Судові рішення

Ухвала № 141476918 у справі № 320/42875/26 від 13.11.2026

Ухвала від 13.11.2026 в адміністративній справі № 320/42875/26 (категорія «Осіб, звільнених з публічної служби»). Суд: Київський окружний адміністративний суд, суддя Абдукадирова К.Е.

Справа№ 320/42875/26
СудКиївський окружний адміністративний суд
СуддяАбдукадирова К.Е.
Форма рішенняУхвала
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяОсіб, звільнених з публічної служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141476918

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

13 листопада 2026 року м. Київ № 320/42875/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Абдукадирова К.Е., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати ОСОБА_1 суми пенсії, нарахованої на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №320/42981/23 за період з 01.12.2019 по 30.04.2025 у розмірі 454822,55 грн., частинами, пропорційно виділеним асигнуванням, у порядку черговості та за рахунок виокремлених видатків на виплату пенсії, перерахованих на виконання рішень суду;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 суму пенсії, нараховану на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №320/42981/23 за період з 01.12.2019 по 30.04.2025 у розмірі 454822,55 грн., одноразово, повною сумою, із загальних видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», без застосування будь-якого часткового, пропорційного, чергового чи відстроченого порядку виплати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, в тому числі, чи належить розглядати позовну заяву за правилами адміністративного судочинства.

У випадку коли позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України).

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись цей спір, суд виходить із таких мотивів.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Так, Велика Палата Верховного Суду (зокрема у справах № 1840/2727/18, № 552/2232/18, № 816/1604/17 та інших) неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.".

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, суд не має підстав не погодитися з запропонованим підходом.

Суд враховує, що передумовою подання позову у справі, що розглядається, є застосування органом Пенсійного фонду під час виплати перерахованої на виконання рішення суду пенсії обмежень, пов`язаних із бюджетними асигнуваннями.

Так, як встановлено судом та не заперечується позивачем, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 по справі № 320/43981/25, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву" від 21.09.2023 № 7773, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.12.2019.

У зв`язку із цим, суд враховує, що згідно з частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами 2 та 4 статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у КАС України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Позивач зазначає, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 по справі № 320/43981/25 відповідачем здійснено перерахунок пенсії за період з 01.12.2019 по 30.04.2025 у сумі 456076,93 грн., що підтверджується листом ГУПФУ в м. Києві від 02.10.2026 №2600-0507-8/164302.

Крім того позивача листами ГУПФУ в м. Києві від 05.08.2026 № 2600-0507-8/164302 та від 02.10.2026 № 2600-0507-8/164302 повідомлено, що фінансування пенсій за Законом № 796-ХП забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України, що відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання та платежі можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення; що механізм фінансування видатків на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду визначено пунктом 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Аналогічні положення були передбачені пунктом 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

З огляду на викладене, суд зазначає, що спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Фактично спірні у цій справі правовідносини виникли у зв`язку із тим, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки не виплачує перераховану пенсію у повному розмірі з посиланням на відсутність бюджетних асигнувань.

Проте, така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування відповідного порядку виплати перерахованої пенсії не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами.

Отже, якщо застосування такого порядку виплати пенсії відбулося виключно під час виконання судового рішення, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному КАС України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Суд зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у конкретній справі, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у такій справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, суд констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі № 580/490/26.

Суд відхиляє посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.10.2026 у справі № 520/29667/25, оскільки фактичні обставини та характер спірних правовідносин у зазначеній справі істотно відрізняються від обставин цієї справи.

Так, у справі № 520/29667/25 Верховний Суд, відступаючи від необхідності застосування механізму судового контролю в порядку статті 383 КАС України, виходив із того, що заборгованість із виплати пенсії виникла внаслідок виконання чотирьох самостійних судових рішень, а відповідач застосував до всієї сукупності нарахованих сум єдиний порядок обмеження їх виплати.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що предметом спору є не спосіб виконання кожного окремого судового рішення, а єдина, неподільна за своїм змістом дія суб`єкта владних повноважень, яка поширюється на заборгованість, сформовану внаслідок виконання декількох самостійних судових рішень. Саме ця обставина зумовила необхідність забезпечення ефективного судового захисту в межах одного позовного провадження, оскільки розгляд відповідних питань у порядку статті 383 КАС України в кожній із чотирьох справ окремо не забезпечував би належного захисту порушеного права (п. 33-34 постанови у справі № 520/29667/25).

Натомість у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли виключно у зв`язку з виконанням одного судового рішення - рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 320/43891/23, яким відповідача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії починаючи з 01.12.2019.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач пов`язує порушення своїх прав саме з неналежним виконанням зазначеного судового рішення, а саме із застосуванням відповідачем спеціального порядку виплати пенсійної заборгованості, нарахованої на його виконання, та невиплатою такої заборгованості в повному обсязі.

Отже, на відміну від справи № 520/29667/25, у цій справі відсутня сукупність заборгованостей, сформованих на виконання декількох самостійних судових рішень, а також відсутня необхідність надання судом оцінки єдиній неподільній дії відповідача, яка одночасно охоплювала б наслідки виконання декількох судових рішень.

Фактично позивач оскаржує спосіб та повноту виконання одного конкретного судового рішення, що за своїм змістом відповідає правовідносинам, які були предметом розгляду у справі № 580/490/26.

Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.10.2026 у справі № 520/29667/25, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки сформульовані з урахуванням істотно відмінних фактичних обставин, а саме наявності декількох самостійних судових рішень, виконання яких стало підставою для виникнення заборгованості та застосування відповідачем єдиного порядку обмеження її виплати.

Отже, правовідносини у цій справі (№ 320/42873/26) за своїм змістом та характером є аналогічними правовідносинам, дослідженим Верховним Судом у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26, оскільки спір стосується виключно належності виконання одного судового рішення, а тому саме правовий висновок, викладений у зазначеній постанові, підлягає врахуванню під час вирішення питання про відкриття провадження у цій справі.

Інше тлумачення фактично нівелювало б розмежування, проведене самим Верховним Судом у постанові у справі № 520/29667/25, між спорами щодо виконання одного судового рішення та спорами, предметом яких є єдина неподільна дія суб`єкта владних повноважень, що охоплює виконання декількох самостійних судових рішень.

Таким чином, враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.09.2026 у справі № 580/490/26, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем в даному позові вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, що у свою чергу свідчить про встановлене процесуальним законом право звернення до суду в порядку статей 382-383 КАС України для вирішення процесуальних питань пов`язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 визначено порядок використання коштів бюджету Пенсійного фонду України, у тому числі щодо розподілу видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання судових рішень. Постанова № 1046 набрала чинності 28.08.2026. Водночас питання правомірності застосування відповідного механізму до конкретного способу виконання рішення № 320/8119/25 не є предметом розгляду у цій справі, оскільки таке питання належить до спеціальної процедури судового контролю за виконанням рішення.

За таких обставин заявлені позивачем вимоги, які спрямовані на фактичне забезпечення виконання уже існуючого судового рішення, яке набрало законної сили, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому у відкритті провадження у справі необхідно відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Керуючись ст. 170, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Абдукадирова К.Е.

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 42098368. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг