Рішення № 141406331 у справі № 509/6181/25 від 10.11.2026

Справа № 509/6181/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Гандзій Д.М.,

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в с.-щі Овідіополь в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВІМ-М» до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

30 жовтня 2025 року представника ТОВ «СОВІМ -М» адвокат Рудаченко А.О. звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд скасувати державну реєстрацію права власності останнього на 23/500 частин збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру, розташованих за адресою : АДРЕСА_1 (адреса згідно правовстановлюючого документу « АДРЕСА_2 »), здійсненої Овідіопольським районний бюро технічної інвентаризації 16.07.2004 року та посвідченої витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4168222 (реєстраційний номер майна 711715) та зобов`язати відповідача ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:3876, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 » (адреса згідно правовстановлюючого документу « АДРЕСА_2 ») шляхом демонтажу (знесення) 23/500 частин збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру № 1-82, розташованих за вказаною адресою, мотивуючи тим, що ТОВ «СОВІМ-М» на праві приватної власності належить земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 1,1739 га (11739 м2), розташована на території Таїровської селищної ради, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 на розі вул. Ак. Вільямса.

На зазначеній земельній ділянці позивачем було зведено конструкції збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру, якому було присвоєно поштову адресу : АДРЕСА_2 (актуальна адреса « АДРЕСА_1 »).

Зазначений об`єкт не є капітальною будівлею і право власності на нього не підлягає державній реєстрації, проте ОСОБА_1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (було зареєстровано право власності на 23/500 частин збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру, розташованих на земельній ділянці, належній позивачу, зокрема павільйони під № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .

З огляду на викладене позивачі ТОВ «СОВІМ-М» вважають, що збірно-розбірні павільйони, належні відповідачу, є тимчасовими спорудами, а реєстрація права власності на такі об`єкти, розташовані на земельній ділянці, належній позивачу, порушує права позивачів, як законних власників вказаної ділянки.

10.06.2025 року ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі. Крім того, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

23.02.2026 року представником відповідача адвокатом Клепиковим М.С. до суду подано відзив на позов, в якому ОСОБА_1 висловив свої заперечення проти задоволення позову та зазначив, що право власності на спірні частини збірно-розбірного павільйону підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Таїровської селищної ради, та зареєстроване у встановленому законодавством порядку, а тому державна реєстрація такого права скасуванню не підлягає.

Підготовче провадження по справі закрито ухвалою суду від 10.09.2026 року, справу призначено до розгляду.

В судове засідання представник позивачів не з?явився, надіславши до суду заяву, в якій підтримав позов та просив суд розглянути справу за його відсутності.

В судове засідання відповідач та його представник не з'явилися, до суду представником було надіслано заяву про проведення розгляду справи за відсутності відповідача та його представника, відмовивши у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх з`ясування і доведеність, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.1 ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 2 Закону України від 01.07.2014 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (надалі також - ДРРП, Державний реєстр).

Згідно із ч.ч. 1,4 ст. 5 Закону № 1952-IV у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Як вбачається з матеріалів справи основними видами економічної діяльності позивачів ТОВ «СОВІМ-М» є вид 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» та 47.81 «Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами».

12.04.2002 р. на підставі розпоряджень Овідіопольської РДА від 15.02.2002 року № 86 та від 15.02.2002 року № 87 - позивачам було видано державний акт на право власності на землю про передачу у власність земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,8739 га (8739 кв.м), розташованої на території Таїровської селищної ради, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 на розі з вул. Ак. Вільямса.

Розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 25.12.2003 року № 952 вказану земельну ділянку було змінено у межах і розмірах та збільшено її на 0,3000 га.

Пізніше вказаній земельні ділянці було присвоєно кадастрові номери [номер приховано]:29:001:0038, [номер приховано]:29:001:0039 та [номер приховано]:01:002:3876.

06.10.2002 року з метою здійснення своєї статутної діяльності на зазначених вище земельних ділянках позивачами було зведено конструкції збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру, якому було присвоєно поштову адресу : АДРЕСА_2 (актуальна адреса « АДРЕСА_1 »).

Пізніше відповідачем ОСОБА_1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно було зареєстровано право власності на 23/500 частин збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:3876 за адресою : АДРЕСА_1 (адреса згідно правовстановлюючого документу « АДРЕСА_2 »), зокрема павільйони під АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .

Зазначене підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15.06.2004 року, виданим Таїровською селищною радою нібито на підставі рішення її виконкому № 121 від 04.06.2004 року, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4168222 від 16.07.2004 року, виданим Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації.

Однак, як встановив суд, з відповіді на адвокатський запит, наданої Одеською районною військовою адміністрацією, на зберіганні у якої перебуває архівний фонд Таїровської селищної ради, вбачається, що вищевказане розпорядження виконкому ради - стосується виключно присвоєння поштової адреси виробничій базі ТОВ «Гранит К» та жодним чином не пов`язане із питанням надання права власності на спірні павільйони відповідачеві ОСОБА_1 .

Крім того, з метою встановлення групи капітальності зазначених вище споруд 03.10.2025 року позивачі звернулися до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення будівельно-технічної експертизи.

27.07.2026 року експертом ОНДІСЕ за результатами будівельно-технічного експертного дослідження було підготовлено висновок № 4423-34-25, згідно якого :

- збірно-розбірний павільйон універсального торговельного центру № 12, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:3876 за адресою: АДРЕСА_1 (адреса згідно з правовстановлюючим документом: АДРЕСА_2 ), за своїми конструктивними характеристиками є тимчасовою спорудою торговельного призначення та не належить до нерухомого майна;

- збірно-розбірний павільйон універсального торговельного центру № НОМЕР_2 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:3876 за адресою: АДРЕСА_1 (адреса згідно з правовстановлюючим документом: АДРЕСА_2 ), за своїми конструктивними характеристиками є тимчасовою спорудою торговельного призначення та не належить до нерухомого майна.

Пунктом 1.6 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, яке було чинним на момент реєстрації права власності відповідача на збірно-розбірні павільйони, також було встановлено, що право власності на тимчасові споруди державній реєстрації не підлягає.

Відповідно до характеристики будівель у вигляді «Кіосків і павільйонів збірно-розбірної конструкції», викладеної у Класифікаторі будівель і споруд споживчої кооперації України, затвердженої постановою правління Укоопспілки від 14.07.2003 року № 216, такими є кіоски і павільйони збірно-розбірної конструкції, в яких відсутній такий конструктивний елемент як фундамент.

Так, збірно-розбірні павільйони універсального торговельного центру, належні відповідачеві ОСОБА_1 - фактично є тимчасовими спорудами, а не об`єктами нерухомого майна, однак право власності на такі споруди всупереч вимогам чинного законодавства зареєстроване за відповідачем в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який є невід`ємною архівною складовою ДРРП.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має.

Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16-ц).

Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (пункт 98 постанови від 21.12.2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_1 на збірно-розбірні павільйони, розташовані за адресою : АДРЕСА_1 (адреса згідно правовстановлюючого документу « АДРЕСА_2 »), як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним права власності на таке майно.

Статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт. Крім того, статтею 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду № 916/1608/18 від 19.05.2020 року зазначено, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі».

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Водночас суд критично ставиться до доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позов стосовно того, що державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на частини збірно-розбірних павільйонів підтверджує правомірність виникнення такого права та виключає підстави для втручання у право мирного володіння майном.

Так, згідно з п. 20 рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.2021 р. у справі Asgarov v. Azerbaijan надія на визнання права власності на майно, якe було неможливо ефективно реалізувати, не може вважатись «володінням» в значенні ст. 1 Першого протоколу. Майно, від якого позивач просить звільнити земельну ділянку, побудоване незаконно та знаходиться на земельній ділянці позивача без жодних на те правових підстав.

У справі Noga v. Ukraine ЄСПЛ дійшов висновку, що повернення спірного майна у власність держави переслідувало легітимну мету забезпечення дотримання принципу верховенства права і відповідало суспільним інтересам, а заявниця, придбаваючи таке майно, не проявила належної обачності та свідомо прийняла ризики, пов`язані з її придбанням.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_1 протиправно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (зокрема, в його невід`ємній складовій частині - Реєстрі прав власності на нерухоме майно) право власності на 23/500 частин збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру, розташовані на належній позивачу земельній ділянці, і які не є об`єктом нерухомості.

Такі записи в Державному реєстрі створюють для позивачів реальні перешкоди у реалізації ними прав власника відповідної земельної ділянки, зокрема права відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам.

Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом № 1952-IV. За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21.12.2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

Абзацами другим та четвертим ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Водночас дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених вказаною частиною, проводиться у порядку, визначеному Законом № 1952-IV, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

За змістом пункту 9 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, з яким позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 року у справі № 496/1059/18).

В той же час в силу положень абзацу першого ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 того ж Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21.12.2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

У частині першій статті 14 Закону № 1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.

Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.

Враховуючи, що державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_1 на збірно-розбірні павільйони, розташовані за адресою : АДРЕСА_1 (адреса згідно правовстановлюючого документу « АДРЕСА_2 »), як на нерухоме майно була здійснена незаконно, а зазначене майно не є нерухомим в силу Закону - така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 року у справі № 914/1785/22.

Як вбачається з матеріалів позову, ОСОБА_1 без установлених законом достатніх підстав використовує спірну земельну ділянку, належну на праві власності ТОВ «СОВІМ-М».

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Оскільки збірно-розбірні павільйони, частина яких належна ОСОБА_1 , є тимчасовими спорудами, що не відносяться до нерухомого майна, відповідач використовує спірні земельні ділянки позивачів без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.

Водночас слід зауважити, що порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до частин першої - третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Позовні вимоги ТОВ «СОВІМ-М» не є нерозривно пов`язаними з особою відповідача та не перешкоджають виконанню потенційного судового рішення без участі ОСОБА_1 (але за рахунок його коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання боржником у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

З огляду на те, що рішення суду має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача, але його коштом), враховуючи мету відповідного позову позивачів, позовна вимога ТОВ «СОВІМ-М» щодо зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) 23/500 частин збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру є належним способом захисту порушених прав позивача.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 914/1785/22 від 18.09.2024 року.

Отже, враховуючи викладене, оцінивши надані сторонами докази як в цілому, так і кожен окремо, суд приходить до висновку про необхідність скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на 23/500 частин збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку, належну позивачу, шляхом демонтажу (знесення) вказаних споруд.

Враховуючи повне задоволення позову, суд вважає необхідним, в порядку ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивачів документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 6056 грн.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 181,182,377,391 ЦК України, ст. 212 ЗК України, Законом України від 01.07.2014 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасовим положенням «Про реєстрацію прав власності на нерухоме майно,» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВІМ-М» до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити ;

2.Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_3 ) на 23/500 частин збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру, розташованих за адресою « АДРЕСА_1 » (адреса згідно правовстановлюючого документу « АДРЕСА_2 »), здійсненої Овідіопольським районний бюро технічної інвентаризації 16.07.2004 року та посвідченої витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4168222 (реєстраційний номер майна 711715) ;

3.Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_3 ) - звільнити земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:3876, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 (адреса згідно правовстановлюючого документу « АДРЕСА_2 ») шляхом демонтажу (знесення) 23/500 частин збірно-розбірних павільйонів універсального торговельного центру № 1-82, розташованих за адресою : АДРЕСА_1 (адреса згідно правовстановлюючого документу « АДРЕСА_2 ») ;

4.Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВІМ-М» (ЄДРПОУ : 31185603) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 6056 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10.11.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.