Судові рішення

Рішення № 141476557 у справі № 320/5683/25 від 13.11.2026

Рішення від 13.11.2026 в адміністративній справі № 320/5683/25 (категорія «Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо»). Суд: Київський окружний адміністративний суд, суддя Лисенко В.І.

Справа№ 320/5683/25
СудКиївський окружний адміністративний суд
СуддяЛисенко В.І.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяСправи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141476557

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2026 року м. Київ №320/5683/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не призначення та невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 300 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, як інваліду II групи відповідно до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 300 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, як інваліду II групи відповідно до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 192 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу в органах Національної поліції України та під час виконання службових обов`язків 22.03.2017 отримав тілесні ушкодження, унаслідок яких йому було встановлено ІІ групу інвалідності з втратою 70 % працездатності. Позивач зазначає, що первинно інвалідність була пов`язана із захворюванням, пов`язаним із проходженням служби в поліції, однак у подальшому, після проведення службового розслідування та внесення відповідних змін до медичних документів, причину інвалідності було визначено як травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків. 16.07.2019 позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності. Листом від 13.09.2019 № 29/П-522 йому відмовлено у призначенні такої допомоги з посиланням на положення Порядку № 4 у редакції після внесення змін наказом МВС України від 05.04.2019 № 249. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки повторний медичний огляд та зміну причини інвалідності було проведено у період дії попередньої редакції пункту 8 розділу IV Порядку № 4, яка передбачала можливість призначення одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за результатами повторного огляду протягом двох років після первинного встановлення інвалідності. На підтвердження своєї позиції позивач посилається, зокрема, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі № 640/20617/19, якою визнано протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 16.07.2019 з урахуванням висновків суду. Також позивач зазначає про подальше невиконання відповідачем обов`язку щодо належного розгляду питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, що, на його думку, порушує його право на отримання передбаченого законом соціального забезпечення. У зв`язку з наведеним позивач просить суд визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача, зобов`язати його вчинити відповідні дії щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а також стягнути моральну шкоду.

Ухвалою суду від 19.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позов заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність у позивача права на призначення одноразової грошової допомоги за результатами повторного огляду МСЕК. Зазначає, що позивача звільнено зі служби в поліції 17.05.2018, а ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, встановлено за результатами повторного огляду МСЕК 09.07.2019, тобто через 1 рік 1 місяць 23 дні після звільнення, що перевищує шестимісячний строк, передбачений пунктом 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію». Водночас відповідач вказує, що за результатами первинного огляду МСЕК 19.07.2018 позивачу вже було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, та на цій підставі йому призначено і виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 189 180,00 грн. Також відповідач зазначає, що після внесення змін наказом МВС України від 05.04.2019 № 249 до Порядку № 4 не передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі повторного огляду МСЕК поліцейського, якому раніше вже було встановлено інвалідність. На цій підставі, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі № 640/20617/19, відповідач повторно розглянув заяву позивача від 16.07.2019 та 04.04.2024 прийняв рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. З огляду на викладене відповідач вважає свої дії правомірними та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.

У період з 22.08.1995 до 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справі, а у період з 07.11.2015 до 11.05.2018 позивач проходив службу у Національній поліції України.

Під час проходження служби в Національній поліції України позивач обіймав посаду начальника Ржищівського відділення поліції Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та мав спеціальне звання підполковника поліції.

22 березня 2017 року в період проходження служби в поліції позивач отримав тілесні ушкодження, у зв`язку з чим був госпіталізований та перебував на стаціонарному лікуванні з 24 березня до 10 квітня 2017 року.

За результатами службового розслідування, проведеного за фактом отримання позивачем тілесних ушкоджень, 25 квітня 2017 року складено відповідний висновок. Згідно з цим висновком, ОСОБА_1 22 березня 2017 року під час проходження служби в Національній поліції України при виконанні службових обов`язків отримав тілесні ушкодження у вигляді гематоми в ділянці нижньої щелепи зліва та гематоми на внутрішній поверхні лівого стегна.

У подальшому, 02 травня 2018 року, Військово-лікарською комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Київській області» складено свідоцтво про хворобу № 377/Зв, у якому зазначено, що захворювання позивача пов`язане з проходженням служби в поліції.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Київській області від 11 травня 2018 року № 255 о/с підполковника поліції ОСОБА_2 , начальника Ржищівського відділення поліції Обухівського відділу поліції, звільнено зі служби в поліції через хворобу відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

За результатами первинного огляду медико-соціальною експертною комісією, проведеного 19 липня 2018 року, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 19 липня 2018 року та визначено 70 відсотків втрати працездатності. Причиною інвалідності у відповідній довідці зазначено захворювання, пов`язане з проходженням служби в поліції. Зазначені обставини підтверджуються довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 1026751 від 24 липня 2018 року.

Після проходження первинного огляду МСЕК позивач неодноразово звертався до Головного управління Національної поліції в Київській області з питанням щодо уточнення обставин отримання ним тілесних ушкоджень та оформлення документів за результатами їх розслідування.

Так, у серпні та жовтні 2018 року ОСОБА_1 звертався до начальника Головного управління Національної поліції в Київській області із заявами, у яких просив внести до висновку службового розслідування від 25 квітня 2017 року, а також складених на його підставі актів комісії про розслідування нещасного випадку за формами Н-1* та Н-5* додаткову інформацію про отримання ним 22 березня 2017 року закритої черепно-мозкової травми та струсу головного мозку під час проходження служби в Національній поліції України при виконанні службових обов`язків.

Листом від 19 листопада 2018 року № П-1602 Головне управління Національної поліції в Київській області повідомило позивача про неможливість проведення службового розслідування за фактами, викладеними у його зверненнях.

Надалі, 04 квітня 2019 року начальником Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області затверджено акт № 1 про нещасний випадок, у висновку якого зазначено, що нещасний випадок із підполковником поліції ОСОБА_1 стався під час проходження служби в Національній поліції України при виконанні службових обов`язків.

Того ж дня Обухівським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області складено акт форми Н-5*, у висновку якого зазначено аналогічні обставини та причини нещасного випадку з позивачем.

На підставі зазначених документів постановою Військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Київській області» від 18 квітня 2019 року № 19 внесено зміни до діагнозу та постанови, викладених у свідоцтві про хворобу від 02 травня 2018 року № 377/Зв. У зазначеній постанові ВЛК вказано, що травма ОСОБА_1 пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Після внесення відповідних змін до медичних документів позивач пройшов повторний огляд медико-соціальною експертною комісією.

За результатами повторного огляду, проведеного 09 липня 2019 року, ОСОБА_1 повторно встановлено ІІ групу інвалідності з 09 липня 2019 року та визначено 70 відсотків втрати працездатності. Водночас, у виписці з акту огляду МСЕК серії АВ № 1026999 від 09 липня 2019 року причиною інвалідності зазначено травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків.

Таким чином, за результатами первинного огляду МСЕК позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності та 70 відсотків втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, а за результатами повторного огляду - ту саму групу інвалідності та той самий відсоток втрати працездатності, однак уже внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків.

16 липня 2019 року позивач звернувся із заявою (рапортом) на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки начальника Головного управління Національної поліції в Київській області, у якій просив призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку з втратою працездатності внаслідок встановлення ІІ групи інвалідності, причиною якої є травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Листом від 13 вересня 2019 року № 29/П-522 Головне управління Національної поліції в Київській області повідомило позивача про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. У зазначеному листі відповідач послався на положення статей 97- 101 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 8 розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4. Як підставу для відмови відповідач зазначив, що внаслідок змін, внесених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 квітня 2019 року № 249 до Порядку № 4, не передбачено виплати одноразової грошової допомоги поліцейському в разі його повторного огляду МСЕК. Водночас у цьому ж листі відповідач зазначив, що з дати звільнення позивача зі служби в поліції - 17 травня 2018 року - до дати первинного огляду МСЕК та встановлення йому ІІ групи інвалідності - 19 липня 2018 року - минуло 2 місяці та 2 дні. У зв`язку з цим відповідач вказав, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про Національну поліцію», однак відповідно до частини шостої статті 100 цього Закону таке право може бути реалізоване протягом трьох років з дня його виникнення.

Не погодившись із відмовою у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 300 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому приймається рішення про виплату, як особі з інвалідністю ІІ групи, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі № 640/20617/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, Шостий апеляційний адміністративний суд визнав протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області, викладену в листі від 13 вересня 2019 року № 29/П-522, у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 300 прожиткових мінімумів як особі з інвалідністю ІІ групи. Також суд зобов`язав Головне управління Національної поліції в Київській області повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 16 липня 2019 року про призначення та виплату одноразової грошової допомоги та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі № 640/20617/19 Головним управлінням Національної поліції в Київській області повторно розглянуто заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 16 липня 2019 року про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків.

За результатами повторного розгляду заяви відповідачем 04 квітня 2024 року затверджено висновок про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги. Обґрунтовуючи прийняте рішення, відповідач виходив із того, що наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 11 травня 2018 року №255 о/с позивача звільнено зі служби в поліції, а ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, йому встановлено за результатами повторного огляду МСЕК 09 липня 2019 року. Відповідач зазначив, що з дати звільнення позивача зі служби в поліції до дати встановлення йому ІІ групи інвалідності за результатами повторного огляду минув строк, який перевищує шість місяців, передбачених пунктом 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію». Крім того, відповідач послався на те, що первинно ІІ групу інвалідності позивачу було встановлено 19 липня 2018 року внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, тоді як за результатами повторного огляду 09 липня 2019 року причину інвалідності змінено на травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків. На думку відповідача, положеннями статей 97- 101 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 4 у редакції зі змінами, внесеними наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 квітня 2019 року № 249, не передбачено призначення одноразової грошової допомоги у випадку повторного огляду МСЕК, за результатами якого особі, якій раніше вже було встановлено групу інвалідності, визначено іншу причину інвалідності. Також відповідач зазначив, що наказом МВС України від 05 квітня 2019 року № 249 було змінено пункт 8 розділу IV Порядку № 4, унаслідок чого з його нової редакції виключено положення про можливість отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у разі встановлення під час повторного огляду іншої причини інвалідності після її первинного встановлення. Таким чином, за результатами повторного розгляду заяви від 16 липня 2019 року відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків.

Позивач не погоджуючись із результатами повторного розгляду його заяви та вважаючи, що відповідач, приймаючи рішення від 04 квітня 2024 року, фактично повторив мотиви попередньої відмови, яка вже була визнана протиправною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі №640/20617/19, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон).

Згідно з ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі, зокрема:

- визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті (п. 3);

- визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті (п. 4).

Із змісту положень статті 99 Закону вбачається, що розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату:

- визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності II групи - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату (пп. «б» п. 3 ч. 1);

- визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату (пп. «б» п. 4 ч. 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Пунктом 8 розділу ІV Порядку №4 (у редакції, що діяла до 14 травня 2019 року) було визначено: «Якщо поліцейському протягом двох років після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми».

У подальшому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 квітня 2019 року № 249 «Про затвердження Змін до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» до Порядку №4 було внесено зміни (набрали чинності 14 травня 2019 року), зокрема, до п. 8 розд. ІV, який у новій редакції викладено наступним чином: «Якщо поліцейському після встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми».

Таким чином, після внесення змін до Порядку №4 законодавець фактично виключив право поліцейського на отримання грошової допомоги в більшому розмірі у разі, якщо протягом двох років після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності останньому під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності.

Питання про застосування п. 8 розд. IV Порядку № 4 було неодноразово предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема, у постановах від 18 листопада 2021 року у справі № 240/9996/19, від 24 листопада 2021 року у справі № 520/1726/2020, від 25 липня 2022 року у справі №520/12401/2020 та від 25 липня 2022 року у справі № 520/12401/2020 суд касаційної інстанції дійшов правового висновку, що положення зазначеної норми підлягають застосуванню в наступних випадках:

- якщо поліцейському після встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії групу інвалідності;

- якщо поліцейському після встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії більший відсоток втрати працездатності.

Поряд з цим, як зазначено у згаданих постановах Верховного Суду, приписи наведеної норми не містять підстав та умов для призначення та виплати поліцейському грошової допомоги в більшому розмірі у разі якщо поліцейському після первинного встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності.

Суди констатували, що на час звернення позивачів до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності нормами чинного законодавства не передбачалось право поліцейського на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі після встановлення йому вищої групи інвалідності.

У цих справах Верховний Суд визнав необґрунтованим твердження щодо наявності у спірних правовідносинах дискримінації (позбавлення позивача як особи з інвалідністю, що пов`язана з виконанням службових обов`язків, можливості реалізувати свої права) та звуження його прав, оскільки позивачі отримали одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням їм ІІІ групи інвалідності.

Зазначені правові висновки стосуються правової норми, застосування якої призвело до виникнення спору у цій справі.

Суд звертає увагу на те, що в усіх вище згаданих справах ключовими обставинами було те, що:

(1) вища група інвалідності була встановлена позивачам після 14 травня 2019 року, тобто після набрання чинності новою редакцією п. 8 розд. IV Порядку № 4;

(2) позивачі звернулися із заявами про виплату одноразової грошової допомоги у більшому розмірі після 14 травня 2019 року.

Разом з тим, на відміну від обставин справ, які були предметом розгляду Верховного Суду, у межах цієї справи окрім визначення дати встановлення позивачу медико-соціальною експертною комісією іншої причини інвалідності необхідно дослідити обставини, які передували повторному переогляду колишнього поліцейського.

Тим більше, на можливості відступлення від указаних висновків Верховного Суду у випадку встановлення судом інших обставин звернув увагу Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2023 року у справі №420/6377/19.

Судом встановлено, що результатами проведеного 25 квітня 2017 року службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 було складено висновок, згідно з яким тілесні ушкодження отримані позивачем 22 березня 2017 року під час проходження служби у поліції при виконанні службових обов`язків.

У свідоцтві про хворобу від 02 травня 2018 року №377/Зв, складеного ВЛК ДУ «ТМО МВС України по Київській області», з посиланням, зокрема, на акти розслідування нещасного випадку форми Н-1* та Н-5*, встановлено, що захворювання позивача - Так, пов`язане з проходженням служби в поліції. З урахуванням цього свідоцтва аналогічне формулювання причин інвалідності було зазначено й у довідці до акта огляду МСЕК серії АВ №1026751 від 19 липня 2018 року.

Водночас, матеріали справи свідчать, що, починаючи з серпня 2018 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до ГУ НП в Київській області із заявами, в яких просив внести до висновку службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень від 25 квітня 2017 року, а також складених на його підставі актів комісії про розслідування нещасного випадку (форма Н-1* та форма Н-5*) додаткову інформацію про отримання позивачем закритої черепно-мозкової травми та струсу головного мозку 22 березня 2017 року в період проходження служби в Національній поліції України при виконанні службових обов`язків.

І хоча у листопаді 2018 року відповідач відмовив позивачу у проведенні повторного службового розслідування, однак у подальшому начальником Обухівського ВП ГУ НП в Київській області затверджено 04 квітня 2019 року акт №1 про нещасний випадок, згідно з висновками якого нещасний випадок з підполковником поліції ОСОБА_1 стався під час проходження служби в Національній поліції України при виконанні службових обов`язків.

Крім того, 04 квітня 2019 року Обухівським ВП ГУ НП в Київській області складено акт форми Н-5*, у висновку якого зазначені аналогічні акту №1 причини нещасного випадку з позивачем.

У зв`язку з цим постановою Військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Київській області» від 18 квітня 2019 року №19 внесено зміни у діагноз та постанову у свідоцтві про хворобу від 02 травня 2018 року №377/Зв та зазначено, що травма ОСОБА_1 - Так, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Внаслідок наведеного за результатами повторного переогляду медико-соціальною експертною комісією було 09 липня 2019 року встановлено позивачу другу групу інвалідності у зв`язку із травмою, ТАК, пов`язаною з виконанням службових обов`язків.

У площині встановлених вище обставин суд звертає увагу на те, що відповідно до абз. 2 п. 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такої особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров`я і працездатності або за рішенням суду.

При цьому, пунктом 20 розділу VІІ Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03 квітня 2017 року № 285, передбачено, що причину інвалідності звільнених зі служби осіб установлюють медико-соціальні експертні комісії (далі - МСЕК), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи» та з урахуванням висновку ВЛК про причинний зв`язок їх захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв).

У свою чергу, згідно з п. 3 розд. IV указаного Положення №285 за наявності у поліцейського поранення, травми (їх наслідків) підрозділ кадрового забезпечення надає ВЛК акт про нещасний випадок, складений за встановленою формою відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС від 27 грудня 2002 року № 1346, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 січня 2003 року за № 83/7404 (зі змінами) (далі - Акт про нещасний випадок), а в необхідних випадках - висновок службового розслідування.

Отже, передумовою для повторного проведення МСЕК огляду особи, якій встановлена інвалідність довічно, є заява такої особи у разі настання змін у стані здоров`я і працездатності або за рішенням суду. Установлення ж причини інвалідності МСЕК здійснює з урахуванням висновку ВЛК про причинний зв`язок травми особи. У свою чергу постанова ВЛК про причинний зв`язок травми особи приймається з урахуванням актів про нещасний випадок та, у разі необхідності, висновків службового розслідування.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем невідкладно після проходження МСЕК у липні 2018 року було ініційовано, починаючи з серпня 2018 року, питання про внесення змін спочатку до актів про нещасний випадок та у подальшому до висновку ВЛК про причинний зв`язок травми і згодом, як наслідок, встановлення МСЕК іншої причини інвалідності.

Наведеним, на переконання суду, спростовуються твердження відповідача про відсутність доказів оскарження позивачем встановлених у довідці МСЕК серії АВ №1026751 від 24 липня 2018 року причин інвалідності, оскільки, як було підкреслено вище, ОСОБА_1 вчиняв всі залежні від нього дії, спрямовані на уточнення причин інвалідності.

Відповідно до п. 5 розд. ІІІ Порядку №4 для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає, зокрема, копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; копії акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС.

Отже, до отримання довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією із встановленням іншої причини інвалідності у позивача була відсутня можливість звернутися до уповноваженого органу із заявою про призначення одноразової грошової допомоги на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону.

З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що протягом серпня 2018 року - квітня 2019 року позивачем вчинялися всі залежні від нього дії, спрямовані на уточнення причин інвалідності, що за правилами чинного до 14 травня 2019 року пункту 8 розділу IV Порядку №4 давало йому можливість мати законне сподівання на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, то, на переконання суду, у спірному випадку подальша зміна законодавства навіть за умови здійснення повторного огляду ОСОБА_1 медико-соціальною експертною комісією лише у липні 2019 року, не могла погіршувати становище позивача у порівнянні з тим, в якому він перебував до 14 травня 2019 року.

Судом також встановлено, що незазначення в довідці МСЕК серії АВ №1026751 при первинному огляді 19.07.2018 та встановленні 2 групи інвалідності обставини щодо пов`язаності причини інвалідності із виконанням службових обов`язків була наслідком допущеної відповідачем помилки при оформленні документів за результатами проведеного рослідування нещасного випадку, який стався з позивачем. Разом з тим, наведення в довідці МСЕК серії АВ №1026999 інформації, що причина інвалідності пов`язана з виконанням службових обов`язків стало можливим виключно після усуненні відповідачем недоліків шляхом складання акту №1 від 04.04.2019 про нещасний випадок та акта розслідування нещасного випадку від 04.04.2019, який стався з позивачем 22.03.2017, у висновках яких зазначено, що нещасний випадок з підполковником поліції ОСОБА_1 стався під час проходження служби в Національній поліції України, при виконанні службових обов`язків.

Оцінюючи доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що встановлення причини інвалідності, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, відбулося за результатами повторного огляду МСЕК, а також у зв`язку з недотриманням шестимісячного строку після звільнення зі служби, суд вважає за необхідне врахувати обставини, встановлені постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі № 640/20617/19.

Так, у зазначеній справі предметом судового розгляду були, зокрема, обставини первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності та подальшої зміни причини інвалідності з «захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції» на «травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків».

Досліджуючи причини такої зміни, Шостий апеляційний адміністративний суд установив, що незазначення у первинних документах, на підставі яких визначалась причина інвалідності позивача, обставини отримання ним травми під час виконання службових обов`язків було наслідком помилки, допущеної саме відповідачем під час оформлення документів за результатами розслідування нещасного випадку.

При цьому судом установлено, що наведення у довідці МСЕК серії АВ № 1026999 інформації про пов`язаність причини інвалідності з виконанням службових обов`язків стало можливим виключно після усунення відповідачем допущених недоліків шляхом складання 04 квітня 2019 року акта № 1 про нещасний випадок та акта розслідування нещасного випадку, який стався з позивачем 22 березня 2017 року. У висновках зазначених актів було вказано, що нещасний випадок стався під час проходження служби в Національній поліції України при виконанні службових обов`язків.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що первинне незазначення відповідної обставини щодо причинного зв`язку травми позивача з виконанням службових обов`язків було зумовлене не діями чи бездіяльністю самого позивача, а неналежним оформленням відповідачем документів, необхідних для встановлення дійсної причини інвалідності. Відповідно, саме усунення відповідачем власної помилки надало можливість ВЛК внести зміни до свідоцтва про хворобу, а МСЕК - визначити належну причину інвалідності.

Суд звертає на увагу на те, що відповідач у межах розгляду цієї справи не спростував установлених постановою Шостого апеляційного адміністративного суду обставин, не навів доказів того, що первинне незазначення повного діагнозу та належного причинного зв`язку травми з виконанням службових обов`язків було зумовлене діями позивача або іншими обставинами, які залежали від нього. Спір щодо того, що необхідність подальшого уточнення діагнозу та зміни причини інвалідності виникла внаслідок недоліків первинного оформлення документів відповідачем, фактично відсутній.

Таким чином, наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, оскільки повторний огляд МСЕК у липні 2019 року не був зумовлений виникненням у позивача нового захворювання, отриманням ним нової травми, погіршенням стану здоров`я або встановленням іншої групи інвалідності внаслідок нових обставин. Його проведення було необхідним для належного визначення причини інвалідності, яка існувала та була встановлена ще під час первинного огляду, однак не була правильно відображена у відповідних документах через помилку відповідача.

За таких обставин суд вважає помилковим застосування відповідачем до спірних правовідносин положень законодавства щодо повторного огляду як самостійної підстави для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Зокрема, посилання відповідача на те, що чинна редакція пункту 8 розділу IV Порядку № 4 не передбачає виплати одноразової грошової допомоги у випадку, коли під час повторного огляду МСЕК особі, якій раніше вже було встановлено інвалідність, визначено іншу причину інвалідності, не враховує особливостей спірних правовідносин.

Наведене положення Порядку № 4 не може застосовуватися формально, без урахування причин, з яких особа була змушена проходити повторний огляд та домагатися зміни причини інвалідності. У цій справі повторний огляд був не наслідком реалізації позивачем права на повторне визначення групи інвалідності або зміни стану його здоров`я, а необхідним етапом виправлення помилок у документах, допущених відповідачем під час первинного оформлення обставин отримання травми.

Інше тлумачення фактично означало б покладення на позивача негативних наслідків неналежного виконання відповідачем власних обов`язків, оскільки особа, яка отримала травму під час виконання службових обов`язків, була б позбавлена належної соціальної гарантії лише через те, що відповідні обставини своєчасно та правильно не були відображені самим органом поліції у документах, необхідних для встановлення причини інвалідності.

Так само необґрунтованим є посилання відповідача на недотримання шестимісячного строку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

Як установлено судом апеляційної інстанції у справі № 640/20617/19, позивачу первинно було встановлено ІІ групу інвалідності ще 19 липня 2018 року, тобто протягом шести місяців після звільнення зі служби в поліції. Водночас причину інвалідності на той час було визначено неправильно внаслідок помилки відповідача під час оформлення документів про нещасний випадок. Лише після усунення цієї помилки та внесення відповідних змін до документів ВЛК за результатами повторного огляду МСЕК було зазначено дійсну причину інвалідності - травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків.

Отже, дата повторного огляду МСЕК та дата оформлення довідки із зазначенням належної причини інвалідності не можуть бути визначальними для висновку про пропуск позивачем шестимісячного строку, оскільки затримка у належному документальному підтвердженні причинного зв`язку інвалідності з виконанням службових обов`язків була зумовлена діями відповідача, а не поведінкою позивача.

Фактично відповідач пропонує обчислювати строк реалізації позивачем права на соціальну виплату з дати, коли внаслідок усунення допущених самим відповідачем недоліків було оформлено документи з правильним зазначенням причини інвалідності.

Проте, такий підхід ігнорує обставини, які передували повторному огляду, та створює ситуацію, за якої орган поліції отримує можливість посилатися на наслідки власної помилки як на підставу для відмови особі у реалізації гарантованого законом права.

При цьому суд ураховує, що у постанові від 29 січня 2024 року у справі №640/20617/19 Шостий апеляційний адміністративний суд уже дослідив послідовність дій позивача, спрямованих на уточнення причини інвалідності, та встановив, що позивач починаючи із серпня 2018 року вчиняв усі залежні від нього дії для внесення відповідних змін до документів. Суд також дійшов висновку, що до отримання довідки МСЕК із зазначенням іншої причини інвалідності позивач був позбавлений можливості звернутися за призначенням одноразової грошової допомоги саме на підставі пункту 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

Таким чином, обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, свідчать про те, що позивач не може бути поставлений у гірше правове становище внаслідок несвоєчасного виправлення відповідачем власних помилок. Застосування до нього обмежень, пов`язаних із повторним оглядом або пропуском шестимісячного строку, без урахування причин такого повторного огляду фактично перекладало б на позивача відповідальність за неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків.

За таких обставин суд доходить висновку, що наведені відповідачем підстави відмови у призначенні одноразової грошової допомоги не враховують установленої судом апеляційної інстанції причини повторного огляду МСЕК та не можуть бути визнані достатніми для відмови позивачу в реалізації права на відповідну соціальну виплату.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Київській області щодо непризначення та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 300 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, в якому приймається рішення про виплату, як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, відповідно до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4.

При цьому визначення належного розміру одноразової грошової допомоги зумовлене встановленням позивачу саме ІІ групи інвалідності внаслідок обставин, передбачених пунктом 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

Оцінюючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне звернути увагу на принцип належного урядування, який є складовою принципу верховенства права та підлягає дотриманню суб`єктами владних повноважень під час реалізації покладених на них законом функцій.

Зазначений принцип, зокрема, передбачає обов`язок органів державної влади діяти послідовно, добросовісно, своєчасно та у спосіб, який забезпечує правову визначеність і повагу до прав та законних інтересів особи. Орган державної влади не може отримувати переваги внаслідок власної неправомірної поведінки, а також перекладати на особу негативні наслідки помилок, допущених самим органом під час реалізації владних повноважень.

У контексті спірних правовідносин суд ураховує, що саме відповідач під час первинного оформлення документів про нещасний випадок не зазначив усіх необхідних відомостей щодо характеру травми позивача та її зв`язку з виконанням службових обов`язків. Як установлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі № 640/20617/19, відповідний недолік був наслідком помилки відповідача, а його усунення стало можливим лише після складення 04 квітня 2019 року належних актів про нещасний випадок та внесення відповідних змін до свідоцтва про хворобу.

За таких обставин відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не вправі посилатися на власні помилки під час оформлення документів як на обставину, що унеможливлює реалізацію позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги. Інше означало б покладення на особу відповідальності за неналежне виконання органом державної влади своїх обов`язків та фактичне позбавлення її соціальної гарантії з причин, які від неї не залежали.

При цьому суд звертає увагу на те, що чинне законодавство наділяє відповідача достатніми повноваженнями для належного з`ясування обставин, необхідних для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги.

Так, відповідно до абзацу другого пункту 7 розділу ІІІ Порядку № 4 підрозділи, служби та інші фахівці, зазначені у пункті 1 розділу ІІІ цього Порядку, які беруть участь у формуванні пакета документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у разі необхідності, з метою перевірки даних або достовірності інформації, наданих особою, мають право в установленому порядку звертатися за місцем отримання відповідних документів.

За правилами розділу IV Порядку № 4 у місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 5 розділу ІІІ цього Порядку, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги за встановленою формою.

У разі надсилання запитів до інших органів (підрозділів) поліції, підприємств, установ, організацій або заявника строк підготовки такого висновку може бути продовжено до отримання відповідної інформації, необхідної для його належного оформлення, але не більш як на два місяці з дня відправлення запиту.

Висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником фінансового підрозділу та підписується керівниками фінансового і кадрового підрозділів відповідного органу поліції. У територіальних органах поліції такий висновок затверджує керівник відповідного органу або особа, на яку покладено виконання таких функцій.

Рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги приймається керівником органу поліції у п`ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови заявнику надсилається письмове повідомлення із зазначенням підстав відмови.

Отже, положення Порядку № 4 передбачають не формальне прийняття рішення виключно на підставі наданого заявником пакета документів, а процедуру його опрацювання, перевірки достовірності відомостей, отримання додаткової інформації та належного оформлення висновку. Відповідач мав можливість і був зобов`язаний у межах наданих йому повноважень з`ясувати всі обставини, які мають значення для вирішення питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, зокрема врахувати документи, складені самим відповідачем, та обставини, встановлені судом.

При цьому суд ураховує, що відповідно до статті 101 Закону України «Про Національну поліцію» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються лише у визначених законом випадках, зокрема якщо поранення, травма або інвалідність поліцейського є наслідком учинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження або подання свідомо неправдивої інформації з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Водночас матеріали справи не містять доказів наявності будь-якої з передбачених статтею 101 Закону обставин. Відповідач також не посилався на такі обставини як на підставу відмови позивачу у призначенні допомоги.

Таким чином, судом установлено, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків; обставини отримання травми під час виконання службових обов`язків підтверджені належними документами; первинне незазначення відповідної причини інвалідності було наслідком помилки відповідача, яку в подальшому ним же усунуто; обставин, передбачених статтею 101 Закону України «Про Національну поліцію», які виключали б право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, не встановлено.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач відповідає передбаченим законом умовам для призначення одноразової грошової допомоги як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, отриманої під час виконання службових обов`язків.

Окремо суд ураховує поведінку відповідача під час реалізації позивачем права на отримання відповідної соціальної виплати.

Так, питання щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги вже було предметом розгляду у справі № 640/20617/19. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року попередню відмову відповідача визнано протиправною та зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 16 липня 2019 року з урахуванням висновків суду.

Однак навіть після судового розгляду та повторного розгляду заяви відповідач знову відмовив у призначенні допомоги, посилаючись фактично на ті самі обставини, які вже були предметом судового дослідження, а саме на проведення повторного огляду МСЕК та недотримання шестимісячного строку після звільнення зі служби, не врахувавши при цьому встановленої судом причини такого повторного огляду та обставин допущення ним помилки під час первинного оформлення документів.

Отже, поведінка відповідача свідчить про те, що повторний розгляд заяви не призвів до реального усунення порушення права позивача, а фактично звівся до повторного застосування підстав відмови, які не враховують установлених судом обставин та правової природи спірних правовідносин.

На переконання суду, такий підхід не відповідає принципу належного урядування, оскільки орган державної влади, отримавши судове рішення, яким установлено обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про реалізацію особою її права, зобов`язаний забезпечити їх реальне врахування під час подальшого здійснення своїх повноважень, а не обмежуватися формальним повторним розглядом заяви.

Суд також ураховує, що ефективний судовий захист має забезпечувати не лише формальне визнання протиправності дій суб`єкта владних повноважень, а й реальне поновлення порушеного права особи. З огляду на встановлені у справі обставини, неодноразову відмову відповідача у призначенні допомоги та відсутність невирішених питань щодо наявності у позивача права на її отримання, повторне зобов`язання відповідача розглянути заяву не забезпечить належного та ефективного захисту такого права.

При цьому суд не підміняє собою суб`єкта владних повноважень у здійсненні дискреційних повноважень, а надає оцінку встановленим обставинам та визначає належний спосіб відновлення порушеного права. Оскільки за результатами судового розгляду встановлено наявність у позивача передбачених законом умов для отримання одноразової грошової допомоги, а визначені законом обставини, які виключають її призначення, відсутні, відповідач не має правомірних підстав для повторної відмови у її призначенні.

За таких обставин суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є не повторне направлення його заяви на розгляд відповідачу, а зобов`язання Головного управління Національної поліції в Київській області призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі, передбаченому підпунктом «б» пункту 3 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію», а саме 300 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому приймається рішення про виплату.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, а також у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Водночас відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

У постанові від 17 липня 2024 року у справі № 727/1988/13-а Верховний Суд звернув увагу, що не всі негативні емоції, спричинені поведінкою суб`єкта владних повноважень, досягають рівня страждання або приниження, які становлять моральну шкоду. Для вирішення питання про її відшкодування необхідно оцінювати сукупність обставин справи, зокрема характер протиправної поведінки, її інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні та психологічні наслідки, а також стан здоров`я потерпілого. Суд має встановити наявність негативного впливу поведінки органу влади, причинно-наслідковий зв`язок та співмірність заявленої суми спричиненим наслідкам.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у цій справі, суд ураховує не лише сам факт прийняття відповідачем протиправного рішення, а й характер, тривалість та повторюваність порушення прав позивача.

Так, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, отриманої під час виконання службових обов`язків. Право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з такою інвалідністю є для нього не абстрактною майновою вимогою, а передбаченою законом соціальною гарантією, спрямованою на забезпечення особи, яка втратила здоров`я під час виконання службових обов`язків.

При цьому необхідність тривалого відстоювання свого права виникла не з вини позивача. Як установлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі № 640/20617/19, первинне незазначення належної причини інвалідності було наслідком помилки відповідача під час оформлення документів про нещасний випадок.

Для усунення цієї помилки позивач був змушений неодноразово звертатися до органів Національної поліції, домагатися належного оформлення документів, проходити повторний огляд МСЕК, а згодом звертатися за судовим захистом свого права.

Більше того, попередню відмову у призначенні одноразової грошової допомоги вже було предметом судового розгляду. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року таку відмову визнано протиправною та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

Однак і після ухвалення зазначеного судового рішення відповідач, повторно розглянувши заяву позивача, знову відмовив у призначенні допомоги, посилаючись на обставини, які не враховували встановленої судом причини повторного огляду МСЕК та того, що необхідність зміни причини інвалідності була зумовлена помилкою самого відповідача.

Отже, позивач протягом тривалого часу перебував у стані правової невизначеності щодо реалізації належного йому права на соціальну виплату, був змушений витрачати час та зусилля на неодноразове звернення до відповідача і суду, повторно доводити обставини, які вже були предметом судового дослідження, та знову стикатися з відмовою у реалізації гарантованого законом права.

Суд вважає, що така поведінка відповідача об`єктивно могла спричинити позивачу душевні переживання, відчуття несправедливості, безпорадності та невпевненості у можливості поновлення порушеного права. Особливої ваги цим обставинам надає те, що позивач є особою з інвалідністю, а питання, щодо якого виник спір, стосується соціальної гарантії у зв`язку з утратою здоров`я під час виконання службових обов`язків.

Крім того, суд бере до уваги надану позивачем виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 190031/752, відповідно до якої позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 05 грудня 2024 року до 10 грудня 2024 року. У виписці зазначено встановлені йому клінічні діагнози та результати проведених обстежень.

Зазначений медичний документ підтверджує стан здоров`я позивача та факт його перебування на стаціонарному лікуванні. Водночас суд зауважує, цей документ не встановлює безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням стану здоров`я позивача та отриманням ним листа відповідача. Тому суд ураховує його в сукупності з іншими обставинами справи, а не як самостійний доказ того, що саме дії відповідача спричинили відповідні захворювання.

Суд наголошує, що моральна шкода у цій справі полягає не у самому факті наявності у позивача захворювань, а насамперед у душевних стражданнях, спричинених тривалим порушенням його права, необхідністю неодноразово домагатися його поновлення та повторною відмовою відповідача навіть після судового втручання.

Оцінивши наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що протиправна поведінка відповідача мала для позивача негативні немайнові наслідки, які за своїм характером, тривалістю та інтенсивністю виходять за межі звичайних негативних емоцій, пов`язаних із необхідністю вирішення спору з органом державної влади, та становлять моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню.

Водночас, визначаючи розмір такого відшкодування, суд ураховує, що заявлена позивачем сума у розмірі 192 000 грн має бути співмірною встановленому обсягу моральних страждань та наслідкам протиправної поведінки відповідача.

При цьому суд бере до уваги тривалість порушення прав позивача, повторюваність неправомірної поведінки відповідача, необхідність попереднього судового захисту, неврахування відповідачем висновків суду апеляційної інстанції під час повторного розгляду заяви, а також стан здоров`я позивача та його особливий статус як особи з інвалідністю ІІ групи.

З іншого боку, суд ураховує, що надані медичні документи не дають підстав однозначно пов`язати конкретне погіршення стану здоров`я позивача саме з поведінкою відповідача, а також те, що моральна шкода не може визначатися виключно виходячи із суб`єктивної оцінки позивачем її грошового еквівалента.

З огляду на наведене, керуючись засадами розумності, виваженості, справедливості та співмірності, суд вважає, що належним і достатнім розміром грошового відшкодування моральної шкоди у цій справі є 50 000 грн.

Така сума, на переконання суду, відповідає характеру та тривалості порушення прав позивача, враховує інтенсивність спричинених йому душевних переживань і водночас є співмірною встановленим судом обставинам справи.

Отже, позовна вимога про стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в розмірі 50 000 грн, а в іншій частині -142 000 грн задоволенню не підлягає.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо непризначення та невиплати одноразової грошової допомоги, зобов`язання її призначити та виплатити, а також стягнення на користь позивача 50 000 грн моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо непризначення та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 300 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, в якому приймається рішення про виплату, як особі з інвалідністю ІІ групи відповідно до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ - 40108616, вул.Володимирська, буд.15, м.Київ, 01601) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 300 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, в якому приймається рішення про виплату, як особі з інвалідністю ІІ групи відповідно до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
19.02.2025 Ухвала № 125335627 без тексту Київський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 40108616. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг