Постанова № 141422682 у справі № 910/5435/24 від 10.11.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2026 р. Справа№ 910/5435/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Спаських Н.М.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.11.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 (повний текст складено 24.07.2026)

у справі № 910/5435/24 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом Київської міської ради

до Автостояночного кооперативу «Славутич»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фролова Олена Олександрівна

про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року Київська міська рада (далі - Рада, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Автостояночного кооперативу «Славутич» (далі - Кооператив, відповідач) про:

- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової О. О. про державну реєстрацію права власності від 07.07.2021 № 59157281 на об`єкт нерухомого майна - автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею 34,2 мІ, зокрема: пропускний пункт літ. «1А» загальною площею 32,2 мІ; господарську будівлю літ. « 1В» загальною площею 2,0 мІ; криту естакаду літ. « 1Б», що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026) площею 0,3367 га за адресою: вул. Космонавта Волкова (вул. Космонавта Поповича), 16-В у Деснянському районі міста Києва, за АК «Славутич»;

- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом припинення права власності АК «Славутич» на об`єкт нерухомого майна - автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею 34,2 мІ, зокрема: пропускний пункт літ. « 1А» загальною площею 32,2 мІ; господарську будівлю літ. « 1В» загальною площею 2,0 мІ; криту естакаду літ. « 1Б», що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026) площею 0,3367 га за адресою: вул. Космонавта Волкова (вул. Космонавта Поповича), 16-В у Деснянському районі міста Києва;

- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання АК «Славутич» знести об`єкт самочинного будівництва, а саме автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею 34,2 мІ, зокрема: пропускний пункт літ. « 1А» загальною площею 32,2 мІ; господарську будівлю літ. « 1В» загальною площею 2,0 мІ; криту естакаду літ. « 1Б», що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026) площею 0,3367 га за адресою: вул. Космонавта Волкова (вул. Космонавта Поповича), 16-В у Деснянському районі міста Києва, з приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 116, 123 Земельного кодексу України, статті 376 Цивільного кодексу України та положення Закону України "Про містобудівну діяльність" обґрунтовані тим, що земельна ділянка (кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026) за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва не відводилася Київською міською радою, як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, дозволу на будівництво не надавалося, а тому земельна ділянка підлягає звільненню з приведенням у придатний для використання стан шляхом знесення нерухомого майна та поверненню земельної ділянки позивачу.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказував, зокрема, на наявність документального підтвердження того, що він здійснює свою діяльність з надання послуг зі зберігання автотранспортних засобів члені кооперативу як правонаступник товариства "Автолюбитель" та є титульним володільцем земельної ділянки. Крім того документальним підтвердженням добросовісного тривалого титульного володіння відповідачем спірною земельною ділянкою є також видана Київським міським центром земельного кадастру довідка № 10-11587/2015 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі якої кооператив систематично сплачує земельний податок.

Правомірність користування земельною ділянкою підтверджується рішенням Господарського сулу міста Києва від 28.03.2023 у справі № 910/4435/22.

Відповідач вважав помилковими припущення позивача про самочинне будівництво нежитлових будівель, вказуючи на те, що спірні будівлі були збудовані у 1980 році у господарський спосіб, який не передбачав отримання дозвільних документів на будівництво відповідно до вимог чинного законодавства, після яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію, що свідчить про відсутність підстав для застосування статті 376 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 у справі № 910/5435/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03.06.2025 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 та передано справу № 910/5435/24 до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки.

Крім того, Верховний суд виснував, що суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на те, що судовим рішенням у справі № 910/4435/22 встановлені обставини законності організації автостоянки, зведення на ній нежитлових будівель та користування відповідною земельною ділянкою, не встановили обставин стосовно того, яке майно (нерухоме чи тимчасові споруди) було побудовано на спірній земельній ділянці, чи надавався уповноваженим органом дозвіл на таке будівництво, ким та коли здійснювалося будівництво та чи відповідає воно містобудівним умовам, а також чи були законні підстави для реєстрації приватним нотаріусом у 2021 році для реєстрації права приватної власності за відповідачем на нерухоме майно - автостоянку на підставі технічного паспорту, виданого 03.06.2021 ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП" та довідки виданої 03.06.2021 ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП".

У той же час, як свідчить зміст судового рішення у справі № 910/4435/22, на яке посилалися суди у справі, яка розглядається, рішеннями відповідних органів визначалися питання про організацію тимчасових стоянок для індивідуальних транспортних засобів у нічний час на проїзних частинах другорядних вулиці міста, проте чи надавалося такими рішеннями про організацію тимчасових стоянок дозвіл на будівництво нерухомого майна, суди під час розгляду справи не з`ясовували.

А відтак Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення спору у справі, що розглядається, необхідним є встановлення обставин щодо здійснення будівництва спірного майна за наявності відповідного дозволу на проведення такого будівництва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 у справі № 910/5435/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що обставини законності організації автостоянки, зведення на ній нежитлових будівель та користування відповідною земельною ділянкою вже встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 у справі № 910/4435/22 за участі Київської міської ради, яке набрало законної сили 18.04.2023 та не оскаржувалося сторонами справи. Відтак, на думку місцевого господарського суду, зазначені обставини мають преюдиційне значення для цієї справи та не потребують повторного оцінювання.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Космонавта Волкова, 16, була передана в безстрокове користування Київському обласному виробничому об`єднанню «Укрголовавтотехобслуговування» на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 26.02.1973 № 285. З огляду на послідовність правонаступництва відповідних організацій та кооперативів місцевий господарський суд дійшов висновку, що станом на дату розгляду справи Автостояночний кооператив «Славутич» є титульним володільцем і користувачем спірної земельної ділянки та мав правомірні легітимні очікування щодо її забудови об`єктом нерухомого майна - автостоянкою з господарськими будівлями (пропускний пункт, господарська будівля, крита естакада), зведеними у 1980 році господарським способом.

Статус нерухомого майна об`єктів, зведених на земельній ділянці, суд визнав підтвердженим технічним паспортом, наявністю фундаменту, неможливістю перенесення об`єктів без руйнування та їхнім капітальним зв`язком із землею.

За висновком суду, копія технічного паспорта (т. 1 а. с. 82-88) та довідка від 03.06.2021 № 117/21 (т. 1 а. с. 93), складені сертифікованим інженером ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП», підтверджують будівництво автостоянки у 1980 році, а заяви свідків - її постійне використання за цільовим призначенням виключно членами відповідних організацій та кооперативів, правонаступником яких є Автостояночний кооператив «Славутич». Водночас позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що автостоянку збудовано в інший період часу.

З огляду на викладене місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову Київської міської ради про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення розташованої на ній автостоянки з господарськими будівлями загальною площею 34,2 кв. м (пропускний пункт, господарська будівля та крита естакада) і приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

Щодо відповідності будівництва містобудівним умовам та обмеженням місцевий господарський суд зазначив, що відповідне поняття з`явилося в законодавстві з прийняттям Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI, а отже після завершення будівництва.

За висновком суду першої інстанції, Автостояночний кооператив «Славутич» тривалий час використовує спірну земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що є власністю відповідача. При цьому позивачем не наведено доводів щодо необхідності виплати справедливої компенсації за позбавлення відповідача відповідного права, а задоволення позовних вимог про знесення об`єкта самочинного будівництва, на думку суду, становитиме пряме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Місцевий господарський суд зазначив, що тривала бездіяльність органів влади щодо захисту прав територіальної громади свідчить про терпиме ставлення до існуючої ситуації. З огляду на це суд дійшов висновку, що знесення об`єкта, право власності на який відповідач добросовісно набув на підставі даних Державного реєстру речових прав, становитиме непропорційне втручання у право власності та порушуватиме принцип належного урядування.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 13.08.2026 Київська міська рада засобами поштового зв`язку (судом отримано і зареєстровано 18.08.2026) у встановлений процесуальний строк звернулась з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 у справі № 910/5435/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Київської міської ради задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці, зареєстровано поза встановленим законом порядком, оскільки Київська міська рада не приймала рішень про передачу цієї ділянки у власність чи користування відповідачу. На думку апелянта, розташоване на ній нерухоме майно є самочинним будівництвом, а порушення прав власника земельної ділянки пов`язане саме з фактом такого будівництва, а не з державною реєстрацією права власності на нього. При цьому твердження відповідача про зведення об`єктів у 1980 році не звільняло його від обов`язку довести цей факт.

Крім того, апелянт вказував на невиконання вказівок Верховного Суду, який, передаючи справу на новий розгляд, зазначив про необхідність дослідити обставини законності організації автостоянки, зведення на ній нежитлових будівель та користування відповідною земельною ділянкою, встановити, яке майно - нерухоме чи тимчасові споруди - було побудовано на спірній земельній ділянці, чи надавався уповноваженим органом дозвіл на будівництво, ким і коли воно здійснювалося та чи відповідало містобудівним умовам, а також чи були законні підстави для реєстрації у 2021 році приватним нотаріусом права власності відповідача на автостоянку на підставі технічного паспорта та довідки, виданих 03.06.2021 ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП». На думку апелянта, зі змісту рішення у справі № 910/4435/22 вбачається, що в ньому не з`ясовувалося, чи передбачали рішення про організацію тимчасових стоянок дозвіл на будівництво нерухомого майна.

Також апелянт вважав, що неодноразові звернення відповідача до Київської міської ради щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки з метою будівництва та обслуговування багатоповерхового паркінгу слід розцінювати як дії, спрямовані на оформлення права користування земельною ділянкою.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 справа № 910/5435/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Спаських Н.М., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення її недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 13 626,00 грн у встановленому законом порядку.

31.08.2026 апелянт подав клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого додав докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 29.09.2026.

10.09.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

21.09.2024 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач вважав, що місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив обставини справи з урахуванням вказівок Верховного Суду.

На підтвердження будівництва пропускного пункту літ. « 1А» загальною площею 32,2 кв. м, господарської будівлі літ. « 1В» загальною площею 2,0 кв. м та критої естакади літ. « 1Б» у 1980 році відповідач посилався на сукупність досліджених судом доказів, які, на його думку, підтверджують більш високу вірогідність зведення цих об`єктів до 1990 року, а не лише відомості технічного паспорта, складеного у 2021 році. При цьому відповідач зазначав, що спірна земельна ділянка не була самовільно зайнята, а надана в користування на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 26.02.1973 № 285.

Крім того, відповідач погоджувався з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для державної реєстрації права власності на спірні об`єкти у 2021 році. Також він стверджував, що вживав усіх залежних від нього та передбачених законодавством заходів для належного оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомого майна. На думку відповідача, рішення виконавчого комітету Дніпровської районної ради народних депутатів від 29.02.1977 № 528 стосувалося не лише організації, а й облаштування автостоянки.

Відповідач наголошував, що перед застосуванням наслідків, установлених для самочинного будівництва, необхідно встановити факт самочинності саме спірних споруд з урахуванням часу їх зведення та законодавства, чинного на відповідний момент.

Додатково відповідач зазначав, що знесення спірних об`єктів становитиме непропорційне втручання у його право мирного володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однак, у зв`язку з перебуванням судді Спаських Н.М. у відпустці у період з 23.09.2026 по 02.10.2026, судове засідання у призначений час не відбулось.

Окрім цього, у період з 30.09.2026 по 09.10.2026 суддя Хрипун О.О. перебував на лікарняному, а у період з 10.10.2026 по 16.10.2026 - у відпустці.

У зв`язку з виходом суддів Спаських Н.М., Хрипуна О.О. з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2026 розгляд справи призначено на 03.11.2026.

02.11.2026 відповідач подав до суду додаткові пояснення, до яких долучив відповідь Департаменту земельних ресурсів КМДА на адвокатський запит, що містить інформацію про звернення Автостоянкового кооперативу «Славутич» із заявою дозвільного характеру щодо підготовки проєкту рішення про передачу земельної ділянки в оренду.

У судовому засіданні 03.11.2026 оголошено перерву до 10.11.2026.

10.11.2026 відповідач подав до суду додаткові пояснення щодо направлення адвокатських запитів з метою отримання архівних рішень Київського міськвиконкому.

Також 10.11.2026 відповідач подав пояснення разом із заявою про долучення до матеріалів справи копії наказу Міністерства автомобільного транспорту УРСР від 21.09.1976 № 280.

У судовому засіданні 10.11.2026 були присутні позивач та відповідач. Третя особа представника у судове засідання не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників справи не була визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що подані відповідачем копія відповіді Департаменту земельних ресурсів КМДА та копія наказу Міністерства автомобільного транспорту УРСР від 21.09.1976 № 280 не є новими доказами у справі в розумінні статті 80 ГПК України, оскільки відповідні докази (копії звернень щодо підготовки проєкту рішення про передачу земельної ділянки в оренду та відповідного наказу) містяться в матеріалах справи та були подані відповідачем разом із відзивом на позовну заяву.

У судовому засіданні представник позивача підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, тоді як представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09.10.2023 Автостояночний кооператив "Славутич" звернувся до Київської міської ради із заявою № 594144236 про передачу земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування паркінгу та автостоянки.

Так, за результатами розгляду зазначеної заяви Київській міській раді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою Оленою Олександрівною (далі - приватний нотаріус Фролова О.О.) прийнято рішення від 07.07.2021 № 59157281 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за Автостояночним кооперативом "Славутич" зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, а саме: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв.м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв.м.; крита естакада літ. " 1Б" (далі - об`єкт нерухомого майна), що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва (далі - земельна ділянка).

Підставою для винесення приватним нотаріусом Фроловою О.О. даного рішення є технічний паспорт, серія та номер: 00845, виданий 03.06.2021; видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП"; довідка, серія та номер: № 117/21, видана 03.06.2021, видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП".

Як зазначив позивач, Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича/ Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва у власність чи користування, будь-яким юридичним чи фізичним особам у власність/користування не приймала.

Отже, як вважала Рада, дані факти свідчать про вчинення відповідачем та приватним нотаріусом Фроловою О.О. дій, направлених на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав земель комунальної власності у місті Києві.

У зв`язку з тим, що Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки, позивач вважав, що рішення приватного нотаріуса Фролової О.О. 07.07.2021 № 59157281 щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна можуть призвести до незаконного набуття прав на земельну ділянку, а отже, за твердженнями позивача, підлягає скасуванню з огляду на таке.

На думку позивача приватним нотаріусом Фроловою О.О., в порушення норм законодавства, належним чином не здійснено перевірку поданих відповідачем документів та лише на підставі технічного паспорту, серія та номер: 00845, виданого 03.06.2021, видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП"; довідки, серія та номер: № 117/21, виданої 03.06.2021, видавник: ТОВ "ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП", винесено рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за АК "Славутич".

Разом з тим, за доводами позивача, дане рішення реєстратора підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте приватним нотаріусом Фроловою О.О. з порушенням вимог пункту 2 частини третьої статті 10, пункту 1 частини першої статті 23 Закону, абзацу першого пункту 12, абзацну першого пункту 14, пункту 41 Порядку № 1127.

Крім того, позивач вважав, що ефективним захистом порушеного права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є також припинення права власності AT "Славутич" на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що земельна ділянка (кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026) за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва, не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, а тому, земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан шляхом знесення нерухомого майна та поверненню позивачу.

Враховуючи вищевикладене, Київська міська рада звернулася до суду з даним позовом про:

- усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни про державну реєстрацію права власності від 07.07.2021 № 59157281 на об`єкт нерухомого майна, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв. м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв. м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований н а . земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва за Автостояночним кооперативом "СЛАВУТИЧ";

- усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом припиненням права власності на об`єкт нерухомого майна, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв.м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв. м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв. м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва за Автостояночним кооперативом "СЛАВУТИЧ";

- усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання Автостояночного кооперативу "СЛАВУТИЧ" знести об`єкт самочинного будівництва: а саме, автостоянку з господарськими будівлями, загальною площею (кв. м): 34.2, зокрема: пропускний пункт літ. " 1А" - загальною площею 32,2 кв. м.; господарська будівля літ. " 1В" - загальною площею 2,0 кв. м.; крита естакада літ. " 1Б", що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026) площею 0,3367 га, що розташована за адресою: вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва з приведенням їх у придатний для використання стан.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив щодо заявлених позовних вимог та вказав на те, що останній здійснює свою діяльність з надання послуг зі зберігання автотранспортних засобів членів кооперативу як правонаступник товариства "Автолюбитель" та є титульним володільцем земельної ділянки. Крім того документальним підтвердженням добросовісного тривалого титульного володіння відповідачем спірною земельною ділянкою є також видана Київським міським центром земельного кадастру довідка № 10-11587/2015 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі якої кооператив систематично сплачує земельний податок.

Правомірність користування земельною ділянкою підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 у справі № 910/4435/22.

Відповідач стверджував, що відповідно до документів, на підставі яких було проведено державну реєстрацію права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна: автостоянка з господарськими будівлями (пропускний пункт, господарська будівля, крита естакада), зазначені будівлі були збудовані в 1980 році господарським способом, що не передбачало отримання дозвільних документів на будівництво відповідно до вимог чинного законодавства, після яких об`єкт нерухомого майна підлягає прийняттю в експлуатацію, що на думку відповідача, свідчить про відсутність підстав для застосування статті 376 Цивільного кодексу України та наслідків самочинного будівництва.

Зважаючи на час побудови спірних нежитлових (господарських) будівель, на думку відповідача, відсутні підстави для застосування пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (в редакції, чинній на дату проведення державної реєстрації), оскільки пункт 41 наведеного вище Порядку регламентує проведення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна, а належні відповідачу господарські будівлі не є новозбудованими, а були завершені будівництвом задовго до набрання законної сили відповідними нормативними актами, а тому просив суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1 та 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

У постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника, об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника, істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме, відносно факту самочинного будівництва, порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Отже, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ). Це не потребує пред`явлення окремої позовної вимоги про припинення права власності.

Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зроблено висновок про те, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки.

Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, колегія суддів висновує, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва у спірних правовідносинах (у межах доводів позивача) є лише вимога Ради про знесення самовільно збудованого нерухомого майна, задоволення якої, у разі встановлення судом підстав для цього, відповідно відновить порушені, на думку позивача, права територіальної громади міста Києва у зв`язку із самочинним будівництвом нерухомого майна по вул. Волкова Космонавта (вул. Поповича Космонавта), 16-В у Деснянському районі міста Києва.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суду зазначив, що обставини законності організації автостоянки, зведення на ній нежитлових будівель та користування відповідною земельною ділянкою вже встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 у справі № 910/4435/22 за участі Київської міської ради, яке набрало законної сили 18.04.2023 та не оскаржувалося сторонами справи. Відтак, на думку місцевого господарського суду, зазначені обставини мають преюдиційне значення для цієї справи та не потребують повторного оцінювання.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Космонавта Волкова, 16, була передана в безстрокове користування Київському обласному виробничому об`єднанню «Укрголовавтотехобслуговування» на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 26.02.1973 № 285. З огляду на послідовність правонаступництва відповідних організацій та кооперативів місцевий господарський суд дійшов висновку, що станом на дату розгляду справи Автостояночний кооператив «Славутич» є титульним володільцем і користувачем спірної земельної ділянки та мав правомірні легітимні очікування щодо її забудови об`єктом нерухомого майна - автостоянкою з господарськими будівлями (пропускний пункт, господарська будівля, крита естакада), зведеними у 1980 році господарським способом.

Статус нерухомого майна об`єктів, зведених на земельній ділянці, місцевий господарський суд визнав підтвердженим технічним паспортом, наявністю фундаменту, неможливістю перенесення об`єктів без руйнування та їхнім капітальним зв`язком із землею.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та, дотримуючись приписів Верховного Суду, викладених у постанові у цій справі, щодо необхідності встановлення, зокрема, обставин стосовно того, яке майно (нерухоме майно чи тимчасові споруди) було збудовано на спірній земельній ділянці, чи надавався уповноваженим органом дозвіл на таке будівництво, ким та коли воно здійснювалося, чи відповідало воно містобудівним умовам, а також чи були законні підстави для реєстрації приватним нотаріусом у 2021 році за відповідачем права приватної власності на нерухоме майно - автостоянку - на підставі технічного паспорта та довідки, виданих 03.06.2021 ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП», зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26.02.1973 № 285 за Київським обласним виробничим об`єднанням «Укрголовавтотехобслуговування» закріплено існуючі асфальтовані майданчики площею близько 0,3 га кожний під влаштування тимчасових платних автостоянок відкритого типу без права капітальної забудови для транспортних засобів, що знаходяться в користуванні громадян, зокрема, у 9-му мікрорайоні - по вул. Ворошилова та Волкова. Земельні ділянки закріплено відповідно до затвердженого генерального плану забудови масивів «Водопарк» та «Лісовий» (т. 1, а. с. 108).

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 27.08.1976 № 120 "Про покращення роботи Української республіканської спілки автолюбителів" наказом по Міністерству автотранспорту УРСР від 02.09.1976 № 280 всі автостоянки «Укрголовтехобслуговування» були передані місцевим організаціям Української республіканської добровільної спілки автолюбителів.

За змістом пояснень АК «Славутич» та наявної в матеріалах справи копії постанови Ради Міністрів УРСР від 27.08.1976 № 420 вбачається, що пунктом 2 відповідної постанови передбачалося покладення на облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми обов`язку періодично розглядати питання про стан роботи обласних, міських і районних рад Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів та подавати їм допомогу у створенні і зміцненні первинних організацій Товариства та їх матеріально-технічної бази, а також у виділенні необхідних приміщень для їх діяльності.

Крім того, пунктом 3 постанови передбачалося зобов`язати міністерства, відомства УРСР, облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми передати місцевим організаціям Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів у встановленому порядку протягом 1976 року, де це доцільно, будинки і споруди відкритих платних стоянок для автомототранспортних засобів, що належать громадянам. У разі неможливості їх передачі у встановленому порядку передбачалося здійснити передачу будинків і споруд зазначених стоянок як виняток безоплатно.

Наказом Міністерства автомобільного транспорту УРСР від 21.09.1976 № 280 «Про передачу відкритих автостоянок організаціям Українського добровільного товариства автомотолюбителів», виданим на виконання вищезгаданої постанови № 420, передбачалося передати до кінця 1976 року місцевим організаціям Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів, зокрема міста Києва, відкриті автостоянки для зберігання автотранспортних засобів громадян, їхні приміщення та споруди за плату за інвентарною оцінкою (балансовою вартістю за вирахуванням зносу).

На підставі рішення виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів від 29.02.1977 № 528 "Про організацію і обладнання тимчасової відкритої платної стоянки автомобілів районного товариства "Автолюбитель УРСР на вул. Космонавта Волкова 16" дозволено районному товариству «Автомотолюбитель УРСР» організувати і обладнати тимчасову відкриту платну автостоянку по вул. Космонавта Волкова, 16 з правом стоянки не більше як 100 транспортних засобів з обов`язковим дотриманням норм відстані від жилих будинків. У п. 2 даного рішення зазначено, що районному товариству «Автомотолюбитель УРСР» зберігання транспортних засобів організувати у строгій відповідності з діючими "Правилами експлуатації відкритих автостоянок", затверджених міністерством автомобільного транспорту УРСР від 15.05.1974 року (т. 1 а.с. 114).

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26.01.1981 № 111 "Про організацію тимчасових стоянок для індивідуальних транспортних засобів і нічний час на проїзних частинах другорядних вулиці міста" з метою впорядкування утримання транспортних засобів, які належать громадянам на праві особистої власності, вирішення питання про надання місць на відкритих платних автостоянках і в автокооперативах організацію стоянок та відповідальність за утримання транспортних засобів покладено на районні товариства "Автолюбитель" (т. 1 а.с. 115).

Надалі автостоянка по вул. Космонавта Волкова 16 увійшла до складу об`єднаного автокооперативу "Дніпровський», який в 1988 році, після створення Ватутінського району, перереєструвався під назвою "Ватутінський" та припинив свою дію згідно з рішенням виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів від 08 січня 1990 року №18 "Про припинення діяльності об`єднаного кооперативу "Ватутінський" (т. 1 а.с. 117).

Зазначені обставини додатково зафіксовані в листі Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 16.07.2004 № 06/02-2516, який наданий у відповідь на запит АК "Славутич" від 21.06.2004.

За змістом листа Деснянської районної державної адміністрації від 16.07.2004 № 06/02-2516 у зв`язку з припиненням кооперативу "Ватутінський" рішенням виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів від 11.04.1990 № 283 "Про реєстрацію Статуту кооперативу по експлуатації автостоянок Ватутінського району м. Києва "Славутич" зареєстровано Статут кооперативу, до складу якого на той час увійшла автостоянка "Лісова" за адресою: м. Київ, вул. Космонавта Волкова 16 (т. 1 а.с. 119).

А відтак, АК "Славутич" здійснює свою діяльність з надання послуг зі зберігання автотранспортних засобів членів кооперативу, як правонаступник щодо забезпечення прав членів кооперативу "Автолюбитель" за адресою: м. Київ, вул. Космонавта Волкова, 16. Аналогічний висновок викладений у рішенні Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі № 910/4435/22.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 15 Земельного кодексу Української РСР (в редакції станом на 1970- 1980 роки) передбачалося, що земля надавалася в безстрокове або тимчасове користування. Зокрема, безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку, а тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років.

Доводи апелянта про відсутність рішення щодо передачі відповідачу в користування земельної ділянки, на якій розташовані спірні об`єкти, колегія суддів відхиляє, оскільки питання щодо відведення відповідної земельної ділянки для розміщення та діяльності автостоянок було вирішене уповноваженими органами ще починаючи з 1977 року.

При цьому відповідні рішення не містять визначених строків їх дії чи конкретних строків використання земельної ділянки, не передбачають необхідності продовження або поновлення їх дії та не встановлюють строкових майнових чи адміністративних правовідносин.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про скасування рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26.02.1973 № 285, яким за Київським обласним виробничим об`єднанням «Укрголовавтотехобслуговування» закріплено асфальтовані майданчики площею близько 0,3 га по вул. Ворошилова та Волкова, а відтак відсутні підстави вважати, що визначене цим рішенням землекористування припинилося.

За викладених вище обставин колегія суддів звертає увагу, що рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26.02.1973 № 285, постанова Ради Міністрів УРСР від 27.08.1976 № 420 та виданий на її виконання наказ Міністерства автомобільного транспорту УРСР від 21.09.1976 № 280 необхідно розглядати у їх сукупності та взаємозв`язку, оскільки вони відображають послідовні рішення уповноважених органів щодо організації діяльності автостоянок, їх передачі місцевим організаціям товариства автолюбителів та забезпечення останніх необхідною матеріально-технічною базою.

Отже, зміст наведених актів свідчить, що діяльність товариства автолюбителів передбачала не лише використання земельних майданчиків для розміщення автомобілів громадян, а й забезпечення його місцевих організацій відповідною інфраструктурою, необхідною для належного функціонування автостоянок, у тому числі шляхом передачі будинків і споруд таких стоянок.

За таких обставин колегія суддів вважає, що закріплення земельної ділянки за попереднім землекористувачем для облаштування автостоянки, відсутність у відповідному рішенні визначеного строку користування, подальша передача автостоянок місцевим організаціям товариства автолюбителів та нормативно визначена необхідність формування їх матеріально-технічної бази є обставинами, які у своїй сукупності могли сформувати у попереднього землекористувача обґрунтовані очікування щодо можливості облаштування та подальшого використання автостоянки з необхідними для її функціонування господарськими об`єктами.

Колегія суддів враховує, що, за твердженням відповідача, у 1980 році господарським способом на спірній земельній ділянці було збудовано пропускний пункт, господарську будівлю та криту естакаду, які використовувалися для забезпечення діяльності автостоянки.

Відтак, обставини спорудження зазначених об`єктів підлягають оцінці не відокремлено, а з урахуванням рішень уповноважених органів, якими визначалися її призначення, організаційна належність та необхідність забезпечення відповідної матеріально-технічної бази.

У липні 2021 року відповідач зареєстрував право власності на об`єкт нежитлової нерухомості: автостоянку з господарськими будівлями (пропускний пункт, господарська будівля, крита естакада), збудованих орієнтовно у 1980-х роках, відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

В технічному звіті по встановленню зовнішніх меж землекористування Автостоянки «Лісна» («Лісова») від 16.11.1995 року відмічене розміщене на земельній ділянці сторожове приміщення.

У листі ДП «ІНСТИТУТ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПЛАНУ МІСТА КИЄВА» від 19.03.2004 «Про відведення земельної ділянки під відкриту автостоянку по вул. Космонавта Волкова, 16 в Деснянському районі» зазначено, що відведення земельної ділянки здійснюється під існуючу відкриту автостоянку.

Окрім того, у листі АСК «СЛАВУТИЧ» від 27.12.2004 зазначено, що на автостоянці «Лісова», яка знаходиться в Деснянському районі міста Києва по вулиці Волкова 16, побудовано будинок охорони з підвалом, естакада, огорожа по периметру стоянки, установлені електроопори зовнішнього освітлення, підключене електрообладнання, змонтовано шлагбаум, площадка покрита асфальтом.

В матеріалах справи наявний проект відведення земельної ділянки кооперативу по експлуатації автостоянок Ватутінського району «СЛАВУТИЧ» для обслуговування та експлуатації автостоянки «Лісова» на вул. Космонавта Волкова, 16 2004 року.

Крім того, в матеріалах справи містяться документи, складені за результатами проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна - технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами «автостоянка з господарськими будівлями», який виготовлено станом на 03.06.2021.

Керівник суб`єкта господарювання - Товариства з обмеженою відповідальністю «Проекттехсервісгруп» - Ясенко Віталій Віталійович. Кваліфікація вказаного експерта підтверджується кваліфікаційним сертифікатом відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єкта архітектури від 08.11.2013 №002920.

Сертифікат безстроковий і діє на всій території України, дозволяє законно проводити технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна та видавати технічні паспорти. Окрім того, випискою з ЄДР від 11.08.2017 відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Проекттехсервісгруп» також підтверджується, що діяльність вказаного суб`єкта господарювання на момент проведення технічної інвентаризації не припинена.

Судом першої інстанції також досліджено технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами «автостоянка з господарськими будівлями», який виготовлено станом на 03.06.2021 та відображено експлікацію до схеми розташування будівель та споруд (назва будівель та споруд): пропускний пункт, крита естакада, господарська будівля; міститься план громадського будинку (пропускний пункт) та план громадського будинку (господарська будівля); характеристика громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами містить рік спорудження - 1980 та інформацію про наявність фундаменту.

Рік спорудження нежитлових будівель на автостоянці підтверджений також технічним обстеженням, здійсненим ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП» в 2021 році.

Зокрема, на шостому аркуші технічного паспорта в графі «рік спорудження/ реконструкції» зазначено, що усі об`єкти збудовані в 1980 році, що підтверджено також довідкою від 03.06.2021 ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП», в якій зазначено, що господарські будівлі автостоянки збудовані в 1980 році господарським способом, що не передбачає отримання дозвільних документів на будівництво.

Отже, статус нерухомого майна об`єктів, зведених на земельній ділянці підтверджується технічним паспортом, наявністю фундаменту, неможливістю перенесення об`єктів без руйнування, наявністю капітального зв`язку із землею. Відсутність технічного паспорту є одним із доказів рухомого характеру об`єкта, оскільки рухоме майно не є об`єктом технічної інвентаризації.

Окрім того, заявою свідка ОСОБА_1 від 26.11.2025 підтверджується факт його особистої участі в замішуванні цементу для фундаменту та кладки.

Заявою свідка ОСОБА_2 від 26.11.2025 підтверджується проведення внутрішніх робіт в будиночку охорони.

Заявою свідка ОСОБА_3 від 27.11.2025 підтверджується, що його батько особисто брав участь в облаштуванні автостоянки: будував будиночок охорони (приймальний пункт).

Також, заявою свідка ОСОБА_4 від 26.11.2025 підтверджується, що її батько особисто брав участь в облаштуванні автостоянки: будував будиночок охорони (приймальний пункт).

Заявою свідка ОСОБА_5 від 26.11.2025 підтверджується, що вона особисто брала участь в замішуванні цементу для фундаменту та кладки.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При цьому відповідно до статей 74, 76, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, належними та допустимими доказами. Обставини справи, які відповідно до законодавства мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Принципу змагальності в господарському судочинстві найбільшою мірою відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 10.09.2019 р. у справі № 916/2403/18), і саме цей стандарт, як правило, має застосовуватись при розгляді господарських спорів (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17 від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17).

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, колегія суддів враховує, що відомості про існування на території автостоянки відповідних господарських об`єктів містяться не лише в документах технічної інвентаризації, складених у 2021 році, а й у документах, датованих 1995 та 2004 роками. Зокрема, технічний звіт від 16.11.1995 містить відомості про розміщення на земельній ділянці сторожового приміщення, а в листах ДП «ІНСТИТУТ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПЛАНУ МІСТА КИЄВА» від 19.03.2004 та АСК «СЛАВУТИЧ» від 27.12.2004 йдеться про існування та облаштування автостоянки з будинком охорони, естакадою та іншими елементами її інфраструктури. Ці документи узгоджуються між собою та з відомостями, відображеними у технічному паспорті, виготовленому станом на 03.06.2021.

При цьому технічний паспорт та довідка ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП» від 03.06.2021 № 117/21 містять відомості про 1980 рік як рік спорудження відповідних будівель. Зазначені документи складені суб`єктом господарювання, який здійснював технічну інвентаризацію, а кваліфікація відповідального виконавця підтверджена відповідним сертифікатом. Наведені відомості також узгоджуються із заявами свідків, які повідомили про особисту участь у будівельних роботах або участь їхніх близьких у спорудженні будинку охорони та облаштуванні автостоянки.

Отже, колегія суддів вважає, що наведені докази є взаємопов`язаними та такими, що узгоджуються між собою щодо обставин існування на території автостоянки господарських будівель і споруд, їх використання для забезпечення її функціонування, а також часу їх спорудження. Натомість матеріали справи не містять доказів, які б спростовували відображений у технічній документації 1980 рік спорудження цих об`єктів або свідчили про їх зведення відповідачем у пізніший період.

При цьому постанова Ради Міністрів УРСР від 27.08.1976 № 420 та виданий на її виконання наказ Міністерства автомобільного транспорту УРСР від 21.09.1976 № 280 свідчать, що організація діяльності відкритих автостоянок на той час передбачала формування відповідної матеріально-технічної бази, до складу якої могли входити не лише майданчики для зберігання транспортних засобів, а й допоміжні приміщення та споруди, необхідні для забезпечення їх функціонування

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що більш вірогідними є докази на підтвердження спорудження господарських будівель автостоянки у 1980 році та їх подальшого використання за функціональним призначенням. Натомість апелянтом належними та допустимими доказами не підтверджено спорудження автостоянки в інший період часу, а відтак його доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Зведення спірних споруд було зумовлене потребами організації та забезпечення функціонування автостоянки як комплексу, що передбачав не лише майданчики для зберігання транспортних засобів, а й відповідну допоміжну інфраструктуру.

Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зроблено висновок про те, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги Київської міської ради про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради - у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання Автостоянкового кооперативу «СЛАВУТИЧ» знести об`єкт самочинного будівництва - автостоянку з господарськими будівлями загальною площею 34,2 кв. м (пропускний пункт літ. « 1А» площею 32,2 кв. м, господарську будівлю літ. « 1В» площею 2,0 кв. м, криту естакаду літ. « 1Б»), розташовану на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:62:026:0026 площею 0,3367 га за адресою: вул. Космонавта Волкова (вул. Космонавта Поповича), 16-В у Деснянському районі міста Києва, з приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан.

Щодо доводів апелянта стосовно відповідності будівництва містобудівним умовам та обмеженням колегія суддів зазначає, що відповідне поняття було запроваджено в законодавстві з прийняттям Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.

Листом за вих. №055-14560 від 30.10.2025 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департаменту містобудування та архітектури на адресу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проінформовано, що затвердженні в установленому порядку рішеннями Київської міської ради детальний план території, план зонування території, в межі яких потрапляє запитувана територія, відсутні.

Зазначено, що витяг з містобудівної документації є інформаційно-аналітичною довідкою, яка виконується в одному екземплярі та відображає актуальну містобудівну ситуацію на момент її підготовки.

Зважаючи на вищевикладене, надати викопіювання (витяг) із чинної в період з 01.01.1980 по 31.12.1980 і станом на 02.07.2021 та 02.05.2024 містобудівної документації не має можливості. Надано актуальну довідку (витяг) з містобудівного кадастру, що містить інформацію про функціональні зони території, планувальні обмеження відповідно до Генерального плану та інформації, наявної в базі даних Міської інформаційно - аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр м. Києва, в районі розташування запитуваної земельної ділянки.

Відповідно до довідки (витягу) з містобудівного кадастру від 27.10.2025 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) спірна територія автостоянки містить функціональне призначення - території житлової забудови багатоповерхової (існуючі).

На пленарному засіданні Київської міської ради 13.07.2023 затверджено рішення №6983/7024 «Про інвентаризацію земель» в перелік яких входить земельна ділянка з кадастровим номером 800000000:62:026:0026, яка розташована: м. Київ, Деснянський район, вул. Космонавта Поповича (Космонавта Волкова), 16. Право комунальної власності територіальної громади міста Києва на земельну ділянку з кадастровим номером 800000000:62:026:0026 зареєстровано за результатами інвентаризації земель.

Однак, Рада не надала до суду першої інстанції належних та допустимих доказів, якими б підтверджувалося, що в період з 1970-2002 чинна на той час містобудівна документація визначала іншу функціональну зону спірної земельної ділянки, ніж територія багатоповерхової житлової забудови.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що про наявність забудови на земельній ділянці міській раді було давно відомо (зокрема з висновку головного державного санітарного лікаря міста Києва від 01.08.2002 №4211 слідує, що його видано на підставі доручення Київської міської ради від 08.10.2001, висновку головного управління містобудування та архітектури від 21.05.2002, ситуаційного плану, та документів, якими підтверджується сплата земельного податку).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що Автостояночний кооператив «Славутич» тривалий час використовує спірну земельні ділянку, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна, що є власністю відповідача, а апелянт не навів доводи щодо необхідності проведення справедливої компенсації за позбавлення відповідного права, задоволення позовних вимог та знесення самочинно будівництва є прямим порушенням статті 1 Першої протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Подібні висновки щодо застосування статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтею першою якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію "законів". Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справах: від 20.05.2010 "Україна-Тюмень" проти України"; від 25.06.1996 "Амюр проти Франції"; "Колишній Король Греції та інші проти Греції"; "Малама проти Греції".

ЄСПЛ у рішенні в справі "Рисовський проти України" виклав правову позицію, відповідно до якої принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

За наявності відповідного рішення суду (рішення Господарського суду міста Києва від 910/4435/22 від 28.03.2023), відповідного рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової О.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.07.2021, індексний номер 59157281) щодо реєстрації права власності на Спірний об`єкт нерухомого майна за відповідачем, у останнього виникають правомірні очікування мирно володіти своїм майном. При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21.

Як зазначалось, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004).

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

8.48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

З цих причин не може бути задоволений також відповідний позов землевласника і в тому випадку, коли прямо він не давав згоди здійснення самочинного будівництва на належній йому земельній ділянці, що перебувала у сфері його володіння та актуального контролю, але, будучи обізнаним про таке будівництво (а також у разі, коли він повинен був знати про це), протягом розумного строку не вжив заходів щодо перешкоджання йому.

По матеріалам даної справи судом встановлено, що власник спірної земельної ділянки в особі Київради протягом тривалого часу (враховуючи, що 07.07.2021 здійснена первинна державна реєстрація права власності на Спірний об`єкт нерухомого майна) не вживав жодних дій з метою усунення стверджуваного порушення прав територіальної громади міста Києва у володінні та розпорядженні Спірною земельною ділянкою.

Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

При цьому, необхідність виправити стару "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (рішення ЄСПЛ у справі "МПП "Фортеця" проти України" від 11.06.2020).

Зазначені висновки узгоджуються з висновками ЄСПЛ у рішенні від 12.12.2024 у справі "ТОВ "Одеська Бутербродна Компанія" проти України".

Суд звертає увагу, що заява, яка була предметом розгляду ЄСПЛ у справі "ТОВ "Одеська Бутербродна Компанія" проти України", стосувалась визнання недійсним права власності підприємства-заявника на майно у судовому провадженні, ініційованому проти нього прокурором, на тій підставі, що майно було самочинною забудовою, зведеною на земельній ділянці, яка перебувала у комунальній власності. Підприємство-заявник стверджувало, що втручання у права власності підприємства-заявника не було законним і пропорційним. Зокрема, воно стверджувало, що було добросовісним власником кафе, а тому кафе не могло бути відчужене у нього жодною особою, не кажучи вже про державу. У будь-якому випадку підприємство-заявник не могло нести відповідальність за помилки органів державної влади.

ЄСПЛ у справі "ТОВ "Одеська Бутербродна Компанія" дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з таких міркувань:

"23. Загальні принципи щодо захисту власності добре узагальнені у практиці Суду та наведені, серед інших джерел, в рішенні у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), заява № 43768/07, пункти 41, 42 і 45, від 16 лютого 2017 року.

24. … Уряд … доводить, що підприємство-заявник не володіло «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки відповідне майно було придбано незаконно, Суд зазначає, що ніщо в матеріалах справи не дозволяє припустити, що підприємство-заявник - або, якщо на те пішло, його засновники та учасники, пан і пані Є. - порушили закон або брали участь у будь-яких шахрайських діях. Пан і пані Є. придбали кафе у пана М., право власності якого було належним чином зареєстроване органами державної влади на підставі чинного на той момент рішення суду (див. з цього приводу пункти 6, 7 даного рішення ЄСПЛ від 12.12.2024: 6. У вересні 2008 року (у деяких документах ця дата вказана як вересень 2010 року) пані Б. продала кафе пану М. У договорі вона зобов`язалася завершити необхідне нотаріальне посвідчення, але, як вбачається, вона цього не зробила. Тому пан М. подав проти неї позов, вимагаючи визнання дійсним договору купівлі-продажу, а також визнання його прав власності на кафе. Рішенням від 12 липня 2011 року Суворовський районний суд міста Одеси задовольнив його позовні вимоги в повному обсязі та на підставі цього рішення пан М. зареєстрував своє право власності на кафе. 7. У грудні 2011 року пан і пані Є. купили кафе у пана М. за 614 479 українських гривень (далі - грн; приблизно 57 320 євро на той момент) кожен. Вони зареєстрували свої права власності на кафе). … Право власності підприємства-заявника на кафе також було належним чином зареєстроване органами державної влади, і воно володіло кафе без жодних перешкод щонайменше два роки .... Тому Суд вважає, що відповідне кафе було «майном» підприємства-заявника … Отже, визнання недійсним права власності підприємства-заявника на кафе становило втручання в його майнові права. … Зокрема, щоб захід, який становить втручання, відповідав статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має бути доведено, що він був законним, здійсненим "відповідно до загальних інтересів" і існував розумний зв`язок пропорційності між застосовними засобами та метою, якої прагнули досягти.

25. У цій справі, навіть припустивши, що оскаржуване втручання було передбачене законодавством і переслідувало мету, яка відповідала суспільному інтересу, воно в будь-якому випадку не відповідало вимозі пропорційності, з причин наведених далі.

26. Суд повторює, що необхідність виправити стару "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (див., наприклад, рішення у справі "МПП "Фортеця" проти України» [Комітет] (Fortetsya, MPP v. Ukraine) [Committee], заява № 68946/10, пункт 42, від 11 червня 2020 року, з подальшими посиланнями).

28. … Суд також зазначає, що навіть після того, як право власності підприємства-заявника на кафе було визнано недійсним і було знову видано наказ про знесення кафе у 2016 році, жодних дій для виконання цього рішення вжито не було, а виконавче провадження досі триває, хоча минуло вісім років. Причину невиконання протягом такого тривалого періоду Уряд не пояснив.

29. … Суд вважає це ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв`язати її (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Онериїлдиз проти Туреччини" [ВП] () [GC], заява № 48939/99, пункт 127, ЄСПЛ 2004-XII, та згадане рішення у справі "Зела проти Албанії" (Zela v. Albania), пункт 94).

30. У зв`язку з цим Суд не може залишити поза увагою той факт, що з липня 2011 року по березень 2012 року кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації прав власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів стосовно нього, хоча їм мало бути відомо …, що це майно було самочинною забудовою (див. згадане рішення у справі "Зела проти Албанії" (Zela v. Albania), пункт 92)".

Колегія суддів зауважує, що предметом спору є усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва. За таких обставин тривала бездіяльність Київради та інших уповноважених органів щодо захисту прав територіальної громади, так само як і посилання на добросовісність набуття відповідачем права власності на спірний об`єкт на підставі відомостей Державного реєстру речових прав, самі по собі не свідчать про непропорційність обраного способу захисту та не можуть бути безумовною підставою для відмови у знесенні об`єкта самочинного будівництва.

Як встановлено судом першої інстанції при розгляді даної справи №910/5435/24, ні Київрада, ні будь-які інші органи державної влади протягом тривалого часу не вживали заходів з метою захисту порушеного права власника - територіальної громади міста Києва у володінні та розпорядженні Спірною земельною ділянкою.

Така поведінка Ради свідчить про тривале терпиме ставлення органів державної влади та місцевого самоврядування до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв`язати її.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України» (заява № 48553/99, § 96) зазначив, що ефективне здійснення прав, гарантованих Конвенцією, може вимагати від держави вжиття позитивних заходів, причому такі зобов`язання можуть виникати й у відносинах між приватними особами. При цьому держава не може обмежуватися пасивною роллю, а її відповідальність може наставати як за дії, так і за бездіяльність органів влади.

Подібний підхід викладено у рішенні Великої Палати ЄСПЛ від 30.11.2004 у справі «Цneryэldэz проти Туреччини» (заява № 48939/99, §§ 134- 136), у якому Суд наголосив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції покладає на державу не лише негативний обов`язок утримуватися від неправомірного втручання у право власності, а й позитивні зобов`язання, які за певних обставин вимагають вжиття необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення цього права.

Отже, дотримання державою гарантій права власності передбачає не лише утримання від неправомірного втручання, а й своєчасне та послідовне виконання покладених на неї позитивних зобов`язань, зокрема щодо належного оформлення земельних правовідносин, розгляду звернень заінтересованих осіб та врахування раніше прийнятих уповноваженими органами рішень під час вирішення питань щодо правового режиму земельної ділянки.

Радою не дотримано принцип належного урядування, який передбачає, що державні органи не можуть виправляти власні помилки за рахунок добросовісного набувача. Кооператив, діючи на підставі офіційних даних Державного реєстру речових прав, набув право власності на Спірний об`єкт нерухомого майна добросовісно та законно, тому вимоги позивача щодо знесення спірного об`єкта є непропорційним втручанням в право власності відповідача.

Щодо вимоги Київради про усунення перешкод власнику у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 359/1365/22, знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 639/1537/18, від 27.07.2022 у справі № 363/702/17, від 22.06.2022 у справі № 442/7551/18.

ЄСПЛ у рішенні від 21.04.2016 у справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Отже, позивач зобов`язаний довести не лише факт самочинності будівництва та порушення його права, але й необхідності захисту його прав виключно у такий спосіб, як знесення самочинного будівництва. Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.

Проте, Київрада, звертаючись з даним позовом до суду, жодним чином не зазначила та не довела, чи можливо відновити права власника земельної ділянки без знесення об`єкта самочинного будівництва.

Разом з тим встановлення обставин щодо можливості проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва, зокрема, з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, а також позиція відповідача у справі з цього питання мають важливе значення для правильного вирішення справи. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 363/702/17, від 22.05.2024 у справі № 591/5429/18, від 22.06.2022 у справі № 442/7551/18.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19).

Тобто, лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Отже, вирішуючи спір про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення розташованого на ній об`єкта нерухомості, необхідно враховувати не лише інтерес територіальної громади як власника землі, а й обставини набуття відповідачем права власності на спірний об`єкт, тривалість володіння та користування ним, а також поведінку уповноважених органів упродовж відповідного періоду.

За встановлених обставин покладення на відповідача негативних наслідків тривалої бездіяльності органів публічної влади, які не забезпечили своєчасного та належного врегулювання земельних правовідносин, шляхом знесення об`єкта нерухомості означало б перекладення на приватну особу відповідальності за недоліки в діяльності самої держави та органів місцевого самоврядування. Такий підхід не забезпечував би справедливого балансу між суспільним інтересом і правом відповідача на мирне володіння своїм майном та покладав би на нього надмірний індивідуальний тягар, що є несумісним із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Наведені фактичні обставини, встановлені судом у даній справі, свідчать про те, що помилки були допущені державними органами. Водночас такі помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Відповідну позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 05.07.2023 у справі 912/2797/21.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки їх задоволення за встановлених обставин справи призвело б до непропорційного втручання у право власності відповідача та покладення на нього надмірного тягаря. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків місцевого господарського суду, не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а відтак є неспроможними.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 у справі № 910/5435/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, вимоги та доводи апеляційної скарги, остання задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 у справі №910/5435/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 у справі №910/5435/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 12.11.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

Н.М. Спаських