МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2026 р. № 400/9011/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
20 серпня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати позивачці під час виплати на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі № 400/2314/25 невиплачених сум щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно у розмірі 170482,65 грн) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з місяця, наступного за відповідним місяцем, за який було нараховано позивачці відповідні суми невиплачених щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення по день фактичної їх виплати - 26.06.2026;
зобов`язання відповідача виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невиплачених сум щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 у розмірі 170482,65 грн) за період з місяця, наступного за відповідним місяцем, за який було нараховано позивачці відповідні суми невиплачених щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення по день фактичної їх виплати - 26.06.2026.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідачем на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 року у справі №400/2314/25 було виплачено позивачці невиплачені суми грошового грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно у розмірі 170 482, 65 грн, що підтверджується банківською випискою.
Проте, на її переконання, відповідач всупереч вимогам Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) не виплатив йому компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
У відзиві на позовну заяву від14.08.2026 відповідач заперечив проти позову і проси суд у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі № 400/2314/25 відповідач здійснив нарахування грошового забезпечення. У період проходження служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося позивачці своєчасно та у повному обсязі відповідно до вимог підзаконних нормативно-правових актів, чинних на той момент. Жодної заборгованості з виплати нарахованого грошового забезпечення у відповідача перед позивачкою не існувало.
Донарахована, на виконання рішення суду у справі № 400/2314/25, сума є результатом зміни правового підходу суду до обчислення базової величини окладів, а не наслідком бездіяльності чи затримки виплати вже нарахованих сум з боку фінансовоекономічної служби частини. Оскільки проведення перерахунку стало можливим виключно на підставі судового рішення, а виплата нарахованої за рішенням суду різниці була здійснена у встановленому для виконання судових рішень порядку, то підстави вважати, що відповідачем допущено протиправну затримку виплати нарахованого доходу, відсутні.
Позивачка скористалась правом на подання відповіді на відзив. У відповіді на відзив заперечила обґрунтування відповідача та зазначила, що питання протиправності дій відповідача в даному питанні було предметом розгляду у справі № 400/2314/25, де судом було встановлено протиправність дій відповідача. Рішення суду у даній справі чинне та має преюдиційне значення для даної справи.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
27.07.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за матеріалами в електронній формі.
16.08.2026 позивачка подала до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просила суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати позивачці під час виплати на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі № 400/2314/25 невиплачених сум щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно у розмірі 170482,65 грн) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з місяця, наступного за відповідним місяцем, за який було нараховано позивачці відповідні суми невиплачених щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення по день фактичної їх виплати - 26.06.2026;
зобов`язати відповідача виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невиплачених сум щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 у розмірі 170482,65 грн) за період з місяця, наступного за відповідним місяцем, за який було нараховано позивачці відповідні суми невиплачених щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення по день фактичної їх виплати - 26.06.2026 та з одночасною компенсацією податку на доходи фізичних осіб відповідно пунктів 2-5 постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу».
Підстави позову залишились незмінними.
20.08.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття до розгляду заяви позивача від 06.07.2026 про зміну предмета позову.
У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
В період з 01.02.2016 до 19.11.2024 позивачка проходила військову службу у відповідача.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 року у справі № 400/2314/25, зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 29.01.2020 по 19.05.2023
Відповідно до виписки з банківського рахунку від 26.06.2026 відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення за рішенням суду на загальну суму 170482,65 грн.
Вважаючи, що відповідач зобов`язаний виплатити також і компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернулась до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не передбачено компенсацію втрати доходів внаслідок несвоєчасної виплати їм грошового забезпечення. Проте, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм законодавства про працю як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Аналогічний правовий висновок щодо поширення на правовідносини проходження військової служби загальних норм трудового законодавства викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати;
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення);
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно з абзацом шостим пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159), компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику заробітної плати(грошового забезпечення) не у повному розмірі, такий працівник має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання роботодавця здійснити донарахування належних працівникові сум доходів.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 і від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.
У постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 у зразковій справі № 280/8933/23 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов:
1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць;
2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;
3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.
Водночас не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.
Вирішуючи питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, насамперед необхідно з`ясувати, на який саме вид доходу провадиться така компенсація.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
За висновком Конституційного Суду України, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами і зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
В абзаці першому частини другої статті 2 Закону № 2050-III встановлено, що одним із видів доходів, за порушення строків виплати якого передбачає компенсацію громадянам втрати частини доходів, заробітну плату (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2050-ІІІ і пункту 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Аналіз правових норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого грошового забезпечення. Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Аналогічні правові висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 і від 12.09.2024 у справі № 400/5837/23.
Відповідно до виписки з банківського рахунку відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення за рішенням суду на загальну суму 170482,65 грн.
Відтак відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідної суми грошового забезпечення.
Однак, ним цього зроблено не було.
Така бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, є протиправною.
Щодо позовних вимог про виплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок № 44.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 № 17) цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.
Абзацом першим пункту 2 Порядку № 44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відтак нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення мають бути здійснені із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб
Відповідно пункту 6 Порядку № 44 територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Суд звертає увагу, що на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
Таким чином, відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача заявлену компенсацію, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованої відповідачем сум грошового забезпечення, які не були належним чином виплачені під час проходження військової служби, тобто у майбутньому, а отже відповідні позовні вимоги є передчасними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині невиплати ОСОБА_1 під час виплати на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі № 400/2314/25 невиплачених сум щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно у розмірі 170482,65 грн) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з місяця, наступного за відповідним місяцем, за який було нараховано позивачці відповідні суми невиплачених щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення по день фактичної їх виплати - 26.06.2026.
3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невиплачених сум щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 у розмірі 170482,65 грн) за період з місяця, наступного за відповідним місяцем, за який було нараховано позивачці відповідні суми невиплачених щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення по день фактичної їх виплати - 26.06.2026.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
8. Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
8. Повний текст рішення суду складений 13.11.2026.
Суддя В.Г.Ярощук