Ухвала № 141413037 у справі № 240/19565/24 від 11.11.2026

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/19565/24

11 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської обласної прокуратури, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання довідок про розмір заробітної плати для перерахунку пенсії за 2019-2024 роки та зобов`язати відповідача видати відповідні довідки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет на відповідні роки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до статей 81, 86 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 та від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023, позивач має право на отримання довідок про розмір заробітної плати для перерахунку призначеної йому пенсії.

Листом від 16 вересня 2024 року № 21-255вих-24 Житомирська обласна прокуратура повідомила позивача про відсутність підстав для видачі нових довідок, зазначивши, що останнє підвищення заробітної плати працівників органів прокуратури відбулося 01 січня 2022 року, а довідку про розмір заробітної плати за відповідною посадою станом на цю дату позивачу вже видано 30 травня 2022 року № 21-133вих-22.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року позовні вимоги щодо видачі довідок про розмір заробітної плати за 2019-2023 роки залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року адміністративний позов у частині вимог за 2024 рік задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про розмір заробітної плати для перерахунку пенсії, розрахованої із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 01 січня 2024 року в розмірі 3028 гривень.

Зобов`язано Житомирську обласну прокуратуру видати позивачу відповідну довідку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» є спеціальною нормою, яка визначає порядок обчислення заробітної плати прокурорів, а тому встановлення законом про Державний бюджет України окремої розрахункової величини для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури не може змінювати гарантій, установлених спеціальним законом.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури задоволено, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено спеціальну розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, у розмірі 1600 гривень.

Апеляційний суд зазначив, що відповідні положення бюджетного закону є чинними, не визнані неконституційними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому суд врахував правові підходи щодо співвідношення загальних і спеціальних правових норм, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24.

Отже, за результатами апеляційного перегляду суд дійшов висновку про правомірність відмови Житомирської обласної прокуратури у видачі позивачу нової довідки про розмір заробітної плати із застосуванням розрахункової величини 3028 гривень.

15 липня 2026 року до Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови від 17 вересня 2025 року за виключними обставинами.

Підставою для перегляду заявник визначив рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026, ухвалене у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 .

На думку заявника, зазначене рішення Конституційного Суду України має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки стосується конституційних гарантій пенсійного забезпечення, принципу юридичної визначеності та недопустимості застосування законодавчого регулювання, яке погіршує становище особи, із порушенням конституційних вимог щодо дії законів у часі.

Заявник вважає, що рішення Конституційного Суду України змінює правове регулювання спірних правовідносин та спростовує висновки, викладені в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року відкрито провадження за виключними обставинами та призначено заяву до розгляду в порядку письмового провадження.

Житомирська обласна прокуратура подала заперечення на заяву, в яких просила залишити її без задоволення.

Відповідач зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026 стосується іншого нормативно-правового регулювання, ніж те, яке було застосовано апеляційним судом при вирішенні справи № 240/19565/24.

Крім того, прокуратура вказала, що заява фактично спрямована на повторний розгляд уже вирішеного спору та переоцінку правових висновків суду, що суперечить правовій природі інституту перегляду судових рішень за виключними обставинами.

Перевіривши доводи заяви, заперечення відповідача, матеріали справи та зміст рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Аналіз наведеної норми свідчить, що для перегляду судового рішення з відповідної підстави необхідною є сукупність установлених законом умов.

Зокрема, Конституційним Судом України має бути встановлено неконституційність або конституційність конкретного правового акта чи його окремого положення, яке було застосоване або не застосоване судом при вирішенні справи.

Крім того, закон установлює окрему умову щодо виконання судового рішення, яке заявник просить переглянути.

Таким чином, ухвалення Конституційним Судом України рішення, яке містить правові позиції з питань, пов`язаних із предметом спору, саме по собі не є достатньою підставою для перегляду остаточного судового рішення.

Визначальним є встановлення передбаченого процесуальним законом зв`язку між положенням нормативно-правового акта, щодо якого Конституційний Суд України здійснив конституційний контроль, та нормативно-правовим регулюванням, застосованим судом під час вирішення конкретної справи.

Перегляд судового рішення за виключними обставинами є особливою процесуальною формою судового контролю, яка не тотожна апеляційному чи касаційному перегляду та не призначена для повторного вирішення спору виключно з мотивів незгоди сторони з правовими висновками суду.

Відповідний підхід узгоджується з принципом юридичної визначеності, складовою якого є повага до остаточного судового рішення.

Отже, застосування механізму перегляду за виключними обставинами можливе лише за наявності підстав, прямо передбачених процесуальним законом.

Рішенням від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026 Конституційний Суд України розглянув справу за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України абзацу першого пункту 13-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII.

За результатами конституційного провадження Конституційний Суд України визнав неконституційним відповідний законодавчий припис у частині слів «з 1 жовтня 2017 року».

Предметом конституційного контролю було питання відповідності Конституції України законодавчого регулювання, яким дію відповідних положень закону було поширено на правовідносини, що виникли до його ухвалення та офіційного опублікування.

Конституційний Суд України досліджував конституційні межі зворотної дії закону в часі, зокрема у випадках, коли нове законодавче регулювання впливає на обсяг пенсійних прав особи.

Водночас зазначеним рішенням Конституційний Суд України не вирішував питання конституційності статті 81 Закону України «Про прокуратуру» або статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Так само Конституційний Суд України не встановлював неконституційності передбаченої бюджетним законом розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, у розмірі 1600 гривень.

Зі змісту рішення № 5-р(ІІ)/2026 не вбачається також висновку Конституційного Суду України про обов`язковість застосування при визначенні посадових окладів прокурорів у 2024 році загального прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.

Отже, предмет конституційного контролю, здійсненого Конституційним Судом України у справі ОСОБА_2 , не збігається з нормативно-правовим регулюванням, яке стало підставою для вирішення адміністративної справи № 240/19565/24.

Як убачається зі змісту постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року, предметом судового розгляду було питання правомірності відмови Житомирської обласної прокуратури у видачі позивачу довідки про розмір заробітної плати для перерахунку пенсії станом на 01 січня 2024 року із застосуванням розрахункової величини 3028 гривень.

Вирішуючи цей спір, апеляційний суд застосував положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а також положення бюджетного законодавства щодо фінансового забезпечення діяльності органів прокуратури.

Визначальним для вирішення спору було встановлення того, яку саме розрахункову величину прожиткового мінімуму необхідно застосовувати для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури у 2024 році: загальний прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень чи спеціально передбачену бюджетним законом величину 1600 гривень.

Апеляційний суд дійшов висновку про необхідність застосування останньої.

При цьому абзац перший пункту 13-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, у частині якого Конституційним Судом України встановлено неконституційність, не був застосований апеляційним судом як правова підстава вирішення спору.

Зазначене положення також не було нормою, яку апеляційний суд відмовився застосувати внаслідок вирішення колізії нормативно-правових актів або з інших правових підстав.

Таким чином, у справі відсутній передбачений пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України зв`язок між положенням закону, визнаним неконституційним, та правовим регулюванням, застосованим судом при вирішенні спору.

Колегія суддів наголошує, що використання Конституційним Судом України загальних конституційних принципів, зокрема принципів верховенства права, юридичної визначеності, передбачуваності законодавства та недопустимості необґрунтованого погіршення правового становища особи, не означає визнання неконституційними всіх нормативно-правових положень, які можуть регулювати подібні за характером суспільні відносини.

Відповідні правові позиції Конституційного Суду України мають враховуватися судами під час здійснення правосуддя, однак їх існування не підміняє встановлених процесуальним законом підстав для перегляду остаточних судових рішень за виключними обставинами.

Проте, заявник обґрунтовує необхідність перегляду постанови апеляційного суду тим, що рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026 має значення для захисту його пенсійних прав.

Оцінюючи зазначені доводи, колегія суддів виходить із того, що спірні правовідносини у справі № 240/19565/24 виникли у зв`язку з відмовою органу прокуратури видати довідку про розмір заробітної плати станом на 01 січня 2024 року.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» набрав чинності з 01 січня 2024 року, а отже, застосування його положень до правовідносин, що виникли у 2024 році, саме по собі не становить зворотної дії закону в часі.

Натомість предметом розгляду Конституційного Суду України у справі ОСОБА_2 було поширення законодавчих змін 2017 року на правовідносини, що виникли до ухвалення та офіційного опублікування відповідного закону.

Тому наведені заявником правовідносини не є тотожними за своїм нормативним змістом.

Водночас питання відповідності Конституції України положень бюджетного законодавства, якими встановлено спеціальну розрахункову величину для визначення посадових окладів прокурорів, не було предметом рішення Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2026.

За таких обставин посилання заявника на конституційні гарантії пенсійного забезпечення та загальні правові позиції Конституційного Суду України не підтверджують наявності виключної обставини, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

Пункт 1 частини п`ятої статті 361 КАС України передбачає можливість перегляду судового рішення за відповідною підставою за умови, якщо судове рішення ще не виконане.

Колегія суддів ураховує правову позицію об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання, а тому не може вважатися невиконаним у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

У справі, яка переглядається, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ця постанова не покладає на відповідача обов`язку вчинити певні дії, утриматися від їх вчинення або здійснити будь-які виплати на користь позивача.

Отже, зазначене судове рішення не передбачає примусового виконання.

За наведеного правового підходу Верховного Суду така постанова не може вважатися невиконаною в розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

Таким чином, у справі відсутня також передбачена цією нормою умова щодо невиконання судового рішення.

Разом із тим колегія суддів наголошує, що незалежно від оцінки зазначеної умови самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні заяви є відсутність зв`язку між положенням закону, визнаним неконституційним рішенням Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2026, та положеннями законодавства, застосованими апеляційним судом при вирішенні справи № 240/19565/24.

Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що заявник фактично ставить під сумнів правильність висновків апеляційного суду щодо застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Однак правильність застосування цих норм уже була предметом судового розгляду та отримала правову оцінку в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року.

Перегляд за виключними обставинами не передбачає можливості повторного вирішення питання щодо пріоритетності відповідних норм законодавства за відсутності встановлених статтею 361 КАС України підстав.

Суд також ураховує, що рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026 не містить висновку про неконституційність застосованого апеляційним судом нормативного регулювання.

Відтак доводи заявника щодо необхідності застосування розрахункової величини 3028 гривень замість 1600 гривень не можуть бути предметом повторного вирішення в межах цього провадження.

Наведене не означає, що правові висновки судів не можуть бути предметом перевірки в установлених законом процесуальних формах.

Проте така перевірка повинна здійснюватися з дотриманням визначених законом підстав, порядку та меж судового перегляду.

Відсутність установленої законом виключної обставини унеможливлює скасування остаточного судового рішення лише з мотивів незгоди заявника з його змістом.

Враховуючи викладене, колегія суддів установила, що рішенням Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026 визнано неконституційним положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яке не застосовувалося апеляційним судом при вирішенні справи № 240/19565/24.

Конституційний Суд України не визнавав неконституційними положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» або статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», які були застосовані судом під час вирішення спору.

Наведені заявником правові позиції Конституційного Суду України не підтверджують наявності виключної обставини в розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

Крім того, постанова апеляційного суду, якою відмовлено в задоволенні позову, не передбачає примусового виконання, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду у справі № 808/1628/18 є додатковою підставою для висновку про відсутність установлених законом умов перегляду.

Доводи заяви фактично спрямовані на повторну оцінку правильності застосування норм матеріального права, що виходить за межі перегляду за виключними обставинами за відсутності встановлених законом підстав.

Таким чином, заявником не доведено наявності передбачених пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України обставин, які могли б бути підставою для перегляду постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви та залишити відповідне судове рішення в силі.

Згідно з частиною першою статті 369 КАС України в разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року за виключними обставинами задоволенню не підлягає, а відповідна постанова має бути залишена в силі.

Керуючись ст.ст. 325, 328, 329, 361, 369 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 240/19565/24 - відмовити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 240/19565/24 залишити в силі.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.