Рішення № 141390955 у справі № 911/1302/25 від 10.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. [телефон приховано], е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2026 р. м. Київ Справа № 911/1302/25

Розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця Бичинського Олександра Миколайовича

до Фізичної особи-підприємця Ситник Вікторії Валеріївни

про стягнення 62 077,19 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

Без виклику сторін.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Бичинського Олександра Миколайовича до Фізичної особи-підприємця Ситник Вікторії Валеріївни про стягнення 62 077,19 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1302/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

Відповідач подав відзив, у якому проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Фізична особа-підприємець Бачинський Олександр Миколайович звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ситник Вікторії Валеріївни про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 2-12/23 від 01.12.2023 у загальному розмірі 62 077,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.12.2023 між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення № 2-12/23, за умовами якого позивач передав, а відповідачка прийняла у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 21 кв.м, розташоване за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Васильків, вул. Грушевського, буд. 5.

Згідно з пунктом 2.1 договору орендна плата становить 10 000,00 грн. на місяць без ПДВ. Пунктом 2.3 договору передбачено, що орендна плата перераховується орендарем щомісяця не пізніше 26 числа поточного місяця. За пунктом 2.4 договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення, а також 15 % річних за кожний день прострочення в порядку, встановленому статтею 625 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3.3.1 договору на орендаря покладено обов`язок своєчасно сплачувати орендну плату. Відповідно до пункту 3.3.2 договору орендар зобов`язаний відшкодовувати витрати на оплату комунальних та інших послуг, пов`язаних з утриманням приміщення та прибудинкової території, зокрема водопостачання, каналізації, електроенергії, опалення та інших послуг, згідно з рахунками орендодавця та укладеними договорами.

За пунктом 4.1 договору він діє до 31.03.2025, а в частині взаємних розрахунків і відповідальності сторін - до повного виконання зобов`язань.

Позивач зазначає, що відповідач не сплатила орендну плату за грудень 2024 року - березень 2025 року, не відшкодувала витрати за спожиту електроенергію та послуги з поводження з побутовими відходами за цей період. Станом на 07.04.2025 позивач визначив заборгованість: основна заборгованість з орендної плати 40 000,00 грн.; пеня 1 831,40 грн.; інфляційні втрати 280,96 грн.; 15 % річних 924,66 грн.; заборгованість за електроенергію 18 187,65 грн.; заборгованість за послуги з поводження з побутовими відходами 852,52 грн.

На підтвердження позовних вимог позивач подав договір оренди з актом приймання-передачі приміщення, претензію від 11.02.2025 і докази її вручення, рахунки за електроенергію, платіжні інструкції, акти надання послуг з поводження з побутовими відходами, а також розрахунки пені, інфляційних втрат і 15 % річних.

Відповідачка подала відзив, у якому проти позову заперечила та просила відмовити в його задоволенні. Зазначала, що фактично припинила користуватися приміщенням у січні 2025 року, а позивач, на її думку, не довів підстав для нарахування орендної плати за весь заявлений період. Відповідачка також посилалася на обставини, пов`язані з припиненням діяльності магазину та використанням приміщення іншими особами, заперечувала належність і достатність доказів щодо комунальних послуг та вважала розрахунок заборгованості необґрунтованим.

Позивач подав пояснення щодо доводів відзиву, наполягаючи, що договір продовжував діяти до 31.03.2025, а дострокове фактичне звільнення приміщення саме собою не припинило договірних зобов`язань відповідача. Позивач також зазначив, що відповідачка не надала доказів належного повідомлення про дострокове розірвання договору, повернення приміщення за актом або сплати заявленої заборгованості.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відносини найму регулюються відповідними статтями Цивільного кодексу України, зокрема статтею 759 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Наявними у справі договором оренди № 2-12/23 від 01.12.2023 та актом приймання-передачі підтверджується виникнення між сторонами орендних правовідносин і передання відповідачу приміщення у користування. Відповідач у відзиві не заперечила факту укладення договору та одержання приміщення в оренду. Отже, на відповідача поширювалися передбачені договором обов`язки щодо внесення орендної плати та відшкодування погоджених витрат на комунальні й інші послуги.

Договір визначав строк його дії до 31.03.2025. Сторонами також погоджено розмір орендної плати, граничну дату її внесення, порядок відшкодування комунальних витрат та наслідки прострочення. Доказів укладення сторонами додаткової угоди про зміну строку договору, його дострокове розірвання або зміну розміру платежів суду не подано.

Згідно з пунктом 2.2 договору звільнення орендарем приміщення до закінчення строку дії договору без його розірвання не звільняє орендаря від сплати орендних платежів. Пункт 4.1 договору встановлює кінцеву дату його дії - 31.03.2025. Тому для припинення договірних обов`язків до цієї дати відповідачка мала довести наявність передбаченої договором або законом підстави для дострокового припинення правовідносин та вчинення відповідних дій.

Відповідачка не подала належних і допустимих доказів того, що до 31.03.2025 сторони погодили дострокове припинення договору, що приміщення було повернуто позивачу або що позивач прийняв таке повернення. Також не доведено, що позивач у спірний період позбавив відповідачу можливості користуватися приміщенням з підстав, які відповідно до закону або договору звільняли б її від орендної плати. Посилання відповідачки на припинення діяльності магазину та публікації чи відомості про діяльність інших осіб не замінюють доказів припинення договору між сторонами або повернення саме орендованого майна позивачу в установленому порядку.

Відповідачкою не надано доказів повернення майна та невикористання нею майна (передачі ключів, вивезення свого майна з орендованої території, тощо), також, відповідачкою не надано доказів щодо вжиття заходів для підписання акту про повернення майна (відповідних звернень до позивача, призначення зустрічей, вчинення інших дій, які засвідчують намір повернути майно).

Викладені відповідачкою у відзиві обставини щодо припинення фактичного користування орендованим майном є суперечливими та не підтверджені належними доказами.

Оскільки відповідачкою не вжито всіх залежних від неї та необхідних заходів щодо врегулювання з позивачем питання дострокового припинення орендних відносин та повернення майна з оренди у встановленому Договором та законодавством порядку, відсутні підстави вважати орендні відносини припиненими з січня 2025 року.

Отже, з огляду на умови договору та відсутність доказів його дострокового припинення, відповідачка мала сплачувати орендну плату за грудень 2024 року - березень 2025 року. Розмір плати за цей період становить 40 000,00 грн. (10 000,00 грн. х 4 місяці).

Належних доказів внесення цієї суми або її частини відповідачка не надала. Зокрема, долучені до відзиву платіжні документи не містять доказів сплати орендних платежів саме за наведений період. Частина платежів не містять чіткого визначення оплаченого періоду оренди, частина документів у призначенні платежу містять помітку - «переказ власних коштів», тому без з`ясування підстав такого переказу у суду відсутні підстави зараховувати відповідні кошти в рахунок орендних платежів. Останній платіж відповідачки датований 08.12.2024 за платіжною інструкцією № 237 не містить у призначенні платежу оплачуваного періоду оренди. Однак, за умовами договору та хронологією попередніх платежів, відповідний платіж стосувався оплати за листопад 2024.

Відтак, наведений у позові період прострочення грудень 2024 року - березень 2025 року відповідачем не спростовано, тому вимога про стягнення 40 000,00 грн. основного боргу з орендної плати є обґрунтованою.

Щодо витрат на комунальні та інші послуги суд зазначає таке.

Пунктом 3.3.2 договору сторони прямо поклали на орендаря обов`язок відшкодовувати витрати на комунальні та інші послуги, пов`язані з утриманням приміщення, згідно з рахунками орендодавця та укладеними договорами. Отже, для стягнення таких витрат мають бути підтверджені їх нарахування за відповідний період, зв`язок із переданим в оренду приміщенням, сума, належна до відшкодування, а також настання строку її оплати.

Подані позивачем рахунки за електричну енергію, платіжні документи та акти надання послуг з поводження з побутовими відходами суд оцінює разом з умовами договору та розрахунком позивача. Із цих документів убачається, що витрати стосуються періоду грудень 2024 року - березень 2025 року та заявленого приміщення. Відповідач не подала альтернативного розрахунку, доказів оплати цих рахунків, показників лічильника чи інших документів, які б спростовували обсяг або вартість нарахованих послуг.

Сам по собі довід відповідача про те, що вона не користувалася приміщенням у певний період, не спростовує обов`язку відшкодувати документально підтверджені витрати, якщо відповідний обов`язок передбачений договором і витрати нараховані за період дії договору. При цьому суд виходить саме з тих сум, які підтверджені поданими до справи рахунками, платіжними документами та актами, а не лише з одностороннього розрахунку позивача.

З огляду на подані документи та умови пункту 3.3.2 договору, суд визнає доведеними вимоги про стягнення 18 187,65 грн. витрат за електроенергію та 852,52 грн. витрат за послуги з поводження з побутовими відходами. Загальна сума заборгованості за цими платежами становить 19 040,17 грн.

Надані відповідачем до відзиву копії сторінок журналу не містять інфомації, достатньої для ідентифікації платежів за спірним договором саме відповідача.

Крім того, суд звертає також увагу на твердження позивача про не надіслання йому усіх сторінок відзиву та додатків, що позбавило можливості надати заперечення стосовно поданих відповідачем доказів. Відповідачкою відповідні твердження позивача не спростовані.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України у разі прострочення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2.4 договору сторони погодили відповідальність за прострочення орендної плати у вигляді пені, розрахованої від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 15 % річних. Такі умови договору є обов`язковими для сторін за статтею 629 Цивільного кодексу України та не суперечать диспозитивному правилу частини другої статті 625 цього Кодексу щодо можливості встановити інший розмір процентів річних.

Надані позивачем розрахунки визначають нарахування окремо щодо кожного місячного платежу. Суд перевірив їх вихідні суми, періоди прострочення та застосовані договірні ставки. За розрахунком позивача пеня за період прострочення становить 1 831,40 грн., інфляційні втрати - 280,96 грн., 15 % річних - 924,66 грн. Відповідач не подала контр розрахунку та не навела конкретних арифметичних помилок у розрахунках позивача. Доказів сплати основного боргу, що припиняла б або зменшувала прострочення, у справі немає.

З огляду на це, вимоги про стягнення 1 831,40 грн. пені, 280,96 грн. інфляційних втрат та 924,66 грн. 15 % річних є обґрунтованими.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 62 077,19 грн., а саме: 40 000,00 грн. основного боргу з орендної плати, 1 831,40 грн. пені, 280,96 грн. інфляційних втрат, 924,66 грн. 15 % річних, 18 187,65 грн. витрат за електроенергію та 852,52 грн. витрат за послуги з поводження з побутовими відходами.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі у сумі 3 028,00 грн.

Також на відповідача покладаються понесені позивачем витрати на оплату правової допомоги у сумі 9 890,00 грн., які підтверджені позивачем належними доказами і їх розмір є обґрунтованим з огляду на складність справи, відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 4 ст. 126, ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 126, 129, 233, 236-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ситник Вікторії Валеріївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Бачинського Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 40 000,00 грн. основного боргу з орендної плати, 1 831,40 грн. пені, 280,96 грн. інфляційних втрат, 924,66 грн. 15 % річних, 18 187,65 грн. витрат за електроенергію, 852,52 грн. витрат за послуги з поводження з побутовими відходами, 3 028,00 грн. витрат зі сплати судового збору та 9 890,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.П. Карпечкін