Рішення № 141397708 у справі № 120/7997/25 від 11.11.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 листопада 2026 р. Справа № 120/7997/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання без діяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання без діяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю відповідача щодо не надання відповіді на поданий рапорт від 20.02.2025 у передбачені законом строки, а також щодо не підготовки документів для призначення позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у відповідності до п. 4 Постанови КМУ "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153.

Позивач вважає, що ним виконані всі умови для отримання спірної грошової винагороди передбаченої Постановою №153, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що 04.04.2025 позивачу було присвоєне первинне військове звання офіцерського складу «молодший лейтенант». У зв`язку з тим, що Постановою № 153 не передбачена виплата винагороди особам офіцерського складу, незалежно від дати присвоєння їм офіцерського звання, позивач не має права на отримання відповідної винагороди.

Також відповідач вказує, що затримка відповіді на рапорт позивача пов`язана з об`єктивними обставинами, що не залежать від відповідача, а саме, введення воєнного стану, залучення військової частини НОМЕР_1 до ведення бойових дій, перебування військовослужбовців штабу військової частини в районах ведення бойових дій, відсутність постійного з`єднання з мережею інтернет, перебої з електроенергією.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій наполягав на задоволенні позову, вказуючи, що право на виплату виникло та рапорт було подано задовго до отримання офіцерського звання.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що відповідно до відомостей зазначених у витягу з послужного списку та витягу з наказу від 19.07.2022 №265 ОСОБА_1 , у віці 23 років, з 19.07.2022 призваний на військову службу під час мобілізації.

Згідно Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 04.11.2022 №1653 солдат ОСОБА_1 31.10.2022 отримав: Вибухова травма. Контузія головного мозку легкого ступеня. Акубаротравма. За обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань в складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 , в районі населеного пункту АДРЕСА_1 внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Травмування не пов`язане з вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення дій в стані алкогольного сп`яніння, під час травмування перебував в засобах індивідуального захисту.

Відповідно до Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України від 27.02.2025 №1653/убд, сержант ОСОБА_1 в період з 24.08.2022 по 13.01.2023, з 29.02.2024 по 08.07.2024, з 27.07.2024 по 09.12.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України перебуваючи в н.п. Новосадове Донецької області.

Згідно копії витягу із наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 04.04.2025 № 332 позивачу 04.04.2025 присвоєне первинне військове звання офіцерського складу «молодший лейтенант».

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2025 №95 позивача призначено на посаду командира 1 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Разом з тим, 20.02.2025 позивачем подано до відповідача рапорт з вимогою нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153, як особі призваній на службу по мобілізації у віці до 25 років.

За результатом розгляду звернення відповідач листом від 05.05.2025 №813/19062 повідомив позивача, що у разі підтвердження наявності у нього підстав для отримання винагороди передбаченої Постановою, таку винагороду буде виплачено.

Як зазначає позивач, відповідачем було усно роз`яснено, що оскільки йому присвоєно офіцерське звання, а дія Постанови поширюється лише на рядовий, сержантський та старшинський склад, виплата винагороди не передбачена.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не надання відповіді на поданий рапорт від 20.02.2025 у передбачені законом строки, а також щодо не підготовки документів для призначення одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. на підставі Постанови № 153, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаюсь щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)).

За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі Постанова № 153).

Пунктом 3 Постанови № 153, установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Отже, із аналізу норм Постанови № 153, станом на час проходження позивачем військової служби, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Державної прикордонної служби, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн.

У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, тобто станом на 13.02.2025, у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн. виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які станом на 13.02.2025 були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.

У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на 13.02.2025.

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Як попередньо судом встановлено, що позивач у віці 23 років, 19.07.2022 був призваний на військову службу під час мобілізації.

Разом з тим, за час проходження військової служби позивач приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпечення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 24.08.2022 по 13.01.2023, з 29.02.2024 по 08.07.2024, з 27.07.2024 по 09.12.2024.

Отже, із зазначеного слідує, що позивача призвано на військову службу під час мобілізації до 25 років, за час проходження військової служби він брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить понад 13 місяців, та 31.10.2022 отримав поранення під час виконання бойового завдання.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн., оскільки:

1) станом на 13.02.2025 позивач прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років;

2) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ;

3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно не менше шести місяців;

4) брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у нього захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв);

5) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення;

6) отримав поранення під час виконання бойового завдання.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, позивач вживав активних заходів для реалізації свого права на отримання відповідної виплати, зокрема подавши 20.02.2025 рапорт про нарахування та виплату винагороди, зареєстрований за №813/4002.

За результатом розгляду звернення відповідач листом від 05.05.2025 №813/19062 повідомив позивача, що відповідно до рішення Міністра оборони України від 20.02.2025 №999/уд наявність у військовослужбовців підстав для отримання Винагороди встановлюється на підставі отриманої інформації, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо: сумарної кількості днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови; підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності; наявності у військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця в полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон). Виплата Винагороди проводиться у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ), виданих на підставі: витягів з послужних списків, копій обліково-послужних карток, довідок про проходження військової служби (трудову діяльність) (додаток 10 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170); копії послужної картки; довідок, оформлених за встановленою формою, зокрема з місць попередньої служби, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин. Обов`язок підготовки проєктів наказів для здійснення виплат, передбачених Постановою, покладено на відповідні служби персоналу (підрозділи, що відповідають за облік особового складу). У разі підтвердження наявності у ОСОБА_1 підстав для отримання винагороди передбаченої Постановою, таку винагороду буде виплачено.

Суд вважає, що такі обставини свідчать про неповне та формальне реагування на звернення позивача, попри наявність у відповідача необхідних вихідних даних, що підтверджуються виданою ним же Довідкою про безпосередню участь особи у заходах від 27.02.2025 №1653/убд та Довідкою про обставини травми від 04.11.2022 №1653. Надіслання інформаційного листа-роз`яснення замість видання чіткого розпорядчого акту за наявності у штабу всіх необхідних відомостей є проявом протиправної бездіяльності.

Окремо суд акцентує увагу, що у Постанові КМУ №153 відсутній обов`язок військовослужбовця подавати рапорт для виплати вказаної одноразової грошової винагороди. Цими нормативними актами функції з підготовки проектів наказів для здійснення виплати покладені на штаби військових частин. Відповідач, володіючи статусом суб`єкта владних повноважень, повинен був самостійно та своєчасно ініціювати процедуру підготовки документів щодо позивача, а не перекладати тягар доказування чи тривалого очікування на військовослужбовця. Подання рапорту в даному випадку є лише додатковим заходом захисту прав з боку позивача.

Щодо зміни правового статусу позивача через присвоєння йому 04.04.2025 первинного військового звання офіцерського складу «молодший лейтенант» та призначення на посаду командира взводу згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2025 № 95, суд зазначає таке.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що Постанова КМУ № 153 не передбачає виплату спірної винагороди особам офіцерського складу. Оцінюючи ці доводи, суд наголошує, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень за своєю правовою природою є набутим майновим правом та становить «законне сподівання» (legitimate expectation) у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Плахтєєва та Плахтєєв проти України», «Кечко проти України»), якщо чинне законодавство передбачає певну соціальну чи мотиваційну виплату і військовослужбовець відповідає усім критеріям для її отримання, у держави виникає позитивне зобов`язання здійснити таку виплату, а у особи - право вимоги, яке захищається як право власності.

Як свідчать матеріали справи, станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) та станом на дату звернення із рапортом № 813/4002 (20.02.2025), ОСОБА_1 перебував у статусі військовослужбовця, призваного за мобілізацією у віці до 25 років, та вже мав необхідну сукупність днів безпосередньої участі в бойових діях (понад 13 місяців) і підтверджене бойове поранення (контузію). Отже, усі без винятку матеріально-правові підстави для виникнення права на винагороду були повністю сформовані та виконані позивачем саме у період, коли він належав до рядового/сержантського складу, що безумовно охоплювалося суб`єктним складом Постанови № 153.

Подальше присвоєння позивачу первинного офіцерського звання «молодший лейтенант» у квітні 2025 року є результатом його професійного та кар`єрного зростання під час захисту Батьківщини.

Суд зазначає, що зміна військового звання та посади не має зворотної сили в часі та не може анулювати, звужувати чи скасовувати соціальні гарантії та майнові права, які військовослужбовець законно набув за попередній період своєї служби. Тлумачення норм права, застосоване відповідачем, фактично ставить у нерівне (дискримінаційне) становище тих військовослужбовців, які проявили лідерські якості та здобули офіцерські звання, позбавляючи їх заслужених виплат за період служби у статусі солдатів чи сержантів. Такий підхід суперечить принципам соціальної справедливості, правової визначеності та повністю нівелює задекларовану Кабінетом Міністрів України мету експериментального проекту - підвищення мотивації громадян до проходження військової служби у Збройних Силах України під час воєнного стану.

Відтак, отримання офіцерського звання після виникнення права на виплату та після подання рапорту не є і не може бути підставою для відмови у підготовці документів для призначення одноразової грошової винагороди.

Надаючи правову оцінку позовній вимозі щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка проявилася у ненаданні відповіді на поданий рапорт від 20.02.2025 р. № 813/4002 у передбачені законом строки, суд зазначає таке.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту визначено у Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі - Наказ № 531).

Згідно пункту 1 розділу 2 Наказу № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Пунктом 1 розділу Наказу № 531 передбачено, що у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Відповідно до пункту 9 розділу 3 Наказу № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до підпунктів 3, 4, 5 Розділу ІІІ Наказу №531, непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Відповідно до пункту 7 Розділу ІІІ Наказу №531, забороняється:

1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;

2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо;

3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;

4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 8 Розділу ІІІ Наказу №531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Судом встановлено, що позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із письмовим рапортом від 20.02.2025, зареєстрованим за Вх. № 813/4002, у якому порушив питання щодо реалізації свого права на отримання одноразової грошової винагороди на підставі Постанови КМУ № 153. Отже, граничний строк для розгляду цього рапорту та прийняття рішення по суті спливав у березні 2025 року. Проте, як свідчать матеріали справи, у визначений Порядком № 531 14-денний строк відповідач жодного рішення за рапортом позивача не прийняв. Першу письмову відповідь на вказане звернення військова частина надала лише листом від 05.05.2025 № 813/19062, тобто з очевидним та суттєвим порушенням установлених строків, із затримкою у понад два місяці.

Оцінюючи характер надісланого листа від 05.05.2025 року № 813/19062, суд зазначає, що за своєю правовою природою він є виключно документом інформаційно-роз`яснювального змісту. У ньому відповідач лише перелічив норми законодавства та алгоритм збору кадрових даних, завершивши лист абстрактним твердженням: "у разі підтвердження наявності підстав... винагороду буде виплачено". Натомість, жодного остаточного рішення за результатом розгляду рапорту № 813/4002 відповідач так і не ухвалив, фактично залишивши звернення військовослужбовця у невизначеному стані на невизначений строк.

Суд підкреслює, що вказаний спосіб реагування суб`єкта владних повноважень на рапорт підлеглого не відповідає критеріям законності та принципу належного урядування, закріпленому у практиці Європейського суду з прав людини. Відповідно до цього принципу, державні органи (включаючи органи військового управління) зобов`язані діяти вчасно, послідовно та у належний спосіб. Якщо військовослужбовець звертається із рапортом, він має право на отримання конкретного, зрозумілого та юридично оформленого результату в межах закону, а не формальної відписки, яка відтерміновує вирішення спору.

Аргументи відповідача про те, що тривалий розгляд зумовлений об`єктивними обставинами (введенням воєнного стану, перебоями зі світлом, відсутністю постійного інтернету та перебуванням штабу в районах бойових дій), суд оцінює критично. Специфіка умов військової служби та виконання бойових завдань військовою частиною НОМЕР_1 на передовій лінії оборони вимагають максимальної мобілізації зусиль усіх служб, зокрема і кадрових (штабних). Воєнний стан не може бути універсальною підставою для невиконання органами військового управління своїх прямих обов`язків щодо забезпечення прав військовослужбовців та дотримання базових процедур діловодства, оскільки штаб військової частини діє безперервно. Більше того, факт підписання листа від 05.05.2025 за допомогою електронного цифрового підпису (ЕЦП) та його реєстрація в системі СЕДО повністю спростовують твердження відповідача про абсолютну відсутність технічної можливості для ведення документообігу.

Таким чином, тривала бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту позивача по суті у встановлені строки, яка призвела до невизначеності стану військовослужбовця, є протиправною. За таких обставин, позовна вимога ОСОБА_1 у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях. Збройні Сили України виконують важливі завдання щодо захисту Держави, її суверенітету та територіальної цілісності під час воєнного стану.

Тому питання соціального захисту військовослужбовців, на переконання суду, на сьогодні є особливо важливими та потребують ефективного судового захисту.

За правилами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відтак, оцінюючи доводи позивача про порушення його прав бездіяльністю відповідача щодо непідготовки документів для призначення одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, відповідно до пункту 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача підготувати та направити для подальшого розгляду документи для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не надання відповіді ОСОБА_1 на рапорт від 20.02.2025 №813/4002 у строки, передбачені п. 9 Розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо непідготовки документів для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 підготувати та направити для подальшого розгляду документи для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )

Суддя Віятик Наталія Володимирівна