Ухвала № 141414896 у справі № 160/8125/26 від 11.11.2026

УХВАЛА

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 160/8125/26

адміністративне провадження № К/990/50782/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі № 160/8125/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності, дій протиправними, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача нарахувати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року (2 102 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та стягнути нараховані кошти з відповідача з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача нарахувати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року (2 270 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та стягнути нараховані кошти з відповідача з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача нарахувати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року (2 481 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та стягнути нараховані кошти з відповідача з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача нарахувати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року (2 684 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та стягнути нараховані кошти з відповідача з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача нарахувати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року (3 028 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та стягнути нараховані кошти з відповідача з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача нарахувати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року (3 028 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та стягнути нараховані кошти з відповідача з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2026 року по 31 березня 2026 року грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача нарахувати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2026 року по 31 березня 2026 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року (3 328 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та стягнути нараховані кошти з відповідача з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 31 липня 2026 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2018 року.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення за періоди з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року до 31 березня 2026 року, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України «Про Державний бюджет України» на 2020, 2021, 2022, 2023, 2025 та 2026 роки станом відповідно на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2025 року та 01 січня 2026 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу разом із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Третій апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 серпня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишив подану апеляційну скаргу без руху у зв`язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам щодо її форми, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не було додано документа про сплату судового збору. У зв`язку з цим Третій апеляційний адміністративний суд надав скаржникові десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.

Копію ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2026 року доставлено скаржнику до його електронного кабінету 27 серпня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

У зв`язку з тим, що недоліки апеляційної скарги не були усунуті, Третій апеляційний адміністративний суд ухвалою від 09 вересня 2026 року повернув апеляційну скаргу апелянту на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

Не погодившись із ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Суд зазначає таке.

Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

КАС України також визначає принципи здійснення адміністративного судочинства, одним із яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду (стаття 13 цього Кодексу). Такий принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.

Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Разом із тим, наявність у особи права на оскарження відповідних ухвал суду апеляційної інстанції не звільняє її від обов`язку дотримуватися встановлених процесуальним законом вимог щодо форми, змісту та порядку подання апеляційної скарги. Реалізація права на апеляційне оскарження кореспондує з обов`язком апелянта діяти відповідно до вимог процесуального законодавства, зокрема в частині належного оформлення апеляційної скарги та додання до неї всіх передбачених законом документів.

Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлено у статті 296 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

За правилами частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Військова частина НОМЕР_1 , звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, не додала до неї документа про сплату судового збору, натомість заявила клопотання про звільнення від його сплати, мотивоване скрутним фінансовим становищем та відсутністю бюджетних асигнувань на сплату судового збору.

Третій апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що сама лише відсутність бюджетних асигнувань не звільняє заявника від обов`язку сплачувати судовий збір під час подання апеляційної скарги, а військова частина НОМЕР_1 не довела наявності обставин, які б свідчили про її неспроможність виконати такий обов`язок. Крім того, суд зазначив, що визначені статтею 8 Закону України «Про судовий збір» підстави для звільнення від сплати судового збору не поширюються на заявника у цій справі. У зв`язку з ненаданням документа про сплату судового збору апеляційну скаргу залишено без руху.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у визначений строк недоліки апеляційної скарги не були усунуті, вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не виконані.

У зв`язку з цим ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, на підставі положень статей 169 та 298 КАС України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, зокрема статей 169, 298 КАС України, та відповідає встановленим у справі обставинам. Апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що скаржник не виконав вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, не усунув її недоліків у встановлений судом строк, а саме не подав доказів сплати судового збору. За таких обставин неусунення скаржником недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк є підставою для її повернення відповідно до статей 169 та 298 КАС України. Таке процесуальне рішення узгоджується з принципом диспозитивності адміністративного судочинства та обов`язком учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами і виконувати процесуальні обов`язки.

У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Відповідно до пунктів 6, 7 частини п`ятої цієї статті учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Отже, виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, зокрема щодо подання документа про сплату судового збору, є процесуальним обов`язком особи, яка подала апеляційну скаргу. Невиконання цього обов`язку у встановлений судом строк є підставою для застосування процесуальних наслідків, передбачених статтями 169 та 298 КАС України.

Реалізація права на звернення до суду та на оскарження судових рішень здійснюється в порядку і на умовах, визначених процесуальним законом. Встановлення законодавцем вимог щодо форми, змісту та порядку подання процесуальних документів, а також наслідків їх недодержання спрямоване на забезпечення належної організації судового провадження, дотримання принципів юридичної визначеності, рівності учасників процесу та ефективності судочинства.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати допустимим обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не повинні звужувати саму суть права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету та бути пропорційними поставленій меті (mutatis mutandis пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»; пункт 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

У тексті касаційної скарги військова частина НОМЕР_1 не заперечує, що на виконання ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2026 року нею не було подано до суду документа про сплату судового збору, а також заяви/клопотання із зазначенням обставин, які перешкоджали виконанню процесуальних дій у встановлений строк, у зв`язку з чим вимоги зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції у визначений строк виконані не були, а будь-яких доказів поважності причин невиконання таких вимог або клопотань про продовження строку до суду не подано.

Отже, Суд вважає, що, зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник на обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, установленому законом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на оскарження відповідачем ухвали про повернення апеляційної скарги та з урахуванням положень статті 333 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі № 160/8125/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності, дій протиправними, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов