Постанова № 141422650 у справі № 927/770/25 від 28.10.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2026 р. Справа № 927/770/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "ПІВНІЧ АГРО"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2025

у справі № 927/770/25 (суддя Кузьменко Т.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНТАГРО"

до Фермерського господарства "ПІВНІЧ АГРО"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Чернігівської області з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛАНТАГРО" (далі - позивач; ТОВ "ПЛАНТАГРО"; Товариство) до Фермерського господарства "ПІВНІЧ АГРО" (надалі - відповідач; ФГ "ПІВНІЧ АГРО"; Фермерське господарство; апелянт; скаржник) про стягнення 2 375 336,19 грн заборгованості відповідно до договору поставки № 07/06/2021-1_ЗЗР від 07.06.2021 та договору поставки № 07/06/2021-2_Н від 07.06.2021, з яких: 678 467,73 грн - сума основної заборгованості, 376 651,79 грн - інфляційне збільшення, 199 479,92 грн - 10% річних, 648 760,41 грн - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 471 976,34 грн - 36% річних за користування товарним кредитом.

Крім того, позивач просив зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних на суму основного богу в розмірі 678 467,73 грн, починаючи з 24.07.2025 до виконання рішення суду за формулою: (СОБх3хКДП) : КДР : 100 = сума процентів, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році. Стягнути вказану суму нарахованих відсотків з ФГ "Північ Агро" на користь ТОВ "ПЛАНТАГРО" до моменту виконання рішення суду.

Вимоги позивача обґрунтовувались неналежним виконання відповідачем зобов`язань в частині своєчасної сплати вартості отриманого товару за договором поставки № 07/06/2021-1_ЗЗР від 07.06.2021 та договором поставки № 07/06/2021-2_Н від 07.06.2021, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 927/770/25.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.10.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (в подальшому - третя особа; Національне агентство).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ "ПІВНІЧ АГРО" на користь ТОВ "ПЛАНТАГРО" основний борг - 647 248,76 грн, пеню - 61 540,39 грн, 10% річних - 189 516,60 грн, інфляційні нарахування - 352 266,86 грн, 36% річних - 458 633,23 грн, судовий збір - 27 157,17 грн. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2025 у справі № 927/770/25, здійснювати нарахування 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 24.07.2025 до повної сплати суми основного боргу. Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду - 647 248,76 грн); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість. У решті позову відмовлено.

За висновками місцевого господарського суду, відповідачем не виконано зобов`язання за договором щодо поставки товару в строки та в обумовленій кількості за період серпень - листопад 2024 року, встановлені умовами договору. Таким чином, відповідачем порушено негрошове зобов`язання. Згідно з розрахунком суду, розмір нарахованої неустойки в вигляді штрафу в розмірі 0,1% від вартості товару, строк поставки якого порушено, становить 2 023 008,09 грн. Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок штрафу, який здійснений позивачем, судом встановлено відповідність цього розрахунку обставинам справи щодо прострочення виконання зобов`язань відповідачем.

Також суд першої інстанції зазначив, що наявними у справі доказами підтверджений факт, що 22.08.2024 при прийманні партії товару в кількості 22,802 тонн була виявлена невідповідність якісних показників товару вимогам пункту 2.1 договору та ДСТУ 3057-95, у зв`язку з чим покупець відмовився від його прийняття. Неякісна партія товару була замінена постачальником, що відповідачем не заперечується. Водночас, в обґрунтування заперечення проти позову, відповідач вказував, що він не погоджується з тим, що зазначена партія товару не відповідала встановленим нормам, оскільки ця невідповідність позивачем не підтверджена належним чином, а саме: не надано належних результатів досліджень акредитованої лабораторії які б засвідчували дані обставини, або висновки відповідних експертів чи установ. Відповідно до пункту 2.2 договору аналізи товару на відповідність якісним характеристикам, зазначеним у пункті 2.1 договору, проводяться лабораторією АТ "Укртатнафта". У матеріалах справи наявна довідка № 21 якості від 22.08.2024 лабораторії АТ "Укртатнафта" про невідповідність метанолу вимогам СТП 01.04.08:2024 за показниками по пп. 1, 2, 4. Таким чином, за висновками суду, в погоджений між сторонами спосіб позивачем доведено поставку 22,802 тонн метанолу неналежної якості. Місцевий господарський суд підкреслив, що з огляду на наявні в матеріалах справи докази, а саме: акт розпломбування автоцистерни з метанолом від 22.08.2024; лист № 37/05-144 від 22.08.2024 позивача; довідку № 21 якості від 22.08.2024 лабораторії АТ "Укртатнафта"; відсутність будь-яких письмових заперечень відповідача щодо заміни товару, - суд дійшов висновку, що обставини поставки неякісного товару в кількості 22,802 тонн метанолу, є доведеними. За розрахунком позивача, не спростованим відповідачем, вартість поставленої неякісної продукції становить 942 815,04 грн, відповідно сума штрафу становить 94 281,50 грн (942 815,04 грн х 10%). Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 94 281,50 грн штрафу за поставку товару неналежної якості є обґрунтованою.

Окремо суд 1-ої інстанції виснувався про те, що наданий відповідачем висновок Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 23.10.2024 № 531/03.23 не є належним доказом існування обставин непереборної сили згідно умов договору та чинного законодавства. Крім того висновок не відображає причинно-наслідкового зв`язку між викладеними у висновку обставинами та неможливістю виконання умов договору, містить суперечливі висновки. У висновку зазначено, що несвоєчасне виконання договору не пов`язане з недбалістю або відсутністю турботи з боку відповідача. Проте, у висновку також йдеться про те, що на запланований період поставки припадали свята та відповідні обмеження на території Польщі. Суд зауважив, що відповідач, який провадить оптову торгівлю твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, міг, мав змогу і повинен був з розумною обачністю врахувати щорічні обмеження, загальнонаціональні свята та вихідні дні. Водночас щодо стихійного лиха чи страйків, ні пояснення відповідача ні зміст Висновку не містіть ні доказів, ні їх оцінки, що мало місце дійсне перешкоджання руху транспорту відповідача (його перевізників/постачальників).

В частині клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд 1-ої інстанції вказав, що під час розгляду даної справи не встановлено невиконання позивачем своїх зобов`язань за договором, які потягли за собою подальше невиконання обов`язків відповідачем. При цьому, суд звернув увагу відповідача, що в разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ФГ "ПІВНІЧ АГРО" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2025 в частині задоволених вимог. В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного дослідження обставин справи, не доведено обставини справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Апелянт зазначає про відсутність в додатках до позовної заяви доказів, які підтверджують будь-які поважні причини пропущення процесуального строку на звернення до суду з позовом, а тому вважає, що такий строк пропущено позивачем.

Також скаржник вказує, що відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат, оскільки орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) позивачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США/Євро до гривні, а тому втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і в разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Окремо відповідач підкреслив, що судом І-ої інстанції не було враховано, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19)», в Україні було введено низку COVID-них мораторіїв, відповідно до яких протягом періоду з 01.03.2020, по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, не нараховується пеня та штрафні санкції, а нарахована пеня та штрафу підлягають списанню. Крім того, Господарський суд Чернігівської області охопив період нарахування пені більше ніж один рік.

Додатково апелянтом звертається увага, що за наслідками вирішення спору суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру пені на 90%, у зв`язку з чим стягненню підлягає пеня в сумі 61 540,39 грн. При цьому, в цій справі, вирішуючи питання зменшення пені, суд першої інстанції не в повному обсязі оцінив аргументи і докази відповідача та не врахував, що з листопада 2022 року відносно відповідача порушено кримінальне провадження, майно та корпоративні права Фермерського господарства "ПІВНІЧ АГРО" було передано в управління до АРМА у 2023 році. Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань відкрито кримінальне провадження, яке 18.11.2022 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 6202210[телефон приховано]. Господарському суду Чернігівської області було надано ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси від 03.02.2023 у справі № 712/1017/23 та від 02.03.2023 в справі № 712/2072/23, якими арештовано майно, корпоративні права та статутний капітал відповідача і передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів для здійснення заходів з управління вказаним майном, корпоративними правами та статутним капіталом. Поряд з цим, як зазначалось у позовній заяві, сума боргу відповідно до договору поставки № 07/06/2021-1_ЗЗР від 07.06.2021 та договору поставки № 07/06/2021-2_Н від 07.06.2021 становить 678 467,73 грн, сума нарахованих штрафних санкцій та пені 1 696 868,46 грн, тобто сума штрафних санкцій та пені майже в три рази більше ніж сума боргу. Відтак, на думку скаржника, зменшенню підлягають й інші нарахування (відсотки річних, відсотки за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування) на 90%, і таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін, які знаходяться в рівних несприятливих економічних умовах.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2025, апеляційна скарга в справі № 927/770/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Демидова А.М.

У зв`язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/404/26 від 05.02.2026 призначено повторний автоматизований розподіл.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2026 справу № 927/770/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя: Алданова С.О., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "ПІВНІЧ АГРО" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2025 у справі № 927/770/25. Розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства "ПІВНІЧ АГРО" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2025 у справі № 927/770/25 призначено на 11.05.2026.

До апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно аргументів Товариства, станом на дату подання позову трирічний строк об`єктивно не сплив, тому доводи апелянта є помилковими як з правової, так і з математичної точки зору. Таким чином, позивач звернувся до суду в межах установленого законом строку позовної давності, а тому підстави для її застосування відсутні.

Позивач зазначає й те, що відповідачем не надано сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини, не доведено прямого причинно-наслідкового зв`язку між бойовими діями та неможливістю виконання саме грошового зобов`язання, а здійснення численних платежів у відповідний період спростовує доводи про повну неможливість виконання.

Товариством акцентується також на тому, що ним правомірно здійснено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Позивач також звертає увагу, що згідно з п. 6.8. договору поставки № 07/06/2021-1_ЗЗР від 07.06.2021 та договору поставки № 07/06/2021-2_Н від 07.06.2021, в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару чи невиконання зобов`язань передбачених п. 3.2 та п. 3.3 цього договору, покупець відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника 10% (десять відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені). Тому, позивач вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 10% річних.

Окремо Товариство наголосило, що нарахування 36% річних не є санкцією у сенсі ст. 625 ЦК України, а є іншою юридичною підставою - платою за користування чужими коштами у вигляді товарного кредиту, що відповідає сукупності фактичних та правових умов спору.

Позивачем вказується й те, що санкції (пеня, 10% річних, 36% річних за товарний кредит) є договірними та узгодженими сторонами добровільно і такими, що відповідають ст.ст. 549, 551, 625, 694 ЦК України. Тоді як сам по собі значний розмір санкцій не є підставою для їх зменшення.

Підсумовуючи наведене Товариством зазначається, що фактичне невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за відповідними договорами підтверджується бухгалтерськими документами та накладними, що додаються до матеріалів справи, а також відсутністю сплати належної суми. Крім того, відповідач не заперечує факт поставки товару, не спростовує підписані видаткові накладні, не спростовує часткову оплату та не оспорює договір переведення боргу. Отже, факт існування заборгованості підтверджений належними доказами. Окрім цього, 22.10.2022 між Фермерським господарством, ТОВ «АГРОФІРМА «КЛАДЬКІВКА» та Товариством було укладено договір № 12/10/2022-ПБ про переведення боргу, яким відповідач передав частину своїх зобов`язань новому боржнику, а нова сторона (ТОВ «АГРОФІРМА «КЛАДЬКІВКА») взяла на себе виконання зобов`язання за сумою 1 200 000,00 грн, що прямо підтверджує визнання відповідачем наявності боргу. Тобто, визнання боргу та укладення договору про переведення боргу виключає можливість визнання відповідачем своєї заборгованості «відсутньою».

До суду апеляційної інстанції від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить долучити до справи нові докази, а саме акт звірки від 28.03.2024.

Також Фермерським господарством подано до Північного апеляційного господарського суду клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

Від позивача до апеляційного господарського суду надійшли письмові заперечення на клопотання відповідача про призначення експертизи.

Розгляд справи відкладався та в судових засіданнях оголошувалась перерва.

Представник апелянта в судовому засіданні 19.10.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні представник третьої особи зазначив, що права АРМА в цій справі не зачіпаються.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа від 11.08.2026 в електронний кабінет останнього. Поряд із цим, в попередніх судових засіданнях представник позивача надавав пояснення щодо суті спору.

У судовому засіданні судом апеляційної інстанції оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та проголошення його в судовому засіданні 28.10.2026.

В судове засідання 28.10.2026 з`явились представники сторін.

Апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Щодо клопотань відповідача про долучення нових доказів та призначення судової експертизи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

У силу приписів ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

При цьому, процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яке ще не вчинена.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 906/72/16.

За ч. 6 ст. 242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Як вбачається з матеріалів справи, у межах строку, встановленого в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 про відкриття апеляційного провадження у цій справі, а саме до 17.03.2026 (з урахуванням вихідних днів), відповідач не звертався до Північного апеляційного господарського суду із заявою про продовження строку для подання клопотань.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року по справі № 910/14489/20 зазначено, що частинами першою та другою статті 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників господарського судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у господарських відносинах, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

З урахуванням викладеного, клопотання відповідача про долучення нових доказів та призначення судової експертизи, які подано після закінчення процесуального строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження у даній справі, залишається судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши в судовому засіданні 19.10.2026 пояснення представників учасників справи щодо суті спору, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Фермерського господарства, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 07.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЛАНТАГРО" (далі - Постачальник) та Фермерським господарством "ПІВНІЧ АГРО" (надалі - Покупець) укладено договір поставки № 07/06/2021-1_ЗЗР (скорочено - Договір 1).

Відповідно до умов Договору 1:

п. 1.1. В порядку та на умовах цього договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару;

п. 1.2. Найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим Договором, зазначаються в Додатках, які є його невід`ємною частиною;

п. 2.1. Ціна Товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро) зазначаються у Додатках до цього Договору;

п. 2.2. Ціна Товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати Товару на умовах цього Договору. Еквівалент ціни Товару в іноземній валюті, який зазначено в Додатку до цього Договору, є незмінним на весь період дії цього Договору;

п. 2.3. Загальна вартість товару, що постачається за цим Договором (ціна Договору), визначається Додатками та видатковими накладними з урахуванням п. 3.2 договору. У випадку розбіжності даних у додатку та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту та ціни товару, перевагу має видаткова накладна;

п. 3.1. Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та у строки зазначені цим договором та Додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки без укладення додатків до цього договору;

п. 3.2. Сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі (графа "закриття/ASK") на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати Товару (надалі "курс Міжбанку"). Для визначення "курсу Міжбанку" Сторони використовують дані, розміщені на вебсайті: http/minfin.com/ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в Додатках до цього Договору (надалі - "Джерело курсу іноземних валют");

п. 3.5. В тому разі коли на день проведення покупцем оплати товару, отриманого на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків, курс іноземної валюти, зазначений з дотриманням умов п. 3.2 договору є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної. Сторони для визначення вартості товару застосовують формулу: С=А1/А2*В, де С - вартість Товару, що підлягає оплаті; В - вартість неоплаченого Товару за відповідними видатковими накладними; А1 - курс іноземної валюти на дату оплати Товару, визначений згідно з умовами Договору; А2 - курс іноземної валюти на дату оформлення видаткової накладної, визначений згідно з умовами Договору;

п. 3.6. Товар, що був отриманий Покупцем в межах цього Договору тільки за видатковими накладними (без підписання Додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2, 3.3. цього Договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання;

п. 6.2. Покупець за несвоєчасну оплату сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення;

п. 6.8. У разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати Товару чи невиконання зобов`язань, передбачених пунктами 3.2, 3.3 цього Договору, Покупець відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника 10% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом відповідальності, передбаченим ст. 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки;

п. 6.9. Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України не обмежуються строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафної санкції у відповідності до ст. 259 ЦК України продовжується до 3 років;

п. 9.2. Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків за поставлений Товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору. Якщо жодна із Сторін не заявить про розірвання договору за місяць до його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах.

Між сторонами складено та підписано:

1) Додаток № 2-ззр від 06.09.2021, відповідно до якого сторони обумовили, що поставці підлягають Товари в наступному асортименті, кількості, ціні та вартості: Променад к.с. (20л) в кількості 640,000 л на загальну суму 154 913,28 грн (з ПДВ).

Відповідно до п. 3 Додатку № 2 оплата повної вартості Товару, який постачається на умовах цього Додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2, 3.3 Договору поставки у наступному порядку: 100% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 15.11.2021.

Відповідно до п. 4 Додатку № 2 у разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару на строк понад 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, Покупець відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 36% річних, нарахованих на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару.

Відповідно до п. 3.2 Договору 1 Сторонами погоджено: "Джерело курсу іноземних валют": "курс Міжбанку".

"Курс Міжбанку" на день підписання даного Додатку складає: 1 дол. США - 26,895 грн.

2) Додаток № 3-ЗЗР від 13.09.2021, відповідно до якого сторони обумовили, що поставці підлягають Товари в наступному асортименті, кількості, ціні та вартості: Спінер, 20 л, в кількості 320 л на суму 2080,00 дол. США; Тераунт, р.к. (200л), в кількості 200 л на суму 1300,00 дол. США; Десиканат Юні-КВАТ 200 р.к. (20 л), в кількості 2180 л, на суму 20056,00 дол. США. Загальна сума з ПДВ: 752571,60 грн.

Відповідно до п. 3.2 Договору поставки Сторонами погоджено: "Джерело курсу іноземних валют": "курс Міжбанку".

"Курс Міжбанку" на день підписання даного Додатку складає: 1 дол. США - 26,76 грн.

Відповідно до п. 3 Додатку оплата повної вартості Товару, який постачається на умовах цього Додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2, 3.3 Договору поставки у наступному порядку: 100% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 18.10.2021.

Відповідно до п. 4 Додатку № 3 у разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару на строк понад 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, Покупець відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 36% річних, нарахованих на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару.

Згідно видаткових накладних № 4457 від 07.09.2021 на суму 154913,28 грн, №4582 від 13.09.2021 на суму 66792,96 грн, № 4656 від 15.09.2021 на суму 644033,04 грн, № 4657 від 15.09.2021 на суму 41745,60 грн позивачем поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 907 484,86 грн.

У матеріалах справи наявна податкова накладна № 2866 від 07.06.2021 на суму 23 431,50 грн. Як стверджував позивач, відповідно до цієї податкової накладної позивачем був поставлений відповідачу Товар на виконання Договору 1 (накладна № 2831 від 07.06.2021).

З урахуванням умов Договору 1 та Додатків до нього, строк оплати Товару становить:

- на суму 154 913,28 грн (поставка відповідно до Додатку № 2) - до 15.11.2021;

- на суму 752 571,60 грн (поставка відповідно до Додатку № 3) - до 18.10.2021.

Як зазначав позивач, строк оплати Товару на суму 23 431,50 грн - до 21.06.2021.

12.10.2022 між Фермерським господарством "ПІВНІЧ АГРО" (далі - Первісний Боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "КЛАДЬКІВКА" (далі - Новий Боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАНТАГРО» (надалі - Кредитор) укладено договір про переведення боргу № 12/10/2022-ПБ (скорочено - Договір № 12/10/2022-ПБ).

Відповідно до умов Договору № 12/10/2022-ПБ:

п. 1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Первісний Боржник переводить частину свого зобов`язання (боргове/грошове зобов`язання) на Нового боржника, внаслідок чого Новий боржник заміняє Первісного боржника, як зобов`язану сторону у виконанні такої частини зобов`язання (боргових/грошових зобов`язань) згідно з умовами Договору про переведення боргу № 12/04/2021-ПБ від 12.04.2021 та Договору поставки № 07/06/2021-1_ЗЗР від 07.06.2021, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАНТАГРО» та Фермерським господарством "ПІВНІЧ АГРО";

п. 2. У відповідності до умов цього Договору Первісний боржник передає свої зобов`язання, а Новий Боржник приймає таку частину зобов`язання (боргові/грошові зобов`язання) Первісного Боржника за Договором переведення боргу № 12/04/2021-ПБ від 12.04.2021 в сумі 434 086,76 грн, за Договором поставки № 07/06/2021-1_ЗЗР від 07.06.2021 в сумі 765 913,24 грн з оплати суми основної заборгованості за поставлений Товар, в сумі 1 200 000,00 грн.

Відповідно до бухгалтерської довідки від 12.10.2022 Новий Боржник перерахував кошти Кредитору, у тому числі за Договором № 07/06/2021-1_ЗЗР від 07.06.2021 в сумі 752 571,60 грн (призначення платежу: "договір поставки № 07/06/2021-1_ЗЗР рахунок на оплату покупцю № 3628 від 13.09.2021") та 13 341,64 грн (призначення платежу: "договір поставки № 07/06/2021-1_ЗЗР рахунок на оплату покупцю № 2185 від 07.06.2021").

За твердженням позивача, заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням положень п. 3.5 Договору 1 станом на 23.07.2025 становить 526 502,31 грн, враховуючи порушення строків оплати за Товар, отриманий за видатковими накладними № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021.

За порушення строків оплати вартості Товару, отриманого за Договором 1 позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення:

279 290,97 грн інфляційних нарахувань;

137 319,82 грн 10% річних;

443 637,65 грн пені;

471 976,34 грн 36% річних.

07.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАНТАГРО» (далі - Постачальник) та Фермерським господарством "ПІВНІЧ АГРО" (надалі - Покупець) укладено договір поставки № 07/06/2021-2_Н (скорочено - Договір 2).

Відповідно до умов Договору 2:

п. 1.1. В порядку та на умовах цього договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару;

п. 1.2. Найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим Договором, зазначаються в Додатках, які є його невід`ємною частиною;

п. 2.1. Ціна Товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначаються у Додатках до цього Договору;

п. 2.2. Ціна Товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати Товару на умовах цього Договору. Еквівалент ціни Товару в іноземній валюті, який зазначено в Додатку до цього Договору, є незмінним на весь період дії цього Договору;

п. 2.3. Загальна вартість товару, що постачається за цим Договором (ціна Договору), визначається Додатками та видатковими накладними з урахуванням п. 3.2 договору. У випадку розбіжності даних у додатку та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту та ціни товару, перевагу має видаткова накладна;

п. 3.1. Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та у строки, зазначені цим договором та Додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки без укладення додатків до цього договору;

п. 3.2. Сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі (графа "закриття/ASK") на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати Товару (надалі "курс Міжбанку"). Для визначення "курсу Міжбанку" Сторони використовують дані, розміщені на вебсайті: http/minfin.com/ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в Додатках до цього Договору (надалі - "Джерело курсу іноземних валют");

п. 3.5. В тому разі коли на день проведення покупцем оплати товару, отриманого на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків, курс іноземної валюти, зазначений з дотриманням умов п. 3.2 договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної, Сторони для визначення вартості товару застосовують формулу: С=А1/А2*В, де С - вартість Товару, що підлягає оплаті; В - вартість неоплаченого Товару за відповідними видатковими накладними; А1 - курс іноземної валюти на дату оплати Товару, визначений згідно з умовами Договору; А2 - курс іноземної валюти на дату оформлення видаткової накладної, визначений згідно з умовами Договору;

п. 3.6. Товар, що був отриманий Покупцем в межах цього Договору тільки за видатковими накладними (без підписання Додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2, 3.3. цього Договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання;

п. 6.2. Покупець за несвоєчасну оплату сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення;

п. 6.8. У разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати Товару чи невиконання зобов`язань, передбачених пунктами 3.2, 3.3 цього Договору, Покупець відповідно до ст. 625 ЦК України сплачує на користь постачальника 10% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом відповідальності, передбаченим ст. 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки;

п. 6.9. Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України не обмежуються строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафної санкції у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжується до 3 років;

п. 9.2. Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків за поставлений Товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору. Якщо жодна із Сторін не заявить про розірвання договору за місяць до його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах.

Відповідно до видаткової накладної № 2833 від 07.06.2021 позивач поставив, а відповідач отримав Товар на загальну суму 151 965,42 грн.

З урахуванням умов п. 3.6 Договору 2 строк оплати Товару - до 21.06.2021.

Відповідач вартість отриманого Товару не сплатив.

Станом на 23.07.2025 заборгованість відповідача по Договору 2 склала 151 965,42 грн.

За порушення строків оплати вартості Товару, отриманого за Договором 2 позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення:

97 360,82 грн інфляційних нарахувань;

62 160,10 грн 10% річних;

205 122,76 грн пені.

З вказаних підстав позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов відповідних правочинів поставки.

У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності.

В свою чергу, позивачем подана до місцевого господарського суду відповідь на відзив, відповідно до якої останній зазначає, що позовна заява була подана в межах строку позовної давності, а також те, що у відзиві на позов відповідач не заперечував проти того, що ним було порушено зобов`язання щодо оплати товару по спірним договорам та не спростовує факт наявності боргу.

Від третьої особи до суду першої інстанції надійшли письмові пояснення, відповідно до яких остання зазначає, що з огляду на те, що зобов`язання за договором поставки № 07/06/2021-1_ЗЗР від 07.06.2021 виникли у 2021 році, а передача в управління корпоративних прав фермерського господарства "Північ Агро" до АРМА відбулась у 2023 році, АРМА не є правонаступником жодних прав чи обов`язків власника активів за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами.

Подібні за змістом доводи та заперечення наведені апелянтом у апеляційній скарзі та позивачем у відзиві на неї.

З огляду на фактичні обставини справи судовою колегією зазначається таке.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами поставки, а правовідносини, що склалися між сторонами, підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який 28.08.2025 введено в дію) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дані норми кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо оплати отриманого товару, а тому несвоєчасне виконання/невиконання в повному обсязі зобов`язання є його порушенням.

З урахуванням викладених апелянтом вимог про скасування рішення в частині задоволених вимог (в т.ч. основного боргу з урахуванням курсової різниці), стосовно предмета спору в частині стягнення основної заборгованості (суми товару з врахуванням/неврахуванням курсової різниці еквівалента іноземної валюти), колегія суддів зазначає таке.

По Договору 1.

На виконання умов Договору 1 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято, серед іншого, Товар на загальну суму 907 484,86 грн, що підтверджується видатковими накладними № 4457 від 07.09.2021, № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021.

З урахуванням умов п. 3.1 Договору 1 та п. 3 Додатків № 2, № 3 строк оплати Товару в сумі 154 913,28 грн - до 15.11.2021, в сумі 752571,60 грн - до 18.10.2021.

Станом на 18.10.2021 та 15.11.2021 відповідач вартість Товару не сплатив.

За наслідками укладення Договору про переведення боргу № 12/10/2022-ПБ Новий Боржник 12.10.2022 перерахував в рахунок погашення заборгованості по Договору 1 суму 765 913,24 грн.

За п. 3.7 Договору 1 здійснюючи оплату Товару, Покупець зобов`язаний зазначати у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього Договору та/або Рахунком на оплату, та або видатковою накладною, а також у разі необхідності, за який саме Товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення Покупцем грошових зобов`язань за цим Договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд.

Так, позивачем вказану оплату зараховано в рахунок погашення заборгованості за несплату Товару, отриманого відповідно до видаткових накладних № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021 в сумі 752 571,60 грн, а також частково в рахунок погашення заборгованості за несплату Товару, отриманого 07.06.2021 на суму 23 431,50 грн за видатковою накладною № 2831, в сумі 13 341,64 грн.

Видаткова накладна № 2831 від 07.06.2021 в матеріалах справи відсутня.

Водночас, судова колегія враховує, що за п. 10 Договору про переведення боргу № 12/10/2022-ПБ від 12.10.2022 всі домовленості сторін після набрання ним чинності (12.10.2022) втрачають юридичну силу, але можуть братися до уваги при тлумаченні його умов.

Згідно наявної у матеріалах справи бухгалтерської довідки від 12.10.2022, складеної Товариством, вбачається зарахування 13 341,64 грн як оплата поставки згідно рахунку від 07.06.2021 (дата поставки за накладною № 2831).

Тим самим, колегією суддів беруться до уваги дані, зазначені в бухгалтерській довідці від 12.10.2022.

Також судова колегія звертає увагу, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У судовому засіданні 08.07.2026 представниками сторін під час надання пояснень не заперечувалось та акцентувалось на обставинах взаємозаліку на суму 13 341,64 грн згідно Договору 1 накладній № 2831 від 07.06.2021 (сума 23 431,50 грн) та Договору про переведення боргу № 12/10/2022-ПБ від 12.10.2022 (а.с. 247 т. 2).

З цих підстав колегією суддів зазначається про передчасність висновків місцевого господарського суду про: неможливість віднесення позивачем заборгованості за товар, поставлений 07.06.2021 на суму 23 431,50 грн, до заборгованості відповідача за Договором 1, як складової предмета позову; непідтвердження поставки товару на суму 23 431,50 грн на виконання договору № 07/06/2021-1_ЗЗР від 07.06.2021; невіднесення позивачем оплати в сумі 13 341,64 грн в рахунок погашення боргу за Товар відповідно до податкової накладної № 2866 від 07.06.2021; безпідставність вимог про стягнення заборгованості в сумі 10 089,86 грн за несплату вартості Товару по Договору 1; зарахування Новим Боржником оплати в розмірі 13 341,64 грн в рахунок погашення заборгованості за Товар, отриманий відповідачем відповідно до Додатку № 2 та видаткової накладної ВН № 4457 від 07.09.2021 на суму 154 913,28 грн.

Отже, судова колегія виходить з того, що, по-перше, на виконання умов Договору 1 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 930 916,38 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 4457 від 07.09.2021, № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021 та бухгалтерською довідкою від 12.10.2022 (по накладній № 2831 від 07.06.2021).

По-друге, станом на 12.10.2022 відповідачем фактично оплачено видаткові накладні: № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021 на суму 752 571,60 грн, а також частково оплачено Товар за видатковою накладною № 2831 на суму 13 341,64 грн, що в загальній сумі складає - 765 913,24 грн.

У межах вказаного, в частині видаткових накладних: № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021 на суму 752 571,60 грн, суд апеляційної інстанції зазначає, що за ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вже зазначалось, за п.п. 3.1, 3.2 Договору 1 оплата Товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором та додатками до нього. У випадку поставки Товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка Товару на підставі Рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення Додатків до цього Договору. Датою оплати Товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості Товару, що підлягає оплаті покупцем здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні встановленому на Міжбанківській валютній біржі (графа «закриття/ASK») на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати Товару (надалі - «курс Міжбанку»). Для визначення «курсу Міжбанку» Сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archiver, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в Додатках до цього Договору (надалі - «Джерело курсу іноземних валют»).

Таким чином, згідно правил п. 3.2 Договору 1 оплата покупцем здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні встановленому на Міжбанківській валютній біржі (графа «закриття/ASK») на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати Товару, тобто 14.11.2021 (додаток № 2 на суму товару 154 913,28 грн) та 17.10.2021 (додаток № 3 на суму товару 752 571,60 грн), оскільки відповідна поставка здійснювалась на умовах відстрочення оплати до 15.11.2021 та 18.10.2021 відповідно.

При цьому, в силу абз. 1 п. 3.5 Договору 1, в тому разі, коли на день проведення Покупцем оплати Товару, отриманого на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків (дата зарахування коштів або передача векселів), курс іноземної валюти, визначений з дотриманням умов п. 3.2. цього Договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної, сторони для визначення вартості Товару, яка підлягає оплаті Покупцем, застосовують формулу С = А1/А2 х В, де С - вартість товару, що підлягає оплаті; В - вартість неоплаченого Товару, А1 - курс іноземної валюти на дату оплати Товару, визначений згідно умов Договору; А2 - курс іноземної валюти на дату оформлення видаткової накладної, визначений згідно умов Договору.

У разі ж, коли на момент проведення розрахунків (на дату здійснення оплати або передачі векселів) курс продажу іноземних валют, визначений у відповідності до умов пункту 3.2 Договору, буде меншим за відповідний курс, використаний на момент оформлення видаткових накладних, Покупець проводить оплату отриманого товару виходячи з курсу продажу іноземних валют, використаного на дату оформлення видаткових накладних (абз. 2 п. 3.5 Договору 1).

Тобто, умови Договору 1 встановлюють як загальні правила оплати (п. 3.2), так і конкретизують умови оплати залежно від (1) дня проведення оплати товару та (2) курсу іноземної валюти по відношенню до курсу, що використовувався на дату оформлення видаткових накладних (п. 3.5).

Як встановлено з додатку № 2 від 06.09.2021, відповідно до п. 3.2 Договору 1 курс іноземних валют складає 26,895 грн (https://minfin.com.ua/currency/mb/archive/usd/05-09-2021/).

Згідно додатку № 3 від 13.09.2021, відповідно до п. 3.2 Договору 1 курс іноземних валют становить 26,76 грн (https://minfin.com.ua/currency/mb/archive/usd/12-09-2021/).

В свою чергу, 15.11.2021 та 18.10.2021 відповідач оплату товару не здійснив.

Фактична оплата товару згідно видаткових накладних № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021 на загальну суму 752 571,60 грн була проведена лише 12.10.2022 шляхом взаємозаліку на підставі Договору про переведення боргу № 12/10/2022-ПБ від 12.10.2022.

Відтак, при визначенні вартості Товару станом на 12.10.2022 слід виходити з курсу продажу долару США до гривні, який був на Міжбанківській валютній біржі (графа «закриття/ASK») на момент закриття торгів у день, що передував даті оплати Товару - 11.10.2022.

Згідно даних «курсу Міжбанку» (адреса посилання: https://minfin.com.ua/currency/mb/archive/usd/11-10-2022/), курс продажу долару США до гривні становив - 36,9343 грн.

Водночас, при визначенні вартості товару позивач виходив з 36,5686 грн.

У наведеному судова колегія звертає увагу на неможливості суду виходу за межі здійснених позивачем позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), зокрема у випадку покладення останнім в розрахунки позовних вимог меншого показника.

Отже, оскільки 12.10.2022 було здійснено зарахування вимог за Договором 1 по видатковим накладним: № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021 на суму 752 571,60 грн, а також частково в рахунок погашення заборгованості за несплату Товару, отриманого 07.06.2021 на суму 23 431,50 грн за видатковою накладною № 2831, в сумі 13 341,64 грн, при визначенні вартості Товару станом на 12.10.2022 апеляційний господарський суд виходить з курсу продажу долару США до гривні, в межах 36,5686 грн.

В цьому випадку до застосування підлягає правило, передбачене п. 3.5 Договору 1, за яким у разі, коли на день проведення Покупцем оплати Товару, отриманого на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків (дата зарахування коштів або передача векселів), курс іноземної валюти, визначений з дотриманням умов п. 3.2. цього Договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної, сторони для визначення вартості Товару, яка підлягає оплаті Покупцем, застосовують формулу: С = А1/А2 х В, де С - вартість товару, що підлягає оплаті; В - вартість неоплаченого Товару, А1 - курс іноземної валюти на дату оплати Товару, визначений згідно умов Договору; А2 - курс іноземної валюти на дату оформлення видаткової накладної, визначений згідно умов Договору, зокрема по наведеним вище видатковим накладним: 36,5686 грн / 26,76 грн Х 752 571,60 грн = 1 028 418,90 грн.

При цьому, колегія суддів враховує укладення Договору про переведення боргу № 12/10/2022-ПБ від 12.10.2022, однак за умовами вказаного правочину новим боржником було прийнято лише частину зобов`язань Фермерського господарства. Умов про відсутність претензій та повну сплату покупцем (первісним боржником) товару за Договором 1 по вказаним накладним відповідний договір не містить.

Відповідно, судовою колегією враховується врегульований Договором 1 порядок визначення грошового еквівалента в іноземній валюті до суми, що підлягає сплаті у гривнях, який встановлюється за відповідною формулою у випадку, зокрема про те, що в разі, коли на день проведення Покупцем оплати Товару, отриманого на умовах відстрочення оплати (дата зарахування коштів або передача векселів), курс іноземної валюти, визначений з дотриманням умов п. 3.2 цього Договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної, сторони для визначення вартості Товару, яка підлягає оплаті Покупцем, застосовують відповідну формулу.

Тим самим, Товариство не обмежене в реалізації наданого Договором 1 права на стягнення курсової різниці по відношенню до вартості товару на день проведення покупцем його оплати.

Крім того, колегією враховується й те, що за п. 3 Додатку № 3 у разі несвоєчасної оплати, термін дії попередньої оплати може бути продовжено та діє протягом 2 банківських днів після виставлення нового рахунку (або перерахунку).

Втім, до матеріалів справи не надано доказів продовження терміну дії попередньої оплати з відповідним новим рахунком (перерахунком).

Дане вказує про необхідність застосування умов оплати, визначених пунктами 3.2 та 3.5 Договору 1.

Таким чином, з урахуванням проведеного взаємозаліку, несплаченими залишились 275 847,30 грн вартості товару за Договором 1 по Додатку № 3 (1 028 418,90 грн (остаточна ціна товару) - 752 571,60 грн (орієнтовна вартість товару)), що є донарахуванням вартості товару з урахуванням курсової різниці, тобто вартістю несплаченого товару пропорційно курсу відповідної іноземної валюти (у цій справі - долари США) станом на дату, що передувала даті оплати товару за видатковими накладними: № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021.

Стосовно видаткової накладної № 4457 від 07.09.2021, то доказів її оплати як станом на 15.11.2021 (п. 3 Додатку № 2), так станом і на момент 23.07.2025 (дата, визначена позивачем згідно розрахунку при зверненні до суду) матеріали справи не містять.

Відтак, визначення заборгованості по ній здійснюється за відповідною формулою.

Зокрема, як вже зазначалось, з Додатку № 2 від 06.09.2021 вбачається, що відповідно до п. 3.2 Договору 1 курс іноземних валют складає 26,895 грн (https://minfin.com.ua/currency/mb/archive/usd/05-09-2021/).

В свою чергу, колегією враховується передбачений Договором 1 порядок визначення грошового еквівалента в іноземній валюті до суми, що підлягає сплаті у гривнях, який визначається за відповідною формулою у випадку, зокрема в разі, коли на день проведення Покупцем оплати Товару, отриманого на умовах відстрочення оплати (дата зарахування коштів або передача векселів), курс іноземної валюти, визначений з дотриманням умов п. 3.2 цього Договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що встановлений на дату оформлення видаткової накладної, сторони для визначення вартості Товару, яка підлягає оплаті Покупцем, застосовують відповідну формулу, а саме: С = А1/А2 х В, де С - вартість товару, що підлягає оплаті; В - вартість неоплаченого Товару, А1 - курс іноземної валюти на дату оплати Товару, визначений згідно умов Договору; А2 - курс іноземної валюти на дату оформлення видаткової накладної, визначений згідно умов Договору.

15.11.2021 відповідач оплату товару не здійснив.

При цьому, за п. 3 Додатку № 2 у разі несвоєчасної оплати, термін дії попередньої оплати може бути продовжено та діє протягом 2 банківських днів після виставлення нового рахунку (або перерахунку).

Водночас, до матеріалів справи не надано доказів продовження терміну дії попередньої оплати з відповідним новим рахунком (перерахунком).

Дане вказує про необхідність застосування умов оплати, визначених пунктами 3.2 та 3.5 Договору 1.

Згідно даних «курсу Міжбанку» (адреса посилання: https://minfin.com.ua/currency/mb/archive/usd/11-10-2022/), курс продажу долару США до гривні станом на 23.07.2025 становив - 41,8100 грн.

Водночас, при визначенні вартості товару позивач виходив з 41,7653 грн.

У наведеному судова колегія вказує на неможливість суду виходу за межі заявлених позивачем позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), зокрема у випадку покладення останнім в розрахунки позовних вимог меншого показника.

Отже, оскільки станом на 15.11.2022 оплата Товару здійснена не була, суд апеляційної інстанції виходить з курсу продажу долару США до гривні, в межах 41,7653 грн.

В цьому випадку до застосування підлягає правило, передбачене п. 3.5 Договору 1, за яким у разі, коли на день проведення Покупцем оплати Товару, отриманого на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків (дата зарахування коштів або передача векселів), курс іноземної валюти, визначений з дотриманням умов п. 3.2. цього Договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної, сторони для визначення вартості Товару, яка підлягає оплаті Покупцем, застосовують формулу: С = А1/А2 х В, де С - вартість товару, що підлягає оплаті; В - вартість неоплаченого Товару, А1 - курс іноземної валюти на дату оплати Товару, визначений згідно умов Договору; А2 - курс іноземної валюти на дату оформлення видаткової накладної, визначений згідно умов Договору, зокрема по наведеній вище видатковій накладній: 41,7653 грн / 26,895 грн Х 752 571,60 грн = 240 565,15 грн.

Таким чином, несплаченими є 240 565,15 грн (остаточна ціна товару) вартості товару за Договором 1 по Додатку № 2 (154 913,28 грн (орієнтовна вартість товару) + 92 267,69 грн (донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці)), тобто вартості несплаченого товару пропорційно курсу відповідної іноземної валюти (у цій справі - долари США) станом на 23.07.2025 за видатковою накладною № 4457 від 07.09.2021.

Щодо видаткової накладної № 2831 від 07.06.2021 на суму 23 431,50 грн, то судова колегія звертає увагу, що за п. 3.6 Договору 1 Товар, що був отриманий Покупцем в межах цього Договору тільки за видатковими накладними (без підписання Додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2, 3.3. цього Договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання.

В матеріалах справи відсутній додаток до Договору 1 в частині поставки товару на суму 23 431,50 грн.

Тому, товар підлягав оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2, 3.3. цього Договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання.

За ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ст.ст. 252, 253 ЦК України).

Колегією суддів встановлено, що визначення терміну «банківський день» у Договорі 1 не міститься.

Отже, зазначений у пункті 3.6 Договору 1 строк виконання зобов`язання з оплати - 10 банківських днів застосований у контексті вчинення дій платника з безготівкового переказу коштів на користь отримувача.

Положеннями Постанови Національного банку України "Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті" від 16.08.2006 № 320 було передбачено, що банківський день у системі електронних платежів Національного банку (далі - банківський день) - позначений календарною датою проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов`язані з проведенням міжбанківських платіжних інструкцій через систему електронних платежів Національного банку (далі - СЕП), за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на рахунках учасників СЕП у Національному банку на ту саму дату. Банківський день може включати два і більше календарних днів, якщо міжбанківські платіжні операції через СЕП здійснюються у вихідні, святкові та неробочі дні, що передують даті цього банківського дня. Підсумки розрахунків за міжбанківськими платіжними інструкціями, проведеними через СЕП у вихідні, святкові та неробочі дні, відображаються на рахунках учасників СЕП у Національному банку в перший робочий (операційний) день після вихідних, святкових та неробочих днів.

Таким чином, строк оплати товару мав бути здійснений до 22.06.2021 включно, тобто починаючи з 08.06.2021 (наступного дня після отримання товару та з урахуванням вихідних та святкових днів).

Станом на 22.06.2021 товар по Договору 1 відповідачем оплачений не був.

В свою чергу, з огляду на вказане у цій постанові вище, колегією суддів враховується часткова оплата 12.10.2022 накладної № 2831 внаслідок зарахування вимог за Договором про переведення боргу № 12/10/2022-ПБ від 12.10.2022 на суму 13 341,64 грн. Відтак, заборгованість по накладній складає 10 089,86 грн (23 431,50 грн - 13 341,64 грн).

Зважаючи на вказане, заборгованість по Договору 1 станом на 23.07.2025 становить 526 502,31 грн та складається:

1. 275 847,30 грн (донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці) по видатковим накладним: № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021;

2. 240 565,15 грн (остаточна ціна товару, включаючи донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці) за видатковою накладною № 4457 від 07.09.2021;

3. 10 089,86 грн неоплачена сума товару за видатковою накладною № 2831.

Тим самим, висновки місцевого господарського суду про існування станом на 12.10.2022 заборгованості за Договором 1 в сумі 495 283,34 грн, у тому числі 219 436,04 грн по Додатку № 2 та 275 847,30 грн по Додатку № 3, з урахуванням при цьому ненаведення розрахунків, що стосуються курсової різниці при визначенні основної заборгованості за товар по Договору 1, є передчасними.

При цьому, в межах доводів апелянта щодо скасування оскаржуваного рішення у задоволеній частині судова колегія приймає до уваги визнані під час цього апеляційного розгляду обставини щодо поставки товару за видатковою накладною № 2831 та її часткової оплати, а тому враховує таке при здійснені перегляду оскаржуваного рішення в частині визначення суми основного боргу по Договору 1.

Відповідно, оскаржуване рішення у цій частині підлягає зміні.

Щодо Договору 2.

За п. 3.6 Договору 2 Товар, що був отриманий Покупцем в межах цього Договору тільки за видатковими накладними (без підписання Додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2, 3.3 цього Договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання.

В матеріалах справи відсутній додаток до Договору 2 в частині поставки Товару на суму 151 965,42 грн.

Тому, товар підлягав оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2, 3.3 цього Договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання.

За ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ст.ст. 252, 253 ЦК України).

Колегією суддів встановлено, що визначення терміну «банківський день» у Договорі 2 не міститься.

Отже, зазначений у пункті 3.6 Договору 2 строк виконання зобов`язання з оплати - 10 банківських днів застосований у контексті вчинення дій платника з безготівкового переказу коштів на користь отримувача.

Положеннями Постанови Національного банку України "Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті" від 16.08.2006 № 320 було передбачено, що банківський день у системі електронних платежів Національного банку (далі - банківський день) - позначений календарною датою проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов`язані з проведенням міжбанківських платіжних інструкцій через систему електронних платежів Національного банку (далі - СЕП), за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на рахунках учасників СЕП у Національному банку на ту саму дату. Банківський день може включати два і більше календарних днів, якщо міжбанківські платіжні операції через СЕП здійснюються у вихідні, святкові та неробочі дні, що передують даті цього банківського дня. Підсумки розрахунків за міжбанківськими платіжними інструкціями, проведеними через СЕП у вихідні, святкові та неробочі дні, відображаються на рахунках учасників СЕП у Національному банку в перший робочий (операційний) день після вихідних, святкових та неробочих днів.

На виконання Договору 2 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято Товар на суму 151 965,42 грн, що підтверджується видатковою накладною № 2833 від 07.06.2021.

Таким чином, строк оплати товару мав бути здійснений до 22.06.2021 включно, тобто починаючи з 08.06.2021 (наступного дня після отримання товару та з урахуванням вихідних та святкових днів).

В обумовлений Договором 2 строк відповідач вартість Товару не сплатив.

Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, заборгованість за Договором 2 по видатковій накладній № 2833 становить 151 965,42 грн.

Зазначені висновки суду першої інстанції, як вважає колегія суддів, є правильними.

Отже, загальна сума заборгованості по Договорам 1 та 2 становить - 678 467,73 грн. Однак не 647 248,76 грн, як помилково вказав суд першої інстанції.

Судовою колегією зазначається, що відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 216 ГК України (чинного станом на існування спірних правовідносин) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частинами першою, другою статті 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 231 ГК України законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій 2 цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За сталою практикою господарських судів у частині шостій статті 232 ГК України йдеться про строк нарахування штрафних санкцій та можливість сторонам в укладеному договорі передбачити більш тривалий, ніж визначений цією нормою строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо). У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Верховного Суду 19 червня 2026 року в cправі № 910/22/24.

Пунктом 6.9. Договорів 1 та 2 сторони обумовили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України не обмежуються строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафної санкції у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжується до 3 років.

Згідно висновків суду першої інстанції, при перевірці наданих позивачем розрахунків пені встановлено, що вони виконані арифметично не вірно, відтак сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача по Договорами 1 та 2, становить 615 403,89 грн.

Водночас, приймаючи наведені вище висновки щодо розміру основного боргу по договорам, перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, колегія суддів зазначає, що розрахунки пені є арифметично не вірними.

Здійснивши перерахунок пені за видатковими накладними: № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021, колегія суддів дійшла висновку, що її сума складає - 224 740,56 грн.

Розрахунок суми пені здійснюється за формулою:

пеня = С x 2УСД x Д : 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,

Д - кількість днів прострочення

Період 1 (19/10/2021 - 12/10/2022)

Період розрахунку Кількість днів у періоді Сума

19.10.2021 - 09.12.2021 : 8,50 (облікова ставка НБУ) 752 571,60 (Сума боргу) x (2 x 8,50 : 365) x 52 днів (прострочення) : 100 52 18 226,67 грн.

10.12.2021 - 20.01.2022 : 9,00 (облікова ставка НБУ) 752 571,60 (Сума боргу) x (2 x 9,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 42 15 587,51 грн.

21.01.2022 - 02.06.2022 : 10,00 (облікова ставка НБУ) 752 571,60 (Сума боргу) x (2 x 10,00 : 365) x 133 днів (прострочення) : 100 133 54 844,94 грн.

03.06.2022 - 12.10.2022 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 752 571,60 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 132 днів (прострочення) : 100 132 136 081,44 грн.

Всього штрафних санкцій за період: 224 740,56 грн.

Здійснивши перерахунок пені за видатковою накладною № 4457, колегія суддів дійшла висновку, що її сума складає - 198 902,97 грн.

Розрахунок пені здійснюється за формулою:

пеня = С x 2УСД x Д : 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,

Д - кількість днів прострочення

Період 1 (16/11/2021 - 23/07/2025)

Період розрахунку Кількість днів у періоді Сума

16.11.2021 - 09.12.2021 : 8,50 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 8,50 : 365) x 24 днів (прострочення) : 100 24 1 731,63 грн.

10.12.2021 - 20.01.2022 : 9,00 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 9,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 42 3 208,61 грн.

21.01.2022 - 02.06.2022 : 10,00 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 10,00 : 365) x 133 днів (прострочення) : 100 133 11 289,57 грн.

03.06.2022 - 27.07.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 420 днів (прострочення) : 100 420 89 128,19 грн.

28.07.2023 - 14.09.2023 : 22,00 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 22,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 49 9 150,49 грн.

15.09.2023 - 26.10.2023 : 20,00 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 20,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 42 7 130,26 грн.

27.10.2023 - 14.12.2023 : 16,00 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 49 6 654,90 грн.

15.12.2023 - 31.12.2023 : 15,00 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 17 днів (прострочення) : 100 17 2 164,54 грн.

01.01.2024 - 14.03.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366 ) x 74 днів (прострочення) : 100 74 9 396,38 грн.

15.03.2024 - 25.04.2024 : 14,50 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 366 ) x 42 днів (прострочення) : 100 42 5 155,31 грн.

26.04.2024 - 13.06.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 49 днів (прострочення) : 100 49 5 599,73 грн.

14.06.2024 - 12.12.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 182 днів (прострочення) : 100 182 20 028,68 грн.

13.12.2024 - 31.12.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 19 днів (прострочення) : 100 19 2 171,33 грн.

01.01.2025 - 23.01.2025 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 365) x 23 днів (прострочення) : 100 23 2 635,65 грн.

24.01.2025 - 06.03.2025 : 14,50 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 42 5 169,43 грн.

07.03.2025 - 23.07.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ) 154 913,28 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 139 днів (прострочення) : 100 139 18 288,26 грн.

Всього штрафних санкцій за період: 198 902,97 грн.

Здійснивши перерахунок пені за видатковою накладною № 2831, колегія суддів дійшла висновку, що її сума складає - 18 295,62 грн.

Розрахунок пені здійснюється за формулою:

пеня = С x 2УСД x Д : 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,

Д - кількість днів прострочення

Період 1 (23/06/2021 - 12/10/2022)

Період розрахунку Кількість днів у періоді Сума

23.06.2021 - 22.07.2021 : 7,50 (облікова ставка НБУ) 23 451,50 (Сума боргу) x (2 x 7,50 : 365) x 30 днів (прострочення) : 100 30 289,13 грн.

23.07.2021 - 09.09.2021 : 8,00 (облікова ставка НБУ) 23 451,50 (Сума боргу) x (2 x 8,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 49 503,73 грн.

10.09.2021 - 09.12.2021 : 8,50 (облікова ставка НБУ) 23 451,50 (Сума боргу) x (2 x 8,50 : 365) x 91 днів (прострочення) : 100 91 993,96 грн.

10.12.2021 - 20.01.2022 : 9,00 (облікова ставка НБУ) 23 451,50 (Сума боргу) x (2 x 9,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 42 485,74 грн.

21.01.2022 - 02.06.2022 : 10,00 (облікова ставка НБУ) 23 451,50 (Сума боргу) x (2 x 10,00 : 365) x 133 днів (прострочення) : 100 133 1 709,07 грн.

03.06.2022 - 12.10.2022 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 23 451,50 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 132 днів (прострочення) : 100 132 4 240,55 грн.

Всього штрафних санкцій за період: 8 222,16 грн.

Період 2 (13/10/2022 - 23/07/2025)

Період розрахунку Кількість днів у періоді Сума

13.10.2022 - 27.07.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 288 днів (прострочення) : 100 288 3 980,66 грн.

28.07.2023 - 14.09.2023 : 22,00 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 22,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 49 595,99 грн.

15.09.2023 - 26.10.2023 : 20,00 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 20,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 42 464,41 грн.

27.10.2023 - 14.12.2023 : 16,00 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 49 433,45 грн.

15.12.2023 - 31.12.2023 : 15,00 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 17 днів (прострочення) : 100 17 140,98 грн.

01.01.2024 - 14.03.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366 ) x 74 днів (прострочення) : 100 74 612,01 грн.

15.03.2024 - 25.04.2024 : 14,50 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 366 ) x 42 днів (прострочення) : 100 42 335,78 грн.

26.04.2024 - 13.06.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 49 днів (прострочення) : 100 49 364,72 грн.

14.06.2024 - 12.12.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 182 днів (прострочення) : 100 182 1 304,51 грн.

13.12.2024 - 31.12.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 19 днів (прострочення) : 100 19 141,42 грн.

01.01.2025 - 23.01.2025 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 365) x 23 днів (прострочення) : 100 23 171,67 грн.

24.01.2025 - 06.03.2025 : 14,50 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 42 336,70 грн.

07.03.2025 - 23.07.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ) 10 089,86 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 139 днів (прострочення) : 100 139 1 191,16 грн.

Всього штрафних санкцій за період: 10 073,46 грн.

При цьому, колегія суддів акцентує, що статтею 61 Конституції України передбачено заборону подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - поп bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі.

При вирахуванні пені у 2-му періоді позивачем взято за основу дату - 13.06.2022, а базу нарахування 10 089,86 грн.

Однак, по 2-му періоду нарахування мало здійснюватись починаючи з 13.10.2022 (після часткової оплати товару).

Тому, оскільки позивачем здійснено подвійне нарахування пені за період з 21.06.2021 по 13.06.2022 та з 13.06.2022 по 12.10.2022 одночасно як на суму 23 431,50 грн так і на суму 10 089,86 грн, таке вказує на відсутність правових підстав для стягнення зазначеного подвійного нарахування пені на суми боргу за означені періоди.

Здійснивши перерахунок пені за видатковою накладною № 2833, колегія суддів дійшла висновку, що її сума складає - 204 997,86 грн.

Розрахунок суми пені здійснюється за формулою:

Пеня = С x 2УСД x Д : 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,

Д - кількість днів прострочення

Період 1 (23/06/2021 - 23/07/2025)

Період розрахунку Кількість днів у періоді Сума

23.06.2021 - 22.07.2021 : 7,50 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 7,50 : 365) x 30 днів (прострочення) : 100 30 1 873,55 грн.

23.07.2021 - 09.09.2021 : 8,00 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 8,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 49 3 264,13 грн.

10.09.2021 - 09.12.2021 : 8,50 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 8,50 : 365) x 91 днів (прострочення) : 100 91 6 440,84 грн.

10.12.2021 - 20.01.2022 : 9,00 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 9,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 42 3 147,56 грн.

21.01.2022 - 02.06.2022 : 10,00 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 10,00 : 365) x 133 днів (прострочення) : 100 133 11 074,74 грн.

03.06.2022 - 27.07.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 420 днів (прострочення) : 100 420 87 432,16 грн.

28.07.2023 - 14.09.2023 : 22,00 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 22,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 49 8 976,37 грн.

15.09.2023 - 26.10.2023 : 20,00 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 20,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 42 6 994,57 грн.

27.10.2023 - 14.12.2023 : 16,00 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 49 6 528,27 грн.

15.12.2023 - 31.12.2023 : 15,00 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 17 днів (прострочення) : 100 17 2 123,35 грн.

01.01.2024 - 14.03.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366 ) x 74 днів (прострочення) : 100 74 9 217,57 грн.

15.03.2024 - 25.04.2024 : 14,50 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 366 ) x 42 днів (прострочення) : 100 42 5 057,21 грн.

26.04.2024 - 13.06.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 49 днів (прострочення) : 100 49 5 493,18 грн.

14.06.2024 - 12.12.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 182 днів (прострочення) : 100 182 19 647,55 грн.

13.12.2024 - 31.12.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 19 днів (прострочення) : 100 19 2 130,01 грн.

01.01.2025 - 23.01.2025 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 365) x 23 днів (прострочення) : 100 23 2 585,49 грн.

24.01.2025 - 06.03.2025 : 14,50 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 42 5 071,07 грн.

07.03.2025 - 23.07.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ) 151 965,42 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 139 днів (прострочення) : 100 139 17 940,25 грн.

Всього штрафних санкцій за період: 204 997,86 грн.

Отже, загальна сума пені по договором становить - 646 937,01 грн (224 740,56 грн +198 902,97 грн + 18 295,62 грн + 204 997,86 грн).

За вказаного, оскаржуване рішення в частині визначеної до стягнення пені в сумі 615 403,89 грн підлягає зміні.

Щодо доводів скаржника про застосування строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас, під час дії карантину та воєнного стану, законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, та цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" (дата набрання чинності - 04.09.2025) постановлено пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключити.

Отже, у зв`язку із дією в Україні воєнного стану та у період дії пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України строки, визначені статтями 257-259 Цивільного кодексу України продовжувались з 17.03.2022 по 04.09.2025.

Таким чином, станом на момент (28.07.2025) звернення позивача до суду, в Україні діяв воєнний стан.

За пунктом 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Судовою колегією також враховуються правові висновки, викладені об`єднаною палатою Верховного Суду 19 червня 2026 року в cправі № 910/22/24, згідно яких аналіз змісту постанови Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 911/858/22 дає підстави виснувати, що у ній наявний висновок суду щодо застосування положень частини шостої статті 232 ГК України у взаємозв`язку з приписами пункту 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України такого змісту: « 5.55. Верховний Суд, проаналізувавши приписи статті 232 Господарського кодексу України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України констатує, що приписи пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців».

Таким чином, з урахуванням всього вищезазначеного, а також того, що позивач 28.07.2025 звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовною заявою про стягнення заборгованості, колегія суддів дійшла висновку, що позовна давність щодо вимог про стягнення заборгованості не спливла, і відповідно позивач в межах строків позовної давності звернувся до господарського суду з позовом до відповідача за захистом своїх прав та інтересів.

З наведеного, судова колегія висновується про правильність висновків місцевого господарського суду в зазначених межах.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця включно, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням. Отже, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині інфляційних втрат, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Пунктом 6.8 Договорів передбачено, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати Товару чи невиконання зобов`язань, передбачених пунктами 3.2, 3.3 цього Договору, Покупець відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника 10% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом відповідальності, передбаченим ст. 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки.

За п. 4 Додатків №№ 2 та 3 до договорів у разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36%, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару.

За висновками місцевого господарського суду, при перевірці наданих позивачем розрахунків 10% та 36% річних, а також втрат від інфляції встановлено, що вони виконані арифметично не вірно, відтак за розрахунками суду попередньої інстанції стягненню з відповідача на користь позивача по Договорам 1 та 2, підлягають: 10% річних - 189 516,60 грн, інфляційні нарахування - 352 266,86 грн та 36% річних - 458 633,23 грн.

Втім, приймаючи наведені вище висновки щодо розміру основного боргу по договорам, перевіривши здійснені позивачем розрахунки 10% та 36% річних, а також втрат від інфляції, колегія суддів зазначає, що відповідні розрахунки є арифметично не вірними.

Здійснивши перерахунок 10% та 36% річних за видатковими накладними: № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021 по Договору 1, колегія суддів дійшла висновку, що їх розмір складає:

щодо 10% річних, передбачених в Договорі 1:

розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x Z x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Z - відсоток річних, зазначений в договорі.

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума

з 19/10/2021 до 12/10/2022 752 571,60 x 10 % x 359 : 365 : 100 359 74 020,06 грн

стосовно 36% річних, зазначений в Додатку № 3:

розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x Z x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Z - відсоток річних, зазначений в договорі.

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума

з 19/10/2021 до 12/10/2022 752 571,60 x 36 % x 359 : 365 : 100 359 266 472,20 грн.

Здійснивши перерахунок 10% та 36% річних за видатковою накладною № 4457 від 07.09.2021 по Договору 1, колегія суддів дійшла висновку, що їх розмір становить:

10% річних, зазначений в Договорі 1:

розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x Z x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Z - відсоток річних, зазначений в договорі

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума

з 16/11/2021 до 31/12/2023 154 913,28 x 10 % x 776 : 365 : 100 776 32 934,99 грн.

з 01/01/2024 до 31/12/2024 154 913,28 x 10 % x 366 : 366 : 100 366 15 491,33 грн.

з 01/01/2025 до 23/07/2025 154 913,28 x 10 % x 204 : 365 : 100 204 8 658,17 грн.

Всього 10% річних: 57 084,48 грн;

36% річних, передбачені в Додатку № 2:

розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x Z x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Z - відсоток річних, зазначений в договорі

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума

з 16/11/2021 до 31/12/2023 154 913,28 x 36 % x 776 : 365 : 100 776 118 565,96 грн.

з 01/01/2024 до 31/12/2024 154 913,28 x 36 % x 366 : 366 : 100 366 55 768,78 грн.

з 01/01/2025 до 23/07/2025 154 913,28 x 36 % x 204 : 365 : 100 204 31 169,40 грн.

Всього 36% річних: 205 504,14 грн.

Здійснивши перерахунок 10% річних за видатковою накладною № 2831 від 07.06.2021 по Договору 1, колегія суддів дійшла висновку, що їх розмір складає:

розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x Z x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Z - відсоток річних, зазначений в договорі.

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума

з 23/06/2021 до 12/10/2022 23 451,50 x 10 % x 477 : 365 : 100 477 3 064,76 грн.

з 13/10/2022 до 31/12/2023 10 089,86 x 10 % x 445 : 365 : 100 445 1 230,13 грн.

з 01/01/2024 до 31/12/2024 10 089,86 x 10 % x 366 : 366 : 100 366 1 008,99 грн.

з 01/01/2025 до 23/07/2025 10 089,86 x 10 % x 204 : 365 : 100 204 563,93 грн.

Всього 10% річних: 5 867,80 грн.

Здійснивши перерахунок 10% річних за видатковою накладною № 2833 від 07.06.2021 по Договору 2, колегія суддів дійшла висновку, що їх розмір складає:

розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x Z x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Z - відсоток річних, зазначений в договорі.

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума

з 23/06/2021 до 31/12/2023 151 965,42 x 10 % x 922 : 365 : 100 922 38 386,88 грн.

з 01/01/2024 до 31/12/2024 151 965,42 x 10 % x 366 : 366 : 100 366 15 196,54 грн.

з 01/01/2025 до 23/07/2025 151 965,42 x 10 % x 204 : 365 : 100 204 8 493,41 грн.

Всього 10% річних: 62 076,83 грн.

Крім того, здійснивши перерахунок втрат від інфляції за видатковою накладною № 2831 від 07.06.2021 по Договору 1, колегія суддів дійшла висновку, що її сума становить:

розрахунок здійснюється за формулою

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

......

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення

Період 1 (з 23.06.2021 по 12.10.2022)

IIc (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) = 1.25996023

Інфляційне збільшення:

23 451,50 x 1.25996023 - 23 451,50 = 6 096,46 грн.

Період 2 (13.10.2022 по 23.07.2025)

IIc (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (100,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,40 : 100) x (100,30 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) x (101,50 : 100) x (101,80 : 100) x (101,90 : 100) x (101,40 : 100) x (101,20 : 100) x (100,80 : 100) x (101,50 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,80 : 100) x (99,80 : 100) = 1.29956173

Інфляційне збільшення:

10 089,86 x 1.29956173 - 10 089,86 = 3 022,54 грн.

Всього: 9 119,00 грн.

Здійснивши перерахунок втрат від інфляції за видатковою накладною № 2833 від 07.06.2021 по Договору 2, колегія суддів дійшла висновку, що її сума становить:

розрахунок здійснюється за формулою

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

......

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період

IIc (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (100,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,40 : 100) x (100,30 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) x (101,50 : 100) x (101,80 : 100) x (101,90 : 100) x (101,40 : 100) x (101,20 : 100) x (100,80 : 100) x (101,50 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,80 : 100) x (99,80 : 100) = 1.63739610

Інфляційне збільшення:

151 965,42 x 1.63739610 - 151 965,42 = 96 862,17 грн.

Поряд із цим, щодо інфляційних втрат в сумі 176 969,01 грн (за видатковими накладними: № 4582 від 13.09.2021, № 4656 від 15.09.2021, № 4657 від 15.09.2021 по Договору 1), то судова колегія вказує, що відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Отже, гривня як національна валюта, вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Згідно з частиною першою статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже встановлена сторонами у Договорі 1 та в Додатку № 3 до нього ціна товару (сума поставки, ціна договору) є орієнтовною. У разі зміни курсу продажу євро до гривні визначена сторонами у договорі орієнтовна ціна товару підлягає перерахуванню за визначеною у договорі формулою, за результатом якого визначається сума курсової різниці, яка фактично є доплатою. Саме сума курсової різниці (доплати), визначає усю суму грошових коштів, що підлягає сплаті. Тобто остаточна ціна товару формується з урахуванням розміру курсової різниці, визначеної станом на дату, що передує даті оплати товар.

Отже умови укладеного між сторонами у справі договору поставки передбачають можливість зміни у ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями статті 632 ЦК України.

З огляду на викладене, грошове зобов`язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у договорі поставки умова про здійснення оплати товару за орієнтовною вартістю з відповідним подальшим коригуванням орієнтовної вартості пропорційно курсу відповідної іноземної валюти (у цій справі - євро) станом на дату, що передує даті оплати товару, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США. Отже враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долару США до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 ЦК України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, подібні правові висновки щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України викладені Верховним Судом у постановах: від 11 жовтня 2018 року в справі № 905/192/18, від 29 квітня 2021 року в справі № 910/11077/20, від 21 січня 2025 року в cправі № 916/901/24.

Відтак, за висновками судової колегії, заявлені позивачем до стягнення 176 969,01 грн інфляційні втрати за період з 19.10.2021 по 12.10.2022 ((100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100)) = 1.23515238; інфляційне збільшення: 752 571,60 x 1.23515238 - 752 571,60 = 176 969,01 грн) (а.с. 13 т. 1) стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, зокрема визначені станом на 12.10.2022 в сумі 275 847,30 грн, що було донарахуванням вартості товару з урахуванням курсової різниці.

З цих підстав судова колегія висновується про необґрунтованість висновків місцевого господарського суду в цій частині, а тому таке підлягає зміні.

Що стосується інфляційних втрат в сумі 92 267,69 грн (за видатковою накладною № 4457 від 07.09.2021 по Договору 1), заявлені окремо до основного боргу, визначеного станом на 23.07.2025 з урахуванням вже курсової різниці (а.с. 10 т. 1), позивачем до стягнення інфляційні втрати за період з 16.11.2021 по 23.07.2025 ((100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (100,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,40 : 100) x (100,30 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) x (101,50 : 100) x (101,80 : 100) x (101,90 : 100) x (101,40 : 100) x (101,20 : 100) x (100,80 : 100) x (101,50 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,80 : 100) x (99,80 : 100)) = 1.59241743; інфляційне збільшення: 154 913,28 x 1.59241743 - 154 913,28 = 91 773,33 грн (є правильною), але позивачем заявлено 92 267,69 грн, - такі стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, зокрема визначені станом на 23.07.2025 та були враховані при визначенні суми основного боргу за товар в розмірі 240 565,15 грн.

З цих підстав судова колегія вказує про невмотивованість висновків суду першої інстанції в цих межах, а тому таке підлягає зміні.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають:

1. 199 049,17 грн - 10% річних: 74 020,06 + 57 084,48 + 5 867,80 грн + 62 076,83;

2. 471 976,34 грн - 36% річних: 266 472,20 + 205 504,14;

3. 105 981,17 грн втрат від інфляції: 9 119,00 + 96 862,17.

Окремо судова колегія зазначає, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного виконання зобов`язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними та конкретизуються судом у кожному конкретному випадку, а вказані норми спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником, оскільки за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.

Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину.

Отже законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, який полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, але і і принципом справедливості, добросовісності та розумності.

При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Все зазначене колегією суддів вище кореспондує усталеній та послідовній позиції Верховного Суду, відступів від якої станом на момент виникнення спору та розгляду цієї справи Верховним Судом не зроблено.

Зі встановлених обставин слідує:

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні розміру неустойки позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, процентів річних та інфляційних нарахувань;

- задоволення вимог позивача по стягненню інфляційних нарахувань та відсотків річних у повній мірі виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитором;

- відсутні підстави вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача; обставин понесення будь-яких збитків, майнових та/або фінансових втрат позивача судом не встановлено;

- наявність очевидної неспівмірності у сукупності заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання (заявлена до стягнення сума пені складає 96% від заявленої суми боргу);

- застосування до відповідача неустойки у розмірі, заявленому позивачем до стягнення, не може відповідати критеріям розумності та справедливості, позаяк цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права;

- повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на територію України вплинуло на господарську діяльність усіх юридичних осіб, зокрема, у вигляді перебоїв з електропостачанням, постачанням палива, блокування логістики поставки продукції тощо.

У пунктах 8.20-8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статтей 3, 551 ЦК України:

« 8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань".

У свою чергу в пунктах 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала про таке:

"7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої та другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2026 року в cправі № 922/1896/25.

Отже, враховуючи викладене, а також те, що позивачем, крім штрафних санкцій у вигляді пені, заявлені й інші нарахування (відсотки річних, відсотки за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування), які у повній мірі компенсують негативні наслідки від несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань по договору, внаслідок чого відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язання в цій справі, на переконання судової колегії обґрунтованими є висновки суду 1-ої інстанції щодо застосування дискреційних повноважень суду про зменшення розміру пені на 90%.

У той же час, оскільки сума пені згідно викладеними у цій постанові висновками становить 646 937,01 грн, наявні підстави для зміни оскаржуваного рішення у відповідній частині. Тому, стягненню підлягає пеня в сумі 64 693,70 грн.

Поряд із цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, відступила від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, саме в частині, що стосується способу обчислення процентів та права сторін на визначення саме розміру процентів.

У відповідній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, наголосила, що положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

За висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

За позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зауважив, що правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Положення, закріплені у статті 536, частині третій статті 693 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.

Аналогічний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 911/2347/22, від 11.09.2024 у справі № 910/13575/23, від 08 квітня 2026 року в cправі № 910/2097/25.

Таким чином, оскільки передбачені частиною п`ятою статті 694 Цивільного кодексу України проценти, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за висновками судової колегії відсутніми є підстави для зменшення ставки 36% річних.

Також судова колегія вказує, що як вже зазначалось, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 зауважила, що:

« 103. За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

104. Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).

105. Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

106. Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

107. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

108. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

109. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

110. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

111. Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

112. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

113. Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

114. До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

115. З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

116. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

117. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

118. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

122. Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

123. Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

124. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

125. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

126. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

127. З огляду на наведене доводи про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат, є необґрунтованими».

Аналогічна правова позиція врахована Верховним Судом та зазначена у постановах від 10 лютого 2026 року в cправі № 910/14427/24 , від 18 березня 2026 року в cправі № 916/3630/23(916/1878/25).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка враховувалась колегією суддів касаційного суду під час розгляду справи № 910/2991/24 в силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2020 у справі № 755/10947/17 (судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції), остання вважає за необхідне конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 910/8269/24.

Також колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат, і законом такого права суду не передбачено.

Таким чином, судова колегія констатує про неможливість зменшення втрат від інфляції.

Втім, приймаючи до уваги обставини часткового погашення боргу на суму 765 913,24 грн за Договором 1, враховуючи, що заявлений до стягнення розмір 10% в сумі 199 479,92 грн є очевидно неспівмірним порівняно як із сумою боргу (673 467,73 грн), так і з заявленими до стягнення 36% річних (471 976,34 грн), беручи до уваги, що заявлені позивачем до стягнення 36% річних у повній мірі компенсують негативні наслідки від несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань по Договорам 1 та 2, судова колегія вважає, що наявними є підстави для зменшення 10% річних до 3% у відповідному перерахунку основної заборгованості, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язання в цій справі.

При цьому, таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін, які знаходяться в рівних несприятливих економічних умовах.

В той же час, оскільки сума 10% річних підлягає зменшенню за перерахунком в межах 3% річних, наявні підстави для зміни оскаржуваного рішення у цій частині. Тому, стягненню підлягає 3% річних по відповідним видатковим накладним за Договором 1 та 2 в сумі 60 017,45 грн, що становить:

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума

з 19/10/2021 до 12/10/2022 752 571,60 x 3 % x 359 : 365 : 100 359 22 206,02 грн.

Всього санкцій: 22 206,02 грн.

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума

з 16/11/2021 до 31/12/2023 154 913,28 x 3 % x 776 : 365 : 100 776 9 880,50 грн.

з 01/01/2024 до 31/12/2024 154 913,28 x 3 % x 366 : 366 : 100 366 4 647,40 грн.

з 01/01/2025 до 23/07/2025 154 913,28 x 3 % x 204 : 365 : 100 204 2 597,45 грн.

Всього санкцій: 17 125,34 грн.

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума

з 23/06/2021 до 12/10/2022 23 451,50 x 3 % x 477 : 365 : 100 477 919,43 грн.

з 13/10/2021 до 31/12/2023 10 089,86 x 3 % x 810 : 365 : 100 810 671,74 грн.

з 01/01/2024 до 31/12/2024 10 089,86 x 3 % x 366 : 366 : 100 366 302,70 грн.

з 01/01/2025 до 23/07/2025 10 089,86 x 3 % x 204 : 365 : 100 204 169,18 грн.

Всього санкцій: 2 063,04 грн.

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума

з 23/06/2021 до 31/12/2023 151 965,42 x 3 % x 922 : 365 : 100 922 11 516,06 грн.

з 01/01/2024 до 31/12/2024 151 965,42 x 3 % x 366 : 366 : 100 366 4 558,96 грн.

з 01/01/2025 до 23/07/2025 151 965,42 x 3 % x 204 : 365 : 100 204 2 548,02 грн.

Всього санкцій: 18 623,05 грн.

Додатково колегія суддів зазначає, що згідно з приписами ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, положення частини 10 статті 238 ГПК України закріплює механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов`язання між тими ж сторонами був розглянутий по суті й задоволений.

Застосування частини 10 статті 238 ГПК України полягає у продовженні нарахування відсотків до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулює такі нарахування, поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог.

Суд вправі зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду.

Частині десятій статті 238 ГПК України кореспондують норми частин 11, 12 статті 26 Закону "Про виконавче провадження", якими конкретизується порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за механізмом (формулою) визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, визначено: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Таким чином, зазначаючи в тексті судового рішення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд лише реалізує своє право на вчинення дій, встановлене ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.

Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду, і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Водночас, вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача, заявленим до суду, про використання останнім передбаченого ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України відповідного права.

Суд апеляційної інстанції також зауважує, що застосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме швидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

При цьому суд враховує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18)

Таким чином, з метою позбавлення позивача необхідності звернення до суду з позовом про стягнення 3% річних, колегія судів приходить до висновку, що правомірним є нарахування 3% річних з наступного дня після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних, тобто з 24.07.2025.

Нарахування на суму боргу 3% річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

При цьому варто звернути увагу, що умовами Договорів 1 та 2 встановлений розмір річних на рівні 10%, але з огляду на те, що позивач у прохальній частині позовної заяви визначив розмір відсотків річних на рівні 3%, з урахуванням закріпленого статтею 2 ГПК України такого принципу господарського судочинства як диспозитивність та відсутності будь-яких заяв позивача щодо коригування розміру відсотків річних, судова колегія враховує позицію Товариства щодо заявленого розміру відсотків річних.

За таких обставин, на підставі ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає правильними висновки місцевого господарського суду про необхідність зазначення в рішенні суду про нарахування трьох процентів річних з 24.07.2025 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахуванням 3% річних) до моменту його виконання з урахуванням вимог законодавства України, що регулюють таке нарахування (ст. 625 Цивільного кодексу України).

При цьому належить роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився.

В той же час, з урахуванням викладених у цій постанові висновків щодо розміру основного боргу (678 467,73 грн), оскаржуване рішення підлягає зміні у відповідній частині щодо несплаченої суми основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду 647 248,76 грн), яка була визначена місцевим господарським судом.

З огляду на викладене, за висновками суду апеляційної інстанції, наведені апелянтом у апеляційній скарзі доводи є частково обґрунтованими.

У свою чергу, щодо посилань скаржника на ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси від 03.02.2023 у справі № 712/1017/23 та від 02.03.2023 в справі № 712/2072/23, якими арештовано майно, корпоративні права та статутний капітал відповідача і передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів для здійснення заходів з управління вказаним майном, корпоративними правами та статутним капіталом, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16 травня 2025 року в cправі № 903/421/24: «Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

8.6. У частині першій статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

8.7. Зміст суб`єктивного права власності формулюється через відому «тріаду» прав або правомочностей (володіння, користування, розпорядження). У суб`єктивному розумінні, право власності є абсолютним правом особи вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а необмеженій кількості осіб заборонено порушувати таке суб`єктивне право і створювати перешкоди в його здійсненні.

8.8. Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правомочність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном (такий же висновок викладений у пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16).

8.9. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частини перша статті 321 ЦК України).

8.10. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності можливе лише за умов суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості.

8.11. Право власності є безстроковим. Підстави припинення права власності передбачені, зокрема, статтею 346 ЦК України.

8.12. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 321 ЦК України).

8.13. Крім норм національного законодавства, право власності в Україні захищається також міжнародно-правовими актами, які відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Зокрема, стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає (далі - Протокол №1), що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

8.14. З огляду на положення Протоколу №1 та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), будь-яке втручання держави у право мирного володіння майном має переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства, бути пропорційним та обґрунтованим. Зокрема, в рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Суд підкреслив необхідність наявності суспільного інтересу для виправдання обмеження права власності, а в рішенні «Трегубенко проти України» - вимогу дотримання принципу пропорційності і справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.

8.15. Отже, право власності в Україні є основоположним правом, яке охороняється Конституцією України, ЦК України та міжнародно-правовими актами, тощо.

8.16. Разом з тим, як вказано у реченні другому, третьому абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.10.2008 №24-рп/2008 право власності, в тому числі й приватної, не є абсолютним. Його здійснення має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами частини третьої статті 13, частини сьомої статті 41 Основного Закону України, в яких зазначається, що власність зобов`язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, правам, свободам та гідності громадян.

8.17. Законодавець поряд з державною, комунальною та приватною власністю на майно відповідно до частини 2 статті 316 ЦК України передбачив право довірчої власності як особливий вид права власності, яке виникає із закону або договору управління майном.

8.18. У главі 70 ЦК України (статті 1029 - 1045 ЦК України) передбачено особливості укладення, виконання та припинення договорів управління майном як різновиду цивільно-правових договорів, що визначають взаємні права та обов`язки установника управління як власника майна, що є предметом управління, та управителя майна, який в силу взятих на себе договірних зобов`язань за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

8.19. Відповідно до частини п`ятої статті 5 статті 1033 ЦК України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

8.20. У частині другій статті 1029 ЦК України зазначено, що договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Водночас, за абзацом 2 частини другої статті 1029 ЦК України законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

8.21. Отже, на відміну від права власності як цивільного права власника щодо володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном (частина перша статті 316 ЦК України), що здійснюється власником в межах закону на власний розсуд та незалежно від волі інших осіб, право довірчої власності (частина друга статті 316 ЦК України) може обмежуватися (частина друга статті 1029 ЦК України) в силу закону або відповідно до умов договору управління майном.

8.22. Відтак, право довірчої власності залежить від волі законодавця, вираженої за змістом відповідного закону, або волі іншої особи - установника управління, встановленої в договорі управління майном, укладеного з управителем, правомочності якого щодо переданого йому в управління майна власника обмежуються умовами договору управління майном (частина п`ята статті 1033, частина перша статті 1037 ЦК України) та не можуть перевищувати обсяг прав та обов`язків установника управління щодо володіння, користування та розпорядження належним йому на праві власності майном.

8.23. Зі змісту частини першої статті 1043 ЦК України вбачається, що законодавець презюмує виконання управителем своїх зобов`язань перед установником управління за умов належної турботливості про інтереси установника управління як власника майна, переданого в управління, оскільки інакше має наслідком настання в управителя обов`язку щодо відшкодування установникові управління завданих збитків.

8.24. Отже, в реалізації права довірчої власності на майно установника управління управитель зобов`язаний діяти добросовісно, розумно та в межах наданих йому законом та умовами договору управління повноважень.

8.25. З огляду на викладене, аналіз положень частини другої статті 1029 та частини п`ятої статті 1033 ЦК України дає підстави зробити висновок, що укладення договору управління майном саме по собі не призводить до переходу права власності до управителя. Управитель може набути статусу довірчого власника лише в тому випадку, якщо це прямо передбачено умовами договору.

8.26. Об`єднана палата зазначає, що окрім механізму управління майном, передбаченого главою 70 ЦК України, існує також інститут управління активами, що регулюється нормами КПК України та Законом України №772-VIII.

8.27. Так, управління активами - діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу АРМА, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими (пункт 4 частина перша статті 1 Закону України №772-VIII).

8.28. Як зазначено у частині першій статті 2 Закону України №772-VIII, АРМА є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

8.29. Так, відповідно до частини першої статті 170 КПК України арешт майна - тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

8.30. Арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку в тому числі на цінні папери, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (частина десята статті 170 КПК України).

8.31. Отже, норми кримінального процесуального законодавства передбачають можливість арешту акцій (цінні папери) та корпоративних прав.

8.32. Об`єднана палата зазначає, що арешт корпоративних прав із встановленням заборони на розпорядження акціями у кримінальному провадженні веде до тимчасового позбавлення власника акцій можливості розпоряджатися цими акціями, згідно з частиною першою статті 170 КПК України. Цей арешт може також обмежувати право користування акціями, зокрема права на участь у управлінні компанією та інші корпоративні права, якщо такі обмеження чітко зазначені в ухвалі суду.

8.33. Також об`єднана палата звертає увагу на те, що господарський суд не має повноважень змінювати чи роз`яснювати ухвали слідчого судді, що постановлені у кримінальному провадженні. Господарський суд може лише дослідити зміст ухвали про арешт та її вплив на спірні правовідносини, тому керуючись принципом правової визначеності, зобов`язаний керуватися буквальним формулюванням резолютивної частини ухвали про арешт щодо встановлених заборон та обмежень.

8.34. За загальним правилом, якщо акції передані в управління на підставі ухвали слідчого судді, управитель під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління юридичної особи зобов`язаний погоджувати свої дії з власником акцій. Такий обов`язок відсутній - якщо акції передані в управління підприємству за рішенням Кабінету Міністрів України у порядку особливої процедури.

8.35. Водночас, одним із важливих аспектів забезпечення права особи на мирне володіння майном у межах кримінального провадження є порядок збереження речових доказів, який визначений у статті 100 КПК України.

8.36. У частині шостій статті 100 КПК України передбачено, що речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

8.36.1. Абзац сьомий частини шостої цієї статті визначає, що речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

8.37. Аналіз наведених положень кримінального процесуального закону дає підстави для висновку, що норма абзацу сьомого частини шостої статті 100 КПК України розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації (такий висновок див. у пункті 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2021 у справі №910/18647/19).

8.38. У частині першій статті 19 Закону України №772-VIII зазначено, що АРМА здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами.

8.38.1. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

8.39. Відповідно до частин першої, другої, абзацу першого частини третьої статті 21 Закону України №772-VIII управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснює АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

8.39.1. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті АРМА в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі.

8.39.2. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України з урахуванням особливостей, визначених Законом України №772-VIII.

8.39.3. Управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

8.40. Отже, аналіз статей 317, 1033 ЦК України та пункту 4 частини першої статті 1 Закону України №772-VIII свідчить, що право власності, право довірчої власності, а також управління активами включає так звану «тріаду» правомочностей власника.

8.41. Проте наявність однакових правомочностей не дозволяє ототожнювати зазначені правові інститути, оскільки право власності - це класичний інститут приватного права, у межах якого особа має повне, самостійне і незалежне право розпоряджатися майном у власних інтересах, а право довірчої власності (управління майном) - також належить до приватноправової сфери, але передбачає фідуціарний характер відносин: управитель володіє, користується і розпоряджається майном не для себе, а в інтересах іншої особи, тобто установника управління. Натомість управління активами відповідно до Закону №772-VIII є правовим механізмом, що застосовується у кримінальному провадженні та у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами.

8.42. Об`єднана палата висновує, що управління арештованим майном АРМА має характер строкового повноваження спеціального призначення, яке виникає на підставі судового рішення або згоди власника. Воно має ознаки тимчасовості (діє до моменту скасування арешту або завершення провадження) та цільового характеру (служить для збереження майна). При цьому управитель відповідно до частини третьої статті 21 Закону України №772-VIII не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

8.43. Отже, власник активу зберігає право власності навіть у випадку передачі майна в управління АРМА. Управління не змінює титулу власності - воно лише обмежує реалізацію окремих правомочностей, як-от користування чи розпорядження, і лише на час дії арешту. Це узгоджується зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, які гарантують непорушність права власності та передбачають, що позбавлення цього права можливе лише за законом, в інтересах суспільства та з дотриманням принципу пропорційності.

8.44. Чітке розмежування між правом власності та управлінням майном у межах КПК України та Закону України №772-VIII є необхідною умовою дотримання конституційного принципу недоторканності власності та забезпечення балансу між публічним інтересом і захистом прав особи. Це також узгоджується з положеннями статті 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод щодо втручання у мирне володіння майном.

8.45. Отже, управління активами, переданими відповідно до статті 100 КПК України та положень Закону України №772-VIII, не є тотожним або рівнозначним за правовим змістом праву власності, передбаченому статтями 316 та 317 ЦК України».

За ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тому, не заслуговують на увагу посилання на відповідні ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси якими накладено арешт на майно апелянта та на корпоративні права засновника Фермерського господарства, що безпосередньо вплинуло на своєчасну оплату та могло зумовити уникнення нарахувань неустойки та санкцій, оскільки накладення арешту в межах кримінального провадження та подальшу передачу з лютого 2023 року управління активами через АРМА не ліквідують відповідну юридичну особу і не припиняють її зобов`язань перед контрагентами. А крім того, відповідно до ч. 1 статті 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Тоді як заборгованість у Фермерського господарства почала утворюватись ще в 2021 році.

Поряд із цим, апеляційним господарським судом відхиляються, як необґрунтовані, доводи позивача щодо відсутності підстав для зменшення 10% річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 статті 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи, викладені відповідачем у апеляційній скарзі частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні у відповідних частинах щодо стягнення основного боргу, пені, 10% та 36% річних, втрат від інфляції з викладенням його мотивувальної та резолютивної частин в редакції цієї постанови про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНТАГРО" до Фермерського господарства "ПІВНІЧ АГРО", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, про стягнення коштів, а апеляційна скарга, - частковому задоволенню.

Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору, в т.ч. понесені стороною в суді апеляційної інстанції, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються пропорційно до наслідків апеляційного розгляду на сторін - ФГ "ПІВНІЧ АГРО" та ТОВ "ПЛАНТАГРО".

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "ПІВНІЧ АГРО" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2025 у справі № 927/770/25 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2025 у справі № 927/770/25 - змінити, виклавши мотивувальну частину, в межах стягнення основного боргу, пені, 10% та 36% річних, втрат від інфляції та судового збору, у відповідній редакції цієї постанови.

Резолютивну частину викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства "ПІВНІЧ АГРО" (код ЄДРПОУ 38314298, вул. Польова, 3Б, с. Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область, 16624) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНТАГРО" (код ЄДРПОУ 41157998), вул. Колгоспна, 7, с. Промоклі, Переяслав - Хмельницький район, Київська область, 08442) основний борг - 678 467,73 грн (шістсот сімдесят вісім тисяч чотириста шістдесят сім гривень 73 копійки), пеню - 64 693,70 грн (шістдесят чотири тисячі шістсот дев`яносто три гривні 70 копійок), 10% річних - 60 017,45 грн (шістдесят тисяч сімнадцять гривень 45 копійок), інфляційні нарахування - 105 981,17 грн (сто п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна гривня 17 копійок), 36% річних - 471 976,34 грн (чотириста сімдесят одна тисяча дев`ятсот сімдесят шість гривень 34 копійки) та судовий збір - 16 572,24 грн (шістнадцять тисяч п`ятсот сімдесят дві гривні 24 копійки).

Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.11.2025 у справі № 927/770/25, здійснювати нарахування 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 24.07.2025 до повної сплати суми основного боргу. Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду 678 467,73 грн); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

У іншій частині позову відмовити».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНТАГРО" (код ЄДРПОУ 41157998), вул. Колгоспна, 7, с. Промоклі, Переяслав - Хмельницький район, Київська область, 08442) на користь Фермерського господарства "ПІВНІЧ АГРО" (код ЄДРПОУ 38314298, вул. Польова, 3Б, с. Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область, 16624) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції - 24 858,68 грн (двадцять чотири тисячі вісімсот п`ятдесят вісім гривень 68 копійок).

4. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати накази на виконання постанови п.п. 2, 3 цієї Північного апеляційного господарського суду.

5. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.11.2026.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак