Окрема думка № 141424596 у справі № 545/492/20 від 09.11.2026

Окрема думка

Судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіГрушицького А. І.

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 545/492/20

провадження № 61-17408сво24

У лютому 2020 року перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Полтавській області (далі - ГУ Держземагентства у Полтавській області) від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва»;

- внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 25 квітня 2014 року за № 5478957) за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту;

- внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 19 жовтня 2015 року за № 11657122) за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у власність держави в особі Полтавської міської ради;

- стягнути з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року позов прокурора задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Полтавської міської ради.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 102 грн, а саме по 700,66 грн з кожного.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області залишено без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року в частині вирішення розподілу судових витрат та стягнення з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судового збору залишено без змін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постановою від 09 листопада 2026 року касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області залишив без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року в частині стягнення з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судового збору залишив без змін.

Із висновком Верховного Суду не погоджуюсь та на підставі статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку на вказану постанову.

Прокурор, з урахуванням поданої у травні 2023 року заяви про зміну предмета позову, заявив чотири позовні вимоги до трьох відповідачів та оплатив подану позовну заяву судовим збором, сплативши до бюджету 8 408 грн, фактично по 2102 грн за кожну із вимог (4 х 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

За наслідками розгляду справи суд задовольнив лише вимогу про повернення земельної ділянки від останнього її набувача - ОСОБА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Обґрунтовуючи правильність покладення судових витрат на усіх трьох відповідачів, Верховний Суд послався на норму частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, якою передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У цій справі Верховний Суд вважав, що спір виник саме «внаслідок неправильних дій сторони», оскільки дії ГУ Держгеокадастру у Полтавській області щодо винесення незаконного наказу від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ передували виникненню спірних правовідносин та сприяли виникненню спору.

Проте ЦПК України не передбачає можливість покладення судових витрат на відповідача, в позові до якого відмовлено, зокрема, у зв`язку зі спливом позовної давності чи за «неефективністю» заявлених вимог.

Тлумачення норм, що містяться в частинах першій та дев`ятій статті 141 ЦПК України дає можливість зробити висновок, що суд має право покласти судові витрати як пропорційно розміру задоволених позовних вимог, так в окремих випадках і повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, на позивача та належного відповідача у спорі.

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

У цій справі належним відповідачем за вимогою про повернення земельної ділянки є ОСОБА_2 .

Ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції у судових рішеннях не посилалися на частину дев`яту статті 141 ЦПК України, якою керувався Верховний Суд. Навпаки, суд першої інстанції чітко вказав, що питання судових витрат вирішує пропорційно до задоволених вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не робив висновків про незаконність наказу ГУ Держземагентства у Полтавській області від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ чи незаконність державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відсутні в рішенні суду першої інстанції будь-які висновки про «неправильні дії» ГУ Держземагентства у Полтавській області чи ОСОБА_1 .

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області в апеляційній та касаційній скаргах вказувало, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, проте помилково просило відмовити в задоволенні «позовних вимог» щодо стягнення судового збору.

Вимога позивача про розподіл судових витрат не є позовною вимогою.

За наявності скарги одного із учасників справи про неправильність розподілу судових витрат суд має перевірити правильність такого розподілу повністю. Не є перешкодою для цього відсутність скарги ОСОБА_1 . Проте питання законності покладення судового збору на ОСОБА_1 взагалі залишилось поза увагою судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Обґрунтовуючи свою позицію, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду послався на два судові рішення Великої Палати Верховного Суду. Проте у справі № 910/12876/19 (додаткова постанова від 07 липня 2021 року, в якій є посилання на частину дев`яту статті 141 ЦПК України) брали участь один позивач і один відповідач, між якими і було розподілено витрати на професійну правничу допомогу. А у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23, хоча і покладено судовий збір на обох відповідачів, проте немає жодних висновків про застосування правила, передбаченого частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України, а при розподілі судових витрат Велика Палата керувалася принципом пропорційності, про що зазначено у відповідній постанові.

Слід звернути увагу, що у цій справі суд першої інстанції не стягував із відповідача, в позові до якого відмовлено, судовий збір за вимогою за якою відмовлено за «неефективністю» (в цій частині судові витрати залишено за прокурором), а фактично розподілив судовий збір, сплачений за задоволену вимогу, належним відповідачем за якою є лише один відповідач, між усіма трьома відповідачами.

За таких обставин, суд першої інстанції абсолютно безпідставно звільнив відповідача ОСОБА_2 від 2/3 судових витрат (це при умові якщо вартість земельної ділянки відповідала мінімальній ставці судового збору за вимогу майнового характеру - 2 102 грн; якщо вартість земельної ділянки є вищою, то до державного бюджету недоплачено більшу суму).

Відсутність касаційної скарги ОСОБА_2 , за умови подання скарги ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, не є перешкодою для правильного перерозподілу судових витрат судом касаційної інстанції. Оскільки з ОСОБА_2 стягнуто меншу суму судового збору, ніж яку необхідно сплатити за законом, він звичайно ж і оскаржувати таке рішення не буде.

Навіть якщо погодитись з позицією щодо можливості застосування у цій справі норми частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, то:

- на ГУ Держгеокадастру у Полтавській області можна було покласти судовий збір, сплачений прокурором за вимогу про визнання незаконним наказу ГУ Держземагентства у Полтавській області,

- на ОСОБА_1 - судовий збір за вимогу про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення її права приватної власності на спірну земельну ділянку,

- на ОСОБА_2 - судовий збір за вимогу про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення його права приватної власності на спірну земельну ділянку, в задоволенні яких було відмовлено за «неефективністю».

І, нарешті, - покласти на ОСОБА_2 судовий збір за вимогу про повернення земельної ділянки водного фонду у комунальну власність за ставкою майнового характеру, оскільки судовий збір з позовної заяви про повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 жовтня 2026 року у справі № 916/1396/26).

За таких обставин, вважаю, що касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області слід було задовольнити частково, скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року повністю та рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року в частині розподілу судового збору та стягнути з ОСОБА_2 на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору, виходячи із майнового характеру задоволеної позовної вимоги про повернення земельної ділянки.

Суддя А. І. Грушицький