Постанова № 141418521 у справі № 343/894/26 від 10.11.2026

Справа № 343/894/26

Провадження № 22-ц/4808/1932/26

Головуючий у 1 інстанції Андрусів І. М.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,

суддів: Баркова В. М., Максюти І. О.,

секретаря Петріва Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Андрусіва І.М. у місті Долині, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» - Наумов В.І. звернувся до сууд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 31 серпня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту creditkasa.com.ua укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1441-7429, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. За умовами договору відповідачу надано кредит у розмірі 20 000 грн строком на 365 днів, зі ставкою 0,914 % на день та комісією за видачу кредиту в розмірі 15 % від суми кредиту. Кошти перераховані безготівково на банківську картку відповідача.

Позивач свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів виконав, однак відповідач належним чином не здійснював погашення кредиту та процентів, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 80 360 грн, з яких: 20 000 грн - тіло кредиту, 56 580 грн - проценти, 3 000 грн - комісія та 780 грн - штраф.

У зв`язку з цим позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1441-7429 від 31.08.2024 у розмірі 79 380 грн та 2 629,92 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тоді як відповідач не довів належного виконання обов`язку з повернення кредитних коштів та сплати процентів. Врахувавши, що відповідач не оспорював умови договору в частині процентної ставки, не надав доказів їх недійсності чи власного розрахунку заборгованості, суд визнав нарахування процентів обґрунтованим.

Місцевий суд визнав правомірним стягнення комісії у розмірі 3 000 грн, зіславшись на положення статей 1, 8 Закону України «Про споживче кредитування» та можливість включення комісій до загальних витрат за кредитом.

Водночас у стягненні 780 грн штрафу суд відмовив на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено звільнення позичальника від сплати неустойки за прострочення кредитного зобов`язання в період дії воєнного стану. Сплачені відповідачем 200 грн, зараховані позивачем у рахунок штрафу, суд врахував як погашення процентів.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення суду в частині стягнення комісії в розмірі 3 000 грн та нарахованих відсотків в сумі 56 380 грн незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про законність вимог щодо стягнення комісії за видачу кредиту у розмірі 15%. Посилаючись на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статтю 11 Закону України «Про споживче кредитування» та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та інших справах, апелянт вважає, що стягнення комісії за дії, які кредитодавець вчиняє на власну користь, є протиправним.

Крім того, апелянт вважає, що суд не надав належної оцінки періоду та порядку нарахування процентів у розмірі 56 380 грн. З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначає, що після закінчення строку кредитування право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється, а він може вимагати лише сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України. На думку апелянта, нарахування процентів поза межами строку кредитування призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3 000 грн комісії та 56 380 грн процентів і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову або зменшити розмір процентів до суми, нарахованої в межах строку кредитування, а також відповідно перерозподілити судові витрати.

Позиція інших учасників справи

Представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» - Крушельницька Д.М. подала відзив на апеляційну скаргу. Вказує, що відповідно до умов кредитного договору позивач має право нараховувати проценти протягом строку кредитування, який становить 365 днів. На підтвердження розміру заборгованості до позову долучено детальний розрахунок, який містить відомості про періоди нарахування процентів, застосовані ставки, здійснені платежі та залишок боргу. Вважає його належним доказом заборгованості, оскільки відповідач не надав доказів на спростування правильності розрахунку. За розрахунком, з 31 серпня до 29 вересня 2024 року проценти нараховувалися за ставкою 0,70 % на день, а з 30 вересня 2024 року до 26 лютого 2025 року - за ставкою 1 % на день. Внесені відповідачем платежі зараховано в рахунок погашення процентів та основного боргу. Позивач також зазначає, що часткова сплата заборгованості свідчить про визнання відповідачем боргу та прийняття умов кредитного договору.

Крім того зазначає, що пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» стосується встановлення непропорційно великої компенсації у вигляді пені та штрафу, а не всіх умов договору. При цьому пеня відповідачу не нараховувалася. Також вважає правомірним нарахування передбачених договором платежів за прострочення, оскільки встановлене пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» звільнення споживача від відповідальності поширюється лише на договори, укладені у визначений цією нормою період, тоді як спірний договір укладено 31 серпня 2024 року.

Щодо комісії за видачу кредиту позивач посилається на пункти 4.7, 4.11 договору та підпункт 14 пункту 2.1 Правил відкриття кредитної лінії, якими передбачено одноразову комісію в розмірі 15 % від суми кредиту, що нараховується в день його видачі. На думку позивача, така комісія є складовою плати за надання та користування кредитом, нараховується одноразово відповідно до умов договору та не є санкцією за невиконання позичальником зобов`язань. Посилаючись на статті 1048, 1054 ЦК України, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» та практику Верховного Суду, позивач вважає її стягнення правомірним.

Зважаючи на вказане, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судове засідання належним чином повідомлені сторони не з`явилися.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2026 року оскаржується в частині стягнення відсотків та комісії, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 31.08.2024 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 уклали договір про відкриття кредитної лінії №1441-7429, який підписаний відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором А2328.

Відповідно до п. 2.2. зазначеного договору кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язувався повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.

Згідно з п. 4.1., 4.2. договору, загальний розмір кредиту становить 20 000 грн; дата надання/видачі кредиту - 31.08.2024. Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Відповідно до п. 4.11. договору комісія за видачу кредиту становить 15% від суми виданого кредиту.

Згідно з п. 4.17. договору денна процентна ставка становить 0,914%.

Відповідно до довідки про перерахування суми кредиту на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 було перераховано 20 000 грн.

Згідно з розрахунком загальний розмір заборгованості становить 80 360 грн, з яких: 20 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 56 580 грн - заборгованість за відсотками; 3 000 грн - комісія; 780 грн - штраф.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

В силу положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015, який набрав чинності 30.09.2015, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У ст. 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено, судом першої інстанції належним чином встановлено та не заперечується сторонами, що Договір про надання кредиту №№1441-7429 від 31 серпня 2024 року із зазначенням у ньому усіх реквізитів відповідача, в тому числі паспортних даних, реєстраційної номер облікової картки платника податків, рахунку позичальника, а також інформація щодо умов кредитування, містить електронний підпис із одноразовим ідентифікатором НОМЕР_2 , який відповідно до вимог ч.6 та 8 ст.11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі договір про надання кредиту.

Отже, позичальник ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а саме порядку надання та повернення кредитних коштів, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, прав і обов`язків сторін, відповідальності за порушення умов договору. Крім того, факт надання грошових коштів та порядок укладення договору сторонами не оспорюється. Тому рішення суду в частині стягнення розміру заборгованості за тілом кредиту не оскаржується та апеляційним судом не переглядається.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції апелянт не погоджується із визначеним розміром прострочених процентів за договором та комісії, вказує, що судом судом першої інстанції не надано належної оцінки періоду та порядку нарахування відсотків.

Колегія суддів зазначає, що з розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, що нарахування процентів за користування кредитом здійснено за період з 31.08.2024 по 31.08.2025, тобто в межах строку дії договору, при цьому, з 31.08.2024 по 29.09.2024 (включно) нарахування процентів відбувалось за промо-ставкою 0,70%, відповідно до п 10.1 Договору. 29 вересня 2024 року відповідач сплатив 3 200 грн, а 3 жовтня 2024 року - 2 000 грн, які позивач зарахував у рахунок погашення заборгованості за процентами (5 000 грн) та штрафом (200 грн). За період з 30.09.2024 по 26.02.2025 (включно) нарахування процентів відбувалось за Стандартною процентною ставкою 1.00%, відповідно до п 4.10 Договору. За період з 27.02.2025 по 30.08.2025 (включно) нарахування процентів відбувалось за стандартною процентною ставкою 0,74%.

Отже, нарахування процентів за користування кредитом здійснено позивачем правомірно, у межах строку дії кредитного договору, відповідно до його узгоджених умов та з дотриманням установлених чинним законодавством обмежень щодо граничного розміру процентної ставки.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неспівмірність розміру стягнутих процентів із сумою кредиту та виникнення істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на шкоду споживачу внаслідок нарахування процентів поза межами строку кредитування.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Так, відповідно до частин 1 та 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 5 статті 18 цього ж закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

ОСОБА_1 не звертався з вимогами про оспорення умов укладеного ним договору. Таким чином договір є чинним та його умови мають бути виконані сторонами.

До того ж у даній справі спірні правовідносини регулюються Законом України «Про споживче кредитування» в редакції, яка була чинною на день укладення Договору (31 серпня 2024 року), що передбачала положення щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, саме з метою обмежити можливість фінансових установ у визначенні надвеликих значень процентів за користування кредитними коштами.

Узгоджена сторонами процентна ставка відповідає умовам договору та ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналіз умов укладеного кредитного договору та розрахунку, наданого позивачем, дозволяє дійти висновку, що сторони погодили процентні ставки за правомірне користування кредитними коштами у межах строку дії договору й з дотриманням установлених законом обмежень.

Крім того, суд першої інстанції правомірно встановив відсутність підстав щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 780 грн, оскільки відповідно до вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення із відповідача на користь позивача комісії за видачу кредиту, оскільки ця комісія є разовою платою саме за видачу кредиту, її сплата обумовлена п. 4.11. Договору, з яким відповідач погодився, підписавши кредитний договір. Крім того, Закон України «Про споживче кредитування» не містить заборони на стягнення такої комісії як частини загальних витрат за кредитом (п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 12), включаючи комісії за надання, обслуговування та повернення кредиту.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за процентами та одноразовою комісією, не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а відтак не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду в цій частині.

Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір заподання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач: Л. В. Василишин

Судді: В. М. Барков

І. О. Максюта