Постанова № 141408554 у справі № 520/7627/26 від 11.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 р. Справа № 520/7627/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.05.26 по справі № 520/7627/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач , ГУ ПФУ в Закарпатській області, апелянт), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі -3-тя особа, ГУ ПФУ в Харківській області), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 22.12.2025 за №205250012633 про відмову у призначенні йому пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати йому до загального страхового стажу спірні періоди роботи з 24.01.2002 по 24.09.2003 та з 15.06.2004 по 29.10.2008 відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 15.04.1996 та призначити пенсію за віком з дня звернення з 15 грудня 2025 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 22.12.2025 № 205250012633 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.12.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи, а саме: з 24.01.2002 до 24.09.2003 та з 15.06.2004 до 29.10.2008.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 та прийняти нове рішення , яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що, починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними персоніфікованого обліку (пункт 3 Постанови №794). Отже, страховий стаж позивача з 01.07.2000 розраховано з урахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5).

Звернув увагу, що період роботи позивача з 24.01.2002 по 24.03.2003 враховано частково, відповідно до даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу, а період з 15.06.2004 по 29.10.2008 не врахований, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація перебування в трудових відносинах з підприємством та інформація про сплату страхових внесків.

Апелянт вказав, що у зв`язку з відсутністю страхового стажу , який є необхідним для призначення пенсії, ГУ ПФУ в Закарпатській області прийнято рішення за №205250012633 від 22.12.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії. У рішенні також зазначено, що право на пенсію позивач набуде при досягненні 63 років. При наданні підтверджуючих документів його право на пенсію може бути переглянуто . Жодних підтверджуючих документів позивачем до територіальних органів Пенсійного фонду України надано не було.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру апелянт заперечував та наголошував, що позивач фактично спонукав суд перебрати на себе дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду.

Апелянт зазначив, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, а не зарахувати до стажу періоди роботи.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

15.12.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яку було розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Закарпатській області (а.с.13).

За наслідками розгляду заяви позивача, ГУ ПФУ в Закарпатській області прийнято рішення від 22.12.2025 №205250012633 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Врахований страховий стаж склав 27 років 1 місяць 17 днів. Зазначено, що право заявник набуде при досягненні віку 63 років. При поданні підтверджуючих документів право може бути переглянуто.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності страхового стажу позивача за спірні періоди підтверджується відповідними записами у його трудовій книжці.

Суд зазначив, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачеві таких періодів.

Таким чином, відмова відповідача зарахувати до страхового стажу позивача відповідно до трудової книжки оспорювані період роботи є протиправною, адже система персоніфікованого обліку запроваджена з 1 січня 2004 року. До цієї дати основним документом є трудова книжка.

Відповідно до статті 106 Закону №1058-ІV, відповідальність за несплату внесків лежить на роботодавці .

Суд також зазначив, що пенсійний орган в силу чинного законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Проте відповідачем не надано доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці та інших документах позивача для призначення пенсії.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, шо включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі-Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058- IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: <..>; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.<..>.

За частиною 2 вказаної статті, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; <..>; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.<..>.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.<..>. (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.<…>.

Частиною 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі-Закон №1788-ХІІ) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (підпункт «а» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ).

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Згідно з положеннями пунктів 1,2 Порядку №637 (у відповідній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.

Відповідно до положень пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. <..>.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, колегія суддів враховує й те, що за частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.<..>.

У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу позивача.

Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду №120/8471/23 від 31 січня 2025 року.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 24.01.2002 по 24.09.2003 та з 15.06.2004 по 29.10.2008 , колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що згідно з записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , останній 24.01.2002 прийнятий механіком майстерні ВАТ «Восток» (наказ №17-к від 23.01.2002) та 24.09.2003 звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (наказ №149-к від 24.09.2003); 15.06.2004 прийнятий водієм 2 класу Чугуївського виробничого спеціалізованого ремонтно-будівельного орендного підприємства (наказ №141-к від 14.06.2004) та 29.10.2008 звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (наказ №206-к від 28.10.2008) (а.с.18-19).

Таким чином, спірні періоди роботи позивача: з 24.01.2002 по 24.09.2003 та з 15.06.2004 по 29.10.2008 підтверджуються записами трудової книжки.

Разом з тим, згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (Форма ОК-5) за період : січень, з березня 2002 року по вересень 2003 року та з червня 2004 року по жовтень 2008 року відсутні дані про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 та сплату страхових внесків роботодавцем (а.с.56).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;<..>.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Cтраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч.1 ст. 20 Закону №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.<..>.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.(ч.2 ст.20 Закону №1058-ІV).

Частинами 10 та 12 статті 20 Закону № 1058-IV зазначено, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до ст.106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Колегія суддів зазначає, що спірний період трудової діяльності ОСОБА_1 з 24.01.2002 по 24.09.2003 та з 15.06.2004 по 29.10.2008 підтверджується записами у трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а відповідачем не наводилось будь-яких спростувань щодо його реальності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що пенсійний орган наділений правом здійснювати перевірки та звірки щодо достовірності виданих документів шляхом направлення відповідних запитів, що передбачено ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV.

Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що апелянтом вживались будь-які заходи, спрямовані на отримання відомостей щодо трудової діяльності ОСОБА_1 у спірний період.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за вказаний період не є самостійною підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії.

Внаслідок невиконання ВАТ «Восток» та Чугуївським виробничим спеціалізованим ремонтно-будівельним орендним підприємством обов`язку зі сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Несвоєчасна сплата підприємством загальнообов`язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку , внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Колегія суддів зазначає, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків роботодавцем для нарахування пенсії не є підставою для неврахування пенсійним органом спірного періоду роботи ОСОБА_1 з 24.01.2002 по 24.09.2003 та з 15.06.2004 по 29.10.2008 до його страхового стажу.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а , від 04.09.2018 у справі № 482/434/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 27.02.2019 у справі № 638/5795/17, від 02.08.2022 у справі №560/4616/20 та, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України підлягає застосуванню при розгляді цієї справі.

Зважаючи на те, що як обов`язок зі сплати страхового внеску, так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), отже, відповідальність за не нарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, отже, не нарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірний період, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії вищезазначеного періоду її роботи до страхового стажу.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що період з 24.01.2002 по 24.09.2003 та з 15.06.2004 по 29.10.2008 має бути врахований при обчисленні страхового стажу позивача, тому рішення відповідача від 22.12.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено правомірність його рішення щодо відмови позивачe у призначенні пенсії за віком.

Щодо доводу апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження пенсійного органу, зобов`язавши його зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 24.01.2002 по 24.09.2003 та з 15.06.2004 по 29.10.2008 , колегія суддів зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Колегія суддів зазначає, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що найбільш ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у розглядуваній справі буде зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.12.2025 про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону №1058-ІV, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи, а саме: з 24.01.2002 до 24.09.2003 та з 15.06.2004 до 29.10.2008.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанцій у цій справі підлягає залишенню без змін.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 520/7627/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк