Рішення № 141400577 у справі № 460/9347/26 від 11.11.2026

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 листопада 2026 року м. Рівне №460/9347/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач) про визнання протиправним і скасування рішення №172850035273 від 12.12.2025, зобов`язання призначити та виплатити, починаючи з 19.11.2025, пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача №172850035273 від 12.12.2025 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою суду від 08.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що документами підтверджено факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 лише 2 роки 10 місяців 07 днів, а загальний період проживання - 04 роки 02 місяці 26 днів; архівну довідку від 16.07.2025 №49 про періоди перебування на канікулах до уваги не взято, оскільки законодавством передбачено лише постійне проживання та роботу на територіях радіоактивного забруднення; Порядок №22-1 містить вичерпний перелік документів, якими підтверджуються відповідні факти.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 14.08.2025, замість посвідчення серії НОМЕР_2 .

08.12.2025 позивач звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності подані позивачем документи для вирішення питання про призначення пенсії надійшли до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 12.12.2025 №172850035273 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю факту проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.

У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 54 роки, загальний страховий стаж становить 36 років 02 місяці 08 днів, період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 -2 роки 10 місяців 07 днів, загальний період проживання - 04 роки 02 місяці 26 днів, що, на думку відповідача, не дає права на зниження пенсійного віку на 6 років; право на пенсійну виплату виникне з 19.11.2031.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем при вирішенні питання про наявність підстав для призначення позивачу пенсії протиправно не зараховано до загального періоду проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення такі періоди: перебування ОСОБА_1 на канікулах під час навчання: з 12.01.1987 по 25.01.1987, з 29.06.1987 по 31.08.1987; з 12.01.1988 по 25.01.1988, з 06.07.1988 по 31.08.1988; з 12.01.1989 по 25.01.1989, з 13.07.1989 по 31.08.1989; з 12.01.1990 по 25.01.1990; період роботи ОСОБА_1 з 20.05.1994 по 27.06.1999 у дитячому садку «Журавлик» с. Томашгород (правонаступником якого на даний час є Томашгородський заклад дошкільної освіти «Журавлик» Рокитнівської селищної ради), розташованому у населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, - який відповідачем зараховано лише частково.

Позивач вказує, що відповідач листом від 13.05.2026 № 0600-0301-8/48386, наданим у відповідь на адвокатський запит представника позивача, заперечив наявність підстав для врахування зазначених періодів, послався на те, що факт проживання на території зони гарантованого добровільного відселення після 19.05.1994 не підтверджений основним документом - довідкою органів місцевого самоврядування.

Окрім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 13.05.2026 № 1700-0202-8/39155 на адвокатський запит представника позивача повідомило, що до загального періоду проживання ОСОБА_1 на території гарантованого добровільного відселення враховано періоди з 26.04.1986 31.08.1986, з 01.07.1990 по 31.12.1992, з 01.01.1993 по 19.05.1994; період з 20.05.1994 по 27.06.1999 до загального періоду не враховано, оскільки, згідно з довідкою Рокитнівської селищної ради від 17.07.2025 № 959, ОСОБА_1 дійсно проживала та була зареєстрована в с. Томашгород Сарненського (Рокитнівського) району по 19.05.1994. Факт проживання на території гарантованого добровільного відселення після 19.05.1994 не підтверджений основним документом - довідкою органів місцевого самоврядування.

Відтак, відповідач дійшов висновку, що період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення становить 2 роки 10 місяців 07 днів, що, на переконання позивача, і слугувало єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком.

Вважаючи таке рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796-XII особам, які проживали або працювали на радіоактивно забруднених територіях, пенсії призначаються із зниженням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (частини друга та третя статті 55 Закону №796-XII).

Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом 3 років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

Отже, період проживання та/або праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).

Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, позивачу 14.08.2025 видане посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , що видане замість посвідчення Серія НОМЕР_2 .

Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 18 червня 2020 року у справі № 404/5266/16-а (2-а/404/29/17), від 30 серпня 2022 року у справі № 357/6372/17 та інших виснував, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

У пункті 30 постанови від 26 липня 2023 року у справі № 460/2589/20 Верховний Суд також констатував, що Законом № 796-ХІІ та Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян № 551 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (№ 14-560цс18) також зазначалось, що право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до положень пп. 5 п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком, серед іншого додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, у т.ч., посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Як встановлено судом, згідно з довідкою Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області від 17.07.2025 №959 позивач дійсно проживала та була зареєстрований в селі Томашгород Сарненського (Рокитнівського) району Рівненської області з 26.04.1986 по 12.09.1986 рік, з 05.06.1990 по 19.05.1994 рік, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення згідно Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.

При цьому, позивач з 01.09.1986 по 30.06.1990 навчалася в Луцькому педагогічному училищі імені Ярослава Галана (правонаступником якого на даний момент є Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний коледж» Волинської обласної ради.

Відповідна інформація про вказаний період навчання підтверджується архівною довідкою №49 від 16.07.2025 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 20.05.1994 по 27.06.1999 працювала в дитячому садку «Журавлик» с. Томашгород, правонаступником якого на даний час є Томашгородський заклад дошкільної освіти «Журавлик» Рокитнівської селищної ради.

Вказана обставина підтверджується довідкою від 14.11.2025 № 93, а також записами № 7-8 трудової книжки серії НОМЕР_3 , дата заповнення 15.08.1990, які в сукупності свідчать про факт роботи позивача у зазначеній установі протягом спірного періоду загальною тривалістю понад 5 років. Ці ж періоди роботи (з 24.08.1991 по 27.06.1999) зараховані відповідачем до страхового стажу позивача, що вбачається з розрахунку стажу (форма РС-право) до оскаржуваного рішення. Крім того, у довідці від 14.11.2025 №93 зазначено, що позивача звільнено з посади вихователя з 27.06.1999 у зв`язку з переселенням із зони радіаційного забруднення як потерпілу внаслідок аварії на ЧАЕС (наказ №37 від 27.06.1999).

Доводи відповідача про те, що факт проживання/роботи позивача на території зони гарантованого добровільного відселення після 19.05.1994 підлягає підтвердженню виключно довідкою органів місцевого самоврядування, зазначені відповідачем у листі від 13.05.2026 №0600-0301-8/48386, а також доводи відзиву про неможливість зарахування періодів канікул. Суд оцінює критично та відхиляє вказані доводи відповідача з наступних підстав. Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР» «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» від 23 липня 1991 р. №106, село Томашгород Сарненського району (раніше Рокитнівського району) Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Зі змісту довідки Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області від 17.07.2025 №959 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно з 26.04.1986 по 12.09.1986 рік, з 05.06.1990 по 19.05.1994 постійно проживала та була зареєстрована у селі Томашгород Сарненського (Рокитнівського) району Рівненської області. Даний населений пункт відноситься до 3 зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Підстава видачі: погосподарські книги.

Таким чином, довідкою від 17.07.2025 №959, засвідчено факт постійного проживання та реєстрації позивача на території зони гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 12.09.1986 та з 05.06.1990 по 19.05.1994, тобто до початку і після завершення навчання; ці періоди відповідач зарахував і не оспорює, при цьому, будь-яких посилань на невідповідність довідки чинному законодавству (або їх недостовірності) відповідач не навів. Довідка, яка була надана позивачем, на цей час є дійсною, має відбиток печатки та підпис.

Щодо періоду з 20.05.1994 по 27.06.1999 суд зазначає, що пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII пов`язує право на зниження пенсійного віку з постійним проживанням або постійною роботою у зоні гарантованого добровільного відселення, а при обчисленні додаткової величини зниження («додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи») враховуються як періоди проживання, так і періоди роботи у цій зоні. Отже, період постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення є самостійною підставою для його врахування і не потребує додаткового підтвердження факту проживання довідкою органу місцевого самоврядування.

Факт постійної роботи позивача у період з 20.05.1994 по 27.06.1999 на посаді вихователя у дитячому садку «Журавлик» с. Томашгород, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення, підтверджений довідкою Томашгородського закладу дошкільної освіти «Журавлик» Рокитнівської селищної ради від 14.11.2025 №93 та записами трудової книжки, не спростований відповідачем і врахований ним до страхового стажу. За таких обставин відмова відповідача у врахуванні цього періоду (5 років 1 місяць 8 днів) до загального періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення є протиправною.

Судом встановлено, що архівною довідкою Комунального закладу вищої освіти «Луцький педагогічний коледж» Волинської обласної ради від 16.07.2025 №49 (надана відповідачу до заяви про призначення пенсії та долучена до позовної заяви) підтверджуються періоди канікул Ліщук О.Ф.:

- I курс - з 12.01.1987 по 25.01.1987; з 29.06.1987 по 31.08.1987;

- II курс - з 12.01.1988 по 25.01.1988; з 06.07.1988 по 31.08.1988;

- III курс - з 12.01.1989 по 25.01.1989; з 13.07.1989 по 31.08.1989;

- IV курс - з 12.01.1990 по 25.01.1990.

Крім того, відповідачем не надано суду жодних доказів того, що в періоди зимових і літніх канікул, визначені архівною довідкою від 16.07.2025 №49, позивач проживала в іншому населеному пункті, ніж с. Томашгород, де постійно проживали її батьки та де вона була зареєстрована до вступу до навчального закладу і після його закінчення. Відмова у зарахуванні цих періодів ґрунтується лише на тому, що позивач у цей час була студенткою денної форми навчання, однак канікули є часом поза навчанням, коли обов`язок перебувати за місцем навчання відсутній.

Верховний Суд у постанові від 26 липня 2023 року у справі №460/2589/20 зазначив, що …дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

При цьому у постанові Верховного Суду від 16.12.2025 у справі №460/6098/24, суд касаційної інстанції зазначив, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення (пункт 28), а наявність посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для такого призначення (пункт 30). У цій справі Верховний Суд погодився з висновком про відсутність підстав для зарахування до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення періоду денного навчання позивачки у Брянському технологічному інституті (пункт 34). Водночас у постанові від 28.05.2025 у справі №460/658/24 Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення зараховано періоди зимових і літніх канікул (практики) особи, яка навчалася на денній формі за межами зони, та вказав, що суд апеляційної інстанції не зазначив, які саме докази спростовують факт постійного проживання позивача у ці періоди на території зони гарантованого добровільного відселення поза періодом навчання.

Суд враховує наведені висновки Верховного Суду та зазначає, що, на відміну від справи №460/6098/24, позивач не просить зарахувати весь період навчання в Луцькому педагогічному училищі імені Ярослава Галана з 01.09.1986 по 30.06.1990, а лише періоди зимових і літніх канікул, які за архівною довідкою від 16.07.2025 №49 є часом поза навчанням. Обставини, встановлені у справі №460/658/24, є подібними до обставин цієї справи (у тому числі територіально - населений пункт Рокитнівського району Рівненської області), а тому відповідний висновок підлягає врахуванню на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Таким чином, сукупністю досліджених доказів - архівною довідкою від 16.07.2025 №49, довідкою Рокитнівської селищної ради від 17.07.2025 №959 (щодо постійного проживання позивача у с. Томашгород до вступу та після закінчення навчання) та посвідченням потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 - підтверджено факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у періоди канікул, а тому відмова відповідача в частині вказаних вимог позивачки є протиправною.

Крім того, на час звернення позивача до суду належність її до особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії ніким не оспорювалась, її посвідчення (категорія 3) серії НОМЕР_1 , що видане замість посвідчення Серія НОМЕР_2 , Рівненською обласною державною адміністрацією 14.08.2025 не скасовано, не визнано недійсним, а отже є таким, що підлягає для застосування в питанні надання пільг, встановлених Законом № 796-ХІІ. Однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення та виплати пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону №796-ХІІ.

Отже з досліджених доказів в матеріалах справи вбачається, що позивач, хоча і не була зареєстрована у с. Томашгород, Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області в спірний період, однак фактично проживала в даному населеному пункті під час літніх та зимових канікул.

У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Згідно статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що законодавець не пов`язує місце проживання особи з місцем реєстрації даної особи, а ототожнює його з фактичним місцем проживання особи, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку. Відповідно до частин першої та другої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Враховуючи викладене, на підставі досліджених судом належних та допустимих доказів встановлено, що позивач дійсно проживала в с. Томашгород Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області в період канікул, які мали місце під час її навчання в Луцькому педагогічному училищі імені Ярослава Галана.

У сукупності вищенаведеного, матеріалами справи підтверджено, що період проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 (26.04.1986 по 31.08.1986, з 12.01.1987 по 25.01.1987; з 29.06.1987 по 31.08.1987; з 12.01.1988 по 25.01.1988; з 06.07.1988 по 31.08.1988; з 12.01.1989 по 25.01.1989; з 13.07.1989 по 31.08.1989; з 12.01.1990 по 25.01.1990,з 01.07.1990 по 31.12.1992) становить 3 роки 5 місяців 21 день, тобто понад 3 роки. Загальний період проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення становить 9 років 11 місяців 18 днів: 4 роки 2 місяці 26 днів (визнано відповідачем: з 26.04.1986 по 31.08.1986, з 01.07.1990 по 31.12.1992, з 01.01.1993 по 19.05.1994) + 7 місяців 14 днів (періоди канікул) + 5 років 1 місяць 8 днів (період роботи з 20.05.1994 по 27.06.1999). Оскільки, станом на 01.01.1993 позивач прожила на території зони гарантованого добровільного відселення більше 3 років, її пенсійний вік відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягає зниженню з розрахунку: 3 роки початкова величина та додатково 1 рік за кожні 2 роки проживання (роботи), але не більше 6 років. З огляду на загальний період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення 9 років 11 місяців 18 днів (понад 6 років), додаткова величина зниження становить 3 роки, а загальна величина зниження пенсійного віку - 6 років (3 + 3), що відповідає максимальній величині, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.

Відтак, суд вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно ст.55 Закону №796-ХІІ.

Обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є досягнення особою відповідного віку.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років.

З урахуванням зменшення пенсійного віку на 6 років, достатній вік позивача для призначення пенсії має становити 54 роки (60-6).

Враховуючи дату народження позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та дату звернення до органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії (08.12.2025) її вік становив 54 роки; віку 54 років позивач досягла 18.11.2025, а із заявою про призначення пенсії звернулася 08.12.2025, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Тому, умова щодо досягнення необхідного віку є дотриманою.

Крім того, обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Таким чином, необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку (32-6) для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII становить 26 років.

Відповідач у рішенні про відмову у призначенні пенсії вказав, що страховий стаж позивача складає 36 років 2 місяці 8 днів.

Таким чином, з урахуванням зменшення пенсійного віку на 6 років, у позивача наявний необхідний страховий стаж, а тому вказана умова також є дотриманою, що не є спірним при розгляді даної справи.

Враховуючи зазначені положення законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа, яка станом на 01.01.1993 прожила на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, а також прожила достатню кількість років в цій зоні для зменшення пенсійного віку на 6 років.

Беручи до уваги встановлене судом право позивача на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII та вимоги ст.45 Закону №1058-IV, така пенсія повинна бути призначена позивачу з 19.11.2025.

Разом з тим, для відновлення порушених прав та інтересів позивача належним способом захисту, з урахуванням положень ст.5, 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а також частини четвертої статті 245 КАС України, буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку від 12.12.2025 №172850035273 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 починаючи із 19.11.2025 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Водночас, щодо заявлених позовних вимог, в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплачувати позивачу пенсію за віком, суд звертає увагу на таке.

За правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.02.2021 за №339/35961), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії. З аналізу вказаних вище положень випливає, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, тобто, територіальному органу Пенсійного фонду України, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії. Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи.

Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не є територіальним органом Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування позивача, таким чином, у цій частині позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Водночас суд зауважує, що відмова в позові за вище окреслених підстав не позбавляє позивача права на виплату призначеної на виконання судового рішення пенсії.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Натомість обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 12.12.2025 №172850035273, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 починаючи із 19.11.2025 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, буд. 7,м. Житомир,Житомирська обл.,10003. ЄДРПОУ/РНОКПП 13559341)

Повний текст рішення складений 11.11.2026.

Суддя Олег ГРЕСЬКО