Судові рішення

Рішення № 141459812 у справі № 490/5385/26 від 13.11.2026

Рішення від 13.11.2026 у цивільній справі № 490/5385/26 (категорія «Надання послуг»). Суд: Центральний районний суд м. Миколаєва, суддя Саламатін О. В.

Справа№ 490/5385/26
СудЦентральний районний суд м. Миколаєва
СуддяСаламатін О. В.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяНадання послуг
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру13.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141459812

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 490/5385/26

нп 2/490/4073/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08

e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" до ОСОБА_1 , про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

11.06.2026 року позивач ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія», в особі свого представника, звернувся до суду з позовом у якому просить стягнути з ОСОБА_1 борг за спожиту електричну енергію в сумі 17511,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» з 1 січня 2019 року є електропостачальником, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії та виконує функції універсальних послуг на закріпленій території Миколаївської області.

У ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» за адресою: АДРЕСА_1 , присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_1 . Зазначений особовий рахунок відкрито 01.01.2019 року на ім`я ОСОБА_2 .

Позивач звертає увагу, що гр. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Попри це, станом на 01.06.2026 року за цим особовим рахунком продовжувалося споживання електричної енергії та обліковується заборгованість за спожиту електроенергію у сумі 17512,36 грн., яка виникла за період з грудня 2021 року по лютий 2024 року (включно).

29.01.2026 року до позивача із заявою щодо укладення договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг звернулася гр. ОСОБА_3 . У зазначеній заяві ОСОБА_3 , вказала, що є новою власницею квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2025 року.

Позивач вказує, що до заяви ОСОБА_3 долучила копії підтвердних документів зі змісту яких установлено, що у період виникнення вищевказаної заборгованості за спожиту електричну енергію законним власником цього житлового приміщення був гр. ОСОБА_1 , який не звертався до Товариства з метою переоформлення особового рахунку на своє ім`я, а також не повідомляв про факт смерті особи, на яку особовий рахунок було відкрито.

Посилаючись на вищенаведене, представник позивача просить стягнути з відповідача вказану заборгованість за спожиту електричну енергію, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

11.06.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 12.06.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 12.06.2026 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачу за адресою останнього відомого зареєстрованого місця проживання 13.07.2026 року направлялись копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками, а також 27.08.2026 року повторно направлено копії ухвали про відкриття провадження. Вказані поштові відправлення повернулись на адресу суду 26.08.2026 року та 23.09.2026 року, з відміткою «повернення: адресат відсутній».

Відповідач, який повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, крім іншого, також і шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України, не скористалався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відповідно до ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 2 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.12.2025 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області, Власовою С.Я., спадкоємцем майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_1 . Спадщина на яку видано це свідоцтво складається з квартири АДРЕСА_3 , згідно Свідоцтва про право власності на житло, виданого 10 січня 1997 року Міською службою приватизації державного житлового фонду м. Миколаїв згідно з розпорядженням від 11 грудня 1996 року №05568, право власності зареєстровано в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації 19 лютого 1997 року та записано в реєстрову книгу за реєстром №16402, з якої частка квартири належала матері спадкодавця - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якої був її чоловік - ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 , який фактично прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, та якому також належала частка цієї квартири, спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_4 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 , який фактично прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26.12.2025 року, ОСОБА_1 продав (передав у власність), а ОСОБА_3 купила (прийняла у власність) від продавця належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 .

З витягу з Державного реєстру речових прав №458572978 від 26.12.2025 року вбачається, що квартира АДРЕСА_3 , належить на праві власності ОСОБА_3 з 26.12.2025 року відповідно до договору купівлі-продажу серії на номер: 680, виданого 26.12.2025 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області, Власовою С.Я.

Отже, на підставі вищевикладеного, судом встановлено, що після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в свою чергу набув право на спадкування за законом від свого батька - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач - ОСОБА_1 , набув право на спадкування за законом квартири АДРЕСА_3 , у якій обліковувався особовий рахунок № НОМЕР_1 з постачання електричної енергії, який було відкрито 01.01.2019 року на ім`я ОСОБА_2 .

Свідоцтво про право на спадщину за законом на вказану квартиру відповідач отримав у грудні 2025 року, після чого відчужив зазначене нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиту електричну енергію за період з грудня 2021 року по лютий 2024 року (включно).

Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції 09.07.2023 року житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. ч. 2, 4, 5 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання та розподілу електричної енергії зобов`язаний постачати споживачеві електричну енергію відповідно до умов укладеного договору про постачання з дотриманням встановлених показників якості послуг.

Обов`язки енергопостачальників або інших суб`єктів, визначених законом щодо постачання та розподілу електричної енергії, встановлюються законом, що регулює відносини у сфері постачання та розподілу електричної енергії.

Послуга з постачання електричної енергії надається згідно з умовами договору та вимогами правил, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Виходячи із зазначених норм Закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц.

11.06.2017 року набрав чинності Закон України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII, тим самим розпочався процес реформування електроенергетичної галузі в Україні.

Одним з основних етапів реформи стало відокремлення (розділення) діяльності з розподілу електричної енергії від функцій виробництва, передачі та постачання, тобто створення відповідних окремих юридичних осіб.

З 01 січня 2019 року ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» є електропостачальником, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії (згідно постанови НКРЕКП від 14.06.2018 року № 429) та виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території Миколаївської області.

Абзацом п`ятим пункту 13 Перехідних положень вищевказаного Закону встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.

Згідно із пунктом 1.2.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила), Постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який є публічним договором приєднання та зміст якого визначається постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (додаток 6 до цих Правил), та укладається в установленому цими Правилами порядку. Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому споживачу, малому непобутовому споживачу або іншому споживачу, який відповідно до законодавства має право на отримання універсальних послуг, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору за умови наявності у споживача чинного договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.

Відповідно до пункту 7 Правил договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Тобто дані правовідносини щодо постачання електричної енергії споживачам регулюються положеннями Закону, що стосуються договірних відносин, та які виникають саме із публічних договорів.

При цьому, згідно позиції ВС, викладеної у постанові від 20.11.2024 у справі №463/6799/18 відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг. На це також вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року по справі №463/6799/18.

КЦС додав, що зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі №712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі №401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі №369/3682/16-ц, від 7 лютого 2024 року у справі №372/2236/21).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №750/12850/16-ц від 26.09.2018 року зазначено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Як слідує з положень Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, послуги з електропостачання надаються шляхом приєднання споживачів до Типового договору, розробленого постачальником таких послуг.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За положеннями ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Абзацом п`ятим п. 13 Перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема оплата рахунка постачальника та/або факт споживання електричної енергії.

Згідно пунктів 4.12, 4.19 Правил розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який становить один календарний місяць. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію здійснюється не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Відповідно до ст.ст 5, 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері ціноутворення належить проведення державної цінової політики та здійснення державного регулювання цін.

Статтею 13 вищевказаного Закону встановлено, що державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України відповідно до його повноважень шляхом установлення, зокрема, обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання фіксованих цін.

Законом України «Про ринок електричної енергії» визначено, що функціонування ринку електричної енергії здійснюється на принципах недискримінаційного ціно- та тарифоутворення, що відображає економічно обґрунтовані витрати, а ціни та тарифи на ринку електричної енергії, що регулюються державою, повинні бути встановлені з урахуванням вимог цілісності ОЕС України, економічно обгрунтованих та прозорих витрат відповідного учасника ринку електричної енергії та належного рівня норми прибутку.

Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та Законом визначені повноваження Регулятора на ринку електричної енергії, серед яких відсутні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) на електричну енергію для побутових споживачів (населення).

З метою збереження фіксованої ціни на електричну енергію для побутових споживачів згідно з Положенням про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (далі Положення), на ДП «Гарантований покупець», ДП «НАЕК «Енергоатом», ПрАТ «Укргідроенерго» та постачальників універсальних послуг покладено відповідні спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі ПСО), що передбачає надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії побутовим споживачам.

Відповідно до Положення (у редакції 29.12.2020) фіксована ціна на електричну енергію для побутових споживачів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

11.08.2021 року постановою Кабінету Міністрів України № 859 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 р. № 483 щодо фіксованої ціни на електричну енергію для побутових споживачів яка встановлена з 1 жовтня 2021 р. на рівні: до 250 кВт·год (включно, за весь обсяг споживання) 1,44 грн./кВт·год (з урахуванням податку на додану вартість) та понад 250 кВт·год (за весь обсяг споживання) 1,68 грн./кВт·год (з урахуванням податку на додану вартість).

30.05.2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 544 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 р. № 483 щодо фіксованої ціни на електричну енергію для побутових споживачів яка становлять з 1 червня 2023 р. по 31 грудня 2023 р. включно на рівні 2,64 грн./кВт·год (з урахуванням податку на додану вартість).

31.05.2024 року постановою Кабінету Міністрів України № 632 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 р. № 483 щодо фіксованої ціни на електричну енергію для побутових споживачів та з 1 червня 2024 р. по 30 квітня 2025 р. включно встановлено для всіх жителів України єдину фіксовану ціну на електроенергію - 4,32 грн/кВт·год незалежно від обсягу споживання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2025 р. № 480 затверджено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 р. № 483, а саме: у пункті 2 постанови цифри і слова "30 квітня 2025 року" замінено цифрами і словами "31 жовтня 2025 року".

Як вбачається з наданої позивачем виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 (загальна картка), позивачем дотримано приписи вищевказаних постанов та нараховано ціну спожитої відповідачами електричної енергії відповідно до тарифів, встановлених Кабінетом Міністрів України. Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати сплату грошей за надані послуги.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 22.12.2020 року у справі № 311/3489/18, провадження № 61-22793 св 19.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. При цьому одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Частиною 5 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦПК України визначено, що у разі встановлення у зобов`язанні строку (терміну) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що після смерті батька відповідача у 2021 році відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на яку було відкрито особовий рахунок з постачання електричної енергії.

Свідоцтво про право на спадщину за законом на зазначену квартиру відповідач отримав лише у грудні 2025 року. Надалі квартиру було відчужено відповідачем на підставі договору купівлі-продажу.

Водночас, як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, остання утворилася за період з грудня 2021 року по лютий 2024 року внаслідок несплати вартості спожитої електричної енергії за відповідною адресою.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати зазначеної заборгованості, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною третьою статті 1296 ЦК України передбачено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Отже, отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину 25 грудня 2025 року саме по собі не свідчить про виникнення у нього права власності на квартиру саме з цієї дати, оскільки в силу положень частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадкове майно належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини за умови її прийняття.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до статті 9 цього Закону споживач здійснює оплату житлово-комунальних послуг щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Суд звертає увагу, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість утворилася за період після смерті батька відповідача, тобто не є заборгованістю, яка виникла у спадкодавця за його життя та перейшла до відповідача у порядку спадкування.

У зв`язку із цим до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статей 1281, 1282 ЦК України щодо порядку та меж відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, оскільки предметом спору є заборгованість, яка виникла після відкриття спадщини.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №552/1527/16-ц, у якій суд касаційної інстанції зазначив, що обов`язок спадкоємців сплачувати комунальні послуги, нараховані після смерті спадкодавця, пов`язаний із прийняттям спадщини та належністю їм успадкованого майна, а не з переходом боргових зобов`язань спадкодавця. Суд звернув увагу, що спадкоємці, які прийняли спадщину, набувають права на спадкове нерухоме майно з часу відкриття спадщини та незалежно від отримання свідоцтва про право на спадщину зобов`язані належним чином утримувати таке майно і нести відповідні витрати.

Таким чином, суд доходить висновку, що отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину лише у грудні 2025 року не є самостійною підставою для звільнення його від обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг, нарахованих за період, коли він уже набув право на спадкове майно внаслідок прийняття спадщини.

Щодо подальшого відчуження квартири суд зазначає таке.

Як встановлено судом, відповідач 25 грудня 2025 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, а 26 грудня 2025 року відчужив квартиру на підставі договору купівлі-продажу.

Разом з тим заборгованість, яка є предметом спору, утворилася за період з грудня 2021 року по лютий 2024 року, тобто до відчуження відповідачем нерухомого майна.

Сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу квартири не припиняє зобов`язань, які виникли у відповідача до моменту її відчуження.

Крім того, умовами договору купівлі-продажу не передбачено передачу покупцеві обов`язку зі сплати заборгованості за електричну енергію, яка утворилася за попередній період.

При цьому відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, відсутність у договорі купівлі-продажу умов щодо передачі покупцеві заборгованості за електричну енергію, а також сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не припиняють обов`язку відповідача щодо погашення заборгованості, яка виникла за період належності йому спадкового майна.

З огляду на викладене, враховуючи факт прийняття відповідачем спадщини, набуття ним права на спадкову квартиру з часу відкриття спадщини, а також виникнення заборгованості за електричну енергію протягом періоду, коли зазначене майно належало відповідачу, суд доходить висновку про наявність правових підстав для покладення на нього обов`язку зі сплати заборгованості за спожиту електричну енергію за заявлений позивачем період.

При цьому суд зазначає, що відсутність у матеріалах справи відомостей щодо фактичного проживання відповідача у спірній квартирі протягом періоду, за який утворилася заборгованість, сама по собі не спростовує наявності у нього обов`язку щодо належного утримання успадкованого нерухомого майна та оплати комунальних послуг.

Так, обов`язок відповідача щодо утримання спадкового майна виник у зв`язку з прийняттям ним спадщини та не ставиться у залежність виключно від факту його фактичного проживання у відповідному житловому приміщенні.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №552/1527/16-ц, відповідно до якого непроживання спадкоємця у квартирі та не користування ним комунальними послугами не звільняє його від обов`язку нести витрати на утримання успадкованого майна.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач у встановленому законом порядку відмовився від надання послуг позивачем, а також доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінюючи надані докази, суд враховує, що позивачем підтверджено факт надання послуг з постачання електричної енергії за відповідною адресою, період утворення заборгованості, її розмір та відсутність оплати, а також надано розрахунок заборгованості, правильність якого підтверджується матеріалами справи.

Натомість відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування розрахунку заборгованості, її погашення або наявності інших обставин, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку щодо її сплати.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, положень цивільного законодавства, що регулюють спадкові правовідносини та обов`язок власника утримувати належне йому майно, суд доходить висновку, що відповідач, прийнявши спадщину після смерті батька, набув право на спадкову квартиру з часу відкриття спадщини та був зобов`язаний нести витрати, пов`язані з її утриманням, у тому числі оплачувати спожиту електричну енергію.

Враховуючи, що заборгованість утворилася за період, коли відповідач набув право на спадкове майно, її розмір підтверджений належними доказами, а доказів погашення заборгованості суду не надано, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджується, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2759,60 грн., згідно платіжної інструкції №12076 від 09.08.2024 року та судовий збір у розмірі 568,40 грн. згідно платіжної інструкції №10419 від 30.04.2026 року.

З огляду на те, що позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 3328,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» ( код ЄДРПОУ: 42129888, р/р IBAN НОМЕР_2 в МОУ АТ «Ощадбанк» України , МФО 326461) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ), про стягнення боргу, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (р/р НОМЕР_4 в МОУ АТ «Ощадбанк» України, код ЄДРПОУ 42129888, МФО 326461) борг за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_1 , за період з грудня 2021 року по лютий 2024 року в розмірі 17511 (сімнадцять тисяч п`ятсот одинадцять) гривень 36 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (р/р НОМЕР_5 в АТ «ВСТ БАНК», МФО 307123, код ЄДРПОУ 42129888) сплачений судовий збір у сумі 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
12.06.2026 Ухвала № 137348815 Центральний районний суд м. Миколаєва

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 02892528. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг