Постанова № 141415894 у справі № 580/6677/24 від 11.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 580/6677/24

касаційне провадження № К/990/3132/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року (головуючий суддя - Рідзель О.А.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бужак Н.П.; судді: Костюк Л.О., Кобаль М.І.)

у справі № 580/6677/24

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У липні 2024 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач, платник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС у Черкаській області, відповідач, податковий орган, контролюючий орган), у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 березня 2024 року № [номер приховано], № [номер приховано] та № [номер приховано].

Обґрунтовуючи позовні вимог, платник зазначав про порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення фактичної перевірки. Зокрема, посилався на неналежне вручення документів, які відповідно до статті 81 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є передумовою для початку фактичної перевірки, відсутність позивача за місцем її проведення, а також на те, що особа, у присутності якої фактично проведено перевірку та якій вручено відповідні документи, не була його представником. Позивач також заперечував установлені контролюючим органом порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО), належність йому описаних під час перевірки товарних запасів, факт ненадання ним документів на вимогу посадових осіб контролюючого органу та правильність застосування фінансових санкцій.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 02 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року, у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові інстанції виходили з того, що контролюючим органом дотримано встановлений ПК України порядок призначення та проведення фактичної перевірки, а наказ про її проведення містив необхідні відомості щодо виду, мети та правових підстав перевірки. Суди також дійшли висновку, що документи, які надають право на проведення перевірки, були належним чином пред`явлені особі, яка фактично брала участь у її проведенні з боку позивача, а встановлені під час перевірки порушення щодо проведення розрахункової операції без застосування РРО/програмного реєстратора розрахункових операцій (далі - ПРРО), ведення обліку товарних запасів та ненадання документів підтверджені матеріалами перевірки, у зв`язку із чим спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року та направити справу на новий розгляд суду першої інстанції.

Мотивуючи касаційну скаргу, платник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки його доводам щодо порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення фактичної перевірки, зокрема стосовно належного вручення документів, передбачених статтею 81 ПК України, та правового статусу особи, якій такі документи були пред`явлені. Наголошує, що ОСОБА_2 не був його уповноваженим представником, є самостійною фізичною особою-підприємцем, а належних доказів здійснення ним розрахункових операцій саме від імені позивача матеріали справи не містять. Також позивач заперечує доведеність установлених контролюючим органом порушень, посилаючись на відсутність належних доказів проведення контрольної розрахункової операції саме в межах його господарської діяльності, належності йому описаних під час перевірки товарів та виникнення у нього обов`язку надати документи на вимогу посадових осіб контролюючого органу. Окремо вказує на порушення при застосуванні фінансових санкцій та оформленні спірних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою від 29 січня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1

11 лютого 2025 року від податкового органу надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 01 лютого 2024 року № 627-п та направлень від 02 лютого 2024 року № 2728/26-15-07-07-01, № 2729/26-15-07-07-01 посадові особи цього контролюючого органу 04 лютого 2024 року провели фактичну перевірку за місцем здійснення господарської діяльності у магазині за адресою: м. Київ, вул. Академіка Глушкова, 13Б.

За результатами перевірки складено акт від 04 лютого 2024 року № 8305/26/15/07/3530001354, у якому зафіксовано, зокрема, проведення перед початком перевірки контрольної розрахункової операції з придбання навушників JBLT570 вартістю 1 499,00 грн без належного застосування ПРРО та створення відповідного розрахункового документа, а також ненадання документів, що підтверджують облік та надходження товарів, які знаходилися у місці продажу.

Відповідно до висновків названого акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником вимог пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та пункту 85.2 статті 85 ПК України, що полягали у проведенні розрахункової операції без застосування ПРРО та створення відповідного розрахункового документа, порушенні встановленого порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а також ненаданні під час перевірки документів, пов`язаних із предметом перевірки.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Черкаській області 06 березня 2024 року прийняло податкові повідомлення-рішення:

№ [номер приховано], яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 297 288,00 грн за порушення встановленого порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації;

№ [номер приховано], яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 499,00 грн за проведення розрахункової операції без застосування РРО/ПРРО та без створення відповідного розрахункового документа;

№ [номер приховано], яким до позивача застосовано штраф у розмірі 1 020,00 грн за ненадання контролюючому органу під час здійснення податкового контролю оригіналів документів чи їх копій.

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

За правилами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за такої підстави як наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

У постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформувала висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником рішення про допуск чи недопуск посадових осіб до перевірки, під час оскарження наслідків перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник не позбавлений права посилатися на порушення законодавства при призначенні та проведенні такої перевірки. Таким підставам суди повинні надавати правову оцінку першочергово.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що правомірність наказу від 01 лютого 2024 року № 627-п не підлягає оцінці, оскільки сам наказ не є предметом позовних вимог, не відповідає зазначеному правовому підходу.

Реалізація наказу шляхом проведення перевірки дійсно означає, що самостійне скасування такого наказу після проведення перевірки не є належним способом судового захисту. Водночас це не усуває обов`язку суду при розгляді позову про скасування податкових повідомлень-рішень оцінити доводи щодо відсутності законних підстав для призначення або проведення перевірки.

У постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 Судова палата сформулювала правовий висновок про те, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення наказу, а також узгодженість цих складових між собою.

Судова палата також виснувала, що за наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки наказ не може бути визнаний протиправним лише через те, що у ньому не розкрито в повному обсязі зміст отриманої інформації, не конкретизовано ймовірно порушені норми та не наведено докази такого порушення. Посилання в наказі на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України може становити мінімально допустимий обсяг інформації.

Отже, обов`язок детально відтворювати в наказі зміст усієї інформації, яка зумовила призначення фактичної перевірки, та обов`язок контролюючого органу мати передбачену підпунктом 80.2.2 фактичну підставу для її призначення є різними за своїм змістом питаннями.

Формальна відповідність наказу вимогам до його змісту сама собою не підтверджує існування інформації, наявність або отримання якої законодавець визначив передумовою реалізації контролюючим органом повноваження щодо призначення фактичної перевірки.

У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що підставою для видання наказу від 01 лютого 2024 року № 627-п була доповідна записка управління фактичних перевірок від 01 лютого 2024 року № 203/26-15-07-07-00-12.

Водночас суди не встановили зміст інформації, викладеної в цій доповідній записці, не з`ясували її джерело, не перевірили, чи стосувалася вона безпосередньо ФОП ОСОБА_1 та чи містила відомості про можливі порушення законодавства саме цим платником податків.

Натомість суд апеляційної інстанції фактично пов`язав висновок про існування підстав для перевірки із самим фактом зазначення доповідної записки в наказі.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 120/8604/24, у якій фактична перевірка також проводилася на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 01 лютого 2024 року № 627-п, виданого на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а підставою для його прийняття була доповідна записка управління фактичних перевірок від 01 лютого 2024 року № 203/26-15-07-07-00-12, для висновку про наявність законних підстав для проведення фактичної перевірки недостатньо самого факту існування документа, в якому міститься відповідна інформація.

Суди повинні дослідити зміст такої інформації та встановити її предметність щодо конкретного платника податків, зокрема з`ясувати, чи містить вона відомості про можливі порушення, допущені саме цим платником, та чи дає змогу пов`язати ймовірне порушення з конкретним суб`єктом господарювання. За таких обставин формальна констатація наявності відповідної доповідної записки без дослідження її змісту та характеру викладеної у ній інформації не є достатньою для висновку про існування передбаченої підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактичної підстави для призначення перевірки.

При цьому підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України пов`язує можливість проведення фактичної перевірки з наявністю та/або отриманням у встановленому законодавством порядку інформації від визначеного цією нормою кола суб`єктів, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства. Тому сама по собі наявність доповідної записки структурного підрозділу контролюючого органу не є достатньою для висновку про існування такої фактичної підстави без дослідження змісту викладеної у ній інформації, її джерела та обставин отримання.

За таких обставин судам належало з`ясувати не лише факт існування доповідної записки від 01 лютого 2024 року № 203/26-15-07-07-00-12, а й те, яку саме інформацію вона відображала, з якого джерела така інформація походила, у якому порядку була отримана контролюючим органом, чи стосувалася вона безпосередньо ФОП ОСОБА_1 та чи свідчила про можливі порушення ним законодавства у сфері, яка охоплювалася предметом призначеної перевірки.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 грудня 2025 року у справі № 300/670/25, від 24 грудня 2025 року у справі № 580/4426/25, від 21 січня 2026 року у справі № 140/14221/24, від 19 лютого 2026 року у справі № 520/7463/25, відповідно до яких за наявності спору щодо фактичних підстав призначення перевірки суди мають надати оцінку змісту та правовій природі інформації, яка стала підставою для реалізації контролюючим органом відповідного повноваження, а не обмежуватися констатацією формального існування документа, у якому така інформація зазначена.

Окремої оцінки потребує і дотримання вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо належної індивідуалізації платника податків та об`єкта перевірки. Як убачається зі змісту наказу від 01 лютого 2024 року № 627-п, ним передбачено проведення фактичних перевірок платників податків/об`єктів, зазначених у додатках 1 - 120, із визначенням загального переліку питань, що підлягали перевірці. Відомості щодо конкретного платника та об`єкта перевірки містилися у відповідному додатку до наказу.

У постанові від 06 серпня 2026 року у справі № 340/3794/25 Верховний Суд звернув увагу на необхідність перевірки судами того, чи дозволяють реквізити наказу про проведення перевірки належним чином індивідуалізувати конкретного суб`єкта або об`єкт, щодо якого здійснюються контрольні заходи. Цей підхід також урахований Верховним Судом у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 120/8604/24 при оцінці наказу від 01 лютого 2024 року № 627-п.

Натомість у цій справі суди не з`ясували, чи забезпечували наказ № 627-п у сукупності з відповідним додатком належну індивідуалізацію ФОП ОСОБА_1 та об`єкта, щодо якого призначено перевірку, а також які саме документи були пред`явлені або вручені до початку її проведення.

З огляду на те, що наказ № 627-п стосувався значної кількості платників податків/об`єктів та визначав для них загальний перелік питань перевірки, судам також належало перевірити узгодженість предмета фактичної перевірки саме позивача зі змістом тієї конкретної інформації, яка стала підставою для включення його до відповідного додатка до наказу. Такої оцінки оскаржувані судові рішення не містять.

Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій щодо доведеності наявності передбаченої підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактичної підстави для проведення перевірки є передчасними.

Окремим спірним питанням є правовий статус ОСОБА_2 та можливість вручення цій особі документів, які є передумовою для початку фактичної перевірки позивача.

Положення пункту 80.2 статті 80 ПК України дозволяють вручити копію наказу до початку фактичної перевірки платнику податків, його уповноваженому представнику або особам, які фактично проводять розрахункові операції.

Водночас сам факт фізичного перебування особи в приміщенні, отримання нею документів від контролюючого органу або участі у подальших перевірочних діях не звільняє суд від необхідності встановити, чи належить така особа до визначеного законом кола осіб стосовно саме того суб`єкта господарювання, щодо якого призначена перевірка.

Відповідно до підпункту 20.1.8 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб платників податків - юридичних осіб та платників єдиного внеску перевіряти документи, що посвідчують особу, а також документи, що підтверджують посаду посадових осіб та/або осіб, які фактично здійснюють розрахункові операції.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2025 року у справі № 580/4426/25, закон пов`язує правомірність проведення фактичної перевірки, зокрема, з виконанням контролюючим органом обов`язку щодо вручення або пред`явлення визначених пунктом 81.1 статті 81 ПК України документів платнику податків, його уповноваженій особі або особі, яка фактично здійснює розрахункові операції.

Верховний Суд зазначив, що наявність чи відсутність оформлених трудових відносин з особою, яка фактично проводить розрахункові операції, не має визначального правового значення, оскільки особою, уповноваженою на допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки, може бути й особа, з якою платник податків уклав цивільно-правовий договір, у межах якого надав доручення на вчинення розрахункових операцій, або яку на інших умовах залучив до виконання відповідних службових обов`язків.

Вирішуючи питання про те, чи були визначені пунктом 80.2 статті 80 ПК України документи вручені належній особі, судам слід на підставі належних та допустимих доказів з`ясовувати наявність у відповідної особи доручення від платника податків на проведення розрахункових операцій, яке може випливати з виконуваної трудової функції або умов цивільно-правового договору. Такі обставини можуть бути підтверджені, зокрема, умовами цивільно-правових договорів, трудовою книжкою працівника, показаннями відповідних осіб у судовому засіданні.

З огляду на наведений висновок Верховного Суду судам у цій справі належало встановити, чи був ОСОБА_2 уповноважений ФОП ОСОБА_1 на здійснення розрахункових операцій та з яких саме правових або фактичних підстав виникли такі повноваження.

Натомість суди, відхиляючи доводи позивача про те, що ОСОБА_2 є самостійною фізичною особою-підприємцем та не був його уповноваженим представником, обмежилися посиланням на те, що ця особа отримала документи на перевірку, надала письмові пояснення, в яких назвала себе адміністратором, та підписала опис товарно-матеріальних цінностей.

Водночас суди не з`ясували наявності трудових, цивільно-правових чи інших відносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також не встановили, чи був останній уповноважений позивачем на проведення розрахункових операцій у розумінні пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Щодо обліку товарних запасів та ненадання документів Суд зазначає таке.

Пунктом 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

На виконання зазначеної норми наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2021 року № 496 затверджено Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - Порядок № 496).

За визначенням, наведеним у пункті 2 розділу I Порядку № 496, товарні запаси це сукупність товарів, що утримуються ФОП для подальшого продажу (надання послуг).

Пунктом 11 розділу II Порядку № 496 передбачено, що форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).

Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такої ФОП.

Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.

Отже, для вирішення питання про наявність складу порушення, передбаченого пунктом 12 статті 3 та статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», за обставин цієї справи недостатньо встановити лише фізичну наявність певного товару в приміщенні та ненадання на нього документів особою, яка перебувала на місці перевірки.

Необхідно встановити зв`язок відповідних товарів із господарською діяльністю конкретного суб`єкта господарювання, тобто з`ясувати, чи були вони товарними запасами саме позивача, які утримувалися ним для подальшого продажу, а також чи виник у позивача або в особи, яка фактично здійснювала продаж від його імені, передбачений законом обов`язок надати відповідні документи.

Суди цих обставин належним чином не встановили.

Крім того, матеріали судових рішень містять різні числові показники щодо вартості товарів, стосовно яких контролюючий орган зафіксував відсутність документів: в описі встановлених актом перевірки обставин зазначено суму 397 288,00 грн, тоді як спірним податковим повідомленням-рішенням фінансову санкцію застосовано виходячи із суми 297 288,00 грн.

Причини такої різниці судами не встановлені та в судових рішеннях не мотивовані, хоча ця обставина безпосередньо стосується розміру застосованої фінансової санкції.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 06 березня 2024 року № [номер приховано] про застосування штрафу в розмірі 1 020,00 грн Суд ураховує таке.

Пунктом 85.2 статті 85 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У постанові від 28 липня 2026 року у справі № 320/30796/24 Верховний Суд, розглядаючи спір, у якому фактична перевірка також була проведена на підставі наказу від 01 лютого 2024 року № 627-п, звернув увагу, що фінансова санкція за статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та штраф за пунктом 121.1 статті 121 ПК України стосуються самостійних складів правопорушень, які мають різну нормативну основу, різний предмет доказування та різні юридично значущі обставини.

Верховний Суд указав, що суди повинні окремо встановити фактичні обставини кожного правопорушення, зокрема з`ясувати, які саме документи вимагав контролюючий орган, чи належали вони до предмета перевірки, в який момент виник обов`язок їх надати та яким чином контролюючий орган документально зафіксував невиконання такого обов`язку.

Водночас у зазначеній постанові Верховний Суд підтвердив раніше сформований підхід про те, що передбачений пунктом 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» обов`язок щодо документів на товар виникає безпосередньо із закону і його виконання не ставиться у залежність виключно від направлення платнику окремої письмової вимоги.

Тому сам по собі довід касаційної скарги про відсутність письмового запиту не є достатнім для висновку про протиправність відповідної санкції.

Проте за обставин цієї справи судам належало встановити, насамперед, чи розпочалася перевірка з дотриманням визначеної законом процедури, хто саме фактично здійснював продаж і розрахункові операції в інтересах позивача, кому було пред`явлено вимогу про надання документів, яких конкретно документів вона стосувалася та чи належали вони до предмета перевірки.

Ці обставини залишилися належним чином не встановленими.

Щодо контрольної розрахункової операції суди визнали доведеним порушення щодо проведення контрольної розрахункової операції вартістю 1 499,00 грн, посилаючись на акт перевірки та інформацію з баз даних контролюючого органу про відсутність зареєстрованого фіскального чека.

Водночас з огляду на невстановлення належними доказами правового та фактичного зв`язку ОСОБА_2 із підприємницькою діяльністю позивача висновок про те, що відповідна розрахункова операція проведена саме в межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , також є передчасним.

Довід платника про неповернення товару після проведення контрольної розрахункової операції сам по собі не спростовує факту проведення такої операції, однак відповідні обставини та їх правове значення мають оцінюватися судом у сукупності з усіма доказами щодо фактичного проведення розрахунку, особи продавця та належності господарського об`єкта конкретному суб`єкту господарювання.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 - 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Отже, допущені судами порушення стосуються істотних для правильного вирішення спору обставин: наявності передбаченої підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактичної підстави для призначення перевірки, належної індивідуалізації платника та об`єкта перевірки, правового статусу особи, якій вручено документи на перевірку, належності описаних товарів позивачу, а також обставин проведення розрахункової операції та ненадання документів. Установлення цих обставин потребує дослідження та оцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За результатами нового розгляду суду необхідно надати оцінку всім доречним і важливим доводам сторін, дослідити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова