Ухвала № 141416026 у справі № 420/4238/26 від 11.11.2026

УХВАЛА

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа №420/4238/26

адміністративне провадження № К/990/48408/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Лук`янчикова Олега Івановича, якій діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2026 року у справі №420/4238/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та виключення його з військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 привести у відповідність дані у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 шляхом внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про визнання непридатним ОСОБА_1 до військової служби та виключення його з військового обліку.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-»г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Скаржник зазначає, що правове питання щодо внесення до Реєстру відомостей про виключення особи з військового обліку у випадку, коли особа обліковується в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Однак фундаментальне значення питання права для формування єдиної правозастосовчої практики має бути обґрунтоване конкретними обставинами, які свідчать про існування неоднозначного або проблемного правового регулювання, потребу у виробленні нового правового підходу або необхідність забезпечення єдності судової практики.

Саме по собі твердження про наявність численних аналогічних справ, неоднакове вирішення судами спорів або потенційний вплив правового висновку на інших осіб не свідчить про наявність фундаментального правового питання.

У цій справі правове питання вирішується з урахуванням конкретних обставин, а саме наявності довідки військово-лікарської комісії та тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, відображення позивача на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернень позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також відсутності доказів звернення до органу, в якому позивач перебував на військовому обліку.

Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Також скаржник вказує, що справа має виняткове значення для позивача, оскільки неправильне відображення відомостей у Реєстрі може призвести до протиправного призову на військову службу, а також становить значний суспільний інтерес у контексті мобілізаційної готовності держави та правової визначеності.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити з урахуванням мотивів, наведених ним на обґрунтування такої винятковості.

Водночас наведені скаржником доводи про можливість його призову на військову службу мають загальний, прогнозований характер. Скаржник не навів конкретних доказів того, що щодо нього здійснюються заходи призову або що оскаржувані судові рішення вже спричинили конкретні наслідки, які неможливо усунути у звичайному порядку захисту прав.

Посилання на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 щодо незворотності процедури призову саме по собі не доводить виняткового значення цієї справи. Вказаний правовий висновок стосується наслідків процедури призову, тоді як предметом спору у цій справі є внесення відомостей до Реєстру та визначення належного органу для звернення щодо актуалізації таких відомостей.

Так само загальні посилання на значну кількість осіб, які можуть мати аналогічні проблеми, та на вплив вирішення спору на обороноздатність держави не підтверджують значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи.

Тому касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення в контексті наведених вище критеріїв.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Крім того, в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо обов`язку територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який видав довідку військово-лікарської комісії про непридатність особи до військової служби з виключенням з військового обліку, самостійно внести відповідні відомості до Реєстру, якщо особа відображається як така, що перебуває на обліку в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Формальне зазначення про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах без конкретизації норм права і позиції скаржника щодо того, як такі норми мають бути застосовані, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У цій справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до пункту 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559, у разі невідповідності відомостей військово-облікового документа даним Реєстру громадянин має звернутися для внесення змін до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку або скористатися електронним кабінетом для звернення до відповідного органу.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується електронним військово-обліковим документом, сформованим 23 грудня 2025 року. При цьому доказів звернення саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про внесення відповідних змін до Реєстру матеріали справи не містять.

Отже, правове питання у цій справі зводиться не лише до загального визначення обов`язків органу, який видав довідку військово-лікарської комісії, а й до застосування конкретного порядку актуалізації відомостей Реєстру з урахуванням встановленого місця перебування позивача на військовому обліку та факту звернення до відповідного органу.

Доводи касаційної скарги не свідчать про те, що суди застосували норму права без належного правового регулювання або що поставлене питання має такий характер, який об`єктивно потребує формування нового висновку Верховного Суду. Крім того, правові питання щодо належності відповідача та процесуальних наслідків пред`явлення позову до неналежного відповідача вже розглядалися Верховним Судом.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про неналежність ІНФОРМАЦІЯ_1 як відповідача, не застосували положення частин третьої та четвертої статті 48 КАС України та не вирішили питання про заміну відповідача або залучення ІНФОРМАЦІЯ_4 як співвідповідача.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Водночас відповідно до частини третьої статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно з частиною четвертою та сьомої статті 48 КАС України, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити таку особу як другого відповідача та що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

У постанові від 12 грудня 2023 року у справі №160/7116/19 Верховний Суд зазначив, що заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі за клопотанням самого відповідача, або за ініціативою суду. У цій же постанові наголошено на необхідності встановлення належності відповідачів та вирішення питання про їх заміну за потреби.

Разом з тим із зазначеного правового висновку не випливає, що у кожному випадку встановлення неналежності відповідача суд зобов`язаний безумовно залучити іншого суб`єкта владних повноважень до участі у справі незалежно від обставин спору, процесуальної позиції позивача та визначених законом умов такого залучення.

У цій справі суди встановили, що позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач не оскаржував факт перебування на військовому обліку саме в останньому органі, а доказів звернення до нього із заявою про внесення змін до Реєстру не надав.

Отже, доводи скаржника фактично спрямовані на переоцінку висновків судів щодо належного відповідача та на обґрунтування іншого способу вирішення спору.

Крім того, скаржник посилається на пункт 2 частини першої статті 353 КАС України. Проте зазначений ним пункт передбачає процесуальну підставу, пов`язану з розглядом у спрощеному позовному провадженні справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. У касаційній скарзі не наведено конкретного обґрунтування того, що ця справа за предметом спору та характером правовідносин підлягала розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Посилання на неналежне застосування статті 48 КАС України саме по собі не утворює підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 353 КАС України, без доведення відповідного процесуального порушення, передбаченого цією нормою.

З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження.

Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Лук`янчикова Олега Івановича, якій діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2026 року у справі №420/4238/26.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Соколов

Судді А. Г. Загороднюк

Л. О. Єресько