Рішення № 141397993 у справі № 140/6709/26 від 11.11.2026

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року Луцьк Справа № 140/6709/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства «Любомльське територіальне медичне об`єднання» Любомльської міської ради до Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги в частині,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство «Любомльське територіальне медичне об`єднання» Любомльської міської ради (далі - КНП «Любомльське ТМО», позивач) звернувся з позовом до Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування (в частині) пункти №2, №3 та №10 Вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства №130304-14/681- 2026 від 13.03.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у період з 08.12.2025 по 27.02.2026 провів планову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Любомльське ТМО» за період з 01.01.2021 по 30.11.2025, за результатами якої складено акт від 06.03.2026 №130304-22/008 та винесено вимогу про усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 13.03.2026 №130304-14/681-2026 (далі - вимога). Позивач не погоджується з висновками відповідача, викладеними у пунктах 2, 3 та 10 вимоги, та вважає їх необґрунтованими і протиправними.

Щодо пункту 2 вимоги позивач зазначає, що відповідач під час ревізії застосував виключно положення постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 №859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» (далі - Постанова №859) без урахування інших нормативно-правових актів, які регулювали оплату праці керівника комунального некомерційного підприємства охорони здоров`я у спірний період. На думку позивача, підвищення посадового окладу генерального директора за наявність кваліфікаційної категорії, за керівництво територіальним медичним об`єднанням та за вище керівництво, надбавки за звання заслуженого лікаря, за інтенсивність праці, складність і напруженість у роботі та за вислугу років ґрунтуються на умовах контракту з керівником у редакції додаткової угоди, укладеної на підставі рішення Любомльської міської ради від 03.06.2022 №25/3. Це рішення прийнято на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 №1334, якою внесено зміни до Постанови №859, та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №410. Зокрема, надбавка за інтенсивність праці, складність і напруженість у роботі прямо передбачена пунктом 18.2 контракту, а матеріальна допомога на оздоровлення, виплачена у листопаді 2022 року, листопаді 2023 року, липні 2024 року та січні 2025 року, - додатковою угодою від 03.06.2022, згідно з якою вона виплачується керівнику за його заявою під час надання основної щорічної відпустки у розмірі посадового окладу.

Щомісячні премії, премії за особистий внесок у загальні результати роботи та премії з нагоди Дня медичного працівника, виплачені у лютому, березні, квітні, травні 2022 року та липні 2023 року, на переконання позивача, нараховані на підставі наказів про преміювання (зокрема від 10.02.2022 №11-адм та від 21.03.2022 №17-адм), які ґрунтувалися не лише на Постанові №859, а й на постановах Кабінету Міністрів України №1037, №1298, від 12.01.2022 №2, наказі Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров`я України №308/519, колективному договорі та положенні про оплату праці, преміювання та матеріальну допомогу працівникам КНП «Любомльське ТМО». Позивач стверджує, що премії виплачувалися з метою диференціації заробітної плати та матеріального стимулювання працівників, забезпечення високого рівня надання медичної допомоги, зокрема в умовах пандемії COVID-19, були пов`язані з виконанням трудових функцій і результатами роботи підприємства та не були безпідставними одноразовими виплатами.

Щодо пункту 3 вимоги, яким встановлено порушення статті 1 Закону України «Про оплату праці» внаслідок нарахування та виплати заробітної плати генеральному директору ОСОБА_1 за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні КНП «Любомльське ТМО» (з 17.03.2021 по 25.03.2021, з 03.06.2024 по 13.06.2024 та з 10.06.2025 по 19.06.2025), позивач вказує, що листки непрацездатності за ці періоди не відкривалися, оскільки ОСОБА_1 відмовився від їх оформлення, що підтверджується самим актом ревізії, поясненнями завідувачки терапевтичного відділення ОСОБА_2 та підписаними пацієнтом документами. Згідно з поясненнями інспектора з кадрів ОСОБА_3 та начальника відділу кадрів Степанюка С. О., у червні 2024 року та червні 2025 року ОСОБА_1 фактично з`являвся на робочому місці та здійснював управлінські функції, а кадровій службі не було відомо про його перебування на стаціонарному лікуванні. Колишній начальник відділу кадрів ОСОБА_4 пояснила, що обов`язок повідомити роботодавця про настання тимчасової непрацездатності покладається на працівника, а відсутність листка непрацездатності позбавляла роботодавця можливості отримати офіційне її підтвердження.

На думку позивача, відповідач безпідставно ототожнив перебування на стаціонарному лікуванні з невиконанням трудових обов`язків, хоча місце лікування збігалося з місцем роботи керівника, та не надав доказів того, що у спірні періоди ОСОБА_1 не виконував посадових обов`язків. Посилаючись на статтю 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач зазначає, що підставою для звільнення працівника від роботи та призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є належним чином оформлений листок непрацездатності, а за його відсутності правових підстав вважати керівника увільненим від виконання трудових обов`язків не було.

Щодо пункту 10 вимоги, яким встановлено неналежне оформлення наказів про направлення колишнього генерального директора ОСОБА_1 у відрядження за кордон і в межах України через відсутність документів, що підтверджують зв`язок відряджень з основною діяльністю підприємства, та без погодження з органом управління, позивач зазначає, що статутом КНП «Любомльське ТМО» передбачено організацію та участь у конференціях, форумах, конгресах і семінарах, міжнародне та транскордонне співробітництво, розвиток кадрового потенціалу та взаємодію з іншими закладами охорони здоров`я. Відтак участь керівника у міжнародних форумах, переговорах, робочих зустрічах і заходах у сфері охорони здоров`я відповідала статутній діяльності підприємства. Підставами для відряджень були відповідні накази, листи-запрошення, розпорядження та документи щодо участі в заходах, а накази про відрядження в межах України містять визначення їх мети - вирішення питань підвищення кваліфікації працівників підприємства, проведення робочих зустрічей та обміну досвідом з іншими медичними установами.

Позивач також вважає, що отримання окремих запрошень у зв`язку зі статусом ОСОБА_1 як депутата Волинської обласної ради не свідчить про відсутність зв`язку відповідних заходів з діяльністю підприємства, оскільки їх тематика стосувалася охорони здоров`я, міжнародного співробітництва, управління медичними закладами та розвитку системи медичної допомоги. Відповідачем не доведено фіктивності чи особистого характеру відряджень або нецільового використання бюджетних чи комунальних коштів, а окремі процедурні недоліки в оформленні документів самі по собі не свідчать про заподіяння підприємству матеріальної шкоди.

Крім того, позивач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.11.2018 у справі № 820/3534/16, та Верховного Суду, викладені у постанові від 08.05.2018 у справі № 826/3350/17, щодо публічно-правового характеру спорів про правомірність вимог органів державного фінансового контролю та необхідності оцінки судом змісту такої вимоги як індивідуально-правового акта на предмет того, чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

З огляду на викладене позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

17.06.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні повністю. Відзив обґрунтовано тим, що планову виїзну ревізію КНП «Любомльське ТМО» проведено відповідно до пункту 2.2.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2025 року, а акт ревізії від 06.03.2026 №130304-22/008 підписано посадовими особами позивача 11.03.2026 без заперечень.

Щодо пункту 2 вимоги відповідач зазначає, що пунктом 1 Постанови №859 визначено вичерпний перелік умов оплати праці, які можуть встановлюватися керівникам підприємств, заснованих на державній і комунальній власності (розмір посадового окладу, умови та розміри преміювання за підсумками роботи за квартал і рік, доплати за науковий ступінь і вчене звання, надбавка за стаж наукової діяльності, грошова допомога у разі виходу на пенсію), а інші заохочувальні виплати керівнику не надаються. Натомість контрактом від 19.01.2021 з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 03.06.2022, колишньому генеральному директору ОСОБА_1 встановлено підвищення посадового окладу за вищу кваліфікаційну категорію (7%), як вищому керівнику закладу охорони здоров`я (15%) та як керівнику територіального медичного об`єднання (20%), а також надбавки за звання «заслужений лікар» (20%), за вислугу років (30%) та за інтенсивність праці, складність і напруженість у роботі (50%), які Постановою №859 не передбачені. Це, на думку відповідача, призвело до зайвих витрат на оплату праці за період з 01.02.2022 по 15.10.2025 на суму 1846138,54 грн та на сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) на суму 406150,48 грн. Відповідач також посилається на лист Любомльської міської ради від 27.02.2026 №296, згідно з яким орган управління майном не встановлював ОСОБА_1 інших заохочувальних виплат, не передбачених законодавством, та не погоджував йому премії за період з 01.02.2022 по 31.08.2025.

Крім того, на підставі наказів, підписаних самим ОСОБА_1 , йому у лютому - травні 2022 року виплачувалася щомісячна премія у розмірі 30% посадового окладу (загалом 27 900,00 грн), згідно з наказами від 10.02.2022 №11-адм та від 21.03.2022 №17-адм - премії залежно від особистого внеску (49 435,47 грн та 48 855,07 грн відповідно), а згідно з наказом від 27.07.2023 №25-адм - премія з нагоди Дня медичного працівника (1 250,00 грн). Відповідач вважає, що такі премії не передбачені підпунктом 3 пункту 1 Постанови №859 та пунктом 18 контракту і виплачені без погодження органу управління майном, що спричинило зайві витрати на оплату праці на суму 127 440,54 грн та на сплату ЄСВ на суму 28 036,92 грн. Матеріальна допомога на оздоровлення, виплачена у листопаді 2022 року, листопаді 2023 року, липні 2024 року та січні 2025 року на підставі наказів генерального директора відповідно до пункту 18.2 контракту за заявами, погодженими міським головою, також не передбачена пунктом 1 Постанови №859, внаслідок чого, за висновком відповідача, зайво витрачено 124 000,00 грн на оплату праці та 27 280,00 грн на сплату ЄСВ. Загальна сума матеріальної шкоди за пунктом 2 вимоги становить 2 559 046,48 грн, відшкодування якої з винних осіб відповідач вимагає забезпечити відповідно до статей 130, 133, 136 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідач також зазначає, що ОСОБА_1 на його запрошення для надання пояснень не з`явився.

Щодо пункту 3 вимоги відповідач зазначає, що за даними медичної документації позивача ОСОБА_1 у періоди з 17.03.2021 по 25.03.2021, з 03.06.2024 по 13.06.2024 та з 10.06.2025 по 19.06.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні КНП «Любомльське ТМО», однак у табелях обліку використання робочого часу за ці періоди проставлено години роботи, на підставі яких йому нараховано та виплачено заробітну плату в сумі 100 805,43 грн і сплачено ЄСВ в сумі 22 177,19 грн. Відповідач вважає це порушенням статті 1 Закону України «Про оплату праці», а завдану позивачу матеріальну шкоду на загальну суму 122 982,62 грн - такою, що підлягає відшкодуванню з винних осіб відповідно до статей 130, 133, 136 КЗпП України. Винними у порушенні відповідач визначив завідувачку терапевтичного відділення ОСОБА_2 , яка не внесла відмітки про видачу листків непрацездатності, а також працівників відділу кадрів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , якими складено та підписано табелі обліку робочого часу.

Щодо пункту 10 вимоги відповідач посилається на пункт 1 розділу І та пункт 1 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59 (далі - Інструкція №59), згідно з якими службовим відрядженням вважається поїздка працівника для виконання службового доручення за наявності документів, що підтверджують зв`язок відрядження з основною діяльністю підприємства (запрошення сторони, що приймає, договір, контракт, документи про участь у заходах за тематикою діяльності підприємства), а в разі відрядження за кордон за запрошенням подається його копія з перекладом. Крім того, пунктом 6.25 контракту від 19.01.2021 передбачено, що закордонні відрядження керівника та відрядження в межах України здійснюються за погодженням з органом управління - Любомльською міською радою, яка, згідно з її листом від 27.02.2026 №296, таких відряджень ОСОБА_1 не погоджувала.

Відповідач зазначає, що у 2022-2024 роках ОСОБА_1 здійснив на службовому автомобілі з водієм ОСОБА_6 дев`ять закордонних відряджень до Польщі. При цьому в одних наказах не зазначено підтвердних документів, а в інших підставою для відрядження були запрошення, надані ОСОБА_1 як депутату Волинської обласної ради, розпорядження Волинської обласної ради від 12.05.2023 №21-рк про його відрядження як депутата, а також листи-запрошення, не зареєстровані на підприємстві, не перекладені та не погоджені з Любомльською міською радою. Щодо відряджень у межах України (м. Київ, м. Львів, м. Тернопіль, м. Івано-Франківськ, м. Чернівці) ревізії не надано ні офіційних документів, які були б підставою для видання наказів і підтверджували б потребу в особистій присутності керівника, ні договорів чи інших документів про виконання службових завдань. Крім того, за інформацією СВ ВП №1 (м. Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області від 27.02.2026 №27478-2026, ОСОБА_1 здійснив п`ять виїздів до Польщі в робочий час, а водій ОСОБА_6 - два виїзди до Польщі та одну поїздку до м. Львова, які не оформлено ні як відрядження, ні як службові поїздки.

Оскільки такі поїздки не вважаються службовими відрядженнями, відповідач дійшов висновку про зайве нарахування заробітної плати за час перебування у них та за невідпрацьований робочий час на загальну суму 155 283,75 грн ( ОСОБА_1 - 144 072,58 грн, водіям ОСОБА_6 - 8 475,35 грн, ОСОБА_7 - 1 178,76 грн, ОСОБА_8 - 1 557,06 грн) з порушенням частин першої та п`ятої статті 121 КЗпП України, про зайву сплату ЄСВ на суму 34 162,42 грн, а також про витрати на пальне згідно з подорожніми листами на суму 35 932,86 грн. Загальну суму матеріальної шкоди за пунктом 10 вимоги визначено в розмірі 225 379,03 грн. Винними у порушенні відповідач визначив ОСОБА_1 , який видавав накази про відрядження без погодження з органом управління, водія ОСОБА_6 та працівників кадрової служби, які оформлювали накази без дотримання вимог законодавства; ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на запрошення відповідача для надання пояснень не з`явилися.

Окрім того, відповідач стверджує, що відповідно до пункту 7 статті 10 та частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-XII вимога органу державного фінансового контролю є обов`язковою до виконання лише в частині усунення порушень законодавства шляхом коригування роботи підконтрольної установи, а виявлені збитки не можуть бути стягнуті примусово шляхом вимоги та відшкодовуються добровільно або за позовом органу державного фінансового контролю. Оскільки оскаржувані пункти 2, 3 та 10 вимоги стосуються відшкодування збитків, на переконання відповідача, вони не породжують для позивача правових наслідків і не можуть бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства за позовом підконтрольної установи. На обґрунтування цього відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №820/3534/16, висновки якої, на його думку, мають перевагу над висновками колегій суддів, а також на постанови від 17.09.2020 у справі №420/1304/19, від 12.04.2023 у справі №640/10063/21, від 10.11.2022 у справі №826/12663/18 та інші.

Водночас відповідач зазначає, що вимогу складено у письмовій формі в межах його компетенції, вона містить чіткі та конкретні приписи, у тому числі способи усунення виявлених порушень, а за наявності кількох способів усунення порушень право вибору конкретного з них належить керівнику підконтрольної установи. Позовні вимоги, на думку відповідача, ґрунтуються на формальних міркуваннях і не підтверджені документально.

Також відповідач повідомив, що матеріали ревізії передано до Ковельської окружної прокуратури та приєднано до кримінального провадження, у зв`язку з чим він не має дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування.

19.06.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що пред`явлення контролюючим органом обов`язкових до виконання вимог і стягнення заподіяних збитків є різними, окремими та незалежними процедурами. Оскаржувана вимога є індивідуально-правовим актом, обов`язковим до виконання в силу закону, а відповідач у ній не лише констатував факти порушень і визначив розмір збитків, а й вимагав їх усунення, визначивши для цього конкретні способи, що не виключає права позивача на судове оскарження такої вимоги.

Щодо суті спору позивач, посилаючись на статті 21, 96 КЗпП України, статті 1, 2, 20, 29 Закону України «Про оплату праці», статтю 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», Конвенцію Міжнародної організації праці №95 про захист заробітної плати та Рекомендацію Міжнародної організації праці №91 щодо колективних договорів, зазначає, що оплата праці за контрактом визначається угодою сторін на підставі законодавства та умов колективного договору, структура заробітної плати включає основну й додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а умови праці за контрактом не можуть бути гіршими, ніж передбачено колективним договором. На думку позивача, Постанова №859 лише надає органу місцевого самоврядування право встановлювати умови оплати праці керівника комунального підприємства і не може обмежувати додаткові виплати (зокрема надбавку за вислугу років), передбачені колективним договором, стороною якого орган місцевого самоврядування не є; до того ж вона не передбачає автоматичного внесення змін до вже укладених контрактів. Позивач вважає, що керівник КНП «Любомльське ТМО» мав виправдані очікування на отримання заробітної плати в розмірах, визначених контрактом.

25.06.2026 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких не погодився з доводами позивача та просив відмовити в задоволенні позову повністю. Відповідач повторно наголошує, що вимога органу державного фінансового контролю є обов`язковою лише в частині усунення порушень законодавства, а наявність збитків і правильність їх обчислення перевіряються судом, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов про визнання вимоги протиправною.

Щодо суті спору відповідач повторно зазначає, що встановлені колишньому генеральному директору підвищення посадового окладу та надбавки не передбачені пунктом 1 Постанови №859, яким визначено виключні умови оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності. Крім того, на думку відповідача, ОСОБА_1 самовільно, без погодження органу управління майном - Любомльської міської ради, з порушенням підпункту 3 пункту 1 Постанови №859 та пункту 18 контракту від 19.01.2021 з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 03.06.2022, підписав накази про нарахування та виплату керівнику підприємства премій і матеріальної допомоги на оздоровлення. Доводи позивача відповідач вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що містять лише формальні міркування.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Відповідно до пункту 2.2.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2025 року, на підставі направлень від 05.12.2025 №324, №325, №326, №327 та від 09.02.2026 №33 відповідач у період з 08.12.2025 по 27.02.2026 провів планову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Любомльське ТМО» за період з 01.01.2021 по 30.11.2025, за результатами якої складено акт ревізії від 06.03.2026 №130304-22/008 (а.с. 7-60). Акт ревізії підписано посадовими особами позивача 11.03.2026 без заперечень.

В акті ревізії, зокрема, зазначено, що в період з 01.02.2022 по 15.10.2025 заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася з посадового окладу в розмірі 31 000,00 грн з урахуванням підвищень і надбавок, передбачених пунктом 18.2 контракту, які, на думку ревізорів, Постановою №859 не передбачені. Водночас ревізією встановлено, що розмір посадового окладу керівника не перевищує граничного розміру, визначеного підпунктом 1№ пункту 1 Постанови №859. Згідно з інформацією Любомльської міської ради від 27.02.2026 №296, наданою на запит відповідача від 24.02.2026 №130304-13/500-2026, усі надбавки та підвищення, встановлені ОСОБА_1 рішеннями міської ради від 18.01.2021 №5/8 і від 03.06.2022 №25/3, контрактом та додатковою угодою до нього, передбачені чинним законодавством, інших заохочувальних виплат йому не встановлювалося, а премії за період з 01.02.2022 по 31.08.2025 органом управління майном не погоджувалися. Також в акті ревізії зазначено, що заяви ОСОБА_1 про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення погоджені міським головою. На запрошення відповідача від 16.02.2026 №130304-14/419-2026 для надання пояснень ОСОБА_1 не з`явився.

Крім того, в акті ревізії зафіксовано, що за даними медичної документації КНП «Любомльське ТМО» ОСОБА_1 з 17.03.2021 по 25.03.2021, з 03.06.2024 по 13.06.2024 та з 10.06.2025 по 19.06.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні підприємства, а в табелях обліку використання робочого часу за ці періоди проставлено години роботи, на підставі яких йому нараховано та виплачено заробітну плату в сумі 100 805,43 грн і сплачено ЄСВ в сумі 22 177,19 грн. З пояснень завідувачки терапевтичного відділення ОСОБА_2 , наведених в акті ревізії, вбачається, що ОСОБА_1 в усіх трьох випадках відмовився від видачі листка непрацездатності, що засвідчено його підписом. Інспектор з кадрів Бондар В. В. та начальник відділу кадрів Степанюк С. О. пояснили, що у червні 2024 року та червні 2025 року ОСОБА_1 фактично з`являвся на робочому місці та здійснював управлінські функції, а про його перебування на стаціонарному лікуванні їм відомо не було. Колишній начальник відділу кадрів Трофимович С. В. пояснила, що обов`язок інформувати роботодавця про тимчасову непрацездатність покладається на працівника, а листок непрацездатності лікуючим лікарем відкрито не було.

Щодо відряджень в акті ревізії зазначено, що в наказах про закордонні відрядження не вказано підтвердних документів або підставою для них були запрошення, надані ОСОБА_1 як депутату Волинської обласної ради, та розпорядження Волинської обласної ради про його відрядження як депутата, а листи-запрошення польської сторони не зареєстровані на підприємстві, не перекладені та не погоджені з Любомльською міською радою. Щодо відряджень у межах України ревізії не надано офіційних документів (листів-запрошень), що були б підставою для видання наказів і підтверджували потребу в особистій присутності керівника. Згідно з актом ревізії, за інформацією Любомльської міської ради від 27.02.2026 №296, закордонні відрядження та відрядження в межах України ОСОБА_1 міською радою не погоджувалися. Крім того, за інформацією СВ ВП №1 (м. Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області від 27.02.2026 №27478-2026, ОСОБА_1 здійснив п`ять виїздів до Польщі в робочий час, а водій ОСОБА_6 - два виїзди до Польщі та одну поїздку до м. Львова, які не оформлено ні як відрядження, ні як службові поїздки. Ревізією визначено зайві витрати на оплату праці за час таких поїздок і за невідпрацьований робочий час у сумі 155 283,75 грн, на сплату ЄСВ - 34 162,42 грн та на пальне - 35 932,86 грн, разом 225 379,03 грн. З пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , наведених в акті ревізії, вбачається, що накази про відрядження оформлювалися на підставі усних вказівок ОСОБА_1 , оскільки отримання погодження органу управління належало до його повноважень. ОСОБА_1 та водій ОСОБА_6 на запрошення відповідача для надання пояснень не з`явилися.

13.03.2026 відповідач виніс вимогу про усунення виявлених ревізією порушень законодавства №130304-14/681-2026 (а.с. 61-67), адресовану генеральному директору КНП «Любомльське ТМО», у якій зазначено 19 порушень, не усунутих станом на дату її пред`явлення. Вимогу винесено з посиланням, зокрема, на пункт 7 статті 10, частину другу статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-XII та пункт 46 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550. Інформацію про вжиті заходи з усунення порушень позивача зобов`язано надати відповідачу до 10.04.2026 з подальшим щомісячним інформуванням до 20 числа кожного місяця до повного усунення порушень.

У пункті 2 вимоги зазначено: «В порушення п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» від 19.05.1999 № 859 (надалі - Постанова № 859) колишньому генеральному директору КНП «Любомльське ТМО» ОСОБА_1 у Контракті від 19.01.2021 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 06.03.2022) встановлено підвищення посадових окладів (за наявність кваліфікаційної категорії, за керівництво територіальним медичним об`єднанням, за вище керівництво) та надбавки до посадового окладу (за звання заслуженого лікаря, за інтенсивність праці, складність і напруженість в роботі та за вислугу років), виплата яких Постановою № 859 не передбачена, внаслідок чого за період з 01.02.2022 по 31.12.2025 проведено зайвих витрат на виплату заробітної плати колишньому керівнику Підприємства на суму 1 846 138,54 грн та на сплату ЄСВ - 406 150,48 гривень.

Всупереч п. 1 Постанови № 859 колишньому генеральному директору ОСОБА_1 відповідно до п. 18 Контракту від 19.01.2021 нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення, виплата якої Постановою № 859 не передбачена, що призвело до зайвих витрат Підприємства на оплату праці за листопад 2022 року, листопад 2023 року, липень 2024 року та січень 2025 року загалом на суму 124 000,00 грн та на сплату ЄСВ на суму 27 280,00 гривень.

Крім того, колишньому генеральному директору ОСОБА_1 в лютому, березні, квітні, травні 2022 року та в липні 2023 року нараховано та виплачено щомісячної премії, премії за особистий внесок в загальні результати роботи та з нагоди Дня медичного працівника, надання якої не передбачено п.п. 3 п. 1 Постанови № 859, п. 18 Контракту від 19.01.2021 та за відсутності погодження Любомльської міської ради, внаслідок чого колишньому керівнику Підприємства проведено зайвих виплат заробітної плати на суму 127 440,54 та сплачено ЄСВ на суму 28 036,92 гривень.

Неправомірне нарахування та виплата колишньому генеральному директору ОСОБА_1 підвищень, надбавок, премій та матеріальної допомоги призвело до зайвих витрат Підприємства на оплату праці загалом на суму 2 559 046,48 грн, чим завдано матеріальної шкоди (втрат) КНП «Любомльське ТМО» на зазначену суму».

У пункті 3 вимоги зазначено: «В порушення ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР колишньому генеральному директору Підприємства ОСОБА_1 проведено нарахування та виплату заробітної плати за період відсутності його на роботі у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні у відділеннях КНП «Любомльське ТМО», внаслідок чого Підприємством понесено зайвих витрат на заробітну плату за березень 2021 року, червень 2024 року, а також за червень 2025 року загалом на суму 100 805,43 грн та на сплату ЄСВ на суму 22 177,19 грн, чим завдано матеріальної шкоди (втрат) КНП «Любомльське ТМО» на загальну суму 122 982,62 гривень».

У пункті 10 вимоги зазначено: «Внаслідок порушення вимог пункту 1 розділу І та пункту 1 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, в частині оформлення відряджень колишньому генеральному директору ОСОБА_1 за кордон та в межах України для участі у перемовинах, конференціях, робочих зустрічах з питань, які не стосуються діяльності КНП «Любомльське ТМО», або за відсутності документів, що обґрунтовують господарську мету відрядження (запрошення сторони, договір, контракт, програма заходів), а також без погодження з органом управління, Підприємство зайво понесло витрат загалом на суму 225 379,03 грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Підприємству на вищевказану суму».

З метою усунення цих порушень відповідач вимагає:

«2) Щодо пункту 2 порушення викладеного у Вимозі - забезпечити відшкодування з винних осіб на користь КНП «Любомльське ТМО» матеріальної шкоди (збитків) на суму 2 559 046,48 грн, заподіяної внаслідок неправомірного нарахування та виплати заробітної плати, відповідно до норм статтей 130, 133, 136 Кодексу законів про працю в Україні від 10.12.1971 - 322/VІІІ (далі - КЗпП України).

3) Щодо пункту 3 порушення викладеного у Вимозі - забезпечити відшкодування з винних осіб на користь КНП «Любомльське ТМО» матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 122 982,62 грн, заподіяної внаслідок неправомірного нарахування та виплати заробітної плати, відповідно до норм статтей 130, 133, 136 КЗпП України.

10) Щодо пункту 10 порушення викладеного у Вимозі - забезпечити відшкодування з винних осіб на користь «КНП «Любомльське ТМО» матеріальної шкоди (збитків) на суму 225 379,03 грн, заподіяної внаслідок неправомірного нарахування та виплати заробітної плати та неправомірного списання пального, відповідно до норм статтей 130, 133, 136 КЗпП України».

Супровідним листом від 16.03.2026 №130304-17/684-2026 відповідач направив до Ковельської окружної прокуратури повідомлення про вчинення кримінального правопорушення разом із матеріалами ревізії, які, згідно з листом Ковельської окружної прокуратури від 25.03.2026, приєднано до кримінального провадження.

Не погоджуючись із пунктами 2, 3 та 10 вимоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26.01.1993 №2939-ХІІ Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (далі - Закон №2939-XII).

Відповідно до частини першої статті 1 вказаного Закону здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Частиною першою статті 2 Закону №2939-XII визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до частин другої та третьої статті 2 Закону №2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Держаудитслужби є: 1) реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; 2-1) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державного фінансового контролю; 3) здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів; 4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення визначено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Таким чином, Держаудитслужба здійснює фінансовий контроль шляхом проведення інспектування (ревізії) через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи, зокрема Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області.

Відповідно до пункту 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону №2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У частині другій статті 15 Закону №2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (далі - Порядок №550).

Пунктом 2 Порядку №550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

Пунктом 16 Порядку №550 передбачено, що ревізія проводиться шляхом:

- документальної перевірки, що передбачає контроль за установчими, фінансовими, бухгалтерськими (первинними і зведеними) документами, статистичною, фінансовою та бюджетною звітністю, господарськими договорами, розпорядчими та іншими документами об`єкта контролю, пов`язаними з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності (далі - документи об`єкта контролю). У разі ведення бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів зберігання і обробки інформації на вимогу посадової особи органу державного фінансового контролю керівник об`єкта контролю повинен забезпечити оформлення відповідних документів на паперовому носії. Надання документів об`єкта контролю посадовим особам органу державного фінансового контролю забезпечується керівником об`єкта чи його заступником;

- фактичної перевірки, що передбачає контроль за наявністю грошових сум, цінних паперів, бланків суворої звітності, оборотних і необоротних активів, інших матеріальних і нематеріальних цінностей шляхом проведення інвентаризації, обстеження та контрольного обміру виконаних робіт, правильністю застосування норм витрат сировини і матеріалів, виходу готової продукції і природних втрат шляхом організації контрольних запусків у виробництво, контрольних аналізів готової продукції та інших аналогічних дій за участю відповідних спеціалістів органу державного фінансового контролю або інших органів, підприємств, установ та організацій. Посадові особи органу державного фінансового контролю мають право вимагати від керівників об`єкта контролю організацію та проведення фактичної перевірки в присутності посадових осіб органу державного фінансового контролю та за участю матеріально-відповідальних осіб, а у разі перевірки обсягу виконаних робіт - також представників суб`єкта господарювання - виконавців робіт.

Відповідно до пункту 35 Порядку №550 результати ревізії оформляються актом.

Згідно з пунктами 45, 46 Порядку №550 у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування. Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об`єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Згідно з пунктом 50 Порядку №550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дають підстави для висновку про те, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься), і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата указала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23.02.2016 по справі №818/1857/14, і Велика Палата не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема у постанові від 08.05.2018 у справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Таку ж саму правову позицію Верховний Суд застосував, зокрема у постановах від 22.10.2020 у справі № 820/3089/17, від 31.05.2021 у справі № 826/18686/16 та від 31.08.2021 у справі № 160/5323/20.

Отже, вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання.

У постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту (указана позиція є усталеною та неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11.09.2018 у справі №825/1481/16, від 11.10.2018 у справі №813/4101/17, від 20.11.2018 у справі №815/4223/16, від 06.08.2020 у справі №826/6254/17, від 03.08.2023 у справі №260/3573/21, від 23.11.2023 у справі №560/7524/22, від 14.12.2023 у справі №1.380.2019.004998).

Щодо пункту 2 вимоги суд зазначає таке.

Статтею 94 КЗпІІ України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно зі статтею 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 Закону №108/95-ВР передбачено, що основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрадних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплата. До них належать виплата у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Частинами першою, другою статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частинами третьою і п`ятою цієї статті та частиною першою статті 10 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №108/95-ВР розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Згідно зі статтею 15 Закону №108/95-ВР форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими, (міжгалузевими) і територіальними угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Відповідно до статті 21 Закону №108/95-ВР працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не погребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до статті 8 Закону №108/95-ВР Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №859, якою визначено умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності.

Пунктом 1 Постанови №859 (у редакції, чинній у спірний період) надано керівникам центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, наглядовій раді суб`єкта господарювання державного сектору економіки, а також керівнику уповноваженого суб`єкта господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на державній власності, у тому числі казенних, та об`єднань державних підприємств, утворених центральними органами виконавчої влади відповідно до законодавства, підприємств, які належать Автономній Республіці Крим, підприємств, заснованих на комунальній власності, право встановлювати такі виключні умови оплати праці:

1) розмір посадового окладу керівника підприємства залежно від середньооблікової чисельності працівників в еквіваленті повної зайнятості за рік, вартості активів підприємства або чистого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг), за даними останньої річної фінансової звітності, у кратності до мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії згідно з додатком 1.

У разі наявності можливості застосування двох і більше максимально допустимих розмірів посадового окладу керівника підприємства згідно з додатком 1 використовується найвищий із максимально допустимих розмірів посадових окладів;

1-1) розмір посадового окладу керівника закладу охорони здоров`я забезпечує співвідношення між середньою заробітною платою медичних працівників та не може перевищувати розмір середньої заробітної плати медичних працівників підприємства більш як на 60 відсотків;

2) розмір посадового окладу керівників об`єднань державних підприємств на рівні посадового окладу керівника найбільшого за чисельністю працюючих підприємства, що входить до складу цього об`єднання, який може підвищуватись до 10 відсотків;

3) умови, диференційовані показники та розміри преміювання за підсумками роботи за:

квартал - у розмірі до трьох місячних посадових окладів керівника підприємства;

рік - у розмірі до двадцяти чотирьох місячних посадових окладів керівника підприємства.

При цьому у разі:

наявності заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у відповідному квартальному або річному звітному періоді розмір премії за такий період повинен становити не більше 20 відсотків максимально дозволеного розміру премії відповідно до цієї постанови;

збільшення розміру заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у поточному квартальному або річному звітному періоді порівняно з попереднім аналогічним звітним періодом премія за такий поточний звітний період не нараховується;

погіршення якості роботи, невиконання умов контракту, порушення трудової дисципліни премія зменшується або не нараховується у тому звітному періоді, коли виявлено відповідне порушення (за окремим рішенням);

незатвердження (непогодження) в установленому законодавством порядку річного фінансового плану винагорода (премія) не нараховується;

4) доплати до посадового окладу за науковий ступінь кандидата або доктора наук у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків і за вчене звання старшого наукового співробітника у розмірі 25 відсотків та професора 33 відсотки, якщо підприємство здійснює науково-дослідну, науково-виробничу та науково-технічну діяльність.

Доплати провадяться у разі, коли діяльність керівника за профілем збігається з наявним науковим ступенем, вченим званням;

5-1) щомісячну надбавку за стаж наукової діяльності для працівників, робота яких пов`язана з науковою, науково-технічною діяльністю, у таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків;

6) керівникові підприємства (об`єднання державних підприємств) можуть виплачуватися також:

грошова допомога у розмірі не більш як шість посадових окладів у разі виходу на пенсію.

винагорода за сприяння процесу приватизації об`єкта, що полягає у виконанні завдань органу приватизації, зокрема із підготовки об`єкта приватизації до проведення аукціону в частині забезпечення збереження активів об`єкта приватизації, забезпечення проведення у разі необхідності у визначені строки інвентаризації та переоцінки активів об`єкта приватизації, реєстрації установчих документів, реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та земельні ділянки, забезпечення на вимогу Фонду державного майна доступу до інформації про об`єкт приватизації за визначеним переліком, у відсотковому розмірі від ціни його продажу за результатами завершення приватизації. Рішення про виплату такої винагороди приймається щодо конкретного об`єкта приватизації під час укладання контракту з його керівником згідно із затвердженим Фондом державного майна планом підготовки до приватизації відповідного об`єкта із визначеним переліком завдань органу приватизації.

Інші заохочувальні виплати, що не відносяться до оплати праці, керівнику підприємства не надаються.

Відповідно до пункту 4 Постанови №859 установлено, що керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади, наглядова рада суб`єктів господарювання державного сектору економіки, а також керівник уповноваженого суб`єкта господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі несуть персональну відповідальність за встановлення розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, в тому числі казенних, об`єднань державних підприємств, утворених центральними органами виконавчої влади відповідно до законодавства, з якими укладаються контракти, згідно з цією постановою.

Аналіз наведених норм свідчить, що умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на комунальній власності, належать до сфери державного регулювання, а пункт 1 Постанови №859 містить вичерпний (виключний) перелік складових оплати праці, які можуть бути встановлені такому керівнику в контракті. Відтак орган місцевого самоврядування, укладаючи контракт з керівником комунального некомерційного підприємства, не вправі встановлювати йому виплати, не передбачені пунктом 1 Постанови №859, а закріплення таких виплат у контракті чи колективному договорі не створює законних підстав для їх нарахування.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 18.2 контракту (у редакції додаткової угоди від 03.06.2022, умови оплати праці за якою згідно з пунктом 3 рішення Любомльської міської ради від 03.06.2022 №25/3 застосовуються з 01.02.2022) ОСОБА_1 встановлено підвищення посадового окладу за вищу кваліфікаційну категорію (на 7%), як вищому керівництву закладу охорони здоров`я (на 15%) та як керівнику територіального медичного об`єднання (на 20%), надбавки за звання заслуженого лікаря (20%) та за вислугу років (30%), щомісячну надбавку за інтенсивність праці, складність та напруженість у роботі (50%), а також матеріальну допомогу на оздоровлення під час надання основної щорічної відпустки в розмірі посадового окладу. Жодна із зазначених виплат пунктом 1 Постанови №859 не передбачена.

Та обставина, що надбавки, доплати та інші заохочувальні виплати за своєю правовою природою входять до структури заробітної плати (стаття 2 Закону №108/95-ВР), на що посилається позивач, не спростовує висновків відповідача, оскільки для керівників підприємств, заснованих на комунальній власності, склад таких виплат обмежений Постановою №859.

Посилання позивача на постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 №1334, від 25.04.2018 №410 та від 12.01.2022 №2 як на підставу для встановлення керівнику спірних виплат суд вважає безпідставними. Постановою №1334 пункт 1 Постанови №859 доповнено підпунктом 1-1, яким додатково обмежено розмір посадового окладу керівника закладу охорони здоров`я, а не розширено перелік виплат, які можуть йому встановлюватися. Позивач не зазначив, якою саме нормою наведених постанов передбачено право встановлювати керівнику комунального некомерційного підприємства підвищення посадового окладу та надбавки, не передбачені пунктом 1 Постанови №859, і суд такої норми не встановив.

Доводи позивача про поширення на керівника гарантій колективного договору, а також посилання на Конвенцію Міжнародної організації праці №95 та Рекомендацію Міжнародної організації праці №91 суд також відхиляє. Відповідно до частини першої статті 15 Закону №108/95-ВР форми і системи оплати праці, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством. Водночас умови оплати праці керівника комунального підприємства врегульовано спеціальним актом - Постановою №859, прийнятою на виконання статті 8 Закону №108/95-ВР, яка не допускає встановлення керівнику виплат понад визначений нею перелік.

Щодо премій суд зазначає, що підпунктом 3 пункту 1 Постанови №859 передбачено можливість преміювання керівника лише за підсумками роботи за квартал і рік на умовах, за диференційованими показниками та в розмірах, встановлених органом, який уклав з ним контракт. Аналогічне правило закріплено в підпункті 18.3 контракту, згідно з яким умови, диференційовані показники та розміри преміювання керівника за підсумками роботи за квартал і рік погоджуються рішенням органу управління майном. Щомісячне преміювання керівника Постановою №859 не передбачено взагалі, а пункт 18 контракту в редакції додаткової угоди від 03.06.2022, умови оплати праці за якою застосовуються з 01.02.2022, щомісячної премії керівнику не встановлює.

Натомість у лютому - травні 2022 року ОСОБА_1 виплачувалася щомісячна премія у розмірі 30% посадового окладу, а на підставі наказів від 10.02.2022 №11-адм, від 21.03.2022 №17-адм та від 27.07.2023 №25-адм, підписаних самим ОСОБА_1 , йому нараховано премії залежно від особистого внеску та з нагоди Дня медичного працівника. Доказів погодження цих премій органом управління майном матеріали справи не містять, а Любомльська міська рада у листі від 27.02.2026 №296 повідомила, що премії ОСОБА_1 за період з 01.02.2022 по 31.08.2025 не погоджувалися.

Посилання позивача на те, що накази про преміювання видавалися з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України №1037, №1298, від 12.01.2022 №2, спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров`я України №308/519, колективного договору та положення про преміювання, суд не бере до уваги, оскільки ці акти регулюють оплату праці працівників закладів охорони здоров`я, тоді як порядок преміювання керівника врегульовано спеціальною нормою - підпунктом 3 пункту 1 Постанови №859 та підпунктом 18.3 контракту. Суд також враховує, що, видаючи накази про преміювання, які стосувалися його самого, без погодження органу управління майном, керівник фактично самостійно оцінював свій особистий внесок у результати роботи підприємства. Подібний підхід до оцінки преміювання посадовою особою самої себе без зовнішнього погодження висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 у справі №200/2218/19-а.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення суд зазначає, що така виплата пунктом 1 Постанови №859 також не передбачена. Та обставина, що заяви ОСОБА_1 про її виплату погоджувалися міським головою, а сама виплата передбачена контрактом, не робить її правомірною, оскільки орган, який укладає контракт з керівником, не наділений правом встановлювати керівнику виплати поза межами переліку, визначеного Постановою №859, і несе персональну відповідальність за встановлення розмірів оплати праці керівника згідно з цією постановою.

Отже, висновок відповідача про порушення пункту 1 Постанови №859 внаслідок нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищень посадового окладу, надбавок, премій та матеріальної допомоги на оздоровлення, викладений у пункті 2 вимоги, є обґрунтованим і підтверджується матеріалами справи.

Суд звертає увагу, що зазначення в пункті 2 вимоги дати додаткової угоди до контракту «06.03.2022» замість «03.06.2022» та кінцевої дати періоду «31.12.2025» замість «15.10.2025» є очевидними описками, які не впливають на зміст встановленого порушення та розмір визначеної шкоди, оскільки вимога винесена на підставі акта ревізії, у якому правильно зазначено як дату додаткової угоди, так і період нарахування спірних виплат (з 01.02.2022 по 15.10.2025). Позивач на такі розбіжності як на підставу протиправності вимоги не посилався.

Щодо пункту 3 вимоги суд зазначає таке.

Як уже зазначалося, згідно зі статтею 1 Закону №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, підставою для нарахування заробітної плати є фактичне виконання працівником трудових обов`язків.

Підпунктом 6.25 пункту 6 контракту на керівника покладено обов`язок невідкладно інформувати орган управління майном про свою тимчасову втрату працездатності.

Судом встановлено та позивачем не заперечується, що в періоди з 17.03.2021 по 25.03.2021, з 03.06.2024 по 13.06.2024 та з 10.06.2025 по 19.06.2025 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні КНП «Любомльське ТМО», що підтверджується медичною документацією, дослідженою під час ревізії. Водночас у табелях обліку використання робочого часу за ці періоди йому проставлено години роботи, на підставі яких нараховано та виплачено заробітну плату в сумі 100 805,43 грн і сплачено ЄСВ у сумі 22 177,19 грн.

Доводи позивача про те, що листки непрацездатності ОСОБА_1 не відкривалися, оскільки він відмовився від їх оформлення, не свідчать про виконання ним трудових обов`язків у ці періоди.

Стаття 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на яку посилається позивач, регулює умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності та не визначає підстав для нарахування заробітної плати. Відмова працівника від оформлення листка непрацездатності не може бути підставою для оплати як відпрацьованого часу, протягом якого працівник перебував на стаціонарному лікуванні.

Пояснення інспектора з кадрів Бондар В. В. та начальника відділу кадрів Степанюка С. О. про те, що у червні 2024 року та червні 2025 року ОСОБА_1 фактично з`являвся на робочому місці та здійснював управлінські функції, мають загальний характер і не підтверджені жодними документами, які б свідчили про виконання ним посадових обов`язків саме у спірні дні (наказами, розпорядженнями, листами чи іншими документами, підписаними ним у ці дні). Крім того, ці ж особи пояснили, що про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні їм відомо не було, що свідчить про те, що табелі обліку робочого часу за спірні періоди складалися без урахування фактичних обставин. Щодо періоду з 17.03.2021 по 25.03.2021 позивач будь-яких доказів виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків не навів.

Суд також враховує, що ОСОБА_1 всупереч підпункту 6.25 пункту 6 контракту не повідомив орган управління майном про свою тимчасову втрату працездатності, а саме по собі збігання місця лікування з місцем роботи не свідчить про виконання ним посадових обов`язків у повному обсязі робочого часу.

Отже, висновок відповідача про порушення статті 1 Закону №108/95-ВР внаслідок нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за періоди перебування на стаціонарному лікуванні, викладений у пункті 3 вимоги, є обґрунтованим.

Щодо пункту 10 вимоги суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції №59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства. Такими документами є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції №59 відрядження за кордон здійснюється на підставі наказу керівника, у якому зазначаються мета, пункт призначення, строк, джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а в разі використання службового автомобіля - маршрут поїздки; у разі направлення працівника у службове відрядження за кордон за запрошенням подається його копія з перекладом та за наявності - програма заходів.

Крім того, підпунктом 6.25 пункту 6 контракту на керівника покладено обов`язок погоджувати з органом управління майном закордонні відрядження та відрядження в межах України, а підпунктом 14.1 пункту 14 контракту передбачено, що орган управління майном погоджує керівникові закордонні відрядження та відрядження в межах України.

Таким чином, відрядження керівника комунального некомерційного підприємства може вважатися службовим лише за умови його погодження з органом управління майном та документального підтвердження зв`язку поїздки з основною діяльністю підприємства.

Як встановлено судом, закордонні відрядження та відрядження в межах України ОСОБА_1 . Любомльською міською радою не погоджувалися, що підтверджується інформацією міської ради від 27.02.2026 №296, наведеною в акті ревізії. Доказів протилежного позивач суду не надав.

Поїздку до м. Жешува у квітні 2023 року здійснено на підставі запрошення, наданого ОСОБА_1 як депутату Волинської обласної ради, а поїздку до м. Парчева у травні 2023 року - на підставі розпорядження Волинської обласної ради від 12.05.2023 №21-рк, яким ОСОБА_1 відряджено саме як депутата обласної ради, члена постійної комісії, без виплати добових та інших витрат. Отже, ці поїздки були пов`язані зі здійсненням ОСОБА_1 депутатських повноважень, а не з виконанням службових доручень у КНП «Любомльське ТМО», однак витрати на них (заробітна плата за час поїздок, ЄСВ, пальне для службового автомобіля, оплата праці водіїв) понесло підприємство.

Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували виконання ОСОБА_1 під час спірних поїздок службових завдань, пов`язаних з діяльністю КНП «Любомльське ТМО», зокрема звітів про результати відряджень, програм заходів, укладених угод чи інших документів, що засвідчують досягнутий результат. Щодо відряджень у межах України (м. Київ, м. Львів, м. Тернопіль, м. Івано-Франківськ, м. Чернівці) ревізії не було надано листів-запрошень чи інших офіційних документів, які б підтверджували необхідність особистої присутності керівника. Крім того, за інформацією СВ ВП №1 (м. Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області від 27.02.2026 №27478-2026 ОСОБА_1 здійснив п`ять виїздів до Польщі в робочий час, а водій ОСОБА_6 - два виїзди до Польщі та одну поїздку до м. Львова, які взагалі не оформлювалися як відрядження чи службові поїздки.

Доводи позивача про те, що статутом КНП «Любомльське ТМО» передбачено можливість участі у конференціях, форумах, міжнародному та транскордонному співробітництві, суд відхиляє, оскільки загальні положення статуту щодо мети та предмета діяльності підприємства не звільняють керівника від обов`язку погоджувати відрядження з органом управління майном, передбаченого контрактом, та не замінюють документального підтвердження зв`язку кожного конкретного відрядження з основною діяльністю підприємства. Суд також зауважує, що в матеріалах справи наявний статут у редакції, затвердженій рішенням Любомльської міської ради від 18.02.2026 №74/27, тобто вже після періоду, у якому здійснювалися спірні поїздки.

Отже, висновок відповідача про порушення пункту 1 розділу І та пункту 1 розділу ІІІ Інструкції №59 та умов контракту при оформленні відряджень ОСОБА_1 , викладений у пункті 10 вимоги, є обґрунтованим.

Щодо визначеного відповідачем способу усунення порушень суд зазначає, що оскаржувані пункти вимоги не містять приписів про примусове стягнення збитків, а зобов`язують позивача забезпечити їх відшкодування з винних осіб у порядку, визначеному статтями 130, 133, 136 КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

У цій справі виявлені порушення пов`язані з діями конкретних посадових осіб позивача, визначених в акті ревізії: колишнього генерального директора, який підписував накази про преміювання себе, про виплату собі матеріальної допомоги та про відрядження без погодження з органом управління майном; бухгалтера, яка не провела перерахунок заробітної плати; завідувачки терапевтичного відділення, яка не внесла відміток про видачу листків непрацездатності; працівників кадрової служби, якими складалися та підписувалися табелі обліку робочого часу й оформлювалися накази про відрядження; водія, який здійснював поїздки на службовому автомобілі без належного оформлення відряджень. Тому доводи позивача про те, що вимога спонукає його самостійно визначати винних осіб, що може призвести до нового порушення законодавства, суд вважає безпідставними.

При цьому питання про наявність підстав та розмір матеріальної відповідальності конкретних осіб вирішується в установленому законом порядку, а правильність обчислення збитків перевіряється судом, який розглядає позов про їх відшкодування.

Суд також враховує, що акт ревізії від 06.03.2026 №130304-22/008 підписано посадовими особами позивача без заперечень.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність пунктів 2, 3 та 10 вимоги, які прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття. Доводи позивача висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають, оскільки в задоволенні позову відмовлено, а відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не поніс витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Комунальне некомерційне підприємство «Любомльське територіальне медичне об`єднання» Любомльської міської ради (44301, Волинська область, Ковельський район, м. Любомль, вул. Соборності, 70, код ЄДРПОУ 37271416).

Відповідач: Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області (43005, Волинська область, м. Луцьк, просп. Грушевського, 3А, код ЄДРПОУ 40913671).

Суддя О. О. Андрусенко