Судові рішення

Рішення № 141476573 у справі № 320/6765/25 від 13.11.2026

Рішення від 13.11.2026 в адміністративній справі № 320/6765/25 (категорія «Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»). Суд: Київський окружний адміністративний суд, суддя Лисенко В.І.

Справа№ 320/6765/25
СудКиївський окружний адміністративний суд
СуддяЛисенко В.І.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяПодатку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141476573

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2026 року м. Київ №320/6765/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ФОП ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.10.2024 року №1748459-2407-1022-UA3202019[телефон приховано] про визначення суми податкового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік, на суму 12090,15 грн

На обґрунтування позову позивач зазначає про те, що належна йому на праві власності нежитлова будівля загальною площею 360,9 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , використовується у його сільськогосподарській діяльності як фізичної особи-підприємця та не передавалася в оренду, лізинг чи позичку. Позивач наголошує, що відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України будівлі сільськогосподарських товаровиробників, віднесені до класу 1271 ДК 018-2000 та не передані в оренду, лізинг або позичку, не є об`єктами оподаткування. На підтвердження статусу сільськогосподарського товаровиробника посилається на реєстрацію як ФОП, здійснення відповідних видів господарської діяльності, перебування на спрощеній системі оподаткування, оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення та подання повідомлення за формою № 20-ОПП щодо належної йому будівлі. Крім того, позивач вважає, що відповідач неправильно застосував ставку податку, оскільки визначив її у розмірі 0,50 відсотка мінімальної заробітної плати за один квадратний метр, що, на його думку, не відповідає рішенню Таращанської міської ради від 07.06.2022 № 5178-25-VIII про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно. Також позивач зазначає, що під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган не врахував характер господарської діяльності позивача, призначення будівлі та відомості, подані ним до податкового органу, а отже, не з`ясував усіх обставин, які мають значення для правильного визначення податкового зобов`язання. Посилаючись на положення Податкового кодексу України, рішення Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, позивач просить визнати протиправним і скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним, оскільки позивач є власником нежитлової будівлі - кормоцеху загальною площею 360,9 кв. м, яка відповідно до положень Податкового кодексу України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. На думку відповідача, для застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, необхідна одночасна наявність таких умов: власник має бути сільськогосподарським товаровиробником, будівля повинна належати до класу 1271 ДК 018-2000 та не передаватися в оренду, лізинг або позичку. Водночас відповідач зазначає, що позивач не надав належних доказів здійснення ним фактичної діяльності як сільськогосподарського товаровиробника, виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, а також використання спірної будівлі безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Саме по собі зазначення відповідних КВЕДів, наявність земельної ділянки та подання повідомлення за формою № 20-ОПП не підтверджують дотримання умов для застосування податкової пільги. Крім того, відсутні документи, які підтверджують належність спірної будівлі до класу 1271 ДК 018-2000. Відповідач також посилається на визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник», наведене у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, та судову практику, відповідно до якої для застосування зазначеної пільги необхідно підтвердити статус сільськогосподарського товаровиробника і призначення будівлі для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності. З огляду на викладене відповідач вважає, що підстави для звільнення спірного об`єкта нерухомості від оподаткування відсутні, податкове зобов`язання визначено відповідно до вимог законодавства, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не погоджується із запереченнями відповідача та зазначає, що наведене у відзиві посилання на відсутність інформації щодо здійснення підприємницької діяльності стосується іншої особи - ОСОБА_2 , яка не є учасником цієї справи. Натомість позивачем до позовної заяви надано документи, що підтверджують здійснення ним підприємницької та сільськогосподарської діяльності. Позивач наголошує, що належна йому будівля призначена для використання у сільськогосподарській діяльності як склад для зерна, що відповідає ознакам будівель класу 1271 ДК 018-2000. При цьому перелік таких будівель не є вичерпним. Подання повідомлення за формою № 20-ОПП у грудні 2023 року, на його думку, не спростовує права на застосування податкової пільги, оскільки база оподаткування визначається контролюючим органом на підставі відомостей Державного реєстру речових прав та документів про право власності. Також позивач вважає необґрунтованим посилання відповідача на судову практику у справі № 500/2782/18, оскільки підпункт 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України прямо відносить до сільськогосподарських товаровиробників не лише юридичних осіб, а й фізичних осіб-підприємців. Крім того, судові рішення у цій справі були скасовані Верховним Судом, а за результатами нового розгляду позов було задоволено. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 500/6132/23 та постанову від 21.05.2024 у справі № 600/5153/23-а, у яких викладено висновки щодо незастосування податку на нерухоме майно до будівель сільськогосподарського призначення, які використовуються для сільськогосподарських потреб і не передаються в оренду, лізинг чи позичку. Крім того, позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не містить належного обґрунтування фактичних і правових підстав його прийняття, а відповідач не спростував наданих позивачем доказів та не довів правомірності визначення податкового зобов`язання. З огляду на викладене позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення прийнято без належного з`ясування всіх обставин справи та з неправильним застосуванням норм податкового законодавства, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим з 2013 року. Основним видом його економічної діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11). Крім того, позивач здійснює діяльність за КВЕД 01.61 - допоміжна діяльність у рослинництві. З 01.01.2016 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку третьої групи.

На підставі договору оренди земельної ділянки № 47 від 20.10.2020 позивач орендує земельну ділянку площею 3,3944 га, кадастровий номер [номер приховано]:05:010:0092, розташовану на території відповідної територіальної громади. Право оренди земельної ділянки зареєстровано 18.11.2020. Цільове призначення земельної ділянки - для іншого сільськогосподарського призначення, строк оренди - 49 років.

Також позивач є власником нежитлової будівлі, зазначеної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як «будівля, кормоцех, нежитлова будівля», загальною площею 360,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначений об`єкт зареєстровано 13.03.2017, реєстраційний номер нерухомого майна - 119823183224, номер запису про право власності - 19482731. Будівля розташована на орендованій позивачем земельній ділянці.

13.12.2023 позивач подав до контролюючого органу повідомлення за формою № 20-ОПП, реєстраційний номер [номер приховано], у якому зазначив нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , як склад для зерна, що використовується у господарській діяльності.

20.12.2023 позивач подав повідомлення за формою № 20-ОПП, реєстраційний номер [номер приховано], щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення та сільськогосподарської техніки, які використовуються у господарській діяльності.

25.02.2024 позивач подав податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2023 рік, реєстраційний номер [номер приховано].

23.10.2024 Головним управлінням ДПС у Київській області сформовано податкове повідомлення-рішення № 1748459-2407-1022-UA3202019[телефон приховано], яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 12 090,15 грн. Підставою для нарахування податку визначено належну позивачу нежитлову будівлю - кормоцех загальною площею 360,9 кв. м. Під час розрахунку податкового зобов`язання контролюючим органом застосовано ставку податку в розмірі 0,50 відсотка мінімальної заробітної плати за один квадратний метр.

13.11.2024 позивач отримав зазначене податкове повідомлення-рішення.

19.11.2024 позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на податкове повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження.

Рішенням Державної податкової служби України від 17.01.2025 № 1562/6/99-00-06-01-02-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 23.10.2024 № 1748459-2407-1022-UA3202019[телефон приховано] - без змін. Зазначене рішення позивач отримав 22.01.2025.

Не погоджуючись із визначеним податковим зобов`язанням, 06.02.2025 позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.2024.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (надалі - ПК України).

Відповідно до вимог пункту 4.4 статті 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно з пунктом 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 ПК України).

Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та транспортного податку та плати за землю.

Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вказаного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за наявності сукупності умов:

- така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;

- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23 та у постанові від 09 липня 2026 року у справі № 120/15649/24.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач є власником нежитлової будівлі - кормоцеху, загальною площею 360,9 кв. м, розташованого за адресою: Київська область, Білоцерківський район, село Потоки, провулок Господарський, 41. Право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано за позивачем 13 березня 2017 року.

Обґрунтовуючи своє право на застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивачка вказує, що є сільськогосподарським товаровиробником та займається сільськогосподарською діяльністю.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, згідно з яким це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV цього Кодексу "Спеціальні податкові режими", до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники. Таким чином, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено вказаним підпунктом.

Отже, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно".

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про застосування визначень поняття сільськогосподарського товаровиробника у наведених законодавчих актах для цілей визначення змісту статусу сільськогосподарського товаровиробника, оскільки наведені поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Тому, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

На користь висновку, що нормою підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено податкову пільгу, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

Відтак, суд погоджується з позивачем, що сільськогосподарським товаровиробником може виступати як юридична, так і фізична особа.

Однак лише наявність у позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не підтверджує здійснення ним сільськогосподарської діяльності та, відповідно, не є достатнім для висновку про наявність у нього статусу сільськогосподарського товаровиробника.

Відтак, вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права.

Як вже зазначалось вище, позивач стверджує, що займається сільськогосподарською діяльністю та використовує об`єкти нерухомості безпосередньо у своїй сільськогосподарській діяльності.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2013 року. Основним видом його економічної діяльності є КВЕД 01.11 «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур», серед зареєстрованих видів економічної діяльності також наявний КВЕД 01.61 «Допоміжна діяльність у рослинництві».

Водночас сама реєстрація зазначених видів економічної діяльності свідчить про визначені напрями підприємницької діяльності позивача, однак сама по собі не підтверджує фактичного здійснення ним сільськогосподарського виробництва у відповідному податковому періоді.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, відповідно до поданої позивачем податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2023 рік, ним задекларовано дохід від здійснення підприємницької діяльності у розмірі 405 700 грн. Водночас зазначені відомості самі по собі не дають підстав для висновку про отримання такого доходу саме від виробництва або реалізації сільськогосподарської продукції.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне здійснення позивачем у 2023 році сільськогосподарського виробництва, зокрема документів щодо вирощування сільськогосподарських культур, збирання врожаю, ведення обліку виробленої продукції, її зберігання та реалізації, а також документів, які б свідчили про придбання насіння, добрив, засобів захисту рослин чи інших матеріально-технічних ресурсів для здійснення такої діяльності.

Суд зазначає, що сам факт державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням відповідних видів економічної діяльності за КВЕД не є безумовним підтвердженням фактичного провадження такої діяльності у відповідному податковому періоді. Відомості про КВЕД визначають заявлені суб`єктом господарювання напрями його економічної діяльності, однак не підтверджують самі по собі факту виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції у 2023 році.

Отже, наявність у позивача зареєстрованих видів економічної діяльності у сфері сільського господарства, за відсутності інших належних доказів, не є достатньою для висновку про здійснення ним діяльності сільськогосподарського товаровиробника у спірному податковому періоді.

Таким чином, витяг з Реєстру платників єдиного податку, на який посилається позивач на підтвердження здійснення ним сільськогосподарської діяльності у сукупності з іншими наявними у справі доказами не підтверджує наявності у позивача протягом усього спірного податкового періоду обставин, необхідних для застосування передбаченого підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України виключення з об`єкта оподаткування.

При цьому суд враховує, що реєстрація у Державному реєстрі виробників сільськогосподарської продукції не підтверджує фактичного використання конкретних об`єктів нерухомого майна у сільськогосподарській діяльності. З огляду на призначення такого Реєстру він містить відомості про виробників сільськогосподарської продукції та їх сільськогосподарську діяльність, однак для застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, необхідним є встановлення сукупності передбачених законом умов щодо власника та конкретних об`єктів нерухомого майна.

Отже, зазначений витяг може підтверджувати факт реєстрації позивача у відповідному Реєстрі, однак не є достатнім доказом набуття ним статусу сільськогосподарського товаровиробника протягом усього 2023 року та фактичного використання спірних об`єктів нерухомості у сільськогосподарській діяльності саме у цьому податковому періоді.

Суд також надає оцінку посиланням позивача на рішення Таращанської міської ради від 07.06.2022 № 5178-25-VIII, яким затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на відповідній території.

Однак, прийняття зазначеного рішення не підтверджує наявності у позивача права на звільнення від сплати податку за належний йому об`єкт нерухомого майна, оскільки питання застосування податкової пільги та питання визначення ставки податку є різними за своїм правовим змістом.

При цьому передбачене підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України виключення з об`єкта оподаткування застосовується за наявності встановлених законом умов, зокрема щодо належності будівлі до класу 1271 ДК 018-2000, здійснення власником сільськогосподарської діяльності та невикористання такої будівлі на умовах оренди, лізингу чи позички.

Отже, посилання позивача на рішення Таращанської міської ради саме по собі не спростовує висновків контролюючого органу щодо наявності підстав для визначення податкового зобов`язання та не звільняє позивача від обов`язку довести наявність передбачених Податковим кодексом України умов для застосування відповідної податкової пільги».

У постанові від 4 березня 2021 року у справі № 500/2782/18 Верховний Суд вказав, що з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суди мали встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання Позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й фактичне використання такої нерухомості за цільовим призначенням у межах здійснення сільськогосподарської діяльності, а також наявність у власника статусу сільськогосподарського товаровиробника.

При цьому, матеріали справи, не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували здійснення позивачем у спірний період діяльності як сільськогосподарського товаровиробника.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються відповідним рішенням сільської, селищної або міської ради залежно від місця розташування та типів об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за один квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток, яка обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Як встановлено судом, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником нежитлової будівлі - кормоцеху загальною площею 360,9 кв. м, розташованої за адресою: Київська область, Білоцерківський район, село Потоки, провулок Господарський, 41.

На підставі зазначених відомостей контролюючим органом позивачу сформовано податкове повідомлення-рішення від 23.10.2024 №1748459-2407-1022-UA3202019[телефон приховано], яким визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у розмірі 12 090,15 грн.

Вказана сума розрахована виходячи із загальної площі об`єкта нерухомого майна 360,9 кв. м, розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2023 у сумі 6 700 грн та застосованої ставки податку 0,5 відсотка.

При цьому рішенням Таращанської міської ради від 07.06.2022 № 5178-25-VIII затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території відповідної територіальної громади. Згідно з додатком № 1 до цього рішення ставки визначаються залежно від класифікації будівель та споруд відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Водночас додатком №1 до зазначеного рішення передбачено звільнення від оподаткування будівель сільськогосподарського призначення класу 1271 за умови дотримання вимог підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Оскільки позивачем не доведено належними доказами сукупності передбачених законом умов для застосування зазначеного виключення з об`єкта оподаткування, підстави для звільнення належної йому нежитлової будівлі від оподаткування відсутні.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстав для визнання його протиправним та скасування не вбачається.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач не має права на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
17.02.2025 Ухвала № 125273577 без тексту Київський окружний адміністративний суд