Рішення № 141399359 у справі № 380/13478/26 від 10.11.2026

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року справа № 380/13478/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Карп`як О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2, ВЧ НОМЕР_1 ), у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо затримання ОСОБА_1 08.05.2026 за наявності у нього чинної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.05.2026 №316 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.05.2026 №130 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на 08.05.2026 позивач мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації як батько дитини з інвалідністю віком до 18 років. Син позивача є дитиною з інвалідністю, і ця обставина не змінювалася. Попри це, 08.05.2026 посадові особи відповідача-1 доставили позивача до приміщення центру, а 09.05.2026 його призвано на військову службу та зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 . Позивач вказує, що відповідач-1 підтвердив наявність у нього відстрочки, однак повідомив про її анулювання системою 19.04.2026 у зв`язку з втратою законних підстав, не назвавши, яку саме підставу втрачено. На думку позивача, відстрочка мала продовжуватися автоматично, а відповідач-1 був зобов`язаний перевірити наявність у нього права на відстрочку до видання наказу про призов. Наказ ВЧ НОМЕР_1 позивач вважає похідним від протиправного наказу про призов, а зобов`язання звільнити його з військової служби - ефективним способом відновлення порушеного права.

Ухвалою суду від 06.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачам встановлено строк для подання відзивів на позовну заяву.

Від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 проти позову заперечив. Зазначив, що військові частини не здійснюють мобілізаційних заходів і не наділені правом перевіряти правильність ведення військового обліку. Позивач прибув до частини як призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому командир був зобов`язаний видати наказ про його зарахування до списків особового складу і не мав дискреції відмовити. З моменту зарахування позивач набув статусу військовослужбовця. Підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану визначені ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і не включають скасування судом наказу про призов. Послався на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21. Також зазначив, що позивач з рапортом про звільнення до командування не звертався. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача подав відповідь на відзив військової частини НОМЕР_1 . Вказав, що відповідач-2 не спростовує наявності у позивача відстрочки, а наказ про зарахування не може мати самостійної юридичної сили, відірваної від протиправного наказу про призов. Практику Верховного Суду, на яку посилається відповідач-2, вважає такою, що стосується інших обставин. Покладення на позивача обов`язку подавати рапорт вважає перекладенням наслідків помилки держави на особу. До відповіді долучено лист ГУНП у Волинській області від 08.07.2026 №90384-2026 та лист Департаменту мобілізації Міністерства оборони України від 09.07.2026 №220/25/1353.

Від ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 проти позову заперечив. Зазначив, що 08.05.2026 група оповіщення зупинила позивача для перевірки військово-облікових документів. Позивач пред`явив відомості із застосунку «Резерв+», де відображалася відстрочка на підставі п.5 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Оскільки ці відомості не оновлювалися кілька тижнів, їх перевірено в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з якого встановлено, що відстрочку скасовано автоматично у зв`язку з втратою підстав. Позивачу запропоновано прослідувати до службового автомобіля, після чого його направлено на військово-лікарську комісію, яка 09.05.2026 визнала його придатним до військової служби. Відповідач-1 стверджує, що скасування відстрочки відбулося в автоматичному режимі, а посадові особи центру відомостей про скасування до Реєстру не вносили; який саме орган адміністрування Реєстру вніс такі відомості, відповідачу-1 невідомо. Також вказав, що наказ про призов є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію виконанням, тому його скасування не відновить попереднього становища позивача. Послався на рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп, від 22.04.2008 №9-рп/2008 та практику Верховного Суду, зокрема постанову від 05.02.2025 у справі №160/2592/23. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача подав відповідь на відзив ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначив, що відзив подано з пропуском строку без клопотання про його поновлення. По суті вказав, що відповідач-1 визнає наявність у позивача відстрочки та не заперечує наявності в нього дитини з інвалідністю. Твердження про втрату підстав для відстрочки вважає непідтвердженим, оскільки відповідач-1 не називає ні обставини, ні органу, який її зафіксував. Наголосив, що обов`язок доведення правомірності своїх дій покладається на суб`єкта владних повноважень.

Розглянувши позовну заяву, відзиви на неї, відповіді на відзиви та подані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_3 та витягом з реєстру територіальної громади від 04.02.2026 №2026/001790381. Позивач перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Володимирської міської ради, ОСОБА_2 призначено державну соціальну допомогу дитині з інвалідністю, причина та група інвалідності - дитина з інвалідністю підгрупи А. Законним представником дитини у посвідченні зазначено позивача.

Інвалідність дитини підтверджується медичними висновками про дитину з інвалідністю віком до 18 років КП «Володимирський центр первинної медичної допомоги» Володимирської міської ради від 18.10.2022 №79, від 16.01.2024 №107 та від 03.10.2024 №102. У кожному з цих висновків зазначено, що висновок дійсний до 10.05.2029. Ці документи відповідачами не спростовані.

Згідно з листом Департаменту мобілізації Міністерства оборони України від 09.07.2026 №220/25/1353, за відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.5 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» строком з 20.11.2025 по 03.05.2026. Відстрочку оформлено через мобільний застосунок «Резерв+» шляхом автоматичної перевірки відомостей за допомогою електронної інформаційної взаємодії Реєстру з іншими державними реєстрами. У листі також зазначено, що 19.04.2026 відстрочку автоматично скасовано системою в силу обставин, що зумовили втрату підстав для її надання. Які саме обставини настали, у листі не вказано.

Відповідно до долученої відповідачем-1 паперової копії електронного документа з Реєстру щодо позивача, відстрочка за п.5 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (категорія - жінки та чоловіки, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років) мала дату початку 20.11.2025, дату закінчення 03.05.2026 та дату анулювання 19.04.2026. У графі «Причина анулювання» зазначено «Втрата (відсутність) законних підстав», у графі «Ким надана відстрочка» - «Автоматично системою», у графі «Коментар» - «Анульовано через втрату підстав». Конкретної обставини, яка зумовила втрату підстав, документ не містить.

Листом від 03.06.2026 №4601 на адвокатський запит від 26.05.2026 №26/05-3 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що позивач мав оформлену відстрочку з 03.02.2026 по 03.05.2026, яку 19.04.2026 анульовано системою у зв`язку з втратою законних підстав. Обставин втрати підстав у листі також не наведено.

На знімку екрана застосунку «Резерв+» позивача відображено: «Відстрочка до: завершення мобілізації», «Тип відстрочки: п.5 ч.1 ст.23», «Постанова ВЛК: Придатний», «Дата ВЛК: 28.06.2024». Дата формування знімка на ньому не зазначена.

08.05.2026 у м. Володимирі група оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_4 зупинила позивача для перевірки військово-облікових документів. Позивач пред`явив відомості із застосунку «Резерв+» про наявність відстрочки. Після перевірки за даними Реєстру, де містився запис про анулювання відстрочки, позивачу запропоновано прослідувати до службового автомобіля для вибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Ці обставини викладені у відзиві відповідача-1 та позивачем не спростовані.

09.05.2026 позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 та визнаний придатним до військової служби. Висновок військово-лікарської комісії позивач не оскаржує.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 09.05.2026 №316 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» позивача відповідно до поіменного списку №3940 від 09.05.2026 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено до військової частини НОМЕР_5 .

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.05.2026 №130 (п.3.6) солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини з 09.05.2026, призначено на посаду курсанта та вважається таким, що 09.05.2026 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків. Наказ виданий щодо військовозобов`язаних, призваних по мобілізації, які прибули з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Витяг з наказу надіслано представнику позивача листом ВЧ НОМЕР_1 від 15.06.2026 №11907/1, отриманим 27.06.2026.

Представник позивача звертався з адвокатськими запитами щодо підстав анулювання відстрочки до Міністерства оборони України (від 04.06.2026 №04/06), Генерального штабу Збройних Сил України (від 16.06.2026 №16/06) та Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (від 16.06.2026 №16/06-2). Генеральний штаб Збройних Сил України листом від 18.06.2026 повідомив про відсутність запитуваної інформації та переслав запит до ІНФОРМАЦІЯ_9 . Відповідей, які б містили відомості про конкретну обставину втрати позивачем права на відстрочку, матеріали справи не містять.

Згідно з листом ГУНП у Волинській області від 08.07.2026 №90384-2026 позивач у державному розшуку як особа, яка переховується від органів державної влади, не перебував.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, в Україні оголошено загальну мобілізацію. Указом Президента України від 27.04.2026 №343/2026, затвердженим Законом України від 28.04.2026 №4858-IX, строк проведення загальної мобілізації продовжено з 04.05.2026 на 90 діб.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 (далі Закон №3543-XII).

Згідно з п.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Процедуру надання відстрочки та призову визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі Порядок №560).

Згідно з абзацом першим п.2 Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до абзацу другого п.6 Порядку №560 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.

Абзацом першим п.59 Порядку №560 встановлено, що за наявності технічної можливості відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися та надаватися автоматично у разі створення запиту на її оформлення військовозобов`язаним через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно з абзацом другим п.59 Порядку №560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі виявлення шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних відсутності у військовозобов`язаного законних підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлену автоматично, така відстрочка підлягає автоматичному скасуванню.

Відповідно до п.60 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України (крім випадків, передбачених цим Порядком). У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.

Пунктом 60 Порядку №560 також передбачено, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надана (оформлена) відповідно до пункту 59 цього Порядку, у разі продовження строку проведення мобілізації продовжується за допомогою застосування електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних на строк, установлений Указом Президента України про продовження строку проведення мобілізації, але не більш як до настання обставин, за яких військовозобов`язаний втрачає законні підстави для відстрочки.

Згідно з п.94 Порядку №560 до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил).

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що особа, яка виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, за прямою вказівкою закону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Відстрочка, оформлена автоматично через електронний кабінет, діє на строк законних підстав і в разі продовження мобілізації продовжується до настання обставин, за яких особа втрачає такі підстави. Автоматичне скасування такої відстрочки допускається лише у разі виявлення через електронну взаємодію реєстрів відсутності законних підстав для неї. Призову підлягають лише ті військовозобов`язані, які не мають права на відстрочку, а перевірка підстав щодо надання відстрочки є обов`язковою складовою процедури призову.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Щодо строку подання відзиву ІНФОРМАЦІЯ_2 суд враховує, що відзив подано 24.07.2026, тобто після спливу строку, встановленого ухвалою від 06.07.2026, без клопотання про його поновлення. Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Водночас згідно з ч.4 ст.9 КАС України суд вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Долучена до відзиву копія відомостей з Реєстру має значення для встановлення обставин анулювання відстрочки позивача, тому суд досліджує її як доказ і оцінює доводи відповідача-1, оскільки це не порушує прав позивача, який реалізував право на відповідь на відзив.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо затримання позивача 08.05.2026 суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу четвертого п.54 Порядку №560 у ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов`язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з абзацом п`ятим п.54 Порядку №560 у разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 5, ст. 409), або Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов`язаному (крім резервістів та військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів) прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів.

Під час перевірки 08.05.2026 відомості застосунку «Резерв+», пред`явлені позивачем, не збігалися з відомостями Реєстру, у якому містився запис про анулювання відстрочки з 19.04.2026. За наявності такої розбіжності посадові особи відповідача-1 мали підстави запропонувати позивачу прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення даних.

Позивач стверджує, що його затримали та примусово доставили до центру. Проте доказів застосування до позивача адміністративного затримання чи іншого заходу примусу (протоколу, відеозапису, пояснень свідків тощо) суду не надано. Відповідач-1 застосування примусу заперечує. Отже, обставина затримання позивача, на якій ґрунтується ця позовна вимога, належними доказами не підтверджена.

Крім того, під час перевірки посадові особи групи оповіщення діяли на підставі відомостей Реєстру, які вони не вносили і не могли змінити. Наявність у позивача права на відстрочку оцінюється судом при перевірці правомірності наказу про призов, і саме скасування цього наказу відновлює порушене право позивача. Тому позовна вимога про визнання протиправними дій щодо затримання позивача задоволенню не підлягає.

Щодо правомірності наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.05.2026 №316 в частині призову позивача суд зазначає таке.

У даній справі мали місце такі обставини. Позивач скористався електронним кабінетом і 20.11.2025 отримав відстрочку за п.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII на підставі даних державних реєстрів. Строк відстрочки визначено до 03.05.2026, тобто до завершення строку мобілізації, встановленого на той час. 19.04.2026 відстрочку анульовано автоматично з формулюванням «Втрата (відсутність) законних підстав». З 04.05.2026 строк мобілізації продовжено Указом Президента України від 27.04.2026 №343/2026. 08.05.2026 позивача доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 , 09.05.2026 визнано придатним до військової служби та призвано наказом №316.

Підставою відстрочки позивача є виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років. Станом на 08.05.2026 та 09.05.2026 син позивача, ІНФОРМАЦІЯ_6 , не досяг 18 років. Медичні висновки про дитину з інвалідністю дійсні до 10.05.2029. Посвідчення серії НОМЕР_4 підтверджує призначення дитині соціальної допомоги як дитині з інвалідністю. Доказів припинення інвалідності дитини, позбавлення позивача батьківських прав чи настання іншої обставини, за якої позивач втратив би підставу для відстрочки, матеріали справи не містять.

Ні ІНФОРМАЦІЯ_2 , ні Департамент мобілізації Міністерства оборони України не назвали обставину, яка зумовила анулювання відстрочки. Відповідач-1 повідомив суду, що не знає, який орган адміністрування Реєстру вніс відомості про скасування. Запис у Реєстрі містить лише загальне формулювання про втрату (відсутність) законних підстав.

Абзац другий п.59 Порядку №560 допускає автоматичне скасування відстрочки лише у разі виявлення відсутності в особи законних підстав для неї. Отже, сам по собі запис в Реєстрі про анулювання відстрочки не є доказом того, що законна підстава для відстрочки відпала. Обов`язок довести наявність обставини, з якою закон пов`язує втрату права на відстрочку, у силу ч.2 ст.77 КАС України покладається на відповідача. Відповідач-1 цього обов`язку не виконав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що станом на 09.05.2026 у позивача існувала законна підстава для відстрочки, передбачена п.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII. Оскільки обставини втрати підстав не настали, відповідно до п.60 Порядку №560 відстрочка, оформлена за п.59 цього Порядку, у зв`язку з продовженням строку мобілізації з 04.05.2026 підлягала продовженню.

Під час перевірки 08.05.2026 позивач пред`явив відомості про наявність у нього відстрочки саме за п.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII. Тобто відповідачу-1 було відомо про підставу відстрочки. Водночас за наявності розбіжності між відомостями «Резерв+» та Реєстру відповідач-1 не перевірив, чи існує в позивача право на відстрочку, хоча така перевірка згідно з п.6 Порядку №560 є складовою процедури призову. Натомість відповідач-1 направив позивача на військово-лікарську комісію і наступного дня видав наказ про призов. Згідно з п.2 та п.94 Порядку №560 призову та включенню до військових команд підлягають лише військовозобов`язані, які не мають права на відстрочку.

Таким чином, наказ №316 в частині призову позивача виданий щодо особи, яка відповідно до п.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII не підлягала призову на військову службу під час мобілізації, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже не відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 18.01.2024 у справі №280/6033/22 та від 11.04.2024 у справі №520/7954/22, згідно з якою право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. У цій справі позивач таке право реалізував до призову: він подав запит через електронний кабінет, і відстрочку йому оформлено 20.11.2025. Подальше анулювання відстрочки відбулося без участі позивача та без встановлення обставини, з якою закон пов`язує втрату права на неї.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що позивач кілька тижнів не оновлював застосунок «Резерв+» і тому не знав про скасування відстрочки. Предметом перевірки у цій справі є не обізнаність позивача, а наявність у нього законної підстави для відстрочки, яку підтверджено. Крім того, доказів повідомлення позивача про скасування відстрочки із зазначенням її причин відповідач-1 суду не надав.

Доводи відповідача-1 про те, що відстрочку скасовано в автоматичному режимі, а посадові особи центру відповідних відомостей до Реєстру не вносили, не спростовують висновків суду. Спосіб внесення запису до Реєстру не звільняв відповідача-1 від обов`язку перевірити підстави щодо надання відстрочки перед призовом. Невизначеність щодо органу, який вніс запис, і щодо причини анулювання не може тлумачитися на шкоду позивачу. Згідно з принципом належного урядування, застосованим Європейським судом з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04), ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Посилання відповідача-1 на загальні положення законодавства про мобілізацію, Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки та п.81 Порядку №560 щодо оформлення призову наказом керівника районного територіального центру суд не приймає, оскільки ці норми визначають повноваження та порядок оформлення призову, а не звільняють від обов`язку перевірити наявність у особи права на відстрочку.

Щодо доводів відповідачів про те, що наказ про призов є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію виконанням, суд зазначає таке. Наслідком виконання наказу №316 стало набуття позивачем статусу військовослужбовця, який зберігається і на час розгляду справи. Отже, правові наслідки цього наказу тривають. Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп та від 22.04.2008 №9-рп/2008 визначають природу актів індивідуальної дії, однак не виключають судового контролю за їх правомірністю в порядку, встановленому КАС України. Висновки ж Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17 та постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21, на які посилаються відповідачі, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже такі висновки викладені за іншого правового врегулювання та обставин справи, не пов`язаних із призовом на військову службу під час мобілізації особи, яка відповідно до закону не підлягала призову, а відтак не підлягають застосуванню.

Щодо постанови Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 (провадження №К/990/35899/24), на яку посилаються обидва відповідачі, суд зазначає таке. У цій справі Верховний Суд виснував, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Водночас Верховний Суд вказав, що у спірних правовідносинах порушеним було право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації, а сам факт непроходження медичного огляду під час призову не є свідченням непридатності позивача до військової служби. Також Верховний Суд зазначив, що зобов`язання військової частини звільнити особу з військової служби виходило за межі правовідносин між територіальним центром комплектування та позивачем щодо порядку його призову.

Обставини цієї справи є іншими. Позивач оскаржує не порушення окремої процедурної дії, а наказ про призов особи, яка за п.5 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII не підлягала призову взагалі. Порушення стосується не процедури, а самої підстави призову. Крім того, у цій справі позивач оскаржує і наказ військової частини про зарахування до списків особового складу, а військова частина НОМЕР_1 є відповідачем. Тому вимоги до відповідача-2 не виходять за межі спірних правовідносин. Отже, висновки Верховного Суду у справі №160/2592/23 сформовані за інших фактичних обставин і не є релевантними для цієї справи.

З урахуванням наведеного наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.05.2026 №316 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.05.2026 №130 в частині зарахування позивача до списків особового складу суд зазначає таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII) початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Наказ №130 виданий щодо військовозобов`язаних, призваних по мобілізації, які прибули з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Отже, єдиною підставою для зарахування позивача до списків особового складу був його призов на підставі наказу №316. Відповідач-2 у відзиві це підтверджує.

Суд погоджується з тим, що командир військової частини НОМЕР_1 діяв на підставі документів територіального центру комплектування і не мав повноважень перевіряти правомірність призову. Позивач також не стверджує про самостійні протиправні дії командира. Однак правомірність похідного акта не може оцінюватися окремо від правомірності акта, на підставі якого його видано. Зі скасуванням наказу №316 в частині призову позивача наказ №130 у відповідній частині втрачає правову підставу. Тому наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.05.2026 №130 в частині зарахування позивача до списків особового складу частини також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу суд зазначає таке.

Згідно з п.3 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Позивач перебуває на військовій службі виключно внаслідок видання наказу №316, який визнано протиправним. Самі відповідачі у відзивах зазначають, що скасування наказів без рішення про звільнення не змінить правового статусу позивача. Отже, лише скасування наказів не відновить становища позивача, яке існувало до порушення.

Суд відхиляє доводи ВЧ НОМЕР_1 про вичерпний перелік підстав звільнення, визначений ст.26 Закону №2232-XII. Позивач не просить звільнити його з підстав, передбачених цією статтею. Звільнення в цьому випадку є наслідком судового рішення про протиправність призову і способом відновлення порушеного права, а не реалізацією права військовослужбовця на звільнення за певною обставиною.

Суд також відхиляє посилання відповідача-2 на те, що позивач не звертався з рапортом про звільнення. Порядок подання рапорту стосується звільнення з підстав, визначених ст.26 Закону №2232-XII. Покладення на позивача обов`язку ініціювати окрему процедуру для усунення наслідків протиправного призову означало б перекладення на нього наслідків помилки суб`єкта владних повноважень.

Суд зауважує, що протиправні рішення не можуть спричиняти правомірних наслідків, порушення прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, що поверне у правовий стан, який мав місце до моменту порушення.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб`єктом владних повноважень, порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу частини. Обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту та суті порушеного права і забезпечує його ефективний захист.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат суду не надано, тому відповідно до ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) від 09.05.2026 №316 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) (по стройовій частині) від 09.05.2026 №130 в частині зарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна