ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року Справа № 160/31543/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
02.10.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 02.10.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.05.2026 року №047050036637 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.02.2026 року.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мав інвалідність з дитинства та якого вона виховала до досягнення шестирічного віку. На підтвердження зазначених обставин позивач посилається на медичні висновки від 17.01.2003 року №1/06 та від 27.01.2010 року №2/16, довідку лікарсько-консультаційної комісії від 06.02.2026 року №53/15, відповідно до якої її син був визнаний особою з інвалідністю з дитинства у віці до шести років, у квітні 1999 року, у зв`язку із захворюванням - хронічною двобічною нейросенсорною туговухістю (Н90.3), а також на документи медико-соціальної експертної комісії щодо встановлення йому у 2013 році III групи інвалідності безстроково з причиною інвалідності «інвалідність з дитинства». Позивач зазначає, що 28.04.2026 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки досягла 50-річного віку та має страховий стаж понад 15 років. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.05.2026 року №047050036637 їй відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності документів, які підтверджують визнання її сина особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю. На переконання позивача, відповідачем не надано належної оцінки сукупності поданих медичних документів, які підтверджують наявність у її сина відповідного захворювання та медичних показань для встановлення інвалідності до досягнення шестирічного віку. При цьому позивач наголошує, що її син загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок ракетного удару по житловому будинку в місті Дніпрі, під час якого було знищено його житло разом з особистими документами. Крім того, отримати первинну медичну документацію за відповідний період не виявилося можливим у зв`язку із закінченням установлених строків її зберігання, про що повідомив заклад охорони здоров`я. З огляду на викладене позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин, які мають значення для призначення пенсії, є протиправним та порушує її право на пенсійне забезпечення, у зв`язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 05.10.2026 року передана судді Пруднику С.В.
07.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
28.10.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що 28.04.2026 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності розгляд зазначеної заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яким 06.05.2026 року прийнято рішення №047050036637 про відмову у призначенні пенсії. Відповідач вказує, що на дату звернення позивач досягла 50-річного віку, а її страховий стаж становив 22 роки 9 місяців, що відповідає встановленим законодавством вимогам щодо віку та тривалості страхового стажу для призначення дострокової пенсії за віком матері особи з інвалідністю з дитинства. Водночас, на переконання відповідача, позивачем не надано належних документів, які підтверджують факт визнання її сина ОСОБА_2 особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю у порядку, визначеному законодавством. Посилаючись на положення пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, відповідач зазначає, що визнання особи особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю підтверджується випискою з акта огляду МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги або довідкою органу, що призначає допомогу. При цьому у випадку встановлення інвалідності після досягнення дитиною шестирічного віку необхідним є подання висновку лікарсько-консультаційної комісії про наявність медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Відповідач наголошує, що обов`язковою умовою призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV є не лише досягнення матір`ю встановленого віку та наявність необхідного страхового стажу, а й належне документальне підтвердження факту інвалідності дитини з дитинства та її виховання до шестирічного віку. З огляду на відсутність, на думку відповідача, належного документального підтвердження зазначених обставин, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вважає рішення від 06.05.2026 року №047050036637 правомірним, прийнятим у межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку із чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України та матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначені обставини підтверджуються паспортом громадянина України позивача та повторним свідоцтвом про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , виданим 28.01.2026 року Вільногірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Зі змісту вказаного свідоцтва про народження вбачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Вільногірську Дніпропетровської області, його батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Матеріалами справи підтверджено, що син позивача з дитячого віку мав захворювання органів слуху, у зв`язку з яким проходив медичні огляди та щодо якого оформлювалися відповідні медичні висновки.
Так, відповідно до медичного висновку №1/06 від 17.01.2003 року на дитину (підлітка) з інвалідністю віком до 16 років, оформленого закладом охорони здоров`я, у ОСОБА_2 встановлено захворювання, пов`язане з порушенням слуху.
У пункті 6 зазначеного медичного висновку наведено висновок про відповідність наявного захворювання розділу 9, пункту 3, підпункту 3.1 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 16 років.
Крім того, матеріали справи містять медичний висновок №2/16 від 27.01.2010 року про дитину з інвалідністю віком до 16 років, у якому зазначено діагноз за кодом Н90.3 та підтверджено відповідність захворювання розділу 9, пункту 3, підпункту 3.1 відповідного Переліку медичних показань.
Зазначений медичний висновок містить відомості про повторне оформлення медичних документів та посилання на попередній період встановлення відповідного патологічного стану.
Судом також встановлено, що у подальшому ОСОБА_2 проходив огляд медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №033770 ОСОБА_2 встановлено III групу інвалідності безстроково.
Причиною інвалідності у зазначеній довідці визначено «інвалідність з дитинства».
Отже, наявні в матеріалах справи медичні документи містять відомості про захворювання ОСОБА_2 у дитячому віці, оформлення відповідних медичних висновків у 2003 та 2010 роках, а також встановлення йому III групи інвалідності з причиною «інвалідність з дитинства».
Водночас судом встановлено, що 06.02.2026 року лікарсько-консультаційною комісією Комунального підприємства «Вільногірський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Вільногірської міської ради Дніпропетровської області видано довідку №53/15.
Зі змісту зазначеної довідки вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був визнаний особою з інвалідністю з дитинства у віці до шести років, а саме у квітні 1999 року.
У довідці зазначено діагноз: «Хронічна двостороння нейросенсорна туговухість (Н90.3)».
Таким чином, у матеріалах справи наявний окремий документ лікарсько-консультаційної комісії від 06.02.2026 року №53/15, який містить відомості про наявність у сина позивача захворювання та його визнання особою з інвалідністю з дитинства до досягнення шестирічного віку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 28 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 18.01.2023 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Відповідно до зазначеного свідоцтва місцем смерті ОСОБА_2 є місто Дніпро Дніпропетровської області.
Як зазначено у позовній заяві, син позивача загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок ракетного удару по багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 .
За твердженням позивача, внаслідок руйнування житлового будинку були знищені особисті речі та документи її сина, зокрема медична документація, що підтверджувала встановлення інвалідності в дитячому віці.
З метою отримання документів, необхідних для підтвердження права на дострокове пенсійне забезпечення, представник позивача звернувся із відповідним адвокатським запитом до Комунального підприємства «Вільногірська центральна міська лікарня» Вільногірської міської ради Дніпропетровської області.
Листом від 31.07.2026 року №12/672 Комунальне підприємство «Вільногірська центральна міська лікарня» повідомило, що відповідно до порядку оформлення та видачі медичних і медико-соціальних документів довідка до акта огляду МСЕК видається безпосередньо пацієнту, виписка з акта огляду МСЕК надсилається до органу, що призначає пенсію, а медичний висновок на дитину з інвалідністю видається у двох примірниках, один з яких передається батькам або законним представникам дитини, а другий надсилається до органу праці та соціального захисту населення.
У зазначеному листі також повідомлено, що строк зберігання відповідних реєстраційних журналів становить три роки, а тому з огляду на закінчення встановлених строків зберігання документація за період до досягнення ОСОБА_2 шестирічного віку, тобто до 2000 року, у закладі охорони здоров`я відсутня.
Наведені обставини підтверджують факт звернення за отриманням додаткової медичної документації та неможливість її надання зазначеним закладом охорони здоров`я у зв`язку із закінченням строків зберігання.
Судом також встановлено, що 07.02.2026 року ОСОБА_1 досягла 50-річного віку.
28.04.2026 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком як мати особи з інвалідністю з дитинства, яку вона виховала до шестирічного віку, відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Розгляд зазначеної заяви здійснювався за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення від 06.05.2026 року №047050036637 про відмову у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що на дату звернення до пенсійного органу вік позивача становив 50 років 2 місяці 21 день, а страховий стаж - 22 роки 9 місяців.
Отже, відповідачем фактично підтверджено досягнення позивачем установленого пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV віку та наявність страхового стажу понад передбачені зазначеною нормою 15 років.
Разом з тим підставою для відмови у призначенні пенсії визначено відсутність документів про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.
У рішенні від 06.05.2026 року №047050036637 відповідач послався на пункт 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1.
Відповідач зазначив, що визнання особи особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується відповідними медичними документами, а у випадку встановлення інвалідності після досягнення шестирічного віку необхідним є подання висновку лікарсько-консультаційної комісії про наявність медичних показань для визнання дитини дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
У зв`язку з відсутністю, на думку пенсійного органу, належного документального підтвердження зазначеної обставини позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком.
При цьому у рішенні відповідача зазначено, що у разі повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами право позивача на пенсійну виплату буде переглянуто.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду із цією позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Отже, законодавець пов`язує виникнення права матері особи з інвалідністю з дитинства на дострокове пенсійне забезпечення із сукупністю таких юридичних обставин: досягненням 50-річного віку, наявністю страхового стажу не менше 15 років, вихованням дитини до шестирічного віку та підтвердженням її інвалідності з дитинства відповідно до вимог законодавства.
При цьому зазначена норма не встановлює обов`язкової умови щодо наявності у дитини статусу особи з інвалідністю саме на момент досягнення матір`ю пенсійного віку або звернення за призначенням пенсії.
Також закон не пов`язує реалізацію матір`ю права на дострокове пенсійне забезпечення з тим, чи є її дитина живою на момент звернення до пенсійного органу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 та 07.02.2026 року досягла 50-річного віку.
Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.05.2026 року №047050036637 страховий стаж позивача становить 22 роки 9 місяців.
Таким чином, на момент звернення до пенсійного органу 28.04.2026 року позивач відповідала встановленим законом вимогам щодо віку та страхового стажу.
Наведені обставини відповідачем не заперечуються.
Спірним у цій справі є питання належного підтвердження інвалідності з дитинства сина позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема наявності відповідних медичних показань до досягнення ним шестирічного віку.
Відповідно до пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, визнання особи особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю підтверджується відповідними документами, зокрема медичними висновками та документами медико-соціальної експертної комісії.
У разі встановлення інвалідності після досягнення шестирічного віку підтвердження наявності медичних показань для визнання дитини дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку здійснюється на підставі висновку лікарсько-консультаційної комісії.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що визначальне значення для реалізації права матері на дострокову пенсію має не виключно дата формального встановлення інвалідності дитині, а й підтвердження наявності відповідних медичних показань до досягнення нею шестирічного віку.
При цьому Порядок №22-1 передбачає спеціальний механізм підтвердження зазначених обставин висновком лікарсько-консультаційної комісії.
З матеріалів справи вбачається, що син позивача ОСОБА_2 з дитячого віку мав захворювання органів слуху - хронічну двобічну нейросенсорну туговухість, код Н90.3.
Зазначена обставина підтверджується медичним висновком від 17.01.2003 року №1/06 та медичним висновком від 27.01.2010 року №2/16, у яких наведено відомості про відповідне захворювання та його належність до медичних показань, що давали підстави для встановлення інвалідності в дитячому віці.
Крім того, відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №033770 ОСОБА_2 встановлено III групу інвалідності безстроково, а причиною інвалідності визначено «інвалідність з дитинства».
Отже, зазначені медичні документи підтверджують наявність у сина позивача захворювання, яке мало тривалий характер, та його офіційне визнання особою з інвалідністю з дитинства.
Водночас суд звертає особливу увагу на довідку лікарсько-консультаційної комісії Комунального підприємства «Вільногірський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 06.02.2026 року №53/15.
Відповідно до змісту зазначеної довідки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був визнаний особою з інвалідністю з дитинства у віці до шести років, а саме у квітні 1999 року, у зв`язку із захворюванням - хронічною двобічною нейросенсорною туговухістю (Н90.3).
Суд зазначає, що станом на квітень 1999 року ОСОБА_2 не досяг шестирічного віку, оскільки шість років йому виповнилося лише 01.02.2000 року.
Таким чином, довідка лікарсько-консультаційної комісії від 06.02.2026 року №53/15 містить прямі відомості про наявність відповідного стану здоров`я та визнання сина позивача особою з інвалідністю з дитинства до досягнення шестирічного віку.
Суд враховує, що зазначена довідка видана уповноваженим закладом охорони здоров`я та містить конкретні відомості щодо особи, діагнозу і часу виникнення обставин, які мають значення для призначення пенсії.
При цьому матеріали справи не містять доказів скасування, визнання недійсною або встановлення недостовірності зазначеної довідки.
Відповідачем також не наведено конкретних обставин, які свідчили б про недостовірність зазначених у ній медичних відомостей.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що довідка лікарсько-консультаційної комісії від 06.02.2026 року №53/15 у сукупності з медичними висновками від 17.01.2003 року №1/06, від 27.01.2010 року №2/16 та довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №033770 є належним документальним підтвердженням обставин, пов`язаних з інвалідністю з дитинства сина позивача до досягнення ним шестирічного віку.
Суд наголошує, що оцінка доказів повинна здійснюватися не шляхом формального виокремлення одного документа, а з урахуванням їх змісту, взаємного зв`язку та узгодженості між собою.
У цій справі медичні документи, складені у різні періоди, послідовно підтверджують наявність у ОСОБА_2 захворювання органів слуху та інвалідності з дитинства, а довідка лікарсько-консультаційної комісії від 06.02.2026 року №53/15 конкретизує час виникнення відповідних обставин - квітень 1999 року.
Суд також враховує, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 18.01.2023 року.
За поясненнями позивача, її син загинув унаслідок ракетного удару по житловому будинку АДРЕСА_1 , внаслідок чого були знищені його особисті документи.
Крім того, листом Комунального підприємства «Вільногірська центральна міська лікарня» від 31.07.2026 року №12/672 повідомлено про відсутність первинної медичної документації за відповідний період у зв`язку із закінченням установлених строків її зберігання.
Зазначені обставини свідчать про наявність об`єктивних перешкод для отримання позивачем окремих первинних медичних документів, складених понад 25 років тому.
Водночас суд зазначає, що відсутність первинної медичної документації внаслідок закінчення строків її зберігання не може автоматично спростовувати достовірність інших належних медичних документів, виданих компетентними закладами охорони здоров`я.
Протилежний підхід фактично унеможливлював би реалізацію права на дострокове пенсійне забезпечення особами, які з об`єктивних причин не можуть отримати документи, що не підлягають подальшому зберіганню.
При цьому суд підкреслює, що наведені обставини не звільняють особу від обов`язку підтвердження юридично значущих фактів, однак у цій справі такі факти підтверджуються сукупністю наявних медичних документів.
Вирішуючи спір, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.05.2019 року у справі №330/2181/16-а.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.05.2014 року у справі №21-133а14, відповідно до якої визначальним для призначення дострокової пенсії за віком матері особи з інвалідністю з дитинства є встановлення факту наявності у дитини відповідних медичних показань до досягнення шестирічного віку та її виховання матір`ю до зазначеного віку.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для вирішення питання про право на дострокове пенсійне забезпечення правове значення має не лише дата формального встановлення інвалідності, а насамперед момент виникнення медичних показань для її встановлення.
При цьому у випадку, коли інвалідність дитині встановлено після досягнення шестирічного віку, належним підтвердженням наявності медичних показань до зазначеного віку є висновок лікарсько-консультаційної комісії.
Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що пункт 2.18 Порядку №22-1 не суперечить положенням Закону України №1058-IV, оскільки визначає порядок документального підтвердження юридично значущих обставин, а не встановлює додаткових умов виникнення права на пенсію.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.10.2019 року у справі №680/852/17 та від 18.12.2019 року у справі №820/2883/18.
Застосовуючи наведені висновки до спірних правовідносин, суд зазначає, що обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин справ, у яких Верховний Суд визнавав правомірною відмову у призначенні дострокової пенсії за відсутності висновку лікарсько-консультаційної комісії.
Зокрема, у справі №330/2181/16-а позивач не надала відповідного висновку ЛКК, який підтверджував би наявність медичних показань до досягнення дитиною шестирічного віку.
Натомість у справі, що розглядається, наявна довідка лікарсько-консультаційної комісії від 06.02.2026 року №53/15, яка містить прямі відомості про визнання ОСОБА_2 особою з інвалідністю з дитинства у квітні 1999 року, тобто до досягнення шестирічного віку.
Зазначені відомості узгоджуються з медичними висновками від 17.01.2003 року №1/06, від 27.01.2010 року №2/16 та довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №033770.
Отже, правові висновки Верховного Суду щодо необхідності документального підтвердження медичних показань до досягнення дитиною шестирічного віку не спростовують позицію позивача, а підлягають застосуванню з урахуванням конкретних доказів, наявних у цій справі.
Суд наголошує, що наведена практика Верховного Суду не передбачає можливості відмови у призначенні дострокової пенсії виключно з мотивів встановлення інвалідності у більш пізньому віці, якщо належним медичним документом підтверджено наявність відповідних показань до досягнення дитиною шести років.
За таких обставин суд доходить висновку, що наявні медичні документи, оцінені в їх сукупності, підтверджують обставину, з якою законодавство пов`язує право матері особи з інвалідністю з дитинства на дострокове пенсійне забезпечення.
Щодо факту виховання дитини до шестирічного віку.
Окремо суд надає оцінку обставинам виховання позивачем її сина ОСОБА_2 до досягнення шестирічного віку.
Відповідно до повторного свідоцтва про народження від 28.01.2026 року матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків має ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Суд враховує, що свідоцтво про народження підтверджує родинний зв`язок між позивачем та її сином, а медичні документи, оформлені у дитячому віці, підтверджують необхідність медичного спостереження за станом його здоров`я.
При цьому відповідач не визначив відсутність доказів виховання дитини до шестирічного віку самостійною підставою відмови у призначенні пенсії.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою відмови було саме не підтвердження інвалідності з дитинства сина позивача.
Відповідачем не наведено доказів, які б спростовували твердження позивача про виховання нею сина до досягнення шестирічного віку.
Відтак, оцінюючи наявні докази у сукупності та враховуючи відсутність спору між сторонами щодо факту виховання дитини, суд виходить із підтвердженості цієї обставини для цілей вирішення спору.
Щодо протиправності рішення відповідача.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.
За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
У цій справі відповідачем не заперечується досягнення позивачем 50-річного віку та наявність у неї страхового стажу тривалістю 22 роки 9 місяців.
Водночас відповідачем не спростовано відомостей, викладених у довідці лікарсько-консультаційної комісії від 06.02.2026 року №53/15, щодо наявності інвалідності з дитинства у сина позивача до досягнення ним шестирічного віку.
Суд звертає увагу, що відсутність первинних медичних документів за 1999 рік не є тотожною відсутності медичних показань для встановлення інвалідності у відповідному віці.
Факт неможливості отримання таких документів підтверджується листом Комунального підприємства «Вільногірська центральна міська лікарня» від 31.07.2026 року №12/672.
При цьому відповідач не довів, що довідка ЛКК від 06.02.2026 року №53/15 видана неуповноваженим органом, містить недостовірні відомості або не може бути використана для підтвердження відповідних медичних обставин.
Суд зазначає, що покладення на позивача обов`язку надати документи, отримання яких є об`єктивно неможливим через закінчення строків їх зберігання, за наявності інших належних медичних доказів призводило б до надмірного формалізму у застосуванні законодавства про соціальний захист.
Водночас право на пенсійне забезпечення не може ставитися в залежність від обставин, які не передбачені законом як самостійні підстави для відмови у призначенні пенсії.
Суд вважає, що відповідач, приймаючи рішення від 06.05.2026 року №047050036637, не забезпечив належного дослідження всіх документів та не врахував їх взаємного зв`язку.
Таким чином, відповідачем не доведено правомірності відмови у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком.
За встановлених обставин суд доходить висновку, що ОСОБА_1 відповідає умовам, передбаченим пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV, для призначення дострокової пенсії за віком.
Відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.05.2026 року №047050036637 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо дати призначення дострокової пенсії за віком.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача призначити позивачу дострокову пенсію за віком з 08.02.2026 року, суд виходить із наступного.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відтак 50-річного віку, з досягненням якого пункт 3 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV пов`язує виникнення права на дострокову пенсію за віком, позивач досягла 07.02.2026 року.
Із заявою про призначення дострокової пенсії за віком позивач звернулася 28.04.2026 року.
Отже, звернення за призначенням пенсії відбулося в межах тримісячного строку після досягнення позивачем 50-річного віку.
За таких обставин суд доходить висновку, що положення пункту 1 частини першої статті 45 Закону України №1058-IV підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а датою, з якої позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком, є 08.02.2026 року.
При цьому суд зазначає, що протиправна відмова пенсійного органу у призначенні пенсії не може позбавляти особу права на отримання пенсійних виплат із дати, визначеної законом.
Інше тлумачення фактично дозволяло б суб`єкту владних повноважень шляхом прийняття протиправного рішення змінювати момент виникнення права особи на пенсійне забезпечення, що суперечило б принципу верховенства права.
Отже, вимога позивача про призначення дострокової пенсії за віком з 08.02.2026 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, а також зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зазначає, що повноваження органу Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії не є дискреційними у випадку, коли особа відповідає всім установленим законом умовам для її призначення.
За наявності передбачених законодавством юридичних фактів пенсійний орган зобов`язаний призначити відповідну пенсію та не наділений правом обирати між її призначенням і відмовою.
У цій справі судом встановлено, що позивач досягла 50-річного віку, має страховий стаж понад 15 років, є матір`ю ОСОБА_2 , якого виховала до шестирічного віку, а наявні медичні документи підтверджують інвалідність з дитинства її сина та відповідні медичні обставини до досягнення ним зазначеного віку.
Таким чином, судом встановлено сукупність юридичних обставин, необхідних для призначення позивачу дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV.
Суд враховує, що зобов`язання відповідача лише повторно розглянути заяву позивача за встановленої судом наявності всіх умов для призначення пенсії не забезпечить повного та ефективного поновлення порушеного права.
Такий спосіб захисту створював би можливість повторного прийняття пенсійним органом рішення про відмову та необхідність нового звернення позивача до суду.
Натомість безпосереднє зобов`язання відповідача призначити пенсію відповідає характеру порушеного права, встановленим обставинам справи та вимогам ефективного судового захисту.
З огляду на викладене суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV з 08.02.2026 року.
Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивачем підтверджено наявність передбачених законодавством умов для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства.
Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_1 07.02.2026 року досягла 50-річного віку, має страховий стаж тривалістю 22 роки 9 місяців, є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а наявні медичні документи, зокрема довідка лікарсько-консультаційної комісії від 06.02.2026 року №53/15, підтверджують наявність у її сина інвалідності з дитинства до досягнення шестирічного віку.
Відповідачем не надано належних та достатніх доказів, які б спростовували зазначені обставини або підтверджували правомірність відмови у призначенні пенсії.
Суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.05.2026 року №047050036637 прийнято без належного врахування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про призначення пенсії, та з неправильним застосуванням положень пункту 3 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV і пункту 2.18 Порядку №22-1.
За таких обставин оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас з огляду на встановлення судом усіх необхідних умов для призначення пенсії, а також звернення позивача із заявою від 28.04.2026 року в межах тримісячного строку після досягнення 50-річного віку, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача призначити позивачу дострокову пенсію за віком з 08.02.2026 року.
Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1064,96 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1064,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.05.2026 року №047050036637 про відмову у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.02.2026 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник