Судові рішення

Постанова № 141422923 у справі № 917/735/26 від 05.11.2026

Постанова від 05.11.2026 у господарській справі № 917/735/26 (категорія «Поставки товарів, робіт, послуг»). Суд: Східний апеляційний господарський суд, суддя Білоусова Ярослава Олексіївна.

Справа№ 917/735/26
СудСхідний апеляційний господарський суд
СуддяБілоусова Ярослава Олексіївна
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяПоставки товарів, робіт, послуг
Дата ухвалення05.11.2026
Надійшло до реєстру12.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141422923

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Харків Справа № 917/735/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О. , суддя Тарасова І.В.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Еко - Край" (вх.№ 1550 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 25.06.2026 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Кльоповим І.Г.) у справі №917/735/26

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ", село Піски, Миргородський район, Полтавська область,

до Фермерського господарства "Еко - Край", село Засулля, Лубенський район, Полтавська область,

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ" звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Фермерського господарства "Еко - Край" 1 550 668,81 грн, в т.ч. 357 980,35 грн - 3% річних та 1 192 688,46 грн - інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати, яка встановлена рішенням суду.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.06.2026 у справі №917/735/26 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства "Еко-Край" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ" 3% річних у розмірі 357 980,35 грн, інфляційні нарахування у розмірі 1 192 688,46 грн, а також 18 608,03 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідно до приписів ст. 75 ГПК України судом приймаються як преюдиційні факти встановлені у рішенні суду від 18.12.2025 та постанові від 09.03.2026 у справі №917/2108/23, а саме: факт порушення відповідачем зобов`язань з оплати отриманих результатів робіт; факт існування основного боргу ФГ "Еко - Край" перед ТОВ Агрофірма "ЧБГ" у розмірі 8 977 781,78 грн; початок прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманих результатів робіт - з 14.11.2023 (п. 37.2 постанови апеляційного суду). Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Як зазначено в рішенні, у договорі відступлення права вимоги № 09.03.2026 від 09.03.2026 сторони погодили, що Новий Кредитор стає кредитором Боржника за договором про надання послуг по вирощуванню продукції № 02-03/17 від 02 березня 2017 (Основний Договір) між Первісним Кредитором та Фермерським господарством "Еко-Край" (Боржник) на суму 8 977 781,78 грн основного боргу. Тобто, лише на суму основного боргу. Позивачем (первісний кредитор) заявлено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.11.2024 - 28.02.2026, тобто, до відступлення ним права вимоги новому кредитору. Враховуючи приписи ст. 514 ЦК України та умови договору № 09.03.2026 від 09.03.2026, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за спірний період 01.11.2024 - 28.02.2026. Відповідач не надав суду допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору. Суд перевірив складений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційної складової та дійшов висновку, що розрахунок є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства, тому задовольнив позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 357 980,35 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 192 688,46 грн, нарахованих за період з 01.11.2024 по 28.02.2026.

Фермерське господарство "Еко - Край" не погодилося з рішенням суду першої інстанції та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 25.06.2026 у справі №917/735/26 про стягнення з Фермерського господарства "Еко - Край" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ" 3% річних у розмірі 357 980,35 грн, інфляційні нарахування у розмірі 1 192 688,46 грн, а також 18 608,03 грн витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:

- в разі відсутності у договорі про відступлення права вимоги застереження про обмеження обсягу переданих первісним кредитором новому кредитору прав, а саме вказівки про відступлення права вимоги тільки частини суми боргу у визначеному розмірі, тільки суми основного боргу без урахування штрафних санкцій, тільки суми основного боргу без урахування інфляційних витрат та/або 3% річних і т. д., до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав;

- з огляду на акцесорний характер вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, право на їх стягнення переходить до нового кредитора разом із правом вимоги за основним зобов`язанням, а тому сам собою факт відступлення права вимоги не обмежує нового кредитора у можливості заявляти відповідні вимоги;

- в результаті укладення договору відступлення права вимоги № 09.03.2026 від 09.03.2026 до ТОВ "Агро Перемога" перейшли права ТОВ Агрофірма "ЧБГ" у зобов`язанні в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав, тобто на 09.03.2026. На момент переходу прав вимоги існувало і право ТОВ Агрофірма "ЧБГ" на стягнення з Фермерського господарства "Еко - Край" 1 550 668,81 грн, а саме: інфляційних втрат - 1 192 688,46 грн; 3% річних - 357 980,35 грн, нарахованих за неналежне виконання останнім умов укладеного 02.03.2017 між сторонами договору про надання послуг по вирощуванню продукції № 02-03/17 за період з 01.11.2024 по 28.02.2026. Таким чином, право стягнення з Фермерського господарства "Еко - Край" інфляційних втрат та 3% річних, за період з 01.11.2024 по 28.02.2026, також перейшло до ТОВ "Агро Перемога" в результаті укладення договору відступлення права вимоги № 09.03.2026 від 09.03.2026.

31.08.2026 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9519), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що предметом договору відступлення була конкретна грошова вимога у розмірі присудженої суми основного боргу, а не сукупність прав за договором; часткове відступлення прямо допускається ч.1 ст.514 ЦК України. Дійсним предметом договору відступлення була саме присуджена у справі № 917/2108/23 грошова вимога, а не сукупність усіх прав первісного кредитора за договором від 02.03.2017. Сторони передали конкретний, індивідуалізований судовим рішенням актив у точно визначеному розмірі - і саме в цьому полягає встановлене ними "інше" в розумінні ч. 1 ст. 514 ЦК України. Основний борг перейшов до ТОВ "Агро Перемога" не "за Договором взагалі", а в тому обсязі, який сторони визначили в договорі відступлення, - у розмірі 8 977 781,78 грн. Право вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за спірний період (01.11.2024- 28.02.2026) до предмета договору відступлення не увійшло, а тому в силу ч. 1 ст. 514 ЦК України залишилося у позивача як первісного кредитора. Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам, - але так само ніхто не втрачає прав, яких не передавав.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ Агрофірма "ЧБГ" та ФГ "Еко-Край" 02.03.2017 було укладено договір про надання послуг по вирощуванню продукції №02-03/17 (далі - договір).

Згідно умов договору позивач (виконавець) зобов`язувався на виробничих площах відповідача (замовника) виконати сільськогосподарські роботи різноманітної направленості, які стосуються вирощення та збирання сільськогосподарської продукції рослинного походження (посів, оброблення ґрунтів, підготовка ґрунтів до посіву, комплекс осінньо-весняних польових робіт, внесення міндобрив та внесення інших речовин для підкормки та обробітку посівів і т.д. і т.п., а також збирання врожаю) на підставі усних і/або письмових заявок відповідача - за кількістю, якістю, в строки та на умовах, що наведені за текстом договору, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав, про що свідчать підписані сторонами акти приймання-передачі робіт, зокрема:

акт №000000165 від 31.10.2022 на суму 126 640,51 грн (з ПДВ),

акт №000000165 від 30.11.2022 на суму 109 620,00 грн (з ПДВ),

акт №000000185 від 30.11.2022 на суму 404 904,48 грн (з ПДВ),

акт №000000208 від 31.12.2022 на суму 3 197 738,52 грн (з ПДВ),

акт №000000038 від 31.03.2023 на суму 74 974,74 грн (з ПДВ),

акт №000000052 від 30.04.2023 на суму 1 516 753,22 грн (з ПДВ),

акт №000000053 від 30.04.2023 на суму 385 450,00 грн (з ПДВ),

акт №000000069 від 31.05.2023 на суму 5 619 639,53 грн (з ПДВ),

акт №000000080 від 30.06.2023 на суму 229 675,42 грн (з ПДВ),

акт №000000096 від 31.07.2023 на суму 206 189,57 грн (з ПДВ).

Розділом 3 договору сторони погодили ціну, вартість робіт та порядок оплати. Початкова сума боргу становила 11 902 447,94 грн.

Відповідач часткового здійснив оплату суми основного боргу, а саме:

- згідно платіжної інструкції №551 від 24.09.2024 - 449 408,07 грн;

- згідно платіжної інструкції №552 від 01.10.2024 - 408 552,80 грн;

- згідно платіжної інструкції №553 від 04.10.2024 - 371 412,16 грн;

- згідно платіжної інструкції №556 від 11.10.2024 - 338 167,20 грн;

- згідно платіжної інструкції №637 від 18.10.2024 - 500 152,00 грн;

- згідно платіжної інструкції №662 від 30.10.2024 - 455 854,54 грн;

- згідно платіжної інструкції №668 від 04.11.2024 - 401 119,39 грн.

Тобто, фактично відповідач не виконав зобов`язання по оплаті в повному обсязі. Сума заборгованості відповідача перед позивачем після часткової оплати склала 8 977 781,78 грн.

Враховуючи зазначене позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом, відповідно до якого просив стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 8 977 781,78 грн (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог).

Господарський суд Полтавської області рішенням від 18.12.2025 у справі №917/2108/23 позовні вимоги ТОВ Агрофірми "ЧБГ" задовольнив у повному обсязі та стягнув на користь останнього з Фермерського господарства "Еко-Край" 8 977 781,78 грн боргу та 134 666,73 грн витрат по сплаті судового збору.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 09.03.2026 у справі №917/2108/23 апеляційну скаргу Фермерського господарства "Еко-Край" залишив без задоволення, змінив мотивувальну частину рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2025 у справі № 917/2108/23; резолютивну частину рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2025 у справі № 917/2108/23 залишено без змін.

У рішенні суду від 18.12.2025 та постанові від 09.03.2026 у справі № 917/2108/23 суди встановили: факт порушення відповідачем зобов`язань з оплати отриманих результатів робіт, факт існування основного боргу ФГ "Еко-Край" перед ТОВ Агрофірма "ЧБГ" у розмірі 8 977 781,78 грн; початок прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманих результатів робіт - з 14.11.2023 (п. 37.2 постанови апеляційного суду).

Рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2025 у справі №917/2108/23 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 набрали законної сили 09.03.2026.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, встановлені судами у справі №917/2108/23 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді цієї справи.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору про надання послуг по вирощуванню продукції № 02-03/17 від 02.03.2017 в частині порушення строку оплати виконаних робіт, із посиланням на ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 357 980,35 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 192 688,46 грн, нараховані за період з 01.11.2024 по 28.02.2026.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

У статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Предметом розгляду у даній справі є вимога ТОВ Агрофірма "ЧБГ" про стягнення з ФГ "Еко-Край" 1 550 668,81 грн, з яких: 1 192 688,46 грн інфляційних втрат та 357 980,35 грн 3 % річних, нарахованих за період з 01.11.2024 по 28.02.2026 на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за договором про надання послуг по вирощуванню продукції №02-03/17 від 02.03.2017. Факт основної заборгованості, її розмір та початок прострочення були встановлені судовими рішеннями у справі №917/2108/23.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст. 599, 600, 604-609 ЦК України судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст. 625 ЦК України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з`являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 вересня 2026 року у cправі № 911/2486/25 дійшов наступних висновків.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Так, нараховані на суму боргу інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні втрати є похідною вимогою від основного грошового зобов`язання, оскільки вони входять до його складу та нараховуються на суму основного боргу у разі прострочення (стаття 625 ЦК України). Вони не є самостійним зобов`язанням, а є лише наслідком прострочення виконання основного грошового боргу та способом компенсації знецінення купівельної спроможності грошей. Без існування основного боргу право на нарахування інфляційних втрат само по собі не виникає.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що в результаті укладення договору відступлення права вимоги № 09.03.2026 від 09.03.2026 до ТОВ "Агро Перемога" перейшли права ТОВ Агрофірма "ЧБГ" у зобов`язанні в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав, тобто на 09.03.2026. На момент переходу прав вимоги існувало і право ТОВ Агрофірма "ЧБГ" на стягнення з Фермерського господарства "Еко - Край" інфляційних втрат -1 192 688,46 грн та 3% річних - 357 980,35 грн, нарахованих за неналежне виконання останнім умов укладеного 02.03.2017 між сторонами договору про надання послуг по вирощуванню продукції № 02-03/17 за період з 01.11.2024 по 28.02.2026. Таким чином, право стягнення з Фермерського господарства "Еко - Край" 1 550 668,81 грн також перейшло до ТОВ "Агро Перемога" в результаті укладення договору відступлення права вимоги № 09.03.2026 від 09.03.2026.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про те, що позивач має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за спірний період (01.11.2024 - 28.02.2026), оскільки останнім заявлено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних до відступлення ним права вимоги новому кредитору.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 09.03.2026 між ТОВ Агрофірма "ЧБГ" (первісний кредитор) та ТОВ "Агро Перемога" (новий кредитор) укладено договір №09.03.2026 відступлення права вимоги, відповідно до умов якого новий кредитор стає кредитором боржника за договором про надання послуг по вирощуванню продукції №02-03/17 від 02.03.2017 (основний договір) між первісним кредитором та Фермерським господарством "Еко-Край" (боржник) на суму 8 977 781,78 грн.

У п.2 договору сторони погодили, що до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного виконання зобов`язання боржника, викладеного в основному договорі, а боржник зобов`язується перед новим кредитором належно виконати свої зобов`язання, що викладено в основному договорі.

Згідно з п.4 договору в момент підписання договору здійснюється перехід права вимоги (визначеного у п.1 договору) первісного кредитора, до нового кредитора.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за загальним правилом наслідком відступлення права вимоги є перехід до нового кредитора не нового за своїм змістом права, а того права, яке належало первісному кредитору у відповідному зобов`язанні, у тому обсязі та на тих умовах, у яких воно існувало на момент заміни кредитора.

Окреме відступлення права вимоги на стягнення основного боргу без одночасного передання права вимоги інфляційних втрат позбавлене юридичного сенсу, оскільки самі по собі ці нарахування не існують окремо від заборгованості - вони прив`язані до простроченої суми основного зобов`язання.

Оскільки інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України не є самостійним цивільно-правовим зобов`язанням, а це лише особлива міра відповідальності боржника за прострочення основного грошового зобов`язання, і таке право є похідним (субсидіарним), то воно "існує" і "рухається" за основним боргом.

Тож, зважаючи на те, що на момент переходу весь обсяг основного зобов`язання перейшов до нового кредитора, то наявність у зобов`язанні за одним господарським договором одночасно двох кредиторів, які не є солідарними, але при цьому один володіє лише "відповідальністю", а інший "тілом" боргу суперечить визначенню зобов`язання (стаття 509 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 03.10.2023 у справі № 366/203/21 та від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 виснувала, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимоги про сплату передбачених статтею 625 ЦК України сум є похідними від невиконання основного зобов`язання. Тому не можуть існувати та заявлятися до стягнення окремо та ізольовано від основного боргу особою, яка не є кредитором у головному зобов`язанні.

З огляду на викладене, ураховуючи акцесорну природу інфляційних втрат, первісний кредитор не володіє самостійним матеріальним правом вимоги щодо стягнення сум за статтею 625 ЦК України ізольовано від основного боргу, а отже, не має права на стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст.625 ЦК України.

Наведений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 15 вересня 2026 року у cправі № 911/2486/25.

При вирішенні цього питання колегія суддів також враховує правову природу вимог, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 сформулювала висновок, відповідно до якого інфляційні втрати та 3% річних нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, у зв`язку із чим зобов`язання з їх сплати є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання та поділяє його долю, а вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Такий же правовий підхід наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №903/602/24 від 02.07.2025, де вказано, що вимога про сплату інфляційних втрат та 3% річних є додатковою до основної вимоги.

Отже, право на стягнення передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум не є самостійним зобов`язанням, відірваним від основної грошової вимоги. Воно виникає внаслідок прострочення виконання саме основного грошового зобов`язання, є додатковим до нього та за загальним правилом поділяє його правову долю.

Крім того, спірні 1 192 688,46 грн інфляційних втрат та 357 980,35 грн 3% річних, нараховані за період з 01.11.2024 по 28.02.2026, тоді як договір відступлення права вимоги укладений 09.03.2026. Отже, на момент заміни кредитора відповідне право вимоги за ст. 625 ЦК України вже виникло у зв`язку з допущеним боржником простроченням виконання основного грошового зобов`язання.

У цьому контексті колегія суддів враховує також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.03.2026 у справі №639/469/24, відповідно до яких у разі відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права, що виникають із відповідного зобов`язання, у тому числі право вимагати виконання основного грошового зобов`язання та пов`язаних із ним акцесорних вимог, зокрема передбачених ст. 625 ЦК України. При цьому та обставина, що відповідні нарахування стосуються періоду, протягом якого новий кредитор ще не був стороною основного зобов`язання, не виключає переходу такого права до нового кредитора.

Таким чином, системне тлумачення положень статей 512, 514, 625 ЦК України, умов пунктів 1, 2 та 4 договору відступлення права вимоги від 09.03.2026 у їх взаємному зв`язку, а також урахування акцесорного характеру вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних дають підстави для висновку, що разом із передачею ТОВ "Агро Перемога" права вимоги за основним грошовим зобов`язанням до нового кредитора перейшли й існуючі на момент відступлення додаткові вимоги, пов`язані з простроченням виконання цього зобов`язання, у тому числі право вимоги інфляційних втрат та 3% річних за спірний період.

За таких обставин, станом на момент звернення до суду з даним позовом право вимоги щодо спірних інфляційних втрат та 3% річних перейшло до ТОВ "Агро Перемога. Тому у позивача, як первісного кредитора, відсутнє право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Доводи позивача про відсутність ризику подвійного стягнення, з огляду на те, що ТОВ "Агро Перемога" не заявляло та не заявляє до відповідача вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за спірний період, колегія суддів відхиляє, оскільки наведені обставини не впливають на визначення особи, якій належить відповідне матеріальне право вимоги.

Суд апеляційної інстанції вважає слушними твердження скаржника про те, що з огляду на акцесорний характер вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, право на їх стягнення переходить до нового кредитора разом із правом вимоги за основним зобов`язанням, а тому сам собою факт відступлення права вимоги не обмежує нового кредитора у можливості заявляти відповідні вимоги.

Не звернення нового кредитора до боржника з вимогою про сплату відповідних сум не свідчить про відсутність у нього такого права та, водночас, не підтверджує збереження цього права за первісним кредитором. Належність права вимоги визначається змістом зобов`язання, умовами правочину про його відступлення та положеннями ст. 512, 514 ЦК України, а не тим, чи реалізував новий кредитор набуте право шляхом пред`явлення вимоги або звернення до суду.

З огляду на встановлений вище перехід до нового кредитора права вимоги за основним зобов`язанням разом із пов`язаними з ним акцесорними вимогами, колегія суддів вважає, що не реалізація ТОВ "Агро Перемога" набутого права не наділяє таким правом первісного кредитора.

На момент звернення до суду з цим позовом ТОВ Агрофірма "ЧБГ" вже не було носієм спірного матеріального права вимоги, оскільки таке право перейшло до ТОВ "Агро Перемога".

Відтак, висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на стягнення з відповідача 1 192 688,46 грн інфляційних втрат та 357 980,35 грн 3 % річних є помилковим, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, тому рішення Господарського суду Полтавської області від 25.06.2026 у справі №917/735/26 слід скасувати, як таке, що постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до п.п.б), в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову та задоволення апеляційної скарги відповідача, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Еко - Край" задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 25.06.2026 у справі №917/735/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ" (вул. Леоніда Каденюка, 34, с.Піски, Миргородський район, Полтавська область, 37233, код ЄДРПОУ 32517276) на користь Фермерського господарства "Еко-Край" (вул. Харківська, 11а, с. Засулля, Лубенський район, Полтавська область, 37552, код ЄДРПОУ 40536115) 27 912,04 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 12.11.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя І.В. Тарасова

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
02.11.2026 Ухвала № 141101742 Східний апеляційний господарський суд
28.10.2026 Ухвала № 140992674 Східний апеляційний господарський суд
10.09.2026 Ухвала № 139668178 Східний апеляційний господарський суд
28.08.2026 Ухвала № 139403569 Господарський суд Полтавської області
18.08.2026 Ухвала № 139050545 Східний апеляційний господарський суд
03.08.2026 Ухвала № 138678513 Східний апеляційний господарський суд
20.07.2026 Ухвала № 138325322 Східний апеляційний господарський суд
25.06.2026 Рішення № 137884740 Господарський суд Полтавської області
20.04.2026 Ухвала № 135843434 без тексту Господарський суд Полтавської області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 32517276. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг