поставки товару та поставка товару неналежної якості/комплектності є окремими самостійними порушеннями, за які застосовується окремо визначена відповідальність. Однак, відповідачем фактично застосовано до позивача відповідальність, передбачену для прострочення поставки, фактично за порушення, пов`язані з якістю/комплектністю поставленого товару, що є неправомірним і безпідставним, спотворює визначений законодавством і Договором порядок застосування відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 613 Цивільного кодексу України визначено:

1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

2. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

3. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

4. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Оцінюючи зазначені обставини, суд враховує приписи статей 3, 13, 509, 526 Цивільного кодексу України щодо добросовісності, розумності та належного виконання зобов`язань, а також статтю 613 Цивільного кодексу України. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо воно не могло бути виконане внаслідок прострочення кредитора, зокрема внаслідок невчинення кредитором дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок.

У постанові від 16.12.2025 у справі № 910/15635/24 Верховний Суд звернув увагу на необхідність при вирішенні спорів про застосування оперативно-господарських санкцій досліджувати умови конкретного договору щодо моменту поставки товару та встановлювати реальний рух товару, а не обмежуватися датами оформлення первинних документів. У цій справі суд дослідив як умови Договору, так і надані сторонами докази фізичного доставлення товару, його фактичного перебування у відповідача та тривалості процедури приймання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявності прострочення позивачем поставки товару в період, за який нараховано спірні штрафні санкції. Навіть якщо окремі питання щодо комплектності або документів вимагали додаткового з`ясування, відповідач не обґрунтував включення всього періоду з 10.06.2024 до 28.11.2024 до періоду прострочення постачальника.

Відповідач нарахував пеню у розмірі 277 909,05 євро та штраф у розмірі 113 763,94 євро, усього 391 672,99 євро. Розрахунок цих сум ґрунтується на висновку про прострочення поставки до 28.11.2024 включно. Оскільки такий висновок не підтверджений належними доказами, суд не вбачає правових підстав для нарахування зазначених штрафних санкцій.

Відповідно до статей 235-237 Господарського кодексу України, чинних на час застосування спірної санкції, оперативно-господарські санкції є заходами впливу на суб`єкта господарювання, який порушив господарське зобов`язання, та застосовуються в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором або законом.

Пунктом 7.12.1 Договору передбачено право покупця утримати суму нарахованих штрафних санкцій із коштів, які підлягають виплаті постачальнику, за умови попереднього пред`явлення вимоги про сплату таких санкцій та письмового повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції.

Отже, право на застосування передбаченого пунктом 7.12.1 Договору способу впливу залежить від наявності обґрунтованої вимоги щодо сплати штрафних санкцій. Оскільки суд не встановив правових підстав для нарахування пені та штрафу, відповідач не мав підстав утримувати відповідні суми з коштів, належних до сплати позивачеві за поставлений товар.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, враховуючи факт передачі відповідачу товару та відсутність підстав для застосування оперативно-господарської санкції, утримані відповідачем кошти підлягають стягненню на користь позивача в рахунок оплати повної вартості поставленого товару.

Посилання відповідача на банківську гарантію не спростовує висновків суду. Гарантія та штрафні санкції мають різну правову природу, а можливість звернення за гарантією не підтверджує правомірності утримання з належних постачальнику коштів суми, нарахованої без належних підстав.

У зв`язку з відсутністю підстав для нарахування штрафних санкцій та застосування оперативно-господарської санкції від 12.12.2024 № ТОВВИХ-24-19348 вимога про стягнення утриманих коштів у сумі 391 672,99 євро є обґрунтованою.

Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог заперечував повноваження особи, яка підписала вимогу про сплату штрафних санкцій від 05.12.2024 № ТОВВИХ-24-18873 та повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції від 12.12.2024 № ТОВВИХ-24-19348 - директора із закупівель Бориса ЛЮБИЧА.

Відповідач посилається на те, що вимогу про сплату штрафних санкцій від 05.12.2024 № ТОВВИХ-24-18873 та повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції від 12.12.2024 № ТОВВИХ-24-19348 підписав директор із закупівель Борис ЛЮБИЧ на підставі довіреності від 01.10.2024 № 826/1.

Самостійною і достатньою підставою для скасування санкції є відсутність доведеного порушення позивачем строку поставки та відсутність підстав для нарахування пені і штрафу. При цьому, судом також досліджено відповідні доводи сторін щодо обставин та підстав застосування спірних штрафних санкцій, які є додатковими підставами позовних вимог.

Суд оцінює ці доводи з урахуванням того, що за змістом статей 237- 239 Цивільного кодексу України представництво є правовідношенням, у якому представник вчиняє правочини від імені особи, яку представляє, а правові наслідки таких дій виникають для цієї особи за умови вчинення представником дій у межах наданих йому повноважень. Відповідно до статей 244- 246 Цивільного кодексу України довіреність є письмовим документом, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами; повноваження представника визначаються змістом довіреності.

Оцінюючи цей аргумент, суд виходить із того, що відповідно до пункту 7.12.1 пункту 7.12 Договору покупець мав право утримати суму нарахованих штрафних санкцій і збитків із сум, належних постачальнику, після несплати постачальником відповідної вимоги у визначений строк. Про застосування такої оперативно-господарської санкції покупець мав письмово повідомити постачальника. Отже, умовами Договору передбачені послідовні юридично значущі дії: нарахування санкцій і направлення вимоги; несплата вимоги у встановлений строк; застосування утримання; письмове повідомлення постачальника про застосовану санкцію.

За таких умов суд розмежовує повноваження на підписання вимоги та повідомлення і повноваження на вчинення від імені товариства дії, яка спричиняє утримання коштів. Якщо довіреність лише дозволяє підписувати та надсилати відповідні документи, але прямо встановлює граничний розмір санкцій або іншим чином обмежує повноваження представника, таке обмеження має бути враховане.

Водночас назва посади «директор із закупівель» сама по собі не підтверджує повноважень на застосування майнових санкцій до контрагента. Такі повноваження мають випливати з довіреності, статуту, рішення компетентного органу товариства або іншого належного документа.

За умовами довіреності від 01.10.2024 № 826/1, на яку посилається відповідач, Борис ЛЮБИЧ мав повноваження на підписання вимоги про сплату штрафних санкцій і повідомлення про застосування оперативно-господарських санкцій.

Однак, вимога про сплату штрафних санкцій та повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції підписані директором із закупівель Борисом ЛЮБИЧЕМ без посилання на документ у підтвердження повноважень на вчинення відповідних дій.

Крім того, вимога про сплату штрафних санкцій та повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції не містять посилання на відповідне рішення уповноваженого органу відповідача саме на застосування штрафних санкцій. Тому, навіть за наявності у Бориса ЛЮБИЧА повноважень на підписання та надіслання вимоги та повідомлення, відповідні повноваження можуть бути реалізовані виключно у разі і на підставі відповідного рішення уповноваженого органу саме на застосування штрафних санкцій.

Однак, відповідачем не обґрунтовано та не надано доказів прийняття уповноваженою особою рішення про застосування штрафних та оперативно-господарських санкцій.

Наведене свідчить про безпідставність підписаних та надісланих директором із закупівель Борисом ЛЮБИЧЕМ вимоги про сплату штрафних санкцій і повідомлення про застосування оперативно-господарських санкцій, що додатково свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

Питання про розподіл адвокатських витрат може бути вирішене судом у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, за наявності належної заяви та підтверджуючих документів.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Скасувати оперативно-господарську санкцію від 12.12.2024 № ТОВВИХ-24-19348 у розмірі 391 672 (триста дев`яносто одну тисячу шістсот сімдесят два) Євро 99 центів, застосовану Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (03065, м. Київ, пр-т Любомира Гузара, буд. 44, ЄДРПОУ 42795490) до ES Group Europe s.r.o. (Республіканська 1102/45, Лобзи, 312 00, Плзень, Чеська Республіка, ЄДРПОУ 060003885) за порушення строку поставки товарів за Договором про закупівлю від 17.03.2023 № [номер приховано].

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (03065, м. Київ, пр-т Любомира Гузара, буд. 44, ЄДРПОУ 42795490) на користь ES Group Europe s.r.o. (Республіканська 1102/45, Лобзи, 312 00, Плзень, Чеська Республіка, ЄДРПОУ 060003885) утримані на підставі оперативно-господарської санкції від 12.12.2024 № ТОВВИХ-24-19348 кошти у сумі 391 672 (триста дев`яносто одну тисячу шістсот сімдесят два) Євро 99 центів, 5 937 (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять сім) Євро 10 центів та 150 (сто п`ятдесят) грн. 05 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 11.11.2026.

Суддя Т.П. Карпечкін