Постанова № 141409302 у справі № 333/3509/26 від 11.11.2026

Дата документу 11.11.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 333/3509/26 Головуючий у 1 інстанції Ковальова Ю. В.

Провадження № 22-ц/807/2183/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Гончар М.С., Сакояна Д.І.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скарг у ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 11 серпня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з централізованого опалення та гарячого водопостачання,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду міста Запоріжжя 27 березня 2026 року звернувся представник Концерну «Міські теплові мережі» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з централізованого опалення та гарячого водопостачання, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що у період з 01.01.2020 по 31.12.2025 відповідачу було надано послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 49548,33 грн. Позивач посилаючись на те, що за вказаний період відповідачем не здійснено оплату за надані послуги, просив стягнути у судовому порядку суму заборгованості за надані послуги за період з 01.01.2020 по 31.12.2025, що складає 49548,33 грн, а також оплачений при подачі позовної заяви судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 11 серпня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги за період з 01.01.2020 по 31.12.2025 у розмірі 49548,33 грн та судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Леус Г.О., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити Концерну «Міські теплові мережі» у задоволенні позовних вимог про стягнення 47344,15 грн та стягнення судового збору 2662,40 грн та вирішити питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141, 142 ЦПК України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не встановив фактичний стан розрахунків між сторонами на момент ухвалення рішення. Позов було подано Концерном «Міські теплові мережі» 27.03.2026. У позові позивач зазначив, що станом на момент звернення до суду заборгованість за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з 01.01.2020 по 31.12.2025 становила 49548,33 грн, яку просив стягнути позивач. Однак 18 травня 2026 року, тобто вже після відкриття провадження у справі, відповідачем було здійснено платіж на користь одержувача, пов`язаного з оплатою комунальних послуг, у сумі 47344,15 грн. Таким чином, на момент ухвалення рішення 11.08.2026 позивач уже не мав права вимагати стягнення первісно заявленої суми 49548,33 грн без урахування проведеної відповідачем оплати. Проте суд першої інстанції взагалі не дослідив питання проведення відповідачем платежів та не встановив фактичний розмір заборгованості саме на дату ухвалення рішення, прийнявши за основу розрахунок позивача, складений для подання позову, та стягнув повну суму 49548,33 грн. Такий підхід суперечить вимогам ст. 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення має бути законним і обґрунтованим, а суд повинен встановити фактичні обставини справи та надати оцінку доказам, оскільки рішенням суду першої інстанції з відповідача стягнуто суму, яка вже ним була сплачена до ухвалення рішення. Різниця між заявленою сумою та платежем становить: 49548,33 - 47344,15 = 2204,18 грн. Суд першої інстанції зазначив, що розрахунок позивача відповідачем не спростований належними доказами, однак цей висновок зроблений без урахування того, що відповідач фактично не брав участі у розгляді справи. Сам суд установив, що 04.05.2026 на адресу суду повернувся конверт з рекомендованим повідомленням та ухвалою суду, направленою на адресу реєстрації відповідача.

Просить суд апеляційної інстанції прийняти та дослідити додані до апеляційної скарги докази, які не були подані до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача, а саме: довідку, видану Концерном МТМ від 17 серпня 2026 року, відповідно до якої станом на 01 серпня 2026 року заборгованість становить 4347,61 грн, платіжну інструкцію № 9425-0487-2592-5248 від 21 серпня 2026 року на суму 82,80 грн, платіжну інструкцію № 9425-0487-2089-461 від 21 серпня 2026 року на суму 4264,81 грн, квитанція № CP2T-APKT-9X53-PB32 від 18.05.2026 на суму 47344,15 грн.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 вересня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії: судді Гончар М.С. та Сакоян Д.І.

Ухвалою від 04 вересня 2026 року справу витребувано у суду першої інстанції.

11 вересня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою апеляційної інстанції від 15 вересня 2026 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху і надано особі, яка подала апеляційну скаргу, строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

23 вересня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Леус Г.О., недоліки апеляційної скарги усунені.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 24 вересня 2026 року відкрито провадження.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 24 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

03 листопада 2026 року від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, зазначивши, що на момент звернення позивача з позовом до суду, зазначений розмір заборгованості відповідав дійсності, відповідачем сума заборгованості була частково погашена вже після відкриття провадження по справі, суд першої інстанції здійснював розгляд справи за наявними документами в письмовому провадженні без виклику сторін, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні та здійснення перерозподілу судових витрат відсутні.

Згідно із ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В силу вимог ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

В силу вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 провадження № 61-5330 св 24 зазначав, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Апелянтом заявлене клопотання про приєднання до матеріалів справи та дослідження апеляційним судом довідку, видану Концерном МТМ від 17 серпня 2026 року, відповідно до якої станом на 01 серпня 2026 року заборгованість становить 4347,61 грн, платіжну інструкцію № 9425-0487-2592-5248 від 21 серпня 2026 року на суму 82,80 грн, платіжну інструкцію № 9425-0487-2089-461 від 21 серпня 2026 року на суму 4264,81 грн, квитанція № CP2T-APKT-9X53-PB32 від 18.05.2026 на суму 47344,15 грн.

Враховуючи, що відповідач не мав можливості подати суду квитанцію № CP2T-APKT-9X53-PB32 від 18.05.2026 на суму 47344,15 грн, оскільки не приймав участь при розгляді справи, яке здійснювалося судом першої інстанції без виклику сторін, при цьому не отримував ухвалу суду про відкриття провадження по справі, конверт, адресований відповідачеві повернувся до суду першої інстанції без зазначення причин повернення - що дає підстави вважати. що відповідач довів неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від його волі, апеляційним судом задоволено клопотання про дослідження та долучення до матеріалів справи зазначеної квитанції. Разом з тим, довідка, видана Концерном МТМ від 17 серпня 2026 року, відповідно до якої станом на 01 серпня 2026 року заборгованість становить 4347,61 грн, платіжна інструкція № 9425-0487-2592-5248 від 21 серпня 2026 року на суму 82,80 грн, платіжна інструкція № 9425-0487-2089-461 від 21 серпня 2026 року на суму 4264,81 грн, є новими доказами, які виникли після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції відмовив у їх дослідженні та приєднанні до матеріалів справи.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997, набула чинності для України 11.09.1997) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України» (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 22.06.2006.

Зазначена квартира належить їх на праві приватної власності, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав.

02.10.2021 на офіційному веб-сайті Концерну «Міські теплові мережі» опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на сайті Концерну «Міські теплові мережі».

З 01.11.2021 року між позивачем та відповідачем був укладений Типовий індивідуальний договір №600469375 про надання послуги з теплової енергії та гарячої води (згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону. Вказаний договір приєднання розміщений на офіційному сайті Концерну «МТМ»).

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» N 2189-VIII від 09.11.2017 року комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017, який введено в дію з 01.05.2019, правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, мають ознаки зобов`язання, в силу яких споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 21 Закону України 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Обов`язок споживача житлово-комунальних послуг ґрунтується не тільки на договорі, але й на законі, відсутність письмових договірних відносин не є підставою для звільнення від оплати житлово-комунальних послуг.

Споживач зобов`язаний оплатити надані житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ч. 1 ЦК України).

Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на березень заборгованість відповідача за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , за особовим рахунком № НОМЕР_1 відкритим на ім`я ОСОБА_1 , за період з 01.01.2020 по 31.12.2025 складає 49548,33 грн. Виходячи із зазначеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами апеляційної скарги в частині неправильного визначення судом першої інстанції розміру заборгованості, що підлягала стягненню з відповідача на користь позивача, з огляду на таке.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2025 року заборгованість відповідача за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води становила 49548,33 грн.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, відповідачем надано копію квитанції Monobank № CP2T-APKT-9X53-PB32 від 18 травня 2026 року, яка підтверджує здійснення ним платежу в рахунок погашення заборгованості в розмірі 47344,15 грн до ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції.

Зазначений платіж було здійснено після відкриття провадження у справі, проте до ухвалення судом першої інстанції рішення.

Отже, на момент вирішення спору судом першої інстанції заборгованість відповідача за заявлений позивачем період становила 2204,18 грн (49548,33 грн - 47344,15 грн). Відповідно, саме зазначена сума залишалася несплаченою на час ухвалення судового рішення та підлягала стягненню з відповідача на користь позивача.

Проте суд першої інстанції, визначаючи розмір заборгованості, яка підлягає стягненню, не врахував здійсненого відповідачем платежу, хоча він мав місце до ухвалення рішення та підтверджувався відповідним платіжним документом.

Таким чином, суд першої інстанції, дійшовши правильного за своєю суттю висновку про наявність у відповідача заборгованості за надані послуги, водночас неправильно визначив її розмір, що призвело до ухвалення рішення про стягнення суми, яка фактично вже була сплачена відповідачем.

Колегія суддів наголошує, що встановлення обставин щодо здійснення платежу до ухвалення судового рішення має істотне значення для правильного визначення обсягу невиконаного грошового зобов`язання та, відповідно, суми, яка підлягає присудженню.

Зазначене суд першої інстанції не врахував та прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, отже ухвалив рішення без з`ясування усіх істотних обставин справи.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі не відповідає фактичним обставинам справи в частині визначення розміру заборгованості, що є підставою для зміни судового рішення у відповідній частині.

Доводи апеляційної скарги щодо погашення заборгованості після ухвалення судом першої інстанції рішення не можуть бути підставою для його зміни або скасування. Зазначені платежі,здійснені після постановлення судового рішення, є обставиною, яка виникла вже після завершення розгляду справи судом першої інстанції, а тому не свідчить про неправильність вирішення спору на момент ухвалення рішення.

Подальше виконання відповідачем присудженого грошового зобов`язання має враховуватися на стадії виконання судового рішення та не впливає на правильність визначення судом розміру заборгованості, яка існувала на час вирішення спору. Отже, такі доводи апелянта колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції не врахував здійсненого до ухвалення рішення платежу та безпідставно визначив до стягнення всю заявлену позивачем суму заборгованості. Разом з тим встановлені обставини не свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позову, а зумовлюють необхідність лише коригування розміру стягнення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є, зокрема, неправильне визначення обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду встановленим обставинам.

Ураховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив наявність у відповідача заборгованості за надані послуги, однак не врахував її часткове погашення до ухвалення рішення, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, зменшивши її з 49548,33 грн до 2204,18 грн.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині розміру стягнення, а не скасуванню, як просить апелянт.

Апеляційний суд на виконання вимог ч.5 ст. 12ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Підстав для відмови у стягнення судового збору апеляційний суд не вбачає, оскільки сума заборгованості була частково погашена після відкриття провадження, що по своїй суті не стало наслідком відмови від підтримання позивачем від заявлених позовних вимог або відмови у задоволенні позову, та також не є визнанням позову, тому з урахуванням задоволених вимог судовий збір стягується пропорційно задоволеним вимог.

Ураховуючи, що позивачем при зверненні до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, а позовні вимоги задоволено в сумі 2204,18 грн із заявлених 49548,33 грн, частка задоволених позовних вимог становить 4,45 %. Отже, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в сумі 118,44 грн (2662,40 грн ? 4,45%).

Разом з тим відповідачкою при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3993,60 грн. Оскільки апеляційну скаргу відповідачки задоволено в частині зменшення розміру стягнення з 49548,33 грн до 2204,18 грн, тобто на суму 47344,15 грн, частка задоволених апеляційних вимог становить 95,55%. Таким чином, пропорційно до розміру задоволених апеляційних вимог з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3815,94 грн (3993,60 грн ? 95,55 %).

При цьому колегія суддів враховує положення частини десятої статті 141 ЦПК України, відповідно до якої при частковому задоволенні позову та покладенні судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні, звільнивши сторони від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на те, що сума судового збору, яка підлягає відшкодуванню позивачем відповідачці за розгляд справи апеляційним судом, перевищує суму судового збору, що підлягає відшкодуванню відповідачкою позивачу за розгляд справи судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне провести взаємне зарахування судових витрат.

За результатами такого зарахування з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню різниця витрат зі сплати судового збору у розмірі 3697,50 грн (3815,94 грн - 118,44 грн).

Керуючись ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 11 серпня 2026 року у цій справі змінити в частині розміру присудженої заборгованості з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, з 49548,33 грн до 2204,18 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 різницю витрат зі сплати судового збору у розмірі 3697,50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 11 листопада 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: М.С. Гончар

Суддя: Д.І. Сакоян