Постанова № 141422944 у справі № 908/1537/26 від 12.11.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2026 м. Дніпро Справа № 908/1537/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,

суддів: Кучеренко О. І., Ярешко О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.08.2026, (суддя Педорич С. І., повне рішення складено 24.08.2026,м. Запоріжжя) у справі № 908/1537/26

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (Кловський узвіз, 9/1, м.Київ, 01021; ідентифікаційний код юридичної особи 30019801)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Карпенка Андрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення збитків в розмірі 112 135,79 грн,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою від 22.06.2026 № 1001ВИХ-26-3446, у якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Карпенка Андрія Анатолійовича на свою користь збитки на загальну суму 112135,79 грн, а витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір про закупівлю послуг № [номер приховано] від 28.06.2024 (Договір), на виконання якого відповідач надав послуги з прибирання за актом здачі-приймання наданих послуг № 23/01 від 31.07.2024 загальною вартістю 672814,76 грн, у тому числі ПДВ 112135,79 грн, а позивач 19.08.2024 оплатив ці послуги в повному обсязі. Всупереч п. 4.5 Договору та ст. 201 Податкового кодексу України відповідач не зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 31.07.2024 № 9 на суму 672814,76 грн, що, на думку позивача, призвело до втрати ним активів (збитків) у вигляді недоотриманого податкового кредиту з ПДВ на суму 112135,79 грн. Як на правові підстави позивач посилався на ст. ст. 22, 611, 614, 623, 626, 901, 906, 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 14, 187, 198, 201 Податкового кодексу України, пп. 4.5, 6.4.4, 7.4 Договору.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.08.2026 у справі № 908/1537/26 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між АТ "Укртрансгаз" як замовником та ФОП Карпенком А. А. як виконавцем укладено Договір, на виконання якого відповідач надав послуги на суму 672814,76 грн (ПДВ - 112135,79 грн), що підтверджується актом здачі-приймання № 23/01 від 31.07.2024, а позивач оплатив їх платіжною інструкцією № 20882 від 19.08.2024. Заперечень сторін щодо наданих послуг та їх вартості матеріали справи не містять. Отже, відповідач був зобов`язаний скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) податкову накладну за цією господарською операцією.

Суд першої інстанції зазначив, що хоча обов`язок постачальника зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання цього обов`язку може завдати покупцеві збитків, тому належним способом захисту може бути позов про їх відшкодування. Водночас для застосування такої відповідальності необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: протиправної поведінки, шкідливого результату у вигляді збитків, причинного зв`язку між ними та вини, а за відсутності хоча б одного з них відповідальність не настає. Суд послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.

Місцевий господарський суд встановив, що відповідач склав податкову накладну № 9 від 31.07.2024 та у встановлені строки направив її на реєстрацію, однак реєстрацію було зупинено, що підтверджується квитанцією від 13.08.2024 № [номер приховано] з відміткою "ДОКУМЕНТ ЗБЕРЕЖЕНО. РЕЄСТРАЦІЯ ЗУПИНЕНА" на підставі п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку з пропозицією надати пояснення та копії документів. З посиланням на п. 201.16 ст. 201 ПК України, Порядок № 1165 та пп. 4-12 Порядку № 520 суд зазначив, що факт зупинення реєстрації зумовлює виникнення у платника права, а не обов`язку подати письмові пояснення та копії документів протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання (щодо податкової накладної від 31.07.2024 № 9 - до 30.07.2025), а ігнорування цього права може мати наслідком відмову у реєстрації.

Суд першої інстанції наголосив, що матеріали справи не містять доказів прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію чи про відмову в реєстрації спірної податкової накладної, тож вона фактично має статус зупиненої, а процедура її реєстрації не завершена. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України (у редакції Закону № 1914-ІХ) та п. 80 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України у разі зупинення реєстрації податкової накладної перебіг строку на включення сум ПДВ до податкового кредиту переривається на період такого зупинення; для податкової накладної від 31.07.2024 № 9 він перервався з 13.08.2024.

З огляду на це суд дійшов висновку, що на час розгляду справи: відповідач виконав свій обов`язок з подання податкової накладної на реєстрацію; її реєстрацію зупинено; доказів відмови податкового органу в реєстрації немає. Отже, строк, протягом якого за позивачем зберігається право на включення сум ПДВ до податкового кредиту, не сплив, можливість формування податкового кредиту на суму 112135,79 грн не втрачена, а тому збитки як складова господарського правопорушення відсутні. Відповідач відзиву на позов не подав, і суд розглянув справу за наявними матеріалами відповідно до ст. 165 ГПК України. Витрати зі сплати судового збору покладено на позивача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.08.2026 у справі № 908/1537/26, у якій просить розглянути та задовольнити клопотання №1001ВИХ-26-4789 від 07.09.2026 про поновлення строку для подання доказів та долучення їх до матеріалів справи №908/1537/26; скасувати дане рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору за апеляційною скаргою покласти на відповідача.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час розгляду справи можливість формування позивачем податкового кредиту на суму 112135,79 грн не втрачена і збитки відсутні, оскільки, по-перше, докази зупинення податковим органом реєстрації податкової накладної не можуть бути єдиною підставою для відмови у позові; по-друге, позивач надає докази відмови у реєстрації податкової накладної з відповідним обґрунтованим клопотанням до суду апеляційної інстанції; по-третє, об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди (Відповідача) є збитки, які поніс Позивач.

Апелянт повторно викладає фактичні обставини справи: укладення Договору та додаткової угоди № 1 від 30.10.2024, надання послуг за актом № 23/01 від 31.07.2024 на суму 672814,76 грн, у тому числі ПДВ 112135,79 грн, їх оплату 19.08.2024 платіжною інструкцією № 20882, обов`язок виконавця за п. 4.5 Договору скласти і зареєструвати податкову накладну, надання відповідачем гарантійного листа від 13.08.2024 № 555 щодо розблокування податкової накладної № 9 від 31.07.2024, направлення відповідачу листа від 17.03.2026 № 1001ВИХ-26-1509 та претензії № 1 від 01.05.2026 вих. № 1001ВИХ-26-2454, яка, за твердженням апелянта, залишена без відповіді.

Апелянт зазначає, що податкова накладна так і не зареєстрована, що призвело до втрати Товариством активів (збитків) у вигляді недоотриманого податкового кредиту на суму ПДВ, а саме на суму 112 135,79 грн.

Посилаючись на ст. ст. 11, 16, 22, 611, 623, 626, 901, 906 ЦК України, пп. 6.4.4, 7.4 Договору, а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 та постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22, апелянт наголошує, що важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.

На думку апелянта, ФОП Карпенко А. А. своїми діями, а саме наданням Гарантійного листа від 13.08.2024 № 555 (вх. № 1001ВХ-24-9954 від 14.08.2024) та квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної від 31.07.2024 № 9 - умисно створив передумови для збитків позивача, а подальша повна бездіяльність відповідача, ігнорування запиту від 17.03.2026 та приховування реальних обставин справи змусили позивача звернутися до суду. Апелянт вважає, що вина відповідача щодо не реєстрації податкової накладної очевидна, як очевидна подальша його бездіяльність.

Апелянт повідомляє, що вжив додаткових заходів для пошуку інформації та встановив наявність квитанції від 23.08.2024, за якою комісією регіонального рівня прийнято рішення від 23.08.2024 № 11678030/3082217193 про відмову в реєстрації податкової накладної від 31.07.2024 № 9, а також квитанції від 02.09.2024 щодо розгляду скарги № [номер приховано] від 26.08.2024, відповідно до якої комісією центрального рівня прийнято рішення № 56567/3082217193/2 від 02.09.2024 про залишення скарги без задоволення та рішення комісії регіонального рівня про відмову у реєстрації податкової накладної № 9 від 31.07.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних без змін. Рішення може бути оскаржене в судовому порядку. Скаржник зазначає, що ці докази є додатковими для його правової позиції, а відсутність у нього інформації про оскарження зазначеного рішення в суді підтверджує бездіяльність відповідача і наявність його вини.

З посиланням на пп. 187.1, 201.1, 201.7, 201.10 ПК України, п. 198.2 ст. 198 та п. 14.1.181 ст. 14 ПК України апелянт стверджує, що саме від виконавця залежить реалізація майнового інтересу замовника, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит, а тому виконавець залишається відповідальним за наслідки невчинення дій з реєстрації податкової накладної, і втрата АТ "Укртрансгаз" права на податковий кредит на загальну суму 112 135,79 грн, є збитками для Товариства".

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував ст.ст. 526, 610, 611, 623, 626, 901, 906 ЦК України, ст.ст. 14, 198, 201 ПК України та порушив ст.ст. 42, 76-79, 86, 236 ГПК України. Крім того, на думку апелянта, суд взагалі не досліджені докази, які мають суттєве значення для вирішення спору, а саме лист № 1001ВИХ-26-1509 від 17.03.2026 та претензію № 1 вих. № 1001ВИХ-26-2454 від 01.05.2026.

Апелянт звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги. З посиланням на ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та рішення ЄСПЛ у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти російської федерації", "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України", "Олюджіч проти Хорватії" (заява № 22330/05, рішення від 05.02.2009), "Суомінен проти Фінляндії" (заява № 37801/97, рішення від 01.07.2003), "Гірвісаарі проти Фінляндії" (заява № 49684/99, рішення від 27.09.2001) скаржник зазначає, що ігнорування судом обґрунтованих аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку апелянта, суд першої інстанції не надав відповідної (належної) правової оцінки доказам (доводам) Відповідача, якими він заперечував проти позовних вимог, а також не навів жодної норми права, чим порушив ст.ст. 2, 7, 11, 13, 42, 73-80, 86, 236, 237, 238, 269 ГПК України.

Наведене, за твердженням апелянта, відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову повністю. Одночасно з апеляційною скаргою позивач подав клопотання № 1001ВИХ-26-4789 від 07.09.2026 про поновлення строку для подання доказів та долучення їх до матеріалів справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Фізична особа-підприємець Карпенко Андрій Анатолійович не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Стефанів Т. В., судді: Кучеренко О. І., Ярешко О. В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.08.2026 у справі № 908/1537/26, витребувано з Господарського суду Запорізької області справу №908/1537/26.

Розгляд справи призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд заяв / клопотань учасників справи.

07.09.2026 Акціонерним товариством "Укртрансгаз" подано клопотання № 1001ВИХ-26-4789 про поновлення строку для подання доказів у справі № 908/1537/26, у якому позивач просить визнати поважними причини неподання додаткових доказів, поновити строк для їх подання та долучити до матеріалів справи копії квитанцій від 23.08.2024 щодо розгляду повідомлення про надання пояснень та копій документів, від 02.09.2024 щодо розгляду скарги № [номер приховано] від 26.08.2024, а також податкової накладної. Клопотання обґрунтоване тим, що ці докази не подавалися до суду першої інстанції у строк, встановлений ч. 2 ст. 80 ГПК України, з об`єктивних причин, так як на момент подання позову вказані докази у Позивача були відсутні; відповідач на запит позивача від 17.03.2026 щодо статусу оскарження рішення ДПС не відповів, а справу в суді першої інстанції розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, через що позивач, на його думку, був позбавлений можливості скористатися правом, передбаченим ч.3 ст. 13 ГПК України. Позивач посилається на ч. 5 ст. 80, ст. 119, ч. 3 ст. 269 ГПК України та постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18 і зазначає, що долучення таких доказів може стати вирішальним при розгляді даної справи.

Розглянувши клопотання скаржника про долучення нового доказу на стадії апеляційного провадження, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, враховуючи наступне.

Так, статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Відповідно до частини 2 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з частиною третьою статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частинами четвертою, п`ятою та восьмою цієї статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною третьою статті 269 ГПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази повинні існувати на момент розгляду спору судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Водночас така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18).

Так, колегія суддів зазначає, як вбачається зі змісту поданого клопотання, неможливість своєчасного подання спірних доказів до суду першої інстанції позивач пов`язує з їх відсутністю на момент звернення з позовом, ненаданням відповідачем відповіді на запит від 17.03.2026 щодо статусу оскарження рішення контролюючого органу, а також із розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Водночас наведені обставини самі по собі не свідчать про наявність об`єктивних перешкод для подання відповідних доказів до суду першої інстанції.

Так, посилання скаржника на те, що на момент подання позову відповідні документи були відсутні в його розпорядженні, не підтверджує неможливості їх отримання та подання до суду в подальшому, зокрема після відкриття провадження у справі. Більше того, із самого змісту клопотання вбачається, що йдеться про документи, датовані 23.08.2024 та 02.09.2024, тобто створені задовго до звернення позивача до суду з відповідним позовом. За таких обставин позивач мав можливість завчасно вжити необхідних заходів для їх отримання та подання разом із позовною заявою або в інший строк, визначений процесуальним законом.

Саме по собі ненадання відповідачем відповіді на запит позивача від 17.03.2026 також не свідчить про об`єктивну неможливість подання спірних доказів. Позивач не навів належного обґрунтування того, яким чином відсутність відповіді на зазначений запит унеможливила отримання саме тих документів, які він просить долучити до матеріалів справи, а також не надав доказів вчинення інших необхідних дій, спрямованих на їх одержання, зокрема звернення до відповідного контролюючого органу чи використання передбачених процесуальним законом механізмів витребування доказів.

Крім того, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи не обмежував позивача у можливості реалізації наданих йому процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Такий порядок розгляду справи не звільняє сторону від обов`язку своєчасно подавати докази, а навпаки, зумовлює необхідність належної організації власної процесуальної поведінки з урахуванням установлених судом строків для подання заяв по суті спору та доказів.

При цьому позивач не був позбавлений можливості подати відповідні докази разом із позовною заявою, додатково звернутися до суду з клопотанням про їх витребування або повідомити суд про наявність об`єктивних перешкод для їх отримання та подання у встановлений процесуальний строк. Саме лише посилання на письмовий порядок розгляду справи не може розцінюватися як поважна причина неподання доказів, оскільки така обставина не перебувала поза межами процесуального контролю позивача та не перешкоджала йому вчиняти відповідні процесуальні дії.

Також колегія суддів звертає увагу, що положення частини п`ятої статті 80 та статті 119 ГПК України, на які посилається заявник, не змінюють спеціального порядку прийняття додаткових доказів судом апеляційної інстанції, встановленого частиною третьою статті 269 цього Кодексу. Відтак поновлення процесуального строку для подання доказів не є безумовною підставою для їх прийняття апеляційним судом, оскільки в будь-якому разі має бути встановлено винятковість випадку та доведено об`єктивну неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції.

Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17 та від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, не спростовують наведених висновків, оскільки вирішальним для застосування частини третьої статті 269 ГПК України є встановлення конкретних обставин, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне подання доказів, та їх підтвердження належними доказами. Саме по собі посилання на судову практику без доведення наявності таких обставин у цій справі не створює підстав для прийняття додаткових доказів.

При цьому довід позивача про те, що долучення зазначених документів може мати вирішальне значення для розгляду справи, не змінює встановлених процесуальним законом умов їх прийняття. Значущість доказу для правильного вирішення спору не може підміняти собою критерій об`єктивної неможливості його подання до суду першої інстанції, оскільки протилежний підхід фактично нівелював би встановлені законом обмеження щодо подання нових доказів на стадії апеляційного перегляду та призводив би до повторного дослідження доказової бази спору.

Отже, позивачем не доведено наявності виняткових обставин, які об`єктивно перешкоджали поданню копій квитанцій від 23.08.2024, від 02.09.2024 та податкової накладної до суду першої інстанції, а наведені у клопотанні мотиви фактично зводяться до обґрунтування доцільності їх долучення, а не неможливості своєчасного подання.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених частиною третьою статті 269 ГПК України підстав для прийняття зазначених доказів, у зв`язку з чим клопотання Акціонерного товариства "Укртрансгаз" від 07.09.2026 № 1001ВИХ-26-4789 задоволенню не підлягає, подані разом із ним документи долучаються до матеріалів справи, але апеляційним судом не враховується під час розгляду справи по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

28.06.2024 між АТ "Укртрансгаз" (замовник) та ФОП Карпенком А. А. (виконавець) укладено договір про закупівлю послуг № [номер приховано], за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов`язується за Технічним завданням замовника надати послуги з прибирання (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015:90910000-9), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

30.10.2024 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, з урахуванням якої ціна Договору становить 3210903,14 грн, у тому числі ПДВ 535150,52 грн (п. 3.1 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору оплата вартості наданих послуг здійснюється не пізніше 30 календарних днів з дня підписання сторонами акта здачі-приймання наданих послуг та на підставі виставленого виконавцем рахунку.

Відповідно до п. 4.5 Договору виконавець (якщо він є платником ПДВ) зобов`язаний надати замовнику податкову накладну, складену в електронній формі та оформлену належним чином, і зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних в порядку та строки, встановлені Податковим кодексом України. Пунктом 6.4.4 Договору передбачено право замовника вимагати відшкодування збитків у разі порушення виконавцем обов`язків за Договором, а п. 7.4 Договору - обов`язок виконавця відшкодувати замовнику всі збитки, завдані невиконанням взятих на себе зобов`язань.

За актом здачі-приймання наданих послуг № 23/01 від 31.07.2024 загальна вартість наданих послуг склала 672814,76 грн, у тому числі ПДВ - 112135,79 грн. Заперечень сторін щодо обсягу і вартості наданих послуг матеріали справи не містять.

13.08.2024 відповідач звернувся до позивача з гарантійним листом вих. № 555 від 13.08.2024, у якому зазначив, що 12.08.2024 склав податкову накладну № 9 від 31.07.2024 та направив її на реєстрацію до ЄРПН, реєстрацію якої згідно з квитанцією № [номер приховано] від 13.08.2024 зупинено, підтвердив зобов`язання щодо її розблокування та просив оплатити вартість наданих послуг.

Згідно з квитанцією від 13.08.2024 № [номер приховано] реєстрацію податкової накладної від 31.07.2024 № 9 в ЄРПН зупинено на підставі п. 201.16 ст. 201 ПК України та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165, у зв`язку з відповідністю платника податку п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку (показник "D"=25,4425%, "Рпоточ"=0), з пропозицією надати пояснення та копії документів.

19.08.2024 позивач сплатив відповідачу вартість наданих послуг у розмірі 672814,76 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 20882 від 19.08.2024.

17.03.2026 позивач направив відповідачу лист № 1001ВИХ-26-1509 щодо реєстрації податкової накладної та надання інформації про статус оскарження рішення ДПС щодо блокування податкової накладної від 31.07.2024 № 9 на суму 672814,76 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було складено податкову накладну №9 від 31.07.2024 та направлено на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних, проте реєстрацію контролюючим органом було зупинено, що підтверджується наданою позивачем квитанцією від 13.08.2024 про реєстрацію податкової накладної/рахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.21), а саме: від 13.08.2024 в ЄРПН зареєстровано за №[номер приховано], порядковий №9, з якої вбачається, що "Документ доставлено до ДПС України, ДОКУМЕНТ ЗБЕРЕЖЕНО. РЕЄСТРАЦІЯ ЗУПИНЕНА" та зазначено, що відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України, Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165 (зі змінами), реєстрація податкової накладної від 31.07.2024 №9 в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. ПН та подана платником податку, який відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку (додаток 1 Порядку). Додатково повідомлено, що: показник "D"=25,4425%, "Рпоточ"=0 та запропоновано надати пояснення та копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

17.03.2026 Позивачем направлено відповідачу лист №1001ВИХ-26-1509 від 17.03.2026 щодо реєстрації податкової накладної та надання інформації про статус оскарження рішення ДПС щодо блокування податкової накладної від 31.07.2024 №9 на суму 672814,76 грн.

Доказів на підтвердження реєстрації відповідачем податкових накладних в ЄРПН щодо здійсненої позивачем оплати матеріали справи не містять, відповідачем не надано.

Позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог статті 201 Податкового кодексу України щодо реєстрації податкових накладних, позивач позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на 112135,79 грн.

Стягнення з відповідача на користь позивача 112135,79 грн збитків є предметом судового розгляду у даній справі.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Укртрансгаз".

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1-4 статті 269 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 ГПК України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Фізичної особи-підприємця Карпенка Андрія Анатолійовича про стягнення збитків у розмірі 112135,79 грн.

Ключовими доводами апеляційної скарги є твердження апелянта про те, що відповідач, отримавши оплату за надані послуги, не виконав передбаченого договором та податковим законодавством обов`язку щодо реєстрації податкової накладної від 31.07.2024 № 9, унаслідок чого позивач втратив можливість сформувати податковий кредит з ПДВ на суму 112 135,79 грн. На переконання скаржника, така бездіяльність відповідача спричинила виникнення збитків, які підлягають відшкодуванню відповідно до умов договору та статей 22, 611, 623, 906 ЦК України.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність збитків з огляду на те, що передбачений пунктом 198.6 статті 198 ПК України строк для формування податкового кредиту не сплив. На підтвердження порушення відповідачем договірних зобов`язань, його вини та причинного зв`язку між бездіяльністю і заявленою шкодою скаржник посилається на зупинення реєстрації та подальшу відмову в реєстрації податкової накладної, гарантійний лист відповідача, а також залишення без відповіді звернення і претензії позивача.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим доказам і доводам, чим порушив норми процесуального законодавства та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Окремо скаржник просить прийняти додаткові докази, які, на його думку, підтверджують відмову контролюючого органу в реєстрації податкової накладної.

З огляду на це апелянт вважає висновок суду про недоведеність підстав для відшкодування збитків помилковим та просить скасувати оскаржуване рішення і задовольнити позов у повному обсязі.

Проте, апеляційний господарський суд такі посилання апелянта вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Насамперед колегія суддів зазначає, що предметом доказування у цій справі є наявність у діях (бездіяльності) відповідача складу господарського правопорушення, необхідного для покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків у розмірі 112 135,79 грн, які позивач пов`язує з неможливістю включення відповідної суми ПДВ до податкового кредиту внаслідок нездійснення відповідачем реєстрації податкової накладної від 31.07.2024 № 9.

Відповідно до статей 22, 611, 623 ЦК України та статті 224 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для застосування такого виду господарсько-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідним є встановлення сукупності елементів складу правопорушення: протиправної поведінки боржника, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, а також вини особи, яка порушила зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість покладення на особу відповідальності у вигляді відшкодування збитків. При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести факт завдання збитків, їх розмір, протиправність поведінки відповідача та причинний зв`язок між такою поведінкою і заявленими майновими втратами.

У цій справі апелянт фактично ототожнює факт не реєстрації податкової накладної з фактом остаточної втрати права на податковий кредит, а наявність договірного обов`язку відповідача зареєструвати податкову накладну - з безумовним виникненням у нього обов`язку відшкодувати заявлену суму ПДВ. Однак такі твердження не враховують правової природи податкового кредиту та передумов виникнення цивільно-правової відповідальності за завдані збитки.

Так, за змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не включення сум ПДВ до податкового кредиту у відповідному звітному періоді у зв`язку з відсутністю зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної саме по собі не означає остаточної втрати платником податку права на такий податковий кредит. Законодавством передбачена можливість включення відповідних сум до податкового кредиту протягом установленого строку за умови реєстрації податкової накладної в ЄРПН та дотримання інших вимог податкового законодавства.

Отже, для висновку про виникнення у позивача реальних збитків недостатньо встановити лише факт відсутності реєстрації податкової накладної на певну дату. Необхідно також з`ясувати, чи призвело це порушення до остаточного позбавлення позивача можливості реалізувати право на податковий кредит, чи зберігається така можливість у межах строку, визначеного податковим законодавством, а також чи настали для позивача реальні негативні майнові наслідки.

Саме з огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що на час розгляду справи встановлений пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України строк не сплив, а тому можливість формування позивачем податкового кредиту на суму 112 135,79 грн не була втрачена.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки апелянт не навів переконливих аргументів та не надав належних доказів, які б свідчили про остаточне позбавлення його права на податковий кредит або про настання інших реальних майнових втрат саме в заявленому розмірі.

При цьому твердження апелянта про те, що докази зупинення реєстрації податкової накладної не можуть бути єдиною підставою для відмови в позові, не спростовує висновків місцевого господарського суду. Вирішальним у цій справі є не сам факт зупинення чи відмови в реєстрації податкової накладної, а відсутність доведених наслідків у вигляді остаточної втрати права на податковий кредит та, відповідно, реальних збитків, які могли б бути відшкодовані в порядку цивільно-правової відповідальності.

Зазначене також спростовує довід апелянта про те, що сам факт перерахування відповідачу 19.08.2024 грошових коштів у сумі 672 814,76 грн за актом здачі-приймання наданих послуг № 23/01 від 31.07.2024 та не реєстрація податкової накладної від 31.07.2024 № 9 автоматично зумовили виникнення у позивача збитків у сумі 112 135,79 грн.

Факт оплати наданих послуг підтверджує виконання позивачем свого грошового зобов`язання за договором, а факт відсутності зареєстрованої податкової накладної - недотримання порядку документального оформлення відповідної господарської операції для цілей податкового обліку. Водночас ці обставини не є тотожними факту безповоротного зменшення майна позивача на суму податкового кредиту.

Сума ПДВ, яка за відповідних умов може бути включена до податкового кредиту, не є безумовно втраченою лише внаслідок того, що податкова накладна не була зареєстрована у встановлений строк. Для кваліфікації такої суми як збитків необхідно встановити реальність та остаточність майнової втрати, а не лише наявність перешкод у реалізації права на податковий кредит на певному етапі податкового адміністрування.

Відтак посилання апелянта на те, що об`єктивним наслідком поведінки відповідача є збитки, які поніс позивач, має характер загального твердження та не підтверджує наявності необхідного причинного зв`язку між поведінкою відповідача і конкретними майновими втратами позивача.

Щодо посилань апелянта на пункт 4.5, підпункти 6.4.4, 7.4 договору та положення статей 526, 610, 611, 623, 901, 906 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, відповідно до пункту 4.5 договору на відповідача покладено обов`язок щодо реєстрації податкової накладної, а договірні положення передбачають відповідальність виконавця за порушення взятих на себе зобов`язань та відшкодування завданих замовнику збитків. Водночас наявність такого договірного обов`язку не означає, що будь-яке його порушення автоматично породжує обов`язок відшкодувати заявлену позивачем суму.

Договірні положення про відповідальність сторін мають застосовуватися у взаємозв`язку із загальними положеннями цивільного законодавства про відшкодування збитків. Тобто навіть за умови встановлення факту неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо реєстрації податкової накладної позивач повинен довести, що саме внаслідок такого порушення йому завдано реальних збитків у заявленому розмірі.

При цьому обов`язок відповідача вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної, та обов`язок відшкодувати збитки є різними за своєю правовою природою питаннями. Наявність першого не звільняє позивача від необхідності доведення всіх передбачених законом умов застосування другого.

Отже, посилання апелянта на приписи Податкового кодексу України, якими регламентовано обов`язок складання та реєстрації податкових накладних, підтверджує нормативне регулювання відповідних податкових правовідносин, однак саме по собі не доводить наявності у позивача збитків як необхідного елемента складу господарського правопорушення.

Не приймає колегія суддів і доводи апелянта про те, що ФОП Карпенко А. А. шляхом надання гарантійного листа від 13.08.2024 № 555 та квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної від 31.07.2024 № 9 умисно створив передумови для завдання позивачу збитків.

Сам по собі факт надання відповідачем гарантійного листа щодо виконання обов`язку з реєстрації податкової накладної свідчить про взяття ним на себе відповідних зобов`язань або підтвердження наміру їх виконати, однак не є доказом умисного створення умов для заподіяння позивачу майнової шкоди.

Так само квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної підтверджує наявність відповідного рішення в межах процедури податкового адміністрування, але не встановлює сама по собі ані умислу відповідача на заподіяння збитків, ані наявності його винної поведінки, ані остаточності майнових втрат позивача.

Апелянтом не наведено конкретних доказів того, що відповідач вчиняв дії, спрямовані на штучне створення перешкод для реєстрації податкової накладної, навмисно ухилявся від виконання своїх зобов`язань або мав намір позбавити позивача можливості скористатися податковим кредитом.

За таких обставин твердження про умисний характер поведінки відповідача ґрунтується на припущеннях та не підтверджене належними і допустимими доказами.

Стосовно доводів апелянта про те, що лист від 17.03.2026 № 1001ВИХ-26-1509 та претензія від 01.05.2026 № 1001ВИХ-26-2454 залишилися без відповіді, а відповідач не повідомив позивача про результати оскарження рішення податкового органу, колегія суддів зазначає, що сам факт направлення претензії та відсутність відповіді на неї не є достатнім доказом наявності складу правопорушення.

Досудове листування сторін може враховуватися судом під час оцінки їхньої поведінки та виконання договірних зобов`язань, однак відсутність відповіді на звернення кредитора не створює презумпції існування збитків, не підтверджує їх розмір та не встановлює причинного зв`язку між поведінкою боржника і заявленими майновими втратами.

Більше того, не відповідь на лист або претензію, направлені вже після виникнення спірної ситуації, сама по собі не може бути визнана причиною виникнення збитків, які позивач пов`язує з не реєстрацією податкової накладної від 31.07.2024.

Отже, посилання апелянта на ігнорування відповідачем його звернень та приховування реальних обставин справи не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність факту заподіяння позивачу збитків.

При цьому колегія суддів зауважує, що відсутність у позивача інформації щодо оскарження відповідачем рішення комісії центрального рівня від 02.09.2024 № 56567/3082217193/2 не є доказом того, що таке оскарження не здійснювалося, так само як і не може сама по собі свідчити про визнання відповідачем своєї вини у невиконанні договірного зобов`язання.

Обставини щодо оскарження рішення контролюючого органу, поведінки відповідача в межах відповідної процедури та можливості подальшої реєстрації податкової накладної мають оцінюватися з урахуванням належних доказів, а не шляхом припущень про наявність або відсутність певних процесуальних дій.

Щодо доводу апелянта про те, що виконавець залишається відповідальним за наслідки невчинення дій з реєстрації податкової накладної, оскільки від нього залежить реалізація майнового інтересу замовника на отримання податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів зазначає, що такий аргумент не враховує необхідності розмежування порушення договірного зобов`язання та наслідків такого порушення.

Наявність у замовника майнового інтересу щодо формування податкового кредиту, а також залежність реалізації цього інтересу від належного виконання виконавцем своїх договірних обов`язків не означають, що будь-яка затримка або відсутність реєстрації податкової накладної безумовно призводить до остаточної втрати відповідного майнового права.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України право на включення сум ПДВ до податкового кредиту може бути реалізоване протягом визначеного законом строку за умови дотримання встановлених податковим законодавством вимог. Тому обставина, що на момент звернення до суду податкова накладна не була зареєстрована, не є тотожною остаточному позбавленню платника податку можливості сформувати податковий кредит.

Відтак колегія суддів вважає, що апелянт не довів наявності саме тих негативних майнових наслідків, які відповідно до статті 22 ЦК України можуть бути кваліфіковані як реальні збитки або упущена вигода та підлягати відшкодуванню.

Не змінюють наведених висновків і посилання апелянта на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, а також об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17 та від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22.

Викладені в зазначених судових рішеннях правові висновки щодо необхідності встановлення всіх елементів складу господарського правопорушення для покладення на особу обов`язку з відшкодування збитків не суперечать висновкам суду першої інстанції, а навпаки, підтверджують необхідність доведення позивачем не лише факту порушення зобов`язання, а й реальності збитків та причинного зв`язку між порушенням і такими збитками.

Водночас наведення апелянтом правових висновків Верховного Суду щодо загальних умов відшкодування збитків не звільняє його від обов`язку довести наявність відповідних обставин саме у цій справі. Правова позиція суду касаційної інстанції щодо необхідності встановлення складу правопорушення не може розглядатися як підтвердження наявності такого складу в кожній справі, у якій заявлено вимогу про стягнення збитків.

Щодо доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції обставин, які мають істотне значення для справи, та неправильне застосування статей 526, 610, 611, 623, 626, 901, 906 Цивільного кодексу України, положень статей 14, 198, 201 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає, що наведені норми регулюють загальні засади належного виконання зобов`язань, відповідальність за їх порушення, а також порядок формування податкового кредиту та реєстрації податкових накладних.

Проте сам факт посилання на зазначені норми не свідчить про їх неправильне застосування судом першої інстанції. Для висновку про наявність відповідного порушення необхідно встановити, що суд неправильно визначив характер спірних правовідносин, не застосував норму, яка підлягала застосуванню, застосував норму, яка не підлягала застосуванню, або неправильно витлумачив її зміст.

Натомість доводи апеляційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди позивача з оцінкою встановлених обставин та правовими висновками місцевого господарського суду, без належного обґрунтування того, яким чином наведені ним норми матеріального права мали б призвести до іншого вирішення спору за встановлених обставин.

Окремо колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дослідив лист від 17.03.2026 № 1001ВИХ-26-1509 та претензію від 01.05.2026 № 1001ВИХ-26-2454, оскільки самі по собі зазначені документи не підтверджують усіх необхідних елементів складу господарського правопорушення.

Зміст цих документів свідчить про звернення позивача до відповідача з питання реєстрації податкової накладної та вимогою про відшкодування заявленої суми збитків. Однак вони відображають позицію та вимоги самого позивача, а не встановлюють об`єктивну наявність збитків, їх остаточний характер, причинний зв`язок із поведінкою відповідача чи його вину.

Отже, навіть за умови врахування зазначених документів вони не спростовують визначального висновку суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту завдання йому збитків у заявленому розмірі.

Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції статей 42, 73-80, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 73, 74 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас за змістом статей 86 та 236 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зі змісту апеляційної скарги не вбачається, які саме наявні у матеріалах справи докази суд першої інстанції залишив поза увагою, яким доказам безпідставно надав перевагу або які обставини встановив усупереч їх фактичному змісту. Саме по собі неврахування судом правової позиції позивача або незгода з результатами оцінки доказів не свідчить про порушення правил доказування.

При цьому обов`язок суду надати оцінку доказам та аргументам учасників справи не означає необхідності погодження з кожним доводом сторони або наведення окремої відповіді на кожне твердження, якщо відповідні аргументи не мають вирішального значення для правильного вирішення спору.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти російської федерації", "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України", "Олюджіч проти Хорватії", "Суомінен проти Фінляндії" та "Гірвісаарі проти Фінляндії" також не свідчать про порушення судом першої інстанції вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці дійсно наголошує на необхідності належного обґрунтування судових рішень та надання відповіді на істотні аргументи сторін. Водночас право на вмотивоване судове рішення не означає обов`язку суду детально відповідати на кожен аргумент учасника процесу, а обсяг такого обґрунтування залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи.

У цій справі місцевий господарський суд визначив предмет доказування, встановив обставини, які мають значення для вирішення спору, дослідив надані сторонами докази та навів мотиви, з яких дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Незгода позивача з таким висновком не свідчить про те, що судове рішення не відповідає критеріям обґрунтованості або що судом проігноровано істотні аргументи сторони.

Водночас колегія суддів зауважує, що доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції копій квитанцій від 23.08.2024 та 02.09.2024, а також податкової накладної від 31.07.2024 № 9 не можуть бути підставою для висновку про неповноту дослідження доказів місцевим господарським судом, оскільки зазначені документи не були предметом дослідження суду першої інстанції.

Як уже зазначалося, клопотання позивача від 07.09.2026 № 1001ВИХ-26-4789 про поновлення строку для подання додаткових доказів та їх долучення до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження не підлягає задоволенню з огляду на недоведеність об`єктивної неможливості подання цих документів до суду першої інстанції з причин, що не залежали від позивача.

Відтак зазначені документи не приймаються судом апеляційної інстанції та не можуть бути покладені в основу висновків за результатами апеляційного перегляду. Водночас саме по собі подання відповідного клопотання та незгода позивача з його вирішенням не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Не приймає колегія суддів і посилання апелянта на частину четверту статті 269 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги за наявності передбачених цією нормою підстав.

Зазначене положення визначає межі повноважень суду апеляційної інстанції та надає йому можливість вийти за межі доводів апеляційної скарги у випадках, прямо передбачених законом, однак не звільняє учасника справи від обов`язку доведення обставин, на які він посилається, та не є самостійною підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення.

За результатами перевірки матеріалів справи колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які відповідно до частини четвертої статті 269 ГПК України зумовлювали б необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Таким чином, доводи апелянта про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, недоведеність установлених ним обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права фактично ґрунтуються на власному тлумаченні позивачем положень договору, податкового та цивільного законодавства і зводяться до переоцінки обставин, яким суд першої інстанції вже надав належну правову оцінку.

Колегія суддів наголошує, що апеляційний перегляд не передбачає автоматичного скасування судового рішення лише з тих підстав, що сторона пропонує іншу оцінку доказів або наполягає на власному розумінні правової природи спірних правовідносин. Визначальним є встановлення того, чи допустив суд першої інстанції порушення, яке вплинуло або могло вплинути на правильність вирішення спору.

Отже, позивачем не доведено сукупності необхідних умов для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків у сумі 112 135,79 грн, а саме не підтверджено факту остаточної втрати права на податковий кредит, реальності заявлених майнових втрат та наявності причинного зв`язку між поведінкою відповідача і такими втратами.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив наявні докази та застосував норми матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом обставин та не дають підстав для іншого вирішення спору, а тому відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час перегляду оскаржуваного рішення зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних заперечень, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, колегією суддів не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Запорізької області від 24.08.2026 у справі № 908/1537/26 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Укртрансгаз" задоволенню не підлягає.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерне товариство "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.08.2026 у справі № 908/1537/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.08.2026 у справі № 908/1537/26 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ

Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО

Суддя О. В. ЯРЕШКО