Судові рішення

Рішення № 141473802 у справі № 160/21430/26 від 09.11.2026

Рішення від 09.11.2026 в адміністративній справі № 160/21430/26 (категорія «Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів»). Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд, суддя Неклеса Олена Миколаївна.

Справа№ 160/21430/26
СудДніпропетровський окружний адміністративний суд
СуддяНеклеса Олена Миколаївна
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяСправи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів
Дата ухвалення09.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141473802

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року Справа № 160/21430/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеси О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла направлена засобами поштового зв`язку позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) у квітні 2026 року компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати неразових грошових доходів, фактично виплачених 14 квітня 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі №160/2765/24;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до статей 1-4 Закону України №2050-III і пунктів 1-5 Порядку №159 на фактично виплачені 14 квітня 2026 року неразові доходи: (а) індексацію грошового забезпечення за кожний місяць з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року; (б) індексацію-різницю за кожний місяць з 01 березня 2018 року до 26 листопада 2022 року; (в) донараховані щомісячні основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за кожний місяць з 29 січня 2020 року до 26 листопада 2022 року - шляхом множення чистої суми простроченого доходу за кожний відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на приріст індексу споживчих цін за період невиплати до березня 2026 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум і без включення до бази одноразових додаткових видів грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; виплату провести з одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку Nє44;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення у повному обсязі грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих 14 квітня 2026 року із сум індексації, перерахованого грошового забезпечення та грошових допомог, виплачених на виконання рішення у справі №160/2765/24;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити

ОСОБА_1 невиплачену частину грошової компенсації сум ПДФО за пунктами 2-5 Порядку №44 у розмірі, рівному сумі ПДФО, фактично утриманій 14 квітня 2026 року із виплат на виконання рішення у справі №160/2765/24, з урахуванням суми такої компенсації, яку Військова частина НОМЕР_1 документально підтвердить як уже виплачену.

Окрім того, у прохальній частині вищезазначеної позовної заяви ОСОБА_1 завлено до суду, зокрема, клопотання про встановлення в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що позивач проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 10.04.2015 р. по 26.11.2022 р. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі №160/2765/24 позов ОСОБА_3 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено. Цим рішенням суд, зокрема, зобов`язав відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року; нарахувати і виплатити індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) у розмірі 4147,07 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року до 26 листопада 2022 року включно; перерахувати і виплатити належне грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 26 листопада 2022 року - щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року; перерахувати і виплатити допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням перерахованих посадового окладу й окладу за військовим званням; перерахувати і виплатити допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення від 04 квітня 2024 року - без змін. Постанова набрала законної сили 04.11.2024 р. 14.04.2026 р. ВЧ НОМЕР_1 перерахувала на рахунок позивачки 337 585,25 грн із призначенням: «добровільне виконання за рішенням суду по справі №160/2765/24 від 04.04.2024 р. індексації, перерах. ГЗ та ГДО у квітні 2026 р.». Банк утримав комісію 50,00 грн, унаслідок чого на картку зараховано 337 535,25 грн. Як зауважила ОСОБА_1 , виписка охоплює рух коштів 14 квітня 2026 року і не підтверджує іншого окремого платежу компенсації втрати частини доходів. У призначенні є службове позначення «1/2», зміст якого позивачці не роз`яснено. Позивачкою зауважено, що відповідач не надав помісячного розрахунку 337 585,25 грн, не відокремив щомісячні виплати від разових та не повідомив: суму нарахованого доходу до оподаткування; суму утриманого ПДФО; суму військового збору; суму фактично виплаченої компенсації ПДФО; чи є цей платіж повним виконанням рішення. ОСОБА_1 зауважує, що донарахування на виконання судового рішення належних сум не звільняє відповідача від обов`язку нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів. Також позивачка наголошує щодо обов`язку відповідача одночасно компенсувати їй податок на доходи фізичних осіб, утриманого під час проведених ВЧ НОМЕР_1 виплат.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

30.07.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Власну позицію відповідач аргументував тим, що питання виплати компенсації за втрату частини доходів врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III від 19.10.2000 р. (далі - Закон №2050-ІІІ), та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, який затверджений постановою. Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 р. (далі - Порядок 159). При цьому, відповідач наголосив, що тільки Законом №1214-IX від 04.02.2021 р. було внесені зміни до Закону №2050-ІІІ та частину 2 статті 2 доповнено абзацом 6 та додано до переліку суму індексації грошових доходів громадян. Також з метою приведення до відповідності норм діючого законодавства до Порядку №159 постановою Кабінету Міністрів України №355 від 14.04.2021 р. пункт 3 доповнено абзацом щодо сума індексації грошових доходів громадян. Тобто, як зауважив відповідач, в переліку нормативно правових актів на момент нарахування індексації був відсутній механізм нарахування зазначеної компенсації на суми індексації. З огляду на вищезазначене, вимога позивача нарахувати та виплатити їй компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення, на думку відповідача, є цілком необґрунтованою та безпідставною. 14.04.2026 р. ВЧ НОМЕР_1 було здійснено виплату позивачу індексації за період нарахування з 01 січня 2016 року по листопад 2022 року та грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р., що не заперечується позивачем в позовній заяві. Зміни до Закону №2050-ІІІ якими доповнено в перелік суми індексації були внесені Законом №1214-IX від 04.02.2021 р. та до Порядку №159 доповнено тільки постановою Кабінету Міністрів України №355 від 14.04.2021 р. Одночасно із цим, відповідач наголосив на тому, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Також відповідач зауважив, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Також відповідач зазначив, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. по справі №160/2765/24 ВЧ НОМЕР_1 у повному обсязі здійснено нарахування та виплату грошових сум, визначених судовим рішенням у сумі 337 585, 25 грн. й одночасно відповідно до вимог Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р., позивачу була нарахована та виплачена компенсація сум податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), утримання якого здійснюється під час виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю №76, згідно з якою сума ПДФО склала 61 690, 71 грн. Ураховуючи викладене, ВЧ НОМЕР_1 стверджує, що виконала судове рішення належним чином та в повному обсязі, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - відсутні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2026 р. строк розгляду справи продовжено на 60 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 10.04.2015 р. по 26.11.2022 р. (накази командира ВЧ НОМЕР_1 за №74 від 10.04.2015 р. та за №372 від 26.11.2022 р.).

Згідно з витягом з наказу т.в.о. командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №74 від 10.04.2015 р. позивача зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №372 від 26.11.2022 р. старшого солдата ОСОБА_3 , механіка відділення засекреченого зв`язку взводу зв`язку роти зв`язку ВЧ НОМЕР_1 , призначену наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від "18" листопада 2022 року Nє41-рс на посаду старшого механіка-оператора відділення спеціального зв`язку взводу зв`язку роти зв`язку військової частини НОМЕР_5 , наказано вважати такою, що 26.11.2022 р.

справи та посаду здала.

Цим же наказом позивача з 26.11.2022 р. виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення, вважати такою, що вибула до нового місця

служби м.Полтава.

Не погодившись з непроведеними ВЧ НОМЕР_1 нарахуванням та виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. й індексацію грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.03.2018 р. по 26.11.2022 р., а також з проведеним відповідачем розрахунком грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р., грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. по справі №160/2765/24 адміністративний позов - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації-різниці (фіксованої індексації грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 26.11.2022 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4147,07 гривень щомісячно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 № 1078.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення) в розмірі 4147,07 гривень щомісячно за період з 01.03.2018 по 26.11.2022 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 №1078.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 26.11.2022 (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 та 2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди

Вищезазначене рішення суду оскаржено ВЧ НОМЕР_1 в апеляційному порядку.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024 р. по справі №160/2765/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року в адміністративній справі №160/2765/24 - залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року в адміністративній справі №160/2765/24 - залишено без змін.

Таким чином, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. по справі №160/2765/24 набрало законної сили 04.11.2024 р.

14.04.2026 р. відповідачем, на виконання вищезазначеного рішення суду у справі №160/2765/24 було нараховано та виплачено позивачу кошти на загальну суму 337 585, 25 грн.

Вважаючи, що ВЧ НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність у вигляді ненарахування та невиплати позивачу у квітні 2026 року компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати неразових грошових доходів, фактично виплачених 14.04.2026 р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. у справі №160/2765/24, а також у зв`язку з непроведенням ВЧ НОМЕР_1 у повному обсязі грошової компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих 14.04.2026 р. із сум індексації, перерахованого грошового забезпечення та грошових допомог, виплачених на виконання рішення у справі №160/2765/24, ОСОБА_1 звернулась за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в цій частині, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 р., до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 цього Закону грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-III та постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 р. (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація провадиться в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (частина 1 статті 2 Закон №2050-ІІІ).

Згідно із частиною 2 статті 2 Закону №2050-III (у чинній редакції), під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

Наведене дає підстави для висновку, що дія Закону №2050-III поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання, застосовується в усіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, а компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

У відповідності до положень статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно із приписами статті 4 Закону №2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету, виплачують компенсацію за рахунок коштів відповідного бюджету.

З метою реалізації Закону №2050-III постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 р. затверджено Порядок №159, пункти 1, 2 якого відтворюють положення Закону №2050-III та конкретизують підстави і механізм виплати компенсації.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств, установ, організацій усіх форм власності та господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги; відсутність у доходів разового характеру.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.

Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане в статті 3 Закону №2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII від 03.07.1991 р., індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону індексації підлягають, зокрема, грошові доходи громадян у вигляді оплати праці (грошового забезпечення).

Отже, індексація не є самостійним видом доходу, а є механізмом підвищення грошового забезпечення і його складовою. Пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що в разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

У постанові від 15.10.2020 р. по справі №240/11882/19, правовідносини в якій є подібними до правовідносин у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку, що індексація є складовою заробітної плати і в разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства. Застосовуючи наведені вище висновки щодо права на компенсацію незалежно від попереднього нарахування доходу, Верховний Суд зазначив, що особа, якій не виплачувалися суми індексації грошового забезпечення внаслідок бездіяльності власника або уповноваженого ним органу, має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу донарахувати належні громадянину суми доходів.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що до набрання чинності Законом України №1214-IX від 04.02.2021 р. компенсація на суми індексації не нараховувалася, з огляду на таке.

Так, в редакції, чинній до внесення змін Законом України №1214-IX, частина 2 статті 2 Закону №2050-III відносила до доходів, на які нараховується компенсація, заробітну плату (грошове забезпечення), складовою якого, як зазначено вище, є індексація.

Пункт 3 Порядку №159 у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №355 від 14.04.2021 р., прямо передбачав, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Цю норму наводить і сам відповідач у відзиві на позовну заяву.

Отже, Законом №1214-IX лише конкретизовано перелік доходів, на які нараховується компенсація, а не запроваджено нове право на компенсацію за несвоєчасну виплату індексації.

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III компенсація виплачується в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Заборгованість з індексації грошового забезпечення погашено 14.04.2026 р., тому обов`язок відповідача виплатити компенсацію виник у квітні 2026 року, коли частина 2 статті 2 Закону №2050-III вже містила пряму вказівку на суму індексації грошових доходів громадян.

За таких обставин застосування Закону №2050-III до спірних правовідносин не є наданням йому зворотної дії в часі, а посилання відповідача на частину 1 статті 58 Конституції України є безпідставним.

Суд також не бере до уваги доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-III установи, що фінансуються з бюджету, виплачують компенсацію за рахунок коштів відповідного бюджету, а законодавство не ставить право громадянина на компенсацію в залежність від обсягу фінансування конкретної установи.

Безпідставними є й доводи відповідача про дискреційний характер його повноважень.

Закон №2050-III імперативно покладає на відповідача обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію в разі порушення строків виплати доходу і не надає йому права діяти на власний розсуд.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, обчислення конкретної суми компенсації залишається обов`язком відповідача, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині способу обчислення сум відповідних компенсацій.

Як встановлено судом, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. по справі №160/2765/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024 р., відповідача зобов`язано, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :

- індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року;

- індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення) в розмірі 4147,07 гривень щомісячно за період з 01.03.2018 р. по 26.11.2022 р. включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2023 р.

Отже, суми індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. та з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р. належали позивачу в період проходження військової служби, однак не були нараховані та виплачені у встановлені строки внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Ці суми виплачені позивачу лише 14.04.2026 р., тобто із затримкою значно більше ніж на один календарний місяць, у період невиплати мало місце зростання споживчих цін, а індексація грошового забезпечення не має разового характеру.

За таких обставин позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. та з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р., виплаченої 14.04.2026, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації в місяці погашення заборгованості є протиправною.

Суд звертає увагу, що зазначений у позовних вимогах періоди «з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. та з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р.» охоплює як період, за який позивачу належала індексація (індексація-різниця) грошового забезпечення (з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. та з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р.), так і період її невиплати (до 14.04.2026 р.).

З метою чіткого визначення обсягу обов`язку відповідача суд зазначає в резолютивній частині рішення період, за який нараховано дохід, і дату його фактичної виплати, що не виходить за межі позовних вимог.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. по справі №160/2765/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024 р., відповідача зобов`язано, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р. (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р., з урахуванням раніше виплачених сум.

Перераховане грошове забезпечення також виплачено позивачу лише 14.04.2026 р.

Оскільки частина 2 статті 2 Закону №2050-III прямо відносить заробітну плату (грошове забезпечення) до доходів, на які нараховується компенсація, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати донарахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 2 Закону №2050-III та пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають лише ті грошові доходи, які не мають разового характеру.

Рішенням суду від 04.04.2024 р. по справі №160/2765/24 відповідача зобов`язано перерахувати, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення та грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за відповідні роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р., грошова допомога для оздоровлення виплачується військовослужбовцям один раз на рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Отже, грошова допомога для оздоровлення, як і інші одноразові додаткові види грошового забезпечення, має разовий характер, а тому на суми її донарахування компенсація відповідно до Закону №2050-III не нараховується.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в частині компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.200 р. по 26.11.2022 р., крім виплат разового характеру.

Оскільки компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення є одним видом компенсації, передбаченим Законом №2050-III, і нараховується на суми, виплачені позивачу одночасно 14.04.2026 р. на виконання одного судового рішення, суд вважає за можливе викласти висновок щодо цих позовних вимог в одному пункті резолютивної частини рішення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, судовому захисту підлягає право, яке на момент звернення до суду порушене, невизнане або оспорюване.

Обов`язок нарахувати, утримати та сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб і військовий збір під час нарахування (виплати) доходу, а також ставки цих платежів визначені безпосередньо Податковим кодексом України та покладені на відповідача як на податкового агента.

Підстави, порядок і розмір виплати грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманих з грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям, визначені Порядком №44.

Ці обов`язки виникають у відповідача в силу закону в момент нарахування (виплати) компенсації та не потребують окремого підтвердження судовим рішенням.

Компенсацію втрати частини доходів на момент розгляду справи не нараховано і не виплачено, тому відсутні підстави вважати, що під час її виплати відповідач порушить права позивача щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб.

Спору між сторонами з цього питання немає.

Отже, ці вимоги стосуються правовідносин, які можуть виникнути в майбутньому, є передчасними і спрямовані на захист прав, які ще не порушені, а тому задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо непроведення ВЧ НОМЕР_1 у повному обсязі грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих 14.04.2026 р. із сум індексації, перерахованого грошового забезпечення та грошових допомог, виплачених на виконання рішення у справі №160/2765/24, суд зазначає таке.

Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р. (далі - Порядок №44).

Відповідно до пункту 1 Порядку №44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Згідно з пунктом 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

За змістом пунктів 4, 5 Порядку №44, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Системний аналіз Порядку №44 доводить, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, так й особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення.

Відтак, з урахуванням наведених вище норм, нарахування та виплата невиплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27.07.2023 р. у справі №380/813/22, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що 14.04.2026 р. відповідачем, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. по справі №160/2765/24 було нараховано та виплачено позивачу кошти на загальну суму 337 585, 25 грн.

Як слідує зі змісту наданої ВЧ НОМЕР_1 разом із відзивом на позовну заяву розрахунково-платіжної відомості за №76 (за квітень 2026 року) ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі №160/2765/24 від 04.04.2024 р. нараховано:

- індексацію за період з 01.01.2015 р. по 28.02.2018 р. в сумі 83 625, 21 грн.№

- індексацію (індексацію-різницю) за період з 01.03.2018 р. по день виключення позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 в сумі 124 779, 62 грн.

- грошове забезпечення (перерахунок за період з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р.) на суму 117 405, 87 грн.;

- грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки на суму 11 358, 99 грн.;

- грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням ШДГВ за 2015, 2016, 2017, 2018 роки на суму 5556, 45 грн.

Так, згідно із цією розрахунково-платіжною відомістю позивачу було нараховано коштів на загальну суму 342 726, 14 грн., з яких утримано податок на доходи фізичних осіб на суму 61 690, 71 грн. та військовий збір на суму 5140, 89 грн.

Одночасно із цим відповідачем компенсовано позивачу податок на доходи фізичних осіб на суму 61 690, 71 грн., у зв`язку з чим загальна сума до фактичної виплати склала 337 585, 25 грн. й надійшла на банківський рахунок ОСОБА_1 14.04.2026 р., що підтверджується платіжною інструкцією за №1384 від 13.04.2026 р.

Таким чином, доводи позивача щодо ненарахування відповідачем компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є безпідставними, оскільки з матеріалів справи встановлено, що ВЧ НОМЕР_1 вже здійснила відповідні нарахування відповідно до Порядку №44.

З огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав та інтересів слід зазначити таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Основного Закону України).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 р. №5-рп/2005, від 29.06.2010 р. №17-рп/2010, від 22.12.2010 р. №23-рп/2010, від 11.10.2011 р. №10-рп/2011).

У рішенні в справі "Будченко проти України від 24.04.2014 р. (заява №38677/06, пункти 38-39) Європейський суд з прав людини зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.

Держава гарантує виконання взятих на себе зобов`язань.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р., "Щокін проти України" від 14.10.2010 р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011 р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 р.. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22.01.2009 р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 р.) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 р. в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 р. в справі "Трегубенко проти України").

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державною принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 р. (заява №38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) у квітні 2026 року компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. та з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р. та грошового забезпечення (крім виплат разового характеру) за період з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р., фактично виплачених 14.04.2026 р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. у справі №160/2765/24;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. до 28.02.2018 р., індексації-різниці за період з 01.03.2018 р. до 26.11.2022 р. та грошового забезпечення (крім виплат разового характеру) за період з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р., фактично виплачених 14.04.2026 р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. у справі №160/2765/24.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р., заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 р., серія A, №303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007 р., заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із приписами частин 1, 2 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Стосовно заявленого ОСОБА_1 у прохальній частині позовної заяви клопотання про встановлення в порядку статті 382 КАС України судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі суд зазначає наступне.

Поряд з тим, на думку суду, відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі, як про це просить позивач.

Пунктом 4-1 частини 6 статті 246 КАС України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про здійснення судового контролю, передбаченого частинами п`ятою, шостою статті 382 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 382 КАС України, за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд зазначає, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.

Разом з цим, на час вирішення розглядуваного спору відсутні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення.

Окремо необхідно зауважити, що встановлення судового контролю може мати місце також і на стадії виконання судового рішення за заявою сторони, на користь якої таке рішення ухвалене.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого позивачем клопотання про встановлення судового контролю на стадії прийняття судом рішення по суті спору.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) у квітні 2026 року компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. та з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р. та грошового забезпечення (крім виплат разового характеру) за період з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р., фактично виплачених 14.04.2026 р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. у справі №160/2765/24.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. до 28.02.2018 р., індексації-різниці за період з 01.03.2018 р. до 26.11.2022 р. та грошового забезпечення (крім виплат разового характеру) за період з 29.01.2020 р. по 26.11.2022 р., фактично виплачених 14.04.2026 р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 р. у справі №160/2765/24.

У задоволенні іншої частини позовних вимог,- відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 09.11.2026 р.

Суддя О.М. Неклеса

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
09.11.2026 Ухвала № 141312136 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
27.07.2026 Ухвала № 138541922 Дніпропетровський окружний адміністративний суд