Рішення № 141400948 у справі № 500/3981/26 від 11.11.2026

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3981/26

11 листопада 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192550011002 від 20.04.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву від 13.04.2026 про призначення пенсії за віком, зарахувати період роботи в Республіці Узбекистан з 16.10.1992 по 05.09.1994 до страхового стажу та призначити пенсію за віком.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач 28.02.2026 досягла 63-річного віку та має страховий стаж понад 23 роки, що відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" надає їй право на призначення пенсії за віком. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 20.04.2026 №19255001002 їй відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки відповідачем визначено його тривалість у розмірі 21 рік 08 місяців 27 днів. Зокрема, до страхового стажу не зараховано період роботи позивача в Республіці Узбекистан з 16.10.1992 по 05.09.1994 з посиланням на припинення дії для України Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки факт її роботи у спірний період підтверджується записами у трудовій книжці та архівною довідкою від 21.01.2026 №02, виданою уповноваженою архівною установою Республіки Узбекистан, яка містить відомості про нараховану заробітну плату та страхові внески. Крім того, на підтвердження обставин, пов`язаних із її трудовою діяльністю та страховим стажем, позивачем подано довідку про відсутність на обліку пенсійного фонду та свідоцтва про народження дітей. На переконання позивача, подані документи підтверджують наявність необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком, а тому неврахування спірного періоду роботи та прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії порушує її право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою судді від 29.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

02.07.2026 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що за результатами розгляду поданої заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення від 20.04.2026 №192550011002 про відмову у призначенні пенсії, оскільки страховий стаж позивача становить 21 рік 08 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку, для якого у 2026 році необхідно мати не менше 23 років страхового стажу.

Представник відповідача вказує, що за результатами опрацювання документів, поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії, до страхового стажу не зараховано період її роботи в Республіці Узбекистан з 16.10.1992 по 05.09.1994. Таку позицію обґрунтовує припиненням для України з 19.06.2023 дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку з виходом України з цієї Угоди на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328. На думку відповідача, після припинення дії зазначеної Угоди періоди роботи на території держав, які входили до складу колишнього СРСР, можуть бути зараховані до страхового стажу лише до 31.12.1991.

Крім того, представник відповідача звертає увагу, що обчислення страхового стажу, набутого в інших державах, та врахування заробітної плати, отриманої на їх території, здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням чинних міжнародних договорів, а двосторонні угоди у сфері пенсійного забезпечення з Республікою Узбекистан відсутні.

З огляду на викладене вважає, що період роботи позивача в Республіці Узбекистан з 16.10.1992 по 05.09.1994 правомірно не зараховано до страхового стажу, а визначений за результатами розгляду заяви страховий стаж у розмірі 21 рік 08 місяців 27 днів не дає позивачу права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності звернення розглянуте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

За результатами розгляду вказаної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішенням від 20.04.2026 №192550011002 відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком.

Як слідує із оскаржуваного рішення, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:

- період роботи в Республіці Узбекистан з 16.10.1992 по 05.09.1994, оскільки у зв`язку із припиненням 19.06.2023 для України дії Угоди про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, при цьому до страхового стажу зараховуються періоди в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР по 31.12.1991.

Не погоджуючись із таким рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Суд звертає увагу, що обов`язковою умовою для включення спірного періоду роботи, яка виконувалась на території Узбекистану до страхового стажу є сплата страхових внесків до пенсійного фонду Узбекистану за цей період (постанови Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 560/764/21 та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20, від 14.08.2025 у справі № 300/2075/23).

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (далі - Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті москва.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

Суд зазначає, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою № 1328, Україна, як держава-учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинною на момент набуття позивачем стажу, остання підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у справі №580/3576/22.

З огляду на викладене посилання відповідача на вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є необґрунтованим, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Крім того в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 20.04.2026 №192550011002 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв`язку з незарахуванням до страхового стажу періоду її роботи в Республіці Узбекистан з 16.10.1992 по 05.09.1994.

З урахуванням зарахування спірного періоду роботи в Республіці Узбекистан з 16.10.1992 по 05.09.1994 страховий стаж позивача становитиме більше 23 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком після досягнення нею 63-річного віку у 2026 році.

Відтак відмова відповідача у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу є протиправною та порушує право позивача на пенсійне забезпечення.

Оскільки незарахування спірного періоду роботи було єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії, а після його зарахування позивача набуває права на пенсійне забезпечення, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач досягла 63-річного віку 28.02.2026 та звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком 13.04.2026, тобто в межах тримісячного строку з дня досягнення відповідного пенсійного віку, пенсія за віком підлягає призначенню з 01.03.2026 - дня, що настає за днем досягнення нею 63-річного віку.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Повно, всебічно і об`єктивно дослідивши усі обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного здобутого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Оскільки позовні вимоги задоволено, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір сплачений згідно квитанції від 23.06.2026.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 20.04.2026 №192550011002 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Республіці Узбекистан з 16.10.1992 по 05.09.1994 та призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.03.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 11 листопада 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769);

Головуючий суддя Баб`юк П.М.