Ухвала № 141414846 у справі № 120/3806/25 від 11.11.2026

УХВАЛА

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 120/3806/25

адміністративне провадження № К/990/49231/26

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року у справі № 120/3806/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 грудня 2023 року до 15 червня 2024 року;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 грудня 2023 року до 15 червня 2024 року в розмірі 310 636,16 грн.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 01 липня 2026 року позов задовольнив.

Не погодившись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03 серпня 2026 року залишив подану апеляційну скаргу без руху у зв`язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам щодо її форми, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не було додано документа про сплату судового збору.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 серпня 2026 року продовжив скаржникові строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 серпня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги та повернув її заявнику у зв`язку з неусуненням недоліків.

Військова частина НОМЕР_1 повторно подала до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу.

Ухвалою від 14 вересня 2026 року Сьомий апеляційний адміністративний суд залишив апеляційну скаргу без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 295, 296 КАС України, в частині дотримання строку на апеляційне оскарження та відсутністю документа про сплату судового збору.

24 вересня 2026 року військова частина НОМЕР_1 подала заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій просила поновити строк на апеляційне оскарження та відстрочити сплату судового збору.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та клопотання про відстрочення сплати судового збору, а також відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2026 року касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року у справі № 120/3806/25 повернуто особі, яка її подала на підставі, пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Підставою повернення первинної касаційної скарги стало невикладення скаржником передбачених законом підстав касаційного оскарження, зокрема відсутність належного обґрунтування того, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали.

Не погоджуючись з ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року, військова частина НОМЕР_1 повторно подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до цього суду для продовження розгляду питання про відкриття апеляційного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті.

Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним.

Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.

За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються:

- підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав);

- у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування.

Водночас порушення норм права може виявлятися у:

- застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації;

- незастосуванні норми, яку належало застосувати;

- наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.

Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції встановив, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду ухвалено 01 липня 2026 року, тоді як повторно апеляційну скаргу військова частина НОМЕР_1 подала 13 серпня 2026 року, тобто після закінчення встановленого статтею 295 КАС України строку на апеляційне оскарження.

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху військова частина НОМЕР_1 звернулася із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якій як причину його пропуску зазначила відсутність коштів для сплати судового збору, а також просила відстрочити його сплату.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотань військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та відстрочення сплати судового збору, а також відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

Відмовляючи в поновленні строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутність бюджетних коштів для сплати судового збору не є об`єктивно непереборною обставиною, яка перешкоджала своєчасному поданню апеляційної скарги. Суд зазначив, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки, зокрема дотримуватися встановлених законом строків оскарження судових рішень і вимог щодо сплати судового збору. Саме по собі неналежне оформлення апеляційної скарги та відсутність бюджетного фінансування не можуть бути визнані поважними причинами пропуску процесуального строку.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що під час повторного звернення з апеляційною скаргою військова частина НОМЕР_1 не усунула недоліків, які стали підставою для її попереднього повернення, не виконала в повному обсязі вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та не надала доказів сплати судового збору. Також суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для відстрочення сплати судового збору.

З огляду на те, що наведені військовою частиною НОМЕР_1 причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнано неповажними, а вимоги щодо усунення недоліків апеляційної скарги не виконано в повному обсязі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку та відкриття апеляційного провадження.

Наведені скаржником доводи зводяться до викладення хронології звернень з апеляційними скаргами, подання клопотань про продовження строку для усунення їх недоліків та вжиття заходів щодо отримання бюджетних коштів для сплати судового збору.

Суд ураховує, що військова частина НОМЕР_1 повторно звернулася з апеляційною скаргою протягом нетривалого проміжку часу після повернення первинної апеляційної скарги. Водночас скаржник не обґрунтував, у чому саме полягала помилковість оцінки судом апеляційної інстанції цієї обставини у сукупності з іншими обставинами справи, зокрема з огляду на повторне невиконання вимог щодо сплати судового збору. Саме по собі наведення хронології звернень до суду не замінює обґрунтування порушення конкретних норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали.

Водночас скаржник не зазначає, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час постановлення ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

Зокрема, касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а також не містить пояснень щодо неправильного застосування цим судом процесуальних норм, які регулюють наслідки неусунення недоліків апеляційної скарги.

Саме по собі посилання на неодноразове звернення до суду з апеляційними скаргами, подання відповідних заяв і клопотань та вжиття заходів для отримання коштів на сплату судового збору не є належним обґрунтуванням порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Отже, наведені скаржником обставини не розкривають змісту процесуального порушення, яке, на його думку, допустив суд апеляційної інстанції, та не свідчать про належне визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України,

постановив:

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року у справі № 120/3806/25 - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя І.В. Дашутін