Постанова № 141413552 у справі № 724/1346/26 від 11.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 724/1346/26

Головуючий у 1-й інстанції: Ахмедов Різван А.о.

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

11 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕНА №7135231 від 04.05.2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постанову від 04 травня 2026 року серії ЕНА №7135231 є незаконною та необґрунтованою. Технічний прилад "TruCAM" поліцейський тримав у руках, відповідно до даних на екрані приладу LTI 20/20 TruCAM II №ТС008385, час фіксації становить 11:25:03, тоді як у постанові зазначено час скоєння правопорушення 11:30:42, свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/35134 не містить номера пломби як окремого реквізиту, відсутні докази перебування транспортного засобу у межах населеного пункту та відсутній дорожній знак 5.76.

Окремо позивач вказав, що було порушено його право на захист, оскільки під час розгляду справи про адміністративне правопорушення він виявив бажання скористатись правовою допомогою, про що на місці розгляду справи заявив поліцейському. Однак, інспектор продовжив розгляд справи без надання позивачу можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги, що свідчить про порушення права на захист.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 серпня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що постановою ЕНА №7135231 від 04.05.2026 року поліцейським 2 взводу 2 рота 1 бат. БПП з обслуговування Кам`янець-Подільського району УПП в Хмельницькій області ДПП рядовим поліції Зеленко Вікторією Андріївною було притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. (а.с.7).

Відповідно до вказаної постанови 04.05.2026 року о 11:30 в с. Міцівці дорога Н-03 Житомир-Чернівці 235 км.+500 м водій керуючи транспортним засобом FORD TRANSIT д.н.з. НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 73 км./год., при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 23 км/год. Швидкість руху вимірювалась приладом LTI 20/20 TruCam II TC008385. Своїми діями порушив п. 12.4. ПДР - порушення швидкісного режиму в населених пунктах, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Копією свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/35134 підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCAM до застосування, діапазон вимірювань швидкості від 0 км/год. до 320 км/год., максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі 2 км/год. (а.с.10).

Згідно фотокопії з приладу LTI 20/20 TruCam II TC008385 вбачається, що транспортний засіб FORD TRANSIT д.н.з. НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 73 км./год. (а.с.12).

Відповідно до копії експертного висновку від 15.12.2023 року №04/05/02-1178/ВС1, виданого Адміністрацією Держспецзв`язку, лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCAM використовує алгоритм шифрування AES.

Згідно копії листа Державного підприємства "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" №22-38/42 від 03.09.2021 року встановлено, що опломбування лазерних вимірювачів швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 не передбачене експлуатаційними документами, методикою повірки або іншими нормативними документами.

Згідно копії листа Державного підприємства "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" №22-38/42 від 03.09.2021 року встановлено, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM II відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач TruCAM II також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху ТЗ в автоматичному режимі. Максимально допустима похибка як в ручному, так і в автоматичному режимі: +- 2км./год. в діапазоні від до 100 км/год., +- 2% в діапазоні понад 100 км/год до 320 км./год.

Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 26.12.2018 року № UA.TR.001 241-18, виданий Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Вказаним приладом 04.05.2026 року о 11:25 год. зафіксовано транспортний засіб з д.н.з. НОМЕР_1 , який рухається зі швидкістю 73 км/год. Також пристроєм автоматично визначено координати вчинення правопорушення 49°0'19.19"N 26°52'35.64"E.

Не погоджуючись з постановою ЕНА №7135231 від 04.05.2026, позивач звернувся до суду з вимогою про її скасування.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявність сертифікату, експертного висновку, свідоцтва про повірку даного вимірювального приладу свідчить про необґрунтованість доводів позивача щодо неправомірності застосування посадовою особою відповідача лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCam.

Неточність часу фіксації на приладі TruCAM та постанові має характер технічної описки, а не фактичної помилки щодо часу вчинення правопорушення, та не впливає на зміст постанови, встановлені обставини справи чи правильність кваліфікації дій позивача. Відтак сама по собі така технічна описка не може бути самостійною підставою для скасування постанови.

Щодо тверджень позивача про порушення його права на захист, суд зазначив, що законом не передбачено обов`язку поліцейського забезпечувати участь захисника під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд дійшов висновку, що відповідач діяв у порядку, передбаченому процесуальним законом, а вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення доведена належними та допустимими доказами.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги посилання позивача на те, що відповідачем незаконно розглянуто справу на місці зупинки транспортного засобу попри бажання позивача скористатися правовою допомогою. Незабезпечення водієві реальної можливості отримати правову допомогу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці є самостійною та достатньою підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Висновки суду не відповідають обставинам справи в частині оцінки розбіжності часу фіксації правопорушення.

Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про правомірність оскаржуваної постанови, законність та обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно із п. 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За приписами статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Оскаржуваною постановою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП за порушення п. 12.4 ПДР України - порушення швидкісного режиму в населених пунктах.

Згідно п. 12.4. Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

За частиною 1 ст.122 КУпАП у випадку перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, передбачено відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ст.268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

За змістом ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про правомірність використання поліцейським лазерного вимірювача швидкості TruCAM у ручному режимі, оскільки такий прилад конструктивно призначений для утримання в руках під час проведення вимірювань, а його застосування не суперечить вимогам статті 40 Закону України "Про Національну поліцію". Крім того, суд зазначив, що наявність сертифіката відповідності, експертного висновку та чинного свідоцтва про повірку підтверджує придатність приладу до застосування та спростовує доводи позивача щодо неправомірності його використання.

Щодо наведених висновків суду першої інстанції колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів на спростування правомірності застосування працівником поліції вимірювача швидкості TruCAM у ручному режимі, а також не ставить під сумнів придатність зазначеного приладу до застосування з огляду на його технічні характеристики та наявні документи про повірку. Відтак підстав для повторної оцінки цих обставин у межах доводів апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Водночас правильність наведених висновків суду першої інстанції щодо інших обставин справи підлягає перевірці з урахуванням доводів апеляційної скарги.

Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність часу фіксації правопорушення колегія суддів зазначає таке.

Як установлено судом першої інстанції, відповідно до даних на екрані приладу LTI 20/20 TruCAM II №ТС008385 час фіксації транспортного засобу становить 11:25:03, тоді як в оскаржуваній постанові зазначено час вчинення адміністративного правопорушення - 11:30:42.

Надаючи оцінку цій обставині, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначена невідповідність має характер технічної описки, а не фактичної помилки щодо часу вчинення правопорушення, та сама по собі не впливає на зміст постанови, встановлені обставини справи чи правильність кваліфікації дій позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що сама по собі розбіжність у часі фіксації транспортного засобу приладом TruCAM та часі, зазначеному в постанові, за відсутності інших обставин, які б ставили під сумнів факт вчинення правопорушення саме позивачем, не свідчить про недоведеність події адміністративного правопорушення.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що приладом LTI 20/20 TruCAM II №ТС008385 зафіксовано транспортний засіб FORD TRANSIT із державним номерним знаком НОМЕР_1 , який рухався зі швидкістю 73 км/год. Відповідна фотокопія з приладу міститься в матеріалах справи та була досліджена судом.

Отже, наведена розбіжність у часі сама по собі не спростовує факту фіксації перевищення позивачем установленого обмеження швидкості руху та не є достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваної постанови.

Крім того, аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №459/1801/17, на яку обґрунтовано послався суд першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення права позивача на правову допомогу колегія суддів зазначає таке.

Статтею 6 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації (частина перша статті 7 Закону України "Про Національну поліцію").

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 268 КУпАП встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 271 КУпАП у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.

Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених приписів свідчить про наявність у посадової особи органу Національної поліції, уповноваженої розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення, обов`язку забезпечити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливість реалізувати права, передбачені статтею 268 КУпАП, зокрема право на отримання правової допомоги.

При цьому реалізація зазначеного права не може залежати виключно від розсуду посадової особи, яка розглядає справу, а також не може вважатися забезпеченою лише з огляду на вчинення нею певних формальних дій у відповідь на відповідне клопотання особи. Визначальним у цьому випадку є те, чи було особі фактично надано можливість скористатися правовою допомогою до завершення розгляду справи та прийняття рішення.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач заявив про бажання скористатися правовою допомогою. У відповідь на це поліцейський за допомогою власного мобільного телефону неодноразово телефонував до центру з надання безоплатної правничої допомоги, а також запропонував позивачу відкласти розгляд справи та перенести його на іншу дату і час.

Водночас, незважаючи на заявлене позивачем клопотання, розгляд справи не було відкладено, а за його результатами була винесена постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Надаючи оцінку таким обставинам, колегія суддів зауважує, що сам факт здійснення поліцейським телефонних дзвінків до центру з надання безоплатної правничої допомоги не свідчить про те, що позивач фактично отримав правову допомогу або мав реальну можливість скористатися нею під час розгляду справи. Матеріали справи не містять належних підтверджень того, що внаслідок таких дзвінків позивачу було забезпечено зв`язок із відповідним фахівцем, надано правову консультацію чи в інший спосіб створено умови для реалізації його права на захист.

Більше того такі дії були очевидно формальними адже поліцейського було повідомлено, що безоплатна правова допомога у такій категорії справ не надається.

Так само сама по собі пропозиція поліцейського перенести розгляд справи на іншу дату не свідчить про належне забезпечення права позивача на правову допомогу, оскільки після заявлення ним відповідного клопотання позивач наполягав саме на забезпеченні можливості реалізувати своє право на захист під час розгляду справи. Водночас відбулося подальше винесення постанови без забезпечення участі захисника.

За таких обставин пропозиція відкласти розгляд справи не звільняла поліцейського від обов`язку забезпечити дотримання процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також не могла підміняти собою належне забезпечення права на захист, про реалізацію якого позивач чітко заявив під час розгляду справи.

Передбачена положеннями КУпАП можливість розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення не звільняє уповноважену посадову особу від обов`язку забезпечити дотримання процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема права на правничу допомогу.

При цьому реалізація такого права об`єктивно потребує певного часу для звернення особи до адвоката чи іншого фахівця у галузі права, узгодження можливості надання ним правничої допомоги та забезпечення його участі у розгляді справи.

За таких обставин, отримавши від позивача клопотання про надання можливості скористатися правничою допомогою, уповноважена посадова особа мала обрати такий порядок подальшого розгляду справи, який би забезпечував реальну можливість реалізації заявленого права.

На переконання колегії суддів, за встановлених у цій справі обставин належним та розумним способом забезпечення такого права було б відкладення розгляду справи з визначенням іншої дати, часу та місця її розгляду, належним повідомленням про це позивача та наданням йому достатнього часу для залучення захисника.

Натомість працівник поліції обмежився неодноразовими телефонними дзвінками до центру з надання безоплатної правничої допомоги та пропозицією позивачу перенести розгляд справи, однак фактично відповідного рішення про відкладення розгляду справи прийнято не було.

Колегія суддів зауважує, що самі по собі телефонні дзвінки до центру з надання безоплатної правничої допомоги, за відсутності результату у вигляді забезпечення позивачу можливості отримати відповідну допомогу, не можуть вважатися належним виконанням обов`язку щодо забезпечення його процесуальних прав.

Так само пропозиція позивачу перенести розгляд справи, яка не була реалізована шляхом фактичного відкладення такого розгляду та визначення іншої дати і часу його проведення, не свідчить про створення належних умов для реалізації права на захист.

При цьому колегія суддів наголошує, що організація розгляду справи про адміністративне правопорушення, визначення порядку його проведення та вирішення заявлених клопотань належать до повноважень уповноваженої посадової особи. Відтак забезпечення процесуальних прав особи не може зводитися до пропонування їй самостійно визначитися з необхідністю перенесення розгляду справи, тоді як остаточне рішення щодо його продовження та винесення постанови приймається відповідною посадовою особою.

Отже, за обставин цієї справи поліцейський мав реальну можливість забезпечити право позивача на правничу допомогу шляхом відкладення розгляду справи, визначення іншої дати та часу її розгляду і належного повідомлення про це позивача, однак таких дій вчинено не було, що призвело до розгляду справи без надання позивачу реальної можливості скористатися гарантованим статтею 268 КУпАП правом на правничу допомогу.

При цьому колегія суддів не ототожнює обов`язок поліцейського забезпечити можливість скористатися правовою допомогою з обов`язком самостійно забезпечити участь конкретного адвоката чи іншого фахівця у галузі права. Водночас, якщо особа заявила про намір скористатися таким правом, посадова особа не вправі продовжувати розгляд справи та ухвалювати рішення, не переконавшись, що особі була надана реальна можливість отримати відповідну правову допомогу.

Гарантування кожному права на правову допомогу в контексті статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки зумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що, беручи до уваги особливу вразливість особи на початкових етапах провадження, коли вона потрапляє у стресову ситуацію, забезпечення доступу до захисника на ранніх етапах є процесуальною гарантією права не свідчити проти себе та основною гарантією недопущення порушення її прав.

При розгляді цієї справи колегія суддів, у силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 лютого 2020 року у справі №524/9827/16-а та від 15 квітня 2020 року у справі №524/3644/17, відповідно до яких ненадання особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливості реалізувати право на отримання правової допомоги під час розгляду справи є порушенням порядку її розгляду та підставою для скасування постанови.

Враховуючи наведене, колегія суддів, дійшла висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, порушено права позивача, передбачений статтею 268 КУпАП, а отже і процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Крім того, положеннями КУпАП передбачено послідовність процесуальних дій у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, які охоплюють, зокрема, виявлення правопорушення, його фіксацію, збирання відповідних доказів, розгляд справи про адміністративне правопорушення та прийняття рішення за результатами такого розгляду.

При цьому виявлення та фіксація адміністративного правопорушення не є тотожними розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки останній становить окремий етап провадження, під час якого уповноважена посадова особа зобов`язана з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дослідити та оцінити наявні докази, заслухати пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також розглянути заявлені нею клопотання.

Такий висновок узгоджується з положеннями статей 252, 279, 280 КУпАП, системний аналіз яких свідчить про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення передбачає не лише формальне винесення постанови, а й безпосереднє здійснення уповноваженою посадовою особою відповідних процесуальних дій, спрямованих на всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи із забезпеченням процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскаржувану постанову винесено поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Кам`янець-Подільського району УПП в Хмельницькій області ДПП рядовим поліції Зеленко Вікторією Андріївною.

Водночас, як установлено під час судового розгляду, безпосереднє спілкування з позивачем з приводу обставин вміненого правопорушення та реалізації його процесуальних прав здійснював інший працівник поліції, який, зокрема, телефонував до центру з надання безоплатної правничої допомоги та пропонував відкласти розгляд справи.

Натомість матеріали справи не містять підтверджень того, що Зеленко В. А., яка винесла оскаржувану постанову, безпосередньо здійснювала розгляд справи у визначеному КУпАП порядку, зокрема заслуховувала пояснення позивача, досліджувала та оцінювала докази, а також розглядала заявлене ним клопотання про надання можливості скористатися правовою допомогою.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що фактично передбачений законом розгляд справи посадовою особою, яка прийняла рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, здійснений не був, тоді як саме винесення постанови без належного проведення процедури розгляду справи не може свідчити про дотримання вимог статей 268, 279, 280, 283 КУпАП, що є окремою підставою для визнання постанови неправомірною.

Враховуючи встановлені обставини, оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи що за подання позовної заяви позивачем сплачено 665,60 грн та за подання апеляційної скарги позивачем 798,72 грн, відтак за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1464,32 грн.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, враховуючи те, що у справі неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 серпня 2026 року скасувати.

Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №7135231 від 04.05.2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції сплачений судовий збір у сумі 1464,32 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.