Ухвала № 141399231 у справі № 380/22064/26 від 11.11.2026

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань залишення позову без розгляду

11 листопада 2026 року справа № 380/22064/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мартинюка Віталія Ярославовича, розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові питання про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дії щодо обчислення та виплати з 05.07.2022 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язати здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 05.07.2022 по 19.05.2023 включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), які були виплачені у вказаному періоді, обчислених виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017р. № 704, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20.10.2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та витребувано для долучення до матеріалів справи від позивача та від відповідача до 27.10.2026 року належним чином завірені копії наказу про звільнення позивача; його грошового атестата; доказів вручення та отримання такого позивачем; доказів виплати позивачу усіх належних сум його грошового забезпечення при звільненні; повідомлення позивача про виплачені суми при звільненні в порядку визначеному ч.1 ст.116 КЗпП України.

Ухвалою суду від 02.11.2026 року позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням інших причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого.

06.11.2026 року представником позивача подано заяву, в якій зазначає, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, у зв`язку з чим до спірних правовідносин не підлягають застосуванню строки звернення до суду, передбачені частиною другою статті 233 КЗпП України. Крім того, відомості про нарахування та виплату грошового забезпечення за спірний період позивач отримав лише 16.09.2026 у відповідь на адвокатський запит, після чого 15.10.2026 звернувся до суду з позовом. Також представник наголошує, що проходження військової служби в умовах воєнного стану об`єктивно ускладнювало своєчасне звернення до суду. Посилається практику Верховного Суду і рішення Конституційного Суду України, просить визнати причини пропуску строку поважними та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду.

Розглядаючи питання дотримання строку звернення до адміністративного суду, суд врахував наступні норми чинного законодавства та виходив з таких мотивів.

При цьому судом окреслюється предмет судового дослідження, яким є:

- правова природа спірних правовідносин;

- строк звернення до суду, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах;

- правова природа строку звернення до адміністративного суду;

- початок перебігу строку звернення до адміністративного суду;

- закінчення строку звернення до адміністративного суду;

- наявність поважних причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Щодо правової природи спірних правовідносин.

У відповідності до положень п.2 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Даною нормою передбачено три види правовідносин публічної служби (прийняття, проходження та звільнення), для звернення до суду за захистом яких законодавством визначено різні строки.

Відповідно до довідки від 09.09.2026 №2167/171/406/нс позивач з 28.03.2026 року продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Відтак проходження військової служби триває.

Як передбачено абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України № 2011-XII), Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

На виконання даної норми наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, з наступними змінами та доповненнями, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Пунктом 2 Розділу І цього Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення, продовжується у цьому пункті, належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, також зазначено у цьому пункті, належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення, завершується наведений пункт, належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Згідно абзацу другого пункту 8 Розділу І цього ж Порядку №260, грошове забезпечення виплачується, щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Наведені обставини та згадані норми вказують на те, що спірними правовідносинами є відносини з приводу проходження публічної служби.

Загальною нормою, ч.5 ст.122 КАС України, встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Спеціальною нормою, ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 року, ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Таким чином, на час звернення позивача до суду з даним позовом відсутня спеціальна норма, яка б урегульовувала строк звернення до суду працівника під час дії трудових відносин.

При цьому, згідно абзацу другого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 "Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): „закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - „закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - „закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.".

У реченні першому абзацу п`ятого згаданого підпункту продовжується "Імператив надання дієвості принципові верховенства права (правовладдя) вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул.".

У цьому контексті не можна залишити поза увагою питання застосування до спірних правовідносин редакції ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України до 19 липня 2022 року.

До набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон України № 2352-IX), ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України викладена у такій редакції: "У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.". Тобто звернення до суду з позовом про стягнення належної зарплати не обмежувалось будь-яким строком.

Юридичною наукою сформовано фундаментальні основи дії закону в часі, які знайшли своє закріплення у рішенні Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп/1997.

Так, у реченнях першому-третьому абзацу п`ятого пункту 3 мотивувальної частини цього Рішення зазначено: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. <…> ".

Застосовуючи загальновизнане правило дії закону у часі, суд врахувавши те, що Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2352-IX не містять жодних прямих застережень, положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України до 19 липня 2022 року (в редакції до прийняття Закону України № 2352-IX) є автоматично скасованою.

Додатково слід зазначити, що суд також позбавлений можливості застосувати до спірних правовідносин положення ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції після 19 липня 2022 року, оскільки строк визначений у цій нормі стосується правовідносин про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат при звільненні, а не щодо невиплати періодичних платежів під час проходження публічної служби, що має місце у спірних правовідносинах.

Підсумовуючи викладене, суд уважає, що після визнання неконституційною норми ч.1 ст.233 КЗпП України (в частині строків під час дії трудових відносин) та скасування редакції ч.2 ст.233 КЗпП України щодо "необмеженого строку" (редакція до 19 липня 2022 року), єдиним процесуальним обмеженням у даній справі є місячний строк, встановлений ч.5 ст.122 КАС України.

Щодо правової природи строку звернення до адміністративного суду.

Строки визначені статтею 122 КАС України є процесуальними оскільки такі:

знаходяться в процесуальному законі;

наслідки застосування таких є процесуальними (повернення позовної заяви або залишення позовної заяви без розгляду), а не матеріальними - відмова в захисті порушеного права за наслідками розгляду справи по суті (у випадку поропуску строків позовної давності).

Визначення правової природи строку звернення до адміністративного суду має значення при виборі норми права, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Так, у відповідності до положень ч.3 ст.3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З урахуванням того, що строк звернення до суду є процесуальним, його дотримання перевіряється судом на підставі норм КАС України, чинних на момент подання позову, незалежно від того, коли виникли матеріальні правовідносини.

Щодо початку перебігу строку звернення до адміністративного суду.

Абзацом першим частини другої статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень частини третьої цієї ж статті, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зміст наведених норм вказує на те, що початок перебігу строку звернення до суду у статті 122 КАС України визначається днем коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наведені норми вказують на те, що суд враховує лише висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Поряд з цим, суд уважає за необхідне зазначити, що такі законодавчі обмеження щодо врахування висновків Верховного Суду відповідають правозастосовній діяльності, адже відповідна норма законодавства не може в одних правовідносинах застосовуватись в один спосіб, а в інших - в інший.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2025 року, справа №990/376/24, зробила такі висновки щодо застосування ст.122 КАС України:

"54. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

55. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

56. Таким чином, строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, установленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

57. Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, що унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами.

58. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

59. Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово "повинна" необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

60. Усталеним у національній судовій практиці є розуміння того, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

61. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

62. Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/240/24 та інших.".

Аналогічні висновки щодо застосування положень ст.122 КАС України висловлено у постанові Верховного Суду в постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19 та інших постановах.

Вказане, у свою чергу, свідчить про усталеність висновків Верховного Суду щодо застосування законодавчо визначених понять "поважних причин пропуску строку" та "дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів", в основу яких покладено принцип суворої дисциплінованості позивача та презумпцію "неможливості незнання" про порушення своїх прав за умови обізнаності про відповідні обставини.

Така послідовна судова практика підкреслює, що право на судовий захист не є абсолютним і обмежене часовими межами, які слугують забезпеченню юридичної визначеності, як складової верховенства права.

Зміст позовних вимог вказують на те, що позивач звернувся до суду за захистом свого права на отримання грошового забезпечення у більшому розмірі, оскільки відповідач визначаючи таке забезпечення не врахував належного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому суд зазначає, що грошове забезпечення виплачується щомісяця та визначається нормативно-правовими актами, а тому позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав при здійсненні їх виплати кожного місяця.

Такий висновок відповідає висновку щодо застосування ст.122 КАС України, викладеному у п.59 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду та інших постановах Верховного Суду повторюючись: "При цьому слово "повинна" необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. ... .".

Підсумовуючи викладене, суд уважає, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав щомісяця при отриманні сум грошового забезпечення, в яких була відсутня індексація грошового забезпечення, оскільки знав про виплачені суми та у нього не було перешкод для отримання розрахунку про нараховані суми.

Відтак, початком перебігу строку звернення до суду є кожен місяць поточного року починаючи з липня 2023 року.

У цьому контексті слід зазначити про те, що у спірних правовідносинах суд позбавлений можливість застосувати висновки Верховного Суду викладені у постановах 21.03.2025 року, справа №460/21394/23, та від 29 грудня 2025 року, справа № 580/9034/24, оскільки такі не містять висновків щодо застосування ст.122 КАС України, у тому числі частини п`ятої.

Відповідачем на виконання ухвали суду від 20.10.2026 року було долучено грошовий атестат позивача, з якого вбачається, що йому 26.03.2025 року було виплачено належні, на думку відповідача, складові грошового забезпечення.

Правильність даних у цьому грошовому атестаті підтверджено підписом позивача.

Відтак початок перебігу строку звернення до суду належить обраховувати найпізніше з 27.03.2025 року - наступний день після грошового атестату.

Щодо закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Згідно з приписами ч.3 ст.120 КАС України, строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.

Відтак останнім днем звернення до суду є 27.04.2025 року.

Таким чином, позивач, звернувшись до суду з даним позовом лише 15.10.2026 року, пропустив місячний строк звернення до адміністративного суду.

Щодо наявності поважних причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Оцінюючи наведені представником позивачем доводи суд враховує, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного звернення до суду.

Відсутність доказів об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду, за умови обізнаності особи про прийняте рішення чи вчинену дію (бездіяльність), виключає можливість поновлення пропущеного процесуального строку, оскільки правова система не може "виправдовувати" пасивну поведінку або байдужість учасника справи до власних прав та інтересів.

На переконання суду, посилання представника позивача на отримання відповіді - листа відповідача не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а вказує на триваючу пасивну поведінку позивача.

Більше того, суд зазначає, що із згаданого атестата чітко вбачається, що належні складові грошового забезпечення не були нараховані та виплачені.

Враховуючи те, що позивачем не подано доказів існування об`єктивних, непереборних та незалежних від волі позивача обставин, які б перешкоджали йому звернутися до суду у визначений законом строк, суд не вбачає правових підстав для визнання причин пропуску строку поважними.

За викладених обставин, суд уважає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України.

Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Мартинюк Віталій Ярославович