ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
13 листопада 2026 року (09:40) Справа № 280/9087/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Апухтіна Дмитра, 29, код ЄДРПОУ 40108688) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
31.08.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУНП в Запорізькій області), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень позивачу у розмірі 15 % до посадового окладу з 01.11.2015 по 01.12.2016, з 01.12.2016 по 01.09.2020, з 01.10.2020 до 01.11.2020, з 25.02.2021 до 25.03.2022, та з 20.04.2023 по 08.05.2025;
зобов`язати відповідача здійснити виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень позивачу у розмірі 15 % до посадового окладу з 01.11.2015 по 01.12.2016, з 01.12.2016 по 01.09.2020, з 01.10.2020 до 01.11.2020, з 25.02.2021 до 25.03,2022, та з 20.04.2023 по 08.05.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону України «Про державну таємницю» виникає право на отримання компенсації. ОСОБА_1 , за займаною ним посадою, було надано доступ до державної таємниці із ступенем секретності «Цілком таємно» і «Таємно». Позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не встановлення, не нарахування та не виплати йому надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15 відсотків посадового окладу за період проходження служби з 01.11.2015 до 01.12.2016, з 01.12.2016 до 01.09.2020, з 01.10.2020 до 01.11.2020, з 25.02.2021 до 25.03.2022 та з 20.04.2023 до 08.05.2025. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 07.09.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
22.09.2026 засобами підсистеми «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№54706). В обґрунтування відзиву зазначено, що визначальною умовою для встановлення надбавки є підтверджений факт постійної роботи поліцейського з відомостями, що становлять державну таємницю, тоді як наявність допуску до державної таємниці або перебування на відповідній посаді самі по собі права на таку виплату не породжують. Надбавка за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу фактично встановлювалася та виплачувалася позивачу у періоди з січня 2020 року по вересень 2020 року включно та з грудня 2020 року по лютий 2021 року включно. Натомість щодо інших заявлених позивачем періодів установлені в передбаченому законодавством порядку підтвердження наявності сукупності необхідних умов для встановлення надбавки відсутні. Зокрема, відсутнє встановлене документальне підтвердження постійної роботи позивача з відомостями, що становлять державну таємницю, та оформлення передбачених Порядком №260 підстав для встановлення відповідної виплати. Таким чином, фактична виплата надбавки позивачу здійснювалася лише у ті періоди, щодо яких у встановленому порядку були підтверджені та оформлені передбачені законодавством підстави для її встановлення. Щодо інших спірних періодів таких установлених підтверджень не було, а тому надбавка позивачу у відповідні періоди не встановлювалася та не виплачувалася. З посиланням на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 07.08.2019 у справі №820/5122/17, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу, оскільки вважає їх завищеним, неспівмірним та таким, що не відповідають критеріям розумності та реальності. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також, 22.09.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№54710) про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
Ухвалами суду від 05.11.2026 витребувано інформацію та додаткові докази від Управління Служби безпеки України в Запорізькій області та ГУНП в Запорізькій області.
09.11.2026 засобами системи «Електронний суд» від ГУНП в Запорізькій області надійшли витребувані докази (клопотання про долучення доказів за вх.№65424).
10.11.2026 засобами системи «Електронний суд» від Управління Служби безпеки України в Запорізькій області надійшла витребувана інформація (заява про виконання ухвали суду за вх.№65686).
Інших заяв (клопотань, пояснень, відповідей тощо) від учасників справи до суду не надходило.
Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, судом встановлено наступне.
З 17.07.2000 до 06.11.2015 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України.
З 07.11.2015 по 31.05.2026 позивач проходив службу в Національній поліції України на різних посадах.
Зазначене підтверджується відомостями з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , дата заповнення 17.07.2000.
Наказом ГУНП в Київській області від 29.05.2026 №165 о/с (по особовому складу) позивача, підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу взаємодії з громадянами Бучанського районного управління поліції, з 31.05.2026 звільнено зі служби в поліції на підставі п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (копія витягу з наказу долучена до матеріалів справи).
Позивач, через свого представника, звертався до відповідача з питання нарахування та виплати йому надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % від посадового окладу.
На адвокатський запит представника позивача від 14.08.2026, ГУНП в Запорізькій області була надана відповідь №126062-2026 від 19.08.2026 в якій зазначено наступне:
«За обліками УРТЗІ ГУНП в Запорізькій області, згідно інформації з поновленої облікової картки громадянина про надання допуску та доступу до державної таємниці (№1271ДСК від 13.05.2025) ОСОБА_1 мав допуск до державної таємниці за формою 2 (два), який був йому наданий розпорядженням Управлінням служби безпеки України в Запорізькій області від 30.01.2020 №11Д.
Відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939, «Доступ до державної таємниці надається керівником підприємства, установи, організації наказом після отримання визначеного пунктом 59 цього Порядку письмового повідомлення органу СБУ про надання громадянину допуску до державної таємниці». ОСОБА_1 мав доступ до державної таємниці з січня 2020 року до березня 2022 року, перебуваючи на посадах, за якими передбачалось наявність допуску та доступу до державної таємниці.
Наказом начальника ГУНП в Запорізькій області від 25.02.2021 №113о/с ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника відділення поліції №2 Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області. За вказаною посадою йому було надано доступ до інформації із ступенем секретності «Цілком таємно» і «Таємно».
У зв`язку з військовою агресією рф проти України, знаходженням окупаційних військ рф та веденням бойових дій на території обслуговування Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області, підрозділ не проваджував діяльність пов`язану з державною таємницею, на підставі чого, наказом начальника ГУНП в Запорізькій області від 25.03.2022 №2д, ОСОБА_1 , було припинено доступ до інформації зі ступенем секретності «Цілком таємно» і «Таємно».
Після поновлення діяльності пов`язаної з державною таємницею Василівським РУП ГУНП в Запорізькій області, ОСОБА_1 , наказом начальника Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області від 20.04.2023 №1д, було надано доступ до державної таємниці із ступенем секретності «Цілком таємно» і «Таємно» за посадою начальника відділення поліції №2 Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області.
Наказом начальника ГУНП в Запорізькій області від 08.05.2025 №297о/с, ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділення поліції №2 Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області. Наказом начальника Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області від 08.05.2025 №10д, ОСОБА_1 було припинено доступ до інформації із ступенем секретності «Цілком таємно» і «Таємно».
Допуск за формою 2 (два) ОСОБА_1 скасовано розпорядженням УСБУ в Запорізькій області від 03.12.2025 №178д, в установленому законом порядку.
Відповідно до інформації наданої УКЗ ГУНП в Запорізькій області (№9216-2026 від 17.08.2026 УН 366997) за обліками управління кадрового забезпечення ГУНП в Запорізькій області, відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 08.05.2025 №297о/с підполковник поліції ОСОБА_1 (0084710) переведений до Головного управління Національної поліції в Київській області з 12 травня 2025 року. Відповідно до наказу МВС України від 12.05.2016 №377 «Про затвердження Порядку формування та ведення особових справ поліцейських», його особова справа надіслана до Головного управління Національної поліції в Київській області.
(….).
ОСОБА_1 наказами ГУНП в Запорізькій області встановлювалася надбавка за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу у періоди з січня 2020 року до вересня 2020 року та з грудня 2020 року до лютого 2021 року, нарахування та виплату якої здійснено за вказані періоди.
За періоди з жовтня 2020 року до листопада 2020 року, з березня 2021 року до дня звільнення зі служби в ГУНП в Запорізькій області зазначена надбавка ОСОБА_1 наказами ГУНП в Запорізькій області не встановлювалася.».
З відповіді ГУНП в Запорізькій області за №131184-2026 від 27.08.2026, на адвокатський запит від 20.08.2026, вбачається, що:
«За обліками Управління режиму та технічного захисту інформації ГУНП в Запорізькій області, інформація щодо отримання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці у період з 11.2015 по 12.2016 на посаді старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області та у період з 12.2016 по 12.2019 на посаді начальника сектору кримінальної поліції Приазовського відділення поліції Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області відсутня, так як, у зв`язку з військовим повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 воєнного стану в Україні, з метою унеможливлення втрати та потрапляння службової інформації органів і підрозділів поліції, персональних даних поліцейських до ворожої сторони, всі документальні носії інформації знищено.
Слід зазначити, що в період з 11.2015 по 12.2016 посада старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області та в період з 12.2016 по 09.2020 посада начальника сектору кримінальної поліції Приазовського відділення поліції Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області повинні були передбачати наявність допуску до державної таємниці. Однак, станом на зараз підтвердити або спростувати інформацію про наявність допуску та доступу до державної таємниці ОСОБА_1 на зазначених посадах не є можливим, у зв`язку з обставинами викладеними у попередньому абзаці.
(…) Інформацію щодо нарахування та виплату надбавки за службу в умовах режимних обмежень вказаній особі за період з листопада 2015 року до грудня 2019 року буде надано після опрацювання особових рахунків та усунення підстав, що зумовили евакуацію вказаних документів, або за першої нагоди, про що повідомлялося листом УФЗБО ГУНП від 18.08.2026 №90657-2026.
Відповідно до інформації наданої Мелітопольським РУП ГУНП в Запорізькій області (№92723-2026 від 24.08.2026 УН 377323) повідомляємо, що в районному управлінні поліції реєстрація облікових карток громадян про надання допуску та доступу до державної таємниці (форма 6) ведеться з 01.02.2023, попередні журнали та картки обліку було знищено у зв`язку з військовою агресією рф. З 01.02.2023 в підрозділі облікових карток громадянина про надання допуску та доступу до державної таємниці (форма 6) на ім`я ОСОБА_1 не зареєстровано, за попередні періоди проходження служби в підрозділі, інформація стосовно допуску та доступу до державної таємниці відсутня.».
Тобто, позивачу фактично було відмовлено у виплаті надбавки у розмірі 15 % від посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за вказані в позові періоди.
Вважаючи протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % від посадового окладу за спірні періоди, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 94 Закону України від 02.07.2015 за №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
За приписами пункту 7 розділу ІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Порядок №260), в редакції чинній до 20.08.2020, поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень та за своїми функціональними обов`язками постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці (далі - поліцейські, які проходять службу в умовах режимних обмежень)), установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності: «особливої важливості», - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.
За приписами пункту 7 розділу ІІ Порядку №260, у редакції, чинній з 21.08.2020 поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень, крім поліцейських, які займають посади в режимно-секретних органах, та за своїми функціональними обов`язками постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці (далі - поліцейські, які проходять службу в умовах режимних обмежень, крім поліцейських, які займають посади в режимно-секретних органах,)), установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності: «особливої важливості», - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.
Суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України від 21.01.1994 №3855-XII «Про державну таємницю» (далі - Закон №3855-XII).
Умови, за яких державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації можуть отримати дозвіл на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, установлено статтею 20 Закону №3855-XII.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону №3855-XII залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно», а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 7 років; для форми 3 - 10 років.
Згідно з частиною другою статті 22 Закону №3855-XII допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини сьомої статті 22 Закону №3855-XII надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв`язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Частиною першою статті 26 Закону №3855-XII передбачено, що переоформлення громадянам допуску до державної таємниці здійснюється: у разі закінчення терміну дії допуску до державної таємниці за необхідності подальшої роботи з секретною інформацією; у разі необхідності підвищення чи зниження громадянину форми допуску для роботи із секретною інформацією вищого чи нижчого ступеня секретності; у разі необхідності проведення додаткової перевірки, пов`язаної з можливим виникненням обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону №3855-XII скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв`язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону №3855-XII громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов`язану з державною таємницею, чи звільнено.
Статтею 30 Закону №3855-XII визначено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 15.06.1994 №414, затвердив Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (далі - Положення №414).
У пункті 1 Положення №414 зазначено, що це Положення визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших державних органів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).
Згідно з пунктом 2 Положення №414 особам, які працюють в умовах режимних обмежень, крім працівників режимно-секретних органів, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості», - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.
Відповідно до пункту 5 Положення №414 такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.
Згідно з пунктом 6 Положення №414 персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи. Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Верховним Судом вже було сформовано правовий висновок щодо застосування приписів статті 30 Закону №3855-XII та пунктів 2, 5 Положення №414, який викладений, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі №802/74/15-а, від 25.07.2019 у справі №296/6615/17, від 27.05.2020 у справі №806/2056/18, від 28.01.2021 у справі №240/229/20, від 28.09.2023 у справі №520/18808/21 та інших.
У вказаних справах Верховний Суд підкреслив, що надання допуску до державної таємниці, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.
Тобто, якщо обсяг функціональних обов`язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці (як-от ознайомлення з документами та/чи іншими матеріальними носіями інформації, засекреченими у встановленому законодавством порядку), така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до статті 22 Закону №3855-XII залежить від ступеня секретності.
Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов`язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.
Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону №3855-XII виникає право на отримання компенсації.
З матеріалів справи, зокрема з інформації наданої Управлінням Служби безпеки України, судом встановлено, що ОСОБА_1 допуск до державної таємниці, за формою 2, надано 29 січня 2011 року наказом керівника ГУ МВС України в Запорізькій області (№32 о/с від 29 січня 2011 року), відповідно до норм чинної на той час редакції Закону №3855-XII (у редакції Закону №1079-XIV від 21 вересня 1999 року із змінами та доповненнями).
Термін дії такого допуску становив 10 років.
Згідно зі змінами до Закону №3855-XII (у редакції Закону №2432-VI від 06 липня 2010 року із змінами та доповненнями), з 30 січня 2011 року, встановлено новий порядок, за яким допуск надається безпосередньо органами СБУ, а терміни його дії змінено.
Відповідно до вимог статей 24, 26 Закону №3855-XII, у подальшому ОСОБА_1 переоформлено допуск до державної таємниці. Зокрема, на підставі позитивного висновку УСБУ в Запорізькій області від 30 січня 2020 року №305/69 ДСК, розпорядженням УСБУ в Запорізькій області від 30 січня 2020 року №11д, ОСОБА_1 надано (переоформлено) допуск до державної таємниці формою 2.
Термін дії такого допуску становив 7 років.
Відповідно до вимог статті 26 Закону №3855-XII, у зв`язку з припиненням громадянином діяльності, у зв`язку з якою йому було надано допуск, розпорядженням УСБУ в Запорізькій області від 03 грудня 2025 року №178д, ОСОБА_1 скасовано допуск до державної таємниці за формою 2.
Також з документів наданих ГУНП в Запорізькій області вбачається, що наказом ГУНП в Запорізькій області від 03.03.2017 №96 о/с ДСК позивачу установлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень; наказом ГУНП в Запорізькій області від 08.12.2020 №507 о/с позивачу установлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень; наказом начальника ГУНП в Запорізькій області від 25.03.2022 №2д позивачу припинено доступ до інформації, що має ступені секретності «Цілком таємно» і «Таємно», у зв`язку з відсутністю обґрунтованої необхідності в подальшій роботі з державною таємницею; наказом начальника Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області від 20.04.2023 №1д позивачу надано доступ до державної таємниці для роботи з інформацією, що має ступені секретності «Цілком таємно» і «Таємно»; наказом начальника Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області від 08.05.2025 №10д позивачу припинено доступ до державної таємниці для роботи з інформацією, що має ступені секретності «Цілком таємно» і «Таємно», у зв`язку з переведенням та направленням для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у Київській області.
За змістом пункту 2 Положення №414 компенсація надається у виді надбавок до посадових окладів (тарифних ставок) у відсотковому відношенні, розмір якого залежить від ступеня секретності інформації, до якої оформлено допуск. Зокрема, за допуск до відомостей та їх носіїв, що мають ступінь секретності «Цілком таємно» встановлюється 15 відсоткова надбавка.
Виплата надбавки у відповідному розмірі до посадового окладу особі, яка працює в умовах режимних обмежень, здійснюється на підставі наказу керівника відповідного органу, у якому особа працює/проходить службу. Водночас умови, за яких особа має право на отримання такої надбавки, а також її розмір визначають Закон №3855-XII та прийняте урядом на його виконання Положення.
У той же час, Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №802/74/15-а висловив правовий висновок, що положення статті 30 Закону №3855-XII, пункти 2, 5 Положення №414 слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.
Щодо останнього, то для вирішення питання про те, чи умови праці особи передбачають роботу з відомостями та їх носіями, які становлять державну таємницю, необхідно насамперед з`ясувати обсяг функціональних обов`язків цієї особи за посадою та умови (вимоги, критерії), яким повинна відповідати особа для того, щоб бути призначеною на цю посаду та/або виконувати роботу/завдання, пов`язані з доступом до документів, інших матеріальних носіїв інформації, що становить державну таємницю. Це можна встановити, зокрема, на підставі посадових інструкцій, внутрішніх відомчих документів та/або підзаконних нормативних актів, які містять вимоги для зайняття певної посади у відповідному органі або регламентують порядок виконання робіт/завдань, що вимагають доступу до державної таємниці.
Якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер умов її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов`язані з доступом до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов`язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ.
Факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці.
У цій справі судом встановлено, що позивач мав допуск і доступ до державної таємниці, працював в умовах режимних обмежень з інформацією з грифом «Цілком таємно» та «Таємно», у зв`язку з чим відповідачем йому встановлена 15 відсоткова надбавка до посадового окладу.
Проте указана надбавка виплачувалась періодично.
Так, відповідачем зазначено, що надбавка за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу фактично встановлювалася та виплачувалася позивачу тільки у періоди з січня 2020 року по вересень 2020 року включно та з грудня 2020 року по лютий 2021 року включно. В інші, заявлені позивачем періоди, надбавка не встановлювалась та не виплачувалась, оскільки було відсутнє встановлене документальне підтвердження постійної роботи позивача з відомостями, що становлять державну таємницю.
Однак, такі доводи відповідача суд вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач мав допуск до державної таємниці, а характер його роботи передбачав роботу по забезпечення режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці, а отже є підставою для отримання позивачем надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби на вказаних посадах.
Послання відповідача на те, що наявність допуску до державної таємниці не є безумовним доказом фактичного виконання громадянином такої роботи, а підставою виплати компенсації є включення працівника до наказу про встановлення надбавки за роботу в умовах режимних обмежень до посадових окладів відповідно до виконаної роботи, суд вважає також необґрунтованими, оскільки у разі коли особа має відповідний доступ до державної таємниці і за умовами своєї професійної діяльності працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень.
Також суд вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність факту постійної праці позивача з відомостями, що становлять державну таємницю, оскільки, у даному випадку поняття «постійно» не залежить від кількості виготовлених такою особою документів або часу витраченого на роботу з такими документами, інформацією, а головним критерієм в даному випадку є наявність відповідного допуску до державної таємниці та практична реалізація права на такий допуск відповідно до функціональних обов`язків посадовою особою. При цьому обсяг функціональних обов`язків позивача, пов`язаних з доступом до державної таємниці не може виконуватися періодично та в незначній кількості.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі №520/18808/21 та від 30 грудня 2025 року у справі №420/6415/23.
Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у постановах від 25.04.2018 у справі №802/74/15-а, від 25.07.2019 у справі №296/6615/17, від 27.05.2020 у справі №806/2056/18, від 28.01.2021 у справі №240/229/20, від 28.09.2023 у справі №520/18808/21, від 30.12.2025 у справі №420/6415/23 у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі на предмет їх подібності, суд зазначає, що правові висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду сформовані у контексті правовідносин та фактичних обставин справи, які за своїм змістом, обсягом та юридичною природою не в повній мірі є подібними до тих, які виникли у цій справі, проте в цих постановах Верховний Суд висловив правовий висновок щодо застосування статті 30 Закону України «Про державну таємницю» та пунктів 2, 5 Положення №414 в аспекті визначення необхідних умов отримання компенсації у зв`язку з виконання робіт, які передбачають доступ до державної таємниці.
В той же час висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №820/5122/17 (на які/яку посилається відповідач у наданому відзиві) стосувались правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі №280/9087/26.
Так, Верховний Суд в постанові від 07.09.2019 у справі №820/5122/17 погодився з висновками судів щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу надбавки в умовах режимних обмежень, оскільки, як було установлено судами попередніх інстанцій, до УРТЗІ Головного управління Національної поліції в Харківській області не надходило мотивованого рапорту щодо встановлення надбавки позивачу за роботу в умовах режимних обмежень, відповідно до пункту 7 розділу ІІ Порядку №260.
Натомість у справі, що розглядається, позивач мав допуск до державної таємниці за формою 2 (для роботи з інформацією, що має ступені секретності «Цілком таємно» та «Таємно») на підставі позитивного висновку УСБУ в Запорізькій області від 30 січня 2020 року №305/69 ДСК, розпорядженням УСБУ в Запорізькій області від 30 січня 2020 року №11д та відповідних наказів ГУНП в Запорізькій області, що підтверджуєьбся наявними в матеріалах справи доказами.
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що позивач мав допуск до державної таємниці та відповідно до функціональних обов`язків виконував службові обов`язки (роботу), які передбачали наявність такого допуску, та відповідно до нього застосовувалися обмеження, які передбачені для осіб, які мають право на доступ до державної таємниці, а отже наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.
Таким чином, з урахуванням заявлених вимог та ст.9 КАС України, позивач має право на нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу за періоди: з 07.11.2015 по 31.12.2019, з 01.10.2020 по 01.11.2020, з 01.03.2021 по 24.03.2022 та з 20.04.2023 по 08.05.2025.
Щодо інших періодів то судом встановлено, що позивач до 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а на службу до Національної поліції України був прийнятий лише 07.11.2015. Отже, період позовних вимог, визначений позивачем з 01.11.2015, частково охоплює час, коли він не проходив службу в Національній поліції України, а тому вимоги за період з 01.11.2015 по 06.11.2015 не можуть бути заявлені до ГУНП в Запорізькій області, а отже не підлягають задоволенню. Вказане підтверджується інформацією з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 .
З січня 2020 року по вересень 2020 року включно та з грудня 2020 року по лютий 2021 року включно позивачу виплачувалась надбавка за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу, що підтверджується наданою ГУНП в Запорізькій області інформацією.
З 25.03.2022 по 19.04.2023 позивачу було припинено доступ до інформації, що має ступені секретності «Цілком таємно» і «Таємно», у зв`язку з відсутністю обґрунтованої необхідності в подальшій роботі з державною таємницею, що підтверджується наказом ГУНП в Запорізькій області від 25.03.2022 №2д та наказом начальника Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області від 20.04.2023 №1д.
Щодо посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду суд зазначає наступне.
При визначенні строку звернення до суду у спорах про виплату складових грошового забезпечення необхідно враховувати Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24), яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано неконституційною в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.
У постанові Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 420/20606/24 з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23, розмежовано правовідносини щодо звернення працюючої особи за належними їй виплатами та правовідносини після припинення відповідних службово-трудових відносин. Верховний Суд виходив із того, що рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 стосується обмеження права працюючої особи на звернення до суду під час існування відповідних правовідносин і не усуває необхідності дотримання установлених законом строків після їх припинення.
Суд зазначає, що відповідно до наказу ГУНП в Запорізькій області від 08.05.2025 №297 о/с позивача переведено до ГУ НП в Київській області з 12.05.2025.
Тобто, позивач продовжив проходити службу, а відтак позивачем не пропущено строк звернення до суду із вказаним з позовом.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Решта доводів та аргументів сторін висновків суду не спростовують та не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, на підставі п. 1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.
Що стосується судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 30 Закону №5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, від 13.05.2022 у справі №320/11366/20 та інших.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, враховуючи предмет позовних вимог, часткове задоволення адміністративного позову, а також те, що дана справа є справою незначної складності та не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви, розумним розміром витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню, є 3000,00 грн.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул.Апухтіна Дмитра, 29, код ЄДРПОУ 40108688) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо не виплати ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % посадового окладу за період: з 07.11.2015 по 31.12.2019, з 01.10.2020 по 01.11.2020, з 01.03.2021 по 24.03.2022 та з 20.04.2023 по 08.05.2025.
Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % посадового окладу за період: з 07.11.2015 по 31.12.2019, з 01.10.2020 по 01.11.2020, з 01.03.2021 по 24.03.2022 та з 20.04.2023 по 08.05.2025.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в розмірі 3000 (три тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 13.11.2026.
Суддя Ю.В. Калашник