Постанова № 141409253 у справі № 520/8108/26 від 11.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 р. Справа № 520/8108/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, по справі № 520/8108/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту -позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту -відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку в зв`язку з непридатністю на підставі висновку військово-лікарської комісії від 04 січня 2018;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про те, що ОСОБА_1 , виключений з військового обліку в зв`язку з непридатністю на підставі висновку військово- лікарської комісії від 04 січня 2018 року, категорія не військовозобов`язаний;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про те, що ОСОБА_1 є порушником правил військового обліку, та зверненні до органів Національної поліції України з метою доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , та скасувати звернення до органів Національної поліції України від 11 серпня 2025 року щодо примусового доставлення (розшуку) ОСОБА_1 .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 року по справі № 520/8108/26 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.04.2026 про внесення відомостей про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та прийняти рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або мотивовану відмову у їх внесенні. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.04.2026 про внесення відомостей про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та прийняти рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або мотивовану відмову у їх внесенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі апелянт наполягає на тому, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати особі право або частково визначити зміст і вид рішення прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибрати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах .

Позивач вказує, що суд першої інстанції по незрозумілим причинам не застосував ефективний захист прав позивача, виніс незрозуміле рішення яким зобов`язав розглянути заяву позивача від 03 квітня 2026 року, навіть не зобов`язавши враховувати висновки суду викладені в рішенні.

Після цього апелянт посилається на лист відповідача №138/06 від 08 квітня 2026 року і стверджує, що заява позивача вже була розглянута та йому повідомлено про внесення відповідних відомостей до Реєстру. Також зазначає, що цей лист надійшов представнику позивача у травні 2026 року, та окремо наголошує на тому, що у відзиві відповідача на позовну заяву, який надійшов до суду першої інстанції 07 травня 2025 року, відповідач не повідомив суд про наявність цього листа.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги з підстав того, що інформація про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку із непридатністю на підставі висновку військово-лікарської комісії від 04 січня 2018 року в ІНФОРМАЦІЯ_3 - відсутня. Вказує, що підтвердження про виключення з військового обліку в зв`язку з непридатністю на підставі висновку військово-лікарської комісії від 04 січня 2018 року, а саме оригінал висновку військово-лікарської комісії від 04 січня 2018 року, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 не надавав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши обставини справи, перевіривши оскаржуване рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі висновку військово лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 від 04 січня 2018 року на підставі ст.54а гр.ІІ наказу МОУ №402 від 14.08.2008.

Копія військового квитка позивача серії НОМЕР_1 містить відомості про виключення позивача з військового обліку, внесені 04.01.2018 (графа 29 військового квитка).

Вказана інформація не була внесена до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що підтверджується витягом з додатку РЕЗЕРВ плюс, де Позивач обліковується як військовозобов`язаний та знаходиться на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач 03.04.2026 звернувся на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 через свого представника з заявою, в якій просив внести відповідні відомості до інформаційної системи, про те, що він є виключеним з військового обліку а також видалити інформацію про те, що він є порушником правил військового обліку. Вказана заява була направлена електронним листом на офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вважаючи протиправною зазначену бездіяльність відповідача, звернувся до суду для захисту своїх прав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами проведеного військово-лікарською комісією медичного огляду позивача та визнання комісією позивача непридатним до проходження військової служби за станом здоров`я, а також на підставі внесеного до військового квитку запису про виключення позивача з військового обліку за станом здоров`я з 04.01.2018 року, у відповідача виник обов`язок внести відповідні дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який, однак, не було виконано відповідачем. При цьому, відповідач мав інформацію про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку, проте не взяв її до уваги та жодної відповіді на заяву позивача про внесення актуальних персональних даних до Єдиного державного Реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо внесення актуальних персональних даних до Єдиного державного Реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, не надав, не прийняв остаточного рішення про внесення або відмову у внесенні даних на підставі оцінки документів, які повинні бути у розпорядженні відповідача. З метою належного та повного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03.04.2026 про внесення відомостей про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та прийняти рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або мотивовану відмову у їх внесенні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.

Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Питання ведення військового обліку громадян України врегульовані Главою VI Закону №2232-ХІІ.

Так, згідно з частинами першою, п`ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною шостою статті 37 Закону №2232-ХІІ встановлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

На виконання положень частини п`ятої статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 грудня 2022 року №1487, якою затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Порядок №1487 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно з абзацом 3 пункту 20 Порядку №1487 для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 22 Порядку №1487 встановлено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до пункту 29 Порядку №1487 у разі виключення призовників, військовозобов`язаних та резервістів з персонально-первинного військового обліку виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у картках первинного обліку ставляться відповідні відмітки.

Абзацами 3, 19 пункту 79 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений (пункт 81 Порядку №1487).

23 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №154, якою затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі Положення №154 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пунктом 8 Положення №154 встановлено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є, зокрема, виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Згідно з абзацом 5 пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Абзацом 2 пункту 14 Положення №154 передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідає за військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулювання відносин у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти), визначені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року №1951-VIII (далі Закон №1951-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону №1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).

Згідно з положеннями частин п`ятої, восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи Служби зовнішньої розвідки України та розвідувального органу Міністерства оборони України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Статтею 9 Закону №1951-VIII встановлено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру. Призовник, військовозобов`язаний та резервіст зобов`язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.

16 травня 2024 року Кабінетом Міністрів України затверджено постанову №559, якою затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Порядок №559).

Абзацом 1 пункту 3 Порядку №559 встановлено, що відомості, зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 4 Порядку №559 у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.

Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Згідно з підпунктом 12 пункту 8 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі містить такі відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (за наявності) відомості про перебування на військовому обліку (найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому громадянин перебуває або знятий (виключений) з військового обліку, та підстава зняття (виключення) з військового обліку).

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що з наведених норм слідує, що ведення військового обліку покладається, зокрема, на відповідні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. З метою забезпечення ведення військового обліку громадян України функціонує Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, органами ведення якого, є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. У разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін звертається із відповідною заявою до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Як встановлено вище, позивач був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі висновку військово лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 від 04 січня 2018 року на підставі ст.54а гр.ІІ наказу МОУ №402 від 14.08.2008.

Копія військового квитка позивача серії НОМЕР_1 містить відомості про виключення позивача з військового обліку, внесені 04.01.2018 (графа 29 військового квитка).

Вказана інформація не була внесена до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що підтверджується витягом з додатку РЕЗЕРВ плюс, де Позивач обліковується як військовозобов`язаний та знаходиться на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач 03.04.2026 звернувся на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 через свого представника з заявою, в якій просив внести відповідні відомості до інформаційної системи, про те, що він є виключеним з військового обліку а також видалити інформацію про те, що він є порушником правил військового обліку. Вказана заява була направлена електронним листом на офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак відповіді позивачем отримано не було.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо нерозгляду заяви позивача про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 , оскільки, отримавши зазначену заяву та додані до неї документи, відповідач відповідно до вимог законодавства був зобов`язаний розглянути їх по суті протягом п`яти робочих днів з дати надходження заяви, проте у визначений строк такого розгляду не здійснив.

Стосовно залучення апелянтом разом із апеляційною скаргою листа відповідача від 08.04.2026 року № 138/об, який, як вважає апелянт, є доказом розгляду заяви позивача від 03.04.2026 року та містить відмову у внесенні відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, колегія суддів зауважує, що предметом позову була бездіяльність відповідача, яка полягає у невнесенні за заявою позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 , з військового обліку.

При цьому позивачем не були заявлені позовні вимоги про незаконність відмови в задоволенні його заяви, викладену у листі від 08.04.2026 р.

У відповідності до ч. 5 ст. 308 КАСУ суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Крім того, межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені статтею 308 КАС України. За змістом частин першої, третьої та четвертої цієї статті, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, зміст вказаної норми процесуального закону вказує на те, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.10.2025 року у справі №520/36748/23.

Натомість апелянтом не надано суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості подання листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.04.2026 року № 138/об до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Зокрема, апелянтом не надано доказів на підтвердження того, що зазначений лист надійшов на адресу представника позивача саме у травні 2026 року (у той час як рішенням судом першої інстанції прийнято 21.05.2026 року), як зазначено в апеляційній скарзі, що об`єктивно унеможливлювало його подання до суду першої інстанції. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для враховуння його під час апеляційного перегляду справи.

Також колегія суддів зауважує, що законодавством встановлено, що виключення військовозобов`язаного з військового обліку повинне відбуватися у спосіб визначений відповідним порядком, що вимагає від особи здійснити відповідні встановлені законодавством дії.

Закон України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" від 16.03.2017 № 1951-VIII (в подальшому - Закон № 1951-VIII) визначає правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1951-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру відповідно до статті 2 Закону № 1951-VIII є: 1) ведення військового обліку громадян України; 2) забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом в мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Статтею 16 вказаного Закону, внесено зміни в Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а саме, частину першу статті 34 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" викладено в такій редакції: "1. Персонально-якісний облік призовників і військовозобов`язаних передбачає облік відомостей (біографічні дані, стан здоров`я, результати співбесід тощо) щодо призовників і військовозобов`язаних, які узагальнюються в особових справах призовників або в облікових картках військовозобов`язаних та реєструються в Єдиному державному реєстрі військовозобов`язаних. Ведення персонально-якісного обліку покладається на районні (міські) військові комісаріати".

У контексті зазначеного вище, колегія суддів доходить висновку, що вказаними діями щодо неналежного розгляду звернення позивача порушені його права, адже внесення даних до Реєстру про його непридатність до військової служби породжує для нього пені юридичні наслідки, на які позивач має обґрунтоване право розраховувати, але які не настали. Варто зазначити, що виключення позивача з військового обліку на підставі визнання його рішенням ВЛК непридатним до військової служби за станом здоров`я унеможливлює розшук, затримання та доставлення позивача до РТЦК для складення протоколу про адміністративне правопорушення за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства, відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.04.2026 про внесення відомостей про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та прийняти рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або мотивовану відмову у їх внесенні, оскільки відповідачем не було прийнято відповідного рішення про задоволення або відмову в задоволенні заяви позивача, не була надана оцінка доданим до заяви документам та відповідач не виконав свій обов`язок і не вніс відповідну інформацію про позивача до ЄДРПРВ, чим порушив право позивача на своєчасне внесення персональних і службових даних до ЄДРПРВ.

Щодо зобов`язальної частини позовних вимог в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про те, що ОСОБА_1 , виключений з військового обліку в зв`язку з непридатністю на підставі висновку військово- лікарської комісії від 04 січня 2018 року, категорія не військовозобов`язаний та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , та скасувати звернення до органів Національної поліції України від 11 серпня 2025 року щодо примусового доставлення (розшуку) ОСОБА_1 , суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні зазначених вимог.

Натомість суд першої інстанції обрав інший спосіб відновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.04.2026 про внесення відомостей про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та прийняти рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або мотивовану відмову у їх внесенні.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

За змістом частини другої ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія): з урахуванням права особи па участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів наголошує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менш, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.2 ст.5 КАС України).

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

При цьому, колегія суддів враховує, що виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Питання прийняття рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії належить до дискреційних повноважень відповідача за наслідками розгляду поданих особою заяви і документів та з дотриманням встановленої процедури.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Згідно з пунктом 4 ч. 2 ст. 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому в разі, коли законом встановлено повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У разі ж коли суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати під час вчинення дії (прийняття рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Приписи абзацу другого ч. 4 ст. 245 КАС України встановлюють, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на викладене у своїй сукупності, враховуючи обставини цієї справи та не розгляд відповідачем заяви позивача від 03 квітня 2026 щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, а також виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача у даній справі буде зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.04.2026 про внесення відомостей про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та прийняти рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або мотивовану відмову у їх внесенні.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.

За змістом частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює судове рішення або ухвалює нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, правові підстави для стягнення на користь позивача понесених ним судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Отже, розподіл судових витрат на користь апелянта задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 по справі № 520/8108/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова