Рішення № 141401044 у справі № 520/20378/26 від 10.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 р. справа № 520/20378/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури, що полягає у ненаданні Краматорською окружною прокуратурою Донецької області відповіді на запит на публічну інформацію у строк, встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації».

2) зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру забезпечити надання повної та належної відповіді на запит на публічну інформацію із наданням усіх запитуваних документів та відомостей.

3) стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до Краматорської окружної прокуратури із запитом на отримання публічної інформації, проте жодної відповіді не отримав, а тому вважає свої права порушеними, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Від відповідача - Донецької обласної прокуратури, через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що не є належним відповідачем у справі, оскільки запит на отримання публічної інформації позивачем подано до Краматорської окружної прокуратури та розпорядником такої інформації є Краматорська окружна прокуратура, запитувана ОСОБА_1 інформація перебуває у володінні саме Краматорської окружної прокуратури, яка і надавала відповідь на цей запит, то саме вона і є розпорядником такої інформації (суб`єктом владних повноважень), а також належним відповідачем у спорі з цього приводу. Також зазначив, що 30.06.2026 Краматорською окружною прокуратурою надано письмову відповідь про відмову у наданні інформації на запит в порядку доступу до публічної інформації яка була спрямована на електронну адресу позивача. Вважає, що Краматорською окружною прокуратурою дотримано вимоги чинного законодавства та 22.07.2026 позивачу надано остаточну письмову відповідь про результати розгляду його запиту. За таких підстав вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства. Окрім того, заперечував проти заявленої позивачем моральної шкоди, вважає, що позивач не надав до суду жодних доказів, які б підтверджували наявність заподіяної відповідачем моральної шкоди, протиправність бездіяльності її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і противоправними діями заподіювача.

У відповіді на відзив позивач підтримав правову позицію, викладену у позовній заяві; вважає, що доводи, викладені у відзиві, є такими, що не спростовують вимог позовної заяви; просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У запереченнях на відповідь на відзив, відповідач - Донецька обласна прокуратура, просив суд відхилити доводи Донецької обласної прокуратури, викладені у запереченнях на відповідь на відзив, як такі, що не спростовують предмет та підстави позову; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу належної відповіді та запитуваних документів; зобов`язати відповідача надати позивачу запитувані документи у повному обсязі; врахувати при вирішенні справи, що відповідач не надав належних доказів фактичного отримання позивачем відповіді від 30.06.2026; врахувати наведені позивачем обставини щодо моральної шкоди та їх сукупний, систематичний характер; врахувати при оцінці доказів положення частини другої статті 77 КАС України щодо обов`язку відповідача довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2026 залучено до участі в адміністративній справі №520/20378/26 співвідповідача - Краматорську окружну прокуратуру.

Відповідачем - Краматорською окружною прокуратурою, надано до суду відзив на позов, в якому відповідач заперечував проти позову, зазначивши, що запитувана ОСОБА_1 інформація не є публічною. Так, позивач просив надати інформацію щодо інформацію та документи, пов`язані з розглядом його заяви про кримінальне правопорушення, зокрема, документи, які стали підставою для висновку про відсутність обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Здійснення кримінального провадження є самостійним видом державної діяльності, яка здійснюється шляхом вчинення процесуальних дій у особливій, встановленій кримінально-процесуальним законом, процесуальній формі. Дії слідчого, прокурора або суду при виконанні своїх обов`язків у кримінальному провадженні є не управлінськими, а процесуальними. Тобто, вони не виступають суб`єктами владних повноважень. Отже, відповідач вважає, що характер спірних правовідносин свідчить про те, що позивач намагається в адміністративному судочинстві надати оцінку та отримати документи, які стосуються заяви про вчинення кримінального правопорушення. З огляду на викладене, позивач вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю у зв`язку з тим, що відповідні вимоги підлягають розгляду у порядку кримінального, а не адміністративного судочинства. Також заперечував проти відшкодування моральної шкоди за відсутності належного підтвердження факту заподіяння моральної шкоди.

У відповіді на відзив Краматорської окружної прокуратури позивач підтримав правову позицію, викладену у позовній заяві; просив суд надати оцінку доводам відповідача щодо направлення листа від 30.06.2026 №53-2759вих-26 з урахуванням доказів, поданих обома сторонами, та встановити, чи підтверджено факт його своєчасного направлення позивачу; відхилити доводи відповідача про автоматичне поширення кримінального процесуального порядку на всі питання, порушені в запиті позивача, без установлення фактичних обставин та конкретних правових підстав; перевірити, чи надав відповідач належне обґрунтування правових підстав відмови щодо кожного виду запитуваної інформації; відмовити в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження, якщо суд не встановить передбачених законом підстав для його закриття; розглянути позовні вимоги по суті та ухвалити рішення відповідно до встановлених обставин і вимог законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

12.06.2026 ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора з двома заявами, які стосувалися різних посадових осіб органу поліції, про вчинення ними кримінального правопорушення стосовно внесення до офіційного процесуального документа неправдивих відомостей щодо існування ризиків для осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та щодо наявності підстав для обмеження права заявника на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Подані заяви у подальшому переслані до Краматорської окружної прокуратури.

На вказані заяви Краматорською окружною прокуратурою надано дві відповіді від 19.06.2026 за № 53-2533вих-26 та № 53-2534виз-26, якими повідомлено про відсутність підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактами, зазначеними у поданих заявах.

28.06.2026 (вх.№4174-26 від 29.06.2026) ОСОБА_1 звернувся до керівника Краматорської окружної прокуратури із запитом на публічну інформацію (відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

У вказаному запиті позивач просив надати наступну інформацію:

1. Копії всіх документів, матеріалів, висновків, довідок, рапортів, службових записок, інформаційних листів, пояснень, інших документів та матеріалів, які стали підставою для висновку Краматорської окружної прокуратури про те, що «перевіркою встановлено відсутність обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення».

2. Копії всіх документів, які підтверджують проведення зазначеної у відповіді прокуратури перевірки, із зазначенням посадових осіб, які її проводили, дати її проведення, обсягу проведених перевірочних дій та результатів такої перевірки.

3. Копії всіх документів, матеріалів та відомостей, які стали підставою для висновку про відсутність достатніх даних для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за моєю заявою про вчинення кримінального правопорушення.

4. Повідомити, яким нормативно-правовим актом, наказом, інструкцією, методичними рекомендаціями чи іншим документом визначено критерії або перелік відомостей, які прокуратура вважає достатніми для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно до статті 214 КПК України. У разі існування такого документа прошу надати його копію.

5. Якщо документи, зазначені у пунктах 1- 4 цього запиту, не створювалися, відсутні або не існують, прошу окремо письмово повідомити про це із зазначенням причин їх відсутності.

6. Повідомити, які саме відомості, передбачені частиною п`ятою статті 214 КПК України, згідно з проведеною Краматорською окружною прокуратурою перевіркою були відсутні у його заяві про вчинення кримінального правопорушення та стали підставою для висновку про відсутність достатніх даних для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Краматорською окружною прокуратурою розглянуто запит від 28.06.2026 (вх.№4174-26 від 29.06.2026) та листом від 30.06.2026 №53-2759вих-26 повідомлено, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації" його дія не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Відносини, що виникають при реєстрації заяв про кримінальні правопорушення, подальшого провадження, врегульовано спеціальним законом - Кримінальним процесуальним Кодексом України. Також повідомлено, що Закон України "Про доступ до публічної інформації", гарантуючи доступ до публічної інформації, не може слугувати альтернативним способом отримати інформацію, режим доступу до якої є предметом спеціального правового регулювання. Ураховуючи викладене, порушені у запиті питання перебувають поза межами правового регулювання Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Лист від 30.06.2026 №53-2759вих-26 Краматорською окружною прокуратурою 30.06.2026 направлено позивачу на його електронну адресу: [пошта прихована], що підтверджується скріншотом з електронної пошти відповідача.

Додатково до відповіді від 30.06.2026 №53-2759вих-26 Краматорською окружною прокуратурою листом від 21.07.2026 №53-3148вих-26 повідомлено, що порушені у запиті позивача питання стосуються отримання інформації щодо обставин розгляду заяви позивача про вчинення кримінального правопорушення, документів та матеріалів, які стали підставою для прийняття рішення за результатами її розгляду, а також відомостей, пов`язаних із здійсненням кримінального процесуального порядку реагування. Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації" дія цього Закону не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Відносини, що виникають під час прийняття, реєстрації та розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, а також порядок реалізації прав осіб, які звертаються із такими заявами, врегульовані Кримінальним процесуальним кодексом України. Відповідно до статті 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. У зв`язку з викладеним, з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості, запит розглянуто в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України. Так, згідно зі статтею 60 КПК України заявник у кримінальному провадженні має визначені законом процесуальні права, зокрема право отримувати підтвердження прийняття і реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у випадках, передбачених законом, а також інформацію про закінчення досудового розслідування. Вимоги, викладені у пунктах 1-6 запиту, фактично стосуються надання копій документів, матеріалів та відомостей, пов`язаних із розглядом заяви позивача про кримінальне правопорушення, а також мотивів прийняття рішення за результатами її розгляду. Водночас положеннями Кримінального процесуального кодексу України, у тому числі статтею 60 КПК України, не передбачено обов`язку прокурора надавати заявнику копії матеріалів перевірки, службових документів, рапортів, довідок, висновків, пояснень, інформаційних листів, інших документів чи матеріалів, перелічених у запиті, а також окремі письмові роз`яснення щодо мотивів прийнятого процесуального рішення поза межами кримінального процесуального порядку. Таким чином, надання заявнику інших документів, зазначених у його зверненні, Кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено. Повідомлено, що у разі незгоди з рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора під час розгляду заяви про кримінальне правопорушення позивач має право оскаржити їх у порядку, передбаченому статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України, до слідчого судді.

Лист від 21.07.2026 №53-3148вих-26 Краматорською окружною прокуратурою 22.07.2026 направлено позивачу на його електронну адресу: [пошта прихована], що підтверджується скріншотом з електронної пошти відповідача.

Позивач, не погоджуючись з отриманою відповіддю на свій запит, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно з положеннями статті 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII, право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Разом із цим положеннями статті 20 Закону № 2657-XII, інформація за порядком доступу поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом № 2939-VI, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон № 2939-VI.

Відповідно до статті 1 цього Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями частини 1 статті 4 Закону № 2939-VI встановлено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, доступ до публічної інформації відповідно до Закону № 2939-VI є відкритим, крім обмежень, встановлених законом.

Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Положеннями частин 1, 2 та 5 статті 19 Закону № 2939-VI встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина друга статті 22 Закону № 2939-VI).

Положеннями статті 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Системний аналіз вище наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона за своєю суттю є заздалегідь створеним та зафіксованим на певному матеріальному носії інформаційним продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання покладених на нього функцій.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити нову інформацію, за винятком випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але відповідно до законодавства зобов`язаний нею володіти.

При цьому законодавством визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту. Також встановлено обов`язкові реквізити такої відмови, зокрема у відповіді про відмову в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану підставу такої відмови.

Закон № 2939-VI, гарантуючи доступ до публічної інформації, не може слугувати альтернативним способом отримати інформацію, режим доступу до якої є предметом спеціального правового регулювання.

Внесення відомостей до Єдиний реєстр досудових розслідувань є юридичним фактом, з яким процесуальний закон пов`язує початок досудового розслідування. Наведені правовідносини регулюються, зокрема, положеннями Кримінального процесуального кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.

Отже, доступ до інформації, що втримується або створюється у зв`язку зі здійсненням досудового розслідування, може бути забезпечений лише з дотриманням вимог спеціального законодавства, яке регулює відповідні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 826/7244/18 та у постановах Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 806/3155/17, від 21.01.2021 у справі № 160/7938/19.

У спірних правовідносинах, позивач 28.06.2026 (вх.№4174-26 від 29.06.2026) звернувся до керівника Краматорської окружної прокуратури із запитом на публічну інформацію (відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»), як зазначено у поданому зверненні, та просив надати інформацію та документи, які пов`язані з розглядом його заяв про кримінальне правопорушення, зокрема документи, які стали підставою для висновку про відсутність обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та які підтверджують проведення перевірки, із зазначенням посадових осіб, які її проводили, дати її проведення, обсягу проведених перевірочних дій та результатів такої перевірки.

Суд зазначає, що здійснення кримінального провадження є самостійним видом державної діяльності, яка здійснюється шляхом вчинення процесуальних дій в особливій, встановленій кримінально-процесуальним законом, процесуальній формі.

Дії слідчого, прокурора або суду при виконанні своїх обов`язків у кримінальному провадженні є не управлінськими, а процесуальними. Тобто, у даному випадку вони не виступають суб`єктами владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 у справі № 640/21519/18 викладено висновок, що дії чи бездіяльність прокурора, пов`язані з обов`язком внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, є процесуальною діяльністю, порядок здійснення якої врегульовано нормами кримінального процесуального законодавства, а тому така діяльність не може розглядатися як здійснення владних управлінських функцій.

Отже, інформація та документи, пов`язані з розглядом заяви позивача про кримінальне правопорушення, не є публічною інформацією.

У даному випадку спеціальним законом, що регулює розгляд заяв у кримінальному провадженні, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Отже, дії прокуратури щодо розгляду заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення не можуть перевірятися на предмет додержання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Той факт, що позивач назвав своє звернення з питання розгляду заяви про кримінальне правопорушення «запитом на доступ до публічної інформації», не змінює кримінально-процесуальний характер правовідносин.

Твердження позивача про неотримання ним відповіді на його звернення, суд відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджено, що 30.06.2026 відповідь за вих. № 53-2759вих-26 була надіслана на електронну адресу: [пошта прихована], зазначену самим позивачем для листування. Відомості про відправлення електронного листа містять інформацію щодо адреси відправника, адресата та часу направлення повідомлення.

З огляду на викладене, судом не встановлено протиправної бездіяльності Донецької обласної прокуратури, що полягає у ненаданні Краматорською окружною прокуратурою Донецької області відповіді на запит на публічну інформацію у строк, встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із статтею 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зазначає, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Під час розгляду справи позивачем не подано до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів виникнення у спірних правовідносинах ані моральної шкоди взагалі, ані погіршення стану здоров`я та існування безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між подією вчинення адміністративним органом управлінського волевиявлення та станом здоров`я заявника.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для стягнення моральної шкоди на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

З урахуванням встановлених обставин, суд висновує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 10.11.2026, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Марина Лук`яненко