Ухвала № 141404701 у справі № 600/1629/26 від 11.11.2026

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

11 листопада 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/1629/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невиплати в повному обсязі суми пенсії, перерахованої на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі №600/1016/25-а, починаючи з 01 січня 2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити без застосування постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» від 14.07.2025 №821 виплату в повному обсязі суми пенсії, перерахованої на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 р у справі №600/1016/25, починаючи з 01 січня 2026 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позов обґрунтовано тим, що позивач не погоджується з діями пенсійного органу, які мали місце при виконанні рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі №600/1016/25-а. Так, на виконання вказаного рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача, однак при її виплаті застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, що призвело до фактичної невиплати пенсії за попередній період часу (до 2026 року), а з 2026 року пенсія виплачується у меншому розмірі. З указаним позивач не погоджується і вважає, що відповідач такими діями неналежним чином виконав рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №600/1016/25-а.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про безпідставність заявленого позову, оскільки рішення суду у справі №600/1016/25-а виконується у межах покладених зобов`язань.

Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено таке.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі №600/1016/25-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №ХЖ20037 від 14 лютого 2025 року, виданої станом на 01 січня 2023 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2023 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №ХЖ20037 від 14 лютого 2025 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 (померлого годувальника) станом на 01 січня 2023 року та провести ОСОБА_1 виплату пенсії із врахуванням раніше проведених виплат.

На виконання вказаного рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області проведено перерахунок пенсії позивача з 01 лютого 2023 року та визначено пенсію у новому розмірі, однак її виплата здійснюється із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821. Відповідно, фактично позивачу виплачується лише частина перерахованої пенсії, а інша її частина віднесена пенсійним органом до поточної або відкладеної заборгованості на виконання норм постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821.

Отже, звернення до суду з цим позовом фактично обумовлено неправильним, на думку позивача, виконанням відповідачем рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі №600/1016/25-а.

Так, згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі №990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові вказала, що сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 вересня 2026 року у справі №580/490/26, в якій зроблено відступ від раніше сформульованого висновку Верховного Суду у постанові від 30 квітня 2026 року у справі №340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову.

Так, у справі №580/490/26 Верховний Суд погодився з висновком, викладеним у постанові від 30 квітня 2026 року у справі №620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі №600/1016/25-а відповідача зобов`язано не лише провести перерахунок пенсії позивача, а й здійснити її виплату з 01 лютого 2023 року.

Тобто, обов`язок відповідача щодо виплати перерахованої пенсії був безпосередньо визначений резолютивною частиною судового рішення у справі №600/1016/25-а.

Отже, встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні у ній відносини обумовлені виконанням зазначеного рішення суду.

При цьому позивач не ставить питання про первинне встановлення права на перерахунок пенсії, не оскаржує нове рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови в перерахунку пенсії та не просить здійснити новий перерахунок пенсії на підставі інших обставин, які не були предметом розгляду у справі №600/1016/25-а.

Тобто, підстава звернення позивача до з цим позовом, фактично, зводиться до того, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі №600/1016/25-а, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Отже, звернення до суду з цим позовом обумовлено неправильним, на думку позивача, виконанням відповідачем рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі №600/1016/25-а.

Разом з цим, суд зазначає, що застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Відтак, предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку про те, що заявлений у даній справі позов, фактично, спонукає суд вдатися до перевірки належності виконання відповідачем рішення суду у справі №600/1016/25-а, що набрало законної сили, і у випадку встановлення неналежності його виконання - повторно зобов`язати відповідача вчинити, по суті, тотожні дії.

Проте суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, в яких наявні обставини, з якими положення Кодексу адміністративного судочинства України пов`язують наявність підстав для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тому, враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, зважаючи на те, що позивач не погоджується із діями пенсійного органу щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 при проведенні перерахунку пенсії на виконання вже існуючого рішення суду, яке набрало законної сили, то суд приходить до висновку про те, що оскаржувані позивачем дії не повинні розглядатись судом в окремому судовому провадженні, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об`єкту порушеного права.

Суд зауважує, що в даному випадку, якщо позивач вважає, що рішеннями відповідача на виконання судового рішення у справі №600/1016/25-а порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не подавати новий адміністративний позов.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі.

Аналогічної позиції щодо наявності підстав для закриття провадження в адміністративних справах у спорах з подібних правовідносин дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, зокрема, у справах №120/14526/25 (постанова від 08 жовтня 2026 року), №240/29701/26 (постанова від 27 жовтня 2026 року).

Керуючись статтями 238, 241, 248, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В АЛ И В:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя О.П. Лелюк