Постанова № 141391863 у справі № 917/2175/25 від 05.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 917/2175/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Діфтонг" - Панченко О.О.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудтранс-трейд" - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діфтонг"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 (колегія суддів у складі: Істоміна О.А. - головуюча, Васильєв Є.О., Россолов В.В.)

та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.05.2026 (суддя Ореховська О.О.)

у справі №917/2175/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діфтонг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудтранс-трейд"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діфтонг" (далі - ТОВ "Діфтонг", ініціюючий кредитор) звернулося до Господарського суду Полтавської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудтранс-трейд" (далі - ТОВ "Укрбудтранс-трейд", боржник), посилаючись на положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та непогашену заборгованість у розмірі 1715000,00 грн.

2. Заява мотивована тим, що у боржника наявна прострочена заборгованість у вказаному розмірі за договором підряду №31/08-1 від 01.01.2015.

Фактичні обставини справи, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій

3. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на обґрунтування заявлених вимог ТОВ "Діфтонг" подало договір підряду №31/08-1 від 01.01.2015, за умовами якого ТОВ "Укрбудтранс-трейд" як замовник доручає, а ТОВ "Діфтонг" як підрядник зобов`язується виконати монтажні роботи з облаштування виробничих ділянок у смт Диканька на вул. Філатова, 2.

4. Відповідно до п. 2.1 договору його загальна сума становить 2000000,00 грн. За умовами п. 2.2 договору розрахунки здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування замовником коштів на банківський поточний рахунок підрядника протягом 365 календарних днів з моменту отримання замовником рахунку від підрядника та підписання акта про надані послуги.

5. Поданий ініціюючим кредитором договір від імені ТОВ "Діфтонг" підписаний директором Овсеєнком Л.М., а від імені ТОВ "Укрбудтранс-трейд" - Заставським Ю.Г. як виконувачем обов`язків директора.

6. На підтвердження заявлених вимог ТОВ "Діфтонг" також подало акти надання послуг №15032015 від 15.03.2015 на суму 770000,00 грн та №17032015 від 17.03.2015 на суму 945000,00 грн, рахунки-фактури, а також акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2015 до 15.03.2017, у якому відображено заборгованість у розмірі 1715000,00 грн.

7. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що акти надання послуг містять підписи представників сторін, однак у них не зазначено прізвищ та інших відомостей, які давали б змогу ідентифікувати осіб, що брали участь у прийнятті послуг і підписанні актів, та перевірити їхні повноваження.

8. Господарський суд першої інстанції також установив, що ТОВ "Діфтонг" не надало доказів вручення або направлення боржнику рахунків на оплату. У рахунку-фактурі №17032015 від 17.03.2015 зазначено суму 975000,00 грн, тоді як у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство та акті надання послуг №17032015 від 17.03.2015 зазначено суму 945000,00 грн.

9. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що станом на 01.01.2015 за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань керівником і підписантом ТОВ "Укрбудтранс-трейд" був Марченко О.М. Матеріали справи не містять наказу чи іншого документа, який підтверджував би покладення на Заставського Ю.Г. обов`язків директора або надання йому повноважень діяти від імені ТОВ "Укрбудтранс-трейд".

10. У відзиві на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Укрбудтранс-трейд" заперечило існування правовідносин із ТОВ "Діфтонг", укладення договору підряду №31/08-1 від 01.01.2015, замовлення та виконання монтажних робіт, а також підписання від імені боржника договору й актів надання послуг. Боржник послався на те, що Заставський Ю.Г. не був підписантом товариства, та зазначив про наявність спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора.

11. У відповіді на відзив ТОВ "Діфтонг" зазначило, що на момент укладення договору Заставський Ю.Г. виконував обов`язки директора ТОВ "Укрбудтранс-трейд", а його повноваження підтверджувалися внутрішнім наказом товариства. Зазначений наказ ТОВ "Діфтонг" господарським судам попередніх інстанцій не подало.

12. 04.05.2026 ТОВ "Укрбудтранс-трейд" подало клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та судової технологічної експертизи документів для встановлення, чи виконано підпис від імені Заставського Ю.Г. на договорі підряду №31/08-1 від 01.01.2015 та акті надання послуг №15032015 від 15.03.2015, а також способу нанесення відтиску печатки товариства на цих документах.

13. Господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, виходячи з того, що заперечення боржника стосувалися насамперед відсутності у Заставського Ю.Г. повноважень діяти від імені ТОВ "Укрбудтранс-трейд", а з`ясування обсягу повноважень особи на представництво юридичної особи належить до компетенції суду та не потребує спеціальних знань.

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

14. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07.05.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ "Укрбудтранс-трейд".

15. Господарський суд першої інстанції виходив з того, що заявник не підтвердив повноваження Заставського Ю.Г. на підписання договору від імені боржника; акти надання послуг не дають змоги ідентифікувати їх підписантів; доказів направлення рахунків боржнику, податкових накладних, використання матеріалів, техніки та обладнання для виконання робіт не подано; акт звіряння має похідний характер і не підтверджений первинними документами.

16. Крім того, господарський суд першої інстанції врахував відсутність у заявника коду Класифікації видів економічної діяльності для монтажних робіт. Оцінивши зазначені обставини у сукупності, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що за наявними доказами неможливо встановити реальність господарської операції та безспірну заборгованість боржника, а вимоги заявника свідчать про спір про право, який підлягає вирішенню у позовному провадженні.

17. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.05.2026 залишено без змін.

18. Господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновком про наявність спору про право, оскільки залишилися невирішеними суперечності щодо факту укладення договору від імені боржника уповноваженою особою, факту виконання та прийняття робіт і, як наслідок, виникнення грошового зобов`язання.

19. За висновком господарського суду апеляційної інстанції, презумпція правомірності стосується вчиненого правочину, тоді як боржник заперечує сам факт його вчинення від імені товариства уповноваженою особою. Посилання на наступне схвалення відхилено, оскільки кредитор послався на ті самі акти надання послуг та акт звіряння, підписантів яких матеріали справи не дають змоги ідентифікувати.

20. Водночас господарський суд апеляційної інстанції визнав, що відсутність відповідного коду Класифікації видів економічної діяльності сама по собі не свідчить про недійсність договору або неможливість виконання робіт. Відсутність податкових накладних і доказів технічних засобів також не визнано самостійною підставою для відмови; ці обставини оцінено лише у сукупності з недоведеністю повноважень підписанта та дефектами актів.

21. Щодо клопотання про експертизу господарський суд апеляційної інстанції погодився, що його подання саме по собі не є достатньою підставою для висновку про спір про право. Однак необхідність з`ясувати справжність підпису та спосіб нанесення печатки підтверджує, що заперечення стосуються факту вчинення документів, а їх вирішення потребує засобів доказування, властивих позовному провадженню.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

22. ТОВ "Діфтонг" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду першої інстанції та постанову господарського суду апеляційної інстанції, передати справу до Господарського суду Полтавської області для продовження розгляду заяви.

23. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись на застосування господарськими судами норм права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

24. Скаржник стверджує, що господарські суди попередніх інстанцій неправильно застосували п. 1 ч. 6 ст. 39 КУзПБ без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.11.2021 у справі №916/1101/21, від 24.11.2021 у справі №910/16246/18, від 06.04.2023 у справі №902/560/20, від 29.08.2024 у справі №910/2423/23, від 14.08.2025 у справі №902/1325/24.

25. Скаржник також послався на постанови Верховного Суду від 25.03.2025 у справі №907/600/24, від 16.02.2021 у справі №911/2042/20, від 02.02.2022 у справі №910/4918/21 та від 28.08.2025 у справі №910/18376/20 і стверджує, що господарські суди перевищили повноваження підготовчого засідання: оцінили повноваження підписанта, юридичну силу договору, акти, акт звіряння, реальність робіт, податкові накладні, технічні можливості та види діяльності так, як це робиться під час вирішення позову.

26. Окремим доводом є штучне створення спору про право. ТОВ "Діфтонг" зазначає, що до 25.11.2025 боржник не оспорював договір, акти або акт звіряння та не звертався з позовом, а всі заперечення заявив після ініціювання справи про банкрутство.

27. Щодо ст.ст. 92, 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, від 07.08.2024 у справі №920/481/23. На думку скаржника, договір має презюмуватися правомірним до визнання його недійсним, а відсутність у матеріалах справи внутрішнього наказу не доводить відсутності у Заставського Ю.Г. повноважень. Скаржник також зазначає, що господарські суди не з`ясували, чи існував цей наказ, чи перебував він у володінні боржника та чи підтверджувалися повноваження Заставського Ю.Г. іншими доказами.

28. Застосування ст. 241 ЦК України скаржник обґрунтовує постановами Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/1163/17, від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 у справі №910/19776/17 та від 04.03.2021 у справі №905/1132/20. Він вважає, що підписання актів, складання акта звіряння, часткова оплата або використання результату робіт можуть свідчити про наступне схвалення правочину.

29. Крім того, касаційна скарга містить доводи про покладення на кредитора надмірного тягаря доказування; ненадання господарським судом апеляційної інстанції відповіді на істотні доводи; внутрішню суперечність у мотивуванні щодо значення клопотання про експертизу; передчасне встановлення недоведеності вимог; порушення права на доступ до суду, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та можливе втручання у право власності, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. На обґрунтування цих доводів скаржник посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах Bellet v. France, Golder v. the United Kingdom, Luordo v. Italy, Zavodnik v. Slovenia, Hiro Balani v. Spain, Ruiz Torija v. Spain, Ashingdane v. the United Kingdom, Kreuz v. Poland та Urbanek v. Austria.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

30. ТОВ "Укрбудтранс-трейд" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

31. Боржник зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували ч. 6 ст. 39 КУзПБ, оскільки його заперечення стосуються повноважень особи, яка підписала договір від імені боржника, факту укладення договору, справжності підпису та відтиску печатки, виконання і прийняття робіт. На думку боржника, з`ясування таких обставин потребує застосування засобів доказування, притаманних позовному провадженню.

32. ТОВ "Укрбудтранс-трейд" заперечує доводи про вихід господарських судів за межі повноважень, визначених ст. 39 КУзПБ, та посилається на те, що під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд має перевірити обґрунтованість вимог ініціюючого кредитора, зміст заперечень боржника і наявність спору про право. Боржник вважає, що наведені скаржником постанови Верховного Суду або стосуються неподібних правовідносин, або підтверджують необхідність змістовної оцінки заперечень боржника.

33. Крім того, боржник посилається на сплив позовної давності, зазначаючи, що обставини, якими ініціюючий кредитор обґрунтовує вимоги за договором підряду від 01.01.2015, мали місце у 2015 році. ТОВ "Укрбудтранс-трейд" вважає звернення ініціюючого кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство 25.11.2025 недобросовісним та зазначає, що господарські суди не зобов`язані надавати детальну відповідь на кожен довід сторони, якщо судові рішення містять належне обґрунтування висновків.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій

34. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання правильного застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою ініціюючого кредитора.

35. З огляду на доводи касаційної скарги Верховний Суд перевіряє, чи правильно господарські суди попередніх інстанцій застосували ч. 6 ст. 39 КУзПБ, дійшовши висновку, що встановлені ними обставини щодо повноважень особи, яка підписала договір від імені боржника, виконання та прийняття робіт і виникнення грошового зобов`язання свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

36. Згідно з ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. За ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

38. Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

39. За ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

40. За приписами ч. 2 ст. 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.

41. Статтею 1 КУзПБ визначено, що неплатоспроможність - неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

42. Відповідно до ст. 1 КУзПБ грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.

43. Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований ст. 39 КУзПБ.

44. За ч. 1 ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.

45. Згідно з ч. 2 ст. 39 КУзПБ у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи.

46. Відповідно до ч. 3 ст. 39 КУзПБ якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість.

47. Згідно з ч. 6 ст. 39 КУзПБ господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, зокрема, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.

48. З огляду на правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які стосуються не лише заявника та боржника, а й невизначеного кола потенційних кредиторів та інших учасників провадження, ухваленню відповідного судового рішення має передувати перевірка обставин, з якими закон пов`язує можливість відкриття або відмови у відкритті такого провадження.

49. Системний аналіз ст.ст. 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить, що загальними передумовами для відкриття провадження у справі про банкрутство є наявність грошового зобов`язання боржника перед кредитором, строк виконання якого настав, відсутність спору про право щодо заявлених вимог, а також незадоволення цих вимог до підготовчого засідання.

50. Отже, завданням підготовчого засідання є, зокрема, перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності або відсутності спору про право та встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.

51. За ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

52. Згідно з чч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

53. За ч. 1 ст. 92 ЦК України у редакції, чинній на час укладення договору підряду від 01.01.2015, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

54. Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України у зазначеній редакції орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

55. Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

56. Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

57. За ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

58. У постанові від 22.09.2021 у справі №911/2043/20 судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів. З огляду на особливості провадження у справі про банкрутство господарський суд під час перевірки вимог ініціюючого кредитора має поєднувати засади змагальності із судовим контролем, притаманним цьому провадженню.

59. Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 у справі №904/3251/20 виходив із того, що обов`язком ініціюючого кредитора є надання господарському суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство. Аналогічний підхід щодо підвищеного стандарту доказування та необхідності перевірки підстав виникнення, характеру, розміру і моменту виникнення грошових вимог викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19 та від 28.01.2021 у справі №910/4510/20.

60. У постанові від 13.08.2020 у справі №910/4658/20 Верховний Суд зазначив, що відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмета) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

61. У постанові від 02.02.2022 у справі №910/4918/21, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншої і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

62. Верховний Суд у п. 83 постанови від 29.08.2024 у справі №910/2423/23 виснував, що суд не може формально підходити до визначення наявності спору про право, який зводиться лише до заперечень боржником існування тих чи інших правовідносин. У кожному конкретному випадку судом досліджуються заперечення боржника, зокрема, чи ґрунтуються вони на обставинах справи та підтверджуються відповідними доказами. Наявність спору про право має підтверджуватися належними доказами, а не базуватися виключно на припущеннях боржника.

63. У п. 84 цієї постанови Верховний Суд зазначив, що задля уникнення зловживання боржником своїми правами і створення спору заради спору, спрямованого на ухилення від відкриття провадження у справі про банкрутство, необхідною умовою оспорення в судовому порядку вимог ініціюючого кредитора є те, що таке оспорення має відбуватися до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №910/16246/18, від 10.08.2023 у справі №918/246/23, від 06.04.2023 у справі №902/560/20 та від 09.03.2023 у справі №911/931/22.

64. Подібний підхід щодо необхідності змістовної, а не формальної оцінки заперечень боржника викладено у постановах Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №910/9477/24, від 03.09.2024 у справі №910/16870/23 та від 19.02.2025 у справі №908/675/24.

65. У постанові від 06.04.2023 у справі №902/560/20, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Якщо у підготовчому засіданні буде з`ясовано, що між ініціюючим кредитором та боржником існують суперечки з приводу їх прав та обов`язків, і це вочевидь ставить під сумнів вимогу кредитора, а їх вирішення можливе виключно шляхом всебічного, повного та об`єктивного з`ясування дійсних прав і обов`язків сторін, у тому числі із застосуванням інституту доказів і доказування, що притаманно саме для справ позовного провадження, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство. Водночас у цій постанові Верховний Суд наголосив, що аналіз вимог заявника з точки зору наявності чи відсутності між заявником та боржником спору про право у відповідних правовідносинах, який має передувати постановленню ухвали за наслідками розгляду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, не може обмежуватися з`ясуванням лише обставин подання чи неподання відповідного позову боржником (зокрема моменту такого подання). Вирішення питання щодо відкриття провадження у справі про банкрутство за відповідною заявою чи відмови у такому відкритті має ґрунтуватися на належному дослідженні усіх доводів заявника та заперечень боржника, зокрема щодо наявності чи відсутності між ними спору про право, поданих зазначеними особами на підтвердження відповідних аргументів доказів з урахуванням покладеного на них підвищеного стандарту доказування тощо.

66. Верховний Суд у постанові від 25.03.2025 у справі №907/600/24, на яку посилається скаржник, зазначив, що вирішення спору про право в розумінні ч. 6 ст. 39 КУзПБ та вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство різняться не лише формою судочинства і процесуальними строками, а й переліком процесуальних дій, які можуть бути застосовані судом у межах кожного з цих проваджень, оскільки такі дії, як призначення експертизи, виклик свідків, залучення до участі інших учасників справи, врегулювання спору за участю судді чи зупинення провадження, допустимі лише у справах позовного провадження і не можуть вчинятися судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство. Сам по собі факт подання боржником клопотання про призначення експертизи не є самостійною і достатньою підставою для висновку про наявність спору про право; ця обставина оцінюється у сукупності з іншими встановленими обставинами.

67. Застосовуючи ч. 6 ст. 39 КУзПБ, Верховний Суд у постанові від 14.08.2025 у справі №902/1325/24, на яку посилається скаржник, зазначив, що задля уникнення зловживання боржником своїми правами і створення спору заради спору необхідною умовою оспорення в судовому порядку вимог ініціюючого кредитора є те, що таке оспорення має відбуватися до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство. Водночас заперечення боржника мають бути підтверджені доказами, а саме по собі небажання сплачувати заборгованість не утворює спору про право у розумінні ст. 39 КУзПБ.

68. Постанови від 10.11.2021 у справі №916/1101/21 та від 16.02.2021 у справі №911/2042/20, на які посилається скаржник, стосуються тієї самої процедури та підтверджують обов`язок господарського суду перевірити обґрунтованість вимог і реальність спору. Оскаржені рішення цьому підходу відповідають, оскільки господарські суди дослідили не саме заперечення, а його фактичне підґрунтя.

69. У постанові від 24.11.2021 у справі №910/16246/18, на яку посилається скаржник, грошові вимоги ініціюючого кредитора були підтверджені судовими рішеннями, що набрали законної сили, тоді як заперечення боржника ґрунтувалися на подальшому оспорюванні правочинів. Натомість у справі, що переглядається, господарські суди встановили, що на підтвердження вимог ініціюючий кредитор подав договір підряду, акти надання послуг, рахунки-фактури та акт звіряння взаємних розрахунків, щодо яких боржник заявив заперечення. Ці заперечення стосуються повноважень особи, яка підписала договір від імені боржника, виконання та прийняття робіт і виникнення грошового зобов`язання. Тому визначальні фактичні обставини зазначених справ не є подібними.

70. У постанові від 29.08.2024 у справі №910/2423/23, на яку посилається скаржник, вимоги кредитора виникли з кредитних договорів та підтверджувалися виписками з рахунків, частковим виконанням зобов`язань і листуванням сторін. Спір стосувався, зокрема, позовної давності та застосування іноземного права. Такі обставини відрізняються від установлених у справі №917/2175/25.

71. Постанова Верховного Суду від 28.08.2025 у справі №910/18376/20 містить висновки щодо застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ, у тому числі під час оцінки заперечень боржника стосовно повноважень особи, яка підписала договір від його імені. У зазначеній справі заявлені вимоги підтверджувалися договором позики, платіжним документом, банківськими виписками та актом звіряння, а боржник не надав доказів існування спору у вигляді позову, поданого до звернення кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Натомість у справі, що переглядається, господарський суд апеляційної інстанції встановив невирішені суперечності щодо повноважень підписанта договору, осіб, які підписали акти надання послуг, та особи, яка підписала акт звіряння від імені боржника. Тому врахування висновків, викладених у постанові у справі №910/18376/20, не зумовлює іншого результату розгляду цієї справи.

72. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №910/4918/21, на яку посилається скаржник, виходить з того, що завданням підготовчого засідання є перевірка обґрунтованості вимог заявника на предмет відповідності поняттю "грошового зобов`язання" боржника, встановлення наявності спору про право та обставин задоволення вимог до проведення підготовчого засідання.

73. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

74. Підстав для закриття касаційного провадження немає, оскільки постанови Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №902/560/20, від 25.03.2025 у справі №907/600/24 та від 14.08.2025 у справі №902/1325/24 містять висновки щодо застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ під час вирішення питання про наявність спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора. Отже, наведені постанови стосуються застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ під час вирішення питання про наявність спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора, тому висновки, на які посилається скаржник, є подібними для перевірки правильності застосування цієї норми у справі, що переглядається. Водночас урахування наведених висновків не зумовлює іншого результату розгляду цієї справи з огляду на встановлені господарськими судами обставини.

75. Довід скаржника про вихід господарських судів за межі ст. 39 КУзПБ Верховний Суд відхиляє. Господарські суди попередніх інстанцій не вирішували позов про стягнення 1715000,00 грн, не визнавали договір недійсним або неукладеним і не встановлювали остаточно відсутність зобов`язання. Вони перевірили обґрунтованість заявленого грошового зобов`язання та встановили суперечності щодо підстав його виникнення, усунення яких потребує вирішення спору в порядку позовного провадження.

76. Такий висновок відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №902/560/20 та від 25.03.2025 у справі №907/600/24, на які посилається скаржник. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з наявності суперечності щодо факту укладення договору від імені боржника, повноважень особи, яка його підписала, а також виконання і прийняття робіт. Господарський суд апеляційної інстанції додатково врахував, що у клопотанні про призначення експертизи боржник порушував питання про те, чи виконано підпис від імені Заставського Ю.Г. на договорі та акті надання послуг і яким способом нанесено відтиск печатки.

77. Аргумент скаржника про штучне створення спору після подання заяви є безпідставним. Відсутність окремого позову боржника до 25.11.2025 не є єдиним критерієм наявності спору про право. Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у справах №902/560/20, №902/1325/24 та №910/9029/25, господарський суд має оцінити зміст заперечень боржника і докази, якими вони підтверджуються. Господарські суди попередніх інстанцій установили відсутність документа про повноваження Заставського Ю.Г., неможливість ідентифікувати підписантів актів та відсутність підтвердження особи, яка підписала акт звіряння від імені боржника, а також врахували подання боржником клопотання про проведення експертного дослідження підпису та відтиску печатки. Отже, висновок про наявність спору про право ґрунтується не лише на запереченнях боржника, а й на встановлених господарськими судами обставинах.

78. Посилання скаржника на ст. 204 ЦК України та постанови від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, від 07.08.2024 у справі №920/481/23 не спростовують обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень. Господарський суд апеляційної інстанції не визнав правочин недійсним. Він установив, що між сторонами існує невирішена суперечність щодо факту вчинення правочину від імені боржника уповноваженою особою. Зазначені постанови не є подібними за цим визначальним фактичним критерієм.

79. Довід скаржника про неправильне застосування ст. 92 ЦК України також відхиляється. Господарські суди попередніх інстанцій не ототожнили відсутність відомостей про Заставського Ю.Г. у реєстрі з безумовною відсутністю у нього повноважень. Вони врахували, що ініціюючий кредитор, посилаючись на внутрішній наказ як на підтвердження повноважень Заставського Ю.Г., не подав цей наказ ані господарському суду першої, ані господарському суду апеляційної інстанції. Оскільки саме ТОВ "Діфтонг" посилалося на наявність такого документа, обов`язок довести відповідну обставину згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України покладався на ініціюючого кредитора.

80. Твердження скаржника про те, що господарські суди не з`ясували, чи існував зазначений наказ та чи перебував він у володінні боржника, не спростовує наведеного висновку. Установлення судом касаційної інстанції факту існування такого документа або його перебування у певної особи виходило б за межі повноважень Верховного Суду, визначених ст. 300 ГПК України.

81. У постанові від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених ст. 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було надалі схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення цього правочину. Водночас незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

82. Водночас відсутність доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала договір, сама по собі не спростовує доводу скаржника щодо наступного схвалення цього правочину. Господарський суд апеляційної інстанції перевірив цей довід та виходив із того, що підписантів актів надання послуг не ідентифіковано, а особу, яка підписала акт звіряння взаємних розрахунків від імені боржника, матеріалами справи не підтверджено. За таких обставин посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 у справі №910/19776/17 та від 04.03.2021 у справі №905/1132/20 не спростовують висновку господарського суду апеляційної інстанції про наявність спору про право.

83. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 16.05.2018, скаржник зазначив номер справи №910/1163/17. За датою ухвалення та змістом наведеного скаржником правового висновку відповідне посилання стосується постанови Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/11163/17.

84. У справі №910/11163/17 господарські суди встановили вчинення юридичною особою конкретних дій на виконання правочину, зокрема прийняття товару та його часткову оплату. Натомість у справі, що переглядається, господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що підписантів актів надання послуг не ідентифіковано, а особу, яка підписала акт звіряння від імені боржника, матеріалами справи не підтверджено. Отже, правовідносини у зазначених справах не є подібними за фактичними обставинами, що визначають застосування ст. 241 ЦК України.

85. Довід про надмірний тягар доказування відхиляється. За ст.ст. 34, 39 КУзПБ заявник має подати документи, які підтверджують грошове зобов`язання, а суд - перевірити обґрунтованість вимог і заперечень. Вимога підтвердити повноваження особи, яка діяла від імені боржника, та можливість ідентифікувати підписантів актів не є покладенням обов`язку наперед довести позов; це перевірка того, чи існує спір щодо підстави виникнення заявленого зобов`язання.

86. Посилання на неповноту апеляційного перегляду не підтвердилося. Господарський суд апеляційної інстанції окремо оцінив доводи щодо ст.ст. 204, 241 ЦК України, повноважень Заставського Ю.Г., актів надання послуг, акта звіряння, коду Класифікації видів економічної діяльності, податкових накладних, технічних засобів, меж ст. 39 КУзПБ та клопотання про експертизу.

87. Верховний Суд вважає, що внутрішньої суперечності у висновках господарських судів попередніх інстанцій щодо експертизи немає. Господарський суд апеляційної інстанції не визнав саме подання клопотання самостійною підставою для відмови. Він оцінив предмет запропонованого дослідження разом з іншими обставинами як підтвердження того, що незгода стосується справжності документів, а не лише небажання сплатити борг.

88. Аргумент скаржника про відсутність відповідного виду діяльності не впливає на результат касаційного перегляду. Господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність коду Класифікації видів економічної діяльності не обмежує правоздатність юридичної особи та не є самостійною підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство. Водночас господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновком про наявність невирішених суперечностей щодо повноважень особи, яка підписала договір від імені боржника, підписантів первинних документів і виникнення грошового зобов`язання.

89. Доводи про порушення права на доступ до суду та втручання у право власності не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій. Відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство з підстави, передбаченої ч. 6 ст. 39 КУзПБ, не вирішує заявлені кредитором вимоги по суті та не позбавляє його можливості захищати ці вимоги у позовному провадженні. Оскаржені судові рішення містять оцінку істотних доводів ініціюючого кредитора та мотиви, з яких господарські суди їх відхилили. Тому посилання скаржника на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини не зумовлюють скасування оскаржених судових рішень.

90. З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про наявність спору про право. Такий висновок ґрунтується не лише на запереченнях боржника, а й на встановлених господарськими судами обставинах, а саме: відсутності доказів повноважень Заставського Ю.Г. на підписання договору від імені боржника; неможливості ідентифікувати осіб, які підписали акти надання послуг; відсутності підтвердження особи, яка підписала акт звіряння взаємних розрахунків від імені боржника. Отже, між сторонами існує невирішена суперечність щодо факту укладення договору від імені боржника уповноваженою особою, виконання і прийняття робіт та виникнення у боржника грошового зобов`язання. Вирішення такої суперечності потребує встановлення дійсних прав та обов`язків сторін із застосуванням засобів доказування, притаманних позовному провадженню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

91. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

92. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

93. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діфтонг" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.05.2026 у справі №917/2175/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді С. Жуков

В. Погребняк