Судові рішення

Постанова № 141476997 у справі № 208/13782/25 від 11.11.2026

Постанова від 11.11.2026 у цивільній справі № 208/13782/25 (категорія «Завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві»). Суд: Дніпровський апеляційний суд, суддя Агєєв О. В.

Справа№ 208/13782/25
СудДніпровський апеляційний суд
СуддяАгєєв О. В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяЗавданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві
Дата ухвалення11.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141476997

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6885/26 Справа № 208/13782/25 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №208/13782/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» - Баркова Сергія Євгеновича на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 27 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Похвалітої С. М., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду міста Кам`янського з позовом до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він протягом тривалого часу, а саме: з 25 липня 2012 року по 30 травня 2024 року працював на різних посадах, у різних структурних підрозділах ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське». 30 травня 2024 року його було звільнено. За час роботи на підприємстві відповідача позивач набув хронічних професійних захворювань. Пунктом 7 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 24 липня 2025 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у нього професійних захворювання: хронічна радикулопатія S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико- динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.); пневмоконіоз (q/r, 3/3, es, hi), ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.).

Професійне захворювання виникло за таких обставин: у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, виділенням значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії, генерацією підвищених рівнів шуму під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилопридушення та засобів боротьби з шумом; неможливістю застосування засобів малої механізації та автоматизації певних видів робіт в складних гірничо-геологічних умовах, у зв`язку з виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (обмивання гірничих виробок проводилось з порушенням планових термінів через недостатню забезпеченість пилозмочуючими добавками), незабезпеченістю засобами індивідуального захисту органу слуху, він виконував роботи в умовах впливу пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, а також в умовах значний фізичних навантажень, вимушеної робочої пози та вимушених нахилів корпусу, що перевищували допустимі параметри.

Згідно з п.18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: робота позивача протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, параметри яких перевищували нормативні показники, важкість праці, робоча поза- 20% часу зміни при допустимому значенні - до 10% часу зміни; перебування у незручній робочій позі - 34-50% часу зміни при допустимому значенні - до 25% часу зміни.

Згідно з п.16 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 97/25/7214/В від 13 жовтня 2025 року, позивачу визначено втрату працездатності на рівні 50% та встановлено третю групу інвалідності.

Зазначає, що він має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування. Має скарги на задишку при ході, кашель з виділенням харкотиння зранку, переважно колючі больові відчуття в грудній клітці; обмеження рухів, біль у поперековому відділ хребта з іррадіацією в праву ногу по задній поверхні з її млінням; періодичні артралгії, зниженні слух і зір вдаль, шум у вухах, зростання тиску протягом трьох років, підвищену пітливість, втому, загальну слабкість, запаморочення, гіркоту у роті, перепади настрою, дратівливість; часом - цефалгії, відрижку та печію.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Крім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах.

На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.

Вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання.

У зв`язку з чим просив суд стягнути з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів суму грошових коштів у розмірі 245000 грн. без утримання податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 27 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 100000 грн. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Представник ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» - Барков С.Є. подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає , що судом першої інстанції залишено без уваги ряд фактів, які мають ключове значення для ухвалення повного, справедливого та обґрунтованого рішення суду.

Зазначає, що позивачем не доведено того, що стан його здоров`я не може бути відновлено, а також факту порушення нормальних життєвих зв`язків. Згідно наданих позивачем документів він перебував на лікуванні протягом нетривалого часу. Докази тривалого лікування позивача в матеріалах справи відсутні.

Судом першої інстанції було залишено поза увагою, що хоч позивач й отримав хронічні професійні захворювання, ним не було додано достатніх доказів, що доводили б про понесення ним моральних страждань у зв`язку саме з фактом його роботи у відповідача. В наданих документах також відсутня інформація про будь-які подальші протипоказання або обмеження позивача у його житті, про необхідність додаткового постійного лікування тощо.

Судом першої інстанції, на думку відповідача, при розгляді справи по суті та ухваленні судового рішення також не було враховано того, що матеріалів справи вбачається, що ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» було не єдиним місцем роботи позивача з шкідливими умовами праці. Негативний вплив на його здоров`я також здійснювали умови праці за посадою електрослюсаря підземного на ТОВ «Донвуглепоставка», ТОВ «Укрпідземмонтаж», ТОВ «Ремшахтобуд», ТОВ «Донецькшахтопроходка» тощо.

Позивач про погіршення стану свого здоров`я не повідомляв відповідача, не сприяв переведенню його в менш шкідливі умови праці тощо. Крім цього, сам позивач, характеризуючи глибину завданої йому моральної шкоди, наполягав на тому, що такого роду страждання пов`язані, серед іншого, з неможливістю відновлення його стану здоров`я, порушенням нормальних життєвих зв`язків. При цьому, доказів, що у своїй сукупності могли б підтвердити зазначену позивачем ситуацію, немає.

Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення визначив стягнуту суму всупереч засадам розумності та справедливості, оскільки позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено та не могло бути встановлено існування факту завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з отриманням професійного захворювання.

У зв`язку з чим просив рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 27 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. скористався своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із позицією відповідача, викладеною у скарзі та вважає, що вказані висновки відповідача є хибними та такими, що не ґрунтуються на законі та фактичних обставинах справи і спростовується наявними у справі доказами.

Зазначає, що згідно з п.17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 24 липня 2025 року встановлено обставини за яких виникло професійне захворювання, а саме: у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, виділенням значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії, генерацією підвищених рівнів шуму під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилопридушення та засобів боротьби з шумом; неможливістю застосування засобів малої механізації та автоматизації певних видів робіт в складних гірничо-геологічних умовах, у зв`язку з виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (обмивання гірничих виробок проводилось з порушенням планових термінів через недостатню забезпеченість пилозмочуючими добавками), незабезпеченістю засобами індивідуального захисту органу слуху, ОСОБА_1 виконував роботи в умовах впливу пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, а також в умовах значний фізичних навантажень, вимушеної робочої пози та вимушених нахилів корпусу, що перевищували допустимі параметри.

Згідно п. 18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: робота ОСОБА_1 протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, параметри яких перевищували нормативні показники, а саме: - пил переважно фіброгенної дії: викопне вугілля й вуглецево-породний пил з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10% до 70% мг/м3: максимальна разова концентрація пилу в повітрі робочої зони складала 18,8-22,9 мг/м3 при ГДК - 2 мг/м3, тривалість дії впродовж зміни - 80,0-89,4%.- Виробничий шум: еквівалентний рівень виробничого шуму складав - 84 дБА при гранично допустимому рівні - 80 дБА;- Важкість праці, робоча поза: зовнішнє фізичне динамічне навантаження, виражене в одиницях механічної роботи за зміну (Вт): при загальному навантаженні за участю м`язів рук, тулуба і ніг - 70-123,3 Вт при нормативному значенні - до 90 Вт; з переважною участю м`язів рук та плечового суглобу - 48,5-63,0 Вт при нормативному значенні - до 45 Вт; перебування у вимушеній робочій позі - 20% часу зміни при допустимому значенні - до 10% часу зміни; перебування у незручній робочій позі - 34-50% часу зміни при допустимому значенні - до 25% часу зміни.

Тобто відповідачем як роботодавцем допущено перевищення встановлених норм дії шкідливих факторів на працівника.

Зауважує, що навіть при очевидній вині роботодавця в даному конкретному випадку, законодавець не відносить таку вину до обов`язкової складової умов відшкодування моральної шкоди роботодавцем.

Позивачем надано переконливі та змістовні роз`яснення, в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода.

При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції врахував, що життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Якщо втрачене здоров`я людини, то вона безумовно позбавляється в певній мірі повноцінного життя на який розраховує. Оскільки позивачу встановлено втрату працездатності та встановлено третю групу інвалідності, це безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у його буденному житті. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Також при винесені рішення суд врахував обсяг фізичних та моральних страждань, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили.

У зв`язку з чим, просив апеляційну скаргу ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м.Кам`янського від 27 лютого 2026 року залишити без змін.

Сторони та їх представники в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 25 липня 2012 року по 30 травня 2024 року працював на різних посадах, у різних структурних підрозділах ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське».

30 травня 2024 року позивача було звільнено. Вказані обставини підтверджуються трудовою книжкою.

Згідно з п.7 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 24 липня 2025 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у позивача професійних захворювання: хронічна радикулопатія S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.); пневмоконіоз (q/r, 3/3, es, hi), ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.).

Пунк 17 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, виділенням значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії, генерацією підвищених рівнів шуму під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилопридушення та засобів боротьби з шумом; неможливістю застосування засобів малої механізації та автоматизації певних видів робіт в складних гірничо-геологічних умовах, у зв`язку з виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (обмивання гірничих виробок проводилось з порушенням планових термінів через недостатню забезпеченість пилозмочуючими добавками), незабезпеченістю засобами індивідуального захисту органу слуху, ОСОБА_1 виконував роботи в умовах впливу пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, а також в умовах значний фізичних навантажень, вимушеної робочої пози та вимушених нахилів корпусу, що перевищували допустимі параметри.

Згідно п. 18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: робота ОСОБА_1 протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, параметри яких перевищували нормативні показники, а саме: пил переважно фіброгенної дії: викопне вугілля й вуглецево-породний пил з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10% до 70% мг/м3: максимальна разова концентрація пилу в повітрі робочої зони складала 18,8-22,9 мг/м3 при ГДК - 2 мг/м3, тривалість дії впродовж зміни - 80,0-89,4%; виробничий шум: еквівалентний рівень виробничого шуму складав - 84 дБА при гранично допустимому рівні - 80 дБА; Важкість праці, робоча поза: зовнішнє фізичне динамічне навантаження, виражене в одиницях механічної роботи за зміну (Вт): при загальному навантаженні - за участю м`язів рук, тулуба і ніг - 70-123,3 Вт при нормативному значенні - до 90 Вт; з переважною участю м`язів рук та плечового суглобу - 48,5-63,0 Вт при нормативному значенні - до 45 Вт; перебування у вимушеній робочій позі - 20% часу зміни при допустимому значенні - до 10% часу зміни; перебування у незручній робочій позі - 34-50% часу зміни при допустимому значенні - до 25% часу зміни.

Згідно з п.16 витягу з Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №97/25/7214/В від 13 жовтня 2025 року, позивачу визначено втрату працездатності на рівні 50% та встановлено третю групу інвалідності.

Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування, що підтверджується консультативним висновком спеціаліста від 09 травня 2025 року та медичним висновком від 26 червня 2025 року №4/23.

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №652 позивач має скарги на задишку при ході, кашель з виділенням харкотиння зранку, переважно колючі больові відчуття в грудній клітці; обмеження рухів, біль у поперековому відділ хребта з іррадіацією в праву ногу по задній поверхні з її млінням; періодичні артралгії, зниженні слух і зір вдаль, шум у вухах, зростання тиску протягом 3 років, підвищену пітливість, втому, загальну слабкість, запаморочення, гіркоту у роті, перепади настрою, дратівливість; часом - цефалгії, відрижку та печію.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такій частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв`язку з професійним захворюванням.

З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 50%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 100000 грн., що на переконання суду, відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров`я на виробництві.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст.1 Гірничого Закону України, до особливо небезпечних підземних умов відносяться саме умови в шахтах, пов`язані з дією важкопрогнозованих проявів гірничо- геологічних і газодинамічних факторів, що створюють небезпеку для життя та здоров`я, їх працівників (виділення та вибухи газу та пилу, раптові викиди, гірничі удари, обвалення, самозаймання гірничих порід, затоплення гірничих виробок тощо).

Згідно зі ст.38 Гірничого закону України, до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, безпека гірничих робіт, охорона праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.

При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21.

Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В даному випадку травмування в результаті нещасного випадку пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №97/25/7214/В від 13 жовтня 2025 року стійкої втрати працездатності.

Так, відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П-4 від 24 липня 2025 року, встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання, а саме - хронічна радикулопатія S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико- динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.); пневмоконіоз (q/r, 3/3, es, hi), ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.).

Згідно п.16 витягу з Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №97/25/7214/В від 13 жовтня 2025 року, позивачу встановлено третю групу інвалідності та визначено втрату працездатності на рівні 50% терміном на один рік.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати.

Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 50%, стан здоров`я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя.

Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності, встановлення третьої групи інвалідності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні.

Доводи відповідача що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем не доведено того, що стан його здоров`я не може бути відновлено, а також факту порушення нормальних життєвих зв`язків відхиляються колегією суддів, оскільки згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань.

Позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, саме у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями за роки трудової діяльності у відповідача.

А отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності.

Доводи апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції прийнято без врахування ст.23 ЦКУ, а задоволена сума відшкодування моральної шкоди очевидно не відповідає тим ушкодженням здоров`я, про які зазначає позивач, відхиляються колегією суддів, оскільки на законодавчому рівні не закріплено ні формулу, ні методику щодо обчислення сум моральної шкоди, а також не встановлено мінімальних та максимальних значень.

Колегія суддів зазначає, що втрата професійної працездатності - це не одномоментна подія, а триваючий стан.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 27 лютого 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» - Баркова Сергія Євгеновича - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 27 лютого 2026 року у справі №208/13782/25 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 11.11.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
23.07.2026 Ухвала № 138441924 Дніпровський апеляційний суд
28.04.2026 Ухвала № 136042738 без тексту Дніпровський апеляційний суд
27.02.2026 Рішення № 135539939 без тексту Заводський районний суд міста Кам’янського
27.02.2026 Рішення № 135539938 без тексту Заводський районний суд міста Кам’янського
11.11.2025 Ухвала № 132495122 без тексту Заводський районний суд міста Кам’янського
07.11.2025 Ухвала № 131622725 без тексту Заводський районний суд міста Кам’янського