Постанова № 141422928 у справі № 922/3752/25 від 04.11.2026

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Харків Справа № 922/3752/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.

за участі секретаря судового засідання Діденко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (вх.№1573 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Аріт К.В., повне рішення складено 26.06.2026) у справі №922/3752/25

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м. Київ,

до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м. Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - НЕК "Укренерго", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій позивач просив стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (далі - ПрАТ "Харківенергозбут", відповідач) заборгованість за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 282165119,45 грн, 3% річних у розмірі 1150091,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 №0099-02024-ПП за період липень-серпень 2025 року в частині здійснення своєчасної оплати послуги з передачі електричної енергії.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 у справі №922/3752/25 закрито провадження у справі №922/3752/25 в частині стягнення заборгованості за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 413352,01 грн за період липень-серпень 2025 року на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 3% річних у розмірі 1150091,28 грн, а також 13801,10 грн судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції встановив, що під час розгляду справи відповідач частково погасив заборгованість; ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.01.2026 провадження у справі закрито в частині стягнення 98374231,62 грн за липень 2025 року, а ухвалою від 12.05.2026 провадження закрито в частині стягнення 183377535,82 грн за липень - серпень 2025 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тому на момент відкриття судового засідання з розгляду справи по суті предметом позову було стягнення 1563443,29 грн, з яких 413352,01 грн основного боргу та 1150091,28 грн 3 % річних.

Місцевий господарський суд встановив, що актами коригування розмір основного боргу за спірний період зменшено на 413352,01 грн, у судовому засіданні 16.06.2026 представники обох сторін підтвердили відсутність основного боргу за спірний період, тому суд дійшов висновку про відсутність предмета спору в частині 413352,01 грн. За таких обставин, враховуючи, що відповідачем в повному обсязі сплачено заборгованість з передачі електричної енергії в розмірі 282165119,45 грн, що є предметом позову в межах справи № 922/3752/25, таке є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору. Таким чином, під час судового розгляду на підставі заяв сторін судом закрито провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України щодо стягнення заборгованості за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 282165119,45 грн, яка була заявлена у позові.

Суд зазначив, що закриття провадження в цій частині не перешкоджає розгляду вимоги про стягнення 3 % річних, а тому посилаючись на ст. 625 ЦК України, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19, перевіривши нарахованих позивачем 3% річних відповідно до наданого позивачем розрахунку, дійшов висновку про арифметичну правильність розрахунку 3 % річних у сумі 1150091,28 грн та його відповідність вимогам законодавства. Суд відхилив доводи відповідача про те, що початок нарахування має визначатися не раніше дати отримання акта коригування, оскільки, на переконання суду, договором чітко визначено кінцеві строки розрахунків, у тому числі у разі коригування, а їх порушення тягне за собою виникнення у кредитора права здійснення нарахування за ст. 625 ЦК України.

При цьому, ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ "Харківенергозбут" (вх. № 11432 від 12.05.2026) про призначення експертизи, а протокольною ухвалою від 12.05.2026 відмовлено в прийнятті до розгляду актів коригування, наданих разом із цим клопотанням.

Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 у справі №922/3752/25 та постановити нове судове рішення з урахуванням висновків судової експертизи.

Також апелянт просить визнати поважними причини неподання акту коригування №ПРА_К-0014266 від 02.04.2026, який був наданий разом із клопотанням про призначення експертизи 12.05.2026 року (вх.№11432); встановити додатковий строк для подання акту коригування №ПРА_К-0014266 від 02.04.2026 у якості доказу у справі №922/3752/25; долучити акт коригування №ПРА_К-0014266 від 02.04.2026 до матеріалів справи №922/3752/25, який був наданий разом із клопотанням про призначення експертизи; призначити по справі комплексну економічну та електротехнічну експертизу.

В апеляційній скарзі заявник просить призначити по справі комплексну економічну та електротехнічну експертизу.

На розгляд експертів просить поставити наступні питання:

Чи враховані у фактичних обсягах за послуги з передачі (які є базою для нарахування штрафних санкцій) за період липень 2025 - серпень 2025 року включно для ПрАТ "Харківенергозбут" обсяги передачі для ДП "Завод "Електроважмаш" (правонаступник - Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини"), АТ "Харвест", АТ "ХАРП", ДП "ХАЗ", АТ "Автозапчастина", ТОВ "Колега", ТОВ "ІПРІС-ПРОФІЛЬ" згідно укладених з ними договорів?

Який саме фактичний обсяг за послуги з передачі за липень 2025 - серпень 2025 року включно включно для ПрАТ "Харківенергозбут" є вірним?

Чи вірно визначено НЕК "Укренерго" вартість наданої послуги з передачі електричної енергії за період липень 2025 - серпень 2025 року включно, враховуючи відповіді на вищезазначені питання?

Чи вірно нараховані 3 відсотки річних та інфляційні втрати з урахуванням усіх актів коригування наданої послуги за період липень 2025 - серпень 2025 року включно?

Також, Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що відповідач подав до суду клопотання про призначення експертизи (вх.№11432) з урахуванням обставин, обумовлених наданням нових доказів по справі, та висновків Східного апеляційного господарського суду. Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи суд залишив поза увагою доводи відзиву на позов про те, що 03.10.2025 на адресу товариства надійшов акт коригування № ПРА_К-0011909 до акту приймання-передачі послуги № ПРА_0011849 від 31.07.2025, крім того, листом від 15.09.2025 № 01-15/4783 товариство повідомило щодо заперечень до акта приймання-передачі послуги № ПРА_0012472 від 31.08.2025.

Скаржник вказує, що суд першої інстанції відмовив в задоволенні клопотання відповідача про визнання поважними причини неподання акту коригування №ПРА_К-0014266 від 02.04.2026 в якості доказу у справі та не надав належної оцінки цим доказам, хоча, на думку заявника, такий доказ підтверджує позицію відповідача щодо недостовірності обсягів наданої послуги та можливість коригування таких обсягів протягом невизначеного часу.

Апелянта посилається на п. п. 5.1, 5.2, 5.4, 5.5 розділу XI Кодексу системи передачі, п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" та зазначає, що у липні - серпні 2025 року позивач виставив йому рахунки, на підставі яких відповідач змушений був перерахувати НЕК "Укренерго" грошові кошти з метою уникнення негативних наслідків, зокрема присвоєння статусів "Переддефолтний" та "Дефолтний".

Вважає висновки суду про те, що відповідач не використав механізм оскарження за п. 6.5 договору, а наявність актів коригування не звільняє його від оплати підписаних актів, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. З посиланням на п. 4.3 та п. 4.13 розділу IV Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, зазначає, що споживачі, не згодні з обсягами електричної енергії, звертаються до постачальника, а потім до ППКО лише після отримання рахунку, а тому суперечка у часі виникає набагато пізніше, ніж надання позивачем актів наданих послуг.

Скаржник наголошує, що у переважної більшості споживачів відсутня АСКОЕ, оскільки її встановлення є обов`язковим лише для окремих категорій споживачів. На думку апелянта, акти приймання передачі послуги, надані позивачем у якості доказів, не є такими, що відображають фактичний обсяг наданої послуги, а містять віртуальні, не підтверджені документально обсяги наданої послуги на остатній день місяця, що дає підстави для однозначного твердження, що визначення фактичного обсягу наданої послуги, з подальшим застосуванням в розрахунках не відбувалось, а дані, зазначені в актах приймання передачі послуги, не є достовірними та не можуть бути використані як підтверджена база нарахування штрафних санкцій за умовами договору.

Вважає, що висновки суду першої інстанції, які були зроблені під час ухвалення рішення про відмову у задоволенні клопотання про призначення у справі експертизи спростовуються доказами, які надавались разом із відзивом та клопотанням про призначення експертизи у справі, а саме - актами коригування за спірний період; такі акти коригування підтверджують, що обсяги переданої електричної енергії у актах надання послуги та які стали підставою для нарахування 3% річних, не відповідають дійсності та не можуть бути базою відповідних нарахувань.

За твердженням апелянта, суд не врахував висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21, відповідно до якого користувач зобов`язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21 та від 24.11.2022 у справі № 927/713/21. Виходячи з наведеного висновку, у разі коригування фактичного обсягу послуг мають бути скориговані відповідні нарахування 3 % річних.

Скаржник посилається на пп. 1, 4 п. 3.2 Правил врегулювання (додаток № 8 до Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307), пп. 4 п. 10.2 та пп. 4 п. 2.1 розділу IX, а також п. 1.3 розділу III Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311. За цими нормами для розрахунків використовуються виключно сертифіковані дані, отримані від АКО.

Апелянт вказує, що позивачем не надано жодних доказів стосовно того, що саме такий обсяг електричної енергії, який зазначений у наданих до позовної заяви актах приймання-передачі послуги за період з липня 2025 року по серпень 2025 року, фактично переданий позивачем для відповідача.

Також, за твердженням скаржника, позивачем не надано жодних доказів стосовно того, що при визначенні обсягу переданої електричної енергії, який зазначений у наданих до позовної заяви актах приймання-передачі послуги за період з липня 2025 року по серпень 2025 року, використовувались виключно сертифіковані дані щодо переданої електричної енергії, що отримані від АКО.

Крім того, на думку апелянта, позивач враховує у розрахунках обсяги передачі для ДП "Завод Електроважмаш", АТ "Харвест", АТ "ХАРП", ДП "ХАЗ", АТ "Автозапчастина", ТОВ "Колега", ТОВ "Ірпіс-Профіль", ТОВ "Аліса-Лайн", які мають самостійно розраховуватися з позивачем за передачу електричної енергії згідно укладених договорів з позивачем; включення до обсягів наданої постачальнику універсальних послуг ПрАТ "Харківенергозбут" послуги з передачі також обсягів передачі для цих осіб скаржник вважає необґрунтованим. Апелянт зазначає, що суд взяв до уваги акти за липень 2025 року та серпень 2025 року, не з`ясувавши відповідності даних вимогам п. 1.3 розділу III ККО.

З посиланням на рішення ЄСПЛ у справі "Дульський проти України" апелянт зазначає, що експертиза, призначена судом, є невід`ємною частиною судової процедури. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінка може бути здійснена з призначенням судової експертизи. Такий підхід, за твердженням апелянта, підтверджується постановами Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20).

На думку скаржника, викладене свідчить про упередженість суду та грубе порушення процесуального законодавства, а саме ст. 236-237 ГПК України. Апелянт зазначає, що суд не надав оцінки жодному доводу відповідача, викладеному у відзиві та клопотанні про призначення експертизи, не в повному обсязі з`ясував фактичні дані та не застосував норми, на які вказував відповідач. Тому рішення відповідно до ст. ст. 277- 278 ГПК України, за твердженням апелянта, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову чи закриття провадження по справі.

Скаржник просить урахувати, що в аналогічних справах № 922/1128/21 та № 922/4631/21 за позовами НЕК "Укренерго" до ПрАТ "Харківенергозбут" Східний апеляційний господарський суд задовольнив клопотання про призначення комплексної економічної та електротехнічної судової експертизи. Апелянт вказує, що у разі подальшого коригування обсягів переданої електричної енергії мають бути переглянуті нарахування 3% річних.

Обґрунтовуючи необхідність експертизи, апелянт посилається на пп. 1.2.2 п. 1.2 розділу I Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень і п. 12.1 глави 12 розділу II Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень. Зазначає, що для відповіді на питання № 1, 2, 3 необхідне не лише економічне, а й електротехнічне дослідження, оскільки для визначення фактичного обсягу переданої електричної енергії та відповіді на інші питання необхідно дослідити електричні схеми підключення ДП "Завод "Електроважмаш" (правонаступник - АТ "Українські енергетичні машини"), АТ "Харвест", АТ "ХАРП", ДП "ХАЗ", АТ "Автозапчастина", ТОВ "Колега", ТОВ "ІПРІС-ПРОФІЛЬ", яким чином обліковується електрична енергія для цих споживачів, тощо. Отже, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. При цьому, скаржник зазначає, що бере на себе витрати, пов`язані з проведенням експертизи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (вх.№1573 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 у справі №922/3752/25 та призначено справу до розгляду на 10 вересня 2026 року о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 27.08.2026, з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо до 27.08.2026; запропоновано позивачу в строк до 27.08.2026 надати письмове ставлення щодо клопотання відповідача про призначення комплексної економічної та електротехнічної експертизи та клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи акту коригування №ПРА_К-0014266 від 02.04.2026.

27.08.2026 до суду апеляційної інстанції від НЕК "Укренерго" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 9390), в якому позивач просить відмовити Приватному акціонерному товариству "Харківенергозбут" в задоволенні клопотання про призначення експертизи; залишити судове рішення у справі № 922/3752/25 без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" - без задоволення.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається, зокрема, на те, що основний зміст апеляційної скарги спрямований не на спростування факту прострочення оплати, а на повторне призначення експертизи, у проведенні якої Східний апеляційний господарський суд уже відмовив постановою від 24.03.2026 у цій самій справі.

Позивач наголошує, що апелянт підписав без зауважень акти приймання-передачі за липень 2025 року на 147 426 037,86 грн та за серпень 2025 року на 134 739 081,59 грн, не надав доказів своєчасного оскарження актів за п. 6.5 договору та не ініціював передбачену п. 5.3 договору перевірку погодинних обсягів; під час розгляду справи апелянт добровільно сплатив 98374231,62 грн (31.12.2025), 49051941,30 грн (17.02.2026) та 134325594,52 грн (24.02.2026) та сам звертався із заявами про закриття провадження у зв`язку зі сплатою боргу, а в засіданні 16.06.2026 підтвердив відсутність основного боргу. Погашення боргу за липень 2025 року, за твердженням позивача, відбулося добровільно, без будь-яких зауважень щодо незгоди з фактичними об`ємами. Крім того, листом від 05.11.2025 № 01-23.1.2/6581 апелянт визнав суму боргу та повідомив про неможливість виконання зобов`язань у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації.

Позивач посилається на ст. 74 Закону України "Про ринок електричної енергії", Ліцензійні умови (постанова НКРЕКП від 13.04.2017 № 504) та Кодекс комерційного обліку (постанова НКРЕКП від 14.03.2018 № 311), зокрема на п. п. 9.1, 9.2, 9.6, 10.1, 10.2.8, 10.2.14, 10.2.15, 10.2.21, 10.3.1-10.3.3, Порядок врегулювання спорів (постанова НКРЕКП від 05.02.2019 № 156). Зазначає, що для розрахунків використовує виключно сертифіковані дані АКО; дані, які не пройшли валідацію, до АКО не передаються; функції ППКО для апелянта виконує АТ "Харківобленерго". Позивач наголошує, що апелянт не звертався ні до ППКО, ні до АКО, ні до НКРЕКП щодо даних комерційного обліку.

Позивач вважає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 у цій справі має преюдиційне значення в частині встановлених обставин (ч. 4 ст. 75 ГПК України), а в частині висновку про відсутність передбачених ст. 99 ГПК України підстав для призначення експертизи, на його думку, ця постанова має обов`язкове процесуально-правове значення (ст. ст. 284, 326 ГПК України). У цій постанові, за твердженням позивача, встановлено таке: акти за липень - серпень 2025 року підписані обома сторонами; відсутні докази реалізації механізму п. 6.5 договору та перевірки за п. 5.3 договору; позиція відповідача щодо невідповідності обсягів виникла після пред`явлення позову; включення обсягів інших споживачів не доведено; лист від 05.11.2025, яким визнано заборгованість у загальному розмірі 761798727,15 грн не узгоджується з подальшими твердженнями апелянта; докази не є взаємно суперечливими; запропоновані питання майже тотожні; призначення експертизи порушить розумні строки, що підтверджує справа № 922/4631/21, провадження в якій зупинене протягом двох років і чотирьох місяців.

Позивач зазначає, що посилання в апеляційній скарзі на лист від 15.09.2025 № 01-15/4783 не спростовує висновку про невикористання механізму п. 6.5 договору, апелянт не довів, що цей лист відповідав усім вимогам договору, був направлений усім адресатам, містив належне обґрунтування та був поданий у п`ятиденний строк.

На думку позивача, акт коригування № ПРА_К-0014266 від 02.04.2026 не підтверджує своєчасного оскарження актів, не підтверджує ініціювання перевірки за п. 5.3 договору та не доводить включення обсягів інших споживачів; цей акт також не створює взаємної суперечливості доказів, не підтверджує необхідності дослідження технічних об`єктів та може бути самостійно оцінений судом.

На думку позивача, після повної сплати боргу необхідність експертизи стала ще менш обґрунтованою, оскільки її призначення означало б повернення до дослідження частини спору, провадження щодо якої закрито.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2026 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Лакізи В.В., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №922/3752/25 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 10.09.2026 представник апелянта надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, підтримав заявлені в апеляційній скарзі клопотання про визнання поважними причин неподання акту коригування №ПРА_К-0014266 від 02.04.2026 та встановлення додаткового строку для його подання, а також клопотання про призначення у справі комплексної економічної та електротехнічної експертизи. Присутній в судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів скаржника та заявлених ним клопотань.

Протокольною ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 04.11.2026 о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.

У судовому засіданні 04.11.2026 представник апелянта підтримав заявлені клопотання про визнання поважними причин неподання акту коригування, встановлення додаткового строку для його подання та долучення акту, призначення судової експертизи, а також вимоги апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове судове рішення, яким перерахувати суму боргу.

Представник позивача просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів та долучення до матеріалів акту коригування №ПРА_ К-0014266 від 02.04.2026, колегія суддів відмовляє в його задоволенні з наступних підстав.

Частиною першою статті 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Водночас, згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина перша). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга).

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.04.2024 у справі № 903/877/20.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач посилається на ненадання судом належної оцінки зазначеному акту, проте в апеляційній скарзі не наведено конкретних доводів щодо помилковості відмови суду першої інстанції у його прийнятті та не обґрунтовано порушення судом відповідних норм процесуального права; не наведено поважності неподання вказаних доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а відтак наявності підстав для прийняття їх прийняття судом апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів враховує, що провадження у справі в частині стягнення основної суми заборгованості за послуги з передачі електричної енергії було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Тому посилання відповідача на необхідність встановлення фактичних обсягів переданої електричної енергії та правильності визначення основної суми заборгованості саме по собі не свідчить про необхідність прийняття акта коригування, а відповідач мав обґрунтувати, яким чином відомості, наведені в цьому документі, впливають на визначення бази нарахування 3 % річних, строків виконання грошових зобов`язань та періодів прострочення, а відтак на правильність розрахунку заявленої до стягнення суми. Проте таких конкретних доводів заявником не наведено.

Саме лише посилання апелянта на те, що акт коригування підтверджує його позицію щодо можливості подальшого уточнення фактичних обсягів наданих послуг, також не є достатнім обґрунтуванням необхідності його прийняття судом апеляційної інстанції та не звільняє заявника від обов`язку довести належність такого документа до обставин, що є предметом судового розгляду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про відмову в прийнятті до розгляду доказів в суді апеляційної інстанції.

Щодо клопотання відповідача про призначення комплексної економічної та електротехнічної експертизи, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Приписами частин 1, 3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

За приписами статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд, за клопотанням учасника справи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема, через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до статті 100 Господарського процесуального кодексу України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Отже, судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, з метою надання висновку з питань, що є предметом судового розгляду.

Вирішуючи питання призначення у справі судової експертизи, суд враховує, що тягар доведення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються заперечення лежить на стороні, яка на них посилається, а судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування; якщо наявні в матеріалах справи докази є взаємно суперечливими.

Тобто, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 06.07.2023 у справі № 915/212/20).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Проте, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Сама лише наявність клопотання сторони про призначення експертизи у справі, за відсутності передбачених статтею 99 Господарського процесуального кодексу України умов, необхідних для її призначення, не є безумовною підставою для призначення судом відповідної експертизи.

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи (схожий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 910/18570/17, від 14.12.2021 у справі № 910/9564/20, від 24.11.2021 у справі № 914/1396/20, від 06.04.2023 у справі № 910/11002/21, від 06.02.2024 у справі №910/12661/22, від 08.07.2025 у справі № 909/857/24).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду (постанови від 04.07.2025 у справі № 908/948/23, від 25.06.2025 у справі № 916/1596/24, від 09.07.2025 у справі № 910/1091/24, тощо).

Розглянувши клопотання відповідача про призначення експертизи у справі №922/3752/25 та матеріали справи, судова колегія вважає що відповідачем не доведено, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, потрібно необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, і що матеріали справи не містять достатньо доказів, за якими суд зобов`язаний розглянути вказану справу, а наявні докази є взаємно суперечливими.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за період липень - серпень 2025 року (яка вже оплачена відповідачем у повному обсязі, з урахуванням актів коригування), а також 3% річних за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 № 0099-02024-ПП.

Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині здійснення платежів щодо оплати вартості наданих послуг за період з липня по серпень 2025 року.

В обґрунтування необхідності призначення експертизи відповідач зазначає, що надані позивачем в якості доказів копії актів приймання-передачі послуги не є такими, що відображають фактичний обсяг наданої послуги, а містять віртуальні, не підтверджені документально, в межах даної справи, обсяги наданої послуги на остатній день місяця, що дає підстави для однозначного твердження, що визначення фактичного обсягу наданої послуги, з подальшим застосуванням в розрахунках не відбувалось, а дані, зазначені в актах приймання передачі послуги, не є достовірними та не можуть бути використані як підтверджена база нарахування штрафних санкцій за умовами договору.

Відповідач вважає, що до фактичних обсягів послуги, визначених в актах приймання-передачі, необґрунтовано включено обсяг передачі електричної енергії таким споживачам: ДП "Завод "Електроважмаш", АТ "Харвест", АТ "ХАРП", ДП "ХАЗ", АТ "Автозапчастина", ТОВ "Колега", ТОВ "ІРПІС-ПРОФІЛЬ", ТОВ "Аліса-Лайн", які мають самостійно розраховуватись за передачу електричної енергії згідно укладених договорів з позивачем.

Посилається на те, що дані, які були отримані позивачем, як сертифіковані, потім коригуються. Вважає, висновки суду першої інстанції, які були зроблені під час ухвалення рішення про відмову у задоволенні клопотання про призначення у справі експертизи спростовуються доказами, які надавались разом із відзивом та клопотанням про призначення експертизи у справі, а саме - актами коригування за спірний період.

Вважає, що такі акти коригування підтверджують, що обсяги переданої електричної енергії у актах надання послуги, які стали підставою для нарахування 3% річних, не відповідають дійсності та не можуть бути базою відповідних нарахувань.

На переконання відповідача, у даній справі існує необхідність документального підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем за передану електричну енергію, при цьому для відповіді на питання № 1, 2, 3 необхідне не лише економічне, а й електротехнічне дослідження.

Східний апеляційний господарський суд враховує, що даний спір є спором про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії, спірний період охоплює 2 місяці - липень-серпень 2025 року. При цьому, матеріали справи не містять великої кількості доказів, що ускладнювало б їх дослідження, надані сторонами докази не є взаємосуперечливими, що ускладнювало б вирішення спору.

Відповідач ставить перед експертом питання, зокрема, який саме фактичний обсяг за послуги з передачі за липень-серпень 2025 року включно для ПрАТ "Харківенергозбут" є вірним.

Проте, такий обсяг зазначений у наданих позивачем актах, в матеріалах справи наявні акти коригування за спірний період, і відповідач не позбавлений права і можливості спростувати належними та допустимими доказами вказаний обсяг чи підтвердити його. Поряд з цим, контррозрахунку відповідачем не надано.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що умовами пункту 6.5. договору про надання послуг з передачі електричної енергії передбачено, що у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий період актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначені в акті приймання-передачі послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення ОСП та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акту. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акту приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.

Також, у відповідності до п. 5.3. договору визначено, що кожна із сторін має право ініціювати перевірку погодинних обсягів передачі електроенергії спільно з представниками відповідних постачальників послуг комерційного обліку.

Таким чином, умовами договору чітко встановлено можливість як оскарження зазначених в акті приймання-передачі послуги, так і ініціювання перевірки погодинних обсягів передачі електроенергії.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів, що у встановлений договором строк відповідачем направлялися до позивача повідомлення щодо оскарження вартості та/або фактичних обсягів наданих послуг, або ж ініційовано перевірку погодинних обсягів передачі електроенергії, можливість чого прямо встановлена умовами договору.

Отже, відповідач не використовував передбачені договором механізми задля доведення, як він вважає, інших обсягів наданих послуг за договором, шляхом оскарження визначеного обсягу наданих послуг або ініціювання перевірки погодинних обсягів передачі електричної енергії.

При цьому, позиція відповідача щодо невідповідності обсягів наданих послуг виникла після подання позивачем позовної заяви і відповідачем не надано доказів реалізації своїх прав, шляхом застосування передбаченого договором механізму оскарження вартості та/або фактичного обсягу отриманих послуг.

Водночас акти приймання-передачі послуг за спірний період підписані сторонами, що вказує на те, що відповідач ознайомився з визначеними в актах обсягами наданих послуг.

Також відповідачем на вирішення експертизи ставиться питання: "Чи враховані у фактичних обсягах за послуги з передачі (які є базою для нарахування 3% річних) за період грудень 2025 - січень 2026 року включно для ПрАТ "Харківенергозбут" обсяги передачі для ДП "Завод "Електроважмаш" (правонаступник - Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ МАШИНИ"), АТ "Харвест", АТ "ХАРП", ДП "ХАЗ", АТ "Автозапчастина", ТОВ "Колега", ТОВ "ІПРІС-ПРОФІЛЬ" згідно укладених з ними договорів?"

Разом з цим, посилаючись на факт додаткового включення позивачем обсягу переданої електричної енергії вказаним споживачам, з якими позивач уклав договір на передачу електричної енергії і які оплачують послуги з передачі безпосередньо позивачу, відповідач не надає жодного доказу на підтвердження такої обставини. У зв`язку цим такі доводи відповідача є припущенням.

Як зазначено вище, відповідач за спірний період підписав акти приймання-передачі послуг, проте не подавав до позивача скарги щодо обсягів або розміру наданих послуг у відповідності до пункту 6.5. договору, а також не ініціював перевірку погодинних обсягів передачі електроенергії.

Суд також наголошує, що наявність актів коригування не звільняє відповідача від обов`язку щодо оплати актів надання послуг, які вже були підписані між сторонами, але створює підстави для врахування переплати (у разі її наявності) в наступному періоді.

При цьому, заперечення відповідачем правильності розрахунку заборгованості не є безумовною підставою для призначення судової експертизи, такі обставини підлягають перевірці судом шляхом дослідження наданих сторонами доказів.

Щодо питання правильності визначення вартості наданої послуги, то відповідачем не доведено, що це питання може бути вирішено виключно проведенням судової експертизи, враховуючи наявність у матеріалах справи, зокрема договору, актів наданих послуг, актів коригування та актів звірки.

Питання щодо того, які документи підтверджують обсяг зобов`язань сторін, чи враховані певні коригування, чи підтверджуються вони належними доказами та який розмір заборгованості підлягає стягненню, належать до виключної компетенції суду. Водночас, питання, поставлені на вирішення експерта, фактично спрямовані на встановлення розміру боргу та перевірку правильності розрахунків позивача, тобто на вирішення питань, які належать до компетенції суду.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що висновок експерта є лише одним із доказів, якому судом також має бути надана оцінка у сукупності з іншими доказами, наданими сторонами.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, відповідачем не доведено, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Крім того, відповідач як учасник справи не був позбавлений права і можливості самостійно, у разі необхідності, замовити та надати суду висновок експерта.

Так, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення

З цього приводу колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.02.2021 у справі №910/1668/19:

- системний аналіз частини першої статті 101 ГПК України та частини першої статті 99 ГІІК України дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу у випадку коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з питань, вирішення яких має значення для справи.

- за змістом частини другої статті 99 ГПК України питання про задоволення клопотання про призначення експертизи не залежить від обґрунтованості підстав для проведення експертизи, якщо сторона не обґрунтовує та не доводить обставини, які перешкоджали самостійному наданню висновків експерта.

Як свідчать матеріали справи, клопотання відповідача про призначення експертизи у справі не містить обґрунтування щодо неможливості подання ним висновку експерта у строки, встановлені для подання доказів, що не узгоджується з вимогами статей 99-101 ГПК України.

Крім того, постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 скасовано ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.01.2026 у справі № 922/3752/25 про призначення комплексної судової електротехнічної та економічної експертизи.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення експертизи, зокрема з огляду на часткове погашення відповідачем заборгованості, відсутність доказів використання передбачених договором механізмів оскарження визначених обсягів послуг та ініціювання перевірки погодинних обсягів передачі електричної енергії, а також ненадання доказів, які б підтверджували необхідність залучення спеціальних знань для з`ясування обставин справи.

Зі змісту повторного клопотання відповідача від 12.05.2026 (вх. № 11432) убачається, що поставлені на вирішення експертизи питання за своєю суттю є аналогічними тим, які вже були предметом розгляду суду, а нових обставин, що об`єктивно зумовлювали б необхідність проведення експертного дослідження, відповідачем не наведено.

Посилання відповідача на акт коригування № ПРА_К-0014266 від 02.04.2026 цього висновку не змінює, оскільки саме по собі складення такого акта не свідчить про необхідність залучення експерта для встановлення фактичних обсягів наданих послуг. Крім того, як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, основна заборгованість за послуги з передачі електричної енергії за спірний період на час розгляду справи судом першої інстанції була повністю сплачена з урахуванням актів коригування.

Суд зауважує, що незгода сторони з визначеними позивачем обсягами послуг або здійсненим розрахунком сама по собі не є достатньою підставою для призначення судової експертизи. Визначення обставин, які мають значення для перевірки нарахування 3 % річних, зокрема розміру простроченого грошового зобов`язання, періоду прострочення та правильності арифметичного розрахунку, не потребує спеціальних знань у розумінні статті 99 ГПК України за умови наявності відповідних первинних документів та розрахунків у матеріалах справи.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом не вказано та не доведено належними та допустимими доказами, які саме обставини вказують на необхідність проведення експертизи, в той час як сукупність наявних в матеріалах цієї справи документів є достатньою для можливості ухвалення судового рішення за результатами розгляду справи.

Суд враховує, що призначення судової експертизи як процесуальна дія суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованим. Водночас, очевидне безпідставне призначення судової експертизи є порушенням наведених вище приписів та має наслідком порушення прав та охоронюваних законом інтересів учасників справи, у тому числі права на розгляд справи судом, встановленим законом, у розумний строк.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що відповідачем належним чином не доведено наявності обґрунтованих підстав для проведення судової експертизи. Водночас, незгода відповідача з процесуальним рішенням суду щодо відмови у задоволенні його клопотання про призначення судової експертизи не свідчить про прийняття судом рішення з порушенням норм процесуального права та не є підставою для його скасування з цих причин (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №914/1396/20, від 20.12.2023 у справі №910/3600/22, від 10.01.2024 у справі № 921/39/23, від 06.02.2024 у справі № 910/12661/22).

До того ж, відповідач, будучи обізнаним про розгляд справи у суді першої інстанції, не був позбавлений права самостійно замовити експертизу на належній стадії розгляду справи (на стадії підготовчого провадження) та надати її суду в якості доказу, чого зроблено не було.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для встановлення всіх обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання апелянта про призначення судової експертизи.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (позивач, ОСП, НЕК "Укренерго") є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство".

НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (пункт 55 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Як було встановлено місцевим господарським судом, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" наказом № 549 від 03.10.2023 "Про затвердження умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії" затвердило умови договору про надання послуг з передачі електричної енергії, визначено, що умови договору набувають чинності з 01.01.2024.

На підставі поданої відповідачем заяви-приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії з 01.01.2024 між НЕК "Укренерго" (оператор системи передачі, ОСП) та відповідачем - ПрАТ "Харківенергозбут" (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії; Ідентифікатор договору № 0099-02024-ПП, дата акцептування 01.01.2024 (в редакціях, визначених наказами №549 від 03.10.2023, №625 від 06.08.2025 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору він є публічним договором приєднання та встановлює порядок і умови надання послуг з передачі електричної енергії користувачам системи передачі (далі - користувач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання користувача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору.

ОСП безперервно надає послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору. Послуга, яка надається за цим договором згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДК 016:2010), має код: 35.12 (п.2.1 договору).

Планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та/або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії встановлюється НКРЕКП відповідно до затвердженої ним методики (порядку) та оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті https://ua.energy/.(п.4.1. договору).

Ціна цього договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік (п.4.3 договору).

Згідно з п.5.1 договору для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги.

Плановий обсяг послуги визначається відповідно до розділу ХІ КСП на підставі даних Адміністратора комерційного обліку (далі - АКО) за кожну відповідну декаду розрахункового періоду. Плановий обсяг послуги формується без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії.

Фактичний обсяг послуги в розрахунковому періоді визначається відповідно до розділу XI КСП.

Відповідно до п. 5.2 договору, вимоги щодо засобів (систем) обліку електроенергії в точках комерційного обліку користувача, а також інші організаційно-технічні питання, пов`язані зі збором, обробкою, верифікацією, валідацією, агрегацією, зберіганням та передачею даних комерційного обліку, визначені Кодексом комерційного обліку електричної енергії.

Згідно з п. 5.3 договору, кожна зі сторін має право ініціювати перевірку погодинних обсягів передачі електроенергії спільно з представниками відповідних постачальників послуг комерційного обліку.

Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (п. 6.1 договору).

Пунктом 6.2 договору визначено, що користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із такою системою платежів і розрахунків:

1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;

2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;

3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.

Плановий обсяг послуги, що використовується для розрахунку планової вартості послуги, визначається на підставі даних АКО за кожну декаду розрахункового періоду.

Відповідно до п.6.4 договору користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в Системі управління ринком, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.

Оплату вартості послуги після коригування обсягів та вартості послуг користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно) або акт приймання-передачі послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно).

Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники акта приймання-передачі послуги та/або акта коригування до актів приймання-передачі послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання користувачем.

За умовами п.6.5 договору у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий період актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначені в акті приймання-передачі послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення ОСП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений цим договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі Послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.

У разі підтвердження розбіжностей ППКО надає АКО актуальні дані для здійснення врегулювання. Врегулювання розбіжностей здійснюється в терміни та відповідно до вимог Правил врегулювання (додаток 10 до Правил ринку). Результати зміни обсягів наданої послуги відображаються в акті коригування.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що у разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму нарахованої вартості послуг по цьому договору, ОСП (за заявою Користувача) протягом 5 робочих днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або самостійно враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів (у випадку відсутності заяви користувача про повернення надлишку коштів).

За наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 договору ОСП має право отримувати від користувача своєчасну оплату за послугу, а користувач має право отримувати від ОСП послугу з дотриманням установлених показників якості надання цих послуг відповідно до глави 2 розділу XI КСП, тощо.

Згідно з п. 9.1 договору при невиконанні або неналежному виконанні умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до цього договору та законодавства України.

Відповідно до п. 9.2 договору ОСП зобов`язується: 1) забезпечувати надання послуги з дотриманням установлених показників якості надання цих послуг відповідно до глави 2 розділу XI КСП; 2) складати та надавати користувачу акти, рахунки, повідомлення у терміни та у порядку, що визначені в главах 6 та 10 цього договору; 3) повідомляти користувача про зміну тарифу на передачу електричної енергії у терміни та у порядку, що визначені у главі 6 цього договору, тощо.

У пункті 9.3 договору передбачено, що користувач зобов`язується: 1) підписувати зі свого боку акти приймання-передачі послуги, акти коригування до актів приймання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги та повертати ОСП; 2) здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим договором, тощо.

Згідно з п. 10.1 договору ОСП щокварталу оформлює акт звірки розрахунків наданої послуги та в строк до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, відповідно до форми, наведеної у додатку 3 до цього договору, надсилає його користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (за допомогою Сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані зі своєї сторони.

Користувач протягом 3 робочих днів з дня отримання акта звірки розрахунків наданої Послуги заповнює його зі своєї сторони, підписує та повертає один примірник ОСП.

У разі виникнення розбіжностей за актом звірки між сторонами користувач має право протягом 3 робочих днів з моменту отримання акта звірки розрахунків наданої послуги відобразити такі розбіжності із відповідним обґрунтуванням в отриманому акті звірки, підписати та повернути його ОСП. Якщо сторони не дійшли згоди, розбіжності та суперечки вирішуються у порядку, встановленому главою 12 цього договору.

Відповідно до п. 10.3 договору, рахунки, акти приймання-передачі, акти коригування до актів приймання - передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги, повідомлення вважаються отриманими стороною:

- у день їх доставки кур`єром, що підтверджується квитанцією про вручення одержувачеві, яка підписується його уповноваженим представником;

- у день особистого вручення, що підтверджується підписом уповноваженого представника одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції.

Електронний документ, який направляється стороною на виконання цього договору через Сервіс, вважається одержаним іншою стороною з моменту набуття документом статусу "Доставлено" у Сервісі.

Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою Сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, створює права та обов`язки для сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичному документу, який міг би бути створений однією зі сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб.

Згідно з п. 10.4 договору, будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання цього договору (у тому числі акт приймання-передачі послуги або акт коригування до акта приймання-передачі послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставляння власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового не функціонування сервісу, про що ОСП зобов`язаний повідомити на своєму офіційному вебсайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено законом) за допомогою Сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між Сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням: http://online.ua.energy/. Один документ повинен бути підписаний обома сторонами у один і той самий спосіб (в залежності від форми документу).

Податкові накладні отримуються користувачем виключно в електронному вигляді у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п.п. 10.5, 10.6, 10.7 договору, для забезпечення електронного документообігу Сторони зобов`язуються здійснити реєстрацію в Сервісі та дотримуватись правил та інструкції користування Сервісом, які ним передбачені.

При підписанні документів електронним підписом використовується сертифікат, виданий кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг, у порядку, встановленому законодавством.

Сторона підтверджує, що документи, підписані електронним підписом за допомогою Сервісу з використанням реєстраційних даних сторони, є такими, що підписані цією стороною (уповноваженою нею особою).

Пунктом 12.1 договору сторони погодили, що усі суперечки та розбіжності, що виникають з цього договору або у зв`язку з ним, у тому числі що стосуються його укладення, дії, виконання, припинення, сторони мають вирішувати шляхом переговорів, якщо інше не передбачено цим договором.

Суперечки та розбіжності, що виникають з цього договору або у зв`язку з ним, у тому числі що стосуються його укладення, дії, виконання, змін, доповнень, припинення, що не можуть бути вирішені шляхом переговорів, підлягають вирішенню у судовому порядку.

З метою вирішення спору сторони також мають право звернутися до НКРЕКП. Рішення НКРЕКП, прийняте відповідно до порядку розгляду скарг та вирішення спорів, є обов`язковим для виконання сторонами цього договору.

Наявність спору, що виникає у зв`язку з цим договором, не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань відповідно до умов цього договору.

Цей договір набирає чинності з дати акцептування заяви-приєднання, зазначеної в повідомленні ОСП, і діє до 31 грудня (включно) року, у якому акцептована заява-приєднання. Цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, шляхом направлення відповідного повідомлення (п. 14.1 договору).

Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 № 0099-02024-ПП та надання відповідачу послуг з передачі електричної енергії у спірний період.

На виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 №0099-02024-ПП позивачем у спірний період з липня по серпень 2025 року надавалися відповідачу послуги з передачі електричної енергії. Факт надання послуг та їх вартість за відповідні розрахункові періоди оформлено сторонами актами приймання-передачі послуги, а саме:

- актом № ПРА-0011849 від 31.07.2025 за липень 2025 року на загальну суму 147 426 037,86 грн;

- актом № ПРА-0012472 від 31.08.2025 за серпень 2025 року на загальну 134 739 081,59 грн.

Як стверджує позивач, на підтвердження фактичних обсягів та вартості наданих послуг відповідно до пункту 6.4 договору за допомогою сервісу електронного документообігу "Аскод-онлайн" відповідачу направлено такі акти приймання-передачі послуги: акт приймання-передачі послуги від 31.07.2025 за послуги з передачі електричної енергії на суму 147 426 037,86 грн; акт приймання-передачі послуги від 31.08.2025 за послуги з передачі електричної енергії на суму 134 739 081,59 грн.

Також в матеріалах справи наявні підписані сторонами акти звірки розрахунків за 2-й та 3-й квартали 2025 року (за 3-й, із позначкою, що акт звірки розрахунків станом на станом на 31.09.2025 за період липень 2025-вересень 2025 (підписаний відповідачем із розбіжністю на суму 66,60 грн), що включає спірний період липень-серпень 2025 року.

За твердженням позивача, підписання відповідачем актів за липень-серпень 2025 року підтверджує належне надання послуг та відсутність зауважень щодо їх обсягу та якості. Разом із тим позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплату за надані послуги з передачі електричної енергії за період з липня по серпень 2025 року, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальний розмір основного боргу відповідача становить 282 165 119,45 грн. Також позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 1150091,28 грн, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

До матеріалів позовної заяви додано лист ПрАТ "Харківенергозбут" від 15.09.2025 №01-15/4783, яким повідомлено НЕК "Укренерго" про наявність заперечень щодо обсягів та вартості послуги з передачі електричної енергії, зазначених в акті приймання-передачі послуги № ПРА-0012472 від 31.08.2025. У листі товариство зазначило, що на підставі даних комерційного обліку (за 2 версією), наявних в Системі управління ринком, обсяг відбору електричної енергії об`єктами/площадками комерційного обліку споживачів ПрАТ "Харківенергозбут" за серпень 2025 року складає 163440,609 МВт*год (крім обсягів відбору електричної енергії об`єктами/площадками комерційного обліку споживачів, оператором системи яких є НЕК "Укренерго"). Зазначені дані, за твердженням товариства, підтверджуються усіма операторами системи розподілу. Отже, обсяг послуги за серпень має складати 163440,609 МВт*год на суму 134 589 418,93 грн.

Судом встановлено, що в подальшому до матеріалів справи додано акт коригування від 13.11.2025 № ПРА_К-0012817 до акту приймання-передачі послуги № ПРА-0012472 від 31.08.2025, згідно з яким скориговані дані за серпень 2025 року на -181,745000 МВт*год, відтак фактичний обсяг склав 163 440,609 МВт*год на суму 134 589 418,93 грн (зменшено на суму 149 662,66 грн).

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на необґрунтованість визначеного позивачем розміру основної заборгованості, зазначаючи, що покладені в основу розрахунку обсяги послуг з передачі електричної енергії не є остаточними та підлягають уточненню за даними комерційного обліку, що, зокрема, підтверджується складенням позивачем у подальшому актів коригування за спірні розрахункові періоди. Крім того, відповідач вказував на включення позивачем до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів споживання окремих споживачів, які мають безпосередні договірні відносини з НЕК "Укренерго" та самостійно здійснюють оплату послуг з передачі електричної енергії, у зв`язку з чим, на думку відповідача, існує ризик подвійного нарахування вартості однієї й тієї самої послуги.

Також зазначив, що листом від 15.09.2025 № 01-15/4783 Товариство повідомило щодо заперечень до акта приймання-передачі послуги № ПРА_0012472 від 31.08.2025.

Щодо заявлених до стягнення 3 % річних відповідач зазначав про неправильне визначення позивачем моменту виникнення прострочення та періодів відповідного нарахування. Відповідач зазначав, що всі розрахунки 3 % річних у відповідності до вимог п. 6.4. договору повинні здійснюватися після 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно). Отже, з огляду на вищенаведені умови договору, початок розрахунку 3% річних має здійснюватися не раніше ніж підтверджена належними та допустимими доказами дата отримання акта коригування за відповідний розрахунковий місяць, які відображають достовірний обсяг переданої електричної енергії.

Під час розгляду справи, 27.01.2026 до суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі (вх. № 2180), в якій ПрАТ "Харківенергозбут" просило закрити провадження у справі № 922/3752/25 у частині стягнення заборгованості за послуги з передачі електричної енергії за період липня 2025 року у розмірі 98 374 231,62 грн. В обґрунтування заяви відповідач зазначив, що здійснив оплату заборгованості за спірний період, що підтверджується платіжною інструкцією від 31.12.2025 № 25612 на суму 98 383 000,00 грн, з яких за даними бухгалтерського обліку ПрАТ "Харківенергозбут" розподілена наступним чином: 8768,38 грн - погашення заборгованості за надані послуги з передачі електричної енергії за період травень 2025 року згідно акту коригування №ПРА_К-0013392 від 25.12.2025; 98 374 231,62 грн - погашення заборгованості за надані послуги з передачі електричної енергії за період липень 2025 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.01.2026 закрито провадження у справі №922/3752/25 в частині стягнення заборгованості за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 98 374 231,62 грн за період липня 2025 року на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

В подальшому, 28.04.2026 до суду від ПрАТ "Харківенергозбут" надійшла заява про закриття провадження у справі (вх. № 10154), в якій відповідач просив закрити провадження у справі № 922/3752/25 у частині стягнення заборгованості за послуги з передачі електричної енергії за період липня-серпня 2025 року у розмірі 281 751 767,44 грн. Зазначив, що відповідач здійснив оплату наданої послуги за період липень, серпень 2025 року, що підтверджується: платіжною інструкцією від 31.12.2025 № 25612 на суму 98383000,00 грн, з яких 98374231,62 грн - погашення заборгованості за надані послуги з передачі електричної енергії за період липень 2025 року; платіжною інструкцією від 17 лютого 2026 № 3101 на суму 49051941,30 грн за послуги з передачі електричної енергії в липні 2025; платіжною інструкцією від 24 лютого 2026 № 3314 на суму 134325594,52 грн за послуги з передачі електричної енергії в серпні 2025.

Як зазначив відповідач, заборгованість за послуги з передачі електричної енергії за період липень-серпень 2025 року в сумі 281 751 767,44 грн відсутня, що є підставою для закриття провадження у справі у цій частині.

Враховуючи, що провадження в частині стягнення заборгованості за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 98374231,62 грн за період липня 2025 року вже було закрито судом на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.05.2026 частково задоволено заяву представника відповідача про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 281751767,44 грн за період липень-серпень 2025 року (вх.№10154 від 28.04.2026). Постановлено закрити провадження у справі №922/3752/25 в частині стягнення заборгованості за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 183377535,82грн за період липень-серпень 2025 року на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що станом на час розгляду справи по суті предметом позову було стягнення коштів у загальному розмірі 1563443,29 грн, з яких: заборгованість за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 413352,01грн та 3 % річних у розмірі 1150091,28 грн.

Судом встановлено, що сторонами підписано акт № ПРА-0011849 від 31.07.2025 за послуги з передачі електричної енергії за липень 2025 року на суму 147426037,86 грн; акт № ПРА-0012472 від 31.08.2025 за послуги з передачі електричної енергії за серпень 2025 року на суму 134739081,59 грн; акт коригування від 13.11.2025 № ПРА_К-0012817 до акту приймання-передачі послуги № ПРА-0012472 від 31.08.2025, якими фактично зменшено обсяги та вартість послуг за серпень 2025 року на суму 149662,66 грн.

Також, позивачем додано до матеріалів справи акт коригування від 06.02.2026 ПРА_К-0013714 до акту приймання передачі послуг №ПРА-0011236 від 30.06.2025, яким фактично зменшено обсяг та вартість послуги за червень 2025 року на суму 263824,41 грн.

Як зазначено судом та не заперечується сторонами, позивач в судовому засіданні (16.06.2026) надав пояснення щодо погашення відповідачем суми основаного боргу, яка є предметом даного спору, в повному обсязі, а саме: 281751767,44 грн - оплачено на підставі наданих до суду платіжних доручень; 413352,01 грн - відкориговано на підставі актів коригування: від 13.11.2025 на суму 149662,66 грн та від 06.02.2026 на суму 263824,41 грн (частина спірної суми боргу в розмірі 263689,35грн).

Таким чином, як зазначено позивачем, актами коригування фактично зменшено розмір основного боргу за спірний період на суму 413352,01 грн.

Також зазначено, що в судовому засіданні 16.06.2026 представники позивача та відповідача підтвердили відсутність основного боргу за спірний період по договору від 01.01.2024 №0099-02024-ПП, оскільки відповідач в повному обсязі погасив наявний залишок заборгованості за послуги з передачі електричної енергії, що є предметом цього спору.

Враховуючи надані позивачем документи та пояснення, суд дійшов висновку про відсутність предмета спору в частині стягнення заборгованості за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 413352,01 грн.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено частково та стягнуто з ПрАТ "Харківенергозбут" на користь НЕК "Укренерго" стягнуто 3% річних у розмірі 1150091,28 грн; провадження у справі в частині стягнення заборгованості за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 413352,01 грн за період липень-серпень 2025 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (статті 509 ЦК України).

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (частина 5 статті 633 ЦК України).

За визначенням наведеним у частині першій статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Так, підставою виникнення спірних правовідносин між сторонами є договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0099-02024-ПП від 01.01.2024.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" Цивільного кодексу України) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №910/1801/21 вказано, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц.

Отже, предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності.

Договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець і замовник наділені як правами, так і обов`язками. На виконавця покладено обов`язок надавати послугу і надано право одержувати відповідну плату. Замовник, у свою чергу, зобов`язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто замовник здійснює оплату фактично наданих послуг, якщо сторони не домовилися про інше.

Спірні правовідносини стосуються надання послуг з передачі електричної енергії.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище, визначає Закон України "Про ринок електричної енергії" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п.40, 55, 60 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок електричної енергії":

користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії;

оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії;

передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями;

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.

На підставі договору № 0099-02024-ПП від 01.01.2024 між сторонами виникли правовідносини з транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання. Позивач виступає в якості оператора системи передачі (ОСП), відповідач - в якості користувача.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

За приписами частин 4, 5 ст.33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Типові договори про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління затверджуються Регулятором.

Порядок укладання таких договорів визначається кодексом системи передачі.

Оплата послуг з передачі електричної енергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління здійснюється за тарифами, які визначаються Регулятором відповідно до затвердженої ним методики.

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Кодексу системи передачі, затвердженим постановою НКРЕКП 14.03.2018 № 309 (далі - Кодекс системи передачі), цей Кодекс регулює взаємовідносини Оператора системи передачі (далі - ОСП) та користувачів системи передачі (далі - Користувач) щодо планування, розвитку та експлуатації (у тому числі оперативно-технологічного управління) системи передачі у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а також приєднання та доступу до системи передачі.

У пункті 1.2 розділу ХІ Кодексу системи передачі встановлено, що послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються на договірних засадах на основі типових договорів згідно з порядком, визначеним цим Кодексом.

Доступ до системи передачі надається Користувачу лише на підставі укладеного договору про надання послуг з передачі електричної енергії (п.1.3 розділу ХІ Кодексу системи передачі).

Положеннями глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі передбачено порядок укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії.

Договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі (п.5.1 глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі).

Укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі (п.5.2 глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі).

Послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП учаснику ринку електричної енергії безперервно на підставі договору про надання послуг з передачі електричної енергії, що є додатком 6 до цього Кодексу (п.5.3 глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі).

Договір про надання послуг з передачі електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається на підставі типової форми договору, який затверджується Регулятором та є додатком 6 до цього Кодексу (п.5.5 глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі).

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про ринок електричної енергії" на НЕК "Укренерго", як оператора системи передачі, покладено функції адміністратора комерційного обліку.

Згідно з визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", адміністратор комерційного обліку електричної енергії (далі - адміністратор комерційного обліку) - юридична особа, яка забезпечує організацію та адміністрування комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії, а також виконує функції центральної агрегації даних комерційного обліку; комерційний облік електричної енергії - сукупність процесів та процедур із забезпечення формування даних щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії у визначений проміжок часу з метою використання таких даних для здійснення розрахунків між учасниками ринку.

Організація комерційного обліку на ринку електричної енергії є предметом регулювання статті 74 Закону, за якою комерційний облік на ринку електричної енергії організовується адміністратором комерційного обліку та здійснюється постачальниками послуг комерційного обліку відповідно до вимог цього Закону, кодексу комерційного обліку та правил ринку (частина 1). Метою організації комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії є надання учасникам ринку повної та достовірної інформації про обсяги виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, імпортованої та експортованої, а також спожитої електричної енергії у певний проміжок часу з метою її подальшого використання для здійснення розрахунків між учасниками ринку (частина 2).

Основні положення щодо організації комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії, права та обов`язки учасників ринку, постачальників послуг комерційного обліку та адміністратора комерційного обліку щодо забезпечення комерційного обліку електричної енергії, отримання точних і достовірних даних комерційного обліку та їх агрегації (об`єднання), порядок проведення реєстрації постачальників послуг комерційного обліку, точок комерційного обліку та реєстрації автоматизованих систем, що використовуються для комерційного обліку електричної енергії, договори про інформаційну взаємодію на ринку електричної енергії та про надання послуг комерційного обліку електричної енергії визначає Кодекс комерційного обліку (частина 7 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії").

За змістом пп. 68 п. 1.2.1 глави 1.2 розділу І Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 (далі - Кодекс комерційного обліку, ККОЕЕ), сертифіковані дані комерційного обліку (сертифіковані дані) - набір даних комерційного обліку за встановлений період для точки або групи точок комерційного обліку після їх перевірки АКО, що використовується всіма учасниками для розрахунків на ринку електричної енергії.

Відповідно до підпункту 67 пункту 1.2.1 глави 1.2 розділу ККОЕЕ сертифікація даних комерційного обліку (сертифікація даних) - процедура перевірки валідованих даних комерційного обліку, що виконується АКО.

За змістом п.п. 2.1.1, 2.1.2 ККОЕЕ комерційний облік електричної енергії на ринку електричної енергії організовується АКО та здійснюється ППКО відповідно до вимог Закону, цього Кодексу, Правил роздрібного ринку та Правил ринку.

Метою організації комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії є надання учасникам ринку повної та достовірної інформації про обсяги виробленої, відібраної, відпущеної, збереженої, переданої, розподіленої, імпортованої та експортованої, а також спожитої електричної енергії у визначений проміжок часу для її подальшого використання та здійснення розрахунків між учасниками ринку.

Обмін даними комерційного обліку електричної енергії між АКО, ППКО та учасниками ринку здійснюється на договірних засадах у вигляді електронних документів (п. 9.1.1 глави 9.1 розділу IX Кодексу комерційного обліку).

Підпункт 9.2.1 розділу ІХ ККОЕЕ встановлює, що при передачі даних комерційного обліку електричної енергії має бути забезпечено заборону на передачу даних комерційного обліку, які не пройшли валідацію/сертифікацію.

Відповідно до пункту 9.6.1 глави 9.6 розділу IX Кодексу комерційного обліку перевірка даних здійснюється відповідними ППКО на етапах збору результатів вимірювання, формування первинних даних комерційного обліку, формування валідованих даних комерційного обліку.

За результатами цих перевірок ППКО (у ролі ОДКО) формує валідовані дані комерційного обліку та передає їх AKO та заінтересованим сторонам (п. 9.6.2 глави 9.6 розділу IX Кодексу комерційного обліку).

Перевірка результатів вимірювання електричної енергії здійснюється відповідно до встановленого АКО порядку з метою узгодження та визначення достовірності кожного значення вимірювання або групи значень вимірювання. У випадку звернення споживача, електропостачальника чи іншого заінтересованого учасника ринку щодо недостовірності результатів вимірювання електричної енергії ППКО зобов`язаний здійснити повторну перевірку (п. 9.6.3 глави 9.6 розділу IX Кодексу комерційного обліку).

Відповідно до пункту 9.9.1 глави 9.9 розділу IX Кодексу комерційного обліку перевірка даних комерційного обліку здійснюється на рівні ППКО (у ролі ОДКО) після отримання результатів вимірювання та формування даних комерційного обліку.

ППКО (у ролі ОДКО) повинен здійснити валідацію сформованих даних комерційного обліку перед тим, як додати ці дані до своїх баз даних комерційного обліку електричної енергії та передати їх АКО (п. 9.9.3 глави 9.9 розділу IX Кодексу комерційного обліку).

Якщо сформовані дані не проходять валідацію, то вони не вносяться до бази даних комерційного обліку електричної енергії та не передаються АКО (п. 9.9.4 глави 9.9 розділу IX Кодексу комерційного обліку).

Отже, наведені положення визначають обов`язковість попередньої перевірки та валідації даних комерційного обліку перед їх переданням адміністратору комерційного обліку.

Згідно з пунктом 9.14.1 глави 9.14 розділу IX Кодексу комерційного обліку адміністратор комерційного обліку (АКО) має передавати адміністратору розрахунків (АР) та учасникам ринку сертифіковані дані комерційного обліку в обсязі, необхідному та достатньому для проведення ними розрахунків та виставлення рахунків своїм контрагентам.

Учасники ринку та АР використовують для розрахунків та інших комерційних цілей виключно сертифіковані дані щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії, що отримані від АКО та зберігаються у нього для кожної ТКО (п. 9.14.3 глави 9.14 розділу IX Кодексу комерційного обліку).

Таким чином, нормативне регулювання ринку електричної енергії передбачає, що для здійснення комерційних розрахунків учасниками ринку використовуються виключно сертифіковані дані комерційного обліку, отримані від адміністратора комерційного обліку, а не інші відомості щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої чи спожитої електричної енергії.

З метою проведення розрахунків за надані послуги з передачі електричної енергії НЕК "Укренерго" використовує сертифіковані дані комерційного обліку, отримані від АКО. Використання інших даних для здійснення таких розрахунків не передбачено ані чинним законодавством, що регулює спірні правовідносини, ані умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії.

Як зазначав позивач, на момент складання актів приймання-передачі послуг з передачі електричної енергії та актів коригування до них використовувалися дані комерційного обліку, надані операторами систем як ППКО в ролі ОДКО до платформи Market Management System (MMS) відповідно до Порядку підготовки та надання даних комерційного обліку постачальниками послуг комерційного обліку.

НЕК "Укренерго", яке виконує функції оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку, визначило фактичні обсяги послуг з передачі електричної енергії на підставі даних комерційного обліку щодо обсягів відпуску та відбору електричної енергії, що відображено в актах приймання-передачі послуг з передачі електричної енергії та актах коригування до актів приймання-передачі послуги.

В свою чергу, відповідачем не спростовано обставин використання позивачем даних комерційного обліку, отриманих від АКО, для визначення фактичних обсягів послуг з передачі електричної енергії, не надано належних доказів використання позивачем інших даних для здійснення відповідних розрахунків, так само як і не надано альтернативного розрахунку фактичних обсягів послуг, який би свідчив про неправильність визначених позивачем показників.

Судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 9.1.15 глави 9.1 розділу IX Кодексу комерційного обліку конфліктні питання, пов`язані з даними, на отримання яких кожен учасник ринку має право, та/або процеси, пов`язані з обміном даними, вирішуються відповідно до процедур врегулювання суперечок.

Відповідно до пункту 10.1.1 ККОЕЕ будь-яка суперечка між двома або більше сторонами, яка виникає у зв`язку з виконанням цього Кодексу та нормативних документів, що розроблені АКО, повинна бути розглянута керівництвом або уповноваженими представниками сторін після отримання письмової вимоги будь-якої зі сторін.

У разі недосягнення сторонами згоди вирішення зазначених суперечок проводиться АКО, Регулятором (НКРЕКП) або в судовому порядку (пункт 10.1.4 Кодексу).

Пунктом 10.2.1 ККОЕЕ передбачено, що АКО розглядаються суперечки, що попередньо розглядались сторонами та щодо яких не було досягнуто згоди.

Розгляд такої суперечки може бути ініційовано будь-якою зі сторін шляхом відповідного звернення до АКО. У зверненні можуть також міститись вимоги щодо улаштування ЗКО та вузлів обліку, перегляду або виправлення будь-якого результату та значення даних комерційного обліку електричної енергії, проведення повторних обчислень і, за умови виявлення помилок, проведення заміни відповідних даних комерційного обліку електричної енергії (пункт 10.2.2 ККОЕЕ).

Звернення щодо суперечки, яка виникає у зв`язку з виконанням цього Кодексу або нормативних документів, що розроблені АКО, розглядається і вирішується АКО у строк не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не більше 15 днів від дня їх отримання (п. 10.2.3. ККОЕЕ).

Звернення щодо результатів вимірювання та значень основних даних, а також валідованих, агрегованих та сертифікованих даних комерційного обліку або їх відсутності та/або процедур, які використовувалися при формуванні цих даних, можуть подаватись з дня, коли учасники ринку отримали або мали отримати ці дані(п. 10.2.7 ККОЕЕ).

АКО після отримання відповідного звернення повинен встановити ознаку «оціночні дані» для всіх спірних даних. Водночас прийняття до розгляду суперечки не зупиняє використання спірних даних у розрахунках на ринку до вирішення суперечки по суті (п. 10.2.8 ККОЕЕ).

Суперечки щодо сертифікованих даних комерційного обліку та/або процедур, що використовувалися при формуванні цих даних, повинні вирішуватися АКО протягом 10 робочих днів з дня отримання відповідного звернення(п. 10.2.23 ККОЕЕ).

У результаті проведеного аналізу і перевірок АКО повинен вирішити, що значення сертифікованих даних є правильними і не повинні бути змінені або що звернення обґрунтовано і значення даних мають бути змінені(п. 10.2.24 ККОЕЕ).

Якщо вирішення суперечки передбачає зміну даних, АКО повинен провести нове формування сертифікованих даних для відповідних учасників ринку та передати ці дані АР та учасникам ринку для здійснення перерахунку платежів(п. 10.2.26 ККОЕЕ).

Якщо сторону суперечки не влаштовує прийняте АКО рішення, вона має право звернутися з цього питання до Регулятора у порядку, встановленому законодавством. Сторони мають право оскаржити рішення Регулятора в судовому порядку (п. 10.3.1, 10.3.3 ККОЕЕ).

До повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, розгляд скарг і вирішення спорів, що виникають на ринку електричної енергії (п.14 ч.3 ст.6 Закону "Про ринок електричної енергії").

Регулятор забезпечує розгляд скарг на дії учасників ринку (крім скарг на дії споживачів) і вирішення спорів між учасниками ринку в порядку, затвердженому Регулятором (ч.1 ст.76 Закону "Про ринок електричної енергії").

Відповідно до порядку розгляду скарг та вирішення спорів Регулятор протягом визначеного строку приймає рішення, обов`язкові для виконання учасниками ринку, яких воно стосується. Такі рішення підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті Регулятора, крім тих частин рішення, що містять конфіденційну інформацію. Зміст конфіденційної інформації, що не підлягає розголошенню, визначається Регулятором на підставі клопотання заінтересованих осіб. Рішення Регулятора може бути оскаржено у судовому порядку (частини 2-4 ст.76 Закону "Про ринок електричної енергії").

Отже, законодавство не встановлює обов`язковий порядок розгляду суперечок відповідно до розд.X Кодексу, а вирішення спорів у цьому порядку є виключно правом сторін, та одним зі способів врегулювання суперечок, альтернативою якого є звернення до суду, що прямо передбачено в п.10.1.4 Кодексу.

Оскільки розгляд питання щодо правомірності стягнення грошових коштів передбачає з`ясування обставин щодо правових підстав виникнення таких вимог кредитора, відповідно, боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи законність виникнення вимог.

Наявність/відсутність окремого провадження з врегулювання суперечки, зокрема, щодо даних комерційного обліку, не позбавляє особу права висловлювати свої заперечення щодо цих даних у спорі, де на підставі цих даних до особи заявляються грошові вимоги.

Заперечення вказаних обставин саме в рамках цього спору є реалізацією принципу змагальності сторін, оскільки саме в даному спорі встановлюється наявність чи відсутність підстав для перерахунку. Будь-яке інше тлумачення обсягу доказування у такому спорі означало б позбавлення можливості відповідача заперечувати проти заявлених до нього вимог.

Таким чином, після звернення НЕК "Укренерго" з позовом до ПрАТ "Харківенергозбут" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії, останнє не позбавлено можливості в межах розгляду конкретної справи спростовувати достовірність заявлених позивачем обсягів наданих послуг та їх вартість.

Як вже було зазначено вище, за умовами пункту 6.4 договору користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в Системі управління ринком, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.

Оплату вартості послуги після коригування обсягів та вартості послуг користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно) або акт приймання-передачі послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно).

Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники акта приймання-передачі послуги та/або акта коригування до актів приймання-передачі послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання користувачем.

За умовами п.6.5 договору у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий період актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначені в акті приймання-передачі послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення ОСП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений цим договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі Послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.

У разі підтвердження розбіжностей ППКО надає АКО актуальні дані для здійснення врегулювання. Врегулювання розбіжностей здійснюється в терміни та відповідно до вимог Правил врегулювання (додаток 10 до Правил ринку). Результати зміни обсягів наданої послуги відображаються в акті коригування.

У редакції з 01.07.2024 Додаток 10 до Правил ринку містить Правила коригування, згідно з п. 1.1 яких розбіжності між учасником ринку та ОСП щодо даних комерційного обліку врегульовуються між ОСП та СВБ шляхом проведення планових та позапланових коригувань у випадку надання АКО до АР оновлених сертифікованих даних комерційного обліку. У випадку отримання оновлених сертифікованих даних комерційного обліку учасників ринку за розрахунковий період обчислення коригування здійснюється таким чином: 1) оцінюється фактичний обсяг та вартість електричної енергії, визначені за оновленими сертифікованим даним комерційного обліку; 2) вартість попередніх даних комерційного обліку віднімається від фактичної вартості електричної енергії за оновленими сертифікованими даними комерційного обліку для кожного учасника ринку за кожен розрахунковий період (п.2.1 Правил коригування).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 № 0099-02024-ПП та надання відповідачу послуг з передачі електричної енергії у спірний період.

На виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 №0099-02024-ПП позивачем у спірний період з липня по серпень 2025 року надавалися відповідачу послуги з передачі електричної енергії. Факт надання послуг та їх вартість за відповідні розрахункові періоди оформлено сторонами актами приймання-передачі послуги, а саме: актом № ПРА-0011849 від 31.07.2025 за липень 2025 року на загальну суму 147 426 037,86 грн; актом № ПРА-0012472 від 31.08.2025 за серпень 2025 року на загальну 134 739 081,59 грн.

Вказані акти були підписані сторонами із застосуванням кваліфікованих електронних підписів.

Позивач зазначив, що на підтвердження фактичних обсягів та вартості наданих послуг відповідно до пункту 6.4 договору за допомогою сервісу електронного документообігу "Аскод-онлайн" відповідачу направлено такі акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги.

Також в матеріалах справи наявні підписані сторонами акти звірки розрахунків за 2-й та 3-й квартали 2025 року (за 3-й, із позначкою, що акт звірки розрахунків станом на станом на 31.09.2025 за період липень 2025-вересень 2025 (підписаний відповідачем із розбіжністю на суму 66,60 грн), що включає спірний період липень-серпень 2025 року.

Матеріали справи підтверджують, що згідно з наданим позивачем розрахунком за період з липня по серпень 2025 року загальна сума основної заборгованості, заявлена позивачем до стягнення при зверненні до суду, складала 282165119,45 грн.

Колегія суддів враховує, що листом від 15.09.2025 № 01-15/4783 відповідач повідомив позивача про наявність заперечень щодо обсягів та вартості послуги з передачі електричної енергії за серпень 2025 року, зазначених в акті приймання-передачі послуги № ПРА-0012472 від 31.08.2025. При цьому відповідач посилався на дані комерційного обліку, наявні в Системі управління ринком, відповідно до яких фактичний обсяг відбору електричної енергії становив 163 440,609 МВт·год, а вартість послуги - 134 589 418,93 грн.

Як убачається з матеріалів справи, наведені відповідачем заперечення щодо обсягів послуги за серпень 2025 року в подальшому знайшли відображення в акті коригування від 13.11.2025 № ПРА_К-0012817 до акта приймання-передачі послуги № ПРА-0012472 від 31.08.2025, яким позивачем скориговано обсяг послуги на 181,745 МВт·год у бік зменшення. Унаслідок такого коригування фактичний обсяг послуги за серпень 2025 року склав 163440,609 МВт·год, а її вартість - 134589418,93 грн (тобто було зменшено на суму 149662,66 грн).

Отже, заперечення відповідача щодо необхідності уточнення обсягів послуги за серпень 2025 року фактично були враховані позивачем, а результати відповідного коригування узгоджуються з даними, наведеними самим відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт подальшого коригування обсягів та вартості послуг не свідчить про недостовірність первісно використаних даних комерційного обліку або неправомірність дій позивача при складанні актів приймання-передачі послуг за відповідні розрахункові періоди.

З огляду на умови пункту 6.4 договору таке коригування є передбаченим сторонами механізмом уточнення обсягів та вартості послуг на підставі наступних версій даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, а тому наявність відповідних коригувань сама по собі не спростовує факту надання послуг та виникнення у відповідача обов`язку щодо їх оплати.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що при визначенні обсягів послуг за липень-серпень 2025 року, у тому числі з урахуванням здійснених коригувань, позивачем використано відомості, відмінні від даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, або що відповідні розрахунки здійснено з порушенням установленого порядку.

При цьому відповідач, заперечуючи правильність визначених позивачем обсягів послуг, не навів конкретних обставин, які б свідчили про недостовірність даних комерційного обліку, покладених в основу остаточного визначення обсягів послуг за спірний період, та не надав належних доказів на спростування відповідних показників.

Зокрема, відповідачем не наведено обґрунтованого альтернативного розрахунку обсягів та вартості послуг за липень-серпень 2025 року, який би спростовував показники, визначені позивачем з урахуванням здійснених коригувань. При цьому щодо серпня 2025 року остаточно визначені позивачем показники відповідають тим, які сам відповідач зазначав у своєму листі від 15.09.2025.

Колегія суддів також враховує, що під час розгляду справи сторонами підтверджено відсутність непогашеної основної заборгованості за спірний період, що було зумовлено здійсненням відповідачем відповідних оплат та врахуванням проведених коригувань, у тому числі зменшенням вартості послуг за серпень 2025 року на 149662,66 грн.

Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що остаточний розмір вартості послуг за спірний період визначався з урахуванням уточнених даних комерційного обліку, а відповідні зміни були враховані при визначенні розміру основної заборгованості, яка була предметом судового розгляду.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме по собі посилання відповідача на наявність розбіжностей у первісно визначених обсягах послуг та необхідність їх подальшого коригування, за відсутності належних доказів недостовірності остаточно визначених показників, не є достатньою підставою для висновку про необґрунтованість розрахунків позивача за спірний період.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та відсутність належних доказів на спростування використаних позивачем даних комерційного обліку, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що визначені НЕК "Укренерго" обсяги послуг з передачі електричної енергії є необґрунтованими або такими, що не відповідають даним комерційного обліку.

Відповідач як в суді першої інстанції, так й в апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість визначеного позивачем розміру основної заборгованості, зазначаючи: покладені в основу розрахунку обсяги послуг з передачі електричної енергії не є остаточними та підлягають уточненню за даними комерційного обліку, що, зокрема, підтверджується складенням позивачем у подальшому актів коригування за спірні розрахункові періоди; включення позивачем до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів споживання окремих споживачів, які мають безпосередні договірні відносини з НЕК "Укренерго" та самостійно здійснюють оплату послуг з передачі електричної енергії.

Водночас, судом встановлено, що після звернення НЕК "Укренерго" з даним позовом до суду ПрАТ "Харківенергозбут" було здійснено оплату заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0099-02024-ПП від 01.01.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.

Вказані обставини стали підставою для звернення відповідача із заявами про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу. При цьому, у цих заявах відповідач наголошував на погашенні заборгованості за послуги з передачі електричної енергії за період липень-серпень 2025 року та просив закрити провадження у відповідній частині на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі у випадку, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05.03.2026 у справі № 910/10202/24.

Суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору.

Щодо визначення предмета спору Верховний Суд наголошує на відмінностях між категоріями "предмет спору" та "предмет позову" (позовна вимога).

У частині першій та пункті 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Отже, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, з якою особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів та стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, що опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів (такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).

Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Предметом же спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт тощо, з приводу якого виник правовий конфлікт (спір) між позивачем і відповідачем.

Подібна права позиція Верховного Суду викладена, зокрема у постановах Верховного від 01 серпня 2019 року у справі № 916/1743/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18, від 29 січня 2025 року у справі № 127/17760/23 (провадження № 61-12756св24) тощо.

З огляду на вкладене, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. При цьому, відсутність предмета спору має бути підтверджена за допомогою належних та допустимих доказів, тобто не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як зазначалося вище, під час розгляду справи відповідач звертався до суду першої інстанції із заявами про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу, посилаючись на здійснення оплати заборгованості за послуги з передачі електричної енергії за спірний період.

Так, ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.01.2026 закрито провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 98374231,62 грн за липень 2025 року, а ухвалою від 12.05.2026 - у частині стягнення заборгованості в розмірі 183377535,82 грн за липень-серпень 2025 року. Зазначені процесуальні рішення були прийняті судом на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Також, дослідивши наявні у справі докази, суд першої інстанції встановив, що позивачем здійснено коригування вартості послуг за спірний період на загальну суму 413352,01 грн, зокрема на підставі акта коригування від 13.11.2025 № ПРА_К-0012817 до акта приймання-передачі послуги за серпень 2025 року на суму 149662,66 грн та акта коригування від 06.02.2026 № ПРА_К-0013714 до акта приймання-передачі послуги за червень 2025 року на суму 263824,41 грн, з яких 263689,35 грн стосувалися спірної суми заборгованості.

Крім того, під час судового засідання 16.06.2026 представник позивача надав пояснення щодо повного погашення відповідачем основної заборгованості за спірний період, зазначивши, що сума 281751767,44 грн сплачена відповідачем на підставі платіжних інструкцій, а залишок основної заборгованості в розмірі 413352,01 грн зменшено шляхом здійснення відповідних коригувань.

При цьому представники обох сторін у судовому засіданні підтвердили відсутність непогашеної основної заборгованості за договором від 01.01.2024 № 0099-02024-ПП за спірний період.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами під час апеляційного перегляду.

Враховуючи наведені обставини суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 282165119,45 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Колегія суддів враховує, що ухвали Господарського суду Харківської області від 30.01.2026 та 12.05.2026 набрали законної сили у встановленому законом порядку, сторонами не оскаржувалися та не є предметом апеляційного перегляду в межах цього провадження. Відтак надана судом першої інстанції оцінка обставинам, які стали підставою для закриття провадження у відповідних частинах позовних вимог, не переглядається судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги на рішення суду по суті спору.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини погашення основної заборгованості за спірний період, на які відповідач сам посилався як на підставу для закриття провадження, враховуються судом апеляційної інстанції в контексті оцінки послідовності процесуальної поведінки відповідача та його доводів щодо необґрунтованості визначених позивачем обсягів і вартості послуг.

Суд апеляційної інстанції вважає непослідовною позицію відповідача, що не узгоджується з принципом venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, від 04.03.2025 у справі № 953/1091/22 (922/5144/23) викладено позицію, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Застосовано доктрину "venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Колегія суддів звертає увагу на непослідовність процесуальної поведінки відповідача під час розгляду цієї справи, яка виявляється як у його позиції щодо визначення обсягів послуг з передачі електричної енергії за серпень 2025 року, так і в подальших діях, пов`язаних із погашенням основної заборгованості та ініціюванням закриття провадження у справі в цій частині.

Так, заперечуючи правильність визначених позивачем обсягів послуг за серпень 2025 року, відповідач у листі від 15.09.2025 № 01-15/4783 сам посилався на дані комерційного обліку, відповідно до яких фактичний обсяг відбору електричної енергії становив 163440,609 МВт·год, а вартість послуги - 134 589 418,93 грн, що було враховано позивачем шляхом здійснення відповідного коригування. За таких обставин подальше заперечення відповідачем правильності визначення обсягів послуг без наведення конкретних обставин та доказів недостовірності саме скоригованих показників не узгоджується з його попередньою позицією, викладеною у листі від 15.09.2025.

Крім того, непослідовність позиції відповідача виявляється також в його подальшій процесуальній поведінці щодо сплати основної заборгованості та ствердженні про відсутність предмета спору. Так, після здійснення платежів за послуги з передачі електричної енергії за липень-серпень 2025 року відповідач сам звертався до суду із заявами про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу, обґрунтовуючи їх саме погашенням заборгованості за відповідний спірний період. Отже, відповідач не лише посилався на факт здійснення платежів, а й сам ініціював закриття провадження у відповідній частині, виходячи з того, що внаслідок погашення заборгованості предмет спору щодо її стягнення відсутній та між сторонами не залишилось неврегульованих майнових питань щодо цих вимог.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованості визначених позивачем обсягів послуг та неможливості встановлення остаточного розміру заборгованості не узгоджуються з його попередньою позицією щодо повного погашення заборгованості за відповідний спірний період з урахуванням здійснених коригувань. При цьому відповідач не навів належних аргументів та не надав доказів, які б свідчили про неправильність остаточно скоригованих показників або наявність неврегульованих питань щодо визначення вартості послуг за цей період.

Така зміна аргументації без наведення належних пояснень щодо причин її зміни свідчить про непослідовність процесуальної поведінки відповідача та підлягає оцінці судом з урахуванням принципу добросовісності, закріпленого пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України, і доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

При цьому, за змістом доводів скарги заперечення апелянта стосуються стягнення 3% річних та відмови суду першої інстанції у призначенні судової експертизи; доводів щодо закриття провадження в частині стягнення основного боргу скарга не містить.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди відповідача з процесуальним рішенням суду першої інстанції про відмову в призначенні судової експертизи та повторюють аргументи, наведені ним на обґрунтування відповідного клопотання, яким судом вже надано належну оцінку.

Згідно з частиною 1 статті 99 ГПК суд призначає експертизу за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодна сторона не надала висновку експерта з цих самих питань або надані висновки викликають обґрунтовані сумніви.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши під час розгляду справи клопотання відповідача про призначення експертизи, навів мотиви його відхилення, зокрема, що відповідач міг подати висновок експерта, складений на його замовлення, однак не зробив цього і не обґрунтував неможливості це зробити.

Також апелянтом не наведено обставин, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності передбачених статтею 99 ГПК України підстав для призначення експертизи, не обґрунтовано, які саме обставини, що мають значення для вирішення спору, неможливо встановити на підставі наявних у справі доказів без застосування спеціальних знань, а також не доведено наявності взаємних суперечностей між дослідженими судом доказами, які б зумовлювали необхідність проведення експертного дослідження.

При цьому саме по собі посилання відповідача на наявність актів коригування не підтверджує недостовірності використаних позивачем даних комерційного обліку та не свідчить про неможливість встановлення відповідних обставин шляхом дослідження наявних у справі документів. Відповідачем не надано доказів того, що за результатами відповідних коригувань було змінено саме сертифіковані дані комерційного обліку, використані для визначення обсягів послуг за спірні розрахункові періоди, або що такі дані містять помилки.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про безпідставне включення до фактичних обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів споживання ДП "Завод "Електроважмаш", АТ "Харвест", АТ "ХАРП", ДП "ХАЗ", АТ "Автозапчастина", ТОВ "Колега", ТОВ "ІПРІС-ПРОФІЛЬ", що, на думку відповідача, призвело до подвійного отримання позивачем оплати за відповідні послуги.

Отже, з огляду на приписи статей 73, 74 ГПК України, саме на відповідача покладався обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Проте відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивачем було повторно враховано обсяги електричної енергії, переданої споживачам, які мають прямі договірні відносини з позивачем та самостійно оплачують послуги з передачі електричної енергії. За таких обставин відповідні твердження відповідача не підтверджені належними доказами та мають характер припущень.

Саме по собі наведення переліку споживачів, обсяги споживання яких, на думку відповідача, були неправомірно включені до розрахунку, не підтверджує факту подвійного врахування таких обсягів та подвійної оплати послуг. Такі твердження без належного документального підтвердження мають характер припущень і не можуть бути покладені в основу висновку про неправильність визначених позивачем обсягів послуг або безпідставність заявлених до стягнення сум.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що відповідач не довів факту подвійного врахування обсягів послуг з передачі електричної енергії щодо зазначених споживачів та, відповідно, подвійного отримання позивачем оплати за одну й ту саму послугу. Тому наведені доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів як документально не підтверджені.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні у справі докази є достатніми для встановлення обставин, які входять до предмета доказування, тоді як необхідності у залученні спеціальних знань для їх з`ясування відповідачем не доведено.

До того ж, в апеляційній скарзі відповідач фактично повторює доводи клопотання та не наводить обставини неможливості подати власний висновок експерта, що зумовило би потребу призначення експертизи судом.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для призначення судової експертизи, а сама по собі незгода відповідача з відмовою у задоволенні відповідного клопотання не свідчить про порушення судом норм процесуального права та не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Як вже було зазначено, посилаючись на обставини щодо порушення відповідачем строків виконання своїх грошових зобов`язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 №0099-02024-ПП позивачем нараховані та заявлені до стягнення 3% річних.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Враховуючи вищевикладене, саме наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання свідчить про наявність правових та фактичних підстав для нарахування відповідачеві 3% річних.

За обставинами справи, яка переглядається, судом встановлено, що сторони узгодили:

Для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги (п.5.1 договору).

Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (п. 6.1 договору).

Користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із такою системою платежів і розрахунків: 1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду; 2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду; 3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду (п.6.2 договору).

Користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі.

Оплату вартості послуги після коригування обсягів та вартості послуг користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно) або акт приймання-передачі послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно) (п. 6.4 договору).

Отже, правова природа планових платежів полягає у попередній (авансовій) оплаті послуги з визначеним строком виконання, тоді як остаточний платіж має характер донарахування або коригування за підсумками фактичного обсягу. Невиконання обов`язку щодо сплати планового платежу у встановлений строк утворює прострочення у розумінні статті 612 ЦК України, яке не припиняється автоматично складанням акта приймання-передачі.

Викладене дає підстави для висновку, що при розрахунку за послугу користувач та ОСП зобов`язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов`язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов`язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця сплатити фактичний обсяг послуги, отриманої за такий розрахунковий місяць (подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21).

Якщо укладеним між сторонами договором визначено саме такий порядок розрахунків за надану послугу як оплата планових платежів та оплата за актом приймання-передачі послуги, то невиконання або неналежне виконання користувачем як зобов`язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов`язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов`язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов`язання та настання відповідальності, зокрема, згідно з нормами статей 611, 625 ЦК України.

Схожі за змістом висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, від 24.11.2022 у справі № 927/713/21, від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21 та від 04.07.2023 у справі № 910/10061/22, від 03.09.2026 у справі № 905/54/26, від 06.10.2026 у справі № 905/475/25.

Окрім того, як обґрунтовано враховано судом першої інстанції, договором чітко визначено кінцеві строки розрахунків, в тому числі визначені строки розрахунків у разі здійснення коригування. Порушення строків розрахунків тягне за собою виникнення у кредитора права здійснення нарахування за ст. 625 ЦК України.

Відтак, саме по собі існування розбіжностей щодо обсягів наданої послуги, а також реалізація передбаченого договором механізму їх подальшого врегулювання не зупиняють та не відтерміновують виконання користувачем грошового зобов`язання, визначеного на підставі відповідного акта приймання-передачі послуги.

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони здійснено арифметично правильно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 1150091,28 грн.

Під час апеляційного перегляду відповідачем не спростовані такі обставини. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач пов`язує необхідність коригування 3 % річних із подальшим уточненням фактичних обсягів послуг за актами коригування. Тобто його заперечення стосуються передусім бази нарахування та впливу коригування обсягів на суму грошового зобов`язання, однак не містять заперечень щодо арифметичної правильності самого розрахунку.

З цього приводу суд зазначає, що змагальність сторін є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ГПК України).

Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Отже, сторони судового процесу, зокрема в даному випадку відповідач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.

З огляду на те, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, та обставини справи, якими учасники процесу доводять свої вимоги та заперечення, мають бути підтверджені належними доказами, на підставі яких можливо достеменно встановити їх існування, судова колегія вважає доводи скаржника необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо виникнення у відповідача грошового зобов`язання з оплати послуг з передачі електричної енергії, порушення строків його виконання та наявності підстав для нарахування передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України трьох процентів річних.

Апелянтом не доведено недостовірності використаних позивачем даних комерційного обліку, факту подвійного врахування обсягів передачі електричної енергії щодо окремих споживачів, а також наявності таких суперечностей у доказах, які б унеможливлювали встановлення обставин справи без застосування спеціальних знань.

Наведені відповідачем обставини щодо подальшого коригування обсягів послуг та необхідності перевірки правильності розрахунків самі по собі не спростовують факту виникнення грошових зобов`язань і не підтверджують неправильності визначених позивачем сум. Водночас відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про помилковість здійснених позивачем нарахувань або необхідність їх перерахунку.

Отже, за результатами апеляційного перегляду колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність установлених ним обставин або невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, суд апеляційної інстанції враховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Щодо інших аргументів учасників справи, то вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), суд апеляційної інстанції зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 у справі №922/3752/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.11.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Н.О. Мартюхіна