Справа № 569/20674/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Харечка С.П.,
секретар судового засідання Литвиненко В.М.,
з участю представника позивача адвоката Пилипчук Л.М.,
представника відповідача Рівненської міської ради Кунаш Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівному цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визначення частки в спільній сумісній власності встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування, -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Пилипчук Леся Мінівна звернулася до суду із позовом до Рівненської міської ради про визначення частки в спільній сумісні власності встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування, який просить:
-визначити, що частка належна ОСОБА_1 , у праві спільної сумісної власності на квартиру яка знаходиться в АДРЕСА_1 становить 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,9 кв.м., житловою площею 31,0 кв.м.;
-визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,9 кв.м., житловою площею 31,0 кв.м.;
-встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 15 травня 2014 року;
-визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 (померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ) право власності на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,9 кв.м., житловою площею 31,0 кв.м., яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача ОСОБА_2 , спадщину після смерті якої ОСОБА_1 в установлений законом спосіб прийняв, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №85316259 від 20.05.2026. До складу спадщини входить квартира за адресою АДРЕСА_1 . В роз`ясненні наданим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк Оленою Анатоліївною за №145/02-144 від 12.08.2026 було повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки неможливо визначити частку в квартирі за заявою власників. Квартира за адресою АДРЕСА_1 відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 15.02.1999 належить на праві спільної сумісної власності позивачу ОСОБА_1 , його померлій матері - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вищезазначену квартиру було виділено виконавчим комітетом м.Рівне відповідно до ордеру № 316 від 23.07.1990 року ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (основний квартиронаймач) та позивачу, ОСОБА_1 . Померла ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 11.05.1990 року. Зазначений шлюб було розірвано 14.06.1994 року, за спільною заявою подружжя - актовий запис про розірвання шлюбу № 494. Після розірвання шлюбу мати позивача ОСОБА_2 продовжила проживати разом з ОСОБА_3 однією сім`єю, вели спільне господарство, піклувалися одне про одного, родичів в останнього не було. Про останнє свідчить, зокрема, що безоплатне набуття у власність (приватизація) квартири було здійснено в 1999 році у спільну сумісну власність. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер та позивач разом з матір`ю здійснили обряд поховання ОСОБА_3 . Позивач вважає, що частки співвласників у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 становлять: 1/3 частка позивача - ОСОБА_1 ; 1/3 частка - ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 1/3 частка - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу у 1994 році мати позивача - ОСОБА_2 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) продовжили проживати разом однією сімєю, як чоловік та дружина, про що свідчить Свідоцтво про право власності на житло від 15.02.1999. З огляду на усталений характер сімейних відносин, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільно брали участь у приватизації квартири, наданої ОСОБА_2 для проживання, після чого продовжували спільно проживати в ній, вести спільне господарство, мати спільний побут та взаємно піклуватися один про одного. Окрім того, після смерті ОСОБА_3 було здійснено обряд поховання, що підтверджується свідоцтвом про поховання серія НОМЕР_1 , та Актом про встановлення факту спільного проживання на момент смерті спадкодавця від 19 серпня 2026 року. Метою встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення даного факту. Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім`ю не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу. Відтак, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продовжили проживати однією сімєю як чоловік та жінка без шлюбу з 15.06.1994, позивач просить встановити даний факт, з 01.01.2004 та по ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата смерті ОСОБА_3 ). Також зазначає, що спадкоємці першої-третьої черги після смерті ОСОБА_3 відсутні, спадкова справа після його смерті не заводилася, що підтверджується витягом з Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 86362536 від 17.08.2026. Відтак, мати позивача ОСОБА_2 , прийняла спадщину, яка складається з 1/3 квартири за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 49,9 кв.м., житловою площею 31,0 кв.м. після смерті ОСОБА_3 , як спадкоємець четвертої черги. ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження та в установлений законом строк та спосіб прийняв спадщину після смерті матері, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 85316259 від 20.05.2026. При цьому, нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом оскільки двоє співвласників померли, що унеможливлює визначення частки. У зв`язку з цим звертається до суду з даним позовом.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Пилипчук Л.М. позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити.
Представник відповідача Рівненської міської ради Кунаш Т.В. в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. У відзиві представник відповідача зазначає, що Рівненська міська рада не заперечує проти задоволення позовних вимог щодо визначення за ОСОБА_1 частки у розмірі 1/3 у праві спільної сумісної власності на квартиру та визнання за ним права власності на 1/3 частку квартири в порядку спадкування після смерті матері (першої та другої позовних вимог), оскільки це не порушуватиме інтересів міської ради. Водночас заперечує проти задоволення вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Зазначає, що наданий позивачем лист нотаріуса не є постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а лише містить роз`яснення законодавства та рекомендацію звернутися до суду. Крім того, позивачем не підтверджено наявність або відсутність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , оскільки витяг зі Спадкового реєстру свідчить лише про відсутність заведеної спадкової справи. Відповідно до статті 1264 ЦК України право на спадкування у четверту чергу мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При цьому відповідно до частини другої статті 3 СК України необхідно довести не лише спільне проживання, а й ведення спільного побуту, наявність взаємних прав та обов`язків. Однак позивачем не надано належних доказів спільного господарства, бюджету, доходів і витрат ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Свідоцтво про поховання підтверджує лише факт поховання, а не наявність фактичних шлюбних відносин. Акт ОСББ від 19.08.2026 складений через значний проміжок часу після смерті ОСОБА_3 , не містить конкретних відомостей про період спільного проживання та обставини ведення господарства, а тому не може бути достатнім доказом встановлення вказаного факту. При цьому зазначені в акті свідки позивачем до суду не викликалися. Також зазначає, що будинкова книга підтверджує лише реєстрацію ОСОБА_3 за адресою спірної квартири, однак сама по собі реєстрація за однією адресою не є беззаперечним доказом фактичного проживання однією сім`єю. З огляду на викладене представник відповідача вважає факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю недоведеним, а тому заперечує проти задоволення цієї позовної вимоги та похідної вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/3 частку квартири, яку його мати, за твердженням позивача, успадкувала після смерті ОСОБА_3 .
Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 23.07.1990 ОСОБА_2 як основному квартиронаймачу та її сину ОСОБА_1 було видано ордер № 316 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2 .
11.05.1990 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.
14.06.1994 шлюб між ними було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 15.02.1999 квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Таким чином, співвласниками зазначеної квартири є три особи, частки яких у праві власності не визначені.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до частини першої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
Згідно з частиною другою статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Частиною другою статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, яке є у спільній сумісній власності, частки співвласників вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Отже, законом встановлено презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, яка застосовується за відсутності домовленості між ними про інший розмір часток або інших установлених законом підстав для відступлення від принципу рівності.
Як убачається з матеріалів справи, спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності трьом особам: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Матеріали справи не містять доказів досягнення співвласниками домовленості про визначення часток у праві власності на квартиру в іншому, ніж рівному, співвідношенні.
Також судом не встановлено передбачених законом підстав для відступлення від принципу рівності часток співвласників.
За таких обставин суд доходить висновку, що частки кожного із трьох співвласників у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру є рівними та становлять по 1/3 частці.
Відтак, позовна вимога про визначення частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру в розмірі 1/3 є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню.
Щодо визнання права власності на 1/3 частку квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Позивач ОСОБА_1 є сином померлої, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.
Після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О.А. заведено спадкову справу № 756395460 (номер у нотаріуса - 25/2026).
Із матеріалів спадкової справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 звернувся її син ОСОБА_1 .
Також до нотаріуса надійшла заява доньки спадкодавця ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини після смерті матері.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, у зв`язку з чим було заведено відповідну спадкову справу. Інші спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 , відсутні, що підтверджується матеріалами спадкової справи. Таким чином, позивач прийняв спадщину після смерті матері у встановленому законом порядку та є єдиним спадкоємцем, який її прийняв.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Як встановлено судом, на момент смерті ОСОБА_2 була співвласницею спірної квартири, а її частка у праві спільної сумісної власності, з урахуванням встановленої судом рівності часток трьох співвласників, становила 1/3. Відтак, належна ОСОБА_2 1/3 частка квартири увійшла до складу спадщини після її смерті.
З огляду на те, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом та прийняв спадщину у встановленому законом порядку, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання за ним права власності на належну спадкодавцю 1/3 частку квартири.
Таким чином, позовна вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частку квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Щодо встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд зазначає наступне.
Позивач просить встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, у період з 01.01.2004 до 15.05.2014.
В обґрунтування зазначеної вимоги, позивач посилається на те, що після розірвання шлюбу 14.06.1994 його мати та ОСОБА_3 продовжували спільно проживати, вести господарство, мали спільний побут та піклувалися один про одного.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.05.1990, який було розірвано 14.06.1994.
Із копії будинкової книги вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Водночас реєстрація осіб за однією адресою сама по собі не свідчить про те, що вони фактично проживали однією сім`єю, оскільки не підтверджує ведення ними спільного господарства, наявності спільного побуту та взаємних прав і обов`язків. Будинкова книга підтверджує лише факт реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за однією адресою, проте не доводить, що в заявлений період між ними існували сімейні відносини, притаманні подружжю.
З свідоцтва про право власності на житло від 15.02.1999, вбачається, що квартира була передана у спільну сумісну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Однак факт приватизації квартири на ім`я ОСОБА_2 , її сина та ОСОБА_3 не є достатнім доказом того, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продовжували проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Щодо акта про встановлення факту спільного проживання на момент смерті спадкодавця від 19.08.2026 суд зазначає наступне.
Згідно з актом, складеним головою ОСББ «Льонокомбінатівська 9а» Демчук О.О. та свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 19.08.2026, вбачається, що ОСОБА_3 до дня своєї смерті фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 , де спільно з ним проживала його колишня дружина ОСОБА_2 . В акті зазначено, що незважаючи на розірвання шлюбу, вони продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство та були пов`язані спільним побутом.
Разом із тим суд враховує, що зазначений акт складений 19.08.2026, тобто більш ніж через дванадцять років після смерті ОСОБА_3 . Також в акті не конкретизовано обставин, на підставі яких його особи які його складали дійшли висновку про наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сімейних відносин. Зокрема, не зазначено, з якого часу вони вели спільне господарство, яким чином формувався їхній спільний бюджет та які спільні витрати вони здійснювали.
Зазначений акт вказує про спільне проживання осіб за однією адресою, однак у сукупності з іншими дослідженими доказами не є достатнім для висновку про наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сімейних відносин у розумінні статті 3 СК України протягом усього заявленого періоду.
Щодо свідоцтва про поховання ОСОБА_3 суд зазначає, що вказане свідоцтво підтверджує факт поховання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 на кладовищі «Нове» у м. Рівному.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що після розлучення батьків вона залишилася проживати разом із батьком у малосімейці, тоді як мати ОСОБА_8 та брат ОСОБА_9 (позивач) проживали у виділеній їм двокімнатній квартирі по АДРЕСА_1 . В даній квартирі проживав вітчим ОСОБА_3 - чоловік матері. Відносини між матір`ю та вітчимом були добрими. Вони разом працювали двірниками: мати була офіційно працевлаштована, а вітчим допомагав їй у роботі. Організацією поховання ОСОБА_3 займалися мати та брат. Водночас свідок не повідомила конкретних обставин, які б підтверджували, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали спільний бюджет, разом оплачували житло та інші побутові потреби, спільно вели господарство і розподіляли між собою домашні обов`язки, а також мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю. Свідку не було відомо, що мати із вітчимом були розлучені, та чи були у вітчима інші родичі.
Отже, суд приходить до висновку, що позивач не надав належних доказів ( фото, відео матеріали, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини) на підтвердження того, що його мати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відтак, дана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Щодо визнання права власності на 1/3 частку квартири, яку ОСОБА_2 , успадкувала після смерті ОСОБА_3 суд зазначає наступне.
Позивач також просить визнати за ним право власності на 1/3 частку квартири в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яку вона, за твердженням позивача, успадкувала після смерті ОСОБА_3 .
На обґрунтування цієї вимоги позивач посилається на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому після смерті ОСОБА_3 його мати мала право на спадкування за законом у четверту чергу відповідно до статті 1264 ЦК України.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять лише ті права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Оскільки позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2004 до 15.05.2014, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права на спадкування після смерті ОСОБА_3 як спадкоємця четвертої черги за законом.
За наведених обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 10, 12, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визначення частки в спільній сумісній власності встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування - задовольнити частково.
Визначити, що частка належна ОСОБА_1 , у праві спільної сумісної власності на квартиру, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 49,9 кв.м., житловою площею 31,0 кв.м. становить 1/3 частки квартири.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,9 кв.м., житловою площею 31,0 кв.м.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Рівненська міська рада, код ЄДРПОУ 34847334, адреса місцезнаходження: 33028, м. Рівне. вул. Соборна, 12А.
Повний текст рішення складено 13.11.2026 року.
Суддя Харечко С.П.