Рішення № 141405262 у справі № 554/8156/26 від 11.11.2026

Дата документу 11.11.2026 Справа № 554/8156/26

Провадження № 2/554/4240/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 року м.Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

Головуючого судді - Материнко М.О.,

за участю секретаря судового засідання -Манько М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Півненко Ірину Володимирівну - звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 квітня 2019 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивач передала відповідачці грошові кошти в розмірі 8 111 євро, а відповідачка зобов`язалася повернути отримані кошти до 30 квітня 2019 року.

На підтвердження укладення договору позики та отримання коштів відповідачкою позивач надала розписку, власноручно написану ОСОБА_2 . Оригінал розписки, за твердженням позивача, знаходиться у неї.

Як зазначає позивач, відповідачка належним чином зобов`язання щодо повернення позики не виконала, проте в подальшому здійснювала часткове погашення заборгованості.

Зокрема, 22 червня 2021 року відповідачка повернула 10 000 грн, 27 лютого 2024 року - 12 660 грн, 6 серпня 2024 року - 10 000 грн. Крім того, позивач посилається на подальше часткове погашення заборгованості відповідачкою.

За розрахунком позивача, станом на 15 травня 2026 року неповернутий залишок позики становить 6 059 євро, що за зазначеним у позові курсом продажу євро до гривні 51,81 грн за 1 євро становить 313 916,79 грн.

Окрім основної суми боргу, позивач просить стягнути інфляційні втрати в розмірі 301 366,65 грн.

Загальний розмір заявлених позовних вимог становить 615 282,65 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачкою зобов`язань за договором позики позивач просить стягнути з неї зазначену заборгованість, а також понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 152,82 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 21 липня 2026 року відкрите провадження за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) в особі представника - адвоката Півненко Ірини Володимирівни (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця провадження діяльності: м. Полтава, вул. Героїв ОУН, 57) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , паспорт серія НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення заборгованості за договором позики.

Розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.Визначити відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Призначити підготовче засідання у справі на 26 серпня 2026 року о 11 год. 00 хв. у приміщенні Шевченківського районного суду міста Полтави.

Позивачем направлена заява про проведення судового засідання 26 серпня 2026 року без участі представника позивача. Відповідач не з"явився.Заяв про розгляд без участі від Відповідача не надходило.

Наступне засідання призначено на 7 жовтня 2026 року.

Представником позивача надана заява про розгляд справи без участі позивача. Від Відповідача заяв не находило.

Позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Відповідачем у встановлений строк відзив не поданий.

Суд, дослідивши письмові докази, надані сторонами, та оцінивши їх у сукупності, дійшов таких висновків.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13, 76-81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона - боржник - зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора - певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Зміст зазначених норм свідчить про те, що розписка позичальника є доказом як укладення договору позики, так і отримання позичальником грошових коштів, якщо її зміст підтверджує відповідні обставини.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх вимог позивач надала розписку від 29 квітня 2019 року, складену відповідачкою, відповідно до якої остання отримала від позивача грошові кошти в розмірі 8 111 євро та зобов`язалася повернути їх до 30 квітня 2019 року.

Отже, за умови підтвердження оригіналом розписки зазначених обставин суд вважає встановленим факт виникнення між сторонами правовідносин позики.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як установлено судом, строк повернення позики закінчився 30 квітня 2019 року. Позивач стверджує, що відповідачка не повернула позику в повному обсязі, а здійснені нею платежі були лише частковим виконанням зобов`язання.

Часткове повернення коштів саме по собі не припиняє зобов`язання в непогашеній частині.

Із наданих позивачем документів убачається, що відповідачка здійснювала платежі на погашення заборгованості, зокрема 27 лютого 2024 року та 6 серпня 2024 року, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

Такі обставини підлягають оцінці судом у сукупності з розпискою та іншими доказами, зокрема для встановлення фактичного залишку боргу й визначення обсягу виконаного відповідачкою зобов`язання.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Оскільки строк повернення позики настав, а повне виконання зобов`язання не підтверджено, позивач має право вимагати повернення непогашеної суми позики.

Щодо визначення суми боргу в гривні суд виходить із такого.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, залишок заборгованості становить 6 059 євро, що за курсом 51,81 грн за 1 євро становить 313 916,79 грн.

Остаточний розмір основного боргу підлягає встановленню судом на підставі розписки, відміток про часткове погашення та документів про здійснені платежі з урахуванням погодженого сторонами порядку визначення суми повернення.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат суд зазначає таке.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 301 366,65 грн, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За змістом статей 524, 533 ЦК України грошове зобов`язання може бути визначене з установленням грошового еквівалента в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

Правова природа інфляційних втрат полягає у компенсації кредиторові матеріальних втрат, спричинених знеціненням грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. При цьому офіційний індекс інфляції характеризує зміну купівельної спроможності національної грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти.

У постанові від 30 травня 2024 року у справі № 359/670/20 Верховний Суд зазначив, що індексації внаслідок знецінення підлягає гривня, тоді як іноземна валюта індексації не підлягає. У зазначеній справі суд також розглянув особливості визначення боргу в гривні за курсом на дату надання позики, а не на дату її повернення.

Подібний правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 766/12555/16-ц, у якій суд погодився з відсутністю підстав для стягнення інфляційних втрат за зобов`язанням, визначеним у гривні з валютним еквівалентом, оскільки втрати від знецінення національної валюти компенсуються застосуванням відповідного валютного еквівалента.

Як установлено судом, за розпискою від 29 квітня 2019 року відповідачка отримала від позивача грошові кошти в розмірі 8 111 євро та зобов`язалася повернути їх у погоджений сторонами строк.

Згідно з розрахунком позивача, залишок неповернутої позики становить 6 059 євро, що перераховано у гривні за курсом продажу євро, встановленим АТ КБ «ПриватБанк» станом на 21 травня 2026 року, та становить 313 916,79 грн.

Отже, заявлена позивачем сума основного боргу в гривнях визначена шляхом перерахунку залишку зобов`язання, вираженого в іноземній валюті, за курсом, застосованим на дату, близьку до звернення до суду, а не як фіксована гривнева сума, визначена сторонами на момент виникнення зобов`язання.

За таких обставин зміна курсу гривні до євро враховується під час визначення гривневого еквівалента основної заборгован ості. Нарахування на таку суму додаткових інфляційних втрат за період прострочення не відповідає правовій природі інфляційних втрат та наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Посилання позивача на те, що вимога заявлена у гривнях, саме по собі не змінює валютної природи первісного зобов`язання та не є достатньою підставою для застосування індексу інфляції до суми валютного боргу.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 301 366,65 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку позовної давності, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачка здійснювала часткове погашення заборгованості за договором позики, зокрема 22 червня 2021 року, що підтверджується записом в розписці відповідачки. Зазначений платіж здійснено до спливу загальної позовної давності, обчисленої з урахуванням установленого сторонами строку повернення позики.

Враховуючи, що відповідний платіж здійснено саме на виконання зобов`язання за розпискою від 29 квітня 2019 року, що підтверджується записом на самій розписці, така дія свідчить про визнання відповідачкою боргу та є підставою для переривання перебігу позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України.

Крім того, при обчисленні позовної давності суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24, щодо застосування положень цивільного законодавства про продовження та зупинення перебігу позовної давності під час карантину та воєнного стану.

З огляду на те, що станом на 2 квітня 2020 року позовна давність за вимогою про повернення позики не спливла, її перебіг підлягає визначенню з урахуванням відповідних перехідних положень Цивільного кодексу України та законодавчих змін, що набрали чинності 4 вересня 2025 року.

Отже, суд доходить висновку про відсутність підстав для відмови в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач заявила про понесення витрат зі сплати судового збору в розмірі 6 152,82 грн., що підтверджується наданим платіжним дорученням.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про повернення позики є обґрунтованими в частині, підтвердженій належними та допустимими доказами.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, статтями 256, 257, 264, 509, 525, 526, 530, 524, 533, 625, 629, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 квітня 2019 року в розмірі 313 916 (триста тринадцять тисяч дев`ятсот шістнадцять) гривень 79 копійок.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат у розмірі 301 366 (триста одна тисяча триста шістдесят шість) гривень 65 копійок - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 139 (три тисячі сто тридцять дев`ять) гривень 16 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Полтави протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії;

Суддя М.О.Материнко