Постанова № 141412973 у справі № 760/8810/25 від 11.11.2026

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 760/8810/25 Суддя (судді) першої інстанції: Коробенко С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д.,

суддів: Карпушової О.В., Ясиновського І.Г.,

за участі секретаря судового засідання Бабіча Є.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 серпня 2026 року у справі №760/8810/25 (головуючий суддя в І-й інстанції - Коробенко С.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4343066 від 24 березня 2025 року, винесену поліцейським 2 взводу 5 роти 2 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції в м. Києві рядовим поліції Невгод Вячеславом Володимировичем за ч. 6 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у розмірі 1020 грн 00 копійок та провадження у даній справі - закрити.

В обґрунтування позову зазначила, що її безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки вона не вчиняла порушення ПДР.

Паркувальне місце, на якому було розміщено автомобіль Mazda 3, номерний знак НОМЕР_1 , не позначене дорожньою розміткою 1.35, тоді як у зоні дії знака була наявна лише одна позначена такою розміткою стоянка, на якій її автомобіль не стояв; автомобіль перебував у зоні платного паркування і послугу з паркування було оплачено на загальних підставах; вона перевозила особу з інвалідністю ІІ групи - свого батька ОСОБА_2 , який прибув до міста Києва на лікування; поліцейський запитав лише про наявність у неї самої посвідчення особи з інвалідністю і не з`ясував, чи перевозила вона особу з інвалідністю. Позивач також посилається на п.5.4 ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» та на те, що встановлення дорожніх знаків підлягає погодженню з Національною поліцією України.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03 серпня 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, яким задовольнити вимоги адміністративного позову у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Постанова є незаконною, оскільки на місці стоянки, де було здійснено паркування була відсутня дорожня розмітка, яка б вказувала що це місце для паркування осіб з інвалідністю.

Вона перевозила особу з інвалідністю ІІ групи - свого батька ОСОБА_2 , який прибув до міста Києва на лікування, а поліцейський не з`ясував, чи перевозила позивач особу з інвалідністю.

Судом першої інстанції порушено строки для відкриття провадження у справі.

Окрім того, суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін.

Також, 04 вересня 2026 року на адресу суду апеляційної інстанції від апелянта надійшли доповнення до апеляційної скарги по справі №760/8810/25.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 21 жовтня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11 листопада 2026 року.

У судовому засіданні позивач вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.

У судове засідання відповідач не з`явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином.

Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

24 березня 2025 року поліцейським 2 взводу 5 роти 2 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції в місті Києві рядовим поліції Невгодом Вячеславом Володимировичем відносно ОСОБА_1 винесено постанову серії ЕНА №4343066 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00 грн за те, що 24 березня 2025 року о 13 год. 26 хв. у м. Києві на вул. Прорізній, 4 водій, керуючи транспортним засобом, здійснив стоянку на місці, що позначене дорожнім знаком 5.42.1 з доданою до нього табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю», не пов`язану з ознаками вимушеності, при цьому не маючи при собі документів, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів.

Не погоджуючись з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку щодо доведеності відповідачем правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.122 КУпАП та правомірності постанови про накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 24.03.2025 серії ЕНА №4343066.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Розділ 33 Правил дорожнього руху містить перелік дорожніх знаків із роз`ясненням їх виду (попереджувальні, знаки пріоритету, заборонні, наказові, інформаційно-вказівні, знаки сервісу, таблички до дорожніх знаків) та конкретних вимог.

Згідно з п. 8.1, 8.2 Правил дорожнього руху, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.

Відповідно до п. 8.4.ґ Правил дорожнього руху інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила.

Згідно п. 5.42.1 розділу 33 Правил дорожнього руху, інформаційно-вказівний дорожній знак «Місце для стоянки» застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів.

Відповідно до п. 7.17 розділу 33 Правил дорожнього руху, табличка до дорожнього знаку «Особи з інвалідністю» Застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 і 5.43 для позначення місця (або спеціально відведеної частини майданчика) для стоянки транспортних засобів, на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» відповідно до вимог цих Правил.

Згідно п. 30.3.ґ Правил дорожнього руху, на відповідних транспортних засобах установлюються розпізнавальні знаки, зокрема: «Водій з інвалідністю» - квадрат жовтого кольору із стороною 150 мм і чорним зображенням символу таблички 7.17. Знак розміщується спереду і ззаду на механічних транспортних засобах, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять пасажирів з інвалідністю.

Відповідно до п. 15.1 Правил дорожнього руху, зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

Згідно п. 1.35 розділу 34 Правил дорожнього руху, дорожня розмітка позначає місця для паркування індивідуального транспорту осіб з інвалідністю та транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.

Частиною 6 статті 122 КУпАП встановлено, що зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю», тягне за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Суд враховує, що згідно зі статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно із статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Згідно з частини 1, 2 статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції відповідно до підвідомчості відноситься серед інших вказана стаття 122 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Таким чином, працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення на місці вчинення такого правопорушення.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Системний аналіз вищезазначених норм свідчить, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 20.05.2020 у справі №524/5741/16-а).

Матеріалами справи підтверджено, що 24 березня 2025 року поліцейським 2 взводу 5 роти 2 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції в місті Києві рядовим поліції Невгодом Вячеславом Володимировичем відносно ОСОБА_1 винесено постанову серії ЕНА №4343066 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00 грн.

За змістом указаної постанови ОСОБА_1 24 березня 2025 року о 13 год. 26 хв. у м. Києві на вул. Прорізній, 4, керуючи транспортним засобом MAZDA3, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснила стоянку на місці, що позначене дорожнім знаком 5.42.1 з доданою до нього табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю», не пов`язану з ознаками вимушеності, при цьому не маючи при собі документів, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів, чим порушила вимоги Правил дорожнього руху та скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 122 КУпАП.

Відеозапис, наданий відповідачем підтверджує, що 24 березня 2025 року о 13 год. 26 хв. у м. Києві на вул. Прорізній, 4, поліцейським виявлено транспортний засіб MAZDA 3, номерний знак НОМЕР_1 , за кермом якого перебувала позивач ОСОБА_1 . Вказаний транспортний засіб стояв на місці, що позначене дорожнім знаком 5.42.1 «Місце для стоянки», з додатковою до нього табличкою 7.17 «особи з інвалідністю», що спростовує доводи апелянта, що відсутність дорожньої розмітки виключає склад адміністративного правопорушення, а такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень частини шостої статті 122 КУпАП.

Відтак, саме наявність дорожнього знака є юридично значущою обставиною для вирішення питання про наявність у діях позивача складу правопорушення.

Оскільки дорожній знак був наявний, видимий та встановлений відповідно до правил дорожнього руху, його вимоги були обов`язковими для виконання водієм.

Також відеозапис свідчить, що поліцейський підійшов до автомобіля, звернувся до позивача та пояснив, що паркувати транспортний засіб у даному місці не можна без відповідних документів про інвалідність водія або пасажирів. Позивач повідомила, що такі документи у неї відсутні. В подальшому поліцейським було роз`яснено позивачу її права та прийнята оскаржувана постанова.

Таким чином, наданими відповідачем доказами підтверджено, що позивач вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 122 КУпАП.

При цьому позивач не спростувала зазначеного належними доказами.

Судом першої інстанції правильно визнано неприйнятними посилання позивача на п.5.4 ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення», оскільки Державні будівельні норми встановлюють вимоги до проектування та облаштування паркувальних місць і адресовані відповідним суб`єктам, які здійснюють таке облаштування.

Отже, можливе недотримання цих вимог при облаштуванні майданчика не скасовує дії фактично встановленого дорожнього знака та не робить табличку 7.17 нечинною, на що звертає увагу позивач.

Суд не приймає доводи апелянта, що вона перевозила батька, який має групу інвалідності, оскільки на момент виявлення правопорушення особа з інвалідністю - ОСОБА_2 - у транспортному засобі була відсутня а докази перевезення особи з інвалідністю позивач поліцейському не надала.

Отже, на момент зупинки (стоянки) позивач не належала до жодної з категорій водіїв, для транспортних засобів яких відведено відповідне місце.

Вищевказане свідчить про доведення відповідачем наявності складу правопорушення в діях ОСОБА_1 , передбаченого частиною 6 статті 122 КУпАП та, як наслідок, правомірності оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, позивач, заперечуючи факт допущення нею адміністративного правопорушення, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наведених нею у позовній заяві та апеляційній скарзі обставин.

Підсумовуючи вищенаведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що постанова про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4343066 від 24 березня 2025 року є правомірною, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Щодо розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження суд зазначає наступне.

Форми адміністративного судочинства встановлені статтею 12 КАС України, відповідно до частини першої якої адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Частиною четвертою статті 12 КАС України визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Як визначено пунктами 7 та 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, зокрема, стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує для юридичних осіб п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки справа за позовом ОСОБА_1 не відноситься до справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, перелік яких визначено у частині четвертій статті 12, частині другій статті 257 КАС України, тому не є порушенням норм процесуального права розгляд судом першої інстанції цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції строків відкриття провадження не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки, апелянт не зазначила, яким саме чином тривалість судового провадження вплинула на повноту встановлення обставин справи, дослідження доказів або правильність вирішення спору по суті.

Інша частина тверджень та посилань сторін судом не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини третьої статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 серпня 2026 року у справі №760/8810/25 - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 серпня 2026 року у справі №760/8810/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 11 листопада 2026 року є остаточною та відповідно до частини третьої статті 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 11 листопада 2026 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді О.В. Карпушова

І.Г. Ясиновський