Ухвала № 141399008 у справі № 320/38468/26 від 10.11.2026

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

10 листопада 2026 року справа № 320/38468/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо нездійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 08.04.2022 по 20.05.2023 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Держаний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 з урахуванням вже виплаченого грошового забезпечення;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 08.04.2022 по 20.05.2023 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, з урахуванням вже виплаченого грошового забезпечення;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме за період з 08.04.2022 по 20.05.2023 за весь час затримки виплати грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата позивачу в належному розмірі грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби в період з 08.04.2022 по 20.05.2023.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.

У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

Як вбачається з позовної заяви, спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 08.04.2022 по 20.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Ураховуючи, що невиплата спірних сум грошового забезпечення позивача охоплює, зокрема, період з 19.07.2022 по 20.05.2023, до спірних правовідносин у цій справі належить застосовувати норми статті 233 КЗпП України в редакції після 19.07.2022.

При цьому, у позовній заяві позивач зазначає, що у період з 08.04.2022 по 23.04.2024 він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ). В подальшому, у період з 24.04.2024 по 21.08.2024 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 НГУ, а з 23.08.2024 по 05.09.2025 - у військовій частині НОМЕР_3 НГУ, не зазначаючи при цьому, чи є звільненим з військової служби на момент звернення до суду з даним позовом.

У той же час, до матеріалів позовної заяви позивачем додано копію військового квитка від 18.11.2022 серії НОМЕР_4 , відповідно до записів якого позивач з 05.09.2025 є звільненим з військової служби.

Отже до спірних правовідносин слід застосовувати передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з огляду на те, що позивач звільнений з військової служби.

До суду з даним позовом позивач звернувся лише 30.09.2026 (згідно копії конверту, в якому надійшла позовна заява з додатками на адресу суду), тобто з пропуском передбаченого ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону №2352-IX) тримісячного строку звернення до суду.

Так, частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

З аналізу наведених положень вбачається, що звільнення працівника породжує обов`язок роботодавця провести з ним остаточний розрахунок та виплатити всі суми, що належать працівникові на день звільнення, а також письмово повідомити його про нараховані та виплачені суми із зазначенням кожного виду виплати. Такий обов`язок роботодавця є безпосередньо пов`язаним із припиненням трудових правовідносин та має бути виконаний у встановлені статтею 116 КЗпП України строки.

Зазначене узгоджується з приписами частини другої статті 233 КЗпП України, якою для спорів про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено спеціальний тримісячний строк звернення до суду, перебіг якого пов`язується з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Отже, законодавець пов`язує застосування цього строку не лише з фактом припинення трудових правовідносин, а й із передбаченим статтями 47 та 116 КЗпП України обов`язком роботодавця здійснити остаточний розрахунок та повідомити працівника про склад і розмір виплачених йому сум. При цьому поняття «всі суми, що належать працівникові при звільненні» охоплює виплати, право на які виникло у працівника у зв`язку з трудовими правовідносинами та які підлягали виплаті при їх припиненні.

У Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 Конституційний Суд України, розкриваючи зміст поняття «заробітна плата, яка належить працівникові», виходив із того, що до таких виплат належать усі суми, на отримання яких працівник має право відповідно до умов трудового договору та встановлених законодавством державних гарантій, незалежно від того, чи здійснив роботодавець їх нарахування. Наведений підхід має значення і для визначення змісту вимог про виплату належних працівникові сум при звільненні: відсутність їх нарахування сама по собі не змінює характеру відповідної виплати як такої, що належить працівникові.

Таким чином, після припинення трудових правовідносин спір щодо невиплаченого грошового забезпечення за період проходження служби, якщо відповідні суми підлягали виплаті працівникові та мали бути враховані при остаточному розрахунку, охоплюється строком звернення до суду, установленим частиною другою статті 233 КЗпП України. Застосування цього строку обумовлене саме тим, що на момент звернення до суду особа вже звільнена, а спір стосується виплати сум, які належали їй у зв`язку з припиненням трудових (службових) правовідносин.

Такий підхід відповідає і висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25, відповідно до якого вимоги щодо належного розміру грошового забезпечення за періоди проходження військової служби можуть бути заявлені після звільнення військовослужбовця та охоплюються строком звернення до суду, встановленим частиною другою статті 233 КЗпП України, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.

Отже, сам факт того, що спірні виплати стосуються періоду проходження військової служби до звільнення, не виключає застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки після звільнення такі вимоги стосуються невиконаного роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із працівником та виплатити всі належні йому суми.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.10.2026 у справі №140/16136/25.

Оскільки на момент звернення до суду позивач був звільнений з військової служби, його вимоги про виплату належного грошового забезпечення за період проходження військової служби підлягають розгляду з дотриманням строку звернення до суду, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України.

З`ясовуючи момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, суд зауважує про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату грошового забезпечення в більшому розмірі, в той момент, коли його не отримав, на його думку, у повному обсязі.

Як було зазначено вище, спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення, зокрема, за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

У позовній заяві позивач зазначає, що у період з 08.04.2022 по 23.04.2024 він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ). В подальшому, у період з 24.04.2024 по 21.08.2024 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 НГУ, а з 23.08.2024 по 05.09.2025 - у військовій частині НОМЕР_3 НГУ. На момент переведення позивача до військової частини НОМЕР_2 НГУ відповідач грошовий атестат, довідки про грошове забезпечення не надав позивачу. В серпні 2026 року відповідач листом від 20.08.2026 №1/66/8-Г-170-Аз надав представнику позивача відомості про грошове забезпечення за 2022-2024 р.р., де в тому числі зазначено про використання під час нарахування грошового забезпечення позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2018 року.

Проте позивач не наводить у позові обставин, чи видавався позивачу при виключенні зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_3 НГУ грошовий атестат або інший документ про остаточний розрахунок і чи містив він відомості про місячне грошове забезпечення, з якого їх обчислено.

Отже, позивач пропустив встановлений законодавством тримісячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом в частині обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення та інших виплат за період з 19.07.2022 по 20.05.2023.

При цьому поважних та об`єктивних причин для поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 у позовній заяві позивач не зазначив.

Частинами першою та другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом в частині обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 та належні докази поважності причин його пропуску.

Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Позовну заяву залишити без руху.

2. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- надати обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, та належні докази поважності причин його пропуску.

3. Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Кушнова А.О.