Судові рішення

Постанова № 141476916 у справі № 211/14215/25 від 12.11.2026

Постанова від 12.11.2026 у цивільній справі № 211/14215/25 (категорія «Позики, кредиту, банківського вкладу»). Суд: Дніпровський апеляційний суд, суддя Бондар Я. М.

Справа№ 211/14215/25
СудДніпровський апеляційний суд
СуддяБондар Я. М.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПозики, кредиту, банківського вкладу
Дата ухвалення12.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141476916

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10306/26 Справа № 211/14215/25 Суддя у 1-й інстанції - Гринь Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів: Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Попова Ганна Геннадіївна, на заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2026 року, яке ухвалено суддею Гринем Н.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказана,

ВСТАНОВИВ

У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко М.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розписками на загальну суму 37 760 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.02.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 від ОСОБА_1 було отримано 4 000 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язувався повернути в повному обсязі з відсотками. Розмір місячного відсотку за користування коштами становить 7%. Строк повернення до 31.05.2020 року.

24.09.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вдруге було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 від ОСОБА_1 отримав 3 000 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язувався повернути в повному обсязі з відсотками. Розмір місячного відсотку за користування коштами становить 6%. Строк повернення до 31.12.2020 року.

Посилаючись на те, що відповідач на вимогу позивача до цього часу суму позики разом з відсотками за її користування за жодною з розписок не повернув, позивач вимушений звернутися та суду та просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг згідно розписок від 05.02.2020 року та від 24.09.2020 року у загальному розмірі 37 760 доларів США та понесені судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 15 140 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розписками задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг згідно розписок від 05.02.2020 року, від 24.09.2020 року в розмірі 37 760 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору у розмірі 15 140,00 грн, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в повному обсязі, суд першої інстанції, виходив з доведеності та обгрунтованості позовних вимог та наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми позики у загальному розмірі 37 760 доларів США.

При цьому, суд погодився з виконаними представником позивача розрахунками заборгованості за відсотками за договорами позики та прийняв при ухваленні оскаржуваного рішення, що розмір відсотків за розпискою від 05.02.2020 року становить 19 600 доларів США, що розраховано наступним чином: 280 доларів США (щомісячний розмір 7 % від суми позики * 70 (кількість місяців користування коштами з 05.02.2020 року по 05.12.2025 року - момент звернення до суду). Загальна сума боргу по розписці від 05.02.2020 року становить 23 600 доларів США, що складається з 4000 доларів США борг за розпискою та 19 600 доларів США відсотки за користування коштами.

За розпискою від 24.09.2020 року, так як ОСОБА_2 користується коштами від 24.09.2020 року і по теперішній час сума відсотків за користування коштами становить 11 160 доларів США, що розрахована наступним чином: 180 доларів США (щомісячний розмір 6% від суми позики) * 62 (кількість місяців користування коштами з 24.09.2020 року по 05.12.2025 року). Таким чином загальна сума заборгованості за розпискою від 24.09.2020 року становить 14 160 доларів США, що складається з 3000 доларів США борг за розпискою та 11 160 доларів США відсотки за користування коштами.

Таким чином, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за розписками від 05.02.2020 року та 24.09.2020 року становить 37 760 доларів США, яку суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача.

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2026 року в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла адвокат Попова Г.Г., про перегляд заочного рішення відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Попова Г.Г., оскаржив заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2026 року в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Попова Г.Г., посилаючись порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.07.2026 року залишена без задоволення заява відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.06.2026 у справі №211/14215/25. При цьому судом залишено поза увагою, що ухвала про відкриття провадження разом з позовною заявою та додатками до неї, направлялися судом за зареєстрованим місцем проживання відповідача, але була повернута до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання». Крім того, судова повістка про призначення судового засідання на 05.06.2026 об 11:00 відповідачу поштою не направлялось.

Посилається, що в заяві про перегляд заочного рішення він повідомляв суд, що він не отримував позовної зави із додатками та не був повідомлений про розгляд справи, а також про неможливість ним отримання поштової кореспонденції за місцем реєстрації, оскільки перебуває на військовій службі, а на час першого судового засідання перебував у відрядженні за завданням військової частини (на підтвердження чого надавались відповідні довідка та виписки з наказів, що наявні в матеріалах справи). Натомість, суд першої інстанції всупереч нормам ст.ст. 2, 4, 6, 12 ЦПК України, а також не враховуючи обґрунтованість та поважність наведених відповідачем причин його відсутності та неможливість надання відзиву при розгляді справи №211/14215/25, безпідставно відмовив у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.06.2026 року, внаслідок чого апелянт був позбавлений свого законного права на захист своїх цивільних прав та інтересів в суді під час розгляду справи, не мав можливості подати відзив на позовну заяву, а при поданні заяви про перегляд заочного рішення отримав відмову суду, що порушує норми процесуального права.

По суті спору зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що позивач надавав відповідачу грошові кошти на певний строк, а саме: за розпискою від 05.02.2020 року сума у розмірі 4 000 доларів США, встановлено розмір місячного відсотку 7%, та надано до 31.05.2020; за розпискою від 24.09.2020 року сума у розмірі 3 000 доларів США, встановлено розмір місячного відсотку 6%, та надано до 31.12.2020.

Відповідно, строк повернення коштів було встановлено та визначено сторонами, тобто строк повернення коштів відомий, з чим були обізнані як позивач, так і відповідач. Посилаючись на правові позиції, які містяться в постановах Верховного Суду, наполягає, що позивач на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України не мав права нарахувати відсотків за користування позикою у розмірі 7% та 6% за період після настання терміну повернення грошових коштів, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем. Тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Тобто, при розрахунку відсотків враховується лише період на який надавалась позика, згідно розписки з 05.02.2020 це період в 4 місяця, а згідно розписки від 24.09.2020 це період в 3 місяця. Аналогічні висновки також містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18.

Також звертає увагу, що позивач протягом майже шести років не пред`являв вимог до відповідача та не звертався до суду, чим діяв недобросовісно, не пред`являючи вимоги про повернення грошових коштів із процентами, чим штучно збільшив розмір плати до стягнення, створюючи дуже невигідні умови для відповідача, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, призводить до отримання позивачем надмірної вигоди і порушує баланс інтересів сторін. Суд першої інстанції при ухваленні заочного рішення, не звернув увагу, що розмір процентів, які нараховані та стягнені за весь період прострочення (6 років) за оскаржуваним заочним рішенням перевищують суму основного боргу майже на 400% та 300% відповідальності, що в свою чергу порушує принцип правомірності.

Посилається, що враховуючи позбавлення можливості відповідача доступу до суду, з підстав безпідставної відмови у перегляді заочного рішення, відповідач не зміг у суді першої інстанції реалізувати своє право та заявити про сплив позовної давності. З огляду на вказане, просить застосувати строки позовної давності з огляду на те, що з моменту прострочення повернення грошових коштів за розпискою від 05.02.2020 (строк повернення боргу до 31.05.2020) минуло 6 років, а за розпискою від 24.09.2020 (строк повернення боргу до 31.12.2020) минуло 5,5 років. Звертає увагу, що про настання строку повернення грошових коштів позивачу було відомо і про це він сам зазначає у позовній заяві. Таким чином, згідно боргових зобов`язань за розпискою від 05.02.2020 перебіг строку позовної давності розпочався з 31.05.2023, а за розпискою від 24.09.2020 перебіг строку позовної давності розпочався з 31.12.2023, відповідно, строк звернення до суду з вимогою позивача про стягнення з відповідача грошових суми сплинув 31.05.2023 та 31.12.2023 відповідно (ст. 257 ЦКУкраїни). Враховуючи наведене просить апеляційний суд застосувати строки позовної давності до пред`явлених позивачем вимог при розгляді даної справи

Також відповідач не погоджується із розміром присуджених до стягнення судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу та звертає увагу, що строк позовної давності по заявленим у позовній заяві вимогам минув, а відсотки нараховані до моменту пред`явлення позову безпідставно. Відповідач заперечує проти стягнення судових витрат та просить апеляційний суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Зазначає, що дана справа не є справою, яка потребувала б багато часу та зусиль для викладення позиції, вибору стратегії захисту, часу для підготовки процесуальних документів. При цьому, справа розглядалась без участі відповідача, тому заявлена сума не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача адвокат Трофименко М.В., посилаючись на безпідставність апеляційної скарги відповідача, просить апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Попова Г.Г., залишити без задоволення, заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2026 року залишити без змін. Звертає увагу, що представник відповідача в апеляційній скарзі заперечує проти розміру нарахованих відсотків, ототожнюючи поняття розписки з кредитним договором. Зазначає, що за українсьим законодавством розписка не є окремим видом договору, а є документальним підтвердженням укладення договору позики. Тому застосування норм закону, які стосуються виключно кредитних правовідносин, зокрема нарахування відсотків саме до дати повернення грошових коштів, є суперечливим щодо нархування відсотків у випадку не повернення коштів по розписці. В апеляційній скарзі представник відповідача посилається на судову практику, яка не може бути застосована до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, так як між ними кредитний договір не укладався.

Також посилається, що з урахуванням продовження строків позовної давності через дію карантину та воєнного стану, аргументи представника відповідача про пропуск строку позовної давності є необгрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвоката Трофименко М.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скраги відповідача, просила залишити її ьез задоволення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи.

Згідно ч. 2 ст. 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про до ставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день про ставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцеперебування, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З матеріалів справи вбачається, що вони не містять підтверджень надсилання судом першої інстанції та вручення відповідачу ОСОБА_2 копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви з доданими матеріалами.

Поштове відправлення з судовою повісткою про виклик до суду на 21.04.2026 року, яке було надіслані за адресою, зазначеною позивачем в позовній заяві, повернуто на адресу суду в відміткою: «адресат відсутній». (а.с. 40)

Інших підтверджень повідомлення судом відповідача матеріали справи не містять. Також відсутнє підтвердження повідомлення відповідача про судове засідання 15 червня 2026 року.

Разом з тим, до заяви про перегляд заочного рішення відповідачем додано довідку від 19.06.2026 року за підписом командира військової частини НОМЕР_1 , відповідно якої майор ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 16 лютого 2023 року.

Отже, відповідач ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи в суді в порядку визначеному процесуальним законом, з огляду на що доводи апеляційної скарги відповідача щодо розгляду справи судом першої інстанції за його відсутності та неповідомлення його про дату, час і місце судового засідання заслуговують на увагу.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 8 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо б сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Таким чином, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.

Судом встановлено та підтверджено наявними письмовими доказами, що між сторонами укладено два договори позики, складених у простій письмовій формі у вигляді розписок про отримання грошових коштів у іноземній валюті - доларів США, зокрема: 05.02.2020 на суму 4 000 доларів США та 24.09.2020 на суму 3 000 доларів США.

На підтвердження укладення договорів ОСОБА_2 було особисто написано розписки, датовані відповідно 05.02.2020 року та 24.09.2020 року.

Згідно розписки від 05.02.2020 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 4 000 (чотири тисячі доларів США) під 7% місячних зі строком повернення до 31.05.2020 року (а.с.29).

Згідно розписки від 24.09.2020 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 3 000 (три тисячі доларів США) під 6% місячних зі строком повернення до 31.12.2020 року (а.с.30).

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з проханням повернути вказану суму, зокрема, 11.11.2025 року представником позивача в інтересах позивача направлено вимогу до боржника ОСОБА_2 , за останнім відомим місцем його проживання, про повернення позичених грошових коштів у сумі 7 000 дол. США протягом семи днів з дня отримання цієї вимоги. (а.с. 9) Проте, борг на момент звернення до суду відповідачем повернуто не було.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач до теперішнього часу не повернув взяті у борг грошові кошти, не сплатив відсотки за користування взятими у борг коштами.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно з частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Водночас у разі стягнення судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, в якому ВП ВС відступила від висновку, що стягненню підлягає грошова сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.02.2020 року ОСОБА_1 передав у борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в іноземній валюті у сумі 4 000,00 доларів США.

При отриманні від позивача вказаної вище грошової суми в борг відповідач в присутності позивача склав розписку від 05.02.2020 року.

За змістом письмової розписки відповідач зобов`язався повернути позичені кошти, а саме: 4000 доларів США у строк до 31.05.2020 року. Також, зі змісту розписки вбачається, що соронами визначена процена ставка 7% на місяць.

Також 24.09.2020 року ОСОБА_1 передав у борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в іноземній валюті у сумі 3 000,00 доларів США.

При отриманні від позивача вказаної вище грошової суми в борг відповідач в присутності позивача склав розписку від 24.09.2020 року.

За змістом письмової розписки відповідач зобов`язався повернути позичені кошти, а саме: 3000 доларів США у строк до 31.12.2020 року. Також, зі змісту розписки вбачається, що соронами визначена процена ставка 6% на місяць.

Вищевказане підтверджуються оригіналами розписок, які долучені до матеріалів цивільної справи (а.с. 29,30).

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанціх виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог та наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за вказаними розписками у загальному розмірі 37 760 доларів США.

Так, дійсно, згідно за розписками від 05.02.2020 року та від 24.09.2020 року, відповідач зобов`язався повернути позичені кошти, а саме: 4000 доларів США та 3 000 доларів США у строк до 31.05.2020 року та до 31.12.2020 року відповідно. Разом з тим, доказів повернення отриманої суми позики у сумах та строки, визначені у розписках матеріали справи не містять.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми позики за розпискою від 05.02.2020 року у розмірі 4 000 доларів США та за розпискою від 24.09.2020 року у розмірі 3000 доларів США, у загальному розмірі 7 000 доларів США.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, із розписки від 05.02.2020 року вбачається, що 4000 доларів США, які відповідач отримав у позивача, мають бути повернуті до 31.05.2020 року.

Із розписки від 24.09.2020 року вбачається, що 3000 доларів США, які відповідач отримав у позивача, мають бути повернуті до 31.12.2020 року.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, якщо в борговій розписці не визначено строк повернення позики, кредитор повинен спочатку пред`явити боржнику вимогу про повернення коштів, та лише з моменту пред`явлення такої вимоги розпочинається перебіг установленого законом строку для виконання зобов`язання.

Тобто, до пред`явлення відповідної вимоги та спливу встановленого законом строку обов`язок повернути позику у визначений законом строк не вважається таким, строк виконання якого настав.

У даному випадку, враховуючи зміст розписок, сторони визначилися, що строк повернення позики у розмірі 4000 доларів США становить до 31.05.2020 року, позики у розмірі 3 000 доларів США становить до 31.12.2020 року.

Звертаючись до суду з позовом, позивач розрахував відсотки за користування відповідачем коштами на підставі ст. 1048 ЦК Украхни з моменту отримання відповідної суми грошових коштів за розписками до дати подання позову до суду.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами відповідача в апеляційній скарзі щодо помилковості висновків суду в цій частині та зазначає, що на підставі ст. 1048 ЦК України у позивача не було правових підстав для нарахування відсотків за користування позикою у розмірі 7% та 6% за період після настання терміну повернення грошових коштів, тобто у період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем, оскільки при розрахунку заборгованість за відсотками на підставі ст. 1048 ЦК України (правомірного користування позикою) враховується лише період, на який надавалась позика.

Аналогічні висновки щодо застосування відповідних норм права містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року, які колегія суддів враховує під час розгляду даної справи.

За обставин встановлених під час розгляду справи, колегія суддів зважує на те, що права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, забезпечує ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 13 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Однак, позивач, звертаючись до суду з позовом у даній справі позовні вимоги про стягнення відсотків за понадстрокове користування відповідачем грошовими коштами не обґрунтовує положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, тому за вказаних обставин, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу за розписками в сумі 19 600 доларів США за розпискою від 05.02.2020 року, та 11 160 доларів США за розпискою від 24.092020 року, які розраховані з часу надання позики та на час подання позову, є передчасним та помилковим, оскільки зроблений без належного врахування положень ст. 1048, 1049 ЦК України щодо порядку та строків повернення позики, так і умов договорів позики, визначених сторонами, за якими було встановлено строк повернення позики.

Частиною першою ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, то він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача на його користь заборгованість за процентами за користування позокою, позивач не порушує питання про стягнення відсотків на підставі ст. 625 ЦК України за понадстрокове користування грошовими коштами.

З огляду на вищезазначене, перевіривши розрахунок процентів за користування позикою з урахуванням погоджених сторонами умов боргових розписок, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів:

за розпискою від 05.02.2020 року у розмірі 840 доларів США, нарахованих на суму позики 4 000 доларів США відповідно до погодженої сторонами ставки 7% щомісяця за період з 05.02.2020 року по 31.05.2020 року;

за розпискою від 24.09.2020 року у розмірі 540 доларів США, нарахованих на суму позики 3 000 доларів США відповідно до погодженої сторонами ставки 6% щомісяця за період з 24.09.2020 року по 31.12.2020 року.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 05.02.2020 року у розмірі 4 000 доларів США, 7% річних у розмірі 840 доларів США за період з 05.02.2020 року по 31.05.2020 року, у загальному розмірі 4 840 доларів США; за договором позики від 24.09.2020 року у розмірі 3 000 доларів США, 6% річних у розмірі 540 доларів США за період з 24.09.2020 року по 31.12.2020 року, у загальному розмірі 3 540 доларів США. Таким чином загальний розмір заборгованості становить 8 380 доларів США.

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі, на те, що внаслідок неповідомлення його про відкриття провадження по справі та розгляд справи без його належного повідомлення, він був позбавлений низки процесуальних прав, зокрема права подання клопотання про застосування строків позовної давності.

Вирішуючи вказане питання колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Разом з тим, створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Лише той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (постанова Верховного Суду від 24.10.2018 року у справі № 317/3698/15-ц; постанова ВеликоїПалати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц).

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять підтверджень про отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з доданими матеріалами, його належного повідомлення про розгляд справи судом першої інстанції. Тому при зверненні з апеляційною скаргою він заявив клопотання про застосування строку позовної давності.

Вирішуючи заявлене відповідачем клопотання, апеляційний суд виходить з наступного.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу»(див. mutatismutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO NeftyanayaKompaniyaYukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («StubbingsandOthers v. theUnitedKingdom»,заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Частина 4 ст. 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦПК України).

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

04.09.2025 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України № 4434-IX, який набув чинності з 04.09.2025 року про відновлення перебігу строків позовної давності.

Таким чином, з перехідних положень Цивільного кодексу виключається норма, що зупиняла на час воєнного стану перебіг строків позовної давності.

У зв`язку з наведеним, перебіг строку позовної давності у період з 24.02.2022 року по 04.09.2025 року був зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суду приходить до висновку, що строк позовної давності не підлягає застосуванню до позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за вищезазначеними розписками.

Вирішуючи питання щодо с тягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами ч. 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.

Відповідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за наданні послуги до суду позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги №05/11/25 від 05.11.2025, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Приват юрист», предметом якого є представництво з захисту адвокатом інтересів клієнта у суді, а клієнт зобов`язався оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; копію акту прийому-передачі наданих послуг до згаданого договору від 05.11.2025, згідно якого клієнт отримав правничу допомогу від АО «Приват юрист» на загальну суму 20 000 гривень, копію квитанції №01 від 05.11.2025 про прийняття оплати від ОСОБА_1 за договором про надання правничої допомоги за № 05/11/25 від 05.11.2025 у розмірі 20 000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову, задоволення судом позовних вимог, враховуючи, складання заяв по суті, з огляду на приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, у розмірі 5000 грн., що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг, а відтак позовні вимоги в частині стягнення професійної правничої допомоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно п.п «б», «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов по суті заявлених позовних вимог задоволено частково, понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати, що складаються з судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 359,57 гривень слід покласти на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог. (22,19%)

З цих же підстав понесені відповідачем та документально підтвердженні судові витрати, що складаються з судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача в сумі 8 141,08 грн. пропорційно задоволених вимог апеляційної скарги (77,81%).

В порядку визначеному ч. 10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

А отже апеляційний суд вважає за доцільне стягнути з позивача на користь відповідача різницю у вказаних сумах, що становить 4 781,51 грн. (8 141,08 -3359,57)

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Попова Ганна Геннадіївна, задовольнити частково.

Заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розписками задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 05.02.2020 року та від 24.09.2020 року у загальному розмірі 8 380 доларів США, з яких: заборгованість за договором позики від 05.02.2020 року складає 4 000 доларів США борг за розпискою, 840 доларів США відсотки за користування коштами за період з 05.02.2020 року по 31.05.2020 року; заборгованість за договором позики від 24.09.2020 року складає 3 000 доларів США борг за розпискою, 340 доларів США відсотки за користування коштами за період з 24.09.2020 року до 31.12.2020 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 5 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 4 781,51 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 листопада 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
12.11.2026 Постанова № 141477923 Дніпровський апеляційний суд
31.08.2026 Ухвала № 139339641 Дніпровський апеляційний суд
11.08.2026 Ухвала № 138919704 Дніпровський апеляційний суд
13.07.2026 Ухвала № 138216617 Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу
06.07.2026 Ухвала № 138005048 Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу
15.06.2026 Рішення № 137420801 Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу
21.04.2026 Ухвала № 135860174 без тексту Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу
11.02.2026 Ухвала № 133984375 без тексту Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу
04.02.2026 Ухвала № 133821043 без тексту Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу
11.12.2025 Ухвала № 132503501 без тексту Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу