Постанова № 141422792 у справі № 910/3792/26 від 03.11.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2026 р. Справа№ 910/3792/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Мальченко А.О.

секретар судового засіданні: Романенко К.О.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 03.11.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» та Акціонерного товариства «Гарантований покупець»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.06.2026 (повний текст складено 15.06.2026)

у справі №910/3792/26 (суддя Людмила ШКУРДОВА)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна

електростанція»

до Акціонерного товариства «Гарантований покупець»

про стягнення 1 922 163, 69 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Гарантований покупець» про стягнення 1 922 163, 69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2024 у справі №910/9486/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025, станом на 24.07.2024 встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором №15186/01 від 14.06.2018 у розмірі 9 049 153, 81 грн. Вказану суму заборгованості перераховано на рахунок позивача 21.01.2026, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Гарантований покупець» 405 027, 36 грн 3% річних та 1 517 136, 33 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за період з 25.07.2024 по 20.01.2026.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2026 у справі №910/3792/26 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» 400 564, 77 грн 3% річних, 1 443 686, 44 грн інфляційних втрат, 22 131, 01 грн витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в порушення норм процесуального права судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу, при тому, що в мотивувальній частині рішення судом взагалі не було вказано жодних мотивів, які призвели до прийняття такого рішення, а також не надано оцінку доказів, які були подані позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу.

З оскаржуваним рішенням також не погодилось Акціонерне товариство «Гарантований покупець», яке звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та проігноровано доводи відповідача щодо особливостей регулювання спірних правовідносин в контексті останніх змін до законодавства, яке підлягало застосуванню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги наявність заборгованості НЕК «Укренерго» перед відповідачем за спірні періоди, не прийнято до уваги доводи відповідача про те, що за існуючого алгоритму розрахунків, обов`язок відповідача щодо оплати 100% вартості електричної енергії обумовлений 100% оплатою ОСП послуги перед відповідачем; доводи про неправильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних; доводи щодо дії обставин непереборної сили.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерним товариством «Гарантований покупець» подано відзив, у якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» залишити без задоволення.

При цьому, Товариством з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» також подано відзив, у якому просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Гарантований покупець» залишити без задоволення, оскаржуване рішення в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього в цій частині.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 14.06.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» та Державним підприємством «Гарантований покупець» укладено договір №15186/01, відповідно до п. 1.1. якого ТОВ «Павлівська сонячна електростанція» зобов`язалося продавати, а ДП «Гарантований покупець» - купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов вказаного правочину.

30.06.2019 сторонами укладено додаткову угоду №344/01 до договору від 14.06.2018, у якій сторони дійшли згоди про заміну його статей 1-10 статтями 1-8 у новій редакції.

Повноважними представниками сторін було підписано та скріплено печатками акти купівлі-продажу електроенергії з актами коригування до них, відповідно до яких сторони підтвердили та зафіксували обсяг виробленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» електричної енергії: за жовтень 2021 року - на суму 3 199 107, 13 грн з ПДВ, за лютий 2022 року - на суму на суму 1 156 743, 89 грн з ПДВ, за березень 2022 року - на суму 893 655, 89 грн з ПДВ, за квітень 2022 року - на суму 1 989 756, 83 грн з ПДВ, за травень 2022 року - на суму 1 719 820, 68 грн з ПДВ, за червень 2022 року - на суму 2 221 009, 38 грн з ПДВ, за липень 2022 року - на суму 3 286 277, 69 грн з ПДВ, за серпень 2022 року - на суму 3 221 706, 26 грн з ПДВ.

Разом з тим, Державне підприємство «Гарантований покупець» порушило свої договірні зобов`язання в частині своєчасної та повної оплати електричної енергії за «зеленим» тарифом за актами купівлі-продажу за жовтень 2021 року та березень-серпень 2022 року (з урахуванням актів коригувань та проведених відповідачем часткових оплат), у зв`язку з чим в останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 9 049 153, 81 грн.

Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2024 у справі №910/9486/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення заборгованості за договором №15186/01 від 14.06.2018.

Згідно з частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2024 у справі №910/9486/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025, позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» 9 049 153, 81 грн основного боргу, 1 155 069, 73 грн інфляційних втрат, 486 574, 14 грн 3% річних та 128 289, 57 грн судового збору.

На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва 01.12.2025 видано відповідний наказ.

У ході примусового виконання судового рішення у справі №910/9486/24 (виконавче провадження №79880608) на підставі платіжної інструкції №2141814469501 від 15.01.2026 з Державного підприємства «Гарантований покупець» було списано грошові кошти у сумі 10 095 487, 71 грн (9 049 153, 81 грн заборгованості, 10% виконавчого збору, витрати виконавчого провадження).

Як вбачається з наданої позивачем банківської виписки, основна сума заборгованості у розмірі 9 049 153, 81 грн була перерахована на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» Шевченкiвським ВДВС у м. Києвi КМУ МЮУ 21.01.2026.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/9486/24 виконане боржником у повному обсязі.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі №910/3792/26, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму основного боргу за договором №15186/01 від 14.06.2018 за період з 25.07.2024 (з наступного дня дати, до якої здійснювалося нарахування на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у межах справи №910/9486/24) по 20.01.2026 (дата, що передувала зарахуванню коштів на рахунок позивача).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з таких підстав.

Щодо вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства «Гарантований покупець», колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для виконання на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

В силу положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2024 у справі №910/9486/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025, позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» 9 049 153, 81 грн основного боргу, 1 155 069, 73 грн інфляційних втрат, 486 574, 14 грн 3% річних та 128 289, 57 грн судового збору.

Отже, факти встановлені рішенням суду у справі №910/9486/24 щодо прострочення своєчасної та повної оплати електричної енергії за «зеленим» тарифом за договором №15186/01 від 14.06.2018 та стягнення у зв`язку з цим заборгованості повторного доведення не потребують.

Як було встановлено судом першої інстанції, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/9486/24 виконане боржником у повному обсязі.

Таким чином, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму основного боргу за договором №15186/01 від 14.06.2018 за період з 25.07.2024 (з наступного дня дати, до якої здійснювалося нарахування на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у межах справи №910/9486/24) по 20.01.2026 (дата, що передувала зарахуванню коштів на рахунок позивача).

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов`язання передбачені статтями599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

З аналізу вищевказаних норм закону вбачається, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З огляду на встановлені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь за період з 25.07.2024 по 14.01.2026 3% річних у сумі 400 564, 74 грн та інфляційні втрати у сумі 1 443 686, 44 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню за здійсненим судом розрахунком.

Твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, жодних доказів для встановлення викладених в апеляційній скарзі обставин, скаржником не надано, а тому такі твердження відхиляються судом як безпідставні.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Щодо вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція», колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат на правову допомогу здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Тобто право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Якщо в позові було заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зобов`язаний дати їй оцінку або в основному рішенні, або в додатковому.

Слід зазначити, що не розподіл судових витрат судом першої інстанції тягне за собою право сторони на звернення з заявою про винесення додаткового рішення суду.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (частина 2 статті 244 ГПК України).

Однак, як вбачається з матеріалів справа, позивач не звертався до суду першої інстанції з заявою про винесення додаткового рішення для вирішення питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2026 у справі №910/3792/26 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівська сонячна електростанція» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2026 у справі №910/3792/26 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2026 у справі №910/3792/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2026 у справі №910/3792/26 залишити без змін.

Матеріали справи №910/3792/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 11.11.2026.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

А.О. Мальченко