Рішення № 141415693 у справі № 750/9456/25 від 11.11.2026

Справа №750/9456/25

Провадження №2/751/492/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Діденко А.О.

при секретарі Рак Я.М

за участі представника позивача - Урожай А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в місті Чернігові цивільну справу за ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ухвали Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 липня 2025 року до суду надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» про стягнення 405 721,00 грн, з яких 67 315,71 грн заборгованості з виплати заробітної плати, 328 861,04 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 9 535,27 грн вихідної допомоги.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до наказу директора ТОВ «Італтекс Меріно» за №109-к від 31.10.2017 він був прийнятий на роботу на посаду слюсаря з ремонту устаткування теплових мереж 6 розряду дільниці обслуговування теплових мереж. Відповідно до запису №54, що міститься в трудовій книжці НОМЕР_1 був звільнений у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. 18.03.2022 року, після початку повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територіюю України Позивач виїхав за межі України. Після цього, роботодавець жодним чином не повідомляв Позивача про свої дії рішення, а також не виходив на зв`язок, про своє звільнення не знав, оскільки наказ про звільнення, розрахунковий лист, трудова книжка зберігалися у Роботодавця та видані Позивачу не були, а також не було здійснено жодних розрахунків при звільненні. 11.05.2025 року ОСОБА_1 приїхав до м. Чернігова, і зателефонував свого безпосереднього начальника, який повідомив йому про його звільнення, запропонував Позивачу забрати свою трудову книжку. Так, приїхавши на місцезнаходження Роботодавця, йому повернули лише трудову книжку, а на запитання та вимогу Позивача розрахувати його повністю повідомили, що більше нічого не знають та відмовились від будь-яких пояснень. Копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані виплачені йому суми при звільненні ОСОБА_1 не видано і до сьогодні, а також Роботодавцем не проводились жодні розрахунки при звільненні. На час звільнення відповідач мав заборгованість перед ним по виплаті заробітної плати, що складає 67 315,71 грн, та не сплачено відповідачем до теперішнього часу. Також відповідач не сплатив йому вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 9 535,276 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 328 861,04 грн.

Ухвалою судді від 29.09.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до ст.128 ЦПК України.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, надала до суду письмову заяву, в якій просить розглядати справу у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, у разі відсутності відповідача проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до ст.128 ЦПК України. З клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертались, відзив на позовну заяву до суду не надходив.

У відповідності з вимогами ч.4 ст. 223 ЦПК України, суд вважає необхідним розглянути справу за наявними в ній доказами у відсутності відповідача і за згодою позивача ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст.ст. 280-282 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за відсутності всіх учасників справи не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.11.2017 по 21.04.2022 працював у ТОВ «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» на посаді слюсаря з ремонту устаткування теплових мереж 6 розряду дільниці обслуговування теплових мереж.

Відповідно до наказу директора ТОВ «Італтекс Меріно» за №35-1/к від 21.04.2022 ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно довідки Пенсійного фонду України про індивідуальні відомості про застраховану особу від 07.07.2025 року (Форма ОК-5), за 2021 рік обліковується сума заробітної плати нарахованої ТОВ «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» ОСОБА_1 у розмірі 95 107,77 грн. Розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_2 за останні два місяці роботи у 2021 році становить: у листопаді 2021 року - 8 649,37 грн, у грудні 2021 року 6 500,00 грн. За 2022 рік у січні 2022 року - 6 500,00 грн, у квітні 2022 року - 2 573,67 грн.

Новозаводський районний суд ухвалою від 29.10.2025, 14.01.2026 та від 06.03.2026 витребував у Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» копію наказу про прийом на роботу ОСОБА_1 №109-к від 31.10.2017; копію наказу про звільнення з роботи ОСОБА_1 №35-1/к від 21.04.2022 з відміткою про отримання копії наказу або без такої; розрахункові листи доходів ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 21.04.2022; копію колективного договору Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО»; копію письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні.

Однак, на сьогоднішній день відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» не надійшло.

Згідно ст. 15 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Вимоги позивача про стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі за період з січня 2021 року по грудень 2021 року включно у загальному розмірі 67 315,71 гривень, підтверджуються відомостями Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 07.07.2025 року, Форма ОК-5 (а.с.20-22), розрахунковим листом за листопад 2021 та грудень 2021, з урахуванням, що датою звільнення з роботи позивача є 21.04.2022 року.

Таким чином, сума заборгованості по заробітній платі у розмірі 67 315,71 гривень є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність невиплаченої заборгованості по заробітній платі за статтею 117 Кодексу є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Обставини дотримання вимог трудового законодавства при звільненні працівника в силу ст.ст.12,81 ЦПК України та норм КЗпП України має довести саме роботодавець. Факт порушення права позивача на розрахунок при звільненні знайшов своє підтвердження у судовому засіданні.

Згідно п.8 Порядку розрахунку середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (в редакції, що діяла на 21.04.2022 - день звільнення позивача), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як роз`яснено в п.6 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При визначенні суми середнього заробітку, що підлягає стягненню, суд враховує, що середньоденний розмір заробітної плати становить 423 грн 79 коп. (8 649,37 грн + 5 335,76 грн = 13 985,13 грн (заробітна плата за останні два місяці роботи позивача); 20 дн. + 13 дн = 33 дн. (кількість відпрацьованих робочих днів за останні два місяця роботи позивача); 13 985,13/33дн. = 423 грн 79 коп.), що відповідає правилам Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно п.8 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» «нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів».

Відповідно до п.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 по справі №306/2708/23 наведено наступний висновок: проаналізувавши наведені норми трудового законодавства та рішення Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Згідно пункту п. 45 казаної постанови Великої Палати Верховного Суду вказує, що якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.

Оскільки позивач був звільнений з роботи 21.04.2022 р., тому з 22.04.2022 і до 19.01.2023 (шість місяців з моменту набрання чинності змінами до закону) минуло 273 робочих днів, у зв`язку з чим сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 115 694 грн 67 коп = (273х423,79 ) (без врахування обов`язкових платежів).

Відповідач, всупереч процесуального обов`язку, не надав суду належних і допустимих доказів, які б вказували на виплату всіх сум, що належать позивачу від підприємства в день звільнення позивача.

Тому з відповідача на користь позивача на підставі ст.117 КЗпП України слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у межах заявлених позовних вимог 115 694,67 грн за період з 22.04.2022 року по 19.01.2023 року.

Отже, ОСОБА_1 до виплати підлягає нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 67 315,71 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 115 694,67,12 грн та вихідна допомога у розмірі 9 535,27 грн.

Щодо дотримання строку звернення до суду суд зауважує наступне.

Відповідно до пункту 58-61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 по справі №306/2708/23 наведено наступний висновок: «У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України) (постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 240/19150/20, від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22. Суди встановили, що остаточний розрахунок при звільненні із ОСОБА_1 проведено 25 липня 2023 року. Отже, відповідно до наведених вище положень статті 233 КЗпП України позивач мав звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у тримісячний строк, тобто до 26 жовтня 2023 року».

Суд зазначає, що остаточний розрахунок із ОСОБА_1 при звільненні проведено не було. Відповідно до положень статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не пропущено, оскільки позивач звернувся до суду в межах установленого законом строку. Отже, підстави для висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду відсутні.

У зв`язку з частковим задоволенням позову та у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1001 грн 65 коп.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір- обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на правничу допомогу стороною позивача надано: договір про надання правничої допомоги № 01/12.05 від 12.05.2025, рахунок на оплату №1 від 12.05.2025, акт №1 про прийняття-передачу наданих послуг від 31.05.2025.

Враховуючи вищенаведене, суд, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, вважає стягнути зі сторони відповідача на користь позивача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 7000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 258, 259, 263-265, 268, 352, 430 ЦПК України, ст.ст. 44, 47, 116, 117, 237-1 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 192 545 (сто дев`яносто дві тисячі п`ятсот сорок п`ять) грн 65 коп., з яких:

- 67 315 грн 71 коп. - заборгованості з виплати заробітної плати;

- 115 694 грн 67 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;

- 9 535 грн 27 коп. - вихідна допомога.

без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору 1001 грн 65 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) ,

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» (місцезнаходження: 14014, м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, буд. 66, код ЄДРПОУ: 39262403).

Суддя А. О. Діденко