Постанова № 141422922 у справі № 910/6806/26 від 03.11.2026

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Харків Справа № 910/6806/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Демідова П.В., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участі секретаря судового засідання Пилипенко В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод засобів індивідуального захисту» (вх. №1958Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2026 (рішення ухвалено суддею Мужичук Ю.Ю. в приміщенні Господарського суду Харківської області 28.08.2026, повне рішення складено 28.08.2026) у справі №910/6806/26

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод засобів індивідуального захисту»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.08.2026 у справі №910/6806/26 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод засобів індивідуального захисту» на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» пеню у розмірі 329694,08 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3956,33 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський завод засобів індивідуального захисту» звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/6806/26 від 28.08.2026 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково у сумі 89916,57 грн, в решті позовних вимог, відмовити; судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що виконання державного контракту ним було здійснено в повному обсязі, а прострочення склало лише десять днів та відносно лише однієї партії товару у кількості 12070 штук з 75000 штук поставлених.

З посиланням на пункт 8.1 договору заявник зазначає, що загальна відповідальність кожної сторони за договором має обмежуватись прямими документально підтвердженими витратами (збитками), натомість позивачем не надано суду жодного документального підтвердження збитків. Вказані обставини, на думку відповідача, не були враховані судом першої інстанції, у зв`язку із чим суд неправомірно не застосував п. 8.1. договору та не здійснив зменшення заявленої позивачем неустойки до розміру прямих документально підтверджених витрат (збитків), тобто до нуля.

ТОВ «Харківський завод засобів індивідуального захисту» також зазначає, що місцевим господарським судом невірно розраховано штрафні санкції.

Так, заявник наголошує, що пунктом 8.2. договору визначено, шо пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання. Так, на його думку, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені. Позивачем було помилково нараховано пеню за 20.05.2025 (за актом №111), адже вказана дата є датою постачання товару та не може враховуватися, як день прострочення виконання зобов`язання (не є повним днем прострочення), що було проігноровано судом першої інстанції. У зв`язку з цим, відповідач вважає, що позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги у сумі 29972,19 грн.

Відповідач вважає, що Господарським судом Харківської області не враховано, що фактично всі ризики та наслідки наявності в Україні воєнного стану були перекладені на відповідача, договір містить завищений розмір штрафних санкцій, який є безпрецедентним для державних замовників у сфері оборони.

Заявник звертає увагу, що встановлений договором розмір пені 0,3 % є в три рази вище за розмір пені, передбачений статтею 231 Господарського кодексу України. Вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати пеню у розмірі 0,1%, а також просить зменшити штрафні санкції на 70%, і відповідно задовольнити позовні вимоги частково на суму 89916,57 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод засобів індивідуального захисту» (вх.№1958Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2026 у справі №910/6806/26; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 03.11.2026.

02.10.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Харківський завод засобів індивідуального захисту».

08.10.2026 відповідачем подано до суду заперечення (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу), в яких заявник просить вважати опискою зазначення в тексті апеляційної скарги номер справи 922/6806/26, а правильним вважати номер справи 910/6806/26.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, також повторно наголосив, що в апеляційній скарзі ним була допущена описка у номері справи, вірним просив вважати справу за №910/6806/26. Разом із цим, представник ТОВ «Харківський завод засобів індивідуального захисту» зазначив, що кількість простроченого товару за спірним актом №111 від 20.05.2025 складає 17070 штук, а не 12070 штук, про що також ним було невірно зазначено в апеляційній скарзі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Як зазначає позивач у позовній заяві, наказом Міністерства оборони України №281 від 02.05.2025 реорганізовано юридичну особу - державне підприємство Міністерства оборони України «Державний оператор тилу», ідентифікаційний код юридичної особи - 44830311, шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель», ідентифікаційний код юридичної особи 44725823; визнано державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства Міністерства оборони України «Державний оператор тилу».

Наказом Міністерства оборони України №647 від 30.09.2025 внесено зміни до наказу Міністерства оборони України №281 від 02.05.2025, яким продовжено завершення заходів з реорганізації державного підприємства Міністерства оборони «Державник оператор тилу» до 31.12.2025.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України №7/нм від 06.01.2026 затверджено передавальний акт приймання-передачі справ, документів та майна державного підприємства Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» (ідентифікаційний код юридичної особи - 44830311) його правонаступнику - державному підприємству Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (ідентифікаційний код юридичної особи - 44725823).

Отже, з урахуванням наказів Міністерства оборони України про реорганізацію, затвердженого передавального акта та положень чинного законодавства, ДП «Агенція оборонних закупівель» є правонаступником усіх прав та обов`язків ДП «Державний оператор тилу», у тому числі прав та обов`язків за договорами, укладеними останнім.

Вказані обставини не заперечуються учасниками справи.

08.01.2025 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський завод засобів індивідуального захисту» (постачальник) було укладено державний контракт (договір) про закупівлю №537/01-25-РМ, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити замовнику ремінь розвантажувальний тактичний захисний, вид 5 (ДК 021:2015: 18420000-9: Аксесуари для одягу) (далі за текстом - товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в специфікації (додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2024-12-13- 018643-a), а замовник - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором (том 1 а.с.30-41).

Відповідно до п. 1.2. договору отримувачами товару за договором є об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання товару (далі - отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.

Згідно з п. 1.4. договору цей договір виконується в рамках виконання бюджетної програми КПКВК 2101020 «Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни» відповідно до: порядку використання державним підприємством Міністерства оборони України «Агенція закупівель у сфері оборони» коштів, передбачених у державному бюджеті для оборонних закупівель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2023 №1142; наказу Міністерства оборони України від 02.12.2023 №716/нм «Про уповноваження державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція закупівель у сфері оборони» на виконання функції служби державного замовника у сфері оборони».

Відповідно до п.4.1 договору постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку складеній замовником за формою, визначеною у додатку №2 до цього договору (далі - заявка на поставку товару), але у будь-якому випадку не пізніше строку, визначеного у специфікації (додаток №1). Дострокова поставка товару постачальником допускається за погодженням із замовником. У разі відсутності погодження від замовника, приймання товару може бути призупинене до дати, яка вказана у заявці на поставку товару та/або дати погодженої із замовником.

Відповідно до п. 4.2. договору поставка товару здійснюється постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку товару та ростовки, визначеної у специфікації (додаток №1).

Відповідно до п. 4.3. договору заявка на поставку товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту укладення договору.

Підпунктом 4.3.1 договору передбачено, що протягом 2 (двох) робочих днів після отримання заявки на поставку товару постачальник зобов`язаний підтвердити замовнику свою готовність поставити товар або, у разі, якщо строк поставки у заявці на поставку товару є коротшим ніж строк поставки, визначений у специфікації (додаток №1), надати мотивоване звернення щодо зміни дати поставки товару, вказаної замовником у заявці на поставку товару. Таке підтвердження або мотивоване звернення направляються замовнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором.

У разі ненадання постачальником підтвердження готовності поставити товар або мотивованого звернення щодо зміни дати поставки товару протягом 2 (двох) робочих днів після отримання від замовника заявки на поставку товару така заявка вважається підтвердженою постачальником.

У разі неможливості своєчасної поставки товару з урахуванням наявності об`єктивних обставин, які фактично унеможливлюють дотримання строків поставки товару (перебої в електропостачанні, тривалі повітряні тривоги, тощо), постачальник має право звернутись до замовника та надати мотивоване звернення щодо продовження строку поставки з наданням відповідних підтверджуючих документів у строк не пізніше ніж 15 (п`ятнадцять) календарних днів до дати поставки Товару. Замовник розглядає подане постачальником мотивоване звернення протягом 5 (п`яти) робочих днів. За результатами розгляду зазначеного звернення замовник має право продовжити строк поставки товару. У разі відсутності належного обґрунтування необхідності перенесення строків поставки товару, замовник залишає за собою право відмовити у продовженні строку поставки товару.

Згідно п. 4.7. договору право власності на товар переходить від постачальника до отримувача після прийняття отримувачем товару та підписання всіх документів згідно з розділом 6 цього договору.

Згідно з положеннями пункту 6.7. договору після здійснення перевірки товару відповідно до пунктів 6.3, 6.4 договору, у разі відсутності зауважень отримувача до товару, постачальник та отримувач підписують акт приймання товару, що підтверджує перехід права власності на товар від постачальника до отримувача.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,2 (нуль цілих дві десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання. За порушення строку поставки товару понад 20 (двадцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).

26.02.2025 сторонами укладено додаткову угоду №1, якою внесено зміни до додатка №1 до договору та визначено обсяг закупівлі товару. Загальну вартість договору встановлено в розмірі 65844000,00 грн, у тому числі ПДВ - 10974000,00 грн (том 1 а.с.53).

19.05.2025 між сторонами укладено додаткову угоду №2, якою внесено зміни до окремих положень договору, зокрема щодо умов поставки товару, порядку здійснення рекламаційної роботи, проведення лабораторних випробувань та контролю за виробничим процесом. Інші умови договору залишилися незмінними (том 1 а.с.55).

На виконання п. 4.3 договору замовником було сформовано заявку №R000847-1 від 09.01.2025 на поставку 21000 одиниць товару, а саме: 19000 одиниць за стандартом 8465610141864 та 2000 одиниць за стандартом 8465610141865. Період поставки товару за зазначеною заявкою визначено з 01.04.2025 по 09.05.2025 (том 1 а.с.59).

Крім того, 03.03.2025 замовником було сформовано заявку №R000847-2 на поставку 9000 одиниць товару, а саме: 6000 одиниць за стандартом 8465610141864 та 3000 одиниць за стандартом 8465610141865. Період поставки товару за цією заявкою також визначено з 01.04.2025 по 09.05.2025 (том 1 а.с.60).

Як зазначає позивач, від відповідача не надходило звернень або заперечень щодо строків та умов поставки за вказаними заявками №R000847-1 та №R000847-2 в порядку, передбаченому підпунктами 4.1.1 та 4.3.1 договору.

Згідно акту приймання товару від 07.03.2025 сторонами підтверджено поставку 12930 одиниць товару на загальну суму 11351505,60 грн.

Крім того, сторонами підписано акт приймання товару №111 від 20.05.2025, відповідно до якого позивачем прийнято 17070 одиниць товару на загальну суму 14986094,40 грн (том 1 а.с.29).

Позивач зазначає, що останнім днем поставки товару згідно заявок визначено 09.05.2025. Посилаючись на те, що товар за актом приймання товару №111 від 20.05.2025 було поставлено з порушенням погодженого сторонами строку, позивач зазначив, що зобов`язання щодо поставки товару виконано із простроченням на 11 календарних днів, а саме з 10.05.2025 по 20.05.2025 включно.

09.06.2025 позивач направив відповідачу на його електронну адресу повідомлення-вимогу про стягнення штрафних санкцій згідно з державним контрактом (договором) №537/01-25-РМ від 08.01.2025 (том 1 а.с. 64-65).

Оскільки направлена позивачем вимога про стягнення штрафних санкцій була залишена відповідачем без задоволення, а відповідні кошти у добровільному порядку сплачені не були, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 329694,08 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції встановив, що відповідачем допущено порушення визначених договором строків поставки товару, що відповідно до пункту 8.2 договору є підставою для застосування до нього відповідальності у вигляді пені. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, місцевий господарський суд встановив його арифметичну правильність та відповідність умовам пункту 8.2 договору, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 329694,08 грн пені.

Разом із цим, Господарський суд Харківської області дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%. Суд першої інстанції зазначив, що самі по собі обставини нетривалого прострочення виконання зобов`язання не є безумовною підставою для зменшення штрафних санкцій.

Також, судом першої інстанції враховано, що предметом договору є поставка товару оборонного призначення, а отримувачем товару є військова частина. Належне та своєчасне виконання такого договору має підвищене значення, а порушення строків поставки не може оцінюватися виключно через наявність або відсутність у замовника документально підтверджених майнових збитків. При цьому суд врахував, що договір між сторонами укладено 08.01.2025, тобто вже в період тривалої дії воєнного стану і відповідач як суб`єкт господарювання мав оцінити зазначені ризики, власні виробничі можливості та спроможність забезпечити поставку товару у погоджений сторонами строк.

Посилання відповідач на наявність статусу критичності підприємства суд першої інстанції відхилив та зазначив, що такий статус характеризує значення господарської діяльності відповідача, однак не звільняє його від обов`язку належного виконання прийнятих на себе договірних зобов`язань та не надає переваг у питанні застосування відповідальності за їх порушення.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).

Відповідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вже зазначалось, п. 8.2 договору визначено, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,2 (нуль цілих дві десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання.

Відповідачем не заперечуються обставини порушення строків виконання поставки товару за державним контрактом про закупівлю №537/01-25-РМ від 08.01.2025.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до заявок на поставку №R000847-1 від 09.01.2025 та №R000847-2 від 03.03.2025 відповідач зобов`язався поставити товар у період з 01.04.2025 по 09.05.2025. Таким чином, останнім днем виконання зобов`язання щодо поставки товару було визначено 09.05.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що частина товару у кількості 17070 одиниць за актом приймання товару №111 була поставлена 20.05.2025, тобто з порушенням строків. Період прострочення з 10.05.2025 по 20.05.2025 включно (згідно умов договору).

Щодо заперечень відповідача про включення дня фактичного виконання зобов`язання до періоду прострочення колегія суддів зазначає таке.

Відповідач в апеляційній скарзі наголошує, що позивачем, з яким погодився суд першої інстанції, помилково включено до розрахунку пені день поставки товару.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 8.2 договору прямо встановлено включення дня виконання порушеного зобов`язання до періоду нарахування пені за порушення строку виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте, його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18).

При цьому, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати), аналогічна правова позиція щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №916/804/17, від 07.08.2018 у справі №917/2013/17, від 10.09.2020 у справі №916/1777/19).

Отже, сторони, реалізуючи принцип свободи договору, безпосередньо визначили кінцевий строк нарахування пені та погодили включення до відповідного періоду день фактичного виконання простроченого зобов`язання.

При цьому позивачем початок періоду нарахування пені визначено з дня, наступного за останнім днем передбаченого заявкою строку поставки, а саме з 10.05.2025, що узгоджується із загальними правилами обчислення строків та наведеними висновками Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем допущено порушення строків поставки товару, що відповідно до пункту 8.2 договору є підставою для застосування до нього відповідальності у вигляді пені.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції встановив його арифметичну правильність та відповідність умовам пункту 8.2 договору, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 329694,08 грн пені.

Отже, доводи апеляційної скарги з приводу безпідставного включення до розрахунку пені день поставки товару відхиляються колегією суддів.

Стосовно клопотання про зменшення розміру неустойки, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Частиною 3 статті 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому сама по собі відсутність доведених позивачем збитків не свідчить про наявність підстав для зменшення неустойки, оскільки відповідно до ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків.

Зі змісту зазначеної норми убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке реалізується за наявності виняткових обставин. За відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить до предмета доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 у справі №910/9544/25 наголосив, що досліджуючи наявність/відсутність підстав для зменшення неустойки, суд повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

З апеляційної скарги вбачається, що заявник просить зменшити її на 70% та посилається, зокрема, на відсутність збитків у позивача внаслідок такого порушення, а також на обставини воєнного стану.

Під час судового засідання відповідач звертав увагу, що його діяльність ускладнювалась нестабільною роботою енергомережі, через обстріли агресора, повітряними тривогами та обстрілами, що скорочувало тривалість робочого часу, а також посилався тривалу процедуру погодження та контролю якості товару.

Дослідивши вказані обставини, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 10.1. договору укладаючи цей договір, сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент його підписання:

і) в Україні введений особливий правовий режим воєнного стану;

іі) відповідно до загального офіційного листа Торгово-промислової палати України (надалі - ТПП України) від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 військова агресія Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану засвідчена ТПП України як форс-мажорна обставина (обставина непереборної сили); цим листом ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);

ііі) строк дії воєнного стану може бути змінений та/або подовжений в будь-який час після укладання цього Договору.

Таким чином, сторони уклавши договір свідомо погодилися, що він буде виконуватися протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) у розумінні цього розділу договору.

Згідно з п. 10.2. договору враховуючи той факт, що під час погодження та підписання цього договору сторони максимально врахували наявність в Україні специфічних обставин, перерахованих у п. 10.1. цього договору, сторони не будуть у майбутньому посилатися на ці обставини як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) в розумінні цього розділу договору. Винятки можуть становити лише істотні зміни об`єктивних обставин під час дії воєнного стану, які можуть вплинути на виконання цього договору, зокрема: збої в роботі платіжних систем, що унеможливлює вчасне перерахування коштів; прийняття нормативно-правових актів органами державної влади або місцевого самоврядування, які впливають на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору; критичне пошкодження об`єктів інфраструктури (доріг, складів), критичне пошкодження/знищення баз/складів постачальника, де виготовляється/зберігається товар для замовника, знищення виробничих потужностей, товару, сировини та матеріалів, аварія, пожежа, заборона (обмеження) експорту/імпорту сировини та матеріалів, що впливає на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору, тощо. У разі настання таких обставин, сторони діють відповідно до положень п. 10.6. цього договору та без застосування положень п. 10.7. цього договору.

Колегія суддів враховує, що укладаючи контракт, сторони погодили усі його істотні умови, у тому числі ціну, строк виконання, штрафні санкції. Виконавець (відповідач), прийнявши на себе зобов`язання за контрактом, погодився з передбаченою у ньому відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, в тому числі із урахуванням військових ризиків.

При цьому, статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Невиконання чи порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 07.12.2023 у справі №910/10469/22).

Спірні правовідносини стосуються забезпечення потреб оборони держави в умовах воєнного стану. Невиконання або порушення строків виконання державного контракту впливає не лише на майнові інтереси замовника, а й на належну організацію забезпечення сектору оборони, оскільки придбаний за контрактом товар призначений для забезпечення потреб Збройних Сил України. Отже, при оцінці наслідків порушення зобов`язання у цій справі підлягають врахуванню не лише можливі майнові втрати позивача, а й публічний інтерес у своєчасному виконанні оборонних закупівель.

Отже, затримка поставки товару контрагентом відповідача сама по собі не є підставою для зменшення штрафних санкцій, а відповідні доводи відповідача підлягають відхиленню.

Колегія суддів зазначає, що відповідач ще до моменту укладення контракту був обізнаний з усіма істотними обставинами, які могли вплинути на можливість та строки виконання взятих на себе зобов`язань, зокрема з особливостями предмета закупівлі, вимогами технічної специфікації Міністерства оборони України, необхідністю проходження процедур погодження та контролю якості, а також з ризиками функціонування обраного ним ланцюга постачання. Незважаючи на це, відповідач добровільно взяв на себе зобов`язання щодо поставки товару у визначені контрактом строки, чим підтвердив наявність реальної можливості їх виконання та прийняв на себе всі пов`язані з цим підприємницькі ризики.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, зазначає, що відповідачем не наведено виняткових обставин, за яких можливе зменшення пені, а також не надано доказів надмірності заявлених позивачем штрафних санкцій, а тому не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення пені до 70%.

Разом з цим, заявник в апеляційній скарзі посилається на положення ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України і зазначає про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах пені у розмірі 0,1% за прострочення виконання зобов`язання. Зазначає, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору (п. 8.2.), встановлений інший розмір пені, а саме 0,3%, що в три рази вище за розмір пені передбачений ст. 231 ГК України.

По-перше, колегія суддів звертає увагу, що сторони у пункті 8.2 договору передбачили пеню у розмірі 0,2%. Розрахунок пені був здійснений позивачем із застосуванням ставки 0,2% на вартість тієї частини товару, яку поставлено з порушенням установленого строку, а не як про це помилково зазначає відповідач із застосуванням ставки 0,3%.

По-друге, колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст.231 ГК України (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, зокрема, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Частина 2 ст.231 ГК України визначала, що сторони в договорі можуть передбачити й інший розмір пені ніж 0,1% (як вищий, так і менший), оскільки ця норма мала диспозитивний характер.

Враховуючи, що факт порушення відповідачем строків поставки товару за вказаними заявками підтверджений матеріалами справи та не заперечується відповідачем, а розрахунок пені здійснено позивачем відповідно до умов договору та вимог ст. 549 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Щодо посилань заявника апеляційної скарги на відсутність документально підтверджених збитків у позивача внаслідок прострочення виконання зобов`язань, колегія судів зазначає таке.

У даному випадку укладений між сторонами державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №537/01-25-РМ стосувався не звичайних господарських правовідносин між двома суб`єктами господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність на власний розсуд та ризик, а був пов`язаний із поставкою товарів стратегічного значення, які спрямовані на забезпечення обороноздатності України та відсічі збройної агресії рф. Саме тому наслідки порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань не можуть оцінюватися виключно через наявність або відсутність безпосередніх майнових втрат позивача чи документально підтверджених збитків.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод засобів індивідуального захисту» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2026 у справі №910/6806/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 12.11.2026.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя П.В. Демідова

Суддя Н.О. Мартюхіна