Рішення № 141391082 у справі № 914/2627/26 від 04.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2026 Справа № 914/2627/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестнол»

про: стягнення 3 536 586,27 грн.

представники:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

19.08.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестнол» про стягнення 3 536 586,27 грн.

24.08.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 23.09.2026р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін у підготовче засідання.

Хід справи викладено в ухвалах і відображено в протоколах суду.

24.08.2026р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення документів (вх.№23717/26).

09.09.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№25426/26), прохальна частина якого містить клопотання, зокрема, щодо зменшення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

11.09.2026р. через систему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив (вх.№25845/26)

22.09.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано заперечення (вх.№26762/26).

Протокольною ухвалою від 23.09.2026р. суд ухвалив: визнати причини пропуску строку на подання заперечення на відповідь на відзив поважними, поновити строк і долучити заперечення до матеріалів справи.

24.09.2026р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення документів (вх.№27005/26).

29.09.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано заперечення (вх.№27464/26).

Протокольною ухвалою від 30.09.2026р. суд ухвалив: визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк і долучити докази до матеріалів справи; закрити підготовче провадження та розгляд справи призначити по суті на 21.10.2026р.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позову позивач посилається на порушення відповідачем умов договору з підстав несвоєчасної оплати вартості поставленого товару.

Відповідач, не погоджуючись із розміром заявлених позивачем сум та періодом нарахування таких, просить суд врахувати наступне:

Значний сукупний розмір (6 011 339,09 грн) вже стягнутої (3 678 415,25 грн) та додатково заявленої (2 332 923,84 грн) неустойки у межах цієї справи, що сукупно становить 70,85 % від розміру основної заборгованості; фактичне виконання основного зобов`язання; відмову позивача від стягнення збитків у межах справи №914/1649/25; існування між сторонами спору щодо припинення зобов`язання, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що свідчить, на думку відповідача, про те, що нездійснення оплат не було наслідком свідомого чи безпідставного ухилення від розрахунку з позивачем; статус відповідача, як критично важливого підприємства, та характер його господарської діяльності.

Крім того, заявлені клопотання щодо зменшення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, вказуючи, що вже поніс фінансові наслідки за прострочення виконання зобов`язання у значному обсязі.

Позивач, спростовуючи аргументи відповідача, зазначає, що відповідач самостійно і добровільно у договірному порядку погодив відповідний наслідок. При цьому, не вважає, що стягнення пені у заявленому розмірі є засобом збагачення.

За результатами дослідження поданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, їх пояснень та заперечень, суд встановив наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» (Позивач; Продавець за договором) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Вестнол» (Відповідач; Покупець за договором) перебували у господарських правовідносинах на підставі договору № 06/11-24АТ від 06.11.2024 року (надалі - Договір).

Внаслідок порушення строку проведення оплати, ТзОВ «Агротехнолоджі» зверталось до суду про стягнення заборгованості із ТзОВ «Вестнол».

Провадження у такій справі було відкрито 30.05.2025 року (ухвала Господарського суду Львівської області у справі № 914/1649/25 від 30.05.2025 року).

Станом на дату складення позовної заяви у даній справі, у справі № 914/1649/25 було ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили, зокрема, підтверджено факт існування у Відповідача простроченого грошового зобов`язання перед Позивачем. При цьому, предметом спору у справі № 914/1649/25 були наступні вимоги ТзОВ «Агротехнолоджі» про стягнення:

- 8 484 603,09 грн. основного боргу;

- 1 686 981,58 грн. - пені за період з 19.02.2025 року по 25.04.2025 року;

- 79 911,46 грн. - інфляційних втрат з 19.02.2025 року по 25.04.2025 року;

- 3 393 841,24 грн. - штрафу;

- 425 659,00 грн. - збитків.

За результатом подальшої відмови Позивача від стягнення збитків та перевірки судом правильності нарахувань, постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 року у справі №914/1649/25 встановлено правомірність вимог ТзОВ «Агротехнолоджі», а саме щодо стягнення:

- 8 484 603,09 грн. основного боргу;

- 284 574,01 грн. пені;

-79 911,46 грн. - втрат від інфляції;

- 3 393 841,24 грн. штрафу.

26.06.2026 року в результаті примусового виконання наказів Господарського суду Львівської області у справі №914/1649/25 вищеописана заборгованість припинилась в результаті повного виконання.

У даній справі, ТзОВ «Агротехнолоджі» заявлено наступні позовні вимоги щодо відповідача:

- 878 156,42 грн інфляційних втрат (з квітня 2025 року по червень 2026 року, за період, який не охоплювався первісним позовом);

- 2 332 923,84 грн. пені за період з 26.04.2025 року по 17.04.2026 року (за період, який не охоплювався первісним позовом);

- 325 506,01 грн - 3 % річних за період з 19.02.2025 року по 26.06.2026 року (попередньо така вимога не заявлялась).

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

За правилами ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.02.2026р. у справі №914/1649/25, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026р., в частині стягнення з відповідача на користь позивача за Договором 8 484 603,09 грн основної заборгованості, 284 574,01 грн неустойки, 79 911,46 грн втрат від інфляції, 3 393 841,24 грн штрафу.

Вказаним рішенням встановлено ряд обставин, які на підставі ч.4 ст.75 ГПК України не потрібно доводити при розгляді цієї справи, а саме те, що: Постачальник поставив обумовлений Договором товар; Замовник не сплатив 8 484 603,09 грн вартості поставленого йому товару, які мав перерахувати на умовах Договору.

Посилаючись на те, що відповідач сплатив заборгованість лише 26.06.2026 р., позивач вказує на те, що має право на стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за період, не охоплений рішенням суду, по день повного виконання, відповідно звернувся з позовом до господарського суду в рамках провадження у даній справі.

За правилами ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із приписами ч.ч.1 та 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В ч.1 ст.692 ЦК України закріплено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права та обставини, встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 12.02.2026р. у справі №914/1649/25, яке набрало законної сили, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий Договір поставки.

При цьому, позивачем, як Постачальником виконано належним чином взяті на себе обов`язки та поставлено товар вартістю 8 484 603,09 грн, натомість відповідачем, як Покупцем у порушення приписів ст.ст.526, 610, 629, 712 ЦК України та умов Договору вартість товару оплачено тільки 26.06.2026 р. в результаті примусового виконання наказів Господарського суду Львівської області у справі №914/1649/25.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 р. у справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум.

Згідно з ч.4. ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного та того, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати 8 484 603,09 грн вартості поставленого позивачем товару, господарський суд, здійснивши перерахунок, заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача: 868 419,90 грн. - інфляційних втрат та 325 506,01 грн - 3% річних.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково, а щодо стягнення 3% річних підлягає задоволенню повністю.

Суд перевірив детально розрахунок нарахованих сум пені та дійшов висновку, що такі нараховано невірно, так, як за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягає

2 332 923,80 грн. пені.

Відтак, решта нарахованих сум інфляційних втрат та пені заявлено позивачем необгрунтовано до стягнення з відповідача, відповідно у стягненні таких належить відмовити за безпідставністю.

В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Між тим, стягнення пені у сумі 2 332 923,80 грн. унеможливлюється наступним.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд у постанові від 16.06.2021р. у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи (п.40).

Процесуальний закон (статті 269, 275, 277 ГПК) не обмежує право суду, якщо він дійде висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій - з власної ініціативи чи за відповідним клопотанням сторони.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати в тому числі ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Подібний висновок міститься у п.67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021р. у справі № 922/266/20.

Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч.3 ст. 551 ЦК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов`язання боржником.

За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020р. у справі №924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020р. у справі №915/2095/19, від 26.05.2020р. у справі №918/289/19, від 19.02.2020р. у справі №910/1199/19, від 04.02.2020р. у справі №918/116/19, від 21.09.2021р. у справі № 910/10618/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 зазначено, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором, як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило ч.3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024р. у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями частини третьої статті 551 ЦК, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Приймаючи до уваги наведене та те, що позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання, те, що відповідачем сплачено вартість поставленого товару у повному розмірі, те, що розмір нарахованої пені є значним, те, що неустойка, як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, те, що цим рішенням та рішенням у справі № 916/5305/24 стягнуто інфляційні втрати та 3% річних, тобто позивач отримає грошову компенсацію від інфляційних процесів та плату за користування відповідачем його грошовими коштами, те, що рішенням у справі №914/1649/25 вже стягнуто значний у порівнянні з сумою боргу розмір неустойки, господарський суд, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, вважає доцільним зменшити заявлену до стягнення пеню до 233 292,38 грн., позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.

Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

В умовах воєнного стану в Україні надважливим є підтримання здійснення господарської діяльності підприємств України, що дозволить наповнювати бюджет, з якого фінансуються Збройні Сили України.

Позивач не заявив щодо наслідків допущеного відповідачем прострочення виконання зобов`язання, зокрема, настання для нього будь-яких негативних наслідків від вчиненого відповідачем порушення.

З огляду на сукупність наведених обставин, суд дійшов висновку, що зазначений розмір пені є явно неспівмірним із наслідками допущеного відповідачем порушення.

Суд приймає до уваги, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для підприємства, яке має статус критичного, а в цілому, на думку суду, до негативних наслідків у питаннях забезпечення економіки держави в умовах воєнного часу.

При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача ним не доведено.

Зазначені обставини, на думку суду, є вагомою та обґрунтованою підставою для зменшення суми пені, яку суд визнав обґрунтованою.

Так, керуючись приписами ч.3 ст. 551 ЦК України та принципом збалансованості інтересів сторін, суд вважає за правомірне зменшити розмір належної до стягнення з відповідача пені на 90%.

Господарський суд визнає помилковими доводи відповідача про наявність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, вказуючи, що у п.п.158 та 159 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025р. у справі №903/602/24 зроблено висновки щодо застосування норм права, відповідно до яких:

-розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом;

-інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Щодо неможливості стягнення інфляційних втрат з огляду на визначення еквіваленту заборгованості у іноземній валюті, на думку відповідача, суд зазначає наступне.

Таке твердження є безпідставним, оскільки прив`язка до зміни курсу іноземної валюти стосувалась випадків, коли вартість товару змінювалась з дати підписання специфікації (додаток № 06/11/24 до Договору № 06/11-24АТ від 06.11.2024 року) по дату поставки товару (дату видаткових накладних).

Тобто, у випадку, якщо має місце курсова різниця, то продаж товару вчинявся за актуальним курсом. Відтак, коригування курсом застосовувалось щодо вартості продажу товару і така вартість зазначалась у видаткових накладних. По спливу встановленого строку на оплату виникала заборгованість відповідача у валюті - українська гривня. Отже, розмір боргу не коригувався на курсові різниці і існував виключно у гривнях, що, відповідно, свідчить про наявність підстав для проведення індексації такого боргу.

Твердження відповідача про повторне стягнення інфляційних втрат за квітень 2025 року грунтується на помилковому ототожненні періоду прострочення з періодом, за який фактично було застосовано індекс інфляції. Отже, включення у розрахунок періоду прострочення до 25.04.2025 року та подальше врахування індексу інфляції за квітень 2025 року не є подвійним стягненням одних і тих самих інфляційних втрат, оскільки такий індекс не був і не міг бути врахований у попередньому розрахунку, здійсненому, станом на 25.04.2025 року.

Щодо невключення у період розрахунку інфляційних втрат останнього місяця (червня 2026 року), то слід зауважити, що позивач на власний розсуд визначив період стягнення інфляційних втрат, що є його правом. Чинне законодавство не зобов`язує кредитора пред`являти вимогу за весь період прострочення; визначення кінцевої дати розрахунку є правом позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідач також просив суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних або зменшити їх розмір.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Тобто, право на отримання інфляційних втрат та 3% річних безпосередньо випливає з факту прострочення виконання грошового зобов`язання та існує протягом усього періоду такого прострочення.

Щодо можливості зменшити вказані нарахування суд вже надав оцінку відповідним твердженням відповідача, зокрема, зазначивши правові висновки, які безпосередньо спростовують доводи відповідача про можливість зменшення встановленого розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, слід відхилити посилання відповідача на те, що в ході розгляду справи №914/1649/25 позивач міг на підставі ч.10 ст.238 ГПК України просити суд зазначити в рішенні про нарахування відсотків та пені до моменту виконання рішення, що позбавило б необхідності розглядати поточну справу та витрачати додаткові фінансові ресурси на правову допомогу і судовий збір, оскільки реалізація приписів ч.10 ст.238 ГПК України є правом позивача та не позбавляє його можливості подати новий позов з метою стягнення 3% річних та пені, нарахованих до моменту сплати основного боргу.

Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки. Порушення відповідачем свого зобов`язання, в частині проведення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, надає позивачеві право на нарахування відповідачеві пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної та повної плати за товар. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суд давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи учасників справи та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів учасників справи, які детально не зазначені в рішенні, то вони не впливають на правильне вирішення спору.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №604 від 17.08.2026р. на суму 42 439,04 грн.

У відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, судом враховано, що у постанові Верховного Суду від 29.04.2025р. у справі № 911/3065/23 зазначено (п. 5.40, 5.42), що розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Водночас, Верховний Суд зазначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024р. у справі №922/1248/24, від 03.04.2018р. у справі №902/339/16, від 10.03.2021р. у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022р.у справі № 905/2135/19.

Частиною 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір покладається на відповідача у сумі 42 322,19 грн., з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з його неправильними діями, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене урахуванням часткової правильності здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат та пені та реалізацією судом свого права на зменшення штрафних санкцій.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестнол» (місцезнаходження: Україна, 81500, Львівська обл., Львівський р-н, місто Городок, вул.Львівська, будинок 274А; ідентифікаційний код - 44706355) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» (місцезнаходження: Україна, 04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 25/1; ідентифікаційний код - 33791368; IBAN НОМЕР_1 в АТ «Південний» ) 1 427 218,29 грн., з яких: 233 292,38 грн. - пеня за період з 26.04.2025 року по 17.04.2026 року; 868 419,90 грн. - інфляційні втрати з квітня 2025 року по червень 2026 року; 325 506,01 грн - 3% річних за період з 19.02.2025 по 26.06.2026 року, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 42 322,19 грн.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 11.11.2026р.

Суддя Король М.Р.