Рішення № 141404076 у справі № 560/21458/25 від 11.11.2026

Справа № 560/21458/25

РІШЕННЯ

іменем України

11 листопада 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач, військова частина НОМЕР_1 ) та просить: визнати протиправною невиплату підвищеної додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за періоди з 27.01.2025 по 28.01.2025, з 28.01.2025 по 04.02.2025, з 04.02.2025 по 27.02.2025, з 02.05.2025 по 23.05.2025, з 13.03.2025 по 13.04.2025 та з 30.04.2025 по 21.05.2025; зобов`язати відповідача виплатити цю винагороду в розрахунку до 100 000 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після поранення за названі періоди.

Ухвалою від 22.12.2025 суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовом, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з огляду на таке.

Позивач стверджує, що 26.01.2025 під час виконання бойового завдання отримав вибухову травму з множинними осколковими пораненнями, у зв`язку з чим у спірні дати проходив стаціонарне лікування і перебував у лікувальних відпустках.

Вважає, що відповідач не виплатив додаткову винагороду в розмірі, установленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168 у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

На підтвердження тяжкості травми позивач посилається на висновки ВЛК від 30.04.2025 та 06.06.2025 і на рішення експертної команди від 03.07.2025 про 25% втрати професійної працездатності.

На його думку, травма не могла бути легкою під час першого огляду і тяжкою під час наступних.

У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Зокрема, військова частина НОМЕР_1 заперечує існування підстав для виплати в заявленому позивачем обсязі.

У відзиві відповідач наводить нормативне регулювання Постанови №168 і Порядку №260, стверджує про відсутність належного документального підтвердження права на виплату.

Стосовно відпустки з 13.03.2025 по 13.04.2025 посилається на довідку ВЛК від 13.03.2025 №2025-0313-1532, в якій травму кваліфіковано як легку.

При цьому, сам відповідач у відзиві прямо зазначає, що позивач перебував у відпустці після поранення у цей період.

Стосовно періоду з 30.04.2025 по 21.05.2025 відповідач вважає підтверджувальні документи відсутніми.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач у спірні періоди проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-санітара.

Зокрема, картка особового рахунку за 2025 рік містить дату зарахування до списків частини 18.06.2024.

Статус учасника бойових дій підтверджений наявним у справі посвідченням.

Відомостей про звільнення позивача з військової служби у відповідні спірні дати матеріали не містять.

Довідка військової частини НОМЕР_1 №693/45434 від 26.07.2025 підтверджує участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, зокрема з 18.01.2025 по 26.01.2025.

Довідка командира військової частини про обставини травми від 06.02.2025 №693/7331 зазначає, що 26.01.2025 поблизу населеного пункту Суджа Курської області під час виконання бойового завдання позивач отримав вибухову травму, множинні осколкові поранення лівого плеча, правої кисті, спини, стегон, а також акубаротравму.

У довідці прямо описано бойові обставини отримання поранення.

На її підставі військово-лікарські комісії згодом установлювали причинний зв`язок «поранення, так, пов`язане із захистом Батьківщини».

Отже, обставина отримання 26.01.2025 поранення у зв`язку із захистом Батьківщини має достатнє документальне підтвердження.

Відповідач не навів фактів, із наданням відповідних доказів, які спростовували б цю довідку, або доказів її скасування.

Водночас, сам по собі факт бойового поранення не дає автоматичного права на винагороду за будь-який календарний день у майбутньому: необхідно окремо підтвердити юридично значущу підставу за кожний заявлений період.

Наявні медичні документи відображають таку послідовність лікування позивача.

Перевідний епікриз №383 підтверджує перебування у стаціонарі з 27.01.2025 по 28.01.2025.

Виписка з медичної карти стаціонарного хворого №1308 підтверджує лікування з 28.01.2025 по 04.02.2025.

Виписка-епікриз №531 підтверджує госпіталізацію з 04.02.2025 по 27.02.2025.

У цих документах наведено відомості про стан позивача після вибухової травми 26.01.2025 та лікування пов`язаних із нею ушкоджень.

Водночас, збіг кінцевої та початкової дат послідовних госпіталізацій не означає виникнення права на дві виплати за одну календарну добу.

Доказами також підтверджено наступне стаціонарне лікування позивача з 02.05.2025 по 23.05.2025 у Чернівецькому обласному госпіталі ветеранів війни.

Це випливає як із довідки госпіталю від 23.05.2025, так і з виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1481.

У цій виписці наведено медичні відомості щодо стану позивача після вибухового поранення від 26.01.2025 та його наслідків.

Відтак, сам факт перебування позивача у стаціонарі у травні та його зв`язок із лікуванням наслідків бойового поранення підтверджені двома письмовими медичними документами.

Довідкою ВЛК від 13.03.2025 №2025-0313-1532, виданою гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_2 , визначено, що позивач потребує відпустки для лікування після поранення на 30 календарних днів.

У тексті наведено діагноз, пов`язаний із вибуховим пораненням 26.01.2025, установлено його причинний зв`язок із захистом Батьківщини і зазначено: «За наказом МОЗ України від 04.07.2007 №370 травма легка».

У відзиві відповідач прямо зазначив, що позивач «перебував у відпустці після поранення ... у період з 13.03.2025 по 13.04.2025».

Це не є лише переказом позовних вимог: зазначений факт відповідач використав як передумову заперечення про легкий характер поранення.

Відповідно до змісту частини першої статті 78 КАС України, таке чітке визнання відповідачем фактичного перебування у відпустці протягом названих дат звільняє позивача від повторного доведення цього факту, оскільки обґрунтованих сумнівів щодо достовірності або добровільності визнання немає.

Проте таке визнання не охоплює правової кваліфікації тяжкості травми позивача та наявності у нього права на підвищену винагороду.

Довідка ВЛК від 13.03.2025 рекомендує 30 календарних днів; окремого наказу командира про початок, закінчення відпустки та час проїзду матеріали не містять.

Відсутність такого наказу не дозволяє суду вигадувати його зміст, але й не спростовує прямо визнану відповідачем фактичну тривалість відпустки.

Довідкою ВЛК від 30.04.2025 №2025-0430-1222-1895-0 за результатом іншого медичного огляду того самого поранення від 26.01.2025 встановлено: «Травма відноситься до тяжких».

Разом із тим, її постановна частина передбачає потребу в реабілітації у Чернівецькому обласному госпіталі ветеранів війни на строк не менше 21 календарного дня, а не надання відпустки для лікування на 21 день.

Ця відмінність має істотне значення, оскільки закон розрізняє перебування у стаціонарі та перебування у відпустці після тяжкого поранення.

Довідкою ВЛК від 06.06.2025 (наявною в матеріалах справи) знову віднесено травму від 26.01.2025 до тяжких.

Вона містить ширший опис наслідків вибухової травми та інших станів позивача.

Суд використовує цей документ як наявний висновок компетентної ВЛК, але не встановлює самостійно, виходячи з медичних симптомів, причини відмінності між висновками ВЛК.

Витяг із рішення експертної команди від 03.07.2025 №2/25/1248/Р свідчить про визначення 25% втрати позивачем професійної працездатності у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

У витягу наведено дати 13.06.2025 та 06.06.2025 у різних реквізитах оцінювання та причинного зв`язку.

Рішення експертної команди не є постановою ВЛК про класифікацію ступеня тяжкості травми за наказом МОЗ №370 і не замінює її.

Воно підтверджує певні наслідки поранення, але саме по собі не визначає право на додаткову винагороду за конкретні дні відпустки.

Стосовно фінансових обставин суд дослідив долучену до матеріалів справи картку особового рахунку позивача за січень-червень 2025 року.

У графі «Додаткова винагорода» відображені: січень - 66 129,03 грн; лютий - 145 000,00 грн.

У березні, квітні, травні та червні у цій графі суми не наведені.

Зокрема, відображена за березень сума 23 888,10 грн стосується іншої графи - «Грошова допомога на оздоровлення», а не додаткової винагороди.

Показники «Разом нараховано» і «До виплати» є підсумковими за місяць і не встановлюють, за який конкретно день призначено додаткову винагороду.

Отже, зазначена картка підтверджує факт нарахування позивачеві додаткової винагороди за січень та лютий 2025 року, однак не доводить виконання обов`язку щодо всіх конкретних днів лікування.

Навіть нарахування у лютому 145 000 грн не дозволяє без розшифровки встановити, за які саме календарні дні і за які правові підстави віднесено ці суми, зокрема чи є в них виплата за попередні місяці.

Не можна ні вважати всю суму оплатою лікування, ні ігнорувати її як очевидно не пов`язану з ним.

Нарахування у бухгалтерській картці також необхідно відрізняти від підтвердження фактичного перерахування кожної складової винагороди.

Суд окремо враховує, що ухвала від 22.12.2025 витребувала саме поденні відомості з 26.01.2025 по 06.06.2025.

У той же час, надана відповідачем підсумкова картка не містить таких відомостей; інших документів із поденною розшифровкою та наказів про нарахування конкретних сум серед наявних доказів немає.

З огляду на це суд не встановлює довільно суму заборгованості, але вирішує спір з урахуванням передбаченого законом розподілу обов`язку доказування.

Спір у цій справі є публічно-правовим і виник із невиконання, на думку позивача, обов`язку відповідача - військової частини як суб`єкта владних повноважень нарахувати та виплатити складову грошового забезпечення військовослужбовця.

Предмет судового контролю - бездіяльність відповідача щодо виплат позивачеві за конкретні періоди січня-травня 2025 року, а не законність постанов ВЛК, не їхнє скасування та не самостійне визначення судом ступеня тяжкості поранення позивача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Частини перша та четверта статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (у редакції, чинній у спірний період) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 9-2 цього Закону, на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Так, Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168 у редакції, чинній у спірний період) визначає умови реалізації прямо передбаченої законом виплати.

Пункт 1-1 Постанови №168 установлює, що на період воєнного стану: військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань; військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони; військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць відповідно до переліку посад керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), затвердженого керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Розмір додаткової винагороди за категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) встановлюється згідно з додатком.

Військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.

Військовослужбовцям строкової військової служби щомісяця виплачується винагорода за особливості проходження служби під час воєнного стану (особливого періоду) у розмірі 6000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

Курсантам вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, закладів фахової передвищої військової освіти, які перед зарахуванням на навчання не перебували на військовій службі або проходили строкову військову службу, щомісяця виплачується винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) у розмірі 2350 гривень пропорційно часу перебування на службі (навчанні) в розрахунку на місяць.

Пункт 1-2 тієї самої Постанови визначає, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії; захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення); загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).

Отже, зазначені вище два юридичні склади є альтернативними: тяжкість травми є спеціальною умовою виплати за відпустку, але не окремою умовою виплати за стаціонарне лікування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2025 №77 «Про внесення зміни до пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка набрала чинності 28.01.2025, абзац четвертий пункту 1-2 Постанови №168 після слів «стаціонарному лікуванні» доповнено словами "(отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах)".

На 27.01.2025 застосовується попередня редакція; з 28.01.2025 - редакція з названим уточненням.

У той же час, воно не скасовує право на виплату за стаціонарне лікування наслідків поранення, підтверджене медичними документами.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок №260 у редакції, чинній у спірний період).

У редакції, що діяла протягом спірного періоду, розділ XXXIV цього Порядку регулював виплату додаткової винагороди в період воєнного стану.

Так, абзац четвертий пункту 11 розділу XXXIV передбачав, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Пункт 12 цього розділу визначав, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

А пункт 13 передбачав, що військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

Наказом Міністерства оборони України від 28.09.2025 №638 «Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», який набрав чинності 31.10.2025, до абзацу четвертого пункту 11 розділу XXXIV Порядку №260 додано згадане уточнення про стаціонарну медичну та/або реабілітаційну допомогу; наказ прямо визначив застосування пункту 4 відповідних змін із 28.01.2025.

Врахування цієї зміни не означає механічного застосування до минулих правовідносин інших положень редакцій, прийнятих пізніше.

Вирішальним нормативним джерелом для відповідних днів спірного періоду залишається Постанова №168 в редакції, чинній протягом цього періоду.

Пункт 11 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачає, що військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Не пізніше закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про його придатність до військової служби.

Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.

Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не надається.

Отже, зазначені в постанові ВЛК 30 днів самі собою не доводять, що фактично надана позивачеві командиром відпустка обов`язково завершилася саме на тридцятий календарний день.

Водночас, суд не встановлює, що додаткові два дні у цій справі були днями проїзду: такого доказу немає.

Відповідно до пункту 6.15 глави 6 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (у редакції, чинній у спірний період), для вирішення питання про потребу у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або про потребу у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), або звільненні від виконання службових обов`язків (у тому числі і повторно), або потреби у тривалому лікуванні військовослужбовець направляється на медичний огляд начальником (керівником) відділення або профільним головним (провідним) фахівцем закладу охорони здоров`я (установи), у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи.

Відтак, висновок ВЛК про потребу в реабілітації у визначеному госпіталі не є тотожним постанові про потребу в лікувальній відпустці, а сама рекомендація ВЛК не доводить фактичного надання позивачеві відповідної відпустки за всі заявлені дні.

У постанові Верховного Суду від 30.05.2025 у справі №380/27432/23 розмежовано критерії виплати за стаціонарне лікування і за відпустку після тяжкого поранення; наголошено на необхідності розглянути суперечливі висновки ВЛК по суті, а не безмотивно віддати перевагу одному з них.

У постанові від 24.09.2025 у справі №620/3407/24 Верховний Суд вказав на необхідність повноти дослідження медичних документів та механізмів їх обігу між медичними установами і військовою частиною, відкинувши суто формальний підхід до оцінки права на виплату.

У постанові від 19.03.2026 у справі №600/367/24 Верховний Суд роз`яснив, що повторне стаціонарне лікування наслідків раніше отриманого бойового поранення може бути підставою для виплати; документ, складений пізніше, може підтверджувати причинний зв`язок, що існував раніше.

Цей останній правовий висновок стосується передусім причинного зв`язку, а не автоматичного перегляду первісної класифікації тяжкості травми.

Суд враховує зазначені правові висновки на виконання частини п`ятої статті 242 КАС України.

При цьому, посилання на практику Верховного Суду не підміняє аналіз судом обставин цієї справи.

Так, частина друга статті 2 КАС України зобов`язує суд перевіряти правомірність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, зокрема з погляду законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та своєчасності.

При цьому, бездіяльність у сфері грошових виплат полягає в невиконанні належного обов`язку протягом відповідного строку.

На відміну від індивідуального акта з письмовим мотивуванням, вона не завжди має один завершений момент і єдине письмове «обґрунтування», тому потребує перевірки за кожним періодом належної виплати.

Ретроспективний контроль означає, що суд застосовує правила, які діяли під час спірної виплати, і з`ясовує факти, що об`єктивно існували тоді.

Він не означає заборони досліджувати пізніше складені докази стосовно раніше отриманої травми.

Разом із тим, не можна визнати правомірною невиплату на підставі причин, яких відповідач тоді не мав, або, навпаки, механічно визнавати будь-яку минулу невиплату протиправною лише з огляду на появу нового документа без з`ясування його доказового значення.

Отже, суд перевіряє не мотиви гіпотетичного рішення, а дотримання відповідачем обов`язку, який виникав за наявності визначених законом обставин у відповідні календарні дні.

За змістом частини першою статті 77 КАС України, позивач доводить обставини, на яких ґрунтує позов: факт і обставини бойового поранення, зв`язок лікування з ним, дні стаціонару або відпустки, а також наявність спору про належну виплату.

За змістом частини другої цієї статті, відповідач доводить правомірність ненарахування чи невиплати і має надати наявні в нього документи щодо обліку, підстав і фактичних виплат.

Це не означає, що достатньо лише твердження позивача про борг: суд досліджує також матеріали, що суперечать такому твердженню.

Так, у цій справі позивач надав медичні документи на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.

Відповідач, який володіє внутрішніми бухгалтерськими докуметами, подав лише місячну картку особового рахунку без витребуваної судом поденної розшифровки.

За частинами першою та другою статті 77 КАС України, цю прогалину необхідно оцінювати з урахуванням того, які саме обставини має довести кожна сторона та у чиєму розпорядженні перебувають відповідні докази.

Частина перша статті 78 КАС України звільняє від доказування обставини, які визнаються учасниками справи, якщо немає обґрунтованих сумнівів щодо достовірності та добровільності визнання.

Тому не потребують окремого доказування самі обставини, прямо визнані відповідачем у відзиві, зокрема факт перебування позивача у першій лікувальній відпустці та зміст первинного висновку про його «легку» травму.

Однак правові наслідки цих фактів, визначення тяжкості травми за іншими постановами ВЛК і факт повноти виплат не є визнаними.

У частинах восьмій, дев`ятій статті 80 КАС України передбачено процесуальні наслідки неподання витребуваних доказів без поважних причин, зокрема можливість оцінити встановлювану ними обставину з урахуванням поведінки сторони або вирішити справу за наявними матеріалами.

Ця норма не встановлює автоматичної презумпції боргу у довільному розмірі.

Водночас, ненадання саме тих відомостей, які перебувають у розпорядженні відповідача та були предметом витребування ухвали суду, має враховуватися при вирішенні питання про доведеність повного розрахунку.

Щодо періодів стаціонарного лікування позивача, суд зазначає про таке.

Сторони сперечаються, насамперед, про право позивача на додаткову винагороду, а не про те, що 26.01.2025 позивач зазнав поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Довідка про обставини травми, епікризи №383 і №531, виписка №1308 та документи про травневе стаціонарне лікування у сукупності підтверджують як факт лікування позивача, так і його зв`язок із цим пораненням.

Умови абзацу четвертого пункту 1-2 Постанови №168 та абзацу четвертого пункту 11 розділу XXXIV Порядку №260 у частині стаціонару виконані за періоди з 27.01.2025 по 27.02.2025 і з 02.05.2025 по 23.05.2025.

Висновок ВЛК від 13.03.2025 про «легку» травму не може бути самостійною підставою відмови за ці дні: закон не пов`язує право на виплату за стаціонарне лікування з тяжкістю поранення.

Пізніший початок другого стаціонарного періоду не перериває зв`язку лікування з тим самим пораненням, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 19.03.2026 у справі №600/367/24.

При цьому, довід відповідача про «непідтверджені підстави нарахування» в цій частині є непереконливим.

Так, довідка про обставини травми позивача видана саме військовою частиною НОМЕР_1 , а відомості про його госпіталізації підтверджуються відповідними медичними документами, копії яких наявні у матеріалах справи.

У той же час, відсутність у справі копій внутрішніх наказів про виплату, які має створювати сам відповідач, не спростовує встановленого матеріальним правом обов`язку їх видати за наявності належних підстав.

Опис механізму документального обміну у постанові Верховного Суду від 24.09.2025 у справі №620/3407/24 також не дозволяє вважати недоведеною госпіталізацію тільки через ненадання внутрішнього документа, коли відповідне лікування підтверджене медичним закладом.

Окремої оцінки в цій справі потребує заперечення про вже здійснені виплати.

Так, картка особового рахунку свідчить про нарахування позивачеві додаткової винагороди за січень та лютий, але не розкриває періодів, за які ці суми віднесені, і не містить поденних виплат.

Отже, матеріали справи не підтверджують повного ненарахування винагороди за січень і лютий; водночас відповідач не довів правильності її нарахування та повноти виплати за конкретні дні стаціонарного лікування.

За березень-травень виплати саме за графою «Додаткова винагорода» не показані.

При цьому, суд не встановлює точної суми недоплати позивачеві за стаціонарні періоди, оскільки розрахункові дані відсутні, але має підстави зобов`язати відповідача визначити належні суми та здійснити виплату з урахуванням реально виплаченого саме за відповідні дні.

Щодо позовних вимог, які охоплюють послідовні медичні періоди з однаковими датами вибуття і прибуття, суд зазначає: об`єднаний проміжок з 27.01.2025 по 27.02.2025 не розширює заявлених дат, а усуває виключно повторне врахування 28.01.2025 та 04.02.2025.

Такий підхід не означає виходу за межі позову за статтею 9 КАС України.

Щодо лікувальної відпустки з 13.03.2025 по 13.04.2025, суд вказує на таке.

Відповідач, заперечуючи вимогу по суті, прямо визнав, що позивач перебував у відпустці після поранення з 13.03.2025 по 13.04.2025.

Застосовуючи частину першу статті 78 КАС України, суд визнає встановленим факт фактичного перебування у відповідному статусі протягом усього названого проміжку.

Водночас, саме питання про право на спеціальну винагороду залишилося спірним, оскільки відповідач заперечує нормативну умову тяжкого поранення позивача.

Так, довідка ВЛК від 13.03.2025 №2025-0313-1532 дійсно визначає поранення позивача як легке.

Жодним чином суд не ігнорує цей документ і не визнає його нечинним.

Однак довідка ВЛК від 30.04.2025 №2025-0430-1222-1895-0 прямо відносить до тяжких травму позивача, отриману 26.01.2025, а довідка ВЛК від 06.06.2025 містить такий самий висновок щодо наслідків саме того самого травматичного випадку.

Жодна зі сторін не заявляє про інше бойове поранення позивача між березнем і червнем 2025 року.

Отже, суд має не три окремі травми, а три медичні оцінки ушкодження, отриманого позивачем в один визначений день.

Суд не встановлює медично, яка з постанов ВЛК точніше відповідає класифікації за наказом МОЗ України від 04.07.2007 №370, не визначає часу можливого розвитку ускладнень, не скасовує постанову від 13.03.2025 та не робить самостійного висновку про тяжкість травми на підставі опису симптомів.

Відповідно до змісту пункту 1 Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом МОЗ України від 04.07.2007 №370 «Про затвердження Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості» (у редакції, чинній у спірний період), кваліфікуючими ознаками є характер ушкоджень, ускладнення та пов`язані з ними наслідки.

Тому суд не може вивести лише з послідовності дат, що пізніший висновок ВЛК обов`язково виправляє попередній чи, навпаки, стосується лише нових ускладнень: обидва припущення потребували б самостійного медичного висновку, на що суд не має права.

У цій справі предмет правової оцінки інший - чи підтверджено наявними висновками компетентних ВЛК умову отримання позивачем тяжкого поранення, передбачену пунктом 1-2 Постанови №168, для виплати за визнаний сторонами період лікувальної відпустки.

Пізніші постанови не зазначають, що йдеться про нове поранення або про травму іншого походження.

Вони безпосередньо класифікують отриману позивачем 26.01.2025 травму як тяжку.

Сам пункт 1-2 Постанови №168 не вимагає, щоб компетентний висновок щодо тяжкості був складений не пізніше першого дня відпустки, та не надає безумовної доказової переваги найбільш ранній із суперечливих висновків.

Датування документа після відпустки не усуває його доказового значення щодо раніше отриманого поранення; проте й не означає автоматичного перегляду ранньої постанови ВЛК.

У постанові від 30.05.2025 у справі №380/27432/23 Верховний Суд перевіряв, зокрема оцінку постанов ВЛК щодо одного поранення: у довідці від 28.12.2022 травму визначено легкою, у довідці від 09.03.2023 тяжкість не визначено, а в довідці від 23.05.2023 цю травму класифіковано як важку.

Зокрема, Верховний Суд вказав на передчасність відмови без дослідження всіх цих доказів і направив спір щодо лікувальної відпустки на новий розгляд.

Водночас, ця постанова не встановлює ні загальної переваги пізнішого висновку ВЛК, ні автоматичного права на винагороду за минулий період відпустки.

Отже, суд у цій справі оцінює три наявні постанови ВЛК щодо позивача за їхнім змістом, предметом і зв`язком із його пораненням від 26.01.2025.

У постанові від 09.10.2025 у справі №260/2842/23 Верховний Суд наголосив, що суд не вправі підміняти висновки військово-медичного органу власним визначенням тяжкості поранення та має враховувати чинні документи ВЛК.

У тій справі пізніший документ, який містив посилання на тяжке поранення, був поданням на ВЛК, тоді як чинні довідки ВЛК не встановлювали необхідної сукупності умов для спеціальної виплати.

Натомість, у цій справі її матеріали містять два пізніші висновки саме ВЛК про віднесення поранення позивача від 26.01.2025 до тяжких.

Тому наведена постанова не встановлює підстав автоматично відхилити ці висновки, але підтверджує межі судової оцінки: суд не може самостійно визначати медичний ступінь тяжкості.

У той же час, відповідач обмежив заперечення посиланням на первинний висновок про легку травму; не пояснив, чому два подальші чинні висновки компетентної ВЛК, які прямо стосуються травми 26.01.2025, не можуть підтверджувати умову тяжкого поранення, і не подав доказів щодо іншого походження травми або недійсності цих висновків.

При цьому, визначальним для правової оцінки суд уважає не кількість висновків ВЛК та не їхню хронологічну черговість, а зміст установленого Постановою №168 критерію: підтвердження отримання тяжкого поранення висновком компетентної ВЛК.

Так, довідки від 30.04.2025 і 06.06.2025 прямо відносять до тяжких поранення, отримане 26.01.2025; матеріали справи не містять іншого травматичного випадку, з яким ці висновки могли б бути пов`язані.

Довідка від 13.03.2025 має протилежну класифікацію та залишається чинним доказом; суд жодним чином не оголошує її медично помилковою і не встановлює, які ознаки тяжкості існували у березні.

Водночас, пункт 1-2 Постанови №168 не містить вимоги про складення висновку ВЛК щодо тяжкості не пізніше дня початку відповідної відпустки.

Сукупно з визнаним відповідачем фактом відпустки позивача та за відсутності обґрунтованого спростування доказової належності пізніших довідок суд у межах цього спору вважає правову умову підтвердження тяжкого поранення позивача виконаною.

Такий висновок у будь-якому разі не підміняє медичну компетенцію ВЛК та не означає ретроспективного скасування її первинної постанови.

Суд окремо враховує, що в березні 2025 року відповідач мав висновок ВЛК про легку травму; сам по собі факт подальшого оформлення медичних документів не свідчить, що військова частина на дату первісної довідки діяла недобросовісно.

Однак правомірність невиплати належної винагороди позивачеві визначається за сукупністю всіх юридично значущих обставин, а не лише за наявністю чи відсутністю вини командира.

Висновок експертної команди від 03.07.2025 про 25% втрати професійної працездатності враховано лише як підтвердження наслідків бойового поранення; сам відсоток не свідчить про тяжкість за класифікацією наказу МОЗ №370.

Одночасно суд не приймає як достатнє медичне твердження позивача, що травма «не могла стати тяжкою пізніше», оскільки цього не встановлювали як факт компетентні медичні органи в наданих до суду документах.

Відпустка позивача, за визнанням відповідача, тривала з 13.03.2025 по 13.04.2025 включно.

Висновок ВЛК про 30 календарних днів не спростовує цього визнання: абзац перший пункту 11 статті 10-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній у відповідні дні, допускав час проїзду понад основну тривалість відпустки (до двох діб в один кінець).

Суд не встановлює, які саме з названих днів були днями проїзду, оскільки відповідні дані відсутні.

Водночас, відсутній і доказ, що визнані відповідачем дні 12-13.04.2025 були днями іншого, ніж лікувальна відпустка, правового статусу.

Неподання відповідачем власного наказу про надання відпустки не дає підстав відхилити його чітке процесуальне визнання всього періоду або автоматично обмежити його тридцятьма днями.

Застосувавши приписи статей 77, 78 і 90 КАС України до всієї сукупності доказів, суд визнає достатньо підтвердженими підстави для нарахування позивачеві підвищеної додаткової винагороди за заявлений період з 13.03.2025 по 13.04.2025 включно.

Картка особового рахунку не містить відображених у графі «Додаткова винагорода» нарахувань за березень та квітень 2025 року.

Відповідач не надав інших документів, які б доводили нарахування та фактичну виплату винагороди за ці конкретні дні.

Тому в цій частині порушення права позивача на відповідну виплату доведено.

Щодо проміжку з 30.04.2025 по 21.05.2025, суд зазначає про таке.

У позові цей проміжок названо відпусткою для лікування після тяжкого поранення.

Проте з довідки ВЛК від 30.04.2025 вбачається рекомендація реабілітації у визначеному госпіталі, а не постановлення про надання лікувальної відпустки.

Довідкою госпіталю від 23.05.2025 та випискою №1481 підтверджено, що з 02.05.2025 по 23.05.2025 позивач справді перебував на стаціонарному лікуванні.

Тому за дні 02.05.2025-21.05.2025 право на спеціальну винагороду підтверджено за підставою стаціонарного лікування.

Заявлена додатково підстава лікувальної відпустки на ці самі дні не підтверджена.

Повторна виплата за один і той самий календарний день означала б подвійне нарахування однієї додаткової винагороди, чого Постанова №168 не передбачає.

За 30.04.2025 та 01.05.2025 матеріали не містять доказів перебування позивача в наданій командиром лікувальній відпустці після тяжкого поранення, на стаціонарному лікуванні або переміщення між лікарняними закладами у зв`язку з цим пораненням.

Самої рекомендації ВЛК про майбутню реабілітацію недостатньо для підтвердження одного з двох самостійних юридичних режимів виплати саме за ці два дні.

Отже, в цій частині заявлених вимог підстав для окремої доплати немає.

Право на виплату за стаціонар з 02.05.2025 по 23.05.2025 підлягає захисту повністю в межах підтвердженого медичними документами періоду.

З огляду на викладене вище, за результатами розгляду справи, суд дійшов до таких висновків.

Сукупність установлених обставин справи підтверджує право позивача на передбачену Постановою №168 додаткову винагороду за стаціонарне лікування з 27.01.2025 по 27.02.2025 включно та з 02.05.2025 по 23.05.2025 включно, а також за лікувальну відпустку після тяжкого поранення з 13.03.2025 по 13.04.2025 включно.

Щодо першої відпустки суд виходить із прямого визнання відповідачем фактичного періоду та двох пізніших висновків ВЛК, які відносять отримане 26.01.2025 поранення до тяжких.

Відповідач не навів достатніх доказів правомірності невиплати за такий визнаний період, обмежившись первинною довідкою про легку травму.

За дні 30.04.2025 та 01.05.2025 матеріали справи не підтверджують ні стаціонарного лікування, ні фактично наданої лікувальної відпустки, ні переміщення між лікарняними закладами, тому підстав для винагороди саме за ці дні суд не встановив.

За 02.05.2025-21.05.2025 додаткова винагорода належить на підставі стаціонарного лікування, яке вже входить до задоволених вимог.

Вона не може нараховуватися повторно за альтернативною підставою відпустки.

Таке розмежування не зменшує та не дублює матеріальне право позивача.

Фінансова картка містить суми додаткової винагороди, нараховані позивачеві в січні та лютому, однак без розподілу за конкретними днями.

Тому факт повної невиплати за ці місяці не доведений, як не доведена відповідачем і повнота виконання обов`язку за встановлені дні стаціонарного лікування.

Відсутність поденних бухгалтерських реєстрів, витребуваних ухвалою суду, не дозволяє визначити без припущень конкретний розмір доплати, але не перешкоджає суду визначити правову підставу та календарні межі належної позивачеві виплати.

За пунктом 4 частини другої та частиною четвертою статті 245 КАС України, ефективним способом захисту є зобов`язання військової частини нарахувати й виплатити позивачеві додаткову винагороду за чітко визначені судом періоди.

Встановлення у рішенні суду розміру винагороди в розрахунку на місяць та календарних меж лікування дає змогу відповідачу здійснити розрахунок відповідно до Постанови №168 без нового вирішення питання про право позивача на виплату.

Оскільки календарні дні 28.01.2025 та 04.02.2025 збігаються у виписках про послідовні госпіталізації, суд об`єднує їх в один безперервний період з 27.01.2025 по 27.02.2025.

Визначення єдиного періоду виключає подвоєння виплати за дні переведення між закладами.

Заявлений як лікувальна відпустка проміжок 02.05.2025-21.05.2025 повністю охоплюється встановленим стаціонарним лікуванням 02.05.2025-23.05.2025, тому окремого нарахування за ті самі дні не передбачено.

Відтак, позовні вимоги в цій справі підлягають задоволенню частково.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи, суд виходить із таких міркувань.

У цій справі позивачем сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн.

Водночас, згідно зі змістом пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (у редакції, чинній на 15.12.2025), від сплати судового збору в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Так, позивач у спірний період проходив військову службу; заявлена ним вимога стосується спеціальної виплати саме за наслідками бойового поранення, отриманого під час виконання службового обов`язку із захисту Батьківщини.

Отже, зв`язок цього спору з виконанням позивачем військового обов`язку є безпосереднім.

Подібний підхід щодо необхідності перевірки предмета позову при застосуванні пункту 12 частини першої статті 5 Закону №3674-VI викладений в ухвалі Верховного Суду від 04.02.2025 у справі №400/7812/24.

З огляду на викладене вище, суд вказує на те, що питання повернення сплаченої позивачем у цій справі суми судового збору з Державного бюджету може бути вирішене окремою ухвалою за клопотанням платника відповідно до пункту 1 частини першої і частини другої статті 7 Закону №3674-VI.

Відтак, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати в належному розмірі ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу, протягом якого ОСОБА_1 у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебував: з 27.01.2025 по 27.02.2025 включно - на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я; з 13.03.2025 по 13.04.2025 включно - у відпустці для лікування після тяжкого поранення; з 02.05.2025 по 23.05.2025 включно - на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні з 27.01.2025 по 27.02.2025 включно та з 02.05.2025 по 23.05.2025 включно, а також у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 13.03.2025 по 13.04.2025 включно, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, з урахуванням фактично виплачених сум цієї додаткової винагороди за ті самі періоди.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )

Головуючий суддя Є.В. Печений