Постанова № 141409237 у справі № 953/14475/26 від 11.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 р. Справа № 953/14475/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2026 р. (постановлену суддею Лисиченко С.М.) по справі № 953/14475/26

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1

до ОСОБА_1

про тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом під час мобілізації,

ВСТАНОВИВ:

ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив застосувати до ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами під час мобілізації, на строк до виконання або відкликання вимоги ІНФОРМАЦІЯ_3 про виконання обов`язку (обов`язків) військовозобов`язаним, резервістом.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2026 р. адміністративний позов повернуто позивачу.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2026 р. та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, тобто, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки не є юридичними особами публічного права, тому не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України, сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Відповідно до ч. 4 ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Визначення суб`єкта владних повноважень міститься у пункті 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що відповідачем у адміністративній справі може бути суб`єкт владних повноважень, зокрема, й без статусу юридичної особи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 10.07.2025 р. у справі № 520/1680/24.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції у спірних правовідносинах помилково застосовано висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі № 524/7691/23 від 12.11.2025 р., оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносинах, так як стосуються цивільного спору.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у спірних правовідносинах, відповідно до вимог п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, ІНФОРМАЦІЯ_2 є суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що є підставою для скасування ухвали Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2026 р. з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 43, 46, 205, 243, 308, 320, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2026 по справі № 953/14475/26 скасувати.

Справу № 953/14475/26 направити до суду 1 інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич