Постанова № 141422652 у справі № 910/11227/25 від 19.10.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2026 р. Справа № 910/11227/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026

у справі № 910/11227/25 (суддя Гумега О.В.)

за позовом ОСОБА_1

до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО"

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ; апелянт; скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач; КМ України; КМУ) про стягнення 605 990,47 грн, з яких: 292 138,80 грн збитків, 262 828,22 грн інфляційних нарахувань та 51 023,45 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2025 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 у новій редакції (з уточненням обґрунтувань позовних вимог) до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11227/25. Залучено до участі у справі: третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" та третю особу-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" (в подальшому відповідно - третя особа-1, третя особа-2, третя особа-3).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/11227/25 в задоволенні позову відмовлено повністю.

За висновками місцевого господарського суду, позивач не довів належними та допустимими доказами наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, яка є необхідною для застосування до відповідача (Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України) такої міри відповідальності як стягнення збитків (упущеної вигоди). За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 292 138,80 грн збитків не підлягають задоволенню, а також не підлягають задоволенню позовні вимоги й про стягнення 262 828,22 грн інфляційних нарахувань та 51 023,45 грн 3% річних, які є похідними від вимог про стягнення збитків.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 повністю та ухвалити нове, яким задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення 605 990,47 грн, з яких: 292 138,80 грн збитків, 262 828,22 грн інфляційних нарахувань та 51 023,45 грн 3% річних.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим.

Апелянт, посилаючись на обставини справи, зазначає, що Господарський суд міста Києва, даючи визначення понять "дивіденди" та "частина прибутку" в оскаржуваному рішенні, не мав права покликатись на постанову Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 910/10585/18, в якій зроблено висновок про поняття "дивіденди" та "частина прибутку" з урахуванням неактуального законодавчого регулювання, так як на момент ухвалення рішення Господарського суду міста Києва - 20 квітня 2026 року - абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами визнаний неконституційним і втратив чинність з 22 липня 2020 року (рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "АВАНПОСТ" щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 22 липня 2020 року № 8-р(I)/2020 у справі № 3-313/2019(7438/19) абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) (пункт 1 резолютивної частини рішення).

Скаржник вказує, що розмір завданих збитків є очевидним і вірно розрахованим позивачем в позовній заяві. Крім того, позивач переконаний, що довів заявлений розмір завданих збитків, а протиправні дії відповідача - заподіювача збитків - є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки КМ України. Так, позивач висновує, що йому за рахунок виплати частини чистого прибутку акціонеру Держава Україна на підставі абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185, який був визнаний неконституційним, завдано збитків у розмірі 292 138,80 грн.

У межах наведеного апелянтом акцентується, що Господарський суд міста Києва не перевірив відповідність постанов Кабінету Міністрів України № 33 від 29.01.2014; № 228 від 23.03.2016; № 120 від 01.03.2017; № 139 від 28.02.2018; № 364 від 24.04.2019; № 328 від 24.04.2020 принципу верховенства права. Підкреслює, що вина Держави у неприйнятті спеціального закону, який би регламентував порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними на підставі статті 152 Конституції України, а також вина Держави у завданні збитків позивачу є доведеними останнім.

На думку скаржника, при прийнятті оскаржуваного рішення має місце неправильне застосування Господарським судом міста Києва норм матеріального права, а саме: статей 8, 41, 152 Конституції України, статті 22 Цивільного кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026, апеляційна скарга позивача в справі № 910/11227/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Сітайло Л.Г. , Корсак В.А.

У зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г у відпустці, розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1526/26 від 04.06.2026 призначено повторний автоматизований розподіл.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026 справу № 910/11227/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя: Алданова С.О., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/11227/25. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/11227/25 призначено на 26.08.2026.

На адресу апеляційного господарського суду від КМУ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/11227/25 - без змін. Згідно тверджень КМ України, норма абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V зі змінами здійснювала вплив через обмеження правомочностей акціонерів на участь в управлінні господарською організацією лише в частині виплат, що стосувались належних державі акцій. Тоді як заборони на прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів усім учасникам товариства не було. Тобто, відсутність або ж наявність неконституційної норми чи здійснення вибору на користь такої норми, не нівелювало можливостей волевиявлення загальних зборів товариства на прийняття того чи іншого рішення відносно акцій не мажоритарного власника. А відтак, неконституційна норма не мала імперативно встановленого обов`язку для прийняття зборами рішення про невиплату дивідендів, в тому числі апелянту. Тому відповідач вважає, що визнаний неконституційним абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V зі змінами Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів податковими органами нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України, втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, тобто, з 22.07.2020, тоді як обов`язок зі сплати дивідендів, нарахованих пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах акціонерних товариств "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", встановлений до 01.07.2020. Отже, виконання вищезазначеними акціонерними товариствами обов`язку щодо сплати дивідендів на державну частку (акції) у статутних капіталах цих товариств було обов`язковим для них у спірний період, а саме 2013-2019 роки, оскільки норма абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» була чинною до 22.07.2020.

За вказаних підстав КМУ вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши всі докази, надані учасниками справи № 910/11227/25, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не доведено належними, допустимими, достовірними доказами, з урахуванням вимог статей 76-78 ГПК України, факт завдання йому збитків саме діями Уряду України та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та збитками про які зазначав ОСОБА_1 у позовній заяві.

Окремо відповідачем наголошується, що постанови Кабінету Міністрів України № 33 від 29.01.2014, № 228 від 23.03.2016, № 120 від 01.03.2017, № 139 від 28.02.2018, № 364 від 24.04.2019 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Уряду України № 1015 від 04.12.2019), № 328 від 24.04.2020, якими затверджено базові нормативи відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, прийняті Урядом України відповідно до абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» є чинними, протиправними та нечинними у встановленому законодавством порядку не визнавались, а тому твердження апелянта про протиправність дій відповідача є безпідставним та необґрунтованими.

Стосовно вини Держави у неприйнятті спеціального закону, який би регламентував порядок відшкодування Державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними на підставі статті 152 Конституції України, КМУ вказав, що визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів. Відтак, вина, про яку зазначає апелянт, жодним чином не пов`язана з повноваженнями Кабінету Міністрів України, визначеними статтею 117 Конституції України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України».

Додатково КМ України звертає увагу, що правовий аналіз статей 25, 30, 33 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції чинній до 01.01.2023) свідчить, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів. Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати. Проте, відповідного рішення загальних зборів про виплату дивідендів акціонерам прийнято не було. Тому, рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається виключно загальними зборами учасників акціонерних товариств: "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" як вищими органами управління товариствами без будь-яких додаткових умов у строк, встановлений у рішеннях загальних зборів. Після прийняття рішень про виплату дивідендів та встановлення у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасниками (акціонерами) в останніх виникає право на виплату їм дивідендів, а в вищевказаних акціонерних товариств кореспондуючий цьому праву обов`язок виплати дивідендів.

Відповідач висновується, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що Конституцією України та Законами України «Про управління об`єктами державної власності», «Про акціонерні товариства» не надано повноважень Уряду України впливати на проведення зборів акціонерів та прийняття ними відповідних рішень; що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною умовою для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення збитків (упущеної вигоди).

До суду апеляційної інстанції від третіх осіб також надійшли відзиви на апеляційну скаргу позивача, в яких останні просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Треті особи, за схожих за змістом заперечень, що викладені відповідачем, вважають, що: на загальних зборах акціонерів товариств розглядались питання щодо розподілу прибутку і збитків товариства та затвердження розміру річних дивідендів (за результатами діяльності у 2016 - 2020 роках) з урахуванням вимог, передбачених законом (твердження третьої особи-3); лише з моменту встановлення факту завдання збитків, тобто з моменту ухвалення відповідного судового рішення, та виникнення відповідного грошового зобов`язання може розпочинатися нарахування 3% річних і інфляційних втрат. За обставин, що склались, відсутнє зобов`язання Кабінету Міністрів України або акціонерних товариств перед позивачем про сплату дивідендів; відсутні відповідні рішення загальних зборів акціонерів; відсутнє рішення суду, яке встановило б наявність такого обов`язку. Отже, прострочення не може вважатися таким, що настало. Крім того, наявна бездіяльність позивача, який для задоволення вимог про виплату дивідендів за підсумками діяльності товариства у 2019 році, коли загальні збори не відбулись та не були прийняті відповідні рішення про виплату дивідендів, жодного разу не надавав пропозиції до порядку денного наступних загальних зборів акціонерів про розгляд цих питань відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» (акценти третьої особи-1); за спірний період 2014 - 2020 років загальні збори акціонерів АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" не проводились, відповідно не приймалися акціонерами товариства жодні рішення, в тому числі і щодо питання затвердження розміру чи виплати дивідендів акціонерам товариства. Відповідно жодні рішення чи ринкові операції за акціями АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" у спірний період не проводились, в тому числі не визначалась оцінка їх вартості, а тому твердження про порушення прав позивача, як акціонера товариства є безпідставними та не доведеними належними доказами, в тому числі щодо збитків, в розумінні ст. 22 ЦК України. А тому, судом першої інстанції правильно зазначено, що позивачем не надано суду доказів, які б беззастережно підтверджували реальне завдання позивачеві збитків (аргументи третьої особи-2).

У судовому засіданні оголошувалась перерва.

Представник апелянта в судовому засіданні 19.10.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Також у попередньому судовому засіданні щодо суті спору надавав пояснення безпосередньо й позивач.

У судовому засіданні представники відповідача та третьої особи-3 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники третіх осіб 1 та 2 в судове засідання не з`явились. Про час та місце розгляду справи вказані треті особи повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представників третіх осіб 1 та 2 обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність від третіх осіб 1 та 2 обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності третіх осіб 1 та 2, яких належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Окремо судовою колегією зазначається, що представники третіх осіб 1 та 2, які заявляли клопотання про відеоконференцзв`язок (ВКЗ), не вийшли на зв`язок та знаходились у стані «офлайн», про що зазначено в протоколі судового засідання за 19.10.2026 у цій справі.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи-3, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення 605 990,47 грн, з яких: 292 138,80 грн збитків, 262 828,22 грн інфляційних нарахувань та 51 023,45 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідний позов подається ним як акціонером АТ "Хмельницькобленерго", АТ "Тернопільобленерго" та АТ "Черкасиобленерго" (далі разом - акціонерні товариства), з огляду на завдані йому збитки (зменшення ринкової вартості акцій) при виплаті частини чистого прибутку на державну частку акцій цими акціонерними товариствами на підставі норми закону, визнаної неконституційною.

Позивач стверджував, що з 19.04.2014 по 22.07.2020 акціонерні товариства без відповідних рішень Загальних зборів акціонерів здійснили перерахування до Державного бюджету України частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", в той час як інші акціонери не отримали ні частину чистого прибутку, ні дивіденди.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 (7438/19) абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами, - визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Позивач вважає, що внаслідок перерахування частини чистого прибутку тільки акціонеру Держава Україна відбулось зменшення вартості акцій на суму виплаченої частини чистого прибутку.

Таким чином, на думку позивача, через дію неконституційної норми абзацу 8 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" позивачу були завдані збитки - вартість його акцій була штучно знижена на розмір виплачених частин чистого прибутку.

За доводами позивача, завдані йому збитки підлягають відшкодуванню Державою Україна в особі Кабінету Міністрів України, оскільки Кабінет Міністрів України своїми постановами встановлював норматив відрахування частини чистого прибутку на виплату дивідендів, Кабінет Міністрів України допустив не прийняття рішень акціонерними товариствами про спрямування частини чистого прибутку на виплату дивідендів за попередній рік.

Відповідач (Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України) у відзиві на позовну заяву проти позову заперечував повністю, зазначивши, що:

- відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 року по справі № 3-313/2019 (7438/19) визнаний неконституційним абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 22.07.2020;

- відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку;

- спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, право на яке визначено частиною 3 статті 152 Конституції України, на законодавчому рівні не прийнято;

- оскільки частина 3 статті 152 Конституції України застосовується як норма прямої дії, тому шкоду, завдану фізичній або юридичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, може відшкодовувати держава Україна в особі державного органу, оскілки згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади;

- на думку відповідача, норма абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", яка визнана неконституційною, не створює жодних прав чи обов`язків для позивача, а тому у останнього відсутнє право на відшкодування шкоди;

- відповідач вважає помилковим висновок позивача про те, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, оскільки, як зазначив позивач, саме Кабінет Міністрів України допустив неприйняття рішень акціонерними товариствами до 01 травня поточного року про спрямування частини чистого прибутку на виплату дивідендів за попередній рік; відповідач зауважив, що ні Конституцією України, ні Законами України "Про акціонерні товариства", "Про управління об`єктами державної власності" не надано повноважень Кабінету Міністрів України впливати на рішення акціонерних товариств;

- на думку відповідача, у справі про відшкодування шкоди, завданої прийняттям Верховною Радою України неконституційного закону, належним відповідачем є Держава Україна в особі Верховної Ради України;

- крім того, постанови Кабінету Міністрів України, про які зазначає позивач, є чинними, протиправними та нечинними у встановленому законодавством порядку не визнавались.

Третя особа-1 (АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО") у поясненнях щодо позову та у додаткових поясненнях у справі заперечила проти задоволення позовних вимог, вказавши таке:

- позовні вимоги позивача стосуються діяльності АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" (далі також - Товариство) за 2019 рік, зокрема, невиплати частини чистого прибутку позивачу за відповідний період, оскільки саме у цьому періоді загальними зборами Товариства не було прийнято рішення про виплату дивідендів, у зв`язку з чим у Товариства були відсутні правові підстави для їх нарахування та виплати;

- відповідно до Протоколу № 29 річних Загальних зборів Товариства від 30.04.2020, для участі у Загальних зборах зареєстровано акціонерів та їх представників, що сукупно володіють менш ніж 50 відсотків голосуючих акцій Товариства, тому відповідно до статті 41 Закону України "Про акціонерні товариства" та пункту 16.11 Статуту Товариства Загальні збори не мали кворуму, достатнього для розгляду всіх питань порядку денного;

- законодавством не передбачено механізм нарахування та виплати дивідендів, що є частиною чистого прибутку, акціонерам без відповідних рішень загальних зборів, а господарський суд не може підміняти вищий орган управління товариства і втручатися у господарську діяльність товариства;

- норма абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" була визнана неконституційною з 22.07.2020, тоді як обов`язок зі сплати дивідендів за 2019 рік, нарахованих пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутному капіталі товариства, встановлений до 01.07.2020, відтак Товариство правомірно сплатило частину прибутку до Державного бюджету України у встановлені законодавством порядку і строки, що не є порушенням прав інших акціонерів, а є заходами, спрямованими на виконання визначеного законодавством обов`язку;

- норма абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", яка визнана неконституційною, не створює жодних прав чи обов`язків для позивача, а тому в останнього відсутнє право на відшкодування шкоди;

- постанова Кабінету Міністрів України № 328 від 24.04.2020, якою затверджено базовий норматив відрахування частини чистого прибутку на виплату дивідендів, не була скасована чи визнана нечинною, відтак, Кабінет Міністрів України діяв у межах чинного законодавства, а саме відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності";

- правовідносини, які виникли та були реалізовані до моменту визнання норми неконституційною, вважаються правомірними. Відтак, у позивача не виникло ні майнових прав, ні шкоди, яку можна кваліфікувати як збитки;

- дії Кабінету Міністрів України та АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", здійснені на виконання чинної на той момент норми закону, не можуть визнаватися протиправними, а відтак відсутній такий елемент складу цивільного правопорушення як протиправність поведінки заподіювача шкоди;

- відсутність рішення загальних зборів щодо розподілу прибутку за 2019 рік унеможливлює отримання дивідендів позивачем. Отже, відсутня реальна підстава для визнання шкоди у вигляді неодержаних дивідендів, тобто, у разі якби норми, що визнана неконституційною, не існувало б у чинному законодавстві, позивач не мав би права отримати дивіденди без рішення загальних зборів, що підтверджується частиною 2 статті 30 Закону України "По акціонерні товариства";

- нарахування 3% річних і інфляційних втрат може розпочатися лише з моменту встановлення факту завдання збитків та виникнення відповідного грошового зобов`язання. У спірному випадку прострочення не настало;

- третя особа-1 вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з даним позовом до суду, у зв`язку з чим просила суд застосувати строки позовної давності та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Третя особа-2 (АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО") у поясненнях щодо позову зазначила:

- до діяльності акціонерних товариств, частина статутного капіталу яких належала державі, підлягала застосуванню норма абзацу восьмого частини 5 статті 11 Закону України Закону України "Про управління об`єктами державної власності" до часу втрати нею чинності (до 22.07.2020);

- зазначене правове регулювання виключало можливість врахування зазначеної позивачем сплати частини чистого прибутку (обов`язкової в силу закону) як зменшення вартості акцій акціонерів товариства.

Третя особа-3 (АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО") у поясненнях щодо позову заперечила проти задоволення позовних вимог повністю, наголосивши, що:

- позовні вимоги позивача стосуються діяльності АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" далі також - Товариство) у період з 2016 по 2019 роки;

- річними загальними зборами акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", які відбулися 24.04.2018 (протокол № 2/2018 від 24.04.2018) не прийняте рішення з питання порядку денного: "Розподіл прибутку Товариства, отриманого за результатами діяльності Товариства у 2016 та 2017 роках, в тому числі затвердження розміру річних дивідендів, з урахуванням вимог передбачених законодавством, відповідно до результатів фінансового-господарської діяльності Товариства у 2016 та 2017 роках";

- дистанційними річними загальними зборами акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", які відбулися 30.04.2021 (протокол №2/2021 від 11.05.2021), затверджено загальний розмір річних дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2018 рік, розподілено чистий прибуток, отриманий Товариством за результатами фінансово-господарської діяльності у 2019 році;

- рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі №3-313/2019 (7438/19) стосується виключно визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами. В той же час продовжувала діяти норма частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов`язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

- отже, враховуючи прийняті загальними зборами акціонерів рішення (протокол № 2/2018 Річних загальних зборів акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" від 24.04.2018; протокол № 2/2021 Дистанційних річних загальних зборів акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" від 11.05.2021) та на виконання вимог Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Постанов КМУ № 120 від 01.03.2017, № 139 від 28.02.2018, № 364 від 24.04.2019, № 328 від 24.04.2020 АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" правомірно сплатило частину прибутку до Державного бюджету України, що не є порушенням прав акціонерів, а є заходами, спрямованими на виконання акціонерним товариством обов`язку, визначеного Законом України "Про управління об`єктами державної власності".

Подібні за змістом доводи та заперечення наведені позивачем в апеляційній скарзі та відповідачем і третіми особами у відзивах на неї.

З огляду на фактичні обставини цієї справи, колегія суддів вказує наступне.

Предметом спору в цій справі є вимоги позивача, зокрема, про стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України збитків у розмірі 292 138,80 грн. При цьому фактично позивач заявляє про неодержаний прибуток (упущену вигоду), а саме про зменшення ринкової вартості акцій.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (стаття 124 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 наведеної статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення ст. 20 ЦК України та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Можливість ефективного захисту прав у судовому порядку є запорукою дотримання принципу верховенства права та виконання вимог статті 15 ЦК України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині доступу до справедливого суду та забезпечення права на ефективний засіб юридичного захисту.

Вибір конкретного способу покладається на розсуд позивача (пункт 4 частини 3 статті 162 ГПК України).

Згідно статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тобто, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно з статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судова колегія враховує, що аргументи позивача зводяться до того, що йому завдано збитки внаслідок зменшення ринкової вартості акцій при виплаті акціонерними товариствами без відповідних рішень Загальних зборів частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі норми закону (абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185), яка визнана неконституційною.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18 сформував правову позицію щодо належного способу захисту порушеного права / інтересу внаслідок визнання неконституційним абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185. Відповідно до зазначеної правової позиції порушене право акціонера внаслідок визнання неконституційним цієї норми закону, яка встановлює обов`язок спрямувати частину чистого прибутку на користь держави, підлягає захисту відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України, яка визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (пункт 45 постанови Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року в справі № 910/12317/18).

З урахуванням зазначеної правової позиції у постанові від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21 також виснував, що у разі визнання неконституційною норми закону (у даному випадку - абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності") належним способом захисту порушеного права / інтересу особи, якої стосується закон чи норма закону, що були визнані неконституційними, є відшкодування матеріальної чи моральної шкоди державою в порядку частини третьої статті 152 Конституції України.

Відповідно до частин 1-3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 у справу № 910/9278/18, від 17.03.2021 у справі № 916/1740/18, від 15.06.2021 у справі № 910/8926/20).

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц).

Отже, обраний позивачем спосіб захисту (відшкодування збитків (упущеної вигоди)), передбачений законом (ст. 16, 22 ЦК України) та відповідно до правової позиції Верховного Суду відноситься до належного способу захисту порушеного права особи, якої стосується норма закону, що була визнана неконституційною.

Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні.

Натомість суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Позовні вимоги позивача стосуються діяльності третіх осіб, акціями яких володів ОСОБА_1 , зокрема позивач володів: 800 000 акцій АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" з 19.06.2020 по 01.07.2020, що підтверджується Випискою про операції з цінними паперами за період з 15.06.2020 по 01.07.2020 № 1508/1 від 15.08.2025 (а.с. 52 т. 1);

20 000 акцій АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" з 08.08.2013 по 23.08.2013, що підтверджується Випискою про операції з цінними паперами за період з 08.08.2013 по 26.09.2019 № 1308/3 від 13.08.2025 (а.с. 47 т. 1);

120 000 акцій АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" з 23.08.2013 по 13.08.2025, що підтверджується Виписками про операції з цінними паперами за період з 08.08.2013 по 26.09.2019 № 1308/3 від 13.08.2025, за період з 26.09.2019 по 13.08.2025 № 1308/5 від 13.08.2025, за період з 26.09.2019 по 13.08.2025 № 1308/4 від 13.08.2025 (а.с. 46 т. 1);

269 147 акцій АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" з 04.01.2016 по 10.07.2017, що підтверджується Виписками про операції з цінними паперами за період з 04.01.2016 по 26.09.2019 № 1308/1 від 13.08.2025, за період з 31.01.2017 по 24.06.2025 № 2406/1 від 24.06.2025 (а.с. 49, 51 т. 1);

270 147 акцій АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" з 10.07.2017 по 12.07.2017, що підтверджується Виписками про операції з цінними паперами за період з 04.01.2016 по 26.09.2019 № 1308/1 /8.2025, за період з 31.01.2017 по 24.06.2025 з 31.01.2017 по 24.06.2025 з 31.01.2017 по 24.06.2025 № 2406/1 від 24.06.2025 (а.с. 49, 51 т. 1);

271 147 акцій АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" з 12.07.2017 по 15.11.2018, що підтверджується Виписками про операції з цінними паперами за період з 04.01.2016 по 26.09.2019 № 1308/1 від 13.08.2025, за період з 31.01.2017 по 24.06.2025 № 2406/1 від 24.06.2025 (а.с. 49, 51 т. 1);

221 147 акцій АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" з 16.11.2018 по 16.07.2020, що підтверджується Виписками про операції з цінними паперами за період з 04.01.2016 по 26.09.2019 № 1308/1 від 13.08.2025, за період з 26.09.2019 по 01.07.2020 № 1308/2 від 13.08.2025, за період з 31.01.2017 по 24.06.2025 № 2406/1 від 24.06.2025 (а.с. 49 - 51 т. 1).

Матеріали справи вказують на такі обставини:

Щодо АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО":

Акціонерне товариство "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" є юридичною особою з новим найменуванням в результаті проведення державної реєстрації змін до Статуту Публічного акціонерного товариства "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", яке було новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", яке було новим найменуванням Державної акціонерної енергетичної компанії "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", створеної шляхом корпоратизації відповідно до Указу Президента України від 04.04.1995 № 282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.08.1995 № 157.

У спірний період, про який йдеться у позовній заяві щодо АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" (2019 рік), діяв Статут АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", затверджений Загальними зборами ПАТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", протокол від 26.04.2018 № 27 (а.с. 150-177 т. 2).

Пунктом 6.2 Статуту АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" передбачено, що статутний капітал поділено на 134 551 360 (сто тридцять чотири мільйони п`ятсот п`ятдесят одна тисяча триста шістдесят) простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 гривень (нуль гривень 25 копійок) кожна акція. Кількість привілейованих акцій - 0 (нуль).

Витягом з Реєстру власників цінних паперів, наданим ПАТ "Національний депозитарій України", станом на 30.06.2020 року (а.с. 212 т. 1) підтверджується, що Держава Україна в особі Фонду державного майна України була власником 94 197 953 цінних паперів Товариства, що становить 70,0089% статутного капіталу АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО".

21.12.2022 у структурі власності АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" відбулись зміни, пов`язані з тим, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1336 належний державі пакет акцій АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" у розмірі 70,0089% статутного капіталу був переданий з державної власності у власність Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі", 100% акцій якого належить державі, а управління корпоративними правами здійснює Міністерство енергетики України.

Відповідно до п.п. 15.2, 16.1 Статуту АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" вищим органом Товариства є Загальні збори.

До виключної компетенції Загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків Товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом (п. 16.2.1 Статуту АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО").

Постановою КМУ № 328 від 24.04.2020 затверджено базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2019 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави (а.с. 30 т. 1).

Матеріали справи містять докази перерахування АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" частини чистого прибутку (дивідендів) акціонеру Держава Україна, зокрема за спірний період (2019 рік) - платіжне доручення № 4036 від 30.06.2020 (а.с. 34 т. 3).

Відповідно до Протоколу № 29 річних Загальних зборів АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" від 30.04.2020 (а.с. 178 т. 2) вбачається, що за результатами реєстрації акціонерів (представників акціонерів), що зафіксовані в Протоколі про підсумки реєстрації учасників річних Загальних зборів (про визначення наявності або відсутності кворуму загальних зборів) від 30.04.2020, Реєстраційною комісією встановлено, що зареєструвалось 4 акціонери / представники акціонерів, які сукупно є власниками голосуючих акцій 20 825 шт., що складає у відсотках до загальної кількості голосуючих акцій 0,01557699%. Для участі у Загальних зборах зареєстровано акціонерів та їх представників, що сукупно володіють менш ніж 50 відсотків голосуючих акцій Товариства, тому відповідно до статті 41 Закону України "Про акціонерні товариства" та пункту 16.11 Статуту Загальні збори не мали кворуму, достатнього для розгляду всіх питань порядку денного. Відповідно, оскільки річні Загальні збори не мали права приймати рішення з жодного питання порядку денного, їх подальше проведення вважалось недоцільним і збори було оголошено закритими.

В частині АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО":

Акціонерне товариство "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" є новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" - правонаступника Державної акціонерної енергопостачальної компанії "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", створеної у порядку, передбаченому Указом Президента України від 04.04.1995 № 282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України", на підставі наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 28 липня 1995 № 134, шляхом перетворення Тернопільського обласного підприємства електричних мереж у Державну акціонерну енергопостачальну компанію "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО".

У спірний період, про який йдеться у позовній заяві щодо АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" (2013, 2015-2019 роки), діяв Статут ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", затверджений рішенням Загальних зборів акціонерів ДАЕК "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", протокол № 2 від 15.02.1999 (а.с. 187-195 т. 2).

Відповідно до п. 5.2 Статуту ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" статутний фонд поділено на 61 088 160 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 гривні кожна.

Згідно п.п. 8.1, 8.2 Статуту ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" вищим органом Товариства є Загальні збори акціонерів.

До компетенції Вищого органу Товариства відносяться, зокрема, затвердження річних результатів діяльності Товариства, у тому числі його дочірніх підприємств, звітів і висновків Спостережної ради та Ревізійної комісії, порядку розподілу прибутків; порядку розподілу річного прибутку Товариства (п. 8.2.3 Статуту ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО").

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації про власників крупних пакетів акцій ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" станом на 30.09.2013 та станом на 31.03.2023 (а.с. 34, 35 т. 1) підтверджується, що Держава Україна була власником 31 154 360 цінних паперів Товариства, що становить 50,9900% статутного капіталу ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО".

Третя особа-2 повідомила, що загальні збори акціонерів у спірний період не проводились.

Постановами КМУ № 33 від 29.01.2014, № 228 від 23.03.2016, №120 від 01.03.2017, №139 від 28.02.2018, № 364 від 24.04.2019 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ № 1015 від 04.12.2019), № 328 від 24.04.2020 затверджено базові нормативи відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, у 2013, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках (а.с. 25-30 т. 1, а.с. 82 т. 3).

Матеріали справи містять докази перерахування АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" частини чистого прибутку (дивідендів) акціонеру Держава Україна за спірний період (2013, 2015-2019 роки), а саме: Аналіз рахунку: 641 03 Відрахування частини прибутку до державного бюджету та журнал проводок (оплат) за 2014 рік, 1 півріччя 2016 року, 1 півріччя 2017 року, 2018 рік, 1 півріччя 2019 року, платіжні доручення, лист від 27.06.2019 № 3070/33 (а.с. 45, 47 - 51, 53, 54, 56 т. 3).

Стосовно АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО":

Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 31.03.1995 № 59 "Про реорганізацію виробничого енергетичного об`єднання "Київенерго" на базі відособлених підрозділів ВЕО "Київенерго" та обласної служби енергонагляду, які розташовані в Черкаській області, створено Державне енергопостачальне підприємство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО".

Відповідно до Указу Президента України від 04.04.1995 № 282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.07.1995 № 124 "Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" засновано Державну акціонерну енергопостачальну компанію "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО".

Наказом від 27.12.1996 № 28-ДПК Фонд державного майна України прийняв рішення про приватизацію корпоративних об`єктів, а саме майна ДАЕК "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО". Перейменування ДАЕК "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" у Відкрите акціонерне товариство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" відбулося 12.03.1999 відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів Товариства.

Відповідно до рішення чергових Загальних зборів акціонерів ВАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" від 15.08.2011, протоколом № 16, на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", в чинній на той час редакції, ВАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" було перейменоване на Публічне акціонерне товариство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО".

Відповідно до рішення дистанційних річних Загальних зборів акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" від 29.04.2025, протокол №2/2025, змінено найменування ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" на Акціонерне товариство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", внесено зміни до Статуту ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" шляхом викладення його в новій редакції.

У спірний період, про який йдеться у позовній заяві щодо АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" (2016-2019 роки), діяв Статут ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", затверджений рішенням чергових Загальних зборів акціонерів від 15 серпня 2011 року, протокол № 16 (а.с. 130-142 т. 2).

Пунктом 6.2. Статуту ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" визначено, що статутний капітал поділений на 148 393 332 (сто сорок вісім мільйонів триста дев`яносто три тисячі триста тридцять дві) простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 гривень (нуль гривень двадцять п`ять копійок) кожна.

Відповідно до п. 8.1.1. Статуту ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" вищим органом Товариства є Загальні збори.

До виключної компетенції Загальних зборів відноситься, зокрема, розподіл прибутку і збитків Товариства з урахуванням вимог, передбачених законодавством; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законодавством (пп 9.3.12, 9.3.16 п. 9.3 Статуту ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО").

Відповідно до даних реєстрів власників іменних цінних паперів АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", які надавались ПАТ "Національний депозитарій України", до 24.01.2022 Держава Україна, в особі керуючого рахунком Фонду державного майна України, була власником 68 260 990 цінних паперів Товариства, що становить 46,000038% статутного капіталу ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО".

До порядку денного загальних зборів акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" включалися питання щодо розподілу прибутку і збитків товариства та затвердження розміру річних дивідендів за вказаний у позовній заяві спірний період, а саме:

- Річними загальними зборами акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", які відбулися 24.04.2018 (протокол № 2/2018 від 24.04.2018) (а.с. 116-127 т. 1), зокрема, з сьомого питання порядку денного: "Розподіл прибутку Товариства, отриманого за результатами діяльності Товариства у 2016 та 2017 роках, в тому числі затвердження розміру річних дивідендів, з урахуванням вимог передбачених законодавством, відповідно до результатів фінансово-господарської діяльності Товариства у 2016 та 2017 роках" рішення не прийняте;

- Дистанційними річними загальними зборами акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", які відбулися 30.04.2021 (протокол № 2/2021 від 11.05.2021) (а.с. 128-146 т. 1), зокрема:

з шостого питання порядку денного прийнято рішення: "1. Затвердити загальний розмір річних дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2018 рік у розмірі - 7961400,00 грн, у зв`язку з приведенням у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 (із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015). 2. Врахувати сплату Товариством дивідендів на державну частку у статутному капіталі Товариства до державного бюджету за результатами діяльності Товариства за 2018 рік у розмірі 3662146,36 грн. 3. Зобов`язати керівника Виконавчого органу сплатити Товариством дивіденди за результатами діяльності Товариства у 2018 році. 4. Встановити, що виплата дивідендів здійснюється Товариством через депозитарну систему України в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку";

з сьомого питання порядку денного прийнято рішення: "1. Розподілити чистий прибуток, отриманий Товариством за результатами фінансово-господарської діяльності у 2019 році, з урахуванням Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2019 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави", наступним чином: - 50% на виплату дивідендів акціонерам Товариства; - на поповнення резервного капіталу Товариства не нараховувати, оскільки він сформований у повному обсязі; - 50% на поповнення фонду розвитку виробництва Товариства. 2. Затвердити загальний розмір річних дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2019 рік у розмірі - 5 433,50 тис. грн. 3. Встановити, що виплата дивідендів здійснюється Товариством через депозитарну систему України в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку".

Постановами КМУ № 120 від 01.03.2017, № 139 від 28.02.2018, № 364 від 24.04.2019 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ № 1015 від 04.12.2019), № 328 від 24.04.2020 затверджено базові нормативи відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, у 2016, 2017, 2018, 2019 роках відповідно (а.с. 27-30 т. 1, а.с. 82 т. 3).

Матеріали справи містять докази перерахування АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" частини чистого прибутку (дивідендів) акціонеру Держава Україна за спірний період (2016 - 2019 роки), а саме платіжні доручення № 3111 від 15.06.2017, № 6118 від 08.06.2018, № 5433 від 15.05.2019, № 16068 від 20.12.2019, № 6511 від 11.06.2020 (а.с. 7-10 т. 3).

За змістом статті 152 ЦК України акціонерне товариство є господарським товариством, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Статтею 158 ЦК України визначено, що акціонерне товариство може виплачувати акціонерам частину свого чистого прибутку з розрахунку на одну належну їм акцію певного типу та/або класу. Порядок виплати дивідендів визначається законом та статутом акціонерного товариства.

Як встановлено судом, треті особи-1, 2, 3 є акціонерними товариствами, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави.

Особливості діяльності акціонерних товариств встановлюються Законом України "Про акціонерні товариства", який визначає порядок створення, діяльності, припинення та виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів.

У період, який заявлено у позовній заяві (2013-2019 роки), діяла редакція Закону України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17.09.2008 (далі - Закон №514-VI), який втратив чинність з 01.01.2023 на підставі Закону "Про акціонерні товариства" № 2465-IX від 27.07.2022.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 514-VI акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами (п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону №514-VI).

Статутний капітал - капітал товариства, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства (п. 19 ч. 1 ст. 2 Закону № 514-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 514-VI акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону № 514-VI ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Частинами 1, 3, 5 ст. 20 Закону № 514-VI визначено, що акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Акціонерне товариство може здійснювати розміщення акцій двох типів - простих та привілейованих. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права. Товариство не може встановлювати обмеження щодо кількості акцій або кількості голосів за акціями, що належать одному акціонеру Частина привілейованих акцій у розмірі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону № 514-VI кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства (ч. 1, 2, 3 ст. 30 Закону № 514-VI).

Статтею 32 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори. Акціонерне товариство зобов`язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. До порядку денного річних загальних зборів обов`язково вносяться питання, передбачені пунктами 11 (затвердження річного звіту товариства), 12 (розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом) і 24 (прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора) частини другої статті 33 цього Закону.

Пунктами 12, 15, 27 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

Аналіз наведених норм закону свідчить, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.

Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.

Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.

Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) юридичної особи на виплату дивідендів виходить за межі компетенції господарського суду. Тобто в разі, якщо загальні збори прийняли рішення не розподіляти прибуток товариства, господарський суд не може підміняти вищий орган управління товариства і втручатися у господарську діяльність товариства.

Аналогічні висновки неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21, від 11.04.2024 у справі № 910/11136/23, від 16.04.2025 у cправі № 916/4059/23 та інших.

На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина 1 статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать зокрема, здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону (частина 1 статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Згідно абз. 4 п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

За частинами 1, 2, 3 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Особливості управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави, визначені у Законі України "Про управління об`єктами державної власності".

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

За ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (тут і далі - у редакції, чинній на час спірних правовідносин):

- господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов`язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України (абзац 1);

- господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів (абзац 4);

- господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій) у їх статутних капіталах (абзац 5);

- господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій (абзац 6);

- господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним (абзац 8).

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року в справі № 910/10585/18 дійшов висновку про те, що поняття "дивіденди", що вживається у абзаці 6 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", та "частина прибутку", що вживається у абзаці 8, очевидно схожі за своїм змістом. Відповідно до законодавчого терміну "дивіденди" і є частиною чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу (стаття 30 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас, такі поняття не слід ототожнювати, оскільки обов`язкова сплата частини чистого прибутку до державного бюджету у розмірі базових нормативів, установленому Кабінетом Міністрів України, є прямим наслідком неприйняття рішення про виплату дивідендів.

Відповідно до вимог чинного законодавства здійснення обов`язкової виплати частини чистого прибутку до державного бюджету не породжує автоматичного обов`язку здійснювати виплату дивідендів за відсутності відповідного рішення загальних зборів акціонерів.

Аналогічна правова позиція врахована Верховним Судом у постанові від 02 лютого 2023 року в справі № 910/10164/21.

Рішенням від 22.07.2020 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами. У рішенні зазначено, що: "Що нормативне регулювання, передбачене абзацом восьмим частини п`ятої його статті 11, спрямоване на забезпечення отримання державою частини чистого прибутку господарської організації державного сектора економіки у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів, а встановлений оспорюваними положеннями Закону обов`язок спрямувати частину чистого прибутку на користь держави є імперативним та не потребує волевиявлення учасників господарської організації.

Конституційний Суд України вважає, що передбачений оспорюваними положеннями Закону механізм, який полягає в обов`язковому спрямуванні частини чистого прибутку до державного бюджету без волевиявлення учасників господарської організації, обмежує їх корпоративні права, зокрема таку складову, як правомочність на участь в управлінні господарською організацією. Вказане нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційним, оскільки, визначаючи правові основи управління об`єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону суперечить частині першій статті 8, частині четвертій статті 13, частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України".

Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 лютого 2023 року в справі № 910/10164/21, рішення Конституційного Суду Україні від 22 липня 2020 року № 3-313/2019 (7438/19) не містить висновків про те, що сплата товариством частини прибутку до державного бюджету автоматично спричиняє виникнення у нього обов`язку зі сплати дивідендів акціонерам без прийняття про це відповідного рішення. Чинне законодавство України не передбачає можливості автоматичного виникнення у всіх акціонерів права на отримання дивідендів за умови неприйняття рішення про розподіл прибутку, внаслідок отримання дивідендів одним з акціонерів такого товариства.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина 1). Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина 2). Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (частина 3).

Водночас, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки особи; 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

При цьому, протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідач повинен довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Щодо наявності/відсутності протиправної поведінки відповідача.

Позивач стверджував, що йому завдано збитки внаслідок зменшення ринкової вартості акцій при виплаті акціонерними товариствами без відповідних рішень Загальних зборів частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі норми закону (абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185), яка визнана неконституційною.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України абзац 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини третьої статті 150 Конституції України, статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, визнаний неконституційним абзац 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами, втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, тобто, з 22 липня 2020 року, тоді як обов`язок зі сплати дивідендів, нарахованих пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах акціонерних товариств (третіх осіб-1, 2, 3), встановлений до 01.07.2020.

Виконання акціонерними товариствами (третіми особами-1, 2, 3) обов`язку щодо сплати дивідендів на державну частку (акції) у статутних капіталах цих товариств було обов`язковим для третіх осіб у спірний період (2013-2019 роки), оскільки норма абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V була чинною до 22.07.2020.

Крім того, в силу ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Так, постановами Кабінету Міністрів України № 33 від 29.01.2014, № 228 від 23.03.2016, № 120 від 01.03.2017, № 139 від 28.02.2018, № 364 від 24.04.2019 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ № 1015 від 04.12.2019), № 328 від 24.04.2020, було затверджено базові нормативи відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави.

Вказані постанови є чинними, протиправними та нечинними у встановленому законодавством порядку не визнавались.

Протилежного до матеріалів справи не надано.

В наведеній частині судовою колегією враховується й те, що норма абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" з моменту її прийняття зазнавала доповнень та змін, зокрема згідно з Законом № 2856-VI від 23.12.2010, згідно з Законами № 406-VII від 04.07.2013, № 440-IX від 14.01.2020.

В межах таких змін на КМУ покладався обов`язок, серед іншого, лише про приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із Законом № 406-VII.

Отже, при вирішенні цієї справи слід виходити з того, що застосування неконституційної норми, яка була чинною до 22.07.2020, може бути підставою для виникнення у позивача права на відшкодування матеріальної шкоди (збитків), завданої дією абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами, лише за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди (збитків).

Щодо наявності або відсутності збитків, заподіяних відповідачем позивачу, судом встановлено наступне.

Позивач у позовній заяві наголошував, що йому завдано збитки внаслідок зменшення ринкової вартості акцій при виплаті акціонерними товариствами без відповідних рішень Загальних зборів частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі норми закону (абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185), яка визнана неконституційною.

Позивач зазначав, що саме в момент перерахування емітентами частини чистого прибутку на державну частку до Державного бюджету України і завдаються акціонерам таких емітентів збитки щодо зменшення вартості їх акцій.

Ринкова вартість акцій - це поточна ціна, за якою акції купуються та продаються на фондовому ринку (біржі), тобто на вторинному ринку, у певний момент часу. Вона визначається попитом і пропозицією.

Розмір збитків, за розрахунком позивача, наведений у позовній заяві, становить 292 138,80 грн.

Поряд із цим, позивачем не зазначено ринкову вартість акцій АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" ні станом на час набуття позивачем акцій відповідного акціонерного товариства, ні станом на початок/кінець кожного року, за який відповідне акціонерне товариство здійснило виплату частини чистого прибутку на державну частку акцій, ні ринкову вартість акцій відповідного акціонерного товариства в момент перерахування ним частини чистого прибутку на державну частку до Державного бюджету України, відповідні докази ринкової вартості акцій не додано до матеріалів справи, а відтак не можливо дійти висновку про стверджуване позивачем зменшення ринкової вартості акцій при виплаті акціонерними товариствами частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185.

При цьому, позивач, з посиланням на п. 183 постанови Верховного Суду у складі суддів Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 15.06.2022 у справі № 905/671/19, зазначив, що нижня межа вартості акцій дорівнює відношенню власного капіталу до загальної кількості акцій. Безпосередньо у п. 183 наведеної постанови зазначено: "У Методиці комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.01.2016, реєстраційний номер 0.1.18, вказано, що у багатьох випадках балансова вартість вважається самою консервативною оцінкою, і в цьому випадку вона може застосовуватися для оцінювання нижньої межі вартості акцій. Автори методики також зазначають, що в Україні при оцінюванні акцій балансова вартість часто виступає на перший план, що пов`язано з відсутністю об`єктивної інформації для використання інших методів".

Колегія суддів зазначає, що саме лише зазначення про те, яким чином визначається нижня межа вартості акцій, без наданих суду доказів здійснення оцінки акцій та результатів такої оцінки, які до того ж мали бути надані при зверненні з позовом до суду, враховуючи при цьому, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ч. 4 ст. 74 ГПК України), а також зважаючи на те що, при зверненні з позовом позивач стверджував про завдані йому збитки внаслідок зменшення саме ринкової вартості акцій, - додатково підтверджує недоведеність позивачем наявності та розміру заподіяних останньому збитків.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).

Отже, на переконання судової колегії, позивачем не надано, в силу ст.ст. 76, 77 ГПК України, належних та допустимих доказів зменшення ринкової вартості акцій при виплаті акціонерними товариствами частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі норми абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V, яка була чинною до 22.07.2020.

Про це, як вважає колегія суддів, правильно висновувався й суд першої інстанції.

Крім того, фактично позивач заявляє про неодержаний ним прибуток (упущену вигоду). Як зазначено вище, неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Позивачем не надано доказів, які б беззастережно підтверджували реальну можливість отримання ним грошових сум у розмірі 292 138,80 грн, якби в законі не було неконституційної норми - абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185.

Тому, апеляційний господарський суд висновується, що позивачем не доведено наявності збитків у розмірі 292 138,80 грн, заподіяних відповідачем позивачеві.

Щодо наявності або відсутності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками полягає в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. У свою чергу, за відсутності доказів завдання позивачу збитків в заявленому ним розмірі, відсутні підстави стверджувати про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками позивача у заявленому розмірі.

При дослідженні питання наявності або відсутності вини відповідача у заподіянні збитків позивачу варто зазначити, що Конституційний Суд України рішенням від 22.07.2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами.

За усталеними висновками Верховного Суду (вказаними в т.ч. вище), без прийняття зборами акціонерів рішення про виплату дивідендів така виплата акціонерам неможлива. Конституцією України та Законами України "Про акціонерні товариства", "Про управління об`єктами державної власності" не надано повноважень Кабінету Міністрів України впливати на проведення зборів акціонерів та прийняття ними відповідних рішень.

З огляду на наведене, судова колегія вважає вмотивованими висновки місцевого господарського суду про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною умовою для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення збитків (упущеної вигоди). Як наслідок, колегія суддів висновується, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 292 138,80 грн збитків, за викладених позивачем підстав, не підлягають задоволенню, а також не підлягають задоволенню й позовні вимоги про стягнення 262 828,22 грн інфляційних нарахувань та 51 023,45 грн 3% річних, які є похідними від вимог про стягнення збитків.

Аналогічних правомірних, на переконання колегії суддів, висновків дійшов й суд першої інстанції.

З огляду на вказані вище висновки щодо суті спору, судовою колегією критично оцінюються доводи апелянта про неправильність застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права, а саме: статей 8, 41, 152 Конституції України, статті 22 ЦК України при вирішенні цієї справи.

Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що в цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/11227/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача та третіх осіб знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів у цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта ( ОСОБА_1 ).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/11227/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/11227/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на ОСОБА_1 .

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.11.2026.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак