ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" жовтня 2026 р. Справа№ 910/5757/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Нагулко А.Л.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Шевченко О.В.
від відповідача-1: не з`явився
від відповідача-2: Левченко А.О.
від третьої особи: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінуніверсал"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026, повний текст якого складено та підписано 24.07.2026
у справі №910/5757/26 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
до 1. Державного підприємства "Держвуглепостач"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінуніверсал"
за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фонду державного майна України
про визнання договору та угоди недійсними,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1.1. 14.05.2026 Публічне акціонерне товариство «Центренерго» (далі - ПАТ «Центренерго», Позивач) звернулося через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Держвуглепостач» (далі - ДП «Держвуглепостач», Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» (далі - ТОВ «ФК «Фінуніверсал», Відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, Фонд, Третя особа), про визнання недійсними договору відступлення права вимоги та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, у якому просило суд:
-визнати недійсним Договір відступлення права вимоги (цесії) №30/01/2026-1 від 30.01.2026 який укладено між Державним підприємством «ДЕРЖВУГЛЕПОСТАЧ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНУНІВЕРСАЛ»;
-визнати недійсною Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.01.2026 яку укладено між Державним підприємством «ДЕРЖВУГЛЕПОСТАЧ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНУНІВЕРСАЛ».
1.2. Спір виник у зв`язку з укладенням 30.01.2026 між ДП «Держвуглепостач» та ТОВ «ФК «Фінуніверсал» договору відступлення права вимоги (цесії) № 30/01/2026-1, за яким відступлено право вимоги до ПАТ «Центренерго» на суму 249 110 985,21 грн, стягнуту рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19 за договором поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25, та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.01.2026 на суму 255 256 346,12 грн, які Позивач вважає вчиненими з порушенням вимог законодавства, статуту ДП «Держвуглепостач» та умов договору поставки.
1.3. Позовні вимоги обґрунтовані такими доводами:
- оспорювані договір відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.01.2026 відповідно до пунктів 10.7, 11.1.1 статуту ДП «Держвуглепостач» незалежно від їх вартості є значними господарськими зобов`язаннями (правочинами), проте були вчинені без обов`язкової попередньої згоди суб`єкта управління - Фонду державного майна України, що суперечить частині третій статті 92 ЦК України;
- відступлення права вимоги за договором поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 відбулося з порушенням прямого договірного застереження, викладеного у пункті 9.7 цього договору, яким заборонено передавати права і/або обов`язки третім особам та здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог без попередньої письмової згоди іншої сторони та відповідного рішення наглядової ради ПАТ «Центренерго»;
- обов`язковість дотримання порядку, передбаченого пунктом 9.7 договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25, навіть після закінчення строку його дії, підтверджена висновками Верховного Суду у постанові від 14.02.2024 у справі № 911/94/23 за позовом самого ДП «Держвуглепостач» до ПАТ «Центренерго» про визнання недійсним одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних вимог;
- процесуальне правонаступництво у справі № 910/16418/19 та у виконавчому провадженні №70440509 не відбулося (з урахуванням правової позиції Верховного Суду у постанові від 19.06.2025 у справі № 910/4997/24), стягувачем боргу у сумі 249 110 985,21 грн залишається ДП «Держвуглепостач», а твердження у пункті 2 угоди про зарахування про наявність у ТОВ «ФК «Фінуніверсал» заборгованості перед ДП «Держвуглепостач» за рішенням суду у справі № 910/16418/19 не відповідає дійсності, що свідчить про відсутність між відповідачами зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.
1.4. У позовній заяві Позивач посилався на приписи частини третьої статті 92, частин першої, другої статті 203, частин першої, третьої статті 215, статті 509, пункту 1, пункту 2 частини першої та частини третьої статті 512, статті 514, частини першої статті 516, частини першої статті 526, частин першої, другої статті 601, пункту 5 частини першої статті 602, частини першої статті 626, частини першої статті 628, частини першої статті 629 ЦК України, а також статей 2, 4, 50, 52, 90, 162- 164 ГПК України.
2. Короткий зміст позицій інших учасників справи у суді першої інстанції
2.1. 04.06.2026 Відповідач-2 (ТОВ «ФК «Фінуніверсал») через підсистему «Електронний суд» подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
2.2. Відзив на позовну заяву ТОВ «ФК «Фінуніверсал» обґрунтовано такими доводами:
- Позивач не є стороною оспорюваних правочинів від 30.01.2026 та не довів, яким чином заміна кредитора у зобов`язанні чи зарахування зустрічних вимог між відповідачами порушує його майнові права або законні інтереси, оскільки обсяг, зміст, склад та строк виконання грошового зобов`язання боржника у сумі 249 110 985,21 грн за судовим рішенням у справі № 910/16418/19 залишилися незмінними (постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 2-7763/10, Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18, від 19.02.2020 у справі № 916/1408/19, від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19);
- обраний Позивачем спосіб захисту є неналежним і неефективним, оскільки спрямований не на захист чи відновлення порушеного права, а на уникнення виконання існуючого та простроченого грошового зобов`язання перед новим кредитором;
- на момент укладення договору відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 первісні договірні правовідносини за договором поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 вже трансформувалися у зобов`язальні правовідносини, пов`язані з примусовим виконанням судового рішення у справі № 910/16418/19 (постанови Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22, від 23.04.2025 у справі № 161/13011/23), у зв`язку з чим договірне обмеження пункту 9.7 договору поставки на ці правовідносини не поширюється.
2.3. Відзив Відповідача-2 обґрунтовано приписами статей 15, 16, 203, 215, 512, 513, 514, 516 ЦК України, частини шостої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статей 74, 76- 79, 86, 165, 236 ГПК України.
2.4. 06.06.2026 (зареєстровано судом 08.06.2026) Відповідач-1 (ДП «Держвуглепостач») подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву (вих. № 01-57 від 05.06.2026), у якому просив визнати подану Позивачем копію статуту ДП «Держвуглепостач» недопустимим доказом та відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
2.5. Відзив на позовну заяву ДП «Держвуглепостач» послалось на те, що:
- у Позивача як боржника за судовим рішенням відсутнє порушене право або охоронюваний законом інтерес, що є самостійною підставою для відмови в позові без необхідності оцінки правочинів на відповідність закону (постанови Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17);
- згідно з пунктом 11.3 статуту ДП «Держвуглепостач» значне господарське зобов`язання, вчинене з порушенням встановленого порядку, є оспорюваним і може бути визнане недійсним виключно за позовом самого підприємства або його суб`єкта управління (ФДМУ), до яких ПАТ «Центренерго» не належить; крім того, у діях ФДМУ наявний конфлікт інтересів як органу управління кредитора (ДП «Держвуглепостач») та власника 78,298% акцій боржника (ПАТ «Центренерго»);
- ДП «Держвуглепостач» листом від 27.11.2025 № 01-12 зверталося до ФДМУ щодо погодження проєкту договору відступлення, однак протягом 10 робочих днів не отримало відповіді, що за аналогією закону (стаття 8 ЦК України) відповідно до пункту 11.12 статуту (який регулює правочини із заінтересованістю) свідчить про мовчазне схвалення правочину;
- договір поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 є виконаним постачальником та припиненим внаслідок закінчення строку його дії, а після набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/16418/19 правовідносини сторін набули охоронного характеру на стадії виконавчого провадження, де відступлення права вимоги допускається без згоди боржника за умовами припиненого договору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 2-7763/10, від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20), тоді як висновки у справі №911/94/23 стосувалися одностороннього зарахування боржником та є нерелевантними;
- між ДП «Держвуглепостач» та ТОВ «ФК «Фінуніверсал» існували дійсні зустрічні однорідні грошові вимоги (борг ДП «Держвуглепостач» у сумі 255 256 346,12 грн за рішенням суду від 24.12.2020 у справі № 910/17385/19 та зустрічне зобов`язання ТОВ «ФК «Фінуніверсал» зі сплати коштів за набуте за договором цесії право вимоги на суму 249 110 985,21 грн), які правомірно припинено зарахуванням;
- подання цього позову є зловживанням процесуальними та цивільними правами з боку ПАТ «Центренерго» з метою подальшого ухилення від сплати боргу за отримане у 2019 році вугілля та блокування виконання судового рішення у справі № 910/16418/19, яке не виконується понад п`ять років, що призвело до зупинення діяльності ДП «Держвуглепостач» та неможливості розрахунків із державними шахтами;
- додана Позивачем до позовної заяви копія статуту ДП «Держвуглепостач» є недопустимим доказом у розумінні частини шостої статті 91 ГПК України, оскільки Позивач не має оригіналу цього документа і не розкрив джерела отримання його копії.
2.6. У відзиві на позовну заяву Відповідач-1 посилався на приписи статті 129-1 Конституції України, статей 3, 8, 13, 203, 204, 215, 512, 514, 516, 599, 631 ЦК України, статті 202 ГК України, статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження», а також статей 4, 13, 43, 45, 52, 73- 78, 90, 91, 116, 165 ГПК України.
2.7. 08.06.2026 Позивач подав відповіді на відзиви обох відповідачів, у яких підтримав позовні вимоги в повному обсязі, наполягаючи на недійсності оспорюваних правочинів унаслідок порушення договірної заборони, встановленої пунктом 9.7 договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25, та відсутності погодження ФДМУ, з посиланням на приписи статей 92, 203, 215, 512, 516, 601, 602 ЦК України.
2.8. 10.06.2026 Відповідач-2 та 15.06.2026 Відповідач-1 подали заперечення на відповіді на відзиви, у яких підтримали свої позиції щодо відсутності порушеного права Позивача та правомірності відступлення підтвердженого судовим рішенням права вимоги на стадії виконавчого провадження, просили відмовити в позові з посиланням на статті 13, 15, 16, 203, 204, 215, 512, 516 ЦК України та статті 74, 86, 167 ГПК України.
2.9. 17.06.2026 Третя особа (Фонд державного майна України) подала до суду першої інстанції письмові пояснення щодо позову, у яких підтримала позицію Позивача.
2.10. Письмові пояснення ФДМУ обґрунтовано такими доводами:
- оспорювані договір відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.01.2026 відповідно до положень статуту ДП «Держвуглепостач» є значними правочинами, вчинення яких потребувало обов`язкового погодження Фонду як суб`єкта управління;
- ДП «Держвуглепостач» не зверталося до Фонду з проханням погодити укладення вказаних правочинів, і Фонд не надавав згоди на їх вчинення.
2.11. У своїх поясненнях Третя особа посилалася на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України та положення статуту ДП «Держвуглепостач».
2.12. 22.06.2026 Відповідач-1 подав заперечення на письмові пояснення Третьої особи, у яких просив відхилити пояснення ФДМУ з огляду на документально підтверджений факт направлення звернення до Фонду від 27.11.2025 № 01-12, наявність мовчазної згоди органу управління та відсутність самостійного позову ФДМУ про оспорення цих правочинів, посилаючись на статті 8, 92, 204, 215 ЦК України та статтю 91 ГПК України.
3. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 (повний текст складено 24.07.2026) у справі № 910/5757/26 позов задоволено повністю: визнано недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 30.01.2026 № 30/01/2026-1, укладений між ДП «Держвуглепостач» та ТОВ «ФК «Фінуніверсал»; визнано недійсною угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.01.2026, укладену між ДП «Держвуглепостач» та ТОВ «ФК «Фінуніверсал»; стягнуто з ДП «Держвуглепостач» та ТОВ «ФК «Фінуніверсал» на користь ПАТ «Центренерго» по 2 662,40 грн судового збору з кожного.
3.2. Місцевий господарський суд виходив із того, що між ПАТ «Центренерго» (боржником) та ДП «Держвуглепостач» (кредитором) існували цивільні права та обов`язки за договором поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25, заборгованість за яким у сумі 249 110 985,21 грн стягнута рішенням суду від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19, а укладенням 30.01.2026 оспорюваних правочинів відповідачі замінили кредитора у цьому зобов`язанні та здійснили зарахування без попередньої письмової згоди Позивача і рішення його наглядової ради, чим порушили пряму заборону, встановлену пунктом 9.7 договору поставки.
3.3. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов таких висновків:
- хоча оспорювані правочини від 30.01.2026 відповідно до пунктів 10.7.17, 11.1.1 статуту ДП «Держвуглепостач» є значними правочинами і вчинені без згоди ФДМУ, право оскаржувати дії Відповідача-1 щодо перевищення повноважень із цієї підстави належить саме Фонду як суб`єкту управління, а не Позивачу;
- твердження відповідачів про те, що предметом відступлення було майнове право вимоги, підтверджене судовим рішенням у справі № 910/16418/19, а не право вимоги за договором поставки, є помилковими, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення боргу не замінює договірне зобов`язання новим зобов`язанням, а лише підтверджує його наявність і надає можливість примусового виконання;
- пункт 9.7 договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 містить пряме обмеження на передачу прав і/або обов`язків третім особам та проведення зарахування зустрічних однорідних вимог без попередньої письмової згоди іншої сторони та рішення наглядової ради ПАТ «Центренерго», обов`язковість якого після закінчення строку дії договору підтверджена постановою Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 911/94/23;
- укладення Відповідачем-1 спірних правочинів без згоди Позивача всупереч власній попередній позиції у справі № 911/94/23 суперечить принципу добросовісності та доктрині заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), застосованій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, а недотримання вимог пункту 9.7 договору поставки зумовлює недійсність обох правочинів як таких, що суперечать частині третій статті 512, частині першій статті 516, статті 601, пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України.
3.4. Оскаржуване рішення місцевий господарський суд обґрунтував приписами пункту 6 частини першої статті 3, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 216, статті 509, частини першої статті 510, частини третьої статті 512, частини першої статті 516, статті 601, пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України та частини третьої статті 2, статті 13, статті 35, статті 38, статті 43, статті 86, статті 129, пункту 2 частини третьої статті 202, статей 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України.
4. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
4.1. 10.08.2026 Відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» (далі - Скаржник) подало через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 у справі № 910/5757/26, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «Центренерго» до ДП «Держвуглепостач» та ТОВ «ФК «Фінуніверсал» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 та визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.01.2026 в повному обсязі, а судові витрати покласти на Позивача.
4.2. Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами:
- суд першої інстанції всупереч вимогам частини п`ятої статті 236, пунктів 5, 6 частини четвертої статті 238 ГПК України взагалі не дослідив і не надав правової оцінки ключовому запереченню Скаржника про відсутність у ПАТ «Центренерго», яке не є стороною оспорюваних правочинів, порушеного суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, незважаючи на те, що сама по собі заміна кредитора на стадії виконання судового рішення не змінює змісту, обсягу чи порядку виконання зобов`язання боржника, а відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 2-7763/10, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18, від 19.02.2020 у справі № 916/1408/19, від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19);
- місцевий господарський суд залишив без оцінки доводи Скаржника про неефективність обраного Позивачем способу захисту, оскільки навіть у разі визнання оспорюваних правочинів недійсними грошове зобов`язання ПАТ «Центренерго» за рішенням суду у справі № 910/16418/19 не припиниться, а жодне право чи інтерес боржника не буде відновлено (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 446/1/22);
- суд першої інстанції неправильно витлумачив і застосував положення пункту 9.7 договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25, яке мало на меті недопущення заміни постачальника під час виконання договірних зобов`язань, тоді як станом на 30.01.2026 договір поставки в частині передачі товару вже був повністю виконаний, строк його дії закінчився 31.07.2019 (пункт 10.1 договору), а первісні договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні правовідносини на стадії примусового виконання рішення суду від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19 (постанови Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22, від 23.04.2025 у справі № 161/13011/23);
- суд першої інстанції не перевірив дії Позивача на відповідність вимогам добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частини третя, шоста статті 13, частина третя статті 16 ЦК України) та безпідставно надав судовий захист недобросовісному боржнику, який понад шість років не оплачує отримане вугілля та понад п`ять років не виконує судове рішення у справі №910/16418/19, використовуючи позов виключно як інструмент блокування реалізації кредитором належного йому майнового права вимоги (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 15.05.2019 у справі № 661/2532/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 16.06.2021 у справі № 747/306/19, від 11.08.2021 у справі № 723/826/19, від 13.08.2021 у справі № 638/20102/16, від 14.09.2022 у справі № 369/8077/19).
4.3. Апеляційну скаргу обґрунтовано приписами статей 129, 129-1 Конституції України, пункту 6 частини першої статті 3, частин третьої, шостої статті 13, статті 15, частин першої, другої, третьої статті 16, статті 203, частин першої, третьої статті 215, частини третьої статті 512, частини першої статті 516, статей 601, 602 ЦК України, статті 2, частини шостої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», частини першої, пункту 6 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», статей 1, 2, 13, 18, 46, 73, 74, 76, 77, 81, 86, 118, 177, 181, 182, 194, 236, 238, 241, 253, 254, 256, 257, 275, 277 ГПК України.
5. Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу
5.1. У межах встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 процесуального строку (до 28.09.2026 включно) відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходили, заяв про відшкодування судових витрат у суді апеляційної інстанції не подавалося.
5.2. Усі учасники справи були належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження, дату, час і місце розгляду апеляційної скарги шляхом доставлення процесуальних документів до їхніх зареєстрованих електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
5.3. Відповідно до частини третьої статті 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
6. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду справи
6.1. Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фінуніверсал» у справі № 910/5757/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Корсак В.А., судді Алданова С.О., Євсіков О.О.
6.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Фінуніверсал» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 у справі № 910/5757/26, закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 05.10.2026, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, заяв і клопотань до 28.09.2026 (включно), а також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5757/26.
6.3. На виконання ухвали від 11.08.2026 матеріали справи № 910/5757/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
6.4. У судовому засіданні 05.10.2026 колегія суддів, після судових дебатів, керуючись ст. 219 ГПК України, постановила відкласти ухвалення та проголошення судового рішення до 12.10.2026. У судовому засіданні 12.10.2026 колегія суддів розглянула справу по суті за наявними у ній матеріалами та ухвалила цю постанову.
7. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
7.1. Відповідно до пункту 1.1 статуту Державного підприємства «Держвуглепостач» (нова редакція), затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.11.2024 № 2707 (далі - Статут ДП «Держвуглепостач»), ДП «Держвуглепостач» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України (Суб`єкт управління Підприємства). Водночас Фонд державного майна України здійснює управління корпоративними правами держави у розмірі 78,298% статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Центренерго».
7.2. Згідно з пунктами 10.6, 10.7 (підпункт 10.7.17) Статуту ДП «Держвуглепостач» Суб`єкт управління Підприємства може вирішувати будь-які питання діяльності Підприємства; до виключної компетенції Суб`єкта управління Підприємства належить прийняття рішення про надання згоди на вчинення Підприємством значних господарських зобов`язань (правочинів) у розумінні розділу 11 Статуту. Відповідно до пункту 11.1.1 Статуту ДП «Держвуглепостач» незалежно від вартості значним господарським зобов`язанням (правочином) є укладення правочинів та/або господарських зобов`язань щодо відступлення права вимоги та/або зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому пунктом 11.3 Статуту ДП «Держвуглепостач» встановлено, що значне господарське зобов`язання (правочин), вчинене з порушенням порядку, передбаченого пунктами 11.1-11.2 цього Статуту, може бути визнане судом недійсним за позовом Підприємства або Суб`єкта управління Підприємства.
7.3. 18.06.2019 між ПАТ «Центренерго» (Покупець) та ДП «Держвуглепостач» (Постачальник) було укладено договір поставки вугілля № 111/25 (далі - Договір поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25), за умовами якого Постачальник зобов`язався передати у власність Покупця товар (вугілля), а Покупець - прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
7.4. Пунктом 9.7 Договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 сторони погодили, що жодна зі сторін не може передавати свої права і/або обов`язки за договором третій особі, а також здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог без попередньої письмової згоди іншої сторони та відповідного рішення наглядової ради ПАТ «Центренерго» згідно зі статутом ПАТ «Центренерго». Відповідно до пункту 10.1 цього договору він діяв до 31.07.2019, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.
7.5. ДП «Держвуглепостач» виконало свої зобов`язання щодо поставки вугілля за Договором поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25, проте ПАТ «Центренерго» не здійснило повної оплати отриманого товару, у зв`язку з чим рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19, яке набрало законної сили, з ПАТ «Центренерго» на користь ДП «Держвуглепостач» стягнуто заборгованість на загальну суму 249 110 985,21 грн, з яких: 231 905 419,57 грн - основна заборгованість за Договором поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25, 11 669 858,71 грн - пеня, 2 134 765,65 грн - 3% річних, 2 728 658,51 грн - інфляційні втрати та 672 282,77 грн - витрати зі сплати судового збору.
7.6. На примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/16418/19 постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.11.2022 відкрито виконавче провадження № 70440509 (стягувач - ДП «Держвуглепостач», боржник - ПАТ «Центренерго»), яке постановою державного виконавця від 30.11.2022 було зупинено. Станом на час розгляду цієї справи судове рішення від 16.03.2021 у справі №910/16418/19 залишається невиконаним боржником (ПАТ «Центренерго»).
7.7. Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/17385/19 з ДП «Держвуглепостач» стягнуто заборгованість за договором поставки вугілля від 18.06.2019 № 08-19/ЕНЦ у загальному розмірі 255 256 346,12 грн на користь первісного кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтарськтранс», правонаступником якого у відповідних правовідносинах виступило ТОВ «ФК «Фінуніверсал».
7.8. Раніше, 28.10.2021, ПАТ «Центренерго» (попередньо отримавши погодження ФДМУ та своєї наглядової ради) направило ДП «Держвуглепостач» односторонню заяву № 08/3435 про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 487 038 948,60 грн (яка включала, зокрема, вимогу ДП «Держвуглепостач» до ПАТ «Центренерго» на суму 249 110 985,21 грн згідно з рішенням суду від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19 та зустрічну вимогу ПАТ «Центренерго» до ДП «Держвуглепостач» на суму 517 831 779,50 грн згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/13278/20). Листом від 14.11.2022 № 005301 ДП «Держвуглепостач» заперечило проти такого зарахування та оскаржило його в судовому порядку.
7.9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2024 у справі № 911/94/23, позов ДП «Держвуглепостач» до ПАТ «Центренерго» було задоволено та визнано недійсним односторонній правочин ПАТ «Центренерго» щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлений заявою від 28.10.2021 № 08/3435, з тих підстав, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором, а пунктом 9.7 договорів поставки вугілля було встановлено обов`язковість попередньої письмової згоди іншої сторони (ДП «Держвуглепостач») на проведення зарахування, якої отримано не було.
7.10. 27.11.2025 ДП «Держвуглепостач» засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» направило на адресу ФДМУ звернення (вих. № 01-12 від 27.11.2025) щодо погодження проєкту договору відступлення права вимоги, що підтверджується копіями поштового конверта та квитанції АТ «Укрпошта» від 27.11.2025. Водночас ФДМУ будь-якого рішення про надання згоди на вчинення оспорюваних правочинів не приймав.
7.11. 30.01.2026 між ДП «Держвуглепостач» (Цедент) та ТОВ «ФК «Фінуніверсал» (Цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) № 30/01/2026-1 (далі - Договір відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1).
7.12. Відповідно до пунктів 1, 2 Договору відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 Цедент (ДП «Держвуглепостач») відступив, а Цесіонарій (ТОВ «ФК «Фінуніверсал») набув право вимоги грошових коштів до ПАТ «Центренерго», належне Цедентові на підставі Договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25, заборгованість за яким на загальну суму 249 110 985,21 грн (231 905 419,57 грн - основний борг, 11 669 858,71 грн - пеня, 2 134 765,65 грн - 3% річних, 2 728 658,51 грн - інфляційні втрати, 672 282,77 грн - судовий збір) стягнута на користь Цедента в примусовому порядку рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19. Попередня письмова згода ПАТ «Центренерго» та рішення його наглядової ради на укладення цього договору не надавалися.
7.13. Того самого дня, 30.01.2026, між ТОВ «ФК «Фінуніверсал» (Сторона 1) та ДП «Держвуглепостач» (Сторона 2) було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.01.2026 (далі - Угода про зарахування від 30.01.2026).
7.14. Згідно з пунктами 1-4 Угоди про зарахування від 30.01.2026 сторони констатували наявність у Сторони 1 (ТОВ «ФК «Фінуніверсал» як правонаступника ТОВ «Шахтарськтранс») права грошової вимоги до Сторони 2 (ДП «Держвуглепостач») у сумі 255 256 346,12 грн згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/17385/19 та виникнення у Сторони 1 (ТОВ «ФК «Фінуніверсал») зустрічної грошової заборгованості перед Стороною 2 (ДП «Держвуглепостач») у розмірі 249 110 985,21 грн за набуте за Договором відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 право вимоги за рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19 (у межах виконавчого провадження № 70440509), у зв`язку з чим сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.
7.15. 04.05.2026 ТОВ «ФК «Фінуніверсал» звернулося через підсистему «Електронний суд» із заявою про заміну стягувача (ДП «Держвуглепостач») своїм правонаступником у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19.
7.16. Листами від 13.05.2026 № 01.14.1/1717 та № 01.14.1/1716 ПАТ «Центренерго» повідомило ДП «Держвуглепостач» та ТОВ «ФК «Фінуніверсал» про свою незгоду і заперечення проти укладення Договору відступлення права вимоги від 30.01.2026 №30/01/2026-1 та Угоди про зарахування від 30.01.2026, після чого 14.05.2026 звернулося до суду з цим позовом.
8. Джерела права та норми матеріального і процесуального права, які застосовує суд апеляційної інстанції
8.1. Визначаючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів керується приписами частин першої-п`ятої статті 269 ГПК України, відповідно до яких: « 1. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.2. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.3. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. 4. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 5. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції».
8.2. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 236 ГПК України: « 1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи».
8.3. Конкретні норми матеріального та процесуального права у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи, наводяться судом апеляційної інстанції безпосередньо у розділі 9 цієї постанови під час надання правової оцінки відповідним групам доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи.
9. Правова позиція суду апеляційної інстанції
9.1. Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення обставин справи та надавши правову оцінку кожному суттєвому доводу апеляційної скарги і запереченням сторін, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з огляду на таке.
9.2. Оцінюючи першочерговий довід апеляційної скарги ТОВ «ФК «Фінуніверсал» (підтриманий у суді першої інстанції також ДП «Держвуглепостач») про те, що місцевий господарський суд узагалі не дослідив і не надав правової оцінки запереченням відповідачів щодо відсутності у ПАТ «Центренерго» порушеного суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу при оспоренні правочинів від 30.01.2026, стороною яких Позивач не є, а також щодо неефективності обраного способу захисту, колегія суддів зазначає таке.
9.3. Позивач (ПАТ «Центренерго») обґрунтовував своє право на звернення з цим позовом тим, що він є боржником за Договором поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 та у виконавчому провадженні № 70440509 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19, у зв`язку з чим укладення між ДП «Держвуглепостач» та ТОВ «ФК «Фінуніверсал» оспорюваних Договору відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 і Угоди про зарахування від 30.01.2026 без його згоди зачіпає його права як сторони первісного зобов`язання. Натомість Скаржник та Відповідач-1 послідовно наголошували на тому, що заміна кредитора на стадії примусового виконання судового рішення та проведення взаєморозрахунків між первісним і новим кредиторами жодним чином не змінюють обсягу, змісту чи порядку виконання обов`язку ПАТ «Центренерго» сплатити присуджений судом борг у розмірі 249 110 985,21 грн, а визнання спірних правочинів недійсними не припиняє цього боргу і не відновлює жодного майнового права Позивача.
9.4. Надаючи правову оцінку цим аргументам, апеляційний господарський суд виходить із дослівних приписів цивільного та господарського процесуального законодавства, які визначають передумови надання судового захисту. Відповідно до частин першої та другої статті 15 ЦК України: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства». Згідно з частиною першою та пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України: « 1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 2) визнання правочину недійсним». За приписами частини першої статті 4 ГПК України: « 1. Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням». Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України: « 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам». Згідно зі статтею 204 ЦК України: « 1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним». За приписами частин першої та третьої статті 215 ЦК України: « 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)».
9.5. Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину за позовом заінтересованої особи, яка не є його стороною, суд зобов`язаний першочергово встановити: по-перше, наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов; по-друге, наявність факту безпосереднього порушення, невизнання або оспорювання цього права чи інтересу саме оспорюваним правочином; по-третє, чи призведе визнання такого правочину недійсним до реального та ефективного відновлення порушеного права позивача.
9.6. Як встановлено матеріалами справи та не заперечується учасниками спору, ПАТ «Центренерго» не є стороною ані Договору відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1, ані Угоди про зарахування від 30.01.2026, які укладені виключно між ДП «Держвуглепостач» та ТОВ «ФК «Фінуніверсал». У спірних правовідносинах ПАТ «Центренерго» має статус боржника, обов`язок якого сплатити 249 110 985,21 грн за поставлене ще у 2019 році вугілля встановлений судовим рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19, що набрало законної сили. Позивач не заперечує ні факту отримання товару, ні існування та розміру присудженої до стягнення заборгованості у сумі 249 110 985,21 грн. Унаслідок укладення оспорюваного договору цесії обсяг відповідальності ПАТ «Центренерго», структура та сума боргу, порядок примусового виконання судового рішення чи обсяг процесуальних прав боржника у виконавчому провадженні № 70440509 не зазнали жодних змін на гірше - відбулася лише заміна особи кредитора (стягувача). Більше того, навіть у разі задоволення позову та визнання недійсними правочинів від 30.01.2026 майновий обов`язок ПАТ «Центренерго» сплатити 249 110 985,21 грн за судовим рішенням у справі № 910/16418/19 залишається незмінним, що виключає будь-який відновлювальний ефект такого позову для майнової сфери Позивача.
9.7. Вказаний висновок повністю узгоджується з усталеною та обов`язковою до врахування практикою Верховного Суду. Зокрема, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 сформулювала правовий висновок про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено; відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Так само Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 зазначила, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Схожі за змістом висновки щодо ефективності обраного способу захисту та наявності порушеного права викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 та у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 71 постанови від 08.02.2022 у справі №2-7763/10 прямо констатувала: «Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора».
9.8. Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, узагалі оминув дослідження питання наявності у Позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, не надав жодної правової оцінки наведеним вище аргументам обох відповідачів та релевантним висновкам Верховного Суду, чим порушив вимоги частини п`ятої статті 236, пунктів 5, 6 частини четвертої статті 238 ГПК України та стандарти вмотивованості судового рішення у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Проніна проти України» від 18.07.2006, «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010). Відтак колегія суддів приймає перший довід апеляційної скарги як цілком обґрунтований і констатує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував приписи статей 15, 16, 215 ЦК України.
9.9. Перевіряючи другий ключовий довід апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції пункту 9.7 Договору поставки вугілля від 18.06.2019 №111/25 та положень статей 512, 516 ЦК України до правовідносин з відступлення права вимоги на стадії примусового виконання судового рішення, а також оцінюючи контраргументи Позивача, який посилається на преюдиційність та релевантність висновків Верховного Суду у постанові від 14.02.2024 у справі № 911/94/23, колегія суддів зазначає таке.
9.10. Скаржник стверджує, що передбачене пунктом 9.7 Договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 обмеження щодо передачі прав та обов`язків за договором третім особам було спрямоване на регулювання договірних відносин сторін під час поставки товару (строк дії договору сплив 31.07.2019) і не може надавати недобросовісному боржнику безстрокове право блокувати розпорядження стягувачем своїм майновим правом вимоги, підтвердженим судовим рішенням від 16.03.2021 у справі №910/16418/19, яке понад п`ять років не виконується у виконавчому провадженні. Натомість Позивач (позицію якого підтримав суд першої інстанції) наполягає на тому, що судове рішення не замінює договірне зобов`язання новим, а тому договірна заборона пункту 9.7 продовжує діяти і на стадії виконавчого провадження, що, за твердженням Позивача, підтверджено постановою Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 911/94/23.
9.11. Надаючи правову оцінку цим доводам, суд апеляційної інстанції звертається до приписів законодавства, що регулюють заміну кредитора у зобов`язанні та обов`язковість виконання судових рішень. Згідно з частинами першою та другою статті 129-1 Конституції України: «Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку». Відповідно до частин першої та другої статті 18 ГПК України: « 1. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. 2. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом». За приписами статті 509 ЦК України: « 1. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 2. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 3. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості». Відповідно до пункту 1 частини першої та частини третьої статті 512 ЦК України: « 1. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
3. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом». Згідно зі статтею 514 ЦК України: « 1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом». Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України: « 1. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом». Згідно з частиною четвертою статті 631 ЦК України: « 4. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору».
9.12. Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71, 75 постанови від 08.02.2022 у справі №2-7763/10 (провадження №14-197цс21), ухвалення судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін і не створює нового зобов`язання, проте переводить реалізацію підтвердженого судом права вимоги на завершальну стадію судового провадження - стадію примусового виконання судового рішення, на якій заміна кредитора шляхом відступлення права вимоги допускається до моменту фактичного виконання боржником зобов`язання та не обмежує цивільних прав боржника.
9.13. Досліджуючи зміст пункту 9.7 Договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 у сукупності з пунктом 10.1 цього договору та фактичними обставинами справи, колегія суддів зазначає, що ДП «Держвуглепостач» ще у 2019 році повністю виконало свої договірні зобов`язання з поставки вугілля (стаття 599 ЦК України), а строк дії договору закінчився 31.07.2019. Натомість ПАТ «Центренерго» свій зустрічний обов`язок з оплати товару не виконало ні в добровільному порядку, ні протягом майже п`яти років після ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19 у межах виконавчого провадження № 70440509. За таких обставин право вимоги ДП «Держвуглепостач» на суму 249 110 985,21 грн набуло статусу безспірного майнового активу стягувача, підтвердженого обов`язковим до виконання судовим рішенням (стаття 129-1 Конституції України).
9.14. На переконання суду апеляційної інстанції, розумне та добросовісне тлумачення пункту 9.7 Договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 у співвідношенні з приписами статей 3, 13, 15, 16, частини третьої статті 512, частини першої статті 516 ЦК України та статтею 129-1 Конституції України виключає можливість використання договірної заборони цесії як абсолютного і безстрокового права вето недобросовісного боржника на стадії примусового виконання судового рішення. Договірне застереження про отримання згоди контрагента на відступлення права вимоги покликане захищати інтереси добросовісної сторони під час нормального розвитку договірних відносин, але не може слугувати правовим щитом для боржника, який роками ухиляється від виконання судового рішення про стягнення боргу і водночас блокує право стягувача вільно розпорядитися присудженим йому майновим правом вимоги. Більше того, оскільки для боржника за судовим рішенням особистість кредитора у грошовому зобов`язанні не має правового чи економічного значення, сама по собі відсутність згоди боржника на укладення договору цесії від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 не створює для ПАТ «Центренерго» жодних негативних майнових наслідків і не порушує його прав. Протилежний підхід, якого помилково припустився суд першої інстанції, фактично позбавляє кредитора (стягувача) як можливості отримати реальне виконання рішення суду від боржника, так і можливості відчужити це право вимоги третій особі, що нівелює конституційний принцип обов`язковості судового рішення та зміст права власності на майнову вимогу в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
9.15. Колегія суддів також відхиляє посилання Позивача та суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 911/94/23, з огляду на істотну відмінність фактичних і правових обставин цих справ. Як встановлено з тексту постанови Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 911/94/23 (пункти 71- 74), предметом спору у тій справі була одностороння заява самого боржника - ПАТ «Центренерго» від 28.10.2021 № 08/3435 про припинення зобов`язань за чотирма договорами поставки вугілля шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у порядку статті 601 ЦК України без згоди кредитора (ДП «Держвуглепостач»). Верховний Суд у пунктах 71-72 постанови від 14.02.2024 у справі № 911/94/23 виснував виключно те, що: « 71. Зважаючи на такі обставини, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що зустрічні грошові вимоги, що виникли в сторін спору на підставі договорів поставки вугілля, можуть бути припиненими зарахуванням зустрічних однорідних вимог виключно в порядку, погодженому сторонами в п.9.7 таких договорів, незважаючи на закінчення строку їх дії, тобто за письмовою згодою іншої сторони, та не могло бути припиненим в будь-який інший спосіб.72. Наявність в договорі умови, що встановлює порядок припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог (наявність письмової згоди іншої сторони), та її недотримання повністю відповідає випадку, передбаченого п.5 ч.1 ст.602 ЦК, який виключає правомірність такого зарахування».
9.16. Отже, у справі № 911/94/23 Верховний Суд за позовом кредитора (ДП «Держвуглепостач»), чиє майнове право на отримання живих грошових коштів безпосередньо порушувалося примусовим припиненням зобов`язання, вирішував питання правомірності односторонньої заяви боржника про зарахування зустрічних вимог на підставі пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України, і не формулював правового висновку про наявність у боржника порушеного права чи підстав для визнання недійсним договору цесії, укладеного стягувачем з третьою особою на стадії тривалого невиконання судового рішення. Таким чином, другий довід апеляційної скарги є обґрунтованим, а суд першої інстанції неправильно застосував приписи частини третьої статті 512, частини першої статті 516 ЦК України та нерелевантні висновки у справі № 911/94/23.
9.17. Надаючи оцінку третьому блоку доводів апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд неправильно застосував засади добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, стаття 13, частина третя статті 16 ЦК України) та доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), поклавши їх в основу задоволення позову недобросовісного боржника проти кредитора, колегія суддів зазначає таке.
9.18. Скаржник наголошує, що саме дії ПАТ «Центренерго», яке понад шість років утримує кошти за поставлене вугілля та понад п`ять років не виконує судове рішення від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19, а тепер оспорює відступлення права вимоги без будь-якої позитивної правової мети, є класичним проявом зловживання правом (шикани), у захисті якого суд мав відмовити на підставі частини третьої статті 16 ЦК України. Натомість місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні застосував доктрину venire contra factum proprium до відповідачів, вказавши, що оскільки раніше у справі №911/94/23 ДП «Держвуглепостач» наполягало на дії пункту 9.7 договору поставки проти одностороннього зарахування з боку ПАТ «Центренерго», то укладення ним 30.01.2026 оспорюваних правочинів без згоди боржника є суперечливою поведінкою.
9.19. Оцінюючи ці аргументи крізь призму норм матеріального права, апеляційний суд виходить із дослівного змісту статей 3, 13 та 16 ЦК України. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України: « 1. Загальними засадами цивільного законодавства є: 6) справедливість, добросовісність та розумність». Згідно з частинами другою, третьою та шостою статті 13 ЦК України: « 2. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом». За приписами частини третьої статті 16 ЦК України: « 3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу».
9.20. Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 747/306/19, від 17.02.2022 у справі №911/698/21 (911/1116/21)), загальні засади справедливості, добросовісності та розумності є нормами прямої дії; приватно-правовий інструментарій (зокрема, звернення з позовом про визнання правочинів недійсними) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили; сутність зловживання правом полягає у вчиненні особою дій, які хоч формально і спираються на певні договірні чи законодавчі приписи, але здійснюються недобросовісно, всупереч призначенню права та виключно на шкоду іншій стороні.
9.21. Матеріалами справи підтверджено (зокрема, листами ДП «Держвуглепостач» до Міністерства енергетики України від 19.06.2020 № 0619/10, від 06.08.2021 № 0149/01, від 01.12.2021 № 0068/01, до ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» від 25.06.2020 №0640/10, до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.02.2022 №0008/01, а також обставинами, встановленими у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 у справі № 910/10382/22), що саме тривале невиконання ПАТ «Центренерго» своїх грошових зобов`язань за поставлене у 2019 році вугілля призвело до зупинення господарської діяльності ДП «Держвуглепостач» та неможливості розрахунків останнього зі своїми кредиторами - вугледобувними підприємствами. За умов, коли ПАТ «Центренерго» упродовж понад п`яти років не виконує рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19 про стягнення 249 110 985,21 грн, відступлення первісним кредитором (ДП «Держвуглепостач») цього права вимоги на користь ТОВ «ФК «Фінуніверсал» з одночасним погашенням власного боргу перед останнім на суму 255 256 346,12 грн за рішенням суду від 24.12.2020 у справі № 910/17385/19 мало очевидну економічну та правову мету - розрахуватися за власними судовими зобов`язаннями за рахунок належного підприємству майнового активу (права вимоги).
9.22. Натомість дії ПАТ «Центренерго» щодо оспорення Договору відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 та Угоди про зарахування від 30.01.2026 з посиланням на відсутність власної згоди за пунктом 9.7 договору поставки, який саме ж ПАТ «Центренерго» грубо порушує з 2019 року, переслідують виключно недобросовісну мету - заблокувати заміну стягувача у виконавчому провадженні № 70440509 та продовжити невиконання судового рішення у справі № 910/16418/19. Водночас доктрина venire contra factum proprium не могла бути застосована судом першої інстанції проти відповідачів (тим більше, що в мотивувальній частині рішення місцевий суд помилково послався на суперечливість поведінки Відповідача-2, який взагалі не був учасником справи № 911/94/23), оскільки захист кредитором у 2023-2024 роках свого права від неправомірного одностороннього припинення боржником і подальше розпорядження цим правом у 2026 році через подальше невиконання боржником судового рішення не є взаємовиключними чи недобросовісними діями. Отже, суд першої інстанції неправильно застосував приписи пункту 6 частини першої статті 3, статті 13 та частини третьої статті 16 ЦК України, надавши судовий захист особі, яка діє недобросовісно та зловживає своїми правами, а відповідний довід апеляційної скарги є цілком слушним.
9.23. Перевіряючи в межах повноважень суду апеляційної інстанції правомірність висновків місцевого господарського суду про визнання недійсною Угоди про зарахування від 30.01.2026, а також доводи Позивача про те, що між ДП «Держвуглепостач» і ТОВ «ФК «Фінуніверсал» були відсутні зустрічні однорідні вимоги через незавершеність процедури процесуального правонаступництва у справі № 910/16418/19, колегія суддів зазначає таке.
9.24. Позивач у позовній заяві стверджував, що оскільки ухвала суду про заміну стягувача у справі № 910/16418/19 у порядку статті 52 ГПК України ще не постановлена, а в абзаці першому пункту 2 Угоди про зарахування від 30.01.2026 зазначено про стягнення 249 110 985,21 грн за рішенням суду у справі № 910/16418/19 на користь Сторони 1 (ТОВ «ФК «Фінуніверсал»), то у ТОВ «ФК «Фінуніверсал» не виникло грошового боргу перед ДП «Держвуглепостач», а отже, між відповідачами були відсутні зустрічні однорідні вимоги. Відповідачі заперечували проти цього, вказуючи, що Угодою про зарахування від 30.01.2026 було зараховано взаємні грошові зобов`язання самих сторін цесії: обов`язок ТОВ «ФК «Фінуніверсал» оплатити ДП «Держвуглепостач» вартість набутого права вимоги за Договором відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 (249 110 985,21 грн) та зустрічний обов`язок ДП «Держвуглепостач» сплатити ТОВ «ФК «Фінуніверсал» 255 256 346,12 грн згідно з рішенням суду від 24.12.2020 у справі № 910/17385/19.
9.25. Надаючи правову оцінку цим аргументам, колегія суддів звертається до приписів статей 601, 602 ЦК України та статті 52 ГПК України. Відповідно до частин першої та другої статті 601 ЦК України: « 1. Зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. 2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін». Згідно з пунктом 5 частини першої статті 602 ЦК України: « 1. Не допускається зарахування зустрічних вимог: 5) в інших випадках, встановлених договором або законом». За приписами частини першої статті 52 ГПК України: « 1. У разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу».
9.26. Системний аналіз змісту пунктів 1- 4 Угоди про зарахування від 30.01.2026 у взаємозв`язку з умовами Договору відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 свідчить, що предметом зарахування за цією угодою були виключно взаємні грошові вимоги між ДП «Держвуглепостач» та ТОВ «ФК «Фінуніверсал», а саме: грошове зобов`язання Цесіонарія (ТОВ «ФК «Фінуніверсал») перед Цедентом (ДП «Держвуглепостач») з оплати відступленого за Договором відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 права вимоги у розмірі 249 110 985,21 грн та зустрічне грошове зобов`язання ДП «Держвуглепостач» перед ТОВ «ФК «Фінуніверсал» у сумі 255 256 346,12 грн, підтверджене рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/17385/19. Очевидна технічна описка в абзаці першому пункту 2 Угоди про зарахування від 30.01.2026 (де при описі рішення суду у справі № 910/16418/19 замість «Сторони 2» вказано «Сторони 1») жодним чином не змінює дійсної правової природи зустрічного зобов`язання ТОВ «ФК «Фінуніверсал» зі сплати ціни цесії на користь ДП «Держвуглепостач», про що прямо зазначено в абзаці другому пункту 2 цієї самої угоди.
9.27. При цьому, за змістом статей 512, 514 ЦК України та статті 52 ГПК України, процесуальне правонаступництво у судовому чи виконавчому провадженні є похідним від матеріального правонаступництва та настає на підставі вже існуючого юридичного факту заміни сторони у матеріальному правовідношенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 2-7763/10). Отже, перехід до ТОВ «ФК «Фінуніверсал» матеріального права вимоги та виникнення у нього зустрічного грошового обов`язку з оплати ціни відступлення перед ДП «Держвуглепостач» відбулися в момент укладення Договору відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 і не залежали від подальшого процесуального оформлення заміни стягувача у виконавчому провадженні № 70440509.
9.28. Водночас ПАТ «Центренерго» не є стороною ні Договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 08-19/ЕНЦ (справа № 910/17385/19), ні розрахункових правовідносин між Цедентом і Цесіонарієм за Договором відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1. Договірне застереження пункту 9.7 Договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 стосувалося виключно зарахування зустрічних вимог між сторонами цього договору поставки (ПАТ «Центренерго» та ДП «Держвуглепостач») і в силу частини першої статті 626, статті 629 ЦК України не могло встановлювати жодних обмежень на проведення взаєморозрахунків між ДП «Держвуглепостач» та його іншим кредитором - ТОВ «ФК «Фінуніверсал». Спосіб розрахунку між первісним і новим кредиторами за договором цесії жодним чином не впливає на права чи обов`язки боржника (ПАТ «Центренерго»). Відтак висновок суду першої інстанції про недійсність Угоди про зарахування від 30.01.2026 на підставі пункту 9.7 Договору поставки вугілля від 18.06.2019 № 111/25 та статей 601, 602 ЦК України є юридично помилковим і підлягає скасуванню.
9.29. Надаючи правову оцінку доводам Позивача та Третьої особи (ФДМУ) про недійсність оспорюваних правочинів від 30.01.2026 на підставі частини третьої статті 92, статей 203, 215 ЦК України через відсутність попередньої згоди ФДМУ на вчинення значних господарських зобов`язань відповідно до пунктів 10.7.17, 11.1.1 Статуту ДП «Держвуглепостач», а також зустрічним запереченням Відповідача-1 щодо недопустимості поданої Позивачем копії статуту (частина шоста статті 91 ГПК України), наявності мовчазної згоди Фонду за аналогією закону (стаття 8 ЦК України, пункт 11.12 Статуту) та конфлікту інтересів у діях ФДМУ, колегія суддів зазначає таке.
9.30. Відповідно до частини першої та абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України: « 1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. 3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів». Згідно з частиною першою статті 241 ЦК України: « 1. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою».
9.31. Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18) обмеження повноважень керівника юридичної особи на вчинення значного правочину (зокрема, необхідність отримання попередньої згоди вищого органу чи органу управління) спрямовані на захист внутрішніх корпоративних та майнових інтересів самої юридичної особи і її власника (засновника, суб`єкта управління). Особа, яка не є ні стороною такого правочину, ні учасником (власником, органом управління) юридичної особи, від імені якої вчинено правочин із перевищенням статутних повноважень, не має матеріально-правової заінтересованості та права оспорювати такий правочин з підстав порушення вимог статуту іншої юридичної особи. Більше того, цей принцип прямо закріплений у пункті 11.3 самого Статуту ДП «Держвуглепостач», відповідно до якого значне господарське зобов`язання (правочин), вчинене з порушенням порядку, передбаченого пунктами 11.1-11.2 цього Статуту, може бути визнане судом недійсним виключно за позовом самого Підприємства або Суб`єкта управління Підприємства (ФДМУ).
9.32. У справі, що переглядається, ні ДП «Держвуглепостач», ні Фонд державного майна України з позовом про визнання недійсними Договору відступлення права вимоги від 30.01.2026 № 30/01/2026-1 та Угоди про зарахування від 30.01.2026 не зверталися. Підтримка позову з боку ФДМУ у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача (стаття 50 ГПК України), не замінює собою волевиявлення належного позивача та не наділяє боржника (ПАТ «Центренерго») правом захищати управлінські повноваження ФДМУ щодо іншої юридичної особи - ДП «Держвуглепостач». За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про те, що право на оскарження спірних правочинів із підстав відсутності погодження ФДМУ належить саме Фонду або самому підприємству, а не ПАТ «Центренерго», а тому доводи про недійсність правочинів на підставі частини третьої статті 92 ЦК України не можуть бути підставою для задоволення позову ПАТ «Центренерго».
9.33. Оцінюючи при цьому окремі заперечення Відповідача-1 про недопустимість доданої Позивачем копії Статуту ДП «Держвуглепостач» на підставі частини шостої статті 91 ГПК України, колегія суддів відхиляє їх, оскільки сам Відповідач-1 у розділах I, III, VIII свого відзиву та Третя особа (ФДМУ) у письмових поясненнях прямо посилаються на положення цієї самої редакції Статуту ДП «Держвуглепостач», затвердженої наказом ФДМУ від 23.11.2024 № 2707 (зокрема, на пункти 1.1, 10.6, 10.7, 11.1-11.3, 11.12), і не заперечують автентичності їх текстового змісту (частина перша статті 75 ГПК України). Водночас доводи ДП «Держвуглепостач» про наявність мовчазної згоди ФДМУ на вчинення значного правочину внаслідок направлення звернення від 27.11.2025 №01-12 із застосуванням за аналогією закону (стаття 8 ЦК України) пункту 11.12 Статуту, як і доводи про наявність конфлікту інтересів у ФДМУ як органу управління кредитора та акціонера боржника, стосуються виключно внутрішніх управлінських правовідносин між ДП «Держвуглепостач» та його суб`єктом управління і підлягали б дослідженню лише у разі пред`явлення позову належним позивачем (самим підприємством або ФДМУ в порядку пункту 11.3 Статуту), тоді як за позовом стороннього боржника (ПАТ «Центренерго») вказані обставини не змінюють висновку про відсутність у Позивача права на оспорення цих правочинів із підстав, передбачених статтею 92 ЦК України.
10. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги та розподіл судових витрат
10.1. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною другою статті 277 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
10.2. З огляду на те, що місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав оцінки ключовим запереченням відповідачів щодо відсутності у Позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу і неефективності обраного способу захисту, а також неправильно застосував приписи статей 3, 13, 15, 16, 203, 215, 512, 516, 601, 602 ЦК України та висновки Верховного Суду у справі № 911/94/23, апеляційна скарга ТОВ «ФК «Фінуніверсал» підлягає повному задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 у справі № 910/5757/26 - скасуванню на підставі пункту 2 частини першої статті 275 та статті 277 ГПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Центренерго» в повному обсязі.
10.3. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за результатами апеляційного перегляду, колегія суддів керується приписами статті 129 ГПК України, відповідно до пункту 2 частини першої, частини четвертої та частини чотирнадцятої якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача; якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
10.4. Предметом позову у цій справі є дві вимоги немайнового характеру (про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог), за подання яких Позивачем при зверненні до суду першої інстанції згідно з платіжною інструкцією від 13.05.2026 № 1240 було сплачено судовий збір у розмірі 5 324,80 грн. Відповідно до підпункту 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто 7 987,20 грн (5 324,80 грн х 150%).
10.5. Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції скасовується з ухваленням нового рішення про повну відмову в позові, судові витрати Позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 5 324,80 грн покладаються на самого Позивача, а документально підтверджені судові витрати Скаржника (ТОВ «ФК «Фінуніверсал») зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 987,20 грн підлягають стягненню з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «ФК «Фінуніверсал». Відповідно до частини першої статті 327 ГПК України видачу наказу на виконання цієї постанови належить доручити Господарському суду міста Києва.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 у справі №910/5757/26 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська обл., Обухівський район, селище міського типу Козин, вул. Рудиківська, 49; ідентифікаційний код 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінуніверсал" (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 64, офіс 101; ідентифікаційний код 40909251) 7 987 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) грн 20 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 05.11.2026.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
О.О. Євсіков